Європейський фронт

На даний момент в ЄС яскраво проросійськими є тільки Угорщина. В інших країнах, про які піде мова далі: Австрія, Німеччина та Франція, є потужне російське лобі, що продавлює інтереси Кремля різними інструментами. Нам варто це знати, аби розуміти чого Шольц обіцяє зброю, якої ще нема, а Макрон частенько телефонує в Кремль.

Франція

РФ використовує широкий спектр інструментів для досягнення свого впливу у Франції: медіа, бізнес, втручання у політичні партії та залучення емігрантів. Найбільш ефективними в плані впливу виявилася якраз біженці з росії. За все 20 століття до Парижу відбулося три набіги представників “русского міра”. Перша хвиля - “біла” еміграція після Жовтневої Революції та Громадянської війни. Друга - після Другої Світової та остання в 90х - в розпал внутрішньої кризи та двох Чеченських війн. На момент 2010 року у Франції нараховувалось 50 тис. росіян. Першочергово перед Москвою постала задача об’єднати розрізнених емігрантів, що виявилося важкою задачею. Етнічні меншини, наприклад чеченці, навідріз відмовлялись взаємодіяти з росіянами. Однак були й успіхи особливо у середовищі “білої” еміграції: різноманітні залишки аристократичних родів росії.

Один з таких залишків - князь Олександр Трубєцкой допоміг росіянам налагодити мости до французів у сфері бізнесу. У 2004 р. він став очільником Dialogue franco-russe, організації, що координує спільні франко-російські бізнеси. До цієї групи належать передові корпорації, на кшталт Total (нафтопереробка), Alstom (машинобудування), Airbus (літакобудування), Renault, та ін. Працює ця організація і понині, однак її вплив сильно впав у зв’язку з санкціями.

Щоб Діалог не був монологом, з французького боку виступає одіозний політик Тьєррі Маріані. Йому заборонений в’їзд Україну через візит до окупованого Криму та участі в “спостереженні” за “виборами” президента росії у 2018. Маріані є представником до Європарламенту партії “Національне об’єднання”, яку очолює Марі ле Пен. Ле Пен відома своїми симпатіями до Кремля та виправдовуванням його дій. Її партія відверто спонсорується росіянами, що однак завадило їй досягти перемоги на виборах президента цього року. У 2014 році Національне об’єднання отримало кредит в 9 млн євро від “Першого чесько-російського банку”, який пов’язують з Кремлем. Ле Пен використовує євроскептицизм, антиамериканізм, ксенофобію щодо біженців задля отримання голосів електорату, що сильно імпонує росіянам. Як побачимо в інших країнах, ці ідеї є основними стовпами соратників Кремля. Для поширення власних тез росіяни активно втручаються у французький медіапростір. Крім RT та Sputnik, що раніше діяли по всій Європі, вигідні Кремлю ідеї проштовхуються і “незалежними” правими ЗМІ, і через співпрацю з впливовими медіа як La Figaro.

Німеччина

Німеччина теж є ціллю російської “м’якої” сили, бо є передовою країною ЄС. В сучасних стосунках Берліну та Москви до повномасштабної війни в Україні зберігався наратив прагматичності, закладений ще з часів Віллі Брандта, який ще ускладнювався травмою Другої Світової. Кремль використовує той самий набір інструментів, що й у Франції: емігранти, медіа, спонспорування окремих політсил.

Стосовно останнього у Кремля є більш значні успіхи, ніж у Франції. Одночасно крайньо ліва Die Linke та крайньо права AFD (Альтернатива для Німеччини) спонсоруються та підтримуюються російськими олігархами на кшталт Малофєєва. Брудні гроші Кремля просочилися і в нині правлячу SPD (соціал-демократи). Екс-канцлер та голова соціал-демократів Шрьодер був одним з директорів Роснєфті та активно продавлював проєкт “Північний Потік”. Можливо, саме таке втручання пояснює дуже повільну та неефективну допомогу Україні.

Ще одним козирем у рукаві Кремля є енергетична залежність Берліну від російського газу. В таку пастку Німеччина потрапила внаслідок відмови від атомної енергетики. Аварії в Чорнобилі 1986 та Фукусімі 2011 стали поштовхом до змін. У планах Німеччини було повністю відмовитись від атому вже у 2029 році. Однак постало питання, чим замінювати, бо зелена енергетика ще недостатньо потужна. Саме тут “на поміч” приходить російський газ. На момент 2019 року 10% виробленої електрики припадав на газ. До того ж, газ потрібен для опалювання. Таким чином, до 2022 року поставки російську газу складали 46 млрд кубів, що було 55% від усього імпорту газу Німеччиною.

Економічні стосунки Німечиини та росії були взаємовигідні. Берлін отримує газ та нафту, натомість Москва - технології, в тому числі подвійного використання. Німецький бізнес ігнорував авторитаризм та імперіалізм росії задля власного процвітання та стабільності. Відтак прагматичність Берліну зіграла з ним злий жарт, зробивши його повністю залежним від російського газу.

Ще одним елементом тиску є емігранти, яких за даними CSIS 2,5-3 млн. Кремль використовує своїх емігрантів задля дестабілізації. Наприклад, інцидент з дівчинкою Лізою, яка ніби-то була зґвалтована емігрантами. Російські медіа використали цей момент аби розпалити ксенофобські настрої у німців. Однак ця провокація не була вдалою. Російський медіа вплив в Німеччині заслабкий, бо німецький медіаринок децентралізований. Кожен суб’єкт федерації має своє радіо та телебачення. RT та Sputnik домоглися заняти лише нішу емігрантів, що не володіють німецькою.

Австрія та Угорщина

Подібна ситуація спостерігається і в Австрії. Економічні зв’язки відбувалися за німецькою схемою: Москва експортує газ, Відень - технологічні продукти, банківську справу, туризм. Будівнича компанія Strabag брала участь в підготовці Зимової олімпіади в Сочі в 2014 році. Ще одним інструментом впливу є ГТС. Австрійська газова станція Баугмартен дозволяє транспортувати газ на Захід, Південь та Північ, що робить її дуже важливою точкою в питанні газопостачання. У 2016 році віце-канцлер Міттерленер під час візиту в Москві наголосив на тому, що Відень не хоче бути залежним від української ГТС.

Як і в Німеччині, росіяни спонсорують крайньо праву партію FPÖ, яка постійно критикує ЄС, НАТО, США. На виборах 2017 року досягли значної підтримки та стали молодшим партнером в коаліції з консерваторами. Однак вже у 2019 році очільник партії Хайн-Крістіан Штрахе та його заступник вляпались у серйозний політичний скандал. Німецькі медіа опублікували відеозаписи перемовин Штрахе з донькою російського олігарха. Росіянка обіцяла Штрахе просування його партії після покупки австрійського популярного видання. Але наслідком цих перемовин став розпуск коаліції. Нинішній очільник цієї партії Герберт Кікль критикував австрійську допомогу Україні.

Однак Кремль має свій вплив і в двох провідних австрійських партіях: SPÖ (соціал-демократи) та ÖVP (консерватори). Соціал-демократи виступали за поступові санкції, які кореллюються за Мінськими угодами. Особливо тісні стосунки росіян з консерваторами, які теж активно критикували санкціну політику ЄС. Очільник партії з 2014 по 2017 Райнгольд Міттерленер отримав орден Дружби, що є найвищою відзнакою для іноземців в росіян.

Інакше ситуація виглядає в Угорщині, яка всіми силами саботує допомогу Україні. Якщо в інших країнах підтримкою росіян користуються маргінальні політики, то тут владна партія Fidezs на чолі з Орбаном. Орбан, який прагне встановити авторитарну владу, орієнтується на авторитаризм Кремля. В Угорщині майже відсутні вільні ЗМІ, є закон про іноземних агентів. Будапешт знаходиться в активній конфронтації з Брюселем. Офіційні провладні ЗМІ зараз всялко підтримують російську пропаганду щодо України. Інтерес Росії в Угорщині зрозумілий: Будапешт, знаходячись в ЄС та НАТО, блокує українську євроінтеграцію та зриває санкції (хоча нещодавно часткове ембарго на нафту все-таки протиснули).

Висновки для українців та європейців

Росіяни вкладали безліч грошей та інших ресурсів, щоб радикально праві партії на кшталт Національне об’єднання чи Альтернатива для Німеччини перемогли у виборах. Однак це не відбувається. Головна причина - зв’язки з росією в Європі вважаються токсичними. Тому поодинокі голоси одіозних політиків в ЄС не змінюють факту безпрецедентної підтримки України і кричати, що Європа нас “зливає” теж не варто.

Автор статті: Антон Школовий, редактор «Зони відповідальності», за участі ПОЛІТклубу УКУ.

Авторство ілюстрації: ПОЛІТклуб УКУ.

Підписуйтеся на «Зону відповідальності» й ПОЛІТклуб УКУ.

Читайте також:

• Крайня стаття Уляни Костенко про величезну різницю між національними українським та російськими проєктами, чому наше суспільство не зламалося: Місяць повномасштабної війни: перевірка на (анти)крихкість.
• Шо будуєм? Проблема, яка нікуди не поділася після 24 лютого. Стаття Павла Гуля про формацію бачення. Про мовне питання. Клята футурологія
• Крихта історичного контексту: ми маємо сьогодні більше умов для перемоги, ніж українці коли-небудь мали. Більше про те, чому зараз у нас є те, чого раніше не було, читайте в статті на історичну тематику Бог любить трійцю Михайла Швида.