Частина друга: Захоплення ЧАЕС

Енергоатом

24 лютого до кінця дня лунали сирени повітряної тривоги. Більшості працівників наказали йти в бункер, розташований під головною будівлею. Кутенко залишився з одним колегою перед численними моніторами, які відображали температуру, рівень вологості та тиск повітря в різних герметичних спорудах.

О 16:15 Семенов помітив, що на одному з 25-ти екранів перед ним швидко рухається пляма. Вона прямувала від кордону з Білоруссю. «За формою та кількістю пилу я зрозумів, що це важка військова машина», – сказав мені Семенов. Далі з’явилася ще одна аморфна фігура, потім – чіткі контури трьох бронетранспортерів і колони вантажівок. На іншому екрані Семенов побачив людей у чорній формі, які висаджувалися на блокпосту.

За три хвилини російські війська були біля воріт. Вони під’їхали до будівлі на своїх автомобілях, серед яких був танк. Дивлячись на камери відеоспостереження, Семенов зателефонував Гейко, щоб повідомити: дев’ять зловмисників прориваються через головний турнікет. «Так, я бачу їх у вікно, – сказав Гейко. – Вони направляють на мене зброю».

Чорнобиль – символ масштабної аварії. Це також місце мужності, жертовності й наполегливої праці. Ті, хто там працює, відчувають гордість і приналежність до цього дивного, небезпечного місця. Вони оберігають пам’ять про аварію і тих, хто під час неї загинув, а також принцип оновлення, який зараз демонструє майданчик. Там люди отруїлися й були змушені покинути домівки. За їхньої відсутності Чорнобиль став своєрідним Едемом, місцем, де природа зцілювалася. У лісах повно ведмедів, лосів та вовків, а дерева зазіхнули на безлюдні місцинки.

Реактор № 4 вибухнув 26 квітня 1986 року. Це була найгірша ядерна аварія в історії людства за кількістю загиблих і витрат на ліквідацію наслідків. Вибух розплавив ядерне паливо, воно пропалило корпус реактора і вилилося у склоподібну масу ядерної лави. Понад 130 пожежників та інженерів опинилися в лікарні з гострим променевим синдромом, 30 із них – померли. Після цього реактор №4 був закритий бетонним саркофагом вагою близько 30 тисяч тонн, щоб утримувати радіоактивність. Створена зона відчуження радіусом 30 км – половина якої розташована в Україні, половина в Білорусі – одне з найбільш забруднених радіацією місць на Землі. Радіоактивні опади викликали рак і вроджені вади. Нормальний радіаційний фон в Україні може сягати до 300 нанозівертів на годину; у межах зони він коливається близько 10 тисяч нанозівертів на годину.

Протягом кількох місяців після вибуху для ліквідації наслідків аварії з усього Радянського Союзу приїхали тисячі інженерів та робітників. Цих людей, відомих як «ліквідатори», називали героями. Оскільки Прип’ять була непридатною для проживання, для розміщення приїжджих і персоналу станції побудували нове місто – Славутич. (Інші реактори були неушкодженими, і Чорнобиль продовжував працювати як електростанція, поки її не вивели з експлуатації в 2000 році.)

Демонстрація сили. російська окупація Чорнобильської АЕС тривала 38 днів. Місто Прип’ять залишається покинутим після катастрофи.

Славутич – приємне містечко, розташоване у сосновому лісі між білоруським кордоном та Дніпром. Його будували спільними зусиллями різних республік Радянського Союзу: різні райони проєктувати архітектори з росії та України, Естонії та Литви, Грузії, Вірменії, Азербайджану та Узбекистану.

Проте ліквідація наслідків триває. Наразі на електростанції працює 2600 людей – інженери, охоронці, медики, кухарі – і ще приблизно 6 тисяч працюють в офісах і лабораторіях, а також у гуртожитках і магазинах, які їх обслуговують. Ще в зоні відчуження розташовані дві пожежні частини – на випадок надзвичайних ситуацій на станції та для боротьби з літніми лісовими пожежами. До пандемії її щорічно відвідували понад 100 тисяч туристів – за словами одного екскурсовода, у Прип’яті можна безпечно провести до п’яти днів, залежно від рівня радіації навколишнього середовища.

«Це минуле, сьогодення і майбутнє, – каже Катерина Шаванова, біолог, яка проводила дослідження у Чорнобилі протягом останніх десяти років. – Там є пам’ятник Леніну, гуртожитки радянських часів, в яких ми зупиняємося… А ще цей новий купол над зруйнованим реактором, який дійсно є передовою технологією».

За тиждень до вторгнення в Україну кількість солдатів, які охороняють Чорнобиль, збільшилася вдвічі – їх стало понад 170. Після прибуття росіян всіх їх вишикували, щоб вони здали зброю. Тим часом почалися переговори щодо контролю над станцією. Українців представляли Гейко, Семенов і два командири армії; серед російських переговорників були генерал і полковник. Семенов помітив, як щока генерала сіпалася, ніби як від напруги.

Гейко пояснив, що Чорнобиль є надзвичайно небезпечним об’єктом через безліч джерел радіації навколо нього. Наполягав на тому, щоб він та його українські колеги зберегли оперативний контроль над станцією. Торг тривав майже три години. Весь цей час Семенов чув механічний скрегіт військової колони, що прямувала на південь – до Києва.

Українці знали, що перестрілка всередині станції загрожує катастрофічними наслідками: можуть пошкодити обладнання та поранити основних технічних фахівців. Також розуміли, що тепер опинилися глибоко в тилу ворога. Шансів, щоб українська армія їх звільнила, не було.

Семенов запропонував надати російським солдатам доступ до адміністративної будівлі та деяких інших територій. «Ми хотіли максимально закрити для них станцію». Зокрема, потрібно було тримати їх подалі від енергоблоків, низки будівель, які використовувалися для обслуговування непрацюючих реакторів. «Це кабіна пілота, – пояснив він, – та зона, куди ви хочете не допустити терористів».

Частина друга: Захоплення ЧАЕС

Частина друга: Захоплення ЧАЕС

Продовження:

Попередні матеріали:

Енергоатом

Report Page