Марксизм, якщо по-простому про непросте (частина І)
Савелій Алін, Лев СергєєвПропонуємо вашій увазі другу з двох статей, що представляють собою затверджений 24 травня 2021 року маніфест Робітничого Фронту України.
Версія російською мовою:
Марксизм, если по-простому о непростом (часть І)
Марксизм, если по-простому о непростом (часть ІІ)
Пересічного нашого співгромадянина нудить уже лише від мови про необхідність дотримуватися певної ідеології, від самого цього слова, що сприймається позначенням для якоїсь брехливої тягомотини. Але і такий вельми поширений погляд теж постає не чим іншим, як окремим проявом однієї з безлічі ідеологій. Усі без винятку люди, хочуть вони того чи ні, протягом життя черпають з культурного поля суспільства набір думок зі всіляких питань і визначають до них своє ставлення – формують власний світогляд. Волею-неволею у кожного в голові складається або більш-менш упорядкована схема, або щось на зразок каші з уривків різних систем, а хтось навіть сам цілеспрямовано розробляє оригінальні доктрини. Найчастіше людина воліє вірити в ті думки, які ближче підходять реаліям її повсякденного життя, однак треба зазначити, що вибирає вона з окресленого кола пропонованих їй ідей. Звідси випливає необхідність відразу зробити два досить далекосяжних висновки. По-перше, вся сукупність поглядів соціуму в кінцевому підсумку йде корінням в умови його існування, тобто суспільна свідомість є відображенням суспільного буття (ймовірно, поки що це твердження здасться недостатньо обгрунтованим, але воно ще буде докладніше розкрите нижче). По-друге, в тому самому суспільному бутті, тих регулярних стосунках між людьми, без яких соціум банально не зможе забезпечувати своє ж існування, криються сили, в чиїх потребах культивувати та популяризувати погляди, що відповідають завданню втілення в реальність їх найважливіших інтересів. Оскільки ж будь-яку серйозну дію людина зазвичай коїть не інакше як керуючись якимись переконаннями, їхню значимість не можна недооцінювати.
Тут дуже доречно звернутися до статті «Чому комунізм в Україні – це круто та як ніколи актуально» (з нею в цілому варто ознайомитися перед читанням даної роботи), а точніше, до зазначеного там ключового поділу сучасного суспільства на дві протилежні сили в самому його фундаменті. Фундаментом, основою основ, тут не складно здогадатись, є виробництво з похідними від нього іншими видами господарської діяльності вже тільки тому, що перш ніж, зокрема, створювати всілякі теорії філософського, економічного, політичного та подібного спрямування непогано б мати пиття, їжу, одяг і дах над головою. Отже, мова йде про непримиренний конфлікт інтересів пролетаріату та капіталістів, якому властиво прагнути охопити всі сфери життя соціуму. Вкрай рясно проникає він і в поле боротьби за розум та серце людей, де суцільно утворюються різні ідеології – зв'язні світоглядні концепції, що містять ряд відповідей на головні питання людської думки певного суспільства та виражають специфічну волю того чи іншого класу, причому кожна, найчастіше суперечачи іншим, претендує на звання правильної. Однак це ще зовсім не означає, що велика частина з них обов'язково побудована повністю на брехні, і так само не означає, що нібито немає істини як такої. В жодному разі, якщо її не було би, ми з вами просто не перебували б у межах єдиного світу. Правда – вона завжди врешті-решт одна, але справа ось у чому: її можна по-різному піднести, про неї можна промовчати або, хитро викрутивши, прокоментувати на свою користь, можна мати зовсім не однакову зацікавленість в її відкритті. Для кращого розуміння розглянутого зараз предмета не зайвим буде пошукати його безпосередній приклад, а він легко виявляється в тих же перших рядках попереднього абзацу. В них знаходимо цікавий і популярний нині зразок ідеології, що закликає забути, відмовитися від ідеологій у класичному сенсі та не вважає ідеологією саму себе. Вона зводить до незаперечності важливість окремих думок і відкидає необхідність їх строго доводити, заохочує поєднання непоєднуваного й узагалі намагається применшити цінність дискусій, націлених на досягнення плідного висновку, а не заради фарсу. Ідейний грунт соціуму на її ділянці демонструє збірну солянку та разом із тим білий шум. Цим вноситься розумова розрізненість і апатія в народ, що, безумовно, грає на користь буржуїв – найкрупнішим із них уготовано на його тлі (скоріше навіть горбу) залишатися дуже і дуже добре згуртованими та свідомими. Володіючи ЗМІ, важелями впливу на відповідні галузі державної політики, грошима на підкуп медійних особистостей, вони ефективно сприяють пропаганді зручних собі поглядів, які поширюються і серед робітничих мас, закономірно збігаючись із погіршенням їхнього становища.
Повернути ситуацію у зворотній напрямок, до поліпшення життя, у трудящих і співчуваючих їхній долі є шанс тільки з проходженням через тернистий шлях позбавлення від нав'язаної омани, розплющивши очі на справжній стан речей, – здобувши власну класову свідомість. А цей багатогранний процес неодмінно включає в себе і прилучення до насправді пролетарської ідеології. Нею довелося стати названому на честь свого засновника та найвизначнішого мислителя марксизму. Вивчати його глибини і розвивати за якимись напрямками можна та треба, що, втім, займе чимало часу, оскільки тут знадобиться подужати величезну кількість різноманітних матеріалів сонму авторів, які, до речі, без проблем легко знайти, наприклад, в інтернеті. Але немає особливої складності й у тому, щоб привести для початківців марксизм до доступного й архістислого вигляду, пробігши ключовими пунктами. Саме такій меті, крім, звичайно, викладу теоретичного стрижня РФУ, слугує дана стаття, і якщо комусь вона допоможе розібратися, то її завдання виконане, робота пророблена не дарма. Важливо ще відзначити, що пролетарська ідеологія виділяється серед інших тим же, чим клас, чиї інтереси нею виражаються, разюче відрізняється від інших класів. Йому необхідно не зберігати, вчепитися зубами у власну позицію в суспільстві, як капіталістам, а навпаки, розірвати кайдани найманого рабства, знищити в цілому відносини експлуатації. Подібно до того, поки будь-який буржуазний світогляд усе одно за підсумком відривається від строгих знань і зводиться до маніпуляцій для виправдання поточного ладу, марксизмові притаманно при настанні безкласового соціуму майбутнього, що поставить хрест на самому явищі ідеології за її непотрібністю, розчинитись у вільній науці. Ясна річ, для цього він повинен іти пліч-о-пліч з передовою наукою за замовчуванням – так і є, підтвердження чому міститься вже в його філософській базі.
Почнемо з того, що філософія марксизму, діалектичний матеріалізм, різниться з іншими філософіями, так як не намагається створити якийсь абстрактний, чисто умоглядний шаблон. Навпаки, вона свої уявлення намагається будувати, спираючись лише на фактичні дослідження реальності, та метою має відображення найзагальніших закономірностей природи, нашого соціуму і мислення. Її підхід збігається з вимогами науки, що черпає знання не звідки-небудь, а виключно з навколишнього світу, регулярно їх уточнюючи, доповнюючи, оновлюючи, відмовляючись від застарілих положень. Те ж передбачає і діамат, наполягаючи на принципі неупередженого розгляду кожної ситуації конкретно, при уважному аналізі її деталей, взаємозв'язків і тенденцій розвитку. Саме безліч цих процесів вивчення дозволяє отримати правильні висновки щодо, як уже було сказано, базових характеристик і того, хто пізнає, і самого пізнання, і пізнаваного. Вони вкрай корисні в осягненні будь-якої істини в якості направляючих до неї погляд установок, тому тримати їх у розумі неодмінно є сенс, однак підмінити ними безпосереднє дослідження жодним чином не можна. Отже, діалектичний матеріалізм, серце марксизму, надійно захищає його і від догматизму, який сліпо хапається за позиції, що втрачають актуальність, відсторонюючись від аналізу нового досвіду, і від ревізіонізму, який закликає змінити в класовому пролетарському світогляді все та вся, керуючись навмисне помилковими упередженнями або поспішними висновками. В цілому він, критичний і скрупульозний, є ще й теорією абсолютно очевидною, їм певною мірою повсякденно користуються будь-які розсудливі люди, правда, не усвідомлюючи часто цього явно через віяння буржуазних ідеологій. Тому, щоб розвіяти їх, зміст даного терміну потрібно, власне, найбільш зручним способом пояснити через два слова, з яких він складається.
Першим звернемося до поняття матеріалізму. Під ним не ховається нічого незвичайного, тільки вказується, і не треба ніяковіти перед космічним масштабом цього надзвичайно важливого твердження, на самостійне, незалежне існування навколишнього світу, включаючи нас, його частину, як матерії, що заповнює простір і час у всьому безлічі її втілень у різних об'єктах. Їм притаманна серед інших властивостей одна вкрай примітна, а саме риса реагувати, відображати вплив один одного, яка досягає найвищого прояву в людині через загальновідомі особливості організму, що наділяють свідомістю, дозволяють реальність сприймати та відтворювати найчастіше в приблизних образах – ідеях, головним засобом вираження яких служить мова, що має, звичайно, свою специфіку. Така здатність, здатність до думки, дає їй же широкий простір де розгулятися, надаючи чимало можливостей аж до побудови в голові незліченних надприродних усесвітів, хоча жодного іншого, крім того матеріального, який ми відчуваємо всюди, проживаємо в ньому кожен день, по-справжньому немає, і всяке творіння фантазії за підсумком має витоки у звичайній дійсності. Тому куди важливіше буде вжити потенціал розуму на приведення своїх абстракцій у відповідність із нею через їх випробування застосуванням, тобто практику, бо лише так вийде точно переконатись у правильності або ілюзорності певного міркування. Озброєння вірною ідеєю допоможе ефективніше налагодити ті аспекти діяльності, що їй підлягають, та й у цілому діяльність виступає, у свою чергу, споконвічним генератором ідей – вони не з неба падають. Особистість набирається досвіду та відшукує собі місце під сонцем не наодинці, але в рамках соціуму, а отже, розмах її інтелектуальних посягань обмежений суспільною практикою, і нікому, навіть генію, не доведеться винайти чи придумати щось таке, чому відсутні ще в ній передумови, не вдасться серйозно переступити епоху.
Саме міркування, що за своїм ходом раз у раз натикається на динаміку і тісну спряженість явищ, досить недвозначно натякає перейти тепер до розгляду поняття діалектики, яке й каже про рух як спосіб буття матерії, а також про наявність взаємного зв'язку та зумовленості між абсолютно всіма частинами тієї. Ось, припустимо, на столі, здавалося б, непорушно стоїть стакан, але у всесвітньому масштабі він, щонайменше, обертається разом з планетою навколо Сонця, та й посудиною для пиття, а не банально безсенсовною скляною річчю на поверхні Землі, йому доводиться стати тільки коли хтось їм користується за цим призначенням. Нічого абсолютно нерухомого немає, так само немає і нічого повністю ізольованого. Світ як такий – сукупність різноманітних процесів, що перехрещуються та впливають один на одного, якщо розбити їх на найбільш загальні типи, фізичних, хімічних, біологічних, соціальних. Вони постійно виникають, змінюються і зникають, перетікаючи в інші, породжуючи щось їм до того не характерне, тобто розвиваються, переходячи, як правило, від простого до складного.
Розвиток, звичайно ж, має власні основні закони, які, ймовірно, спочатку досить важкі для розуміння, будучи висловленими у вигляді сухої формули. Отже, джерелом йому постає суперечність, що присутня, оскільки всяка зміна стандартно передбачає утворення старого і нового, в будь-якому без винятку явищі, в якому на фундаментальному рівні існують дві протидіючі, але нерозривні, єдині в його рамках сторони, та обидві борються кожна за витіснення іншої. Протистояння, то спалахуючи, то трохи затухаючи, призводить до поступового накопичення більш-менш однорідних кількісних змін у предметі, що рано чи пізно тягне порушення певної межі міри, адекватної йому для збереження себе собою, і він стрибком, різко приймає іншу якість з іншими протилежностями, де повторюється цей механізм – цикл еволюцій та революцій. Напрямок його частіше подібний аж ніяк не прямій, а скоріше кривій лінії, навіть висхідній спіралі, адже з перемогою прогресивного боку суперечності минуле нехай і заперечується, долається, але не знищується вщент, навпаки, деякі елементи того успадковуються, і те ж трапляється при тріумфі передового боку наступного протиріччя. При викладі далі історичного матеріалізму діалектика отримає ряд відмінних прикладів своєї роботи, особливо чітко виявляючись у суперництві класів, і сенс усього наведеного вище стане куди ясніше. А оволодіти ним потрібно хоча би через те, що багато в чому саме завдяки йому марксизм може обгрунтовано претендувати на звання теорії, здатної світ змінювати, бо дає ключі для відкриття тенденцій його течії, значить і контролю над ним.
Згідно з марксизмом, лише саме людство бачиться творцем своєї історії, але великою помилкою було би думати, що це значить, ніби б вона вершиться ним суто за якимось точним його задумом – така точка зору хибна. Перш за все люди волею-неволею створюють умови власного існування, а вже на обставини, в яких кожен з них опиняється, відзиваються набуттям тих або інших поглядів, спонукань і цілей. Тобто дія законів суспільного розвитку не залежить від того, чи усвідомлюються вони, хоча встановити, зрозуміти їх, чому цілком успішно служить істмат, звичайно, можна і навіть треба для надання нашому соціальному життю нарешті справді розумного характеру. Разом з тим, якщо його реалії підготували грунт для розробки концепції, що досить слушно відображає їхній плин, то і досягнення суспільством устрою, який передбачає планомірне наукове його ведення шляхом прогресу, стоїть на порядку денному.
Що ж, треба знову-таки повторити цю неодноразово висловлену ключову думку: основою основ, в якій міститься головне протиріччя, що рухає соціум вперед, від якої розростаються всі інші різноманітні гілки людської діяльності, є створення необхідних для виробничого й особистого споживання матеріальних благ. Одна його сторона є продуктивні сили – сукупність предметів (того, на що направлена продуктивна дія) і засобів (знарядь, за допомогою яких ця дія відбувається) праці з людьми, зайнятими підлаштуванням природи до своїх потреб. Іншою стороною виступають виробничі відносини – взаємозв'язки, що невід'ємно виникають протягом цього процесу поміж людьми в організації виробництва, розподілу, обміну та споживання. Обидва нерозривні боки, охоплюючи всю систему економіки в її глибині і безлічі сфер, складають спосіб виробництва – свого роду базис суспільства, стосовно якого політичне, юридичне, культурне, моральне, духовне, сімейне, побутове тощо життя існує як надбудова, що нехай і сходить завжди в кінцевому рахунку до нього, але має й сама на базис істотний зворотний вплив, грає дуже і дуже активну роль у соціальному розвитку, їй притаманна окрема власна специфіка. Разом базис і надбудова утворюють поняття суспільно-економічної формації. Щоденна трудова практика підштовхує технологічні інновації, прогрес продуктивних сил. Ті потихеньку змінюються, приходячи поступово в усе гостріший конфлікт із усталеними виробничими відносинами, що не встигають іти в ногу з ними, хоча й обов'язково повинні приблизно відповідати. У певний час перші зовсім вириваються за межу, до перетину якої можуть зі скрипом іще залишатись у рамках других, що відчайдушно намагаються підлаштовуватися без корінних зрушень та в яких, звісно, теж з'являються до того моменту серйозні осередки передового. Тоді трапляється з неминучістю знесення застарілого й утвердження нового способу виробництва. Але трапляється ні в якому разі не миттєво, адже мова про кардинальний переворот у базисі та надбудові, що зачіпає всі суперечності суспільного будинку аж до найдрібніших. Тут украй важливого значення набувають, наприклад, битви за державну владу, протистояння ідей за панування над умами, тут закипає боротьба, насичена накатами і відкатами, перемогами та поразками. Не дарма саме такі епохи, епохи революційні, справедливо здаються нам найяскравішими сторінками людської історії.
Цю книгу-літопис є сенс поділити на три томи, розбити, спираючись на основоположні ознаки, ряд відомих зараз формацій на три соціальні структури. Перша, докласова, має початок у тій сивій давнині, коли пращури нинішніх людей, будучи вже з біологічними для того передумовами, взялися за виготовлення примітивних, але таки інструментів активного впливу на навколишнє середовище, чим відгородилися від інших тварин, що тільки пасивно йому підпорядковуються. Якраз тоді виникла і свідомість, адже праця передбачає призначення цілі та продумування шляху до неї, а потім роздуми над результатами, і мова, бо стали зароджуватись ідеї, які треба один одному доносити, та ще багато наших відмінних рис. У цілому розгорнулася боротьба навколо подолання вспадкованих від дикості і затвердження цивілізованих, властивих чисто людині звичок існування. Потреби виживання диктували праці роду або племені характер виключно спільної і злагодженої, одним словом, колективної. Відповідно, її засоби та предмети (в попередньому абзаці дана розшифровка понять, і сукупно вони утворюють термін засобів виробництва) перебували у власності всього суспільства, в якому до того ж через відверто низький видобуток весь продукт, сумарні плоди праці, розподілявся приблизно порівну, не покриваючи нічого понад найнеобхідніше. Все це становило первіснообщинний спосіб виробництва. На першій його стадії люди переважно промишляли збиранням і полюванням, на другій займалися землеробством і скотарством, трохи пізніше ще ремісництвом – очевидно ускладнення господарства, що вимагає висунення прошарку постійних ним керівників, та очевидно збільшення виробничої потужності до забезпечення регулярного додаткового продукту, надлишків, що підігрівають спокусу їх безоплатно привласнювати. Отже, стала можливою експлуатація людини людиною – відбувся перехід у світ бідних і багатих, наступну соціальну структуру. Називається вона класовою, так як уся історія за неї суть боротьба класів – великих груп людей, якщо коротко, різних за роллю в системі організації праці з принципових позицій на кшталт відношення до засобів виробництва, способу отримання та розміру своєї частки суспільного доходу. Протягом цієї ери розвитку панує приватна власність, що дозволяє тим, хто її має, вилучати результати, розпоряджатися застосуванням робочої сили тих, хто її не має, праця яких перетворюється для них самих зі способу творчості на щось відторгнене, викликаючи як наслідок до себе почуття чогось чужого, яке тяжко відбивається на особистості. Соціум розколотий на класи підлеглі та клас правлячий, що для зміцнення влади над ними зрощує особливий апарат – державу, яка часом, утім, використовується ним і для притуплення міжкласових протиріч шляхом поступок. При першій формації на таких засадах, становій, як основні класи через всю специфіку різних випадків проглядалися землероби, скуті відносинами особистої залежності від землевласників, що в першій стадії, рабовласницькій, виражалося в найбільш жорсткому, рабському вигляді, у другій, феодальній, пом'якшало до кріпосницького. Але з часом на передній план історії вийшла інша пара експлуатований-експлуататор, установилася друга класова формація, капіталістична, яка заслуговує окремого розгляду.
Як уже говорилося вище, кожна сфера людської діяльності відіграє в суспільному житті свою роль з певною важливістю, але тому все-таки пріоритети й акценти і повинні бути розставлені правильно. Аргументовано поміщаючи господарські відносини на чільне місце, проте не обмежуючись за висловленою причиною лише ними, дуже природно, що марксизм їх вивченню надає вирішальне значення: саме політекономічні дослідження лежать в основі висновків про всі способи виробництва, а особливо докладні та глибокі проведені для капіталізму, який панує зараз у переважній більшості країн світу. Втім, панівній сьогодні економічній науці властиво ставитися до них із прохолодою, найчастіше просто ігноруючи, не зумівши за майже двісті років спростувати. Справи йдуть так і ніяк інакше багато в чому через те, що вона стурбована передусім чисто прикладною метою: з одного боку, розробляти рекомендації з управління господарством для сучасних держав і бізнесменів різного рівня, з іншого, винаходити рецепти продовження терміну існування поточної системи. Результати цих старань треба враховувати, оскільки вони можуть розкривати нові закономірності буржуазного світопорядку, але тільки політекономія серед своїх завдань має з'ясування й опис найбільш фундаментальних протиріч, які неодмінно його і знищать, які жодній економічній доктрині, окрім, звичайно, революційно-соціалістичної, скасувати не під силу. Марксистські пізнання в області капіталізму настільки багаті, що повідомити тут, не залишаючи рамок стислості викладу і не втрачаючи суті, вийде виключно про його коріння, сутність, занепадницькі тенденції та стадії розвитку.
Ще в пізньому первісному суспільстві виник феномен регулярного обміну, обумовлений згаданим поділом праці на категорично різні види, що викликало в людей, відокремлено зайнятих у тій чи іншій сфері діяльності, необхідність заради задоволення потреб частину власного виробленого продукту віддавати іншим за їхній інший продукт – кожна така річ перетворюється на товар. Йому притаманна двоїста природа: він має вартість споживчу та мінову. Під першою маються на увазі якісь унікальні властивості предмета, що дозволяють тому бути будь-яким чином корисним. Під другою – його здатність зіставлятися при акті обміну в певних пропорціях з будь-яким іншим товаром, стійко являючи собою певну цінність. Для цього, щоб товари взагалі стало можливим прирівнювати, всіх їх повинна об'єднувати спільна риса, якою, вочевидь, виступає, бо кожний предмет народжується лише за результатом докладання наших сил, праця. Відповідно, її витратами формуються відмінності товарів за вартістю. Причому важливі вони тут не в розумінні конкретних дій, спрямованих на виготовлення чогось, а в сенсі абстрактних витрат на виробництво продукту, нормальних, соціально-необхідних при поточному рівні розвитку, коротше кажучи, трудочасів (чим їх вкладено менше, тим дешевше, чим більше, тим дорожче). Заради зручності обміну також за якимось товаром закріплюється особливе призначення – служити універсальним еквівалентом, мірилом усіх інших товарів, тобто з'являються гроші. В них і виражається кінцева, свого роду поверхнева ціна, що під впливом багатьох факторів дуже часто відхиляється від реальної вартості (так, суворе розмежування синонімічних зазвичай слів істотно ріже слух, але в мові політекономії вони тим не менше вельми різняться).
Якщо раніше, до капіталізму, господарство було переважно натуральним, коли блага створюються тільки для свого ж власного споживання, то при ньому воно набуває вигляду ринкової економіки, майже повністю охоплюється, пронизується наскрізь товарно-грошовими відносинами, які, що головне, перетворюють і людську робочу силу в товар, товар винятковий. Він єдиний при застосуванні має властивість виробляти нові товари, нову вартість, потребуючи лише підтримки себе в змозі продовжувати її приносити – далі вже зовсім легко побачити, як і з чого зібраний механізм експлуатації, те саме кам'яне серце сучасного суспільного ладу. Слідкуйте за руками: продає здатність до праці пролетар, що не володіє засобами для її застосування, а купує таких засобів володар, запрошуючи найманого робітника на них попрацювати протягом певного часу, одна частина якого (необхідна вартість) неодмінно повернеться тому в грошовій формі як зарплата, але ось частина друга (вартість додаткова) безоплатно відійде буржуєві – саме за такою схемою утворюється капітал, ця, виходить, самозростаюча вартість, тут джерело початкового прибутку. Потім він, окрім марнотратства або, навпаки, меценатства, переливається у збереження та розширення рівня виробництва, впровадження інновацій, сферу обігу, тобто торговий і банківський сектор, де картина експлуатації працівників за вказаним принципом повторюється, державі на її утримання та контроль, з неї живляться спекулянти і все таке інше.
Капітал не здатний завмерти на місці, він або збільшується, або зменшується. Оскільки ж він зосереджений не в одних руках, але у в міру великого кола осіб, то це фактично означає, що постійно хтось із бізнесменів багатіє, а хтось опиняється в програші та розоряється – інакше бути не може. Така логіка, логіка накопичення, концентрації капіталу підштовхує представників буржуазії вкрай стурбовано шукати шляхи примноження прибутку, перш за все, ефективніше вичавлюючи соки з працівників і фінансуючи технічний прогрес – перераховане і ще багато що на додачу до нього дозволяє веденому ними соціуму досягати вершин, яких раніше не можна б і уявити. Втім, коли, з одного боку, праця здобуває повноваго суспільний характер, налагоджені безпрецедентно міцні та тісні взаємозв'язки між різними професіями, але з іншого боку, економіка зараз в основному поділена серед компаній маленької купки найбільших власників, без якої легко та навіть краще буде обійтися, час падіння капіталізму вже наперед вирішений, його виробничі відносини вступають з продуктивними силами в усе гостріші суперечності. Протиріччями дана система взагалі дійсно рясно насичена, по суті, її розвиток циклічно призводить через них раз по раз до криз (найсвіжіші приклади – пам'ятні 2008 і 2020 роки), що мають тенденцію поступово ставати більш тяжкими, генеруючи передумови повалення буржуазії вирощеним нею ж пролетаріатом і звільнення тим людства.
Капіталістична формація історично проходить через дві стадії. При першій панує та сама вільна конкуренція, де на більш-менш свобідному ринку змагається між собою чимало відносно дрібних підприємців, проте, як не дивно, серед них виявляються переможці – так трапляється підйом до стадії другої, за якої, до речі, нині ми й живемо. Тут уже маємо засилля монополій, точніше сказати, панування фінансової олігархії, що остаточно підім'яла під себе і державну владу, концентрація капіталу б'є рекорди, піднімаючи у весь зріст питання соціалістичної революції. Треба зауважити, що буржуазія сама надає цьому питанню ще й світового масштабу, бо споконвіку в гонитві за прибутком прагне розширювати власний вплив за межі рідних країв, через що при зрілому капіталізмі планета виявляється розділеною на імперіалістичні та залежні країни, а після двох кривавих воєн за переділ земної кулі одержує значну вагу буржуазія транснаціональна. Тоді неприкритий колоніалізм відкидається, але зберігається розшарування на тепер порівняно згуртовані заможні держави центру, які тримають на короткому повідку бананові республіки периферії.
Посилання на продовження: