Карабін Northwood Developments R76: виробництво цивільної зброї в ізольованій Родезії
Воюючій країні потрібна зброя. І якщо проблему зброї для армійських структур було вирішено шляхом закупівель за кордоном в ПАР та Португалії (звичайно, неофіційних), а також адаптацією і використанням трофейних радянських зразків, то із зброєю для цивільного ринку було дещо складніше.
Армійці, звичайно, ділилися своїми запасами із населенням. Були і закупівлі в ПАР: зразки, ідентичні військовим, були досить доступними для цивільних. Деяка кількість іноземної зброї також поступала на ринок: час від часу можна натрапити на фото фермерів, жителей міст і приватних охоронців, озброєних американськими і ізраїльськими зразками, як от AR-15 чи, скажемо, FN FAL ізраїльскої модифікації.
Зброя для самозахисту цивільних за своїми характеристиками далеко не завжди відповідає армійській. В першу чергу, цивільні в Родезії цінили компактність і зручність- у багатьох були у власності пістолети і револьвери. Зазвичай, для того , аби відчувати себе в безпеці, носіння пістолету може бути цілком достатньо. Але специфіка перманентної партизанської війни накладала свої особливості: самозахист в Родезії означав радше не відбиття нападу злочинця, а відбиття нападу групи озброєних вогнепальною зброєю осіб. В таких умовах, пістолет не міг виконувати роль основної зброї.
Більшість родезійців вирішували це питання просто: чоловіків нечасто можна було побачити без гвинтівок армійського зразку, як от FN FAL та G3, особливо у пізніх 70-тих. Те саме справедливо і для жінок: картина пані в легкому літньому платті із G3 за спиною нікого не дивувала. В Родезії відкрите носіння зброї було повністю легальне і соціально схвалювалося. Проте, постійне носіння із собою армійської гвинтівки було досить непрактичним з точки зору зручності: рідко коли довжелезний важкий шмат заліза допомагає у вирішенні побутових проблем. В суспільсвті існував запит на компактну зброю самозахисту, що була б більш підходящою для умов Родезії, ніж пістолет, але компактнішим за гвинтівку.
Іконою зброї, що підійшла би для їх потреб, родезійці вважали мегапопулярний ізраїльський пістолет-кулемет "UZI". Компактна зброя, що використовувала пістолетний набій 9x19 стала народним улюбленцем, особливо серед приватних охоронців та військових. Невелика кількість зразків опинилася на озброєнні Британської Південноафриканської поліції. Щоправда, така зброя потрапяла в Родезію з ПАР дрібними партіями, була дорогою і майже недоступною для цивільних: на всіх бажаючих її невистачало. Більшість UZI опинялося в руках силових структур.
Попит народжує пропозицію, навіть у країнах, майже відрізаних від світового ринку. Місцеві інженери, розуміючи запити суспільства, кинулися до виконання цього завдання. Піонером в справі виробницвтва цивільної зброї в Родезії став колишній інженер Родезійських повітряних сил на ім'я Роджер Мансфілд та його колега, Джо Хейл. Вони заснували компанію Northwood Developments, що у 1976 році випустила на ринок два цивільних карабіни під назвою R-76 та R-77.
Різниця між карабінами була несуттєвою, вони відрізнялись хіба що довжиною ствола (що мало лише маркетинговий сенс). Карабін був напівавтоматичним, тобто не мав режиму автоматичного вогню. Це було зумовлено одним із обмежень досить ліберального зброярського законодавтсва Родезії. Досить дивно, що на автомобілі спокійно допускалося встановлення повноцінних кулеметів, але носима зброя не мала бути автоматичною. Втім, на цей аспект майже завжди закривались очі, а в цивільних на руках була сила-силенна автоматичної зброї. Крім того, R76 планувався до експорту в ПАР, де були дозволені виключно напівавтомати. В якості боєприпасу R76 використовував набій 9х19, найрозповсюдженіший у світі (і в Родезії) пістолетний калібр. Вибір саме пістолетного калібру зумовлений тим, що при пострілі із довгого ствола 9 мм куля досить ефективна на дистанції 100-150 метрів, при цьому патрон вдвічі легший за гвинтівочний. Боєпостачання відбувалось з від'ємного магазину на 13, 20 і 30 набоїв родезійського виробництва. Цікаво, що магазин був взаємозамінним із магазином від пістолету Browning Hi-Power, основного армійського і поліцейського пістолету країни, а також найбільш популярного у цивільних. Цікаве рішення: таким чином, будь-хто, хто мав би пістолет Браунінга, мав би ідентичні магазини як для карабіну, так і для гвинтівки, що досить зручно для цивільного.
На цьому конcтруктивні особливості карабіну не закінчувалися. За задумкою інженерів, він був модульним: покупець сам міг обрати собі довжину ствола чи тип прикладу, міг встановити сошки або багнет і легко і швидко їх замінити. Цікавим фактом була і кількість нарізів у стволі- їх було аж 24. Стверджувалося, що такий тип нарізки ствола дещо підвищує вихідну швидкість кулі.
Окрім цікавої, щоправда досить примітивної конструкції, R76 був також цікавий тим, що повністю виготовлявся із місцевої сировини, отже не залежав від дефіцитних експортних товарів. Карабін мав репутацію досить точної і надійної зброї: всі вироблені цивільні зразки було розпродано, а це приблизно 3500 тисячі екземплярів. Крім того, автоматичну версію карабіну, щоправда, у досить невеликій кількості, було прийнято в Родезійські сили безпеки. Резерв Британської Південноафриканської поліції також мав деяку кількість напівавтоматичних і автоматичних зразків. Невідома кількість R76 була експортована у ПАР, де він не отримав великої популярності.
Перший зразок родезійської цивільної зброї був досить популярним, але були в нього і проблеми. Невисока якість виробництва і примітивність контрукції вцілому привели до того, що R76 програвав тому самому UZI по всім показникам: він був значно важчий, набагато менш компактий і далеко не такий зручний. Розібрати карабін для обслуговування було не так вже й просто. Прицільні засоби зброї були надзвичайно примітивними, час від часу попадалися браковані зразки, які доводилося доводити до ладу напильником. Траплялися затримки у стрільбі. Іноді карабін міг забути, що він напівавтоматичний, і в надзвичайно швидкому темпі спустошити магазин однією довгою чергою. Загальна маса довгоствольної версії карабіну із дерев'яним прикладом складала 3,5 кілограми, що для зброї у пістолетному калібрі було немало. Крім того, зброя вийшла не найдешевшою: її ціна складала від 250 до 400 доларів, при середній зарплатні у країні близько 400 доларів на місяць.
Втім, сам факт серійного виробництва стрілецької зброї у таких умовах може викликати тільки повагу. Успіх Northwood Developments у справі виробництва і продажу цивільної зброї почав спонукати інших інженерів: вже з 1977 року в Родезії буде розгорнуто виробництво і інших зразків, про які ми поговоримо наступного разу...