Проблеми агропромислового комплексу в ринковій системі - Сельское, лесное хозяйство и землепользование курсовая работа

Главная

Сельское, лесное хозяйство и землепользование
Проблеми агропромислового комплексу в ринковій системі

Проблеми інфраструктурного забезпечення агропромислового комплексу України. Ринок в АПК. Розвиток ринку матеріально-технічних ресурсів. Особливості ринку праці в аграрній сфері. Агропромислові вільні економічні зони. Стратегія їх розвитку в Україні.


посмотреть текст работы


скачать работу можно здесь


полная информация о работе


весь список подобных работ


Нужна помощь с учёбой? Наши эксперты готовы помочь!
Нажимая на кнопку, вы соглашаетесь с
политикой обработки персональных данных

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.
Міжнародний університет розвитку людини „Україна”
На тему : «Проблеми агропромислового комплексу в ринковій системі» .
Розділ 1. Проблеми інфраструктурного забезпечення агропромислового комплексу України.
Розділ 2. Ринок в агропромисловому комплексі.
2.1. Розвиток ринку матеріально-технічних ресурсів
2.2. Особливості ринку праці в аграрній сфері
Розділ 3. Агропромислові вільні економічні зони. Стратегія їх розвитку в Україні
Агропромисловий комплекс України - це сукупність галузей народного господарства об'єднаних спільною метою: забезпечити країну продовольством і сировиною.
Надійне забезпечення країни продовольством та сільськогосподарською сировиною важлива соціально-економічна проблема. Ця проблема багатопланова. Її виконання пов'язано з рішенням багатьох проблем. Але головним залишається всебічна інтенсифікація виробництва. А це припускає рішучу перебудову усіх боків виробництва - його техніки, технології, всього господарського механізму. Не тільки техніка, технологія, але і механізм господарювання повинен бути ресурсозберігаючим.
Щоб вести виробництво на принципах інтенсифікації, необхідно в корені перебудувати мислення кадрів, і насамперед керівників та спеціалістів управлінських органів підприємств агропромислового комплексу та їх підрозділів. Перехід до інтенсивного типу розвитку виробництва неможливий без рішучого подолання складених раніше стереотипів господарювання та економічного мислення. Ось чому надається таке велике значення підготовці кадрів, розвитку ініціативи та почуття господаря у керівників і всіх робітників агропромислового комплексу, формування у них сучасного типу економічного мислення та енергійності.
Важливу роль в рішенні цих питань призвано зіграти і економічній освіті. Вона повинна бути активною, діючою. Можна вивчити ті чи інші положення економічної науки, але працювати по старому, не при міняючи отримані знання на практиці. Користь від такого вчення невелика. Вчитись економіки - це означає, не тільки засвоювати економічні істини, але з'єднувати кожен крок в вченні з практикою.
Р О З Д І Л 1. Проблеми інфраструктурного забезпечення агропромислового комплексу України.
На сучасному етапі в агропромисловому комплексі України відбуваються прогресивні зміни кількісного і якісного характеру, які знаходять відображення у динаміці продукції та інституційних перетвореннях. З 1999 року динаміка виробництва продукції сільського господарства після тривалого спаду змінилася на позитивну, а обсяг її виробництва зріс за 1999-2002 роки понад 23%. Піднесення у харчовій промисловості та переробці сільськогосподарських продуктів було ще інтенсивнішим, а темп приросту за аналогічний період становив майже 57%.
Важливими проблемами агропромислового комплексу України залишаються його ефективність та рівень конкурентоспроможності як на внутрішньому, так і на зовнішньому ринках. Розв'язання даних проблем зумовлюється можливістю національних підприємств раціонально використовувати економічні ресурси (природні, матеріальні, фінансові, трудові). Невід'ємною складовою збільшення таких можливостей є розвиток усіх видів інфраструктури комплексу - виробничої, ринкової, соціалістичної - синергетичний вплив яких на кількісні та якісні параметри агропромислового комплексу переоцінити неможливо.
Загальною функцією кожного виду інфраструктури є забезпечення належних умов діяльності підприємств сільського господарства, харчової промисловості та переробки сільськогосподарської продукції. Ця функція є критерієм віднесення тієї чи іншої галузі, виду виробництва або послуги до інфраструктури агропромислового комплексу. Разом з тим існують специфічні функції в інфраструктурному забезпеченні, які розрізняються за об'єктом впливу - системою виробничих відносин між суб'єктами комплексу та продуктивними силами конкретної його сфери, і проявляються в характері впливу на розвиток комплексу, ступені впливу та результативності.
Найважливішою функцією ринкового інфраструктурного забезпечення є створення умов розвитку конкурентного середовища та формування економічно обґрунтованих цін на продукцію кожного підрозділу агропромислового комплексу шляхом розвитку вільних ринкових інститутів і повноцінних оптових ринків продовольчої продукції. У процесі становлення ринкових відносин в економіці України цей вид інфраструктури повинен стати базовим елементом агропромислового комплексу, тобто таким, який визначає системність і робить кожного учасника діяльності рівноцінним партнером, що підтверджується його доходами, доступом до фінансових і матеріальних ресурсів країни, можливостями розширювати виробництво.
Елементами ринкової інфраструктури агропромислового комплексу є товарні й аграрні біржі, біржі сільгосптехніки, комерційні та акціонерні банки, оптові ринки сільгосппродукції і продуктів харчування, аукціони, торгові доми, електроні торги за допомогою найновіший комунікацій, ярмарки, торгово-посередницькі кооперативи, інформаційні центри, міські ринки, фірмові магазини підприємств харчової, легкої та хімічної промисловості.
Протягом усього періоду реформування економіки України, створенню ринкової інфраструктури агропромислового комплексу багато уваги приділялось з боку законодавчої влади. Визнання ролі даної сфери та необхідності впорядкування її діяльності підтверджує низка нормативно-законодавчих актів, затверджених Верховною Радою України та таких, що підлягають розгляду і затвердженню у найближчій перспективі. З 1991 року діє Закон України „Про товарну біржу”, з 1992 року - „Про біржі та біржову діяльність”, у 1995 році прийнята Постанова Кабінету Міністрів „Про прискорення організації біржового ринку” та „Про гарантування виконання угод, укладених на аукціонах сільськогосподарської продукції”. У Програмі Кабінету Міністрів від2003 року „Відкритість, дієвість, результативність” передбачено прийняття низки законодавчих актів, які сприятимуть удосконаленню інвестеційно-кредитного забезпечення аграрного сектора шляхом формування та затвердження інститутів ринкової інфраструктури, що гарантуватимуть виконання контрактів і майнову відповідальність суб'єктів господарювання через впровадження складських документів та іпотечного кредитування.
Результативність зазначених заходів інфраструктурного забезпечення агропромислового комплексу України відбивається у кількісних і якісних характеристиках ринку продовольчих товарів та ефективності функціонування всього комплексу. Так, кількість товарних і товарно-сировинних бірж за 1991-2003 роки збільшилась з 28 до 201, агропромислових - від 4 до 31. за масштабами діяльності агропромислові й товарні біржі України поділяються на загальнодержавні та регіональні. Останні відіграють важливу роль у реалізації державної регіональної політики, створенні регіонального економічного середовища на інформаційній основі й балансі інтересів виробників і споживачів продукції комплексу через організацію оптового ринку сільгосппродукції.
Обсяг укладених угод на продукцію сільського господарства зріс за останні вісім років майже у 30 разів і становив у 2003 році 6,5 млрд. грн., обсяг угод на продукти харчування збільшився за ці роки у 7,5 раза, а вартість їх у 2003 році склала 40 млн. грн. агропромислові біржі почали здійснювати „ціноформувальну” функцію, що збільшило дохідність сільськогосподарського виробництва через зростання цін реалізації продукції, особливо зернових і олійних культур.
У той час існує низка проблем, які необхідні розв'язати для забезпечення діяльності ринкової інфраструктури агропромислового комплексу з урахуванням трансформаційних процесів у даному ринковому сегменті розвинутих країн.
В Україні ж з моменту заснування аграрної біржі передбачалось оперування реальним товаром без передоплати і авансів. Такий підхід до організації ринкової інфраструктури на початковому етапі мав певне виправдання у зв'язку з нерозвиненістю нормативно-правової бази, низьким рівнем відповідальності за дотримання угод та розрахунки за ними, однак на сучасному етапі він став гальмувати розвиток цієї сфери і значною мірою зумовлює ступінь платоспроможності підприємств агропромислового комплексу, їх незадовільний фінансовий стан. В Україні тривалий час здійснювались операції з форвардними контрактами, які є етапом у переході до ф”черсно-опціонних, але через низьку дисципліну виконання, зловживання та нестабільність у зовнішньоекономічній і фінансовій політиці тепер такі контракти практично не укладаються.
Викликає занепокоєння і товарна структура біржової торгівлі, предметом якої найчастіше є зерно, олія, цукор, тоді як суттєвою проблемою у розвитку агропромислового комплексу залишається занепад тваринницької галузі. У цьому зв'язку в Рекомендаціях парламентських слухань про хід реформування та заходи щодо поліпшення ситуації на селі, схвалених Постановою Верховної Ради України 6.12.2003 року, передбачено сприяння подальшому розвитку аграрного ринку України шляхом створення аукціонів живої худоби і птиці. Визначальне місце в даному процесі повинне відводитися ліцензійним господарствам, які надаватимуть сільськогосподарські послуги тваринницьким підприємствам свого регіону в процесі підготовки до торгів.
Перспективним напрямом розвитку ринкової інфраструктури агропромислового комплексу залишається впровадження іпотечного кредитування, а також створення спеціалізованого банку з пріоритетного обслуговування комплексу, що розширить фінансові можливості підприємців усіх сфер агропромислового комплексу, надасть стабільності їх діяльності та зменшить підприємницькі ризики.
Враховуючи незадовільне матеріально-технічне забезпечення підприємств агропромислового комплексу, особливо суто аграрних, неможливо обійти увагою і такий важливий елемент інфраструктурного забезпечення як оптові ринки хімічної продукції, машин і устаткування, транспортних засобів, пального, які значно впливають на ефективність виробництва та якість продукції. В Україні даний сегмент ринкової інфраструктури агропромислового комплексу залишається недостатньо розвиненим. Обсяги біржових угод на хімічну продукцію за останні два роки зменшились майже у 18 разів, що значною мірою зумовлене як організаційним чинником, так і фінансовими можливостями підприємств аграрної сфери. Проблему забезпечення сільськогосподарських товаровиробників України, в тому числі фермерських господарств, засобами виробництва можливо розв'язати шляхом використання потенціалу лізингової діяльності.
Загалом розвиток інфраструктури агропромислового комплексу вимагає комплексного підходу, який полягає у створенні цілісної її моделі, яка врахувала б виробничий, організаційний, функціональний і структурний чинники, а також особливості товарних ринків на регіональному, національному і міжнаціональному рівнях.
Найважливішою функцією виробничій інфраструктури агропромислового комплексу є забезпечення безперервності й безперебійності процесу відтворення усього комплексу, по всіх сферах і підрозділах, доведення продукції від виробника до споживача. Дана функція конкретизується у таких видах економічної діяльності як заготівлі, зберігання, транспортування, пакування, ремонтно-технічне забезпечення, агрохімічне й ветеринарно-санітарне обслуговування.
Масштабність розвитку виробничої інфраструктури не є самоціллю, вона обумовлена обсягами виробництва сільського господарства та галузей переробки сільгосппродукції. Виробнича інфраструктура має інтеграційну властивість, тобто в результаті діяльності окремі види виробництва набувають характер комплексу, а співвідношення між послідовними стадіями формування кінцевого продукту агропромислового комплексу за основними техніко-економічними і фінансовими параметрами становить його функціональну структуру. Встановлено, що оптимальне є такий обсяг продукції виробничої інфраструктури, якій становить 10% продукції всього агропромислового комплексу, а ефект від збалансування усіх сфер агропромислового комплексу може досягти 15% загального приросту його виробництва.
Активізація інвестиційної діяльності в агропромисловому комплексі в останні роки позитивно позначилась на технічному стані сховищ, поступово здійснюється їх оснащення обладнанням з охолодження та створення регульованого газового середовища. Особливо це характерне для акціонованих підприємств, де залучені кошти дозволяють закуповувати технологічні новації, які зменшують втрати у процесі зберігання сільгосппродукції та продуктів харчування.
Не сприяло підвищенню ефективності діяльності агропромислового комплексу і те, що кількість автотранспортних підприємств скоротилась майже на 2 тис., а автотранспортний парк - на 20%. В умовах зменшення обсягів продукції комплексу найбільш вагомих втрат зазнали автотранспортні підприємства, які знаходилися на самостійному балансі та діяльність яких стала збитковою.
На сучасному етапі в усіх країнах світу базою інновацій в агропромисловому комплексі є розробка і впровадження нових видів тари й пакувальних матеріалів, прогресивні зміни в яких дозволяють здійснити комплексну механізацію виробничих процесів, підвищити ефективність навантажувально-розвантажувальних робіт. В Україні майже 75% харчової тари становить традиційна - скляна. У розвинутих країнах до недавнього часу відсоток скляної тари був значно меншим, проте дослідження показали, що саме цей вид тари є найбільш екологічним, в результаті чого почала складатись зворотна тенденція - від полімерної тари до скляної.
Загальні й специфічні проблеми виробничої інфраструктури агропромислового комплексу необхідності розв'язувати в процесі реалізації напряму формування конкурентоспроможного агропромислового комплексу, як такого, що забезпечує продовольчу безпеку держави.
Р О З Д І Л 2. Ринок в агропромисловому комплексі.
2.1. Розвиток ринку матеріально-технічних ресурсів.
Нестабільність сільськогосподарського виробництва, передчасна лібералізація цін на матеріально-технічні ресурси і непродумана цінова політика щодо продукції сільського господарства призвели до різкого зниження платоспроможності сільських товаровиробників. Це викликало уповільнення темпів оновлення технічних засобів і рівня оснащеності підприємств тракторами, комбайнами, іншими засобами механізації. У десятки разів знизилося виробництво сільськогосподарської техніки.
За даними Державного департаменту тракторного і сільськогосподарського машинобудування в останні роки створенням і виробництвом сільськогосподарської техніки займаються 129 спеціалізованих підприємств, 42 підприємства ВПК, 19 проектно-конструкторських і науково-дослідних установ. У цілому по Україні випуск технічних засобів, вузлів, агрегатів і запасних частин здійснюється у 330 підприємствах. Освоєння цих програм, особливо останньої, забезпечить випуск різних типів технічних засобів відповідно до науково обґрунтованої системи технологічних комплексів машин для агропромислового комплексу, параметри яких враховують зональні особливості виробництва, розміри підприємств, потребу товаровиробників.
Для успішного виконання накресленого в державних програмах завдання розвитку сільськогосподарського машинобудування необхідна державна державна підтримка галузі. Внаслідок неспроможності сільськогосподарських товаровиробників купувати нову техніку заводи-виробники втратили можливість розширювати виробництво машин і модернізувати виробничі фонди підприємств через нестачу коштів. Відставання машинобудівників від закордонних фірм особливо проявилось після того, як на вітчизняному ринку технічних засобів з'явились машини американських, німецьких, французьких фірм. За цих умов розвиток сільськогосподарського машинобудування і виведення його продукції на рівень світових стандартів неможливий без технічного і технологічного переоснащення вітчизняних заводів. Поряд з розширенням номенклатури машин необхідно вдосконалювати їх техніко-економічні параметри і якісні показники. Нині більшість вітчизняних заводів працюють на старих і застарілих технічних засобах, які не дозволяють застосувати прогресивні технології, що збільшує відставання вітчизняного машинобудування від закордонних фірм тракторного і сільськогосподарського машинобудування.
Високі темпи зниження рівня технічної оснащеності сільськогосподарського виробництва та прагнення багатьох зарубіжних фірм сільськогосподарського машинобудування захопити український ринок техніки, а також лобіювання деякими державними структурами закупівлі іноземної техніки за кредитними лініями зарубіжних фірм і банків під гарантію уряду сприяли тому, що за останні 6-7 років було імпортовано близько 1900 тракторів і 2800 зернозбиральних комбайнів, значну кількість бурякозбиральних і кормо збиральних комбайнів, інших сільськогосподарських машин.
Більшістю придбаної іноземної техніки були оснащені приватні, акціонерно-приватні, акціонерні та інші механізовані загони і машинно-технологічні станції. Вважається, що високопродуктивна, надійна зарубіжна техніка, зважаючи на її значно вищу вартість порівнянню з вітчизняними та країн СНД аналогами, ефективно використовується здебільшого у механізованих формуваннях, які обслуговують одночасно кілька сільськогосподарських підприємств.
Ціна зарубіжної техніки перевищує ціну вітчизняних аналогів у 3-6 разів, а запасні частини до них відрізняються за ціною ще більше. Отже, за ті кошти, що витрачаються на придбання і ремонтно-технічне обслуговування однієї закордонної машини, можна придбати і експлуатувати від 5 до 10 вітчизняних. І навіть якщо взяти до уваги, що вони у 2-3 рази продуктивніші від вітчизняних, то ясно, що останні в кінцевому результаті економічно ефективніші. Перебільшення ефективності іноземних тракторів і гонитва за кредитами призвели до необґрунтованих їх закупівель без відповідного забезпечення причіпними і зачіпними машинами для виконання технологічних процесів та операцій. При цьому вважалось, що техніко-економічні якості іноземних тракторів дозволять досягти високої ефективності й при агрегатуванні їх із вітчизняними сільськогосподарськими машинами. Проте ці сподівання не виправдалися.
При агрегатуванні з вітчизняними машинами іноземні трактори втрачають свої техніко-економічні переваги і рівень їх використання мало чим відрізняється від рівня використання вітчизняних аналогічних тракторів, а значно нижчі ціни останніх дозволяють виконувати механізовані роботи з меншими витратами.
Щоб досягти високої продуктивності та економічності зарубіжних технічних засобів слід відповідно готувати поля, застосовувати сучасні технології і вирощувати високоврожайні культури. Виконання цих умов у економічній ситуації, що склалася нині в Україні, навряд чи можна здійснити в найближчі роки. До того ж треба мати на увазі, зарубіжна техніка мало пристосована до нашого клімату і агрегатування з нашими машинами.
Використання імпортної техніки не завжди дає бажані результати, а її масове використання в нинішніх умовах збиткове. Значно більшого ефекту можна досягти, якщо державну підтримку, в тому числі й у вигляді кредитів під гарантію уряду, направити на техніко-технологічне переоснащення вітчизняних заводів сільськогосподарського машинобудування, налагодження випуску сучасних технічних засобів, які за техніко-економічними параметрами не поступаються перед тими, що закуплені у закордонних фірм, а також на підвищення рівня технічної експлуатації машин.
Державна аграрна і технічна політики повинні підтримувати розвиток усіх галузей агропромислового комплексу у повній взаємозалежності між собою і сприяти побудові економічних взаємовідносин між галузями на основі залежності кожної з них від кінцевого результату - виробництва сільськогосподарської продукції. Державна технічна політика щодо сільськогосподарського виробництва має бути направлена як на розвиток вітчизняного машинобудування, так і на реформування ринку технічних засобів і виробничих послуг, організацію технічного обслуговування з метою підтримання машин у робото здатному стані протягом усього періоду їх служби, а також організацію ефективного використання машинно-тракторного парку сільськими товаровиробниками.
Розвиток ринку сільськогосподарської техніки повинен іти у напрямі наближення виробника до споживача засобів механізації, підвищення відповідальності машинобудівників за якість, надійність та економічність своєї продукції, виробництво конкурентоспроможних машин та елементної бази. Ці вимоги реалізуються через створення регіональних торгово-технічних центрів з реалізації сільськогосподарських машин і обладнання, мережі фірмових технічних центрів з реалізації, технічного обслуговування і ремонту складної сільськогосподарської техніки, а також дилерських пунктів на базі частини агротехсервісних підприємств. Тобто широке застосування ринкової форми технічного сервісу - фірмового обслуговування.
Технічна політика держави має передбачити розвиток і таких форм підвищення технічної оснащеності сільськогосподарських підприємств як агролізінг, прокат техніки, розвиток вторинного ринку технічних засобів, основу якого на сучасному етапі має становити ринок відновлених і модернізованих машин, сприяти розширенню мережі машино-технологічних формувань різних форм власності для надання товаровиробникам виробничих послуг. Вона повинна передбачати не лише розвиток сфери діяльності з створення, виробництва, реалізації, технічного обслуговування та використання технічних засобів виробництва, а й заходи державної підтримки наукових, проектно-конструкторських, машинобудівних та інших підприємств, що займаються розробкою технічних засобів і нових технологій виробництва, а також правового регулювання й економічного обґрунтування взаємовідносин у системі інженерно-технічного забезпечення агропромислового комплексу.
У нинішніх умовах, коли знос технічних засобів у сільськогосподарському виробництві досяг критичного розміру і товаровиробники неспроможні замінити їх новими, особливого значення набуває технічний сервіс. Єдиним результативним шляхом запобігти повному краху матеріально-технічного забезпечення сільськогосподарського виробництва, призупинити його спад, є на сьогодні ризьке збільшення обсягів робіт щодо відновлення робото здатності зношених машин. Нині основний обсяг ремонтних робіт припадає на майстерні та пункти технічного обслуговування сільськогосподарських підприємств, в яких через недостатньо забезпеченість технологічними і технічними засобами немає можливості повністю дотримуватись технології ремонтно-обслуговуючих процесів. У той же час ремонтні підприємства агротехсервісу, які добре оснащені технологічним обладнанням, внаслідок зубожіння сільських товаровиробників, майже втратили ринок технічних послуг.
Реорганізація інженерно-технічної служби агропромислового комплексу має проходити у напрямі інтеграції економічних інтересів усіх ланок її ланок - від виробника до споживача, удосконалення системи матеріально-технічного постачання сільського господарства. У сучасний період заводам-виробникам, щоб бути конкурентоспроможними на ринку технічних засобів, необхідно не лише дбати про підвищення якості й технічної та технологічної надійності своєї продукції, а й брати на себе відповідальність за її робото здатність протягом усього періоду експлуатації. Світова практика показує, що найкраще ці вимоги втілюються через створення системи дилерських центрів і дилерських пунктів.
Для якнайшвидшого подолання відставання вітчизняного машинобудування необхідно активізувати дослідницько-конструкторські роботи щодо створення нової техніки, прискорити технічне і технологічне переоснащення машинобудівних заводів. Найкоротшим шляхом досягнення цієї мети може бути закупівля технічних засобів і технологій для підвищення рівня виробництва сільськогосподарських машин, закупівля ліцензій та проектно-конструкторської документації, а також створення спільно закордонними фірмами машинобудівних підприємств. Причому у перший період освоєння виробництва нових технічних засобів можна було б використовувати елементарну базу кращих іноземних фірм. Надалі доцільно освоїти виробництво всіх комплектуючих на вітчизняних заводах, що дозволить повної незалежності виробників від закордонних фірм і створити багато додаткових робочих місць.
Нині спостерігаємо важку ситуацію із забезпеченням сільськогосподарських підприємств матеріально-технічними засобами. Насамперед це пов'язано з неможливістю оновлення матеріально-технічної бази цих підприємств через високу вартість основних засобів, що потребують закупівлі взамін давно з амортизованих і технічно й морально зношених. При цьому необхідно відмітити велику диспропорцію цін на матеріально-технічні ресурси та продукцію сільського господарства, що спричинило неплатоспроможність сільськогосподарських товаровиробників. Кон'єктура ринку сільськогосподарської техніки, як і весь агропромисловий комплекс, характеризується нині негативними тенденціями, головна з причин - скорочення обсягів закупівлі техніки сільськогосподарськими товаровиробниками, що в свою чергу зумовило зниження темпів і навіть припинення її виробництва. За останні десять років випуск тракторів, комбайнів, інших сільськогосподарських машин зменшився в багато разів. Тобто виникло замкнуте коло, коли, з одного боку, сільськогосподарські підприємства не в змозі закуповувати необхідну кількість сільськогосподарської техніки через високі ціни та відсутність достатньої їх кількості на вітчизняному ринку, з іншого - виробники даної техніки скоротили до мінімуму, а подекуди й зовсім припинили виробництво своєї продукції у зв'язку із зниженням купівельної спроможності.
Порушення системи своєчасності заміни фізично зношених засобів виробництва новими, відсутність фінансових можливостей придбання сільськогосподарської техніки, необхідних запасних частин, паливно-мастильних матеріалів призвело до того, що товаровиробники не мають можливості своєчасно виконувати відповідний обсяг сільськогосподарських робіт, що в свою чергу призводить до зниження ефективності функціонування підприємств і підвищення витрат на виробництво продукції. Так, за останні роки загальні втрати сільського господарства, пов'язані з нестачею та низьким технічним станом машин, становлять по витратах пального 10-12%, по недобору врожаю - більш як 30%. Отже, бачимо, що в зв'язку з проблемами забезпечення матеріально-технічними засобами сільськогосподарського підприємства втрачають майже половину своїх можливих прибутків. Аналіз технічного стану машинно-тракторного парку виявив, що майже половина тракторів і комбайнів вже відпрацювала свій амортизаційний строк, решта - на підході до цього. Загалом забезпеченість тракторами становила 75% від необхідної кількості, комбайнами - 80%, плугами і сівалками - 70%. З причини низького технічного стану виробіток більшості техніки у 10-20 разів нижчий, а трудомісткість технічного обслуговування у 2,5-9,7 рази вища порівнянно із зарубіжними аналогами. Близько 25% техніки не бере участі у виробничому процесі, а використовується на запасні частини, щоб якось підтримувати у робочому стані іншу частину техніки.
Не менш складна ситуація із забезпеченням сільськогосподарських підприємств добривами та засобами захисту рослин, дотриманням норм внесення яких є безперечною умовою одержання запланованих розмірів урожаю.
Розглядаючи ситуацію на ринку матеріально-технічних ресурсів агропромислового комплексу необхідно відзначити досить високий рівень монополізації даної галузі посередницькими структурами, що пропонують в основному продукцію закордонних виробників. При цьому сільськогосподарські товаровиробники одержують продукцію за значно вищою ціною від вихідної ціни заводу-виробника, таким чином основна сума прибутків від їх діяльності переходить до посередницьких структур. У деяких випадках, з огляду на неплатоспроможність сільськогосподарських підприємств, між ними й посередницькими структурами укладаються угоди на постачання матеріально-технічних засобів під майбутній урожай, виключаючи при цьому можливість одержання товаровиробниками основного прибутку на етапі реалізації продукції. До того ж такі бартерні угоди, як правило, заключаються за підвищеним рівнем цін на матеріально-технічні ресурси та за заниженими цінами на сільськогосподарську продукцію, завдаючи при цьому значних збитків сільськогосподарським підприємствам. Регулювання даної проблеми необхідно здійснювати впровадженням ліцензування діяльності таких посередницьких структур, що допоможе забезпечити високу якість наданих ними послуг і збільшити надходження до державного бюджету.
З іншого боку, отримані таким чином кошти можна витрачати на підтримку сільськогосподарських товаровиробників через впровадження системи надання їм пільгових кредитів і гарантій держави.
Була створена мережа машино-технологічних станцій з метою концентрації засобів виробництва та інтенсифікації виробничих процесів. Вони покликані забезпечити сільськогосподарські підприємства необхідною високопродуктивною технікою. З часом ці підприємства були реформовані у приватні підприємства. Однак такі заходи не дали бажаних результатів, насамперед через неповну комплекцію машино-технологічних станцій ґрунтообробними агрегатами, що значно знизило ефективність використання потужної закордонної техніки, переданої у власність даним станціям. Крім того, вартість наданих послуг машинно-технологічними станціями у 2-3 рази перевищувала вартість робіт, виконаних самостійно, що теж не сприяло їх ефективному функціонуванню. Тому створення машинно-технологічних станцій не розв'язало проблеми матеріально-технічного забезпечення сільськогосподарських підприємств.
Також була запропонована система фінансового лізингу на одержання сільськогосподарських машин. При цьому сільськогосподарські підприємства повинні були внести 30% вартості техніки відразу, щорічно сплачувати відсотки за користування лізингом. Однак при купівлі техніки за лізингом вартість її збільшується в 1,5 рази, що вказує на низьку економічну доцільність використання даного методу оновлення матеріально-технічної бази сільськогосподарських виробників. Якщо ж враховувати скрутне матеріальне становище підприємств цієї галузі, то необхідно зауважити, що система фінансового лізингу може бути доцільна лише при впровадженні спеціальних умов одержання сільськогосподарської техніки товаровиробниками
Проблеми агропромислового комплексу в ринковій системі курсовая работа. Сельское, лесное хозяйство и землепользование.
Сочинение Про Осень 6 Класс С Фразеологизмами
Реферат: Фильтрование воды
Реферат: Список самых молодых матерей, известных науке
4 Эссе На Чивининг
Создание и обработка динамического списка на языке c++
Реферат: Столыпинская модернизация. Скачать бесплатно и без регистрации
Комплектование Архивного Фонда Рф Курсовая
Реферат по теме Оценка эффективности бизнеса энергетической компании
Реферат: О смысле жизни
Доклад по теме Возникновение марксистского направления
Реферат по теме Игра о камне Андреаса Грифиуса
Реферат: Общие принципы стратегического менеджмента
Сочинение По Обществознанию По Цитате
Дипломная работа по теме Эффективность использования методов психокоррекции в процессе лечения лиц, страдающих сахарным диабетом
Учебное пособие: Методические указания по выполнению курсовой работы по дисциплине: «сетевая экономика»
Бим Итоговые Контрольные Работы
Сочинение Мое Прочтение Поэзии Маяковского
Контрольные Работы 10 Класс Алгебра Глизбург
Доклад: Поэзия природы и природа поэзии
Предмет И Система Криминалистики Курсовая Работа
Правовое регулирование договора франчайзинга - Государство и право курсовая работа
Особливості медіатекстів на сторінках корпоративної преси - Журналистика, издательское дело и СМИ курсовая работа
Основи менеджменту туризму на базі туристичної фірми "VIP-TRAVEL" та готельного підприємства ПАТ "Тернопіль готель" - Менеджмент и трудовые отношения отчет по практике