30 років – відстоювання прав русинів в Україні. Як це було. Спогади свідків. ч. 1

rusin

ПОВЕРНУТИСЯ ДО ЗМІСТУ .......... Частина 2 Частина 3

Від вигадки до фактів і документів.

Вступ

Існує така точка зору, що «суд над громадським діячем, підкарпатським русином Димитрієм Сидором (з 2008 по 2012 рр.) нібито спровокував нові репресії проти русинів, які тим самим обмежили їхню діяльність – аж до суто фольклорного елементу.

Пропонуємо заглибитися в ці події очима очевидців та документальними свідченнями. А також ознайомитися з загальнодоступними документами і на їх основі сформулювати свою особисту точку зору.

Де і коли в міжнародній та європейській політиці постало питання про право карпатських русинів на самовизначення та здійснення своїх політичних і національних прав і свобод?

Наприкінці Першої світової війни русинська нація, яку в міжнародних документах називають «русинським народом на південь від Карпат», разом з іншими слов’янськими народами, що належали до Австро-Угорської монархії, отримала міжнародне визнання права на самовизначення, самостійність (від 57 країн світу). Відтоді русини стали суверенною нацією і суб’єктом міжнародного права. А суверенітет – єдиний і неподільний, непорушний і невідчужуваний, як відомо, існує лише в самій нації.

Рішення русинів, виражене в «Резолюції Центральної Руської Народної Ради в Ужгороді» від 8 травня 1919 р.: «від імені цілої нації» русинів цілком підтримало пропозицію американських «угро-руських рад». «приєднання до народів Чехословаччини, засноване на «повній національній автономії», таким чином було введено в мирний договір Сен-Жермен-ан-Ле від 10 вересня 1919 року, в якому говорилося, що «територія русинів на південь від Карпат» включена до Чехословаччини на таких умовах, щоб гарантувати русинам найвищий ступінь автономії при збереженні єдності Чехословацької держави.

Закон «Про автономію Підкарпатської Русі» також можна знайти на сайті Закарпатської обласної ради.

https://zakarpat–rada.gov.ua/docs/karpat70/UkT_30.12.1938.pdf – фотокопія

Таким чином, користуючись правом на самовизначення, русини в тогочасних історичних реаліях добровільно, без примусу увійшли до складу Чехословацької республіки як національна «самоврядна територія, що отримає якнайширшу автономію відповідно до єдності Чехословацької Республіки».

Водночас русини тимчасово передали частину своїх суверенних прав Празі – центральному уряду Праги. Тимчасово!

Русини зі своєю національною територією увійшли до Чехословаччини як нація, з правом на самовизначення, з особливим статусом державотворчого народу разом з чехами і словаками. Підкарпатська Русь отримала міжнародне визнання, і ця позиція згодом ніким не ставилася під сумнів. Вона увійшла до складу Чехословаччини під назвою «Підкарпатська Русь». Під такою назвою вона була введена постановою Генеральної Статуту від 16 листопада 1919 року і включена до Конституції Чехії, прийнятої в 1920 році.

У 1938 р. Чехословаччина була перетворена на федеративну державу трьох республік.

Закон про автономію Підкарпатської Русі - текст.

Друга світова війна перервала мирний процес розвитку руської державності. Чехословацький уряд, підписавши 29 червня 1945 р. у Москві «Договір між Чехословаччиною та СРСР «Про Закарпатську Україну» не мав права односторонньо вирішувати долю національної республіки Підкарпатської Русі без участі самих русинів, особливо тому, що вона не мала, за Конституцією Чеської Республіки, абсолютної юрисдикції над цією територією з 21 листопада 1938 року, коли Чеська Республіка стала федеративною державою трьох суверенних республік – Чехії, Словаччини, Підкарпатської Русі.

Підписанти в Москві з чехословацького боку прем'єр-міністр З. Фірлінгер і державний секретар МЗС ЧР В. Клементіс не мали повноважень у належній формі та в повному порядку підписати Договір «Про Закарпатську Україну – Підкарпатську Русь».

Що тут було незаконного? Міжнародне право регулює процедуру виявлення людьми свого громадянства.

Волевиявлення здійснюється у формі плебісциту за умови виконання всіх умов для його проведення, зокрема відсутності на території під час проведення плебісциту окупаційних військ. Те, що українські комуністи посилалися у Договорі від 20.06. 1945 р. на «вільне волевиявлення населення Підкарпатської Русі», а також «про вихід зі складу ЧСР та включення еë до складу СРСР», викладеному у “Маніфесті Першого З'їзду народних комітетів”, прийнятому в м.Мукачеві 26.12.1944 р., в принципі, не могли виражати волю русинського народу, ні за формою, ні за змістом.

Пропонуємо звернути увагу на цей факт. Процедура волевиявлення народу здійснювалася не тільки під час війни, в районах, окупованих іноземними військами, а й «у польових умовах». Адже 26 листопада 1944 року місто Мукачево опинилося в зоні бойових дій 4-го Українського фронту, тобто в умовах, коли військове командування окупаційної армії перебрало повний контроль і функції вищого начальства. При цьому цивільні права тимчасово припинялися.

У цій ситуації абсолютно немає підстав говорити про легітимність процедури вільного волевиявлення народу шляхом визначення його політичного статусу.

Жодна держава, включно з Чехословаччиною та її владою, навіть якби вони хотіли, не мали права відмовлятися від своїх громадян і «колективно» переводити їх у громадянство СРСР-УРСР. І то без ... індивідуальної згоди кожного з підкарпатських русинів, громадян Чехословацької Республіки.

Таким чином Угода від 29 червня 1945 р. порушила права русинів, громадян Підкарпатської Русі.

В порушення норм міжнародного права Президія Верховної Ради СРСР Указом від 22 січня 1946 р. в односторонньому порядку, в порушення положень договору від 29 червня 1945 р., ліквідувала Підкарпатську Русь (згідно до Сталіна – Закарпатська Україна) як суб’єкт міжнародного права, незаконно запроваджуючи радянське законодавство УРСР на території чужої держави. Нагадаємо, що вже раніше, починаючи з 1919 року, міжнародна спільнота визнала Підкарпатську Русь національно-територіальним суб’єктом міжнародного права, що закріплено Сен-Жерменським і Тріанонським мирними договорами.

У свою чергу, створення Закарпатської області відбулося на території чужої для УРСР держави. Радянсько-комуністична УРСР не тільки не підписала договір 29 червня 1945 р., але й українські дипломати не були присутні на його укладенні (навіть у коридорі), а після 1 грудня 1991 р. Верховна Рада не погодилася визнати цей Договір від 29 червня 1945 р. чинний в Україні.

Відповідно до цього правового статусу наша Підкарпатська Русь не була передана УРСР, а потім залишилася у складі Чехословаччини для міжнародної спільноти, наприклад, для США фактично відбулася анексія.

Вихід будь-якої союзної республіки зі складу СРСР мав відбутися відповідно до Закону УРСР від 3 квітня 1990 р. - «Про порядок вирішення питань, пов'язаних з виходом союзної республіки зі складу СРСР», в якому 4 ст. регіонам було надано право окремо крайово вирішувати волевиявлення населення тих областей, які УРСР виникли після 1922 р., а саме: Галичини – 1939 р., Буковини – 1940 р., Закарпаття – 1946 р., Криму 1954 р.

3 липня 1991 року Верховна Рада УРСР прийняла Закон УРСР «Про республіканський і місцеві референдуми в УРСР», який демократично визначив механізми не лише республіканського, а й місцевого референдумів.

Відповідно до Закону УРСР «Про республіканський і місцевий референдуми» від 3 липня 1991 року, у 1991 році ми, русини, на республіканському референдумі проголосували 92,5% «За» - про незалежність України, а на обласному референдумі — 78% «За» – «За Закарпаття, як «особливу самоврядну територію у складі України, що не входить до складу інших адміністративно-територіальних одиниць».

Українська влада відмовилася внести волю закарпатського народу в текст Конституції.

ВЗІРЦІ БЮЛЕТЕНІВ для голосування 1.12.1991. «Новини Закарпаття» No 229-230, 30 листопада 1991 року.

У 1996 році були прийняті «Плани заходів» щодо етноліквідації русинської національності в Україні.

Відмова влади внести юридично обов’язкові результати референдуму до Конституції змусила русинів боротися за свої національні права як державотворчої нації в Україні та як корінного народу Закарпаття. У 1996 році було прийнято першу Конституцію України, але без визнання чинними результатів республіканського та закарпатського референдумів 1991 року, про що свідчать рішення Закарпатської обласної ради 1992-93 років.

КОНСТИТУЦІЯ УКРАЇНИ:

https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/254%D0%BA/96-%D0%B2%D1%80#Text

У відповідь на вимогу русинів українська влада публікує секретні «Плани-заходи» щодо ліквідації етнічної русинської національності в Україні. Русини Закарпаття терміново надіслали текст цих секретних «заходів» проти русинів до влади провідних держав світу, ООН, ЄС та інших інстанцій.

З 21 січня 1946 р. почалася радянізація та українізація русинського населення, яке тепер перебувало на Закарпатті УРСР. Понад 60 тис. Русинів та представників інших національностей відправляли до радянських концтаборів з метою перевиховання русинів на радянську людину української національності.

Нагадаємо, що українізація русинів у Чехословаччині почалася з доведеного до чеських комуністів рішення комуністичного Комінтерну 1925 року про визнання громадян Чехословаччини, підкарпатських русинів, українцями, тобто ще до анексії Підкарпатської Русі. 21 січня 1946 року.

Примусова українізація русинів на Закарпатті тривала й після 1991 року в Незалежній Україні.

Можлива мирна інтеграція карпатських русинів із Закарпаття до нової держави Незалежної України обернулася спланованою владою примусовою асиміляцією русинів у національність «українців».

Нова українська держава після 1 грудня 1991 р. з новою силою продовжила асиміляцію русинів із повною забороною в законодавстві як називання себе русинами, так і їхньої русинської мови. Водночас русинська нація мала міжнародний статус права на самовизначення і до 1946 року, мала конституційний статус національної Русинської Республіки у складі Чехословаччини під назвою Підкарпатська Русь.

Після розпаду СРСР і початку Незалежної України народилося три покоління молодих русинів, які пройшли через 30 років примусової асиміляції. Адже русинська національність була їм заборонена на рівні Конституційного Суду України.

А санкціоновані спроби відстоювати їхнє право називатися русинами чи нагадувати їм про права русинів на південь від Карпат на національну самоідентифікацію з 1919 року українська влада кваліфікує як «сепаратизм» і... наклеп на радянську владу, та Український державний устрій.

Перепис населення. 2001. ОСАУЛЕНКО О.Г. СІМДЕСЯТ ТРЕТЯ СЕСІЯ Зал засідань Верховної Ради України. 10 липня 2001 року

Представники Підкарпатсько-Руського Товариства ім Кирила і Мефодія, низка громадських об’єднань, національних меншин, у тому числі Організація карпатських русинів та інші громадські організації, що об’єднують закарпатських русинів», брали участь у зустрічах і обговореннях щодо форми присутності в бюлетенях для перепису населення 2001 року, національності « Русини».

Про це повідомив Голова Держкомстату України ОСАУЛЕНКОМ О.Г. у залі засідань Верховної Ради в Києві 10 липня 2001 р.:

“Це питання надзвичайно довго і детально опрацьовувалося під час підготовки до перепису населення, відбулося широке обговорення питання про визначення етнічної номенклатури, підходів до її вивчення. При цьому в обговоренні брали участь представники ряду громадських об'єднань, національних меншин, у тому числі і Русинське товариство імені Кирила і Мефодія, Організація карпатських русинів та інші громадські організації, які об'єднують русинів Закарпаття.

У результаті підготовлено перелік національностей та мов, який буде обліковуватися під час перепису населення. Цей документ зараз має офіційний статус, він підготовлений академією наук, відповідними інститутами, пройшов детальне обговорення в усіх зацікавлених організаціях, у тому числі і в Комітеті Верховної Ради України з питань прав людини, національних меншин і міжнаціональних відносин.

Передбачається, що під час перепису етнічна ознака буде заноситися в переписний лист у порядку самовизначення. Таким чином, якщо людина вважає себе русином, то в переписному листі буде зроблений відповідний запис.”

https://www.rada.gov.ua/meeting/stenogr/show/2748.html

Верховна Рада України. Київ. Виступ депутата Верховної Ради від Закарпаття

МИГОВИЧ Іван Іванович 19.03.2003 р. 22 засід. “Шановні колеги, виборці! Змушений привернути вашу увагу до моїх тих співвітчизників, які вважають себе русинами. Останнім часом вони є об'єктом інтенсивного підступного тиску з боку чільних провладних структур і націоналістичних кіл. Про це свідчать, зокрема, урядовий план 96 року щодо розв'язання, так званих, проблем русинів, поширення тези про єдиний галицький край і включення до нього Закарпаття, вигадки про робітничу визвольну армію русинського народу, протидія вільному визначенню ними своєї національної належності в ході недавнього перепису населення і так далі. Та тисячі моїх земляків наважилися підтвердити русинську ідентичність, більшість їх продовжує сповідувати канонічне православ'я, здійснення своїх сподівань пов'язує з відродженням Русі слов'янським світом. Чи не тому не припиняються в області політика, що межує з етноцизмом. Ось і днями через пресу став відомий документ про так званий деструктивний потенціал русинського руху на Закарпатті і відповідними висновками та рекомендації органам державної влади і Українській православній церкві. У цьому документі тенденційно висвітлена історія нашого краю, спотворюється образ автохтонного населення та його громадсько-політичних і релігійних діячів, міститься неприховане втручання в найчутливіші сфери суспільного життя, що явно суперечить Конституції, законам про політичні партії, об'єднання громадян, свободу совісті, тощо, а також міжнародним зобов'язанням України.

Згаданий документ викликав стурбованість віруючих, науковців, національно-культурних товариств, широкої громадськості, він набуває міжнародного резонансу, а реалізація його рекомендацій здатна дестабілізувати загальну обстановку в прикордонні, спричинити негативні зовнішньополітичні наслідки.

Враховуючи викладене, вважаю за необхідне.

Перше. Зажадати від Ради безпеки і оборони з'ясувати мету і джерела зазначеного документу та вжити заходів щодо запобігання появі подібних матеріалів у майбутньому.

Друге. Комітету з питань прав людини розглянути ухвалу четвертої сесії Закарпатської обласної ради щодо русинської національності.

Третє. Кабінету Міністрів разом з обласною адміністрацією вжити заходів до усунення причин, що породжують національну образу, прагнення до етичної реідентифікації, відцентрові тенденції і міграційні настрої.

І четверте. Доручити прокуратурі перевірити спроби порушити традиційну етноконфесійну структуру в області.

На закінчення додам: під час республіканського і обласного референдумів 1991 року 92 відсотка закарпатців підтримали незалежність України, але вони прагнули і сьогодні хочуть жити в країні мирній, демократичній, міцній і справедливій, бути в ній рівноправними, не знати підозр, дискримінації, гноблення. Шлях до неї, як показує досвід, тільки через соціалістичні перетворення. Антирусинські провокації аморальні і протиправні. Дякую за увагу.”

https://www.rada.gov.ua/meeting/stenogr/show/1604.html

Тоталітарні, диктаторські, антинародні і незаконні, на думку русинів, «Плани-заходи» спровоковали посилення борьби, бо виявилася загроза етноліквідації русинського народа Закарпаття. Русини стали виходити на мітинги, видавати нові газети и создавати нові організації.

В 1991 році був оснований Світовый Конгрес Русинів (далі СКР), який, підтримував боротьбу підкарпатських русинів за свої права.

З 1999 року русини почали роботу по організації, паралельної Світовому Конгресу Русинів – асоціації русинськых організацій «Сойм Підкарпатських Русинів» (далі, Сойм), цілем котрого стало активе відстоюваня політичних прав русинів України. За це їх назвали з Києва: “політичними русинами”, хотя всім нам зрозуміло, що кожне грромадянське право и любі права кожної людини в суспільстві, по своїй суті, завжди є виключно політичні.

В АСОЦІАЦІЮ «СОЙМ», війшли:

Подкарпаторусинське общество ім. Кирила и Мефодія (Д. Сидор).

Закарпатськоє общество Подкарпатськых русинів, (Жупан Е.).

2) Закарпатськое общество Карпатськых Русинів (Туряниця І. М.).

3) Закарпатське областне общество Духновича (Алмашій М.І.).

4. РУСИНСЬКЕ НАУКОВО-ОСВІТНЄ ТОВАРИСТВО (Макара М.П.)

5) Областне общество русинських писателів Закарпаття (М. Град) и другі.

Сойм Подкарпатских Русинів успішно проводив межинароді стрічі, конференції, принимав рішенія и звернення, як до влади України, так и межинародних орагнізацій і урядів.

З 4-го СКР в Будапешті (17.11. 2009), Світовю Радою Русинів було довірено власне «СОЙМУ» обирати по 10 делегатів від України на Світові Конгреси Русинів.

https://www.radiosvoboda.org/a/936213.html

https://telegra.ph/OBRASHCHENІYA-SOJMA-PODKARPATSKIH-RUSINOV-11-01

Запит депутата Миговича І.І. про права русинів. 21 жовтня 2005 р., який заявив в сесійному залі в Києві: “Якщо і надалі рішення Закарпатської обласної Ради про визнання національності русинів не буде виконане, вони вимушені звернутися по допомогу міжнародної громадськості, подати позов до суду за умисний етноцид.”.

Виступ Івана Миговича:

“Шановний головуючий, колеги, виборці!

Виконую відповідальне доручення, яке мені довірили високоповажні земляки, члени оргкомітету закарпатського з’їзду русинів, що має завтра відбутися у демократичному Мукачевому.

Хто такі русини і чого вони прагнуть. Це корінний народ центральної Європи, який впродовж півтора тисячоліття перебував під різними державно-політичними режимами, а кожен з них намагався панувати над ними. У складних перипетіях повоєнної геополітики русини позбулися своєї національності. Водночас, за рубежем визнаються. Вони проживають у 22 країнах, їх представники входять до світової організації не представлених народів та інших міжнародних об’єднань. Лише на батьківщині русини анонімні і безправні.

1996 року урядом схвалений, так званий, план заходів щодо вирішення проблем русинів-українців. У ході його реалізації здійснюється явна і завуальована дискримінація, обмежується доступ русинів до освіти, ресурсів, управління. Їх активісти зазнають кримінальних переслідувань. Історія спотворюється, а культура нівелюється.

За останнього перепису населення вони були не введені до реєстру національностей. Закарпатська обласна рада у 1992-2002 роках зверталася до Верховної Ради України з цього питання. Однак, воно і досі не розв’язане. На свої справедливі вимоги мої земляки отримують з Києва відписки другорядних чиновників і заангажованих науковців. Фактично триває грубе ігнорування Конституції, законів України, міжнародних угод, при цьому поширюються безглузді міфи про сепаратизм закарпатців, екстремізм русинських лідерів та інші нісенітниці, що принижують честь і гідність співвітчизників, доводить лицемірство і цинізм центральної влади.

Що крамольного в граматиці русинської мови, переданій кожному з нас днями Товариством Кирила і Мефодія? Чим небезпечний фестиваль русинської культури „Червона Ружа”? Невже національно-культурні товариства русинів менш вартісні? Терпіння людське небезмежне. Якщо і надалі рішення Закарпатської обласної Ради про визнання національності русинів не буде виконане, вони вимушені звернутися по допомогу міжнародної громадськості, подати позов до суду за умисний етноцид.

Закликаю вас, шановні народні депутати, зрозуміти національні устремління русинів і посприяти відновленню їх прав у нашій країні. Прошу вважати цей виступ депутатським запитом до президента і Голови Верховної Ради.

Русини хочуть бути повноправними громадянами, а не пасинками України. Вони прагнуть стати господарями на своїй землі, це їх природне право. Допоможімо його реалізувати.”

https://www.rada.gov.ua/meeting/stenogr/show/1978.html

Законопроект Мигович І.І. № 8406 від 03.11. 2005 р. Проект. Вноситься народними депутатами України Миговичем І.І., Крючковим Г.К., Шульгою М.О. ПОСТАНОВА Верховної Ради України “Про русинів в Україні”.

Розглянувши клопотання Закарпатської обласної ради, чисельні звернення громадян, національно-культурних товариств та інших громадських об’єднань, висновки наукових досліджень стосовно реалізації права осіб, які ідентифікують себе русинами – окремою, спорідненою з українцями, групою слов’янства, керуючись статтею 11 Конституції України, Верховна Рада п о с т а н о в л я є:

Вважати за необхідне при визначенні соціально-демографічного складу населення України виділяти осіб, які ідентифікують себе русинами, в окрему за національністю групу громадян України. 2. Кабінету Міністрів України, місцевим органам виконавчої влади, органам місцевого самоврядування розробити і здійснити систему заходів, спрямованих на задоволення етнокультурних і соціальних потреб русинів як одного з корінних народів України. Голова Верховної Ради

Проект Постанови 8406 про русинів в Україні від 03.11.2005

http://w1.c1.rada.gov.ua/pls/zweb2/webproc4_2?id=&pf3516=8406&skl=5

Подання депутата ВР України від Закарпаття Іштвана Гайдоша. 2005 р.

По ініціативі представників русинських організацій, що входили в асоціації “Сойм Підкарпатських Русинів” та інших громадських русинських організацій, (присутні – більше сорока представників русинської громадськості) була проведена зустріч з депутатом ВР України від Закарпаття Іштваном Гайдошем з проханням подання депутатського запиту та законопроекту у Верховній Раді від русинської громадськості, щодо визнання національності “русини” та внесення національності “русин” до переліку національностей, що проживають в Україні.

Після обговорення, та представлення русинською громадськістю своїх варіантів проекту, депутат ВРУ Іштван Гайдош погодився і пропозицію русинів Закарпаття у форматі подання наступного Законопроекту:

Подання Проекта 18 11. 2005 р. 8 сесія 4-го скликання “про визнання русинів”, за № 8406-1 від 18 листопаду 2005 р., внесеного народним депутатом України Іштваном Гайдошем. Проект Постанови про визнання національності “русини” та внесення національності “русин” до переліку національностей, що проживають в Україні за даними перепису населення проведеного в 2001 році:

“На підставі статті 75, частини четвертої статті 76, пункту 3 статті 85, статті 91, частини першої статті 93 Конституції України, вношу на розгляд Верховної Ради України проект Постанови Верховної Ради України “Про визнання національності „русини” та внесення національності „русин” до переліку національностей, що проживають в Україні за даними перепису населення проведеного в 2001 році” Прошу розглянути та прийняти законопроект в цілому”. Додаток:

1) проект Закону України “Про визнання національності „русини” та внесення національності „русин” до переліку національностей, що проживають в Україні за даними перепису населення проведеного в 2001 році”; 2) пояснювальна записка;

3)комп’ютерні файли, в яких містяться електронні примірники поданих документів законодавчої ініціативи. З повагою, Народний депутат України Іштван Гайдош.

http://w1.c1.rada.gov.ua/pls/zweb2/webproc4_2?id=&pf3516=8406-1&skl=5

Пояснювальна записка до проекту Постанови Верховної Ради України

“Про визнання національності „русин” та внесення національності „русин” до переліку національностей, що проживають в Україні за даними перепису населення проведеного в 2001 році,” внесеної народним депутатом України Іштваном Гайдошем, який додав і

обгрунтування необхідності прийняття проекту Постанови так:

«Даний проект Постанови вноситься на розгляд Верховної Ради України на підставі статті 91 Конституції України та статті 7.0.1. Регламенту Верховної Ради України з метою політичного та правового урегулювання визнання на законодавчому рівні національності «русин».

Даним проектом пропонується визнати на державному рівні національність русин. Дана пропозиція обумовлюється високою актуальністю проблеми, що зокрема обумовлюється клопотанням ряду Закарпатських громадських організацій русинів до вищих органів державної влади України, а також зверненням Закарпатської обласної ради до Голови Верховної Ради України В.М.Литвина з клопотанням врегулювати на законодавчому рівні питання визнання національності “русин”.

Згідно статті 11 Закону “Про національні меншини в Україні” людина вправі сама визначати свою національність. Реалізація даного права згідно чинного законодавства не обумовлена жодними обставинами, в тому числі необхідністю наукового чи будь-якого іншого обґрунтування існування такої національності.

Однак, всупереч вимогам чинного законодавства органи влади тривалий час ігнорується позицію значної частини населення Закарпаття, які самоіндентифікують себе громадянами русинської національності. Так, тільки згідно перепису населення 2001 року 10200 жителів Закарпаття визначили свою національність як «русин».

Однак, всупереч вимогам статті 11 Закону «Про національні меншини в Україні», Державний комітет статистики в офіційних виданнях результатів перепису населення не відніс дану групу громадян до переліку національностей, які проживають в Україні, а натомість безпідставно визначив їх як субетнос української національності, тим самим порушивши гарантоване Державою право на визнання національності.

Левко Лукяненко подав Проект Постанови від 30.11.2005 про відхилення проекту Гайдоша від 18 листопада 2005 р., “Про відхилення проекту Постанови Верховної Ради України “Про визнання національності „русини” та внесення національності „русин” до переліку національностей, що проживають в Україні за даними перепису населення проведеного в 2001 році” за № 8406-1 від 18 листопаду 2005 р., внесеної народным депутатом Украйины Іштваном Гайдошем.

http://w1.c1.rada.gov.ua/pls/zweb2/webproc4_1?id=&pf3511=26279

ПОВЕРНУТИСЯ ДО ЗМІСТУ .......... Частина 2 Частина 3

30 років – відстоювання прав русинів в Україні. Як це було. Спогади свідків. ч. 1

Report Page