Справа у дальності, дурнику... Частина 1
Tom Cooper https://t.me/tomcooperanalyticsВсім привіт!
Сьогодні я хотів би відповісти на низку запитань і коментарів, які з'явилися з часу... Боже, це було у вересні цього року, хоча здається, що це було кілька років тому... - з того часу, як я торкнувся конкретних тем і пояснив кілька додаткових питань, пов'язаних з повітряною війною над Україною. І навіть зазирнути в майбутнє і пояснити, чого очікувати в найближчі місяці.
Відмова від відповідальності: назва цієї статті може здатися дещо агресивною, навіть образливою, тому дозвольте мені пояснити її. Я не намагаюся бути образливим чи агресивним, а лише спонукаю вас думати поза межами вашої зони комфорту - і це шляхом простого перефразування певної заяви президента США про економіку. Принаймні, я пригадую, що хтось із них сказав щось на кшталт: "Справа в економіці, дурнику". Отже, назва цієї статті - "Справа у дальності, дурнику", тому що в ній ми пояснимо кілька речей про важливість дальності - відстані, на яку можуть досягати датчики і зброя - для результату повітряних боїв: а потім обговоримо кілька речей, які, можливо, буде не дуже приємно читати.
***
"Попередивши" вас у найбільш ввічливій манері, я вважаю, що повинен почати з "кількох кроків назад в історію"... Давним-давно... коли не було ні інтернету, ні смартфонів... Що неможливо уявити, чи не так...? Дійсно, тоді це було абсолютно немислимо для маси людей, які повзали по біосфері під назвою "Земля"... але я відволікаюся... повернемося до моєї історії: дуже, дуже давно народилася спрощена ідея революціонізувати повітряну війну за допомогою ракет.
Ідея стала настільки популярною, що поява ракет класу "повітря-повітря" (по-англійські буде AAM, я назву ПП) і "земля-повітря" (ЗРК) змусила деяких важливих людей у всьому світі зробити кілька висновків. Наприклад, десь у другій половині 1950-х років такі ідеї доводили деяких людей до того, що вони переконували не лише себе, але й усіх навколо, що, наприклад, ПП зроблять застарілим гарматне озброєння літаків. Через кілька років дехто дійшов до того, що оголосив усі пілотовані літаки застарілими: цілі уряди переконували припинити фінансування досліджень і розробок майбутніх бойових літаків. Іншим казали, що можна заощадити багато грошей, замовляючи бойові літаки без жодної зброї, а лише з ракетами на борту...
Потім було кілька несподіваних воєн. Скажімо, В'єтнамська війна, кілька арабсько-ізраїльських війн, і, насамперед, досвід цих війн шокував багатьох людей, переконаних у перевазі ракет і застарілості гармат. Цей досвід показав, що авіоніка і системи наведення, встановлені на сучасних літаках і ракетах - такі як радари, інфрачервоні шукачі, підсилювачі керма, ракетні двигуни... були незрілими: ще недостатньо розвиненими, щоб зробити ракети безперечною перевагою. Цей досвід навіть підштовхнув декого до висновків на кшталт "винищувач без гармати - як птах без крила".
За іронією долі, більшість тодішніх спостерігачів упустили ще один важливий фактор: пілоти і наземні екіпажі, які керували і обслуговували дедалі складніші літаки, почали не встигати за новітніми технологіями. Вони все ще були одержимі зброєю і так званими "собачими боями" (догфайт) часів Другої світової війни: "собачі бої" - це практика спроб атакувати ворога з тилу, використовуючи кулемети або автоматичні гармати.
Справа в тому, що сучасним пілотам, особливо сучасним, не вистачало навичок, необхідних для того, щоб використовувати новітні технології на повну потужність. Для того, щоб змінити цю ситуацію, необхідне було абсолютно нове покоління льотчиків.
...і до того, як таке нове покоління льотчиків прийшло на службу і стало впливовим, хоча приблизно в той час, коли виникла маса бойових літаків, які зараз перебувають на озброєнні в Україні та Росії, у 1970-х роках, майже всі, хто був причетний до цього процесу, були заклопотані насамперед тим, щоб з особливою ретельністю встановити сучасні гармати на винищувачах.
Проблема... насправді була не одна. Найголовніша з них полягала в тому, що тоді нікому й на думку не спадало, що бойові літаки, про які йшлося, будуть використовуватися у масштабній війні, що розгорнеться на 50 років у майбутньому. Щонайбільше, всі очікували, що винищувачі 1970-х років будуть замінені новими зразками 1980-х і 1990-х років... Більше того, політики того часу були зайняті або критикою існуючих ракет, наприклад, на Заході, або заколисуванням себе хибним відчуттям безпеки щодо переваги власних ракетних технологій, наприклад, на Сході. Більше того, коли через кілька років, на початку 1990-х років, домінуючий конфлікт того часу - так звана "холодна війна" - раптово закінчився, майже всі швидко забули про бойові літаки, ЗРК і ПП: раптово майже всі були зайняті іграшками, вечірками, навчанням користуватися Інтернетом... або війнами проти "ісламо-фашистських козопасів" десь в пустелях Північної Африки і Великого Близького Сходу...
Інша проблема - і то майже непомітна для широкого загалу - полягала в тому, що розвиток інформаційних технологій тим часом призвів до "маленької революції" в повітряній війні. Всі мрії про ракетне панування поступово втілювалися в життя, і бойові літаки поступово отримували можливість реально виявляти і вражати своїх супротивників ракетами, що знаходяться далеко за межами досяжності гармати. Можливо, (Друга) війна в Перській затоці 1991 року ще не була до кінця зрозумілою в цьому відношенні, але, принаймні, операція НАТО проти Сербії в 1999 році (також відома як "війна в Косово") - не кажучи вже про "якусь кустарну війну" між Ефіопією і Еритреєю приблизно в той самий час - чітко продемонструвала, наскільки далеко технологія просунулась за попередні 20 років.
"Раптом" винищувачі почали вбивати один одного з відстані 30, 35, 40, 45, навіть 50 кілометрів...
Дійсно, на деякий час здавалося, що повітряна війна знову сповнена технологічних чудес. Настільки, що
а) маса сучасних пілотів і наземного персоналу тим часом повинна була володіти ноу-хау на рівні академічних ступенів в галузі інженерії та електротехніки, щоб керувати технікою, якою вони були оснащені. Причому настільки, що
б) всього через десять років з'явилися перші безпілотні літальні апарати (БПЛА), оснащені ракетами Повітря-Повітря, а в 2002 році один з них навіть стріляв з переносного зенітно-ракетного комплексу (ПЗРК), пристосованого для використання в якості ракети ПП малої дальності, по іракському перехоплювачу МіГ-25, який збирався його збити...
На жаль, "ПП", випущена цим дроном, була надто малої дальності і надто повільним: велика, швидка ракета класу "повітря-повітря" Р-40, випущена цим МіГ-25 (звітна назва ASCC/НАТО "AA-6 Acrid"), швидко скоротила дальність і знищила БПЛА задовго до того, як його FIM-92 "Стінгер" встиг вразити МіГ у відповідь. А потім, через два десятиліття, наприкінці лютого - на початку березня 2022 року, результати першого тижня повітряної війни під час тотального вторгнення Путлера в Україну драматично продемонстрували: для перемоги в сучасній повітряній війні недостатньо мати лише "багаторічний досвід польотів" на власному винищувачі і "величезні яйця". Навпаки: нерозуміння новітніх технологій - і, як наслідок, нерозуміння тактики ведення повітряної війни - є нічим іншим, як смертельною небезпекою. Де-факто самогубством.
***
...з цим я переходжу до суті: до самої суті проблеми, з якою українські Повітряні сили (ПСУ) зіткнуться на роки вперед - принаймні, поки намагатимуться протистояти сучасним винищувачам і перехоплювачам російських Повітряно-космічних сил (ПКС) лише такими винищувачами, як F-16АМ.
До чого це я?
Суть відповіді на це питання можна прочитати на цій діаграмі:
Як повинно бути очевидно, радіолокаційна і ракетна дальність таких винищувачів і перехоплювачів, що перебувають на озброєнні ПКС, як Су-35С і МіГ-31БМ, значно перевершує дальність винищувачів F-16AM, які перебувають у процесі прийняття на озброєння ПСУ.
Простіше кажучи, будь-який український F-16AM, який намагається зблизитися з російським Су-35С або МіГ-31БМ, з великою ймовірністю буде виявлений і уражений ворожими ракетами ПП дальнього радіусу дії Р-37М, і це задовго до того, як він зможе випустити свою основну "далекобійну" (насправді - середню) зброю, ракету AIM-120C AMRAAM.
....як повинно бути очевидно вже з того, що "AMRAAM" - це абревіатура від "Advanced Medium Range Air-to-Air Missile", а не "далекобійної..." чи "збільшенної дальності...", чи ще чогось, а саме від ракети середньої дальності...
Звичайно, будь-хто, хто має хоч якесь уявлення про сучасну повітряну війну, зараз нагадає мені про це: "Гей, та не кожен повітряний бій відбувається за "ідеальних обставин", коли два супротивники наближаються один до одного з прямої лінії, як колись два середньовічних лицаря, а їхні сенсори забезпечують пілотів ідеальною ситуаційною обізнаністю".
І я поспішаю погодитися.
....хоча, потім це наштовхне мене на... дещо, про що я розповім у "Частині 2" цієї статті. 😉
(...далі буде...)