Хороших підрозділів забагато не буває: історія заснування Скаутів Селуса

Із кожним роком існування Родезії як держави, атаки на білі ферми, прикордонні застави, християнські місії та чорні села траплялися все частіше. Існувало безліч успішних ініціатив армійського керівництва, направлених на посилення контролю над територією всередині країни.

Британська Піденноафриканська поліція була належним чином озброєна і захищала мешканців родезійських міст. Родезійські сили охорони складалися з добре озброєних і вишколених солдатів, що спеціалізувалися на охороні стратегічно важливих об'єктів, як от шахти, заводи та ферми. Для патрулювання кордонів було створено Скаутів Грея, дуже ефективний підрозділ, що спеціалізувався на пошуку та знищенні ворожих розвідувальних груп. Родезійські Африканські стрільці, своєю чергою, були наймасовішим підрозділом країни й готові були рішуче відповісти на напад будь-якої сусідньої держави. У випадку повномасштабної війни, 4 бригади РАР підтримав би і Бронеавтомобільний полк, що включав різноманітну бронетехніку, а також Артилерійський полк. Авіація Родезії неодноразово показувала високий рівень ефективності у боротьбі із терористами. 1 батальйон РЛІ, завдяки своєму переформатуванню в аеромобільний підрозділ міг із ефективністю знищити будь-яку терористичну групу на території країни за лічені години. Для проведення спеціальних операцій із розвідки та ліквідації ворожих командирів, існував ескадрон "С" Родезійської САС.

Тим часом, загроза від терористів, не зважаючи на значні досягнення родезійської армії, продовжувала рости. Командуванню від самого початку було зрозуміло, що стандартні методи ведення війни є недостатньо ефективними при боротьбі із партизанами. Армійське керівництво постійно вивчало досвід ведення війни проти партизан, як власний, так і закордонний: шістдесятим та сімдесятим рокам XX століття були характерні постійні партизанські війни по всьому світу. Ветерани війни у В'єтнамі прибували до Родезії для продовження війни проти комунізму і передавали свої знання і досвід колегам. Генерал Пітер Уоллс, що командував усією армією Родезії, сам був ветераном: саме він командував підрозділом САС під час війни у Малайї. Там він особисто вів війну із партизанами у складних умовах. Крім того, прем'єр-міністр Родезії Ян Сміт і сам побував у складі італійських партизанів під час Другої Світової війни. Досвід цих людей ліг в основу підготовки підрозділів Родезії, саме тому вони були настільки ефективними.

З усім тим, на думку командування, для забезпечення безпеки всередині країни не вистачало ще одного елементу. Хоча родезійці били флоппі на свої землі десятками різних методів, Пітеру Уоллсу та Яну Сміту цього було мало. Вони хотіли перемагати терористів їх же методами- на їх же землі. Вони бажали почати війну із тероризмом на іншому рівні: якщо із партизанами так тяжко воювати, чому б не змусити їх воювати із таким самим противником? Бійці Мугабе і Нкомо мінували мости, дороги, атакували поодинокі ферми. Чому б не мінувати мости і дороги, якими пересуваються самі терористи? Чому б не атакувати їх поодинокі стоянки й табори? Терористи влаштовували засідки на військові патрулі. Чому б не влаштовувати засідки на самих терористів? Найбільші бази бойовиків знаходилися за кордоном, на півночі. Терористи перетинали кордон і вели свою діяльність на території Родезії, після чого зникали. Чому б родезійцям не переходити кордон Замбії, виконувати задачі та повертатися у Родезію? Російські, китайські та корейські інструктори гарно навчали бойовиків вести війну проти армії. Але вони не могли навчити їх воювати проти партизан. Тому Родезії потрібні були власні партизани, псевдо-партизани. Для боротьби зі справжніми терористами, Родезії були потрібні псевдо-терористи.

Ідею подібного роду операцій вирішили в тестовому режимі запровадити у САС. На базі ескадрону "С" було сформовано невеличку групу спеціалістів під назвою "Підрозділ бойових слідопитів" (tracking combat unit). Вже з першими успіхами цієї групи, Пітеру Уоллсу стало зрозуміло, що саме подібного роду діяльність може стати основою перемоги. Для найбільш ефективного застосування псевдо-терористичної тактики недостатньо було однієї групи. Необхідно було створити окремий, секретний підрозділ, який би спеціалізувався тільки на таких задачах. Але недостатньо було просто створити нову військову частину. Уоллсу була потрібна людина, яка б мала необхідні навички і досвід, а також така, що б заслуговувала на найвищий рівень довіри. І в Уоллса була така людина.

У 1973-му році, вже відомий нам "Старий Рон" Рейд-Дейлі, ветеран САС та людина, що несе відповідальність за рівень підготовки Родезійської Легкої піхоти, насолоджувався мирним життям на заслуженій пенсії. Коли Рон побачив на порозі свого будинку Пітера Уоллса, свого колишнього командира і близького друга, він одразу зрозумів, що його навички знову були необхідні державі. Рейд-Дейлі служив під командуванням Уоллса ще в Малазійських Скаутах, після чого довгі роки тренував Родезійських Африканських стрільців. Довгі роки після цього Рон гартував РЛІ. Таким чином, ця людина мала пряме відношення не тільки до високого рівня підготовки основи родезійської армії, а й до створення двох із трьох елітних підрозділів.

Саме "старий Рон" був призначений до створення третього такого підрозділу. Цей підрозділ отримає назву на честь людини, що привела в Родезію перших колоністів. Його девізом стане вираз мовою шона- Памве Чете, що означає- "Тільки разом". В його основу буде покладено досвід війни із тероризмом по всьому світу, а методи підготовки в ньому будуть найжорсткішими в історії сучасних армій.

Цей підрозділ стане відомим усьому світу під назвою "Скаути Селуса".