Зброярська філософія: родезійський досвід

Панове, як ви вже, напевно, помітили- я є поціновувачем вогнепальної зброї. Досить суттєва частина контенту на цьому каналі, так чи інакше, присвячена зброї, яка використовувалася в ході Війни в Родезійському Буші. Інколи мова заходить про конкретні моделі, інколи- про стрілецькі вправи та особливості підготовки, а інколи про ефективність того чи іншого підходу до використання конкретних зразків.

Родезійська армія, на моє стійке переконання, гарно зналася на зброї і нюансах її використання. На озброєнні країни було досить багато зразків, що виготовлялися в різних країнах світу, по обидва фронти Холодної Війни. І для кожного з цих зразків знайшлася конкретна ніша в структурі озброєння армії, поліції та цивільних. Цей важливий, унікальний досвід ризикує стати втраченим в той час, як він може стати в пригоді не тільки підрозділам, але й кожному цивільному стрільцеві, яких на цьому каналі чимало. Тому сьогодні я пропоную вам звернутися до цього досвіду, спробувати хоча б частково ознайомитись з філософією, яка стояла за родезійською стрілецькою школою, що об'єднала в собі найсучасніші на той момент напрацювання найрізноманітніших армій світу.

На основі аналізу історичних та літературних джерел, а також спілкування з ветеранами тієї війни, я спробував сформувати кілька пунктів, що так чи інакше були елементами стрілецької філософії цих людей. Формуючи цей текст, я старався робити поправки на те, що основна частина цих ідей була сформована і окреслена близько 50-ти років тому. Важко буде врахувати увесь прогрес у світі зброї за останню половину століття, але мені хочеться думати, що інформація поміж іншим буде корисна сучасному стрільцеві саме зі світоглядної, філософської точки зору.

Все написане нижче, звичайно, не є істиною у останній інстанції. Цей текст радше є аналізом поглядів родезійських спеціалістів людиною, що сама має який-не-який бойовий досвід. Закликаю кожного думати, вчитися і аналізувати самостійно: тільки в такий спосіб людина пізнає світ найкраще.

Перш за все, треба зазначити, що зброя є ефективною тільки у руках навченого та тренованого стрільця. Якщо будь-яка зброя, навіть найтехнологічніша, опиняється в руках некомпетентної людини, вона є неефективною та небезпечною для користувача та оточуючих. Який сенс від точної та надійної снайперської гвинтівки, якщо її власник не здатний поцілити у ростову мішень на дистанції у 100 метрів? Стрільба з вогнепальної зброї є складним для опанування умінням, яке досягається лише постійними тренуваннями та складним навчанням. Тільки підготовлена людина здатна не тільки компенсувати недоліки тієї чи іншої стрілецької платформи, але і повністю розкрити їх потенціал. Саме тому стрілецькій підготовці родезійська армія приділяла настільки багато уваги. Солдат вчили стріляти на будь-які дистанції у будь-яких умовах, з будь-яких положень і будь-якої зброї. Родезійський кадровий військовий, а тим більше боєць спеціального призначення, міг влучно стріляти з усіх зразків вогнепальної зброї, які тільки були наявні в регіоні. І саме колосальний розрив у рівні підготовки між родезійцями і терористами раз за разом приводив армійців до перемоги над ворогом. Фундаментальною різницею між відмінним стрільцем і просто озброєною людиною є те, що для першого завжди доступні його теоретичні знання і практичний досвід, що приводить до реального розуміння можливостей власної зброї. Простіше кажучи, у протистоянні відмінного стрільця і просто озброєної людини перший завжди вийде переможцем. Навіть у тому випадку, якщо він озброєний дульнозарядним мушкетом, а його опонент- високоточним снайперським комплексом. 10 000 годин підготовки- ось що робить стрільця стрільцем.

З вищенаписаного можна (і потрібно) зробити наступний висновок: саме стрілець робить честь зброї, а не навпаки. Але, як казав один харизматичний персонаж з відомої американської кінострічки, "Моя гвинтівка непридатна без мене, а я непридатний без своєї гвинтівки". Тому абсолютно логічною є думка про те, що у кожного стрільця має бути власна зброя. А от якою саме має бути ця зброя- вже справа самого стрільця. Ми тут не для того, аби шукати ідеальних і універсальних зразків, адже їх не існує. Власне, найкращою зброєю є та, яка в тебе є. Звичайно, якщо ти вмієш нею користуватися. Родезійці взяли на озброєння цілу купу найрізноманітніших зразків, адже знали цю просту істину та намагалися вижати максимум з тих умов, в яких жили та воювали.

Перш за все, варто зазначити: у Родезії гарно розуміли, що зброя є лише інструментом. Була взята на озброєння думка про те, що поганої зброї не існує: є лише підходяща (або непідходяща) для виконання тієї чи іншої роботи. Подібно до того, як майстер обирає той чи інший інструмент під конкретну задачу- варто обирати і зброю. Вибір зброї диктується задачами, які на неї покладаються, а також факторами оточення та місцевості. Універсального інструменту на всі випадки життя, як відомо, не існує.

Підготовлений стрілець завжди має гарно розуміти, яку зброю необхідно обирати для виконання того чи іншого завдання у тих чи інших умовах, але при цьому уміти досягати максимального результату навіть опинившись в некомфортному середовищі. Врешті-решт боєць САС залишається однаково смертоносним, незалежно від того, чим він озброєний. Як вже зазначалося вище- уміння стрільця мають набагато більше значення, аніж модель його зброї.

Якщо відійти від теми стрільця і перейти безпосередньо до зброї, нам знадобиться класифікація, як ключ до розуміння тематики. Існує безліч видів класифікації зброї, але та, яка запропонована нижче, є найближчою до тої, яку використовували самі родезійці. Вона проста, зрозуміла та ідеально підходить для того, аби допомогти мені чітко та зрозуміло розкрити тему цієї статті. Ця класифікація буде розділяти зброю за типом боєприпасів, під який вона розрахована, а відповідно і за цілями і задачами цих категорій зброї.

1. Саб-гани.

У цю категорію, назва якої є незвичною для українського вуха (англомовному читачеві ж все буде чітко і ясно, назва утворена з приставки sub та слова gun), відносимо зброю у пістолетних калібрах. Тобто сюди приписуємо пістолети, револьвери, пістолети-кулемети та навіть нині популярні карабіни у пістолетному калібрі. Призначення усієї зброї з цієї категорії- самооборона та бій на близькій дистанції. Фактично, сабгани є зброєю другого ешелону, яка не є придатною для ведення війни. Єдина робота, для якої придатна така зброя, це ураження неброньованого противника на коротких і надкоротких дистанціях. Вона чудово підійде для самозахисту та може виконувати роль зброї "останньої надії".

В Родезії сабгани усіх можливих видів використовувалися дуже і дуже широко. Не дивлячись на те, що вони є малопридатними для використання у якості основної армійської зброї, їх компактність, зручність у використанні та ефективність на невеликих відстанях дуже цінилися як військовими, так і цивільними. Військовослужбовці мали при собі пістолети- на додачу до гвинтівок і, як водиться, ніколи не використовували їх в реальному бою. Один із родезійських слідопитів, і я цитую, наполягав: "За двадцять років моєї активної військової служби, я жодного разу не скористався в бою своїм пістолетом Browning Hi-power, але при цьому ніколи з ним не розставався." Я, як колишній військовослужбовець, підписуюсь під кожним словом: за 5 років ані я, ані будь-хто з тих кого я зустрічав, не зробили жодного пострілу з пістолета в бою. При усьому цьому, у мене не повернеться язик назвати пістолет "непотрібним": постійна наявність зброї при собі, скажемо, під час візиту в магазин у прифронтовій зоні, все ж є суттєвим фактором, який не варто списувати з рахунку. Зрештою, японці недарма кажуть, що меч може врятувати самураю життя тільки один раз, але носити його з собою потрібно тисячу разів.

Пістолети-кулемети використовували поліцейські сили охорони та члени екіпажу літаків та вертольотів. Для перших вони були в нагоді, адже вони несли службу в містах, де дальність бою обмежується забудовою, а нездатність кулі пробити стіну значно зменшує ризик поранити цивільних. Для пілотів, які зберігали свої УЗІ під кріслами, сабгани дійсно були зброєю останнього шансу: використовувати їх довелось би тільки у випадку падіння літального апарату.

Карабіни у пістолетному калібрі, або як їх зараз модно називати РСС (читається як пі-сі-сі, pistol caliber carabine) були зброєю суто цивільною. На цивільних нападали не так вже й часто, але зброю з собою вони брали завжди. Для таких цілей потрібний баланс між компактністю та ефективністю. Звичайні пістолети при усіх своїй масогабаритних характеристиках все ж є малоефективними на дистанції, а влучно стріляти з них набагато важче, аніж з карабінів. А от РСС вже годилися для самозахисту, а до того ж були доступними за ціною та простими у використанні. З усіх сабганів саме вони є доступними для купівлі пересічному українцю, і я, як власник такого апарату, повністю ним задоволений.

2. Гладкоствольна зброя.

Сюди відносимо дробовики усіх сортів та відтінків. Призначення гладкоствольної зброї, по суті, ідентичне саб-ганам, але можливість використання найрізноманітніших боєприпасів та абсолютно інакший принцип роботи вимагає винесення зброї в інакшу категорію.

Видів дробовиків є чимало, але конкретно у Родезії найпопулярнішими (як і в наш час) були напівавтоматичні та помпові моделі. Цю просту, надійну і недорогу зброю використовували як військові, так і цивільні. Річ у тім, що в певних умовах (а саме умови визначають тип необхідної для виконання завдання зброї) дробовики не лише не поступаються у своїй ефективності нарізній зброї, але і є більш оптимальним вибором. У місцевості, де переважає густа рослинність і існує ймовірність ніс-у-ніс натрапити на озброєного ворога, здатність дробовика за короткий час випустити неймовірно велику кількість снарядів грає ключову роль. Саме з цієї причини розвідувально-пошукові групи родезійських військових нерідко брали з собою гладкоствольні дробовики у якості додаткової зброї відділення. Вони віддавали перевагу саме напівавтоматичним моделям, адже з них простіше швидко стріляти лежачи. Про нюанси використання гладкоствольної зброї родезійської армії ви можете дізнатися зі статті, присвяченої народному улюбленцю родезійців: рушниці Browning Auto-5.

У цивільних, своєю чергою, на руках було чимало помпових рушниць. Прості, зрозумілі, надійні, невибагливі до боєприпасу, вони дуже допомагали фермерам при досить частих конфронтаціях з африканською фауною. Як виявилося пізніше, буревій зі шроту здатен завдати шкоди не тільки левові чи гієні, але і нерадивому терористу, що вирішив спалити не той будинок.

Однак серйозним недоліком дробовика є дуже обмежений боєзапас у магазині та вага патрону при недостатній ефективності навіть на середніх дистанціях. Втім, це аж ніяк не заважає гладкоствольній зброї бути наймасовішою цивільною зброєю на планеті.

3. Штурмові гвинтівки та карабіни.

Штурмовими гвинтівками (або ж більш звичним для пострадянського простору "автоматами") є гвинтівки армійського зразка, що використовують проміжний набій, як-от знайомий усім 7.62х39 чи .223., а також мають здатність до ведення автоматичного вогню. Саме штурмовими гвинтівками в наш час озброєні 90% піхотинців на планеті Земля. Прості у використанні, точні та потужні, ці гвинтівки є втіленням ідеї балансу між потужністю та зручністю. Спорт чи війна, спецоперація чи партизанщина: ця зброя підходить для виконання більшості завдань. Карабінами є зброя ідентичного призначення та характеристик, яка не має режиму ведення автоматичного вогню.

Призначення подібної зброї- максимальне підвищення рівню вогневої міці кожного окремого солдата, завдяки можливості вогню чергами по принципу "затисни і молися". Масове розповсюдження штурмових гвинтівок у світі пов'язане зі зневірою генералів у можливість своїх солдатів влучно стріляти (історія прийняття на озброєння М16 є найбільш показовою в цьому плані). Проміжний калібр та зброя під нього спеціально спроектована таким чином, аби її було легко контролювати при веденні автоматичного вогню. З цієї причини усю другу половину двадцятого століття зберігалася тенденція до зменшення калібру основної зброї піхотинця, що зрештою привело нас до засилля у арміях світу малокаліберних малоімпульсних набоїв, як от радянський 5.45х39 чи основний набій країн НАТО, 5.56х45. Платою за подібний підхід є суттєве зменшення потужності основної зброї піхотинця, а також зниження ефективності вогню на дистанції у порівнянні з повноцінними набоями. Але все ж переваг у штурмових гвинтівок теж чимало: відносно низька маса боєприпасу, зручність, точність та надійність у поєднанні з сучасними технологіями і дійсно роблять подібну зброю найбільш комфортною довгоствольною зброєю. Те, що щось розроблене шляхом компромісів ще не робить творіння поганим.

В ході Війни в Буші, чи не єдиною штурмовою гвинтівкою на озброєні усіх сторін був славнозвісний АК. Він користувався повагою як родезійських військових, так і терористів. Завдяки своїм масогабаритним характеристикам, АК якнайкраще підходив для підрозділів, які багато пересувалися пішки. Втім, в армії по-справжньому масовим АК не став: все ж він використовувався досить обмежено і під конкретні задачі, хоча і кожен військовий вмів користуватися цією штурмовою гвинтівкою. АК, надійна, легка, точна зброя, заслужив повагу у бійців по всьому світу і отримав по-справжньому легендарний статус не просто так.

Щодо карабінів, то їм в системі озброєння родезійської армії місця не знайшлося. Наймасовішим карабіном тієї війни був радянський СКС. Воістину невбиваємий, він чудово підійшов для озброєння малоосвічених та технічно відсталих африканців. Втім, за наявності більш ергономічної, зручнішої та ефективнішої зброї у класі- АК, необхідності у СКС ніхто не знайшов.

4. Бойові гвинтівки.

В цю категорію ми відносимо гвинтівки, що використовують повнорозмірні гвинтівочні патрони, як от .308 чи 7.62х54R. Вони бувають як автоматичними, так і напівавтоматичними. В принципі, в цю категорію можна віднести і армійські гвинтівки з продовжньо-ковзним затвором, але в контексті розмови про сучасну армійську зброю я цього робити не буду (крім того, за подібні пропозиції можна отримати порцію косих поглядів десь з напрямку Одеси). Призначення зброї з цієї категорії по суті ідентичне штурмовим гвинтівкам, але більша потужність боєприпасу породжує вищу дальність ефективного вогню, що дозволяє оператору вести бій з більшої відстані. Вогнем з бойової гвинтівки можна знищувати противника у легких укриттях, пробивати бронежилети, вражати автомобілі.

Епоха бойових гвинтівок давно пройшла, через розповсюдження штурмових гвинтівок. Але у 70-ті роки XX століття більшість армій світу були озброєні саме ними і Родезія виключенням не була. FN FAL, прийнятий на озброєння у 90(!) країнах світу та гвинтівки G3 були основною зброєю родезійських військових. Потужна, надійна і точна зброя у поєднанні з високим рівнем підготовки солдат призводила до надзвичайно високої ефективності бійців під час стрілецького бою. Родзійська тактика малих груп, при якій 4 бійців армії нерідко опинялися в бою з вдесятеро переважаючих їх супротивників прекрасно комбінувалася з використанням саме бойових гвинтівок, що мали перевагу у потужності, точності і ефективній дальності перед озброєнням противника. З аналогічних причин, до речі, сучасні армії все частіше оглядаються у минуле, намагаючись дістати з дальніх полиць арсеналів давно списані бойові гвинтівки. Існує безліч НАТІвських програм модернізації старих G3 та M14, які все частіше можна побачити на сучасних полях бою.

При всіх своїх перевагах, мають бойові гвинтівки і серйозні недоліки. Серйозним недоліком такої зброї є висока маса боєприпасу та необхідність у серйозній підготовці стрільця: якщо стріляти з більшості штурмових гвинтівок просто і приємно, то віддача .308 калібру може неабияк здивувати непідготовлену людину. Крім того, самі бойові гвинтівки у більшості своїй важчі та довші за штурмові гвинтівки. Єдиним способом компенсувати всі ці мінуси є високий рівень підготовки бійця. Фізично розвинені родезійці виконували фізичні вправи зі своїми FAL щодня, що допомагало бійцям настільки звикнути до своєї зброї, що вона і не здавалась їм такою вже й важкою. Велику масу патрону компенсували невисоким носимим боєкомплектом: частіше за все родезійські бійці мали при собі усього 100 набоїв. Можна сказати, що це геть небагато: в наші дні військові носять з собою мінімум 150 патронів (але частіше близько 240-ка). Але вправному стрільцеві, кожен постріл якого виважений і прицільний, ста набоїв вистачало.

Єдине, чого не виправити підготовкою, є габарити того чи іншого зразку. Ефективно користуватися більшістю бойових гвинтівок, скажемо, в автомобілі- задача мало можлива. Те ж саме стосується і бою у вузьких приміщеннях і коридорах. З іншого боку: навіщо заходити в будинок, якщо твоя гвинтівка здатна пробивати стіни?)

5. Легкі кулемети.

В цю категорію відносимо кулемети, що використовують проміжний набій, як от M249SAW (він же FN minimi), РПК, РПД чи от ізраїльський Негев. Призначення цієї зброї- збільшення вогневої потужності піхотного відділення (партизанської групи, вогневої команди тощо) в бою. При цьому зберігається ідентичність боєприпасу у всіх членів відділення.

Подібна зброя, хоча все ще залишається у рамках особистої стрілецької зброї, вже має більш групове, тактичне значення. Кулемет здавна є основою стрілецької потужності піхотного відділення. В результаті еволюції розвитку кулеметів, яка пройшла по ідентичному для еволюції штурмових гвинтівок шляхом, сучасні армії отримали у своє розпорядження відносно легку та потужну зброю, ефективну на середніх дистанціях. І хоча легкі кулемети в усьому, крім маси (і то не завжди), поступаються своїм старшим братам з наступної категорії, все ж свою функцію вони виконують.

Найбільш відомими поціновувачами легких кулеметів у родезійській армії були, поза усіляким сумнівом, диверсанти САС. РПД, радянський легкий кулемет зі стрічковим боєпостачанням, використовувався САСівцями там, де була необхідна максимальна кількість пострілів за короткий проміжок часу: скажемо при засідках на автоколони. На відміну від стандартної тактики сучасних армій, на таке завдання бійці не просто брали один кулемет на групу. Часто траплялося так, що УСІ бійці групи, скажемо, у 6-8 осіб були озброєні кулеметами. В руках цих професіоналів така вогнева потужність в лічені секунди перетворювала простір навколо противника в море диму та вогню. Адекватно і вчасно зреагувати на подібний шквал просто неможливо. Крім РПД, бійці родезійської армії використовували і РПК, що виконував роль кулемета у групах під час дальніх піших переходів.

6. Єдині кулемети.

Сюди приписуємо усі кулемети на повноцінному набої: ПКМ, М60, MG3 і таке інше. Призначення цього апарату- СЕРЙОЗНЕ підвищення вогневої міці підрозділу. Єдиний кулемет є, по суті, основною зброєю групи, яка його має. Ще з часів Першої Світової війни усім, хто бачив кулемети в бою, стала очевидна їх неймовірна потужність. У Вермахті, наприклад, тактика стрілецького відділення будувалася навколо кулеметника. Подібна практика збереглася і до наших днів.

Єдиний кулемет є страшною зброєю, як в наступі, так і в обороні. У руках правильного оператора і під командуванням розумного командира, така зброя може знищити неймовірну кількість живої сили та легкої техніки противника. Через подібну ефективність, легкі кулемети так і не витіснили своїх старших братів з війська, як це було з бойовими гвинтівками. Виключно групова зброя, (часто-густо розрахунок єдиного кулемета складається з двох осіб), яка розкриває свій потенціал виключно у складі групи, є остаточним аргументом у будь-якому бою.

Родезійці використовували єдині кулемети FN MAG у досить великій кількості. У кожному стіку RLI, наприклад, був кулеметник: а це по кулемету на кожного четвертого бійця батальйону! Стіки десантників, що грамотно кооперували свої дії, часто брали в оточення групи удесятеро більші за чисельністю у живій силі. Але завдяки наявності подібної вогневої міці терористів брали під перехресний вогонь двох-трьох кулеметів і влаштовували їм висадку на пляж Омаха в мініатюрі. Саме завдяки цьому типові зброї, що здатна вражати противника на великій відстані, блокувати його пересування, знищувати його прямо в укритті, родезійці майже завжди мали перевагу у вогні.

Крім своєї ультимативної потужності, хороші єдині кулемети є зброєю досить точною. Гарно підготовлений кулеметник здатен наносити противнику втрат точними поодинокими пострілами на великі відстані.

Втім, за подібну силу необхідно платити. Єдині кулемети є дуже важкими, малопридатними для стрільби з нестабільних положень, а про вагу боєкомплекту я взагалі мовчу. Подібною зброєю може ефективно користуватися виключно фізично розвинена людина з відмінними стрілецькими навичками, хорошою реакцією та творчим мисленням. Можете спитати у будь-якого командира взводу, як непросто знайти хорошого кулеметника.

7. Спеціалізована великокаліберна зброя групового використання.

Сюди відносимо монстрів, як от гвинтівки Barett чи кулемет ДШК. По суті, ця зброя вже аж ніяк не є індивідуальною зброєю стрільця, а тому про неї ми взагалі сьогодні говорити не будемо. Пробачте, любителі КПВТ.

Користуючись подібним переліком категорій зброї, розумна людина може легко зрозуміти сильні і слабкі сторони того чи іншого зразку та ступінь його придатності для виконання завдання. Звичайно, ефективність озброєння в межах однієї категорії варіюється від моделі до моделі, ідентично тому, як відрізняються автомобілі різних виробників в межах одного класу.

Втім, абсолютно кожна одиниця стрілецького озброєння так чи інакше займає певну тактичну нішу, а її ефективність першою чергою зумовлена її призначенням. І вміти чітко знати і розуміти можливості своєї зброї є ключем стрільця до виконання свого завдання.

Звичайно, наведений вище матеріал охоплює тематику лише пунктирно. Крім того, він є тільки моєю особистою думку та не претендує на істинність. Менш із тим, сподіваюся, ця коротка стаття стане в нагоді усім тим людям, що цікавляться зброярською тематикою.