30 літ – обороны прав русинов в Украйині. Як ото было. Воспоминаніє свидҍтелей. (Часть 1)

rusyn

НАЗАД К СОДЕРЖАНІЮ .......... Часть 2 Часть 3
Од выдумок до фактôв и документôв.

Спередслово.

Є така точка зренія, што «судебный процесс над громадським діячем подкарпатськым русином Д. Сидором з 2008 до 2012 рр. гибы став причинôв новых репресій против русинôв, котрі, в свою очерідь, из-за сëго знизили уровень своєї активности, – аж до чисто фольклорного елемента.

Мы же предлагаєме поникати на ті події поглядом очевидців и свідченнями документôв. А также самым ознакомитися из публічно доступными документами и на основі сього сформовати свою точку зору.

Удкіть и коли в межинародній світовій и європейськôй політиці появився вопрос о праві народа подкарпатськых русинов на самоопреділеніє и реалізацію його законных політичных і національных права и свобод?

В конци Первої мирової войны русинськый народ, котрый упоминаєтся в межинародных документах, як народ русинôв, “русинôв на юг от Карпат,” наряду из другыми славянськыми народами, входившыми в состав Австро-Венгерської монархії, достав межинародноє од 57 держав світу признаніє права на самоопреділеніє. Русины з того момента стали сувверенным народом и – субєктом межинародного права. А суверенитет, як знано, существуєт лем в самому народҍ – єдиный и нераздільный, незыблемый и неотчуждаємый. Рішеніє русинôв, выраженоє в “Резолюції Центральной Русской Народной Рады в Ужгородҍ” од 8 мая 1919 г.: “од имени всëго народа” русинôв, повностію поддержало предложеніє американськых Угро-Русскых Рад, обы присоєдинитися ид народам Чехословакії, на основі “повної національної автономії”. Такым оно было внесено в мирный договор в Сен-Жермене ан Лэ 10 сентября 1919 года, де указалося, же “територія русинов на юг от Карпат” включаєтся в состав Чехословакії на умовах, же она предоставит русинам май высшу степінь автономії при сохраненію єдинства Чехословацької державы“.

Закон “Про Автономію Подкарпатськой Руси” можно поникати и на сайті Закарпатської обласної рады. https://zakarpat–rada.gov.ua/docs/karpat70/UkT_30.12.1938.pdf – фотокопія

Итак, хоснуючи право на самовызначеня, русины, в существующых на то время историчных реаліях, добровольно, без принужденія, присоєдинилися ид Чехословацькой Республіці, як національна “самоуправляєма територія, котруй будет дана май возможна широка Автономія, совмістима из єдинством Чехословацькой Республікы”. При сëму русины временно делеговали часть свойих суверенных прав Празі – центральному пражському правительству, временно.

Русины из свойôв територійôв, войшли в ЧСР як народ, из правом на самовызначеня, из особым статусом государство-образующего народа, нару́но из чехами и словаками. Подкарпатска Русь приобріла межинародноє признаніє, и се єї положеніє пак никым ся не провбовало оспорити. В состав Чехословакії войшла она из названієм “Подкарпатская Русь”. Из такым именем введена была постановленієм Генерального Устава од 16 новембра 1919 года и внесена в Конституцію ЧСР, принятôв в 1920 годҍ.

В 1938 году ЧСР была преобразована в Федеративную державу трëх республик.

Закон об Автономии Подкарпатськой Руси – текст

Друга Мірова Война нарушила процес розвитку русинської государственности. Чехословацькоє правительство, подписуючи в Москві 29 юнія 1945 г. “Договор межи ЧСР и СССР “О Закарпатськой Украйині” не мало права в одностороннëму порядкови рішати судьбу національної Республікы Подкарпатська Русь без самых русинốв, уже в силу хотя бы такого факта, же оно не облада́ло, в одповідности из Конституційôв ЧСР абсолютнôв юрисдикційôв на сюй території из 21 новембра 1938 г., коли ЧСР переворилася в Федеральноє государство трëх суверенных республік – Чехія, Словакія Подкарпатська Русь.

Подписанты в Москві из чехословацької стороны премєр З. Фірлінгер и статс-секретарь МІДа ЧСР В. Клементіс не иміли в довжній формі и повному порядку повноважень на подписаніє Договора “ О Закарпатськой Украйині-Подкарпатськой Руси.”

Что туй было незаконноє? Межинародноє право регламентуєт порядок выявленія народом своєй воли до державной приналежности.

Волевыявленя проводится в формі плебісціта, при соблюденію всіх предписанных умов ëго проведеня, в частности, отсутствие окупаційных войськ на території в час проведеня плебісціта. Те, що українські комуністи посилалися у Договорі від 20.06. 1945 р. на «вільне волевиявлення населення Підкарпатської Русі», а також «про вихід зі складу ЧСР та включення еë до складу СРСР», викладеному у “Маніфесті Першого З'їзду народних комітетів”, прийнятому в м.Мукачеві 26.12.1944 р., в принципі, не могли виражати волю русинського народу, ні за формою, ні за змістом.

Предлагаєме звернути увагу на такый факт. Мало того, же процедура волевыявленя народа была проведена в час войны, на території окупованій чужôв армійôв, но єщё и у “воєнно-полëвых умовах”. Пак г. Мукачево 26.11.1944 г. находилося в зоні веденія боєвых операцій 4-го Украйинського фронта, т.є. в умовах, коли воєнноє руководство окупаційної армії взяло на себе всю повноту управленія и функції верховної власти. При тому, дійство гражданськых прав было временно приостановлено. В сюй ситуації, говорити о легітимности процедуры свободного волевыявленя народа по вызначеню своëго політичного статуса рішительно не є ниякых основаній.

Ани єдно государство, в тому числі и Чехословакія и єї власти, аж бы й хотіли, то не в праві бы отказоватися од свойих граждан и “колективно” передавати їх гражданство СССР-УССР. И то было без… индивидуального согласія каждого из подкарпатськых русинов, граждан ЧСР.

Вот чому и в сëму договорі од 29 06 1945 р. произошла дискримінація прав граждан Подкарпатской Руси.

В нарушеніє норм межинародного права, Президіум Верховного Совіта СССР свойим Указом од 22 януара 1946 г, в одностороннëму порядкови, нарушив умовы Договора од 29.06.45 г., ліквідовавши субєкт межинародного права Подкарпатськую Русь (по Сталіну – Закарпатськую Украйину), введя радянськоє законодавство УССР на територію чужої державы. Напоминаєме, уже раньше Подкарпатськая Русь была признана межинародным сообществом – національно-территоріальным субєктом межинародного права, что зафіксовано, в Сен-Жерменському, и Тріанонському мирных договорах.

В свою очерідь созданіє Закарпатської области произошло на території чужої для УССР державы. Договор 29 юнія 1945 г. радянсько-комуністична УССР не лем не подписовала, но и при ëго заключенію украйинські дипломаты не были присутні (даже в коридорови), а позад 1 децембра 1991 г. Верховна Рада не дала согласіє на признаніє сëго Договора од 29. 06.1945 г.

Одповідно до тої правової ситуації, наша Республіка Подкарпатськая Русь не бы́ла передана в состав УССР, и дале оставалася частію ЧСР для межинародного сообщества, зокрема для США. Фактично, произошла анексія.

Выход любої союзної республикы из состава СССР довжен быв осуществляться в одповідности из Законом СССР от 3 апреля 1990 года — «О порядке решения вопросов, связанных с выходом союзной республики из СССР» в якому 4-м регіонам було надано право окремо регіонально выявити волю народа сих регіонôв, якыми приросла УРСР, а именно: Галичинôв – в 1939 році, Буковинôв – в 1940 році, Закарпаттям – в 1946 році, Крым в 1954 р.

Верховнôв Радôв УССР быв принятий 3 юлія 1991 року Закон УРСР “Про Республіканський и містный референдумы в УРСР”, в якому были прописані механізмы не лем республіканського, но и містного референдумôв.

Одповідно до Закона УРСР “Про республіканськый та містный референдумы” од 3 юлія 1991 г.”, в 1991 році мы, русины, проголосовали на Республіканському референдумі 92,5% за Незалежность Украйины и на областному референдумі – 78% за Закарпаття, як за “спеціальну самоврядну територію в составі Украйины, яка не може входити в и́нші адміністративно-територіальні образованія”.

Власти Украйины одказалисяся волю народа Закарпаття внести в Конституцію.

ОБРАЗЕЦ БЮЛЕТЕНІВ для голосованія на 1.12.1991. “Новини Закарпаття” №229-230, 30 листопада 1991 року

В 1996 г. были прийняті «Планы-заходы» по етноліквідації русинської національности в Украйині.

Отказ власти внести результаты референдума в Конституцію заставив народ русинôв начати борьбу за свої національні права, як державотворчого народа в Украйині, и як корінного народа Закарпаття. В 1996 році приниматся перва Конституція Украйины, без признанія легітимных результатôв республіканського и Закарпатського референдумôв 1991 р.

В отвіт на вымогу русинôв влада Украйины издаєт тайні «Планы-заходы» по етноліквідації русинської національности в Украйині. Русины Закарпаття терміново текст сих тайных «заходів» проти русинôв одослали властям ведучых держав світа, ООН, ЄС та інші. КОНСТИТУЦІЯ УКРАЇНИ:

https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/254%D0%BA/96-%D0%B2%D1%80#Text

Началася советизація и продовжилася українізація русинського населенія теперь уже Закарпатської області з 21 січня 1946 року. В советські концлагеря были отправлены выше 60 тысяч русинôв и представникы дру́гых національностей, для перевоспитанія русина в радянсько-українську людину.

Українізація началася єще рішенієм комуністичного Комінтерну 1925 г. для чеськых комуністôв почати українізацію подкарпатськых русинôв Чехословакії, т.є. до анексії 21 януара1946 р.

Она ж стала грубо продовжоватися и позад 1991 уже в Незалежній Украйині.

Можлива мирна інтеграція народа подкарпатськых русинôв Закарпаття в составі нової державы Незалежної Украйины, перетворилася на сплановану владôв насильницьку ассиміляцію русинôв на иншаку од своєї – національность “українці”.

Нова держава Украйина, после 1 децембра 1991 г., продовжила ассиміляцію русинов из повнôв заборонôв імени народа русинов, русинського языка народа и межинародного статуса народа до 1946 г., як національну Республіку Русинôв в составі ЧСР – Подкарпатську Русь.

Позад распада СССР та из начала Незалежної Украйины ро́дилися уже три поколіня молодых русинôв котрі претерпіли ассимілюцію. Ведь національність русинôв – для них заборонена всі 30 років. А провба называтися русинами ци припомнити про право русинов на національну самоідентифікацію, властями Украйини обявляєтся “сепаратизмом” и клеветôв на украйинськый державный лад.

Перепис. 2001 року. ОСАУЛЕНКО О.Г. ЗАСІДАНІЄ СІМДЕСЯТ ТРИТËЄ Сесійный зал В е р х о в н о ї Р а д ы Украйины. 10 юлія 2001 г.

Представникы Подкарпато-русинського общества имени Кирила и Мефодія, ряд громадськых обєдиненій, національных меншин, в тому числі Організація карпатськых русинôв и инші громадські організації, які обєднуют русинôв Закарпаття”, принимали участь в стрічах и обговоренях питання односно формы присутности в бюлетенях при Переписови населення 2001 р., національности “русин”.

Про йсе было звітовано ОСАУЛЕНКОМ О.Г., головôв Державного комітета стати-стикы Украйины, в сесійному залі ВР в Києві 10 юлія 2001 г. так:

“Сей вопрос надзвичайно довго и детально обговорëвався под час подготовкы до Переписа населенія; одбылося широкоє обсужденіє вопроса про вызначеня етнічної номенклатуры, подходôв до єї вывчення. При сьому в обговоренню брали участь представникы ряда громадськых обєдиннній, національных меншин, в тому числі и Подкарпато-русинськоє общество имени Кирила и Мефодія, Організація карпатськых русинôв и инші громадські організації, які обєдиняют русинôв Закарпаття”. Превидится, же под час Переписа етнічна ознака буде заноси́тися в переписный лист в порядку самовызначення. Такым образом, аж людина вважає себе русином, то в переписному листі буде зробле́ный одповідный запис”.

https://www.rada.gov.ua/meeting/stenogr/show/2748.html

Верховна Рада Украйины. Київ. Выступ депутата од Закарпаття адаРМИГОВИЧА Івана І. 19 03 2003 г. 22 засідання.

«Честовані колегы, выборці! Мушу привернути вашу увагу до мойих тых співвітчизникôв, які осознают себе русинами. Останнім часом они є обєктом інтенсивного подступного тиска из бока очільных провладных структур и націоналістичных кругôв. Про йсе свідчат, зокрема, Урядовый план 1996 року про розв’язання, так званых, проблем русинôв, поширення тезы про єдиный галицькый край и включення в нëго Закарпаття, выгадкы про рабочу визвольну армію русинського народу, протидія свободному вызначенню ними своєї національної належности в ході недавнëго Переписа населенія и так дальше. Итак, тисячі мойих земляків насмілилися подтвердити русинську ідентичнôсть, большинство їх продовжує исповідовати Канонічноє Православіє, здійснення свойих надій поязує из возрожденієм Русі слов’янськым світом. Ци не тому й не припиняється в області політика, яка межує из етноцизмом. От и днями через пресу став відомым документ про так званый «деструктивный потенціал русинського руху на Закарпатті з одповідными висновками та рекомендації органам державної влади и Українській Православній Церкви. У сьому документі тенденційно высвітлена історія нашого краю, спотворюється образ автохтонного населенія та ëго громадсько-політичных и релігійных діячів, міститься неприхованоє вмішательство в найчутливіші сферы суспільного життя, что явно суперечить Конституції, законам про політичні партії, об’єднання громадян, свободу совісті, а также, межинародным обовязкам Украйины.

Згаданый документ выкликав стурбованість віруючых, науковців, національно-культурных обществ, широкої громадськости, он приобрітає межинародный резонанс, а реалізація ëго рекомендацій способна дестабілізовати загальну обстановку в прикордоннôй території, вчини́ти негативні зовнішньополітичні наслідкы.

Враховуючи викладеноє, вважаю за необхідноє.

Первоє. Требовати од Рады безпекы и обороны выяснити ціль и жерело зазначеного документа та «вжити заходів щодо запобігання появі подібних матеріалів у майбутньому».

Другоє. Комітетови з питань прав людины розглянути ухвалу четвертої сесії Закарпатської обласної рады односно русинської національности.

Третеє. Кабінету Міністрôв вєдно из обласнôв адміністраційôв «вжити заходів до усунення причин, що породжують національну образу, прагнення до етичної реідентифікації, відцентрові тенденції і міграційні настрої.

І четверте. Доручити прокуратурі перевірити провбы порушити традиційну етноконфесійну структуру в області.

Вкониць додам: под час республіканського и областного референдумôв 1991 г. 92 % «закарпатців-русинôв» поддержали Незалежность Украйины, но они желали и сього дня хотят «жити в країні мирній, демократичній, сильній и справедливій, быти в нюй руноправными, не знати подозреній, дискримінації, пригноблення. Путь до неї, як указує опыт, лем через соціалістичні перетворення. Антирусинські провокації аморальні і протиправні. Дякую за увагу». https://www.rada.gov.ua/meeting/stenogr/show/1604.html

Тоталітарні, диктаторські, антинародні і незаконні, на думку русинôв, «Планы-заходы» спровоковали усиленіє борьбы, бо у́явилася загроза етноліквідації русинського народа Закарпаття. Русины стали выходити на мітингы, выдавати нові газеты и создавати нові організації.

В 1991 році основаный быв Світовый Конгрес Русинôв (дальше СКР), якый, поддержовав борьбу подкарпатськых русинôв за свої права.

З 1999 року русины начали роботу по організації, паралельної Світовому Конгресови Русинôв – асоціації русинськых організацій «Сойм Подкарпатськых Русинôв» (дальше, Сойм), цільôв котрого стало активноє одстоëваня політичных прав русинôв Украйины. За йсе їх назвали из Києва: “політичными русинами”, хотя всім нам понятно, же кажді гражданські и любі права человіка в обществі, по своюй суті, всі суть політичні.

В АСОЦІАЦІЮ «СОЙМ», войшли:

Подкарпаторусинськоє общество ім. Кирила и Мефодія (Д. Сидор).
Закарпатськоє общество Подкарпатськых русинôв, (Жупан Е.).

2) Закарпатськое общество Карпатськых Русинôв (Туряниця І. М.).

3) Закарпатськоє областноє общество Духновича (Алмашій М.І.).

4. РУСИНСЬКЕ НАУКОВО-ОСВІТНЄ ТОВАРИСТВО (Макара М.П.)

5) Областноє общество русинськых писателів Закарпаття (М. Град) и другі.

Сойм Подкарпатских Русинов успішно проводив межинароді стрічі, конференції, принимав рішенія и обращенія, як ид властям Украйины, так и ид межинародным орагнізаціям и правительствам.

З 4-го СКР в Будапешті (17.11. 2009), Світовôв Радôв Русинôв было довірено именно «СОЙМУ» выбирати по 10 делегатôв от Украйины на Світові Конгресы Русинôв.

https://www.radiosvoboda.org/a/936213.html

https://telegra.ph/OBRASHCHENІYA-SOJMA-PODKARPATSKIH-RUSINOV-11-01

Запит депутата Миговича І.І. про права русинів. 21 жовтня 2005 р., який заявив в сесійному залі в Києві: “Якщо й надалі рішення Закарпатської обласної Ради про визнання національності русинів не буде виконане, вони, русини, вимушені будуть звернутися по допомогу міжнародної громадськості, подавши позов до суду за умисний етноцид”. (мова оригіналу)

Виступ Івана Миговича: “Шановний головуючий, колеги, виборці!

Виконую відповідальне доручення, яке мені довірили високоповажні земляки, члени оргкомітету закарпатського з’їзду русинів, що має завтра відбутися у демократичному Мукачеві. Хто такі русини і чого вони прагнуть. Це корінний народ центральної Європи, який впродовж півтора тисячоліття перебував під різними державно-політичними режимами, а кожен з них намагався панувати над ними. У складних перипетіях повоєнної геополітики русини позбулися своєї національності. Водночас, за рубежем визнаються. Вони проживають у 22 країнах, їх представники входять до світової організації не представлених народів та інших міжнародних об’єднань. Лише на батьківщині русини анонімні і безправні. В 1996 року урядом схвалений, так званий, “План заходів, щодо вирішення проблем русинів-українців”. У ході його реалізації здійснюється явна і завуальована дискри-мінація, обмежується доступ русинів до освіти, ресурсів, управління. Їх активісти зазнають кримінальних переслідувань. Історія спотворюється, а культура нівелюється.

За останнього перепису населення вони були не введені до реєстру національностей. Закарпатська обласна рада у 1992-2002 роках зверталася до Верховної Ради України з цього питання. Однак, воно і досі не розв’язане. На свої справедливі вимоги мої земляки отримують з Києва відписки другорядних чиновників і заангажованих науковців. Фактично триває грубе ігнорування Конституції, законів України, міжнародних угод, при цьому поширюються безглузді міфи про сепаратизм закарпатців, екстремізм русинських лідерів та інші нісенітниці, що принижують честь і гідність співвітчизників, доводить лицемірство і цинізм центральної влади.

Що крамольного в граматиці русинської мови, переданій кожному з нас, депутатів, днями Товариством Кирила і Мефодія? Чим небезпечний фестиваль русинської культури „Червона Ружа”? Невже національно-культурні товариства русинів менш вартісні? Терпіння людське небезмежне. Якщо і надалі рішення Закарпатської обласної Ради про визнання національності русинів не буде виконане, вони вимушені звернутися по допомогу міжнародної громадськості, подати позов до суду за умисний етноцид.

Закликаю вас, шановні народні депутати, зрозуміти національні устремління русинів і посприяти відновленню їх прав у нашій країні. Прошу вважати цей виступ депутатським запитом до президента і Голови Верховної Ради.

Русини хочуть бути повноправними громадянами, а не пасинками України. Вони прагнуть стати господарями на своїй землі, це їх природне право. Допоможімо його реалізувати

https://www.rada.gov.ua/meeting/stenogr/show/1978.html

Законопроект Мигович І.І. № 8406 від 03.11. 2005 р. Проект. Вноситься народними депутатами України Миговичем І.І., Крючковим Г.К., Шульгою М.О. ПОСТАНОВА Верховної Ради України “Про русинів в Україні”. (мова оригіналу)

Розглянувши клопотання Закарпатської обласної ради, чисельні звернення громадян, національно-культурних товариств та інших громадських об’єднань, висновки наукових досліджень стосовно реалізації права осіб, які ідентифікують себе русинами – окремою, спорідненою з українцями, групою слов’янства, керуючись статтею 11 Конституції України, Верховна Рада п о с т а н о в л я є:

Вважати за необхідне при визначенні соціально-демографічного складу населення України виділяти осіб, які ідентифікують себе русинами, в окрему за національністю групу громадян України. 2. Кабінету Міністрів України, місцевим органам виконавчої влади, органам місцевого самоврядування розробити і здійснити систему заходів, спрямованих на задоволення етнокультурних і соціальних потреб русинів як одного з корінних народів України. Голова Верховної Ради

Проект Постанови 8406 про русинів в Україні від 03.11.2005

http://w1.c1.rada.gov.ua/pls/zweb2/webproc4_2?id=&pf3516=8406&skl=5

Подання депутата ВР України від Закарпаття Іштвана Гайдоша. 2005 р.

По ініціативі представників русинських організацій, що входили в асоціації “Сойм Підкарпатських Русинів” та інших громадських русинських організацій, (присутні – більше сорока представників русинської громадськості) була проведена зустріч з депутатом ВР України від Закарпаття Іштваном Гайдошем з проханням подання депутатського запиту та законопроекту у Верховній Раді від русинської громадськості, щодо визнання національності “русини” та внесення національності “русин” до переліку національностей, що проживають в Україні.

Після обговорення, та представлення русинською громадськістю своїх варіантів проекту, депутат ВРУ Іштван Гайдош погодився і пропозицію русинів Закарпаття у форматі подання наступного Законопроекту:

Подання Проекта 18 11. 2005 р. 8 сесія 4-го скликання “про визнання русинів”, за № 8406-1 від 18 листопаду 2005 р., внесеного народним депутатом України Іштваном Гайдошем. Проект Постанови про визнання національності “русини” та внесення національності “русин” до переліку національностей, що проживають в Україні за даними перепису населення проведеного в 2001 році:

“На підставі статті 75, частини четвертої статті 76, пункту 3 статті 85, статті 91, частини першої статті 93 Конституції України, вношу на розгляд Верховної Ради України проект Постанови Верховної Ради України “Про визнання національності „русини” та внесення національності „русин” до переліку національностей, що проживають в Україні за даними перепису населення проведеного в 2001 році” Прошу розглянути та прийняти законопроект в цілому”. Додаток:

1) проект Закону України “Про визнання національності „русини” та внесення національності „русин” до переліку національностей, що проживають в Україні за даними перепису населення проведеного в 2001 році”; 2) пояснювальна записка;

3)комп’ютерні файли, в яких містяться електронні примірники поданих документів законодавчої ініціативи. З повагою, Народний депутат України Іштван Гайдош.

http://w1.c1.rada.gov.ua/pls/zweb2/webproc4_2?id=&pf3516=8406-1&skl=5

Пояснювальна записка до проекту Постанови Верховної Ради України

“Про визнання національності „русин” та внесення національності „русин” до переліку національностей, що проживають в Україні за даними перепису населення проведеного в 2001 році,” внесеної народним депутатом України Іштваном Гайдошем, який додав і

обгрунтування необхідності прийняття проекту Постанови так:

«Даний проект Постанови вноситься на розгляд Верховної Ради України на підставі статті 91 Конституції України та статті 7.0.1. Регламенту Верховної Ради України з метою політичного та правового урегулювання визнання на законодавчому рівні національності «русин».

Даним проектом пропонується визнати на державному рівні національність русин. Дана пропозиція обумовлюється високою актуальністю проблеми, що зокрема обумовлюється клопотанням ряду Закарпатських громадських організацій русинів до вищих органів державної влади України, а також зверненням Закарпатської обласної ради до Голови Верховної Ради України В.М.Литвина з клопотанням врегулювати на законодавчому рівні питання визнання національності “русин”.

Згідно статті 11 Закону “Про національні меншини в Україні” людина вправі сама визначати свою національність. Реалізація даного права згідно чинного законодавства не обумовлена жодними обставинами, в тому числі необхідністю наукового чи будь-якого іншого обґрунтування існування такої національності.

Однак, всупереч вимогам чинного законодавства органи влади тривалий час ігнорується позицію значної частини населення Закарпаття, які самоіндентифікують себе громадянами русинської національності. Так, тільки згідно перепису населення 2001 року 10200 жителів Закарпаття визначили свою національність як «русин».

Однак, всупереч вимогам статті 11 Закону «Про національні меншини в Україні», Державний комітет статистики в офіційних виданнях результатів перепису населення не відніс дану групу громадян до переліку національностей, які проживають в Україні, а натомість безпідставно визначив їх як субетнос української національності, тим самим порушивши гарантоване Державою право на визнання національності.

Левко Лукяненко подав Проект Постанови від 30.11.2005 про відхилення проекту Гайдоша від 18 листопада 2005 р., “Про відхилення проекту Постанови Верховної Ради України “Про визнання національності „русини” та внесення національності „русин” до переліку національностей, що проживають в Україні за даними перепису населення проведеного в 2001 році” за № 8406-1 від 18 листопаду 2005 р., внесеної народным депутатом Украйины Іштваном Гайдошем.

http://w1.c1.rada.gov.ua/pls/zweb2/webproc4_1?id=&pf3511=26279

НАЗАД К СОДЕРЖАНІЮ ........ Часть 2 Часть 3

30 літ – обороны прав русинов в Украйині. Як ото было. Воспоминаніє свидҍтелей. (Часть 1)

Report Page