Внутрішні води Африки - География и экономическая география реферат

Загальна характеристика Африки. Річки, озера та торф’яні болота Африки. Транспортне значення рік. Густота річкової сітки. Клімат, флора і фауна. Ґрунтово-рослинний покрив, тваринний світ Африки. Підвищення сухості клімату. Запаси підземних вод.


посмотреть текст работы


скачать работу можно здесь


полная информация о работе


весь список подобных работ


Нужна помощь с учёбой? Наши эксперты готовы помочь!
Нажимая на кнопку, вы соглашаетесь с
политикой обработки персональных данных

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.

Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України
Прикарпатський національний університет ім. В. Стефаника
Кафедра географії та природознавства
1.2 Загальна характеристика внутрішніх вод Африки
Африка -- материк неосяжних просторів. Серед його визначних пам'яток -- найбільша у світі пустеля Сахара і найдовша річка Ніл. Річка Конго займає друге місце за повноводністю, озеро Вікторія -- друге місце за величиною. Через весь материк у східній частині проходять великі рифтові долини. В одній із западин лежить озеро Танганьїка і відоме покладами натуральної соди озеро Магаді. Мільйони фламінго на содових озерах -- видовище ні з чим не зрівняне. Усе це відрізняє Африку від інших континентів і надає їй виняткової своєрідності.
Річки слугують з давніх-давен як транспортні шляхи та джерела зрошення. Річки Африки належать до трьох басейнів: Атлантичного, Індійського океанів та басейну внутрішнього стоку. Живлення та режим річок залежить від кліматичних умов територій, по яких вони протікають. Тому густота річкової сітки нерівномірна. Є території, де річок дуже багато, є -- де взагалі немає постійних водотоків, лише пересохлі річища, що наповнюються водою тільки під час різких злив. У Північній Африці їх називають ваді. Річки Африки різні за характером течії. У верхів'ях вони здебільшого мають гірський характер, у середній і нижній течії -- пороги і водоспади. Тому більшість річок судноплавні не по всій своїй довжині.
Актуальність теми. Африка є досить посушливим материком, більшість населення відчуває нестачу води. Саме тому вивчення внутрішніх вод є актуальною проблемою сучасності.
Об'єкт дослідження - внутрішні води Африки
Предмет дослідження - найбільші річки та озера Африки
Мета - дослідити внутрішні води Африки.
1) Опрацювати літературу, інтернет-джерела, картографічні матеріали по даній темі.
2) Вивчити основні річкові системи.
* Внутрішні води Африки розміщені дуже рівномірно, що пов'язано з кліматом материка. Найбільше водойм в Центральній Африці, найменше в пустелі Сахара -- на півночі та пустелях Наміб і Калахарі -- на півдні.
* Річки Африки належать до басейнів Атлантичного та Індійського океанів і басейну внутрішнього стоку. Найдовшими річками є Ніл, Конго, Нігер та Замбезі.
* Озера Африки численні і різні за походженням улоговин. Найбільші озера тектонічного походження, тобто лежать у прогинах земної кори (Вікторія) або розташовані в Східноафриканській зоні розломів (Танганьїка, Ньяса). Озеро Чад має реліктове походження.
* У пустельних район є значні запаси підземних вод
Розділ І. Загальні дані про Африку
Африка найбільший з трьох материків «південної групи». Відокремлена від Європи Середземним морем, вона з'єднана з Азією у своїй північно-східній частині Суецьким перешийком (який перетинається Суецьким каналом) завширшки 130 км. В геополітичному контексті, як правило, Синайський півострів, який належить Єгипту і розміщений на схід від Суецького каналу часто вважають частиною Африки. Африка простягається приблизно на 8 000 км від найбільш північної точки мису Рас-Енґела в Тунісі (37°21? півн. широти) до найбільш південої точки -- мису Голкового в ПАР(34°51?15? півд. широти), а відстань від найбільш західної точки материка -- мису Альмаді в Сенегалі (17°33?22? зах. довготи) до найсхіднішої -- мису Рас-Гафун в Сомалі (17°33?22? сх. довготи) дорівнює приблизно 7 400 км. Довжина берегової лінії становить 26 000 км, і відсутність глибоких берегових заглиблень можна проілюструвати тим фактом, що Європа, яка займає лишень 9 700 000 кмІ -- менше ніж третину площі Африки -- має берегову лінію завдовжки 32 000 км.[15]
Найбільша країна Африки -- Алжир, а найменша -- Сейшели -- архіпелаг на схід від материка. Найменша континентальна держава -- Гамбія.
Рельєф. У рельєфі Африки переважають рівнини, плато і плоскогір'я, що лежать на висоті 200-500 м над рівнем моря (39% площі) і 500-1000 м над рівнем моря (28,1% площі). Низовини займають лише 9,8% площі, головним чином уздовж прибережних окраїн. За середньою висотою над рівнем моря (750 м) Африка поступається лише Антарктиді і Євразії. Майже всю Африку на північ від екватора займають рівнини і плато Сахари і Судану, серед яких у центрі Сахари піднімаються нагір'я Ахаггар і Тібесті (гора Емі-Куси, висота 3415 м), у Судані -- плато Дарфур (гора Мара, 3088 м). На північному заході над рівнинами Сахари піднімаються Атлаські гори (гора Тубкаль, 4165 м), на сході уздовж Червоного моря простягається хребет Етбай (гора Ода, 2259 м). Рівнини Судану з півдня обрамлені Північно-Гвінейською височиною (гора Бинтимані, 1948 м) і плоскогір'ям Азанде; зі сходу над ними піднімається Ефіопське нагір'я (гора Рас-Дашан, 4620 м). Воно круто обривається до западини Афар, де знаходиться найглибша западина Африки (озеро Ассаль, 150 м).
За плоскогір'ям Азанде лежить западина Конго, обмежена з заходу Південно-Гвінейською височиною, з півдня -- плоскогір'ям Лунда-Катанга, зі сходу -- Східно-Африканським плоскогір'ям, на якому височать найвищі вершини Африки -- гора Кіліманджаро (5895 м), гора Рувензорі (5109 м). Південну Африку займають високі рівнини Калахарі, облямовані з заходу плоскогір'ями Намакваленд, Дамараленд, Каоко, зі сходу -- Драконовими горами (гора Табана-Нтленьяна, 3482 м). Уздовж південної окраїни материка простягаються середньовисотні Капські гори. Перевага на материку вирівняного рельєфу зумовлена його платформною структурою. У північно-західній частині Африки з глибоким заляганням фундаменту і широким розвитком осадового чохла переважають висоти менше 1000 м (Низька Африка); на південному заході Африки характерні висоти понад 1000 м (Висока Африка). Прогинам і виступам Африканської платформи відповідають великі западини (Калахарі, Конго, Чадська та інші).
Найбільше піднята і роздроблена східна окраїна Африки у межах активізованої ділянки платформи (Ефіопське нагір'я, Східно-Африканське плоскогір'я), де простягається складна система східно-африканських розломів. У піднятих областях Високої Африки найбільшу площу займають цокольні рівнини і цокольні брилові гори, що обрамляють западини Східної Африки (у тому числі Рувензорі) і Катанги. У Низькій Африці цокольні хребти і масиви простягаються уздовж узбережжя Гвінейської затоки, виступають у Сахарі (у нагір'ях Лхаггар, Тібесті, хребет Етбай). Лавові плато і конуси поширені на Ефіопському нагір'ї і в Східній Африці (Кіліманджаро, Кенія й ін.), вінчають вершини Ахаггара і Тібесті, є в Судані (гора Марра), Камеруні (вулкан Камерун, гори Адамава), перекривають Драконові гори в Лесото.[8]
Ґрунти. Для всієї Африки між тропіками характерний латеритний процес ґрунтоутворення. В екваторіальному кліматі під вологими вічнозеленими лісами розвинуті ґрунти червоно-жовті латеритні, для яких характерна хороша аерація і водопроникність. Лише в західній частині западини Конго, де стік рік дуже уповільнений, велику площу займають латеритні глейові і тропічні болотні ґрунти. З півночі і до півдня від зони червоно-жовтих ґрунтів лежать зони червоних ґрунтів, що розвиваються при сухому сезоні до 5 місяців під змішаними листопадно-вічнозеленими лісами і вологими саванами. На вододільних рівнинах у багатьох місцях ерозія оголює їх нижні горизонти, що насичені залозистими конкреціями й утворюють панцирні латеритні кори. При підвищенні сухості клімату під сухими саванами і напівпустелями з'являються червоно-бурі і червонясто-бурі ґрунти з карбонатними конкреціями. Найбільше вони розвинуті у Східній Африці у зв'язку з посушливістю її клімату.
В улоговинах Судану, Східної і Південної Африки значні площі займають чорні гідроморфні і тропічні болотні ґрунти. На півдні Східної Африки і в Південній Африці під рідколіссями знаходяться великі масиви червоно-коричневих ґрунтів, більш гумусованих, аніж ґрунти саван. Пустельний процес ґрунтоутворення протікає в субтропічних і тропічних пустелях. Ґрунти пустель примітивні, щебенисті або галечникові. Розвинуті стародавні сольові кори, що бронюють рельєф, і молоді, що утворюють солончаки. Ґрунти оазисів -- солончакові і лучно-солончакові. На субтропічних окраїнах Африки у середземноморському кліматі ґрунти коричневі (у вологіших районах) і сіро-коричневі (у сухіших), збагачені карбонатами і гіпсом. У напівпустелях і пустелях -- сіроземи. На південному і південно-східному узбережжі в мусонних субтропіках у коричневих ґрунтах з'являється червонуватий нижній горизонт.
Клімат, флора і фауна. Суцільний континент (острови і півострови -- близько 5% території) із значним середнім підвищенням поверхні над рівнем моря, з півночі обмежений горами Атлас, з півдня -- Капськими і Драконовими горами; понад 70% поверхні розташовано на висоті 300-2000 м; середня висота 658 м; найвища точка -- вулкан Кібо в масиві Кіліманджаро (5895 м), найнижча -- западина озера Ассаль (153 м нижче рівня моря); розлогі низовини (долина ріки Конґо, пустеля Калагарі), переділені гірськими масивами і височинами Агаґґар, Тібесті; на сході Африки -- Східно-Африканська рифова система; розташування кліматичних зон симетричне -- від зони екваторіального клімату з буйними вічнозеленими екваторіальними лісами із симетричними смугами тропічного клімату з розлогими пустелями (особливо на півночі), напівпустелями і саванами до субтропічного клімату і рослинності на крайньому півдні та півночі; багата фауна; найдовша в Африці і одна з найдовших у світі ріка Ніл; численні озера, переважно тектонічного походження; у пустелях ріки пересихають, утворюючи сухі русла (ваді), солоні озера (шотти) та великі запаси артезіанської води; 30% площі континенту -- безстічні території; в Африці живе понад 12% населення світу, переважно негроїдної раси (на півночі -- білої); густота населення дуже нерівномірна: від понад 1200 осіб/ км² в долині Нілу (Єгипет) до майже безлюдних пустель; найменш урбанізований континент -- міське населення становить близько 34%
Клімат Африки. Більша частина Африки лежить у тропічних зонах і тільки північні та південні окраїни -- у субтропічних. Африка -- найтепліший з усіх материків. Найвища пересічна місячна (липнева) температура спостерігається в Сахарі (до +40 °C); тут же констатована найвища температура всієї Землі +58 °C. Пересічні липневі температури на південних окраїнах Африки не нижчі за +12 °C, у північній частині Африки +25° -- +30 °C. Пересічні січневі температури на Півночі становлять +10 °C, на півдні +30 °C. Розподіл опадів дуже нерівномірний, найбільше (понад 3000 мм) опадів у приекваторіальній зоні (западина Конго, узбережжя Гвінейської затоки). В саванах, де чітко виявлений сухий період, опадів 1000-1300 мм на рік, причому мінімум припадає на зиму. Із збільшенням широти зростає тривалість посушливого періоду в саванах і зменшується кількість опадів. Найменше опадів у центральній частині Сахари і на південно-західному узбережжі Африки (пустеля Наміб). На північних і південних окраїнах Африки більше опадів випадає взимку, літо сухе.
Гідрографія. Сітка річок на континенті розміщена дуже нерівномірно. Величезні простори Сахари зовсім позбавлені постійних водотоків, в приекваторіальній смузі -- густа сітка повноводних рік з широкими заболоченими долинами. Частина території А. належить до області внутр. стоку (пд. Сахара, Калахарі). Річки А. належать до басейну Атлантичного ок. (р. Ніл -- найбільша в Африці, в нижній течії перетинає Сахару і впадає в Середземне море, р. Нігер -- впадає в Гвінейську затоку, р. Конго -- найбільш повноводна в Африці) та до бас. Індійського ок. (р. Замбезі). Ріки А. протікають через різні кліматичні обл. і характеризуються складним режимом. Профіль рівноваги русла їх здебільшого невироблений, багато порогів і водоспадів (пороги на р. Нілі, водоспади Стенлі і Лівінгстона на Конго, 72 водоспади на Замбезі, найбільший з яких -- водоспад Вікторія). Озера зосереджені в Сх. Африці. Більшість з них тектонічного походження (Танганьїка, Ньяса, Рудольфа, Альберта, Ківу, Едуарда). Найбільше озеро А. -- Вікторія (69,4 тис. кмІ). Воно займає прогин давнього фундаменту. В посушливих районах Африки є багато безстічних, мілководних озер, що часто змінюють свої обриси (Чад, Нгамі, «шотти» в Атлаських горах).
Ґрунтово-рослинний покрив. В Африці чітко виявлена зональність ґрунтового і рослинного покриву. На північному узбережжі Гвінейської затоки та в басейні Середнього Конго на латеритних опідзолених ґрунтах поширені багаті на ліани й епіфіти багатоярусні тропічні ліси з великою кількістю видів дерев (фікуси, макаранги, оливкова і винна пальми, дерево кока, червоне та ебенове дерево).
В зоні саван на червоних і червонобурих ґрунтах ростуть баобаби, акації, мімози, пальма дум, канделябровидні молочаї та різні трави. Великі площі в Африці зайняті кам'янистими та піщаними пустелями. Рослинний покрив пустель становлять розріджені ксерофіти. Для Сахари характерні: лишайник леканора, верблюдяча колючка, безлистий чагарник ретам; на засолених ґрунтах поширені галофіти. Рослинність піщаних просторів складається здебільшого з ефемерів. У западинах типу ваді ростуть акації і тамарикс; в оазисах культивують фінікову пальму. В заплаві Нілу ростуть лотоси. Пустельні простори на Гін. Західного Калахарі багаті на сукуленти; в пустелі Наміб росте своєрідна рослина вельвічія. На субтропічних окраїнах Африки на коричневих ґрунтах поширені вічнозелені чагарники. На схилах гір збереглися хвойні та мішані ліси.
Тваринний світ. Тваринний світ Африки багатий і різноманітний. У Північній Африці водяться: безхвості мавпи мато, шакали, гієни, вівери, антилопи, дамани, страуси, кобри. Сахара є центром розведення одногорбого верблюда. В саванах і напівпустелях Ефіопської області живуть антилопи, зебри, жирафи, носороги, бегемоти, буйволи, слони, леви, леопарди, гепарди, гієни, гамадрили і павіани, грифи, страуси, цесарки, турачі, рябки та ін. В зоні тропічних лісів є людиноподібні мавпи -- горили і шимпанзе; особливо багато птахів (дятли, одуди, сірі папуги), жуків та метеликів.[15]
Природні райони. За природними умовами Африки можна поділити на такі райони: Північна Африка -- область Атлаських гір, що оточують внутрішнє плато; Сахара -- найбільша у світі тропічна пустеля, що займає 1/3 площі Африки; Судан -- область саван, що тягнеться від Атлантичного узбережжя до Абіссінського нагір'я; Екваторіальна -- Західна і Центральна Африка -- район тропічних лісів, що простягаються вздовж південних схилів підвищень Північної Гвінеї через більшу частину басейну Конго; Східна Африка -- від Абіссінського нагір'я до р. Замбезі -- область нагір'їв і плато висотою 1000 м і більше, розбитих скидами, з проявами вулканізму; Південна Африка -- на південь від вододільного плато Конго -- Замбезі, зайнята широкою западиною Калахарі, оточеною горами.
1.2 Загальна характеристика внутрішніх вод Африки
Для Африки в цілому характерний великий річний стік (5390 км'), за обсягом якого вона поступається лише Азії і Південній Америці. Річкова мережа найгустіша в екваторіальному кліматі; у пустелях і на піщаних рівнинах Калахарі рік майже немає. Континентальний вододіл проходить уздовж східної піднесеної частини Африки, у зв'язку з чим басейну Атлантичного океану належить 36,5% площі Африки, басейну Індійського океану 18,48%, басейну Середземного моря 14,88%. Стік здійснюється в основному п'ятьма головними ріками: Конго, Нілом, Нігером, Замбезі і Оранжевою, басейни яких охоплюють близько 1/3 площі Африки. З них Конго за обсягом річного стоку (1230 км') поступається лише Амазонці, а Ніл -- найдовша ріка на землі (6671 км). Безстічні басейни й області внутрішнього стоку охоплюють 30,5% площі Африки.
У результаті підвищення сухості клімату скорочувалися в розмірах або зникали стародавні озера, в які стікали стародавні ріки.[7]
Такі озера існували в Сахарі (Палеосахарське море й ін.), у Чадській улоговині (Палеочадське озеро). Живлення більшості рік переважно дощове. Ґрунтове живлення переважає у напівпустелях і пустелях. Розподіл поверхневого стоку дуже нерівномірний. Найбільшої величини шар стоку (1000-1500 мм у рік) сягає у районах надлишкового зволоження і виходів на поверхню кристалічних порід і латеритних шарів (північно-західне узбережжя Гвінейської затоки, східні схили Мадагаскару); у западині Конго шар стоку 500-600 мм. У субтропічних широтах стік збільшується до 200 мм. Майже всі ріки Африки мають значні сезонні коливання стоку. У більшості рік стік буває переважно влітку і восени. Взимку стік переважає на північно-західних і південно-західних окраїнах, в областях з середземноморським кліматом. 37% площі Африки має епізодичний стік.
В Африці виділяють ріки таких типів:
ь екваторіальний тільки з дощовим живленням і рівномірним стоком;
ь суданський (найпоширеніший) з перевагою дощового живлення і літнього й осіннього стоків;
ь сахарський, до якого належать тимчасові або епізодичні водотоки (у Сахарі називаються уедами);
ь середземноморський з дощовим і частково сніговим живленням і різким скороченням або припиненням літнього стоку.
Усі великі ріки Африки -- транзитні, мають складні режими. Майже всі великі озера Африки лежать у тектонічних западинах на Східно-Африканському плоскогір'ї; вони довгі, вузькі і дуже глибокі. Озеро Танганьїка -- друге у світі за глибиною (1435 м) після Байкалу. Найбільше в Африці озеро Вікторія (площа 68 тис. кмІ) -- друге після озера Верхнього (США) прісноводне водоймище Землі. Озеро Тана, утворене в результаті підгачування долини лавовим потоком, -- найбільше на Ефіопському нагір'ї.
В аридних областях Африки переважають реліктові озера внутрішнього стоку, з відносно невеликими глибинами, плоскими берегами, солоною водою (крім солонуватого озера Чад, що має підземний стік у западині Боделе). У північно-західній частині Сахари і в Атласі тимчасові солоні озера називаються шотами, або себхами. Ґрунтові води залягають на невеликих глибинах під руслами тимчасових водотоків; підземні утримуються головним чином у континентальних нижньокрейдових піщаниках Сахари і Північного Судану, у Південній Африці накопичуються у тріщинах корінних порід, у піщаниках і закарстованих вапняках системи Карру. За потенційними запасами гідроенергії (700 млн квт, близько 20% світових) Африка поступається тільки Азії. Найбільшими запасами володіють басейни Конго (390 млн квт) і Замбезі (137 млн квт), але використовується менше 1%. На території Африки, що одержує в середньому близько 800 мм опадів на рік, є можливість використовувати для зрошення поверхневі, ґрунтові і підземні води.[12]
Транспортне значення рік Африки невелике через порожистість багатьох ділянок русла.
В Африці багато річок. Їх розподіл по материку, живлення та режим залежать від клімату. В областях з екваторіальним кліматом за рахунок дощів річки повноводні цілорічно, а в субекваторіальних поясах - тільки влітку. В сухих районах з тропічним кліматом річок майже немає. Там утворилася область внутрішнього стоку - територія, яка не має через річки зв'язку із Світовим океаном. Нечисленні річки цієї області впадають у безстічні озера або губляться в пісках - пересихають від великого випаровування води і просочування її в осадові породи. Від них лишаються тільки сухі русла - ваді. Вони наповнюються водою раз на кілька років під час рідкісних дощів. Більшість річок Африки належать до басейнів Атлантичного та Індійського океанів.
Довжина річки становить 6621 км. Висота витоку 1134 м. Ширина долини змінюється від 1-3 км на півдні до 20-25 км на півночі. Нижче Каїру річище розширюється і переходить у багаторукавну дельту площею приблизно 24 тис. кв. км.
Щорічні розливи Нілу, які супроводжувалися відкладенням на заплаві великої кількості родючого мулу, сприяли ранньому розвитку землеробства. Внаслідок того, що велика кількість мулу осідає на дні та берегах річки, поверхня долини Нілу має нахил від річки, а не до неї. Береги на 1-2 метри вищі за середній рівень долини. Тому під час розливів Ніл заливав своїми водами всю рівнину.[3]
Басейн Нілу охоплює 3,254,555 кмІ, близько 10% площі Африки.
Дві великі річки, що зливаються у Хартумі створють сам Ніл -- це Білий Ніл, що має витоки в екваторіальній Східній Африці, і Блакитний Ніл, що тече з Ефіопії. Обидві річки прямують західним краєм Східно-Африканського розлому, в середній частині Великої рифтової долини. Нижче злиття Блакитного і Білого Нілу єдиною великою притокою є річка Атбара, яка бере початок в Ефіопії, на північ від озера Тана, має довжину близько 800 км. Вона тече лише під час сезону дощів в Ефіопії і дуже швидко пересихає. Впадає в Ніл близько 300 км на північ від Хартуму.
Ніл незвичайний тим, що свою останню притоку отримує на півдорозі до моря. З цієї точки і далі на північ, Нілу зменшується через випаровування.Ніл має шість груп порогів, перший в Асуані і шостий в Сабалока (на північ від Хартуму), від шостого порогу Ніл робить великий закрут -- «великий вигин Нілу».
На північ від Каїру, Ніл розпадається на два гирла, які впадають в Середземне море: Розетта на заході і Дамієтта на сході, утворюючи дельту Нілу.
Джерелом Нілу іноді вважається озеро Вікторія, але саме озеро має низку приток значних розмірів. Найдовша притока і, отже, кінцеве джерело Нілу знаходиться у лісі Н'юнгве в Руанді, і прямує через річки Рукарара, Мвого,
Н'ябаронго і Кагера, що впадають в озеро Вікторія в Танзанії в районі міста Букоба.
Ділянка від витоку з північного краю озера Вікторія до впадіння в озеро Альберт (Уганда, Східна Африка) носить назву Вікторія-Ніл (Victoria Nile). Його довжина близько 420 км. Перетинаючи скелясті пасма по території Уганди, річка утворює численні пороги і водоспади із загальним падінням 670 м. Найвищий водоспад Мерчісон досягає 40 метрів заввишки. Річка проходить через западину озера Кьйога і впадає в озеро Альберт на кордоні Уганди і Демократичної республіки Конго, що лежить в тектонічної западині на висоті 617 м.
Найбільші притоки в цій частині течії -- Бахр-ель-Газаль («ріка газелей») і Собат, води якого, стікаючи з гір, містять велику кількість суспензій і мають характерний білуватий колір.
Нижче Собату річка одержує назву Білий Ніл (Бахр-ель-Аб'яд), залишає позаду область боліт, і далі спокійно тече в широкій долині по напівпустельній місцевості до Хартуму, де зливається з Блакитним Нілом. Звідси і до Середземного моря річка іменується Ніл (Ель-Бахр).
Жовтий Ніл, колишня притока Нілу, що дренувала Ваддайське нагір'я на сході Чаду 8000 -- 1000тис. років до н. е.. Його рештки відомі як Ваді Ховар. Блакитний Ніл
Блакитний Ніл значно коротший за Білий, але у формуванні режиму Нілу нижче Хартуму він грає набагато більшу роль. Блакитний Ніл бере початок з Абіссінського нагір'я, витікаючи з озера Тана. З цього ж нагір'я Ніл отримує свою останню багатоводну притоку -- Атбару.[10]
За 20 км на північ від єгипетської столиці Каїру починається дельта Нілу з численними рукавами, протоками й озерами, що тягнеться на 260 км уздовж узбережжя Середземного моря від Александрії до Порт-Саїда. Вона утворилася на місці морської бухти, поступово заповнюючи річковими наносами. За площею (24 тис. кмІ) дельта Нілу майже дорівнює Кримському півострову.
Потік Альберт-Нілу до Монґали майже постійний протягом усього року і становить, в середньому, 1 048 мі на секунду. Після Монґали Ніл (Бахр-ель-Джебель) входить у величезні болота на півдні Судану.
Середній потік Нахр-ель-Джебель, наприкінці болота Судд, становить близько 510 мі на секунду. На виході річки з болота, до Нілу приєднується Собат, формуючи Білий Ніл.
Середній стік Білого Нілу в Малакалі становить 924 мі на секунду, максимальна витрата складає приблизно 1 218 мі на секунду на початку березня, а мінімальна -- близько 609 мі на секунду в серпні. Коливання пов'язане з істотною зміною потоку Собату, мінімальна витрата якого становить 99 мі на секунду в серпні, а максимальна -- більше 680 мі на секунду на початку березня.
Блакитний Ніл вносить приблизно 70% стоку Нілу. Об'єм води в Блакитному Нілі значно варіюється протягом року. У першу чергу, це призводить до великих змін обсягів потоку Нілу. Під час сезону дощів, в кінці серпня, максимальна витрата Блакитного Нілу часто перевищує 5 663 мі на секунду (у 50 разів більше за нормальну).
Середньомісячний стік (мі/с), виміряний на гідрологічній станції Донґола -- вододіл: 2 694 000 кв. км, розрахункові дані за період 1912 - 1984 рр.
Ніл -- єдина річка Північної Африки, котра проходить через Сахару і доносить свої води до Середземного моря, є джерелом життя в безводній пустелі. Постійний водоток Нілу існує за рахунок опадів, що випадають в південніших областях і живлять його джерела. Білий Ніл, що тече з екваторіального поясу, отримує живлення від дощів, які йдуть цілий рік. У верхів'ях рівень його дуже високий і постійний, оскільки він ще регулюється озерами. Проте в межах Верхньо-Нільської котловини велика кількість води витрачається на випаровування, і в живленні Нілу нижче Хартума більше значення має Блакитний Ніл, котрий несе води після літніх дощів, що випадають на Абісінському нагір'ї.
Конго - велика річка Африканського материка і одна з найбільших річок світу. За довжиною - 4320 км - вона поступається в Африці тільки перед Нілом, а за площею басейну - 3690 км2 - і водоносністю займає перше місце в Африці і друге в світі, поступаючись лише перед Амазонкою.
Басейн Конго, розташований в середньому на висоті 400 м над рівнем моря, має форму чаші. На півночі він відокремлений від басейнів Нілу і Шарі вододілом Азанде; гірські хребти висотою до 3000 м обмежують його на сході від річок Східно-Африканського плоскогіря; вододіл Лунда - Катанга відокремлює його від басейнів Замбезі й Кубанго; з заходу над внутрішньою улоговиною басейну - днищем величезної чаші - підноситься Південно-Гвінейське плоскогіря.
У Конго є два головних витоки - Луапула і Луалаба. Луапула, під назвою Чембеші, починається на південь від озера Танганьїка на висоті 2000 м, протікає через мілководне озеро Бангвеулу, майже заросле очеретом і папірусом, після чого дістає назву Луапули. Луапула повертає на північ і протікає через інше неглибоке озеро Мверу, після чого зливається з багатоводною Луалабою.
Луалаба бере початок на вододілі Лунда - Катанга поблизу витоків Замбезі і багатьма дослідниками вважається основним витоком Конго. Її права притока - р. Лукуга витікає з озера Танганьїка, яке, в свою чергу, приймає води озера Ківу. Отже, ці озера Східної Африки належать до басейну Конго. Періодами, коли рівень води в озері Танганьїка знижується, Лукуга майже пересихає і стік з озер в Конго припиняється. Тим часом Луалаба стає вже могутнім потоком, що сягає 600 м завширшки і 11 м завглибшки. По той бік екватора річка спадає з крутого крайового уступу в центральну улоговину басейну сімома водоспадами Стенлі з 42-метрової висоти і нижче водоспадів дістає назву Конго. За водоспадами починається середня течія річки, яка охоплює майже весь величезний вигин, що надає такого химерного вигляду зображенню Конго на картах. Тут річка, що повільно тече серед чащоби екваторіального лісу, стає дуже широкою і обходить численні острови. Поблизу найдальшої північної точки течії її береги віддалені один від одного на 5,5 км, тоді як середній повздовжнього профілю становить лише 10 см на 1 км. У західній частині улоговини Конго тече серед широких і непрохідних боліт, але наприкінці середньої течії, перед входженням у гори, місцевість стає сухішою і ширина річки зменшується до 500 см.
Усі значні притоки Конго приймає в середній течії, і всі вони, спадаючи з країв улоговини, в своїх верхів'ях мають пороги. Найбільші праві притоки річки - це Арувімі, величезна Убангі і Санга, але лівих приток у Конго більше, ніж правих. Серед них довгі й багатоводні Ломамі і Рукі, а також Ква, що збирає води Санкуру і Касаї. Нижче від впадіння Ква Конго розширюється у вкриту численними островами озероподібну водойму Стенлі-Пул площею 555 км2 і глибиною до 25 м.[5]
Проривається Конго до узбережжя через Південно-Гівнейське плоскогіря по чудовому каньйону, багатому водоспадами і порогами. При цьому на ділянці в 350 км спад повздовжнього профілю русла становить 270 м. Стенлі дуже точно описав цю частину річки: "Ревучи і пінячись, вода круто падає донизу. Пороги і величезні стіни скель, що перегороджують їй шлях, заганяють викривлене русло в глибокі ущелини, вирвавшись з яких вона знову,утворюючи високі водоспади та бистрини, спадає величезними уступами все нижче і нижче". Ця частина річки не може використовуватись для судноплавства, і тому між Матаді - портом у нижній течії, куди заходять океанські судна, і містом Кіншаса прокладено залізницю. Те саме зроблено і вздовж інших порожистих відрізків річки.
Після виходу з каньйону починається порівняно коротка, всіяна островами, нижня течія. Річка розливається тут місцями до 1,5 км, глибина потужного потоку досягає 40-70 м. Від Боми починається естуарій Конго, що продовжується по дну океану підводною долиною ще на 150 км.
На площі басейну випадає від 1000 до 2000 мм опадів. У центральній улоговині, в екваторіальних широтах басейну, вони розподіляються рівномірно впродовж цілого року, а на північній і південній його окраїнах випадають у літню пору. Багатство дощів зумовлює потужний стік Конго: в середньому щосекунди річка віддає в океан 39 км3 води, а середній річний стік досягає 1230 км3. Ця цифра величезна, але не треба забувати, що стік Амазонки ще більший - 3800 км3.
Положення басейну Конго в обох півкулях зумовлює рівномірно потужний стік цілий рік, але північні притоки приносять в річку менше води , ніж південні, бо більша частина (дві третини) розгалуженої системи річки лежить на південь від екватора.
Нігемр -- річка в Західній Африці (на території держав Гвінея, Малі, Нігер, Нігерія), третя за довжиною і площі басейну в Африці після Нілу і Конго. Довжина 4 160 км, сточище 2 092 тисячі кмІ, середня річна витрата води у гирлі 8 630 мі/сек, річний стік 378 кмі, кількість мулу 67 мільйонів тонн на рік.
Річка бере початок під назвою Джоліба на схилах Леоно-Ліберійської височини, впадає в Гвінейську затоку Атлантичного океану, утворюючи дельту. Від витоків приблизно до 10° західної широти тече на північний схід у горах, переважно у вузькій долині, потім виходить на рівнини Судану, де розбивається на численні рукави і протоки і утворюючи внутрішню дельту; в районі міста Томбукту рукави знову з'єднуються в одне русло. Від Куруси до Бамако і нижче за місто Сегу долина широка; тут р
Внутрішні води Африки реферат. География и экономическая география.
Реферат На Тему Выготский Л.С. О Кризисе Трех Лет
Убрать Курсовые Разницы В 1с
Реферат: Superstitions Essay Research Paper Superstitions Dina FagothLanguage
Реферат: Зеленин о народной вере восточных славян. Скачать бесплатно и без регистрации
Поленов Картина 1900 Сочинение
Реферат по теме Cпортивные Тренажеры
Реферат: Товароведческие показатели качества крупяных товаров
Реферат: Технология продуктов общественного питания 3
Курсовая Работа На Тему Следственные Действия
Водные Ресурсы Земли Реферат
Самая Важная Профессия В Мире Сочинение
Курсовая работа по теме Расчет и разработка комплекса маркшейдерских работ при обслуживании геологоразведочного участка 'Соврудник' месторождение 'Эльдорадо'
Лингвистическое Сочинение Примеры 6 Класс
Реферат: Поэзия Гейне
Реферат: Династический кризис и его разрешение смутное время
Прогнозирование Налоговой Базы По Прямым Налогам Реферат
Курсовая работа по теме Газоснабжение промышленной площадки
Эссе На Тему Значение Образования Для Самореализации
Сила давления жидкости на плоскую стенку
Отчет Педагогической Практики Начальных Классов
Роль безопасных условий труда в повышении качества трудовой жизни - Безопасность жизнедеятельности и охрана труда статья
Генетический алгоритм - Биология и естествознание курсовая работа
Учет продуктов питания в бюджетных учреждениях - Бухгалтерский учет и аудит реферат