Вольові порушення у дитячому віці - Психология дипломная работа

Главная

Психология
Вольові порушення у дитячому віці

Психологічний аналіз поняття вольових порушень дитячого віку. Методика й організація дослідження розвитку вольових якостей; тести "соціальна сміливість", "визначення сили волі", "сором'язливість"; методика Е. Ільїна та Є. Фещенко "самооцінка терплячості".


посмотреть текст работы


скачать работу можно здесь


полная информация о работе


весь список подобных работ


Нужна помощь с учёбой? Наши эксперты готовы помочь!
Нажимая на кнопку, вы соглашаетесь с
политикой обработки персональных данных

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.

Розділ 1. Теоретичні аспекти дослідження вольових порушень у дитячому віці
1.1 Теоретичний аналіз поняття волі
1.2 Аналіз вольових порушень у дитячому віці
Розділ 2. Емпіричне дослідження вольових порушень у дитячому віці
2.1 Методика та організація дослідження
2.2 Аналіз та інтерпретація результатів
Актуальність дослідження полягає у тому, що на сьогоднішньому етапі розвитку психології воля та вольові порушення займають вагоме місце. Особливу увагу приділяють також і дитячому віці.
Серед дослідників волі можна виділити таких: В. Іванніков, Є. Ільїн, В. Калін, В. Котирло, С. Рубінштейн, В. Селіванов, А. Леонтьєв та ін -- вони виявили критерії прояву волі, ступені розвитку й умови на яких вона виявляється.
В радянській психології найбільш повний огляд і аналіз робіт з проблеми волі є у роботах В. Селіванова, Ярошевського [53, 54], у підручниках С. Рубінштейна [35, 36].
Вольові якості у роботах дослідників найчастіше розглядаються як відносно стійкі, незалежні від конкретної ситуації психічні утворення, що засвідчують досягнутий особистістю рівень свідомої саморегуляції поведінки, її володіння собою. Існує велика кількість різних класифікацій вольових якостей. Найпоширенішою класифікацію є класифікація В. Каліна. Також існують інші. Наприклад класифікації вольових якостей М. Добриніна, Є. Ільїна, С. Петухова, С. Поліщук, А. Пуні, П. Рудіка, В. Селіванова, Т. Шульги, Р. Ассаджіолі та ін.
Місце волі в онтогенезі дитячої особистості аналізується у роботах М. Денисова, В. Котирло, О. Лурії, Д. Ніколенко, Н. Рогава, В. Селіванова, О. Смірнова, Н. Фігуріна, Ш. Чхартішвілі та ін. Вчені-психологи відмічають наявність початкових форм вольових проявів у ранньому дитинстві та розглядають цей період лише як передумову для формування волі (І. Бех А. Давидова, М. Денисова, Є. Ільїн, М. Ланге, О. Лурія, С. Рубінштейн, І. Сікорський, Н. Фігурін, М. Щелованов).
У дослідженнях М. Догонадзе, Р. Кварцхава повністю заперечується наявність волі не лише у ранньому віці, а й у молодшому дошкільному.
Аналіз наукових досліджень показав, що у дошкільному віці довільність якісно змінюється і стає важливою умовою майбутнього шкільного навчання. Її розглядають Б. Ананьєв, Л. Божович, Л. Виготський, Н. Гуткіна, О. Запорожець, В. Котирло, Л. Кожаріна, В. Мануйленко, В. Селіванов, О. Тихомиров, Д. Ельконін, С. Яковлєва та ін.
Об'єктом дослідження є вольові порушення.
Предметом є дослідження вольових опрушень у дитячому віці.
Мета: Теоретично та емпірично дослідити проблему вольових порушень дитячого віку.
1. Здійснити теоретичний аналіз поняття вольових порушень дитячого віку в науковій літературі.
2. Визначити особливості порушень волі у дітей.
3. Дослідити вольові порушення у дітей 3-го класу.
Теоретико-методологічна основа складається із робіт дослідників психології волі: Є. Ільїна, О. Лурії, С. Рубінштейна, Л. Виготського, В. Селіванова, В. Іваннікова та ін. А також включає в себе роботи таких видатних психологів, що вивчали особливості психічних процесів у дітей, і їх різноманітні порушення: Л. Божович, Б. Зейгарнік, В. Селіванов, Ш. Чхартішвілі, Є. Ігнатьєв та багато інших.
База дослідження: с пеціалізована школа І-ІІІ ступенів №5, м. Луцьк, Волинська область. У дослідженні прийняли участь 39 молодших школяра із двох 3-х класів. Їх вік становить 8-9 років, з них 16 хлопчиків і 23 дівчинки.
Наукова новизна полягає у дослідженні особливостей вольових порушень дитячого віку на прикладі учнів 3-х класів.
Практична значущість полягає у тому, що отримані результати можна буде застосувати для роботи у школах та інших дитячих закладах.
Розділ 1. Теоретичні аспекти дослідження вольових порушень у дитячому віці
1.1 Теоретичний аналіз поняття волі, структура вольового акту
Дослідження поняття волі почалося ще за часів античності і зустрічається у працях Аристотеля [1].
Р. Декарт також досліджував поняття волі і він, на відміну від Аристотеля, вводить поняття волі як здатність душі формувати бажання і визначати прагнення до будь-якої дії людини, яку не можна пояснити на основі рефлекторного принципу.
Сьогодні ж багато дослідників визначають поняття волі так.
В. Іванніков дає визначення волі як довільній формі мотивації зі створенням додаткового спонукання (чи гальмування) до суспільно-необхідної чи соціально-контрольованої дії [16].
Воля - це свідоме регулювання людиною своєї поведінки і діяльності, виражене в умінні долати внутрішні та зовнішні труднощі при здійсненні цілеспрямованих дій і вчинків [25, с. 508].
І. Сєченов відзначав, що "воля - це не якийсь безликий агент, що керує лише диханням, а діяльна сторона розуму і морального почуття, яка керує диханням в ім'я того чи іншого і часто наперекір навіть почуттю самозбереження" [46, с. 255-256].
Звідси видно, що найчастіше воля розуміється як певне свідоме прагнення людини діяти тим чи іншим чином і певних ситуаціях, навіть всупереч певним зовнішнім чи внутрішнім чинникам.
Воля у власному розумінні виникає тоді, коли людина виявляється здатною до рефлексії своїх потягів, може так чи інакше співставитися з ними. Для цього індивід повинен вміти піднятися над своїми потягами і, відволікаючись від них, усвідомити самого себе як «я», як суб'єкта, у якого можуть бути ті чи інші потяги, але який сам не вичерпується жодним з них, ні їх сумою, а, підносячись над ними, в змозі провести вибір між ними. У результаті його дії визначаються вже не безпосередньо потягами як природними силами, а ними самими. Виникнення волі, таким чином, нерозривно пов'язано - як сторона або компонент - зі становленням індивіда як суб'єкта, який сам вільно - довільно - визначає свою поведінку і відповідає за неї. Таким суб'єктом, здатним до самосвідомості та самовизначення, людина стає через усвідомлення своїх відносин з іншими людьми.
Воля в специфічному сенсі цього слова, що піднімається над рівнем одних лише природних органічних потягів, припускає існування суспільного життя, в якій поведінка людей регламентується моральністю і правом. У суспільстві, заснованому на поділі праці, людина може задовольнити свої потреби, лише направляючи свою діяльність на виробництво предметів, які, як правило, безпосередньо не служать для задоволення особистих потреб індивіда і не визначаються тому безпосередньо його потягами. У процесі цієї діяльності цілі людських дій відокремлюються від його потягів як безпосереднього вираження чисто особистісної потреби і перестають бути їх прямою, безпосередньою проекцією . У процесі суспільного життя виділяються суспільні блага і цінності, які виступають для індивіда як не залежні від його потягів об'єктивовані цінності. У міру того як в процесі суспільного життя, в результаті виховання і т.д. суспільно значуще стає разом з тим і особистісно значущим, ці об'єктивовані в процесі суспільного життя блага і цінності стають цілями діяльності індивіда [35, с. 622-623].
Насамперед вольовим актом по справедливості можна називати тільки дії або процеси цілепідпорядкування. Значить, вольові процеси протиставляються і відрізняються від усіх тих процесів, які не мають ознаки цілепідпорядкування. Під метою розуміється певний передбачуваний свідомий результат, до якого має привести дія. І таким чином процеси як би розділилися на дві групи: мимовільні (до них відносяться автоматичні, інстинктивні, імпульсивні дії, тобто дії за прямим спонуканням, дії під впливом афекту, пристрасті) і навмисні, довільні, тобто цілепідпорядкування. Цілком очевидно, що коли ми говоримо про волю, то вже інтуїтивно завжди відносимо ці процеси до групи довільних.
Але однієї вказівки на цілепідпорядкування вольових дій недостатньо, тому що існує дуже багато дій, які ціленаправлені і в цьому високому сенсі довільні [24, c. 4].
Також окрім поняття цілепідпорядкування до волі він включав наявність вибору. “Воля є там і тільки там, де цілепідпорядкуванна дія відбувається в умовах вибору між двома або багатьма можливими діями.”
Отже, вольова дія - це дія, здійснювана за вибором. Вибір є ознака вольової дії. Де немає вибору, там немає вольової дії. Якщо ж ми говоримо про вибір, то природно ввести ще одне поняття - прийняття рішення. Вольовий акт є дія в умовах вибору, що заснована на прийнятті рішення. Вольовий акт є дія в умовах вибору, що заснована на прийнятті рішення [24, c. 5].
Наступним компонентом, які виділяє Леонтьєв є подолання перешкод на шляху досягнення поставленої мети. При цьому наскільки важливим фактором є наявність перешкод для її досягнення? Чи є їх наявність обов'язковою складовою вольової дії? Наприклад, якщо підніматися в атаку ненасправді, а не в бойовій обстановці (взяв і піднявся, лежав, а тепер стою або біжу), ніхто не визнає цю дію вольовою. Вона довільна, цілепідкорена, може бути навіть альтернативною (наприклад, в умовах військової гри), але тільки не вольовою у вузькому сенсі, коли кажуть: «людина вольова», або «потрібна велика сила волі», або «це по-справжньому вольова дія». Отже, третя характеристика - подолання перешкод, тобто наявність перешкод. Якщо дія відбувається безперешкодно, воно не може бути вольовою, навіть якщо вона з вибором і з прийняттям рішення [24, с 6].
При цьому необхідно враховувати не лише зовнішні перешкоди, але і внутрішні. Зовнішня перешкода нам нічого не дає. Відомо, що важкі наркомани здатні подолати будь-які перешкоди, щоб отримати наркотик, але цей вираження не волі, а безвілля. Відоме правило психіатричних клінік, які займаються важкими наркоманами, - не зводити з них очей, вони завжди знайдуть можливість роздобути наркотик і розвинуть для цієї мети колосальну енергію. Значить, зовнішня перешкода відпадає.
Тут виникає ще інше ускладнення. Вольові явища не завжди бувають діями. Ще середньовічні письменники описували три роди вольових явищ. Перше - це фацер , тобто дія; друге - це нон-фацер , бездіяльність - дуже важко, виявляється, утримуватися від дії. Наприклад, я тримаю підрозділ під артилерійським обстрілом; дуже важко не бігти; і мені важко, та підрозділу важко, але доводиться.
І нарешті, третє - найтонше, найвище - вати , що найпростіше перекласти як «терпіння», але не можна сказати, що це найточніше [24, с 6].
Наступною характеристикою волі можна виділити наявність мотиву. При чому виділяють позитивний і негативний мотив. Якщо за метою стоїть позитивний мотив, то людина діє енергетично (тобто по витраченому часу, силі, обсягом роботи, який треба провести) знаходиться у відомому співвідношенні з силою мотивації, точніше -- мотиву. Дія йде і не потрапляє в категорію вольових. Можна уявити собі зворотну картину: за метою лежить негативний мотив - бездіяльність, і тоді дія просто не йде. Проста альтернатива: позитивний мотив - дія йде, негативний мотив - дія не йде. Простіше бути не може.
Проте специфіка волі полягає у тому, що вона завжди полімотивована. Коли я здійснюю будь-яку дію, то я вступаю у відносини не тільки до одного, а до кількох предметів, які самі по собі можуть виступати як мотиви. Візьмемо банальний випадок - обидва мотиву позитивні. Дія йде. Розглянемо другий випадок - обидва мотиви негативні. Дія не піде. Навіщо їй йти? А тепер розглянемо такий варіант: один мотив позитивний, а інший - негативний. Виникає ситуація вчинку. Це вже не просто дія. Це вольова дію. При цьому абсолютно все одно, чи усвідомлюються обидва мотиви, чи усвідомлюється тільки один або обоє не усвідомлюються. Важливо, щоб ці мотиви були [24, с 7].
Отже, ми прийшли до деякої схеми будь-якої дії, яка може бути названою вольовою. Ще раз ця схема: дія реалізує об'єктивно дві різні відносини, тобто здійснює дві різні діяльності, отже, підпорядковується двом різним мотивам. У разі, коли один з цих мотивів є негативно емоційно забарвленим, а інший, навпаки, позитивно, то виникає ситуація, типова для вольової дії [24, с 8].
Інша характеристика волі, яку можна додати до вже названих -- потреба, як одна з основних і вихідних спонук людини до дії. Потреба, тобто відчуття людиною нестачі у будь-чому, -- це стан пасивно-активний: пасивний, оскільки в ньому виражається залежність людини від того, в чому вона відчуває потребує, і активний, оскільки воно включає прагнення до його задоволення і того, що може його задовільнити.
Але одна справа - відчувати прагнення, а інше -- усвідомлювати його. Залежно від ступеня усвідомлення прагнення виражається у вигляді потягу, бажання або хотіння [35, с. 619].
Згідно з поглядами В. Селіванова [40], під волею слід розуміти активність особистості, передусім активність регуляції в умовах подолання труднощів. Ця активність має два аспекти: змістовий та аспект форми виявлення процесу. Загалом форми активності особистості поділяють на:
* імпульсивну (миттєву психічну реактивність особистості на внутрішні чи зовнішні впливи - без роздумів, оцінки наслідків);
* звичну, де дії є здебільшого стереотипними, а вольовий контроль відбувається за звичкою;
* вольову, як вищу форму активності, за якої особливості ситуації -напруження між мотивацією і перешкодою чинять найбільший опір особистості та вимагають зусиль свідомої саморегуляції поведінки [6, с. 603-604].
На думку В. Вундта [12] і Т. Рібо [34] воля є різновидом афекту і, отже, може бути вивчена через характеристики емоційних явищ. Відповідно до поглядів У. Джемса [14] воля - автономне явище, є наслідком розвитку психічної регуляції поведінки. Звертаючи увагу на автономність волі, Джемс все ж вдається при її описі до таких психічних реальностей, як увага, активна напруга, мотиви.
Воля - це свідомо спрямована активність особистості. Вона є внутрішньою активністю психіки, пов'язаною з вибором мотивів, цілепокладанням, прагненням до досягнення мети, зусиллям до подолання перешкод, мобілізацією внутрішньої напруженості, здатністю регулювати спонукання, можливістю приймати рішення, гальмуванням поведінкових реакцій. Усе це - специфічні властивості волі. Зв'язок волі з активністю має важливу характеристику - умисність, свідому цілеспрямованість психічних процесів у стані вольової активності.
Свідомість і воля є самостійними, хоча й поєднаними та перехрещуваними гранями психічного. Виконуючи свою роль у психічному процесі, свідомість не стає волею, але все ж таки є її важливою ознакою. Свідомість і у вольовому процесі залишається свідомістю. Вона забезпечує виконання волею її функцій [6, с. 604].
У концепції В. Селіванова [39; 41] воля розуміється як психологічний інструмент, що дозволяє особистості справлятися з імпульсивністю і немпіддаватися рутині. Воля визначається як свідомий рівень регуляції людиною своєї поведінки і діяльності, виражений в умінні долати внутрішні та зовнішні перешкоди при здійсненні цілеспрямованих дій і вчинків. Вольова регуляція розглядається В. Селівановим як вища форма активності (свідомо спрямована активність) особистості, в якій проявляється здатність людини панувати над собою, боротися за досягнення поставленої мети. Така регуляція відбувається за допомогою вольових зусиль [45], конкретизуючись у вольових процесах, станах, властивостях, діях. На думку В. Селіванова вольова регуляція не може вважатися завершеною, якщо вона не виразилася через виконання.
У концепції А. Пуні воля визначається як "діяльнісна сторона розуму і моральних почуттів, що дозволяє людині управляти собою, особливо в умовах подолання перешкод різного ступеня труднощів" [32, с. 29]. На думку А. Пуні, перешкоди - необхідна умова актуалізації та розвитку волі. Вони виникають внаслідок невідповідності можливостей людини (його уявлень, думок, почуттів, дій) об'єктивним умовам і особливостям діяльності і діляться на зовнішні і внутрішні. Під зовнішніми перешкодами розумілися будь-які об'єктивні умови та особливості зовнішнього середовища і діяльності, які стають перешкодою в досягненні мети, у вирішенні особистих завдань; під внутрішніми перешкодами -- ті, які виникають під впливом зовнішніх умов життя і діяльності людини.
У концепції Є. Ільїна [18, с. 41] воля розуміється як різновид довільного управління, яке реалізовується у вигляді вольових дій, істотною ознакою яких є наявність вольового зусилля. Оголошуючи головною сутністю волі самість, автор визначає її як самодетермінацію і свідоме навмисне планування людиною своїх дій, включаючи самокоманду, самостимуляцією, самоконтроль за своїми діями і станами. Власне воля, на думку Є. Ільїна, є самоврядуванням поведінки з допомогою свідомості, що припускає самостійність людини в прийнятті рішення, ініціації, здійсненні та контролі власних дій.
У мотиваційно-діяльнісній теорії В. Іваннікова воля визначається як "здатність людини до свідомої навмисної активності або до самодетермінації через роботу у внутрішньому плані, що забезпечує додаткове спонукання (гальмування) до дії на основі довільної форми мотивації" [16, с. 93]. Додаткові спонукання, найчастіше, виявляються особистісними, етичними, естетичними мотивами, тобто не пов'язаними зі специфічною діяльністю з предметним результатом. У цьому плані Іванніков розглядає волю як "останню стадію в оволодінні людиною власними процесами, а саме як оволодіння власним мотиваційним процесом" [15, с. 26].
На основі результатів аналізу дослідів К. Левіна Виготський [10, с. 282] виділяє у вольовій дії дві самостійні частини:
- Заключну частину вольового процесу або момент вирішення людиною поводитися певним чином залежно від випадіння жереба; ця частина будується за механізмом звички, як "штучно створений умовний рефлекс";
- Виконавчу частину або виконання вольової дії (після метання жереба); ця частина функціонує як готовий умовний рефлекс, як дія за інструкцією.
Виділення двох частин вольової дії дозволило Виготському акцентувати увагу на парадоксі волі, що полягає у створенні при її допомозі мимоволі діючого механізму [10, с. 283].
Вольовий вибір розуміється Виготським як складний, вільний вибір, якому притаманні такі характеристики.
По-перше, вольовий вибір і є "дія замикаючого механізму, тобто замикання зв'язку між даними стимулом і реакцією [10, с. 285]; далі все відбувається як при ззовні заданому виборі.
По-друге, "при вольовому виборі борються не стимули, а реактивні утворення, цілі системи установок" [10, с. 284], мотиви [10, с. 285].
По-третє, боротьба мотивів зсувається в часі і здійснюється задовго до актуальної ситуації, в якій людині треба діяти [10].
По-четверте, мотиви борються не за виконання, а за заключну частину дії [10].
По-п'яте, при вольовому виборі має місце ілюзія (у випробуваного і у психологів), що вольова дія спрямована по лінії найбільшого опору [10, с. 286], а на насправді має місце свобода людини як відома необхідність.
В-шосте, при вольовому виборі людина сама створює інструкцію для виконавських механізмів [10, с. 288].
У теорії регуляційно-вольових процесів Л. Веккера [8] воля розглядається як вище специфічне довільне регулювання людиною поведінки і діяльності.
Веккер підкреслює, що вибір конкретного варіанту дії характерний тільки для психічної організації; в той же час на кожному з рівнів психічної регуляції -- мимовільному, довільному і вольовому -- вибір має свої специфічні особливості. Так на психічному мимовільному рівні рухи контролюються сенсорно-перцептивними образами, але без всякого попереднього наміру.
Мимовільний вибір того чи іншого рухового рішення здійснюється при виконанні самого завдання без попереднього перебору варіантів програми дії.
На довільному рівні регуляції відбувається попередній вибір програм дій.
На вольовому рівні регуляції поведінки і діяльності, характерному для цілісної особистості, вибір здійснюється за критеріями інтелектуальної,емоційно-моральної і загально соціальної цінності між альтернативами програм дій.
Загалом вольова діяльність особистості охоплює:
* вольові процеси, які мають місце у будь-якому вольовому вчинку, зусиллі;
* вольову діяльність, яка виражається у здійсненні довільних і мимовільних дій;
* вольові стани - це тимчасові психічні стани, які оптимізують, мобілізують психіку людини на подолання внутрішніх і зовнішніх перешкод. Часто такі стани виявляються у вольовому зусиллі, яке відображає силу нервово-психічного напруження, що мобілізує фізичні, інтелектуальні й моральні сили людини;
* вольові якості - відносно стійкі, незалежні від конкретної ситуації психічні утворення людини [6, с. 604-605].
Дія - це закінчена в часі і просторі сукупність рухів і розумових операцій, об'єднаних єдиною свідомо поставленою метою [42]. Дії можуть представляти собою фізичні (посадка дерева) чи інтелектуальні (вирішування алгебраїчної задачі) завдання. Дії можуть бути індивідуальні та колективні, з власного бажанням і за завданням інших людей. Поряд з терміном "дія" в психології вживають і термін " вчинок".
Вчинком зазвичай називають дію, в якому висловлено усвідомлене ставлення людини до інших людей, суспільству, що вимагає моральної чи юридичної оцінки [42].
Як ми бачили, не всі дії відносяться до вольових. Критерієм віднесення одних дій до невольових, а інших - до вольових є не відсутність або наявність усвідомленої мети, а відсутність або наявність свідомої боротьби людини з труднощами на шляху досягнення цілі. У імпульсивних або давно завчених, стереотипних діях немає цієї боротьби з труднощами. Людини, у якого часто спостерігаються імпульсивні або афективні дії, справедливо називають слабовільними. Називають слабовільними і того, хто "загруз" у рутині звичних дій і вже не здатний до ініціативи і творчості.
Виникнення мотиву до дії, усвідомлення його, "боротьба" мотивів, постановка цілі і прийняття рішення - зміст першої стадії вольового процесу. Друга стадія - це вибір засобів досягнення цілі, планування можливих шляхів реалізації цієї мети. Це важлива проміжна ланка між постановкою цілі і виконанням. Третя стадія - виконання - включає в себе реалізацію мети і плану на практиці, а також оцінку отриманого результату [42].
1. Докладання зусиль для виконання вольового акту.
2. Наявність продуманого плану здійснення поведінкового акту.
3. Підсилена увага до вольової дії і відсутність безпосереднього задоволення, яке отримується в процесі і в результаті її виконання.
4. Зусилля волі спрямовані не стільки на перемогу над обставинами, скільки на подолання самого себе [23].
Структура вольового акту включає в себе таки етапи як:
1. Спонукання до вчинення вольового акту. Воно має місце або в формі усвідомлення, хоча б і слабкого, яке виникає і прагне до задоволення, або в формі усвідомлення труднощів, які при цьому виникають.
2. Представлення мети дії. Кожне вольове дія характеризується тим, що в кінці його виходить результат, намічений в уявленні людини ще до початку дії.
3. Уявлення засобів, необхідних для досягнення наміченої мети. При відсутності або недостатньої ясності цих уявлень вольовий акт виявиться або нездійсненним (незнання засобів не дозволить людині виконати дію), або недосконалим (виконання дії буде протікати несвідомо, без контролю з боку свідомості).
4. Намір здійснити дану дію. За відсутності такого наміру дія може виявитися нездатною до виконанння навіть при ясному уявленні цілей і засобів.
5. Рішення виконати дану дію. Зазвичай вольові дії розглядають як керовані виразними і сильними рішеннями. Однак далеко не завжди вони відрізняються цими якостями [56].
Більш ширше розписані ці етапи у даній схемі:
Для того щоб добре виконувати роботу, потрібно точно сприймати і оцінювати інформацію, бути уважним, мислити, запам'ятовувати, пригадувати і т. д.
Усі психічні процеси діляться на дві групи - мимовільні й довільні. Коли потрібно не просто дивитися чи слухати, а вдивлятися і вслухатися, щоб краще зрозуміти і запам'ятати конкретну інформацію, то у всіх подібних випадках ми змушені мобілізувати вольові зусилля, інакше успіху не домогтися.
Ті психічні процеси, які здійснюються не тільки усвідомлено, але з досить вираженими зусиллями особистості, називаються вольовими процесами [42].
Вольові стани -- це тимчасові психічні стани особистості, які є сприятливими внутрішніми умовами для подолання виникаючих труднощів і досягнення успіху в діяльності. До них відносяться стану оптимізму і загальної активності, мобілізаційної готовності, зацікавленості, рішучості та ін.. [42].
Стан мобілізаційної готовності. Йому передує виникнення цільової домінанти, яка спрямовує свідомість людини на досягнення результату. Він означає готовність боротися з труднощами майбутньої діяльності, виявити максимум вольових зусиль, не допустити розвитку несприятливого емоційного стану, спрямувати свідомість не на переживання значущості майбутньої діяльності, очікування успіху чи невдачі, а на контроль своїх дій. За такого стану особистість самоналаштована на цілковиту мобілізацію можливостей, що забезпечують досягнення результату.
Стан зосередженості. Пов'язаний із навмисною концентрацією уваги на процесі діяльності, яка забезпечує ефективність сприймання, запам'ятовування, мислення, швидкість реагування на сигнали, якісний контроль за діями тощо.
Незібраність (неуважність) є протилежним мобілізаційній готовності станом. У процесі розв'язання завдання вона виявляється у великій кількості зайвих рухів.
Стан рішучості. Виражає готовність до дії, яка, крім емоційного й інтелектуального аспектів, передбачає специфічне переживання. Сутністю цього стану є готовність почати здійснювати прийняте рішення, ініціювати дію за наявності ризику, ймовірності неприємних наслідків. Виникає одночасно з прийняттям рішення, а не раніше за нього. З наближенням у часі і просторі до бажаного об'єкта рішучість може знижуватися, якщо людина не впевнена в успіху, і навіть переходити в нерішучість. Важливим фактором рішучості є здатність до самодисципліни, звичка ініціювати дію, вчинки без непотрібних сумнівів.
Стан стриманості. За такого вольового стану поведінка підкоряється розумному контролю. Вона може бути вираженням самодисципліни, вихованості людини, а може свідчити про боягузтво. Вольовий стан виражається в стримуванні за допомогою вольового зусилля негайного задоволення [38].
Вольові якості - це відносно стійкі, незалежні від конкретної ситуації психічні утворення, що засвідчують досягнутий особистістю рівень свідомої саморегуляції поведінки, її влади над собою [55].
Для психології виховання волі досить істотним є знання пробудові вольових якостей. Однак тут мають місце труднощі як теоретичного (позначення вольових якостей; описовість їх класифікацій), так і методичного (вимірювання вольових якостей) характеру.
Є. Ільїн визначає вольові якості так: це особливості вольової регуляції, які виявляються у конкретних специфічних умовах, що зумовлені характером труднощей, які треба подолати [18].
На його думку, як і будь-які якості особистості, вольові якості мають горизонтальну та вертикальну структуру. Горизонтальну структуру становлять задатки, в ролі яких виступають типологічні властивості нервової системи. Усі вольові якості мають подібну вертикальну структуру, яка нагадує трьохшаровий пиріг. Внизу лежать природні задатки -- нейродинамічні особливості; на них накладається другий шар -- вольове зусилля,яке ініціюється і стимулюється соціальними та особистісними факторами, які утворюють третій шар: мотиваційна сфера, насамперед, моральн і принципи людини (моральні компоненти волі). І від того, наскільки у людини виражені сила потреби, бажання, наскільки вона розвинута у моральному відношенні, багато у чому залежить ступінь прояву кожної вольової якості [51, с 661].
В. Нікандров [27] систематизує вольові властивості залежно від наявності в їх проявах просторово-часових та інформаційно-енергетичних параметрів. Просторова характеристика полягає у спрямованості вольової дії на самого суб'єкта; часова -- в її процесуальності; енергетична -- у вольовому зусиллі, при якому витрачається енергія; інформаційна -- у мотивах, меті, засобах дії і досягнутому результаті.
До просторового параметру автор відносить самостійність (незалежність, цілеспрямованість, впевненість), до часового -- наполегливість (упертість, терпіння, стійкість, твердість, принциповість, послідовність), до енергетичного -- рішучість та самовладання (витримка, контроль, сміливість, відвага та мужність), до інформаційних -- принциповість.
В. Селіванов [44] об'єктивною основою для класифікації вольових якостей вважав динаміку процесів збудження і гальмування. У зв'язку з цим він поділив вольові властивості на ті, що викликають, підсилюють або прискорюють активність, і на ті, що її гальмують, послаблюють або уповільнюють.
До першої групи належать ініціативність, рішучість, сміливість, енергійність, хоробрість; до другою групи -- витримка, витривалість, терплячість [51, с. 662].
А. Пуні [32] вважав, що та чи інша система вольових якостей визначається об'єктивними умовами конкретного виду діяльності. Ці умови зумовлюють, насамперед, розвиток провідних вольових якостей, пов'язаних з успішним подоланням перешкод, типових для даної діяльності, а також вольові якості, які підкріплюють, підтримують провідні. В експериментальних дослідженнях виявлена ієрархія вольових якостей спортсменів різних видів спорту. Наприклад, для бігунів на короткі дистанції найважливішими є наполегливість та упертість, потім -- витримка і самовладання; для стрибунів-лижників ієрархія інша. Якістю, яка поєднала усі ці властивості в єдину систему є цілеспрямованість, що зумовлена системою життєвих цілей і мотивів людини.
Найпоширенішою класифікацією вольових якостей є класифікація В. Каліна [20]. У ній він виділяє базальні (первинні) та системні (вторинні) вольові якості. До базальних якостей відносяться: енергійність, терплячість, витримка та сміливість. В міру накопичення життєвого досвіду базальні вольові якості поступово «обростають» знаннями та уміннями, необхідними для того, щоб здійснити вольову регуляцію різними способами, що дозволяють компенсувати недостатній розвиток деяких базальних якостей. У системних вольових якостях, таких як наполегливість, дисциплінованість, самостійність, цілеспрямованість, ініціативність, організованість, найбільше виражена особистісна саморегуляція діяльності [51, с. 663].
Дискусійним є питання про функції волі. Зокрема, потребує в поясненні так званої відображувальної функція волі, розглянута в 70 - х роках в радянській психології [29; 52].
Сьогодні ж найчастіше
Вольові порушення у дитячому віці дипломная работа. Психология.
Реферат На Тему Теория Акцентуации Характера Личности
Контрольная работа по теме Поглощение света
Отчет По Практики Студента Психолога
Сочинение Про Природу Летом
Контрольная работа по теме Регламент Таможенного союза
Учебное пособие: Методические указания для студентов по выполнению внеаудиторных самостоятельных работ по дисциплине «Экономическая география Республики Башкортостан» по специальности
Дипломная работа по теме Характеристика тоталитарного государства
Итоговая Контрольная Работа По Технологии 7
Реферат по теме Методы проектирования информационной системы и функциональный анализ деятельности организации
Реферат: Маркетинговая среда предприятия
Дипломная работа по теме Развитие творческих способностей детей старшего дошкольного возраста в рисовании непредметных образов
Доклад: Нация ислама
Дипломная работа: Решение уравнений и неравенств с использованием свойств функций на элективном курсе по математике 2
Vks Ru Конкурс Сочинений
Методическая Подготовка К Курсовой Работе
Отчет По Практике На Тему Деятельность Красноярского Филиала Акб "Мбрр"
Контрольная работа по теме Распад Югославии и его последствия
Курсовая работа по теме Активные методы теоритического обучения
Менің Зерттеу Жұмысым Тақырыбына Эссе Жазыңыз
Управление процессом текущего ремонта в условиях автотранспортного предприятия
Эффективность функционирования органов муниципального образования - Государство и право курсовая работа
Инструменты стратегического анализа на примере ОАО "Роснефть" - Менеджмент и трудовые отношения курсовая работа
Способи відтворення паремій з англійської мови на українську та порівняння лексичних одиниць при відтворенні - Иностранные языки и языкознание курсовая работа