Смерть українця від рук родезійця: єдине боєзіткнення родезійського САС та СРСР

Єдиним відомим українцем, що загинув в ході родезійської Війни в Буші, був Заславець Микола Васильович. Бувши підполковником радянської армії, Микола Васильович перебував в Мозамбіку як військовий радник.

У середині сімдесятих, коли Мозамбік отримав незалежність, до влади в ньому стрімко прийшла партія ФРЕЛІМО, кровожерливі марксисти-терористи. СРСР, який в ході цивільної війни в Мозамбіку усіляко підтримував рух ФРЕЛІМО зброєю і міжнародною підтримкою, направив в новостворену державу соцблоку понад чотири тисячі військових радників, які мали допомогти в розбудові збройних сил за радянським зразком.

Водночас, влада ФРЕЛІМО радо надала Роберту Мугабе та його партії ЗІПРА можливість перебування на території держави. Саме тут, в Мозамбіку, були зосереджені військові бази, штаби та тренувальні табори терористів Мугабе. Родезійські сили оборони, що не мали звички чекати терористів на своїй землі, постійно вели із ними боротьбу на території сусідніх держав, ігноруючи при цьому протести влади цих держав і постійне ниття дипломатів з ООН. Пітер Уоллс одного разу сказав: "Якби ми прислухалися до вимог Заходу, нас би давно стерли з лиця Землі".

Особливо відмітились при рейдах в Мозамбік бійці Родезійського САС та Скаутів Селуса. Вони постійно діяли на прикордонних територіях: мінували дороги, влаштовували засідки та вели розвідку. Родезійці не прагнули воювати з ФРЕЛІМО. Як не крути, але отримати повноцінну війну із сусідньою державою ніхто не хотів. Втім, час від часу траплялося, що той чи інший підрозділ вступав в бій з мозамбікцями. Бази ЗАНЛА часто-густо знаходились в кроковій доступності від баз ФРЕЛІМО, вони виконували спільне патрулювання і постійно взаємодіяли між собою. В гарячці бою родезійці не розбирали хто є хто та вбивали всіх. З їх точки зору все було просто- якщо ФРЕЛІМО не хоче ставати ціллю атак Родезії, воно має видворити Мугабе та його банди з території Мозамбіку.

Тут в нагоді ставали групи партизан РЕНАМО- організації, що протистояла владі ФРЕЛІМО у Мозамбіку. Партизани проходили навчання в Родезії під керівництвом родезійських інструкторів. Спільно з цими бійцями родезійці і діяли: відповідальність за дії САС чи Скаутів брали на себе представники РЕНАМО.

Черговий рейд САС стався влітку 1979 року. 2 групи бійців САС та приданому до них снайперу з армійського резерву, а також двох бійців РЕНАМО, висунулися на територію Мозамбіку із метою захоплення або вбивства Джошуа Тонгогари, командира військової бази ЗАНЛА.

11 бійців закинули на територію Мозамбіку. Їм необхідно було пройти 50 кілометрів в район розташування бази та влаштувати засідку на дорозі. Їм було відомо, що Тонгогара пересувається на Тойоті Ленд Крузер, Діло залишалося за малим.

Бійці пересувалися по ночах, намагаючись уникати контактів із місцевим населенням. Втім, їм не пощастило: ночі видалися на диво темними, орієнтування було надзвичайно ускладненим. На ранок третього дня, родезійці опинилися в жахливій ситуації: вони опинилися на пагорбі, всього в 400 метрах від табору ЗАНЛА. Крім того, виявилось, що за три кілометри від цього табору, знаходилася військова база ФРЕЛІМО.

Коли сонце піднялося, на родезійців натрапив невеликий патруль. Виходу не було: довелося підняти стрільбу і вступити в бій. Троє бойовиків загинуло, решта- розбіглася. З території бази по родезійцям відкрили вогонь із мінометів: САС видав себе і був змушений відступати, використовуючи загальний хаос та елемент неочікуваності.

Командир загону, сержант Шіпперс, прекрасно усвідомлюючи, що треба було прориватися до точки евакуації все одно не хотів іти з пустими руками. Після вдалого відриву від переслідування, він наказав розмістити засідку біля дороги, що вела на базу ЗАНЛА. Дуже скоро на ній опинилося два позашляховики у супроводі пішої охорони. Юний боєць РЕНАМО, на ім'я Андре, вийшов на дорогу, вдаючи з себе одного зі "своїх". Машини зупинились, охоронці почали говорити з Андре португальською і в цей момент він подав сигнал. Позиція для засідки була дуже вдалою: один постріл із РПГ-7, підрив мін "Клеймор" та кілька секунд прицільного обстрілу стрілецькою зброєю- і все було скінчено. Часу перевіряти тіла вбитих не було- бійці ЗАНЛА, що прочісували місцевість, вже бігли на шум бою. Родезійцям вдалося відступити без втрат: після тривалого відриву їх евакуювали прямо з поля бою. Вже на бортах Алуеттів вони не могли перестати говорити про деталь операції, що ніяк не йшла в них з голови: серед убитих в засідці САСівці чітко бачили білих.

Річ у тім, що під час першого бою з бойовиками ЗАНЛА, на сусідній базі ФРЕЛІМО перебувало п'ятеро радянських військових радники. Коли на базі почули постріли, командиром бази було прийняте рішення евакуювати радників з території бази. Як ви вже здогадались, саме вони з охороною були в тих позашляховиках, що були знищені САС. Серед них був і підполковник Заславець- радник командира мозамбіцької мотопіхотної бригади. З ним загинуло ще 4 радників-росіян.

Так, 26 липня 1979 року, на далекій африканській землі, була пролита кров українця. Офіцера, що прийняв смерть на чужій війні, допомагаючи не тій стороні. Одне із сотень інших імен в радянських списках втрат.

Підполковника Заславця Миколая Васильовича радянська влада навіть нагородила орденом Червоної Зірки.

Посмертно.