Еліта з еліт: короткий нарис з історії забороненого і забутого підрозділу САС

Коли заходить мова про елітні підрозділи Родезійських сил безпеки, більшості людей приходить на думку підрозділи "Скаути Селуса" та 1-ший батальйон Родезійської легкої піхоти. Дехто із тих, що має якесь уявлення про Війну в Буші, може згадати і Скаутів Грея. Але сьогодні мова піде про найменш відомий, а втім, надзвичайно ефективний підрозділ- Родезійський САС.

Сквадрон "С" Спеціальної Авіаційної Служби Родезії, як офіційно називався підрозділ, починає свою історію із конфлікту у Малайї. Річ у тім, що в кінці 40 Британія опинилася втягнутою у велику кількість дрібних конфліктів по всій території Імперії. Імперія починала тріщати по швах, однією із гарячих точок стали Малайські території.

З 1948 року, деякі місцеві жителі з-поміж ветеранів Другої світової захопилися лівими ідеями та розпочали озброєний супротив колоніальній адміністрації. Цих малайців прозвали КТ (комуністичні терористи). Вони вели терористичну і партизанську активність, що змусило британську владу прийняти дії. Було прийнято рішення відправити на придушення терористичної активності колоніальні війська з Африки. Крім того, для ефективного ведення війни із партизанами, необхідні були спецпризначенці. Основний склад САС було заплановано залучити в Кореї (щоправда, цього так і не сталось), тому було прийнято рішення сформувати ще кілька сквадронів.

Формуванням майбутнього контингенту САС в Малайї займався майор Майк Калверт. Після візиту в Родезію і знайомства із місцевими військовими (крім того, декілька родезійців воювали в складі САС ще в Другу Світову), сквадрон "С" вирішили набирати тут. На пропозицію послужити короні в Малайї відізвалась 1000 молодих родезійців, із яких було відібрано 100.

Відповідальним за підготовку і навчання добровольців було призначено людину із багатим бойовим досвідом, лейтенанта Пітера Уоллса. Спочатку планувалось, що Уоллс лише підготує бійців до відправки, а командувати буде призначено офіцера з Британії. З усім тим, після підготовки майор Калверт наполіг на тому, аби Уоллс залишився командиром новоствореного сквадрону.

Отже, сформовані в різних частинах Імперії сквадрони "А", "В"(вони в майбутньому утворять САС в тій формі, в якій ми його знаємо зараз) та "С" (вони ж стануть підрозділом САС Родезії) відправились на боротьбу із комунізмом разом і отримали назву "Малайських Скаутів". Три довгих роки вони вели котнтрпартизанську війну в джунглях, де здобули неоціненний досвід. Сквадрон "С" чудово зарекомендував себе в очах командування і товаришів, але все ж залишився досить закритим та ізольованим від інших. За час війни, з 1951 по 1953, родезійці втратили всього трьох бійців убитими, знищивши терористів у сотню раз більше.

Після повернення "Малайських Скаутів" додому, уряд Британії вирішив не розпускати підрозділ, а утримувати його на постійній основі(насправді, все було дещо складніше, але це вартує окремої статті). Сквадрон "С" Спеціальної Авіаційної Служби, залишився родезійським і базувався в Родезії. Навіть після проголошення незалежності, сквадрон "С" не був викреслений зі списків частини та залишався вакантним, настільки великою була повага британських спецпризначенців до родезійців. А особовий склад підрозділу утворив той самий Родезійський САС, що стане грозою флоппі як на території Родезії, так і за її межами.

Підрозділ був невеличким. До 1978 року, майже самого кінця війни, в склад сквадрону входило всього близько 100 осіб. Втім, ці люди пройшли сурову підготовку. Вони знали і застосовували широкий спектр тактичних прийомів, які дозволяли їм виконувати найскладніші завдання.

Аж до утворення Скаутів Селуса у 1974 році, САС залишався єдиним підрозділом, який міг довго і автономно знаходитись на операціях в буші. Кожен боєць був навченим слідопитом та знався на бушкрафті. Втім, на відміну від Скаутів Селуса, бійці брали з собою в буш чимало спорядження. Окрім озброєння (часто густо використовувались не тільки FN FAL, але й трофеї- АК, РПК та РПД), бійці несли на собі намети, спальні мішки, радіостанції, аптечки, велику кількість продуктів (як звичайних сухих пайків, так і спеціальні сухі протеїнові суміші, розроблені родезійськими вченими спеціально для них). Спецпризначенці також мали при собі різноманітні гранати, фальшфеєри, протипіхотні міни. Зазвичай на групу брали декілька кулеметів (при чому частенько кожен боєць брав з собою додатковий боєкомплект для кулеметників) і один РПГ-7. Кожен солдат мав при собі мінімум 160 патронів (під час штурмових операцій- до трьохсот), а кулеметники мали мінімум по 5 лент на сто набоїв. Сумарне спорядження бійця при операціях по вистеженню бойовиків важило близько 40 кілограмів. Це дещо зменшувало мобільність підрозділу, але САС намагався компенсувати цей недолік високим рівнем фізичної підготовки.

Саме оперативники САС відповідальні за винахід і застосування більшості характерних для родезійської еліти тактичних прийомів. Вони були першими, хто почав застосовувати суцільний камуфляж під чорношкірих, а також саме на їх базі вперше почали застосовувати прийоми бойового слідопитства. Саме парашутно-десантний досвід САС ліг в основу підготовки Родезійської Легкої Піхоти. Груб кажучи, якщо інші елітні підрозділи мали якусь спеціалізацію: РПЛ були чудовими штурмовиками, Селуси- розвідниками та слідопитами, Греї майстрами патрулювання- то оперативники САС могли виконувати усі ці задачі з високим рівнем ефективності.

Втім, вони мали свої, нехарактерні іншим підрозділам прийоми. По-перше, для виконання операцій щоразу форматувалася кількість і склад бойових груп. На відміну від тих самих РЛП, які старалися не змінювати склад стіку для ефективної взаємодії серед солдат, склад груп САС зоразу був різним. Бойовий статут САСівців містив в собі рекомендації щодо складу оперативної групи. При виконанні завдання, пропонувалося використовувати наступну структуру: взвод розбивався на три відділення. Кожне відділення, в свою чергу, складалося з трьох груп: розвідувальної (яке складалось з командира відділення та двох розвідників), групи вогневої підтримки (в яке входив заступник командира відділення та кулеметник) та стрілецької групи (що складалось з командира групи та трьох солдат). Звичайно, це лише рекомендації: якщо на перших етапах війни, коли САС в основному діяло на території Родезії, їх ще більщ-менш виконували, то з підвищенням інтенсивності бойових дій та перенесенням операцій на територію сусідніх держав, САС частіше використовували тактику стіків.

По-друге, характерною особливістю тактики САС була їх методика пересування бушем. Переходи спецпризначенці виконували виключно вночі: в той час, як інші армійські підрозділи, та й терористи також, пересувалися вдень. Таким чином орієнтуватися, звичайно, ставало важче- зате група не ризикувала бути поміченою та уникала денної спеки.

На відміну від інших підрозділів, САС не ніс чергувань ні на базах фаєрфорсу, ні в буші. Спецпризначенці отримували конкретні завдання. На перших етапах війни, зазвичай, вони зводилися до вистеження груп і таборів бойовиків з їх подальшою ліквідацією. З середини 70-х, задачі САС все частіше приводили їх на територію сусідніх держав: Замбії та Мозамбіку. Там вони ліквідували лідерів терористів, знищували їх тренувальні табори та склади, влаштовували засідки на колони та обози, а також брали в полон високорангових терористів. Крім того, САСівці навчали та озброювали бійців РЕНАМО- партизанів, що вели війну проти правлячої в Мозамбіку марксистської партії ФРЕЛІМО, дружньої до терористів.

Повністю підтримуючи бачення свого колишнього командира, а тепер командуючого усіма Силами Безпеки- генерала Пітера Уоллса, САСівці вважали, що перенесення бойових дій зі своєї землі на територію противника- є логічним і правильним кроком. Втім, родезійська влада намагалася уникати прямої війни з сусідніми державами, тому саме прихованість і ефективність САС стала в нагоді. Сотні рейдових завдань, які виконали оперативники, серйозно підіривали боєздатність ЗАНУ і ЗАПУ.

Останньою операцією родезійського САС стала знаменита "На південь від кордону". Після приходу до влади Роберта Мугабе, який всім серцем ненавидів елітні підрозділи Родезії, керівництво полку прийняло рішення про самоліквідацію. Суть завдання була простою: бійці мало того, що знищили або вивезли усі документи про оперативників, їх дії, звіти та інше, вони ще й зуміли контрабандою переправити в ПАР 25 тонну меморіальну плиту, на якій були вибиті імена загиблих бійців. САС не збиралися віддавати себе в руки ворогів. Терористам не дісталося жодної документації про підрозділ та його бійців. Це сталося за одну ніч.

Спецпризначенці залишилися вірними собі: і плита, і документи і солдати блискавично зникли. Все це трапилося за одну ніч.