Застосування індивідуального підходу в навчанні дошкільників - Педагогика курсовая работа

Главная

Педагогика
Застосування індивідуального підходу в навчанні дошкільників

Прийоми і методи індивідуального підходу в навчанні дітей дошкільного віку. Психолого-педагогічні особливості дітей. Дидактичні умови застосування індивідуального підходу. Методичні розробки занять з використанням індивідуального підходу навчання.


посмотреть текст работы


скачать работу можно здесь


полная информация о работе


весь список подобных работ


Нужна помощь с учёбой? Наши эксперты готовы помочь!
Нажимая на кнопку, вы соглашаетесь с
политикой обработки персональных данных

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.

індивідуальний підхід дошкільний дидактичний
РОЗДІЛ І. ТЕОРЕТИЧНИЙ АНАЛІЗ ОСОБЛИВОСТЕЙ ЗАСТОСУВАННЯ ІНДИВІДУАЛЬНОГО ПІДХОДУ У НАВЧАННІ ДІТЕЙ ДОШКІЛЬНОГО ВІКУ
1.1 Значення індивідуального підходу в формуванні особистості дошкільника
1.2 Особливості організації індивідуального підходу в навчанні дітей дошкільного віку
РОЗДІЛ ІІ. ДОСЛІДНИЦЬКА РОБОТА ЩОДО ОРГАНІЗАЦІЇ ІНДИВІДУАЛЬНОГО ПІДХОДУ В НАВЧАННІ ДІТЕЙ ДОШКІЛЬНОГО ВІКУ
2.1 Психолого-педагогічні особливості дітей дошкільного віку
2.2 Дидактичні умови застосування індивідуального підходу в навчанні дошкільників
2.3 Методичні розробки занять з дітьми дошкільного віку з використанням індивідуального підходу навчання
Актуальність теми . У ХХІ столітті Національна доктрина освіти в Україні має забезпечити підготовку людей високої культури, кваліфікованих спеціалістів, здатних до творчої праці, професійного розвитку, мобільності в освоєнні і впровадженні новітніх наукових та інформаційних технологій. Останнє можливе лише за умови індивідуального підходу до кожної дитини. При цьому важливо пам'ятати, що від природи всі мають неоднакові здібності. Індивідуальні особливості особистості найяскравіше виявляються в темпераменті, характері, здібностях, у пізнавальній, емоційно-вольовій діяльності, потребах та інтересах. Особливості їх прояву залежать від виховання дитини. Індивідуальні риси характеру, як свідчать дослідження, досить яскраво виявляються вже в дошкільному віці. Найсприятливіші можливості для розвитку пізнавальних сил, активності, схильностей і обдарувань кожної дитини створює індивідуальний підхід.
Проблема індивідуального підходу до дітей знайшла втілення у Державній національній програмі «Освіта» (Україна XXI століття), Законі України «Про дошкільну освіту», «Концепції дошкільного виховання в Україні», Базовому компоненті дошкільної освіти та інших нормативних документах. Зокрема, відповідно до п. 2 статті 4 Закону України «Про дошкільну освіту», дошкільна освіта - цілісний процес, спрямований на забезпечення різнобічного розвитку дитини дошкільного віку відповідно до її задатків, нахилів, здібностей, індивідуальних, психічних та фізичних особливостей, культурних потреб [4]. Іншим важливим нормативним документом - Національною програмою «Освіта» визначається, що в сучасних умов навчання педагог зобов'язаний підходити диференційовано до дітей, що обумовлює нагальну потребу досліджувати особливості навчально-виховного процесу в умовах індивідуального підходу до навчання [1]. Згідно з Концепцією розвитку дошкільної освіти, основним напрямом реалізації особистісно-орієнтованої моделі дошкільної освіти є індивідуалізація освітнього процесу, вибір дітьми різних видів діяльності, їх складності, партнерів по спільній діяльності (диференціація), право зростаючої особистості на відкритий освітній простір, самодіяльність, елементарну творчість, особистий час [8]. У коментарі до Базового компонента дошкільної освіти в Україні (науковий редактор О. Кононко) зазначено: «індивідуальний підхід, як відомо, є важливим принципом педагогіки, згідно з яким у навчально-виховній роботі з колективом дітей досягається вплив на кожного, враховується множинність її різноманітність характеристик кожної конкретної дитини - статевих особливостей, темпераменту, характеру, здібностей тощо. Індивідуальний підхід є запорукою ефективності педагогічного процесу, базується на тому, що будь-який освітній вплив заломлюється крізь призму індивідуальних особливостей конкретної дитини. Отже, реалізувати індивідуальний підхід означає брати до уваги індивідуальну своєрідність, неповторність кожної окремої дитини як особистості. Це підхід дорослого до дитини та її особливої сутності» [7, с. 80].
Об'єкт курсової роботи - індивідуальний підхід навчання.
Предметом дослідження є індивідуальний підхід у формуванні особистості дошкільника.
Мета дослідження - визначити особливості організації індивідуального підходу в навчанні дітей дошкільного віку.
Відповідно до мети сформульовано основні завдання дослідження:
1) Підібрати, класифікувати, проаналізувати наукову психолого-педагогічну літературу з проблеми дослідження;
2) Визначити значення індивідуального підходу в формуванні особистості дошкільника;
3) З'ясувати особливості організації індивідуального підходу в навчанні дітей дошкільного віку;
4) Надати характеристику психолого-педагогічних особливостей дітей дошкільного віку;
5) Розкрити дидактичні умови застосування індивідуального підходу в навчанні дошкільників
6) Підготувати методичні розробки занять з дітьми дошкільного віку з використанням індивідуального підходу навчання.
Для досягнення мети і вирішення поставлених задач були використані наступні методи: вивчення та аналіз наукової психолого-пе-дагогічної літератури; систематизація й узагальнення отриманої інформації; визначення понятійно-категоріального апарату.
Теоретико-методологічну основу дослідження складають загально-психологічні теоретичні принципи системності; концепція віку, запропонована Л. С. Виготським і розвинена в роботах Л. І. Божович, О. В. Запорожця, В. В. Давидова, Д. Б. Ельконіна, В. Ф. Моргуна та ін.
В ході виконання роботи автор спирається на теоретичні положення, розроблені у вітчизняній та зарубіжній науці з питань організації індивідуального підходу в навчанні, зокрема дітей дошкільного віку. Питання індивідуального підходу навчання у зв'язку з проблемами формування особистості займалися О. В. Запорожець, Г. С. Костюк, В. К. Котирло, Г. О. Люблінська, В. М. Мясищев, Д. Ф. Ніколенко, Л. М. Проколієнко, Д. Б. Ельконін та інші вчені, які заклали теоретичні основи індивідуального підходу навчання та виховання, визначили його сутнісні характеристики, показали роль у становленні особистості дитини. Велику увагу індивідуальному підходу та індивідуалізації освітнього процесу сучасних дошкільних навчальних закладах приділено З. Ікуніною, В. Кузьменко, С. Ладивір, С. Самойловою, Р. Хаустовою та іншими. У своїх працях ці дослідники розкривають етапи вивчення індивідуальних особливостей дитини, подають відповідні методики, пропонують шляхи здійснення індивідуально-диференційованого підходу в різних видах діяльності дошкільників. Такий підхід реалізується як внутрішня диференціація методів і прийомів, що відповідають індивідуальним особливостям дітей.
Структура роботи. Курсова робота складається із вступу, двох розділів, висновків, списку використаної літератури.
РОЗДІЛ І. ТЕОРЕТИЧНИЙ АНАЛІЗ ОСОБЛИВОСТЕЙ ЗАСТОСУВАННЯ ІНДИВІДУАЛЬНОГО ПІДХОДУ У НАВЧАННІ ДІТЕЙ ДОШКІЛЬНОГО ВІКУ
1.1 Значення індивідуального підходу в формуванні особистості дошкільника
Сучасний підхід до формування особистості дитини неможливий без врахування складної взаємодії оточуючого середовища та соціальних впливів на дитину і її індивідуальних особливостей. Їхнє врахування означає реалізацію вихователями індивідуального підходу - який полягає в урахуванні в освітньому процесі індивідуальних відмінностей кожної дитини, з варіативним використанням змісту, форм і методів роботи, що забезпечує її повноцінний особистісний розвиток.
З метою створення умов для підвищення якості дошкільної освіти, відповідно до Концепції розвитку дошкільної освіти на 2010 - 2016 рр., новим напрямом реалізації особистісно-орієнтованої моделі дошкільної освіти є індивідуалізація освітнього процесу, вибір дітьми різних видів діяльності, їх складності, партнерів по спільній діяльності (диференціація), право зростаючої особистості на відкритий освітній простір, самодіяльність, елементарну творчість, особистий час. У зв'язку з цим оновлений зміст дошкільної освіти має розвивати у дитини перших шести (семи) років життя такі фундаментальні якості як особистість та індивідуальність. Це досягатиметься шляхом виконання основних завдань: по-перше, через зміну організаційної структури дошкільного навчального закладу відповідно до принципів варіативності, індивідуального підходу, доступності, співробітництва з сім'єю та соціальними партнерами; по-друге, через модернізацію змісту дошкільної освіти шляхом забезпечення різнобічного розвитку дітей дошкільного віку відповідно до їхніх задатків, нахилів, здібностей, індивідуальних, психічних та фізичних особливостей, культурних потреб. Крім того, відповідно до цього документу під час організації освітнього процесу мають враховуватися досягнення психологічної і педагогічної науки, використовуватися інноваційні педагогічні технології, що забезпечують індивідуальну освітню траєкторію розвитку кожної дитини і її готовність до переходу на нову ступінь розвитку [8].
Як принцип навчання і виховання індивідуальний підхід не є новим для дошкільної педагогіки. На необхідності запровадження індивідуального підходу наголошували, зокрема, Я. Коменський, Ж-Ж. Руссо, Г. Спенсер, В. Бєлінський, К. Ушинський, В. Сухомлинський та ін. педагоги. Проте його сутність завжди залишається відкритим питанням для подальших наукових досліджень.
Зокрема, К. Крутій та Л. Зданевич наголошують на тому, що ідея індивідуалізації освіти була чільною для педагогів ХІХ століття, вони протиставляли її панівній на той час тенденції до встановлення єдиного ідеалу людини й однакового для всіх змісту освіти. З розвитком педагогічної думки усталилося розуміння того, що кожна освітня програма має бути пристосована до конкретної дитини. Водночас визнавалося, що індивідуальність ніколи не формується ізольовано від соціального середовища. Тому й організацію освіти необхідно узгоджувати не лише з потребами окремої особистості, а й з вимогами часу, із запитами суспільства [9].
В сучасному тлумаченні індивідуальний підхід розглядається як психолого-педагогічний принцип, що передбачає таку організацію педагогічного впливу в навчально-виховному процесі освітніх закладів та сім'ї, яка враховує індивідуальні особливості дитини та умови її життя. При визначенні сутності індивідуального підходу нами встановлено, що в ряді праць здійснюється змістова диференціація вказаного поняття залежно від специфіки педагогічної діяльності -- навчальної або виховної [13, с. 7].
На думку З. Ікуніної, індивідуалізація навчання являє собою систему засобів, яка сприяє усвідомленню дитиною своїх сильних і слабких можливостей навчання, підтримці й розвитку самобутності з метою самостійного вибору власних смислів навчання. Визначаючи значення індивідуального підходу в формуванні особистості дошкільника дослідниця відмічає: по-перше, індивідуально орієнтовану допомогу в усвідомленні власних потреб, інтересів, цілей навчання; по-друге, створення умов для вільної реалізації наданих природою здібностей і можливостей; по-третє, підтримку у творчому самовтіленні; по-четверте, підтримку в рефлексії. Крім того, на думку З. Ікуніної, індивідуалізація сприяє розвитку самосвідомості, самостійності й відповідальності [6, с. 19].
В цьому плані доречно також враховувати досить влучне зауваження К. Крутій та Л. Зданевич, стосовно необхідності розмежування понять “індивідуалізація освіти” та “індивідуальний підхід”. Індивідуалізація освіти спрямовується на створення умов, сприятливих для розвитку індивідуальності як своєрідної неповторної людської особистості. Тобто турбота про фізичний розвиток дітей, стан здоров'я, нервової системи, активну участь професійного психолога в їхньому вихованні, підвищення психологічної грамотності педагогів, переорієнтація стилю спілкування з дітьми від суб'єкт-об'єктного до суб'єкт-суб'єктного, створення програми індивідуалізованого розвитку, виважений добір розвивального обладнання, забезпечення реальної взаємодії із сім'єю та початковою школою. Індивідуальний підхід проявляється в наявності та гнучкому використанні педагогами інтегрованої системи різноманітних методів, прийомів та форм роботи для забезпечення ефективного особистісного розвитку та саморозвитку дошкільнят, засвоєння ними оптимального обсягу знань, формування вмінь і навичок, рис та якостей, необхідних для подальшого життя й навчання [9].
Необхідність застосування індивідуального підходу, на думку Р. Хаустової, зумовлюється тим, що на одні і ті ж засоби і форми виховного впливу кожен вихованець реагує по-різному, залежно від своєрідності його розуму, почуттів, волі, темпераменту, характеру, що виникли раніше від того, як складаються його стосунки з однокласниками, з вихователем на даному етапі. Все це спричиняє суттєві індивідуальні відмінності у ставленні кожного учня до самих виховних впливів. Ігнорування цього факту знижує ефективність впливів вихователя на учня, а іноді дає небажані наслідки [23, с. 13].
В працях Г. С. Костюка наголошується на тому, що завдання індивідуального підходу не зводяться лише до того, щоб пристосувати навчання до індивідуальних особливостей учнів у кожному класі, але полягають і в тому, щоб впливати на формування індивідуальних особливостей учнів, відповідно їх скеровувати, забезпечувати максимальний розвиток нахилів, здібностей, талантів кожного, усувати негативні індивідуальні риси, якщо вони починають виявлятися [13, с. 7].
Визначаючи особливості індивідуалізації освітньо-виховного процесу, С. Ладивір відмічає, що саме застосування індивідуального підходу забезпечує максимальний розвиток усіх здібностей особистості. Крім того, дослідниця наголошує на тому, що важливе педагогічне значення індивідуального підходу полягає в тому, що він дає змогу виявити і зміцнити позитивні якості вихованця та усунути певні його недоліки [Ладивір /2005/, с. 3]. З. Ікуніна висловлює думку про те, що за умови організації навчання за диференційованими програмами з урахуванням відповідного рівня психічного розвитку дітей та засвоєння ними знань, постійного обліку засвоєння матеріалу дітьми та забезпечення емоційної насиченості змісту навчання, індивідуалізація виступає ефективним засобом навчання дітей старшого дошкільного віку [6, с. 23].
Схожу думку висловлено також С. Самойловою та О. Лисенко, які відмічають, що саме при застосування цього підходу створюються умови, які сприяють оптимальному розвитку дітей, адже педагоги враховуть їхні індивідуальні фізичні і психологічні відмінності [21, с. 50].
Досліджуючи теоретико-методологічні аспекти особистісно-орієнтованого підходу у фізичному вихованні дітей, О. Д. Дубогай визначає його головні риси, роль та значення. Зокрема, на думку автора, основною метою індивідуального підходу є не стільки формування, скільки виявлення, підтримка, розвиток індивідуальності, виховання механізмів самореалізації, самозахисту, самовиховання, необхідних для становлення особистості та її взаємодії з іншими. Перш за все, цей підхід спирається на розкриття інтересів самої особистості дитини, необхідність допомогти їй як індивідууму розкрити свій потенціал, внутрішні резерви здоров'я та фізичного стану. Крім того, такий підхід дозволяє кожній дитині самовиразитися, бути поміченою, визнаною. Особистісно-орієнтований процес будується не лише на врахуванні індивідуальних особливостей вихованців, а, насамперед, на послідовному ставленні до них у процесі навчання і виховання як до особистостей, як до відповідальних і свідомих суб'єктів діяльності [2].
Наголошуючи на позитивному значенні застосування індивідуального підходу в формуванні особистості дошкільника, В. Кузьменко наголошує на тому, що створення умов опосередкованого впливу, яке забезпечує дієве та комплексне урахування педагогами індивідуальних відмінностей кожної дитини, забезпечує задоволення її індивідуальних потреб та можливостей, особливостей індивідуального та особистісного розвитку, а отже, стабілізує стан індивідуальних відмінностей (особливо особистісного спрямування), впливає на усвідомлення власної відмінності від інших та розуміння значущості і унікальності своєї особистості, її самоцінності.
На думку дослідниці, систематична участь дитини у ситуаціях вибору, планування, аперцепції, постановки та досягнення мети, прийняття рішень, моделювання, успіху та визнання забезпечує накопичення дитиною певних знань про себе, їх поглиблення, виокремлення власних дій та вчинків серед загальних, розвиває функцію самостійної постановки та цілеспрямованого досягнення мети, поетапного планування, отже сприятливо впливає на вироблення відмінного від інших стилю діяльності та поведінки. При цьому виникає реальна можливість не тільки накопичити певні знання та уявлення про себе, але і апробувати ці відомості у досвіді повсякденного спілкування - перевірити їх ефективність, оцінити успішність, адаптувати відносно різних життєвих ситуацій. На основі цього і формується потреба внутрішнього, самостійного, підсвідомого або усвідомлюваного корегування наявних дисгармоній [10]
Узагальнюючи, варто відмітити, що основне завдання індивідуального підходу у навчальній роботі з дошкільниками полягає в тому, щоб впливати на формування індивідуальних особливостей вихованців, відповідно їх скеровувати, забезпечувати максимальний розвиток нахилів, здібностей, талантів кожного, усувати негативні індивідуальні риси, якщо такі починають виявлятись у поодиноких вихованців.
1.2 Особливості організації індивідуального підходу в навчанні дітей дошкільного віку
Необхідність застосування індивідуального підходу навчання дошкільників викликана тією обставиною, що будь-який вплив на дитину зумовлений його індивідуальними особливостями, без врахування яких унеможливлюється дієвий процес навчання та виховання.
В умовах дитячого садка система життєзабезпечення створює чудові можливості для прояву і розквіту дитячої індивідуальності. У колективі однолітків дитина почувається рівною серед рівних, що вже само собою відкриває рамки вияву дитячої індивідуальності [16, с. 5]. Проте, на наш погляд, лише колективу однолітків та дорослого наглядача за ним замало для повноцінної реалізації індивідуального підходу. У зв'язку з цим варто наголосити на основних особливостях його організації в закладах дошкільної освіти.
Психолого-педагогічні основи індивідуального підходу навчання актуалізуються в низці досліджень психологів, зокрема, О. В. Запорожця, М.І. Лісної, В.К. Котирко та ін., які для успішної реалізації досліджуваного підходу визначають перелік психолого-педагогічних компетентностей вихователів: по-перше вміння бачити в дитині неповторну індивідуальність з усім розмаїттям якостей і властивостей і саме на цій основі моделювати стратегію виховного впливу; по-друге готовність всіляко підтримувати і заохочувати дитину до самостійності, незалежності, свободи виявлення власних потреб, самоствердження в найближчому оточенні [15, с. 4].
Схожа позиція висловлена також у публікації К. Крутій та Л. Зданевич. На думку дослідниць, щоб дошкільне навчання було ефективним, розвивальним, давало поштовх розквіту здібностей малюка, заохочувало до пізнання, його слід здійснювати мудро, у певній системі і послідовності, з урахуванням індивідуальних особливостей і рівня розвитку кожної дитини. Принципи індивідуальної освіти: принцип цілісності та універсальності освіти передбачає формування цілісного погляду на природу, суспільство, органічну єдність знань тощо; принцип виховання особистості передбачає визначення позиції індивіда передусім до себе (самооцінка, самоконтроль) тощо; принцип реалізації особистості ґрунтується на розумінні програм, того, що не дитина для діяльності, і навіть не діяльність для дитини, а індивідуальна діяльність для кожної конкретної дитини.
Реалізація вищезазначених принципів, на думку К. Крутій та Л. Зданевич, полягає у відповідному доборі навчальних завдань різного ступеня складності для кожної дитини або певної підгрупи дітей, використанні педагогічним персоналом найбільш доцільних для кожного випадку методів та прийомів виховного впливу, створенні індивідуалізованих освітніх програм тощо. Упровадження цих принципів у практику значною мірою залежить від психологічо-педагогічної компетентності педагогів, яка передбачає:
- знання загальних закономірностей індивідуального та особистісного розвитку дітей 3-7 років;
- володіння методами вивчення індивідуальних особливостей та соціальної ситуації розвитку кожної дитини;
- спроможність здійснювати аналіз отриманої інформації;
- встановлення прогресу в розвитку кожної дитини;
- виявлення причин виникнення позитивних та негативних особливостей розвитку малюків;
- наявність навичок розроблення й комплектування індивідуалізованих освітніх програм;
- роботу в команді фахівців різного профілю;
- залучення батьків до освітнього процесу з метою забезпечення наступності родинного й суспільного виховання, профілактики й корекції розладів сімейного виховання;
- сприяння виникненню різних видів самостійної практичної діяльності дитини тощо [9].
З. Ікуніна наголошує на тому, що індивідуальний підхід має свою специфіку в навчальному та у виховному процесах. Відтак, індивідуальний підхід у вихованні -- це варіативне використання педагогом цілісної системи засобів, форм, методів та прийомів виховної роботи з урахуванням комплексу індивідуальних відмінностей дітей. Індивідуальний підхід у навчанні розглядають як вибір педагогом особливих засобів активізації навчально-пізнавальної діяльності кожного вихованця. Варіюються, зокрема, вимоги до засвоєння матеріалу, який вивчається (добір завдань, різних за змістом та ступенем складності); форми організації навчання (фронтальна, групова, індивідуальна); кількість та характер допомоги, що надається дітям; темпи оволодіння знаннями та навичками.
Однак, на думку З. Ікуніної, на практиці це виявляється в запровадженні так званих "предметних" занять, які ведуть вузькі спеціалісти. І лише в поодиноких випадках можна зустріти розуміння індивідуалізації виховання певної групи дітей як такого керівництва, такої організації життя дитини в дитячому садку і сім'ї, які створювали б широкі можливості для виявлення ініціативи, творчої активності, мовленнєвих чи організаторських здібностей, для їхнього зміцнення та вдосконалення. Варто застерегти від повторення кількох серйозних типових помилок. Часто дорослі "педагоги і батьки" аж занадто перебільшують важливість тих чи інших особливих дитячих досягнень, всіма способами стимулюючи посилені вправляння, раннє додаткове навчання. Як правило, це призводить до надмірного виснаження дитячої психіки, а відтак, до значного зниження інтересу до діяльності тощо. По суті, хибним є і протилежна поведінка дорослих: нехтування неординарними виявами творчих здібностей дитини. Такі перші паростки можуть, не закріпившись, згаснути і вже не відновляться в тій першій цінності для дитячої особистості. Лише науково виважений індивідуалізований підхід до виховання дитячої особистості може стати ключем до розв'язання проблеми [6, с. 18].
На думку В. Кузьменко, здійснення індивідуального підходу у процесі виховання означає передусім виявлення загальної спрямованості особистості учнів, її схильностей та змісту інтересів. Врахування цього допомагає вихователеві підтримувати і стимулювати розвиток позитивних сторін особистості учнів. При цьому, педагогічна підтримка полягає в спільному з дитиною визначенні її інтересів, цілей, можливостей і шляхів подолання перешкод (проблем), які заважають досягати позитивних результатів у навчанні. Підґрунтям педагогічної підтримки є взаємини рівноправності, рівноцінності, поваги й довір'я між вихователем і вихованцем [10, с. 5].
О.Д. Дубогай виокремлює два основних напрямки організації індивідуального підходу в навчанні дошкільників. Перший спрямований переважно на соціалізацію особистості, яка враховує, в першу чергу, потреби держави і спрямована на максимальну адаптацію дитини в суспільстві. Другий - на максимальне розкриття особистісних здібностей і задатків дитини з урахуванням індивідуальних її особливостей, інтересів [2, с. 21-23].
Діти відрізняються один від одного індивідуальними психічними особливостями: від елементарної чутливості та її порогів до складних психологічних утворень - мотивів, почуттів, властивостей та вищих психічних функцій - пам'яті, мислення, уяви. Звичайне спостереження за поведінкою малюків дає чимало свідчень про відмінності в їх руховій активності, емоційності, міжособистісних стосунках. Індивідуальні характеристики дитини заявляють про себе в будь-який момент педагогічної взаємодії: в іграх, на заняттях, в спілкуванні в художній і трудовій діяльності [16, с. 6]. На цій основі дослідники виокремлюють різні підходи щодо особливостей реалізації індивідуального підходу до формування особистості дошкільника.
Приміром, В. Кузьменко підходи до організації індивідуального підходу навчання дошкільників розглядає відповідно до організаційно-змістові форми роботи, основними з яких є індивідуальна, внутрішньо-групова та індивідуалізація навчання в ході фронтальних занять. Автором визначено особливості застосування кожної з цих форм організації індивідуального навчання та надано рекомендації щодо їх реалізації.
Зокрема, дослідниця наголошує на тому, що незважаючи на те, що індивідуальні форми організації є безпосередньою необхідною складовою індивідуалізації, але в практиці роботи дошкільних навчальних закладів, які мають високу наповнюваність груп, забезпечити проведення індивідуальних занять з усіма дітьми не завжди можливо й доцільно. У зв'язку з цим, В. Кузьменко рекомендує проводити індивідуальні заняття з певними категоріями дітей: з дітьми раннього віку (переважно); з новачками (за умови, якщо вони відмовляються включатися в колективну навчальну діяльність); з дітьми, яким притаманна уповільненість сприймання, низька працездатність внаслідок стану здоров'я, особливостей вищої нервової діяльності тощо; з дітьми, які мають вади психофізичного розвитку; з педагогічно занедбаними дітьми, тощо.
Щодо внутрішньо-групової індивідуалізації, яка передбачає одночасне проведення занять з усіма дітьми, але індивідуальних за змістом роботи, пропонованим кожній дитині, дослідниця радить сконцентрувати зусилля на виготовленні, підборі та комплектації достатньої кількості різноманітного обладнання та роздаткових матеріалів, а також на розташуванні дітей. Особливі вимоги в цьому разі слід висувати до створення підгруп, що мають ґрунтуватися на наступних критеріях: сумісність дітей, бажання дітей, педагогічна доцільність.
Індивідуалізація навчання в ході фронтальних занять використовується з метою активізації пізнавальних процесів, визначення того, чи кожна дитина зрозуміла пояснення педагога, встановлення міри необхідної індивідуальної допомоги або додаткових пояснень. Ряд прийомів забезпечує урахування індивідуальних особливостей рухової активності, інтересів тощо. Провідними серед них є: індивідуальні питання, індивідуальні звертання до дитини на ім'я, відкриті безособові питання, в яких формулюється проблема; повторення або пояснення дитиною окремих положень, думок, фраґментів матеріалу, наведення прикладів із теми, пошук навмисно зроблених педагогом помилок, доповнення викладу; індивідуальні висловлювання дітьми власних суджень із приводу певних проблем, міркування щодо причинно-наслідкових зв'язків між явищами, подіями, встановлення окремих закомірностей, висновків; демонстрація власної роботи, пошук та показ на демонстраційному матеріалі окремих елементів (за дорученням педагога); індивідуальні доручення найбільш жвавим, рухливим дітям, в яких закладається додаткове рухове навантаження [13, с. 8].
Визначаючи основні підходи щодо реалізації індивідуального підходу формування особистості дошкільника, варто, на наш погляд, погодитися із позицією С. Ладивір стосовно того, що індивідуальний підхід, як засіб реалізації особистісно-зорієнтованої моделі дошкільної освіти, покликаний спрямувати педагогів на діяльність, за якою дитина не об'єкт виховних впливів, а суб'єкт, партнер взаємодії. Завдання вихователя полягає в тому, щоб побачити, зрозуміти, як діти сприймають знання і їх засвоюють, як вони спілкуються, співпереживають, виявляють емоційну чутливість, поспівчувати їм за потреби, допомогти, підтримати [15].
Вищезазначені критерії враховані в дослідженні З. Ікуніною, яка особливості підходів індивідуального навчання дошкільнят розглядає на основі поділу дітей старшої групи на підгрупи, об'єднані відповідно до типової поведінки дітей.
Зокрема, до першої групи дослідниця віднесла дітей з високим рівнем активності, які організовано й швидко включаються в запропоновану діяльність, завжди працюють самостійно. У цих дітей досить високий рівень научуваності, під впливом емоційно забарвленої оцінки вони швидко опановують спосіб дії, вивільняються з-під керівництва, самостійно завершуючи завдання.
2 група -- діти з демонстративно активною поведінкою. Ці діти охоче відгукуються на будь-яку пропозицію, не дуже вслухаючись у те, що їм пропонують. Водночас ці діти активно включаються й у виконання завдання. Вони охоче приймають усе, що пропонує їм дорослий. Проте самостійно виконувати навіть цілком посильні завдання не вміють. Інструкцію слухають неуважно, покладаючись на те, що, дорослий кілька разів повторить завдання, тож досить запам'ятати початок роботи. І надалі їм весь час потрібна присутність дорослого для постійного схвалення виконаного кроку, підказки-стимулу. Результатом своєї роботи дуже пишаються, нав'язливо пропонують усім подивитися й послухати. Але при цьому не дуже переймаються точним дотриманням інструкції.
До третьої групи віднесено дошкільнят із низьким рівнем пізнавальної активності. Тому важливо якомога швидше пробудити в дошкільнят інтерес до пізнавальних завдань, чому сприятимуть індивідуальні заняття і заняття у малих групах. Бажано тримати під контролем особистий інтерес до виконання завдання кожного вихованця, індивідуально попрацювати з ними, щоб навчити висловлювати свою думку з приводу виконуваного завдання, аналізувати помилки, обмірковувати свої кроки наперед, оцінювати досягнутий результат. Пробудивши й закріпивши пізнавальний інтерес у дітей, крок за кроком спрямовуватимемо їхню самостійну діяльність та пізнавальну активність у спеціально створюваних ситуаціях. Категорично неприйнятні будь-які моралізування та примус. Лише заохочення, зацікавлене, небайдуже ставлення та емоційна підтримка з боку дорослих. Зрозуміло, що сам вихователь не зможе виправити ситуацію. Це можливо тільки в тісному співробітництві з родиною. Позиція дорослих має бути єдина. Важливо окремо
Застосування індивідуального підходу в навчанні дошкільників курсовая работа. Педагогика.
Школьное Эссе Пример
Сочинение На Тему Детские Забавы
Курсовая работа по теме Дезертирство
Реферат по теме "Герой нашего времени" как социально-психологический и философский роман
Курсовая работа по теме Анализ хозяйственной деятельности ООО "ЛИКА"
Контрольная Работа По Обществознанию Человек 10 Класс
Курсовая работа: Денежно-кредитная политика НБУ как составная часть финансовой политики государства
Реферат: Применение высоких технологий в сельском хозяйстве. Скачать бесплатно и без регистрации
Маркс Сочинения 2 Е Изд
Курсовая работа: Выработка стратегии для предприятия. Скачать бесплатно и без регистрации
Склифосовский Реферат По Истории Медицины
Курсовая Работа На Тему Начисление И Выплата Пенсий По Инвалидности
Реферат Планирование И Менеджмент
Реферат по теме Риторика Давньої Греції
Учебное пособие: Решение задач на уроках химии
Сочинение По Рассказу Темные Аллеи
Курсовая Работа На Тему Ефективність Контролю В Організації: Поняття, Основні Параметри, Система Показників, Проблеми
Дискриминация Женщин Реферат
Реферат: Забытые битвы Великой Отечественной. Скачать бесплатно и без регистрации
Реферат по теме Органы дознания и основные их полномочия
Классификация расходов в учете - Бухгалтерский учет и аудит курсовая работа
Организация работы станции Благовещенск - Менеджмент и трудовые отношения дипломная работа
Изучение Указов Президента России как источников права на социальное обеспечение - Государство и право курсовая работа