Verdun. Il ne passeront pas

В перші два місяці битви за Верден обидві сторони понесли страшні втрати, але однаково вірили у власний успіх. Фалкенхайн все ще вважав, що французькі резерви будуть знищені, а французи були впевнені, що їх конвеєрні ротації зупинять німецький натиск. Божевіллю не було видно кінця.

Як вже було сказано, суспільне значення Верденської битви було для Франції настільки великим, що командування цим напрямком знаходилось в руках безпосередньо головнокомандувача Жоффра в обхід командування груп армій. Сам Жоффр і перші особи держави неодноразово їздили під Верден особисто. В середині квітня Жоффр дійшов висновку, що німецький наступ зупинений і настав час до зворотніх дій, яких від нього в тому числі очікував уряд. Жоффр спланував контратаку для відбиття форту Дуомон, але через аргументи Петена, який вважав, що його армія ще не має для цього сил, збільшив термін на її підготовку. Разом з цим Жоффр прийняв рішення зняти "занадто оборонного" Петена з командування 2-ю армією і призначив його командувати групою армії "Центр". На Петена лягли обов'язки з забезпечення верденського напрямку постачанням і резервами, що у нього виходило добре. Формально це було підвищення, але фактично Петен був відсторонений від планування операцій. Сам Петен відкрито казав, що без негайного втручання союзників на інших фронтах Верден не встоїть.

Замість Петена командиром 2-ї армії був призначений генерал Робер Нівель. Нівель був талановитим артилеристом і саме йому приписують першість в застосуванні загороджувального вогню в наступі. Це був офіцер з великим військовим досвідом, який починав воювати ще в колоніях і в роки Великої війни виріс з командира артилерійського полка до командира армії. В 1914 році його артилеристи відзначились ефективним вогнем в багатьох боях, в тому числі на Марні. В 1915 Нівель відзначився як командир дивізії при штурмі німецьких позицій на фермі Каннев'єр. В битві за Верден саме 3 корпус, яким командував Нівель, стримав фронт на найгіршій для французів ділянці навпроти Дуомона.

В післявоєнних спогадах Жоффр оцінював заслуги Нівеля в утриманні Вердена ледь не вище, ніж Петена. "Найважливішу роль - писав Жоффр - відігравав Нівель, який мав рідкісну здатність бути над полем бою, розуміти, що я вимагаю від нього в усіх моїх комбінаціях, і зберігати самоконтроль і волю в той час, як його начальник [Петен] посилав військовому міністру сумні звіти".

Як і Жоффр, Нівель був прихильником "культу наступу" і був твердо налаштований відбити Дуомон.

Відбити Дуомон мала 5-та дивізія генерала Шарля Манжена. Підготовка до контратаки відбувалась майже місяць і включала в себе накопичення достатньої кількості артилерії та боєприпасів. За планом, 150 артилерійських гармат, серед яких батарея 370-мм, мали впродовж семи днів випускати по тисячі тон снарядів щодня на ділянці трохи більше 3 км по фронту. За весь минулий час французи планомірно нарощували кількість артилерії - якщо на початок німецького наступу вони мали 280 гармат проти 1200+ німецьких, то тепер в їх розпорядженні було 1700+ гармат, але вже проти 2200+ німецьких. Військове виробництво обох країн працювало на межі можливостей, але як покажуть подальші події, французи не мали і близько з необхідного для контрнаступу. Дані з книги Петена "Оборона Вердена" свідчать, що німці весь час зберігали перевагу у великих калібрах.

Напередодні французької контратаки для німецьких військ в Дуомоні відбулась трагедія. Німці використовували Дуомон не тільки як спостережний і оборонний пункт, а і місце накопичення та укриття резервів - в підземних галереях Дуомону могли знаходитись одночасно кілька тисяч солдат. 8 травня в одній з галерей, де зберігались артилерійські боєприпаси, пролунав вибух страшної сили - одночасно здетонували кілька тисяч снарядів, в тому числі і хімічних. Від вибуху миттєво загинули кілька сотень людей, і ще більше через паніку та удушення, коли підземелля Дуомону заповнив отруйний газ. "Ми сподівались, що швидка смерть дасть нам спасіння від жахіття" - так написав про цей день Вернер Беумельбург, німецький ветеран і один з перших істориків Верденської битви, який був тоді в Дуомоні 17-річним солдатом. Через кілька днів вдалось ідентифікувати 679 загиблих і більше 1800 поранених. Німецький майор медичної служби Бенно Халлауер, який рятував поранених на місці подій, у своєму звіті написав, що загиблих може бути на порядок більше, оскільки багато солдат були поховані під завалами, а від багатьох знайшли лише рештки тіл. Халлауер припускає, що трагедія могла статись через пожежу, яку спричинило необережне поводження з запальними речовинами вогнеметів, які солдати використовували щоб розігрівати їжу. Халлауер пише, що кілька солдат обгоріли і в паніці вибігли в коридор. Інші солдати, серед яких було багато новобранців, побачивши обгорілих людей почали кричати "Die Schwartzen kommen!" - "Чорні йдуть!", подумавши, що їх прийшли штурмувати французькі колоніали. В цей період Франція почала активно застосовувати на фронті колоніальні війська. Серед німецьких солдат дуже швидко розповсюджувались чутки про їх звірячу жорстокість, тому ніхто не хотів потрапити до них у полон. В паніці почався "френдлі фаєр", хтось навіть почав кидати гранати, що і призвело до вибуху.

Що цікаво, французи не знали про цей випадок до самого кінця битви за Верден.

Ті самі полки, які пережили вибух 8 травня, через 4 дні були відправлені на штурм французьких позицій на півдні. Таким виявився перший досвід для багатьох солдат зі свіжого поповнення.

22 травня, після семиденного артобстрілу, розпочалась французька атака на форт. Втім, з перших хвилин, почались фатальні проблеми. Німецька артилерія нанесла удар на упередження по позиціям, де накопичувались для штурму війська. В результаті цього обстрілу в 52 і 129 піхотних полках бойова чисельність рот скоротилась до 30-40 людей. Один зі снарядів влучив у спостережний пункт генерала Манжена біля форту Сувіль, вбивши і покалічивши кілька офіцерів біля нього.

Тим не менш, штурм відбувся. Французам вдалось прорватись крізь імпровізовані німецькі траншеї і колючий дріт на пагорб і увірватись в сам форт. На якийсь час французам вдалось взяти під контроль половину пагорба, але дуже скоро німецька артилерія відсікла підхід резервів. Велика кількість французьких батарей також була подавлена. Французькі війська опинились в пастці під постійним обстрілом всіх калібрів і через 2 дні 1000 чоловік з атакуючої групи, що увірвались в форт, здались в полон. Контратака на Дуомон за 3 дні коштувала Франції загальних втрат 5600+ чоловік з 12 000 залучених проти 4500 у німців.

23 травня лейтенант 124 полку Альфред Жубер написав у своєму щоденнику:

Людство зійшло з розуму! Треба бути божевільним, щоб робити те, що ми робимо. Яка різанина! Які сцени жаху і бійні! Я не можу знайти слів, щоб виразити свої враження. В пеклі має бути не так погано. Люди безумні.

Через декілька днів сам Жубер помре від поранень у віці 21 рік.

Так співпало, що французька контратака відбувалась одночасно з приготуванням до нового німецького наступу. Фалкенхайн розпізнав підготовку Антанти до наступу на Соммі, і щоб не дати французам взяти в ньому участь і реалізувати далі свій план м'ясорубки, прийняв рішення про новий наступ на Верден. Весь цей час не припинялись бої на західному березі, висоти 304 і Морт-Ом переходили з рук в руки і нарешті були взяті німцями. В травні Фалкенхайн спланував атаку на східному березі з метою знищити французьку лінію оборони та захопити форти Во, Сувіль та село Фльорі.

30 травня розпочався німецький наступ. Щоденно німці вистрілювали 8000 снарядів. 1 червня німці розпочали штурм форту Во (Vaux).

Форт Во, як і Дуомон, був збудований з міцного бетону і мав серйозні підземні галереї. В 1915 Во так само був роззброєний - в часи битви за Верден він мав лише 2 працюючі башти для 75-мм гармат, які були зруйновані обстрілами. Таким чином, форт являв собою міцне укриття, яке виконувало свою роль лише в загальній системі оборони. Ця оборона була прорвана, форт оточений, і 2 червня німецькі штурмові загони під командуванням Курта Ракова приступили до штурму.

Обороною форту Во командував полковник Ежен Рейналь. Він мав близько 600 солдат разом з гарнізоном та бійцями, що відступили з траншей. Ці бійці впродовж кількох діб без сну і відпочинку, їжі та води, вели бій з німецькими штурмовиками в зовнішніх укріпленнях форту та підземних галереях. Німці активно застосовували вогнемети та пускали в тунелі форту газ. Всередині форту в цілковитій темряві боротьба доходила до рукопашного бою зі штиками і саперними лопатами. Бійці будували в тунелях імпровізовані барикади. Деяким захисникам вдалось вночі прориватись малими групами до своїх. На додачу, в одній з галерей відбулась детонація вибухівки, яку заклали в 1915 році для підриву форту у випадку його захоплення.

4-го червня, через дві доби штурму, від захисників форту в тил був відправлений поштовий голуб з посиланням:

Ми все ще тримаємось, але знаходимось під небезпечною атакою газами і димами. Треба терміново нас звільнити. Накажіть встановити оптичний зв'язок через Сувіль, який не відповідає на наші виклики. Це наш останній голуб. //з книги Анрі Петена "Оборона Вердена"//

Вранці 5-го з форту Во в Сувіль через оптичні засоби зв'язку (імовірно, оптичні лампи) передали:

Ворог в західній частині форту створює мінну камеру для підриву сводів форту. Негайно відкрийте артилерийський вогонь.

Через кілька годин форт Во просигналив:

Не чуємо вашої артилерії. Атаковані газами і запальною рідиною. Знаходимось на межі сил.

В ніч з 5 на 6 червня:

Необхідно, щоб нас звільнили цієї ж ночі і щоб негайно прибули запаси води. Я дійшов до межі своїх сил. Солдати і унтер-офіцери виконали свій обов'язок до кінця.

6-го форт відправив лише декілька слів:

Наступайте, поки ми остаточно не загинули. Хай живе Франція!

7 червня в 3:30 ранку з форту дійшло останнє повідомлення, яке обірвалось:

"Не покидайте".

Весь цей час 2-га французька армія на всій ділянці фронту відбивала удар і лише 7 числа генерал Нівель зміг виділити зведену піхотну бригаду полковника Саві для деблокади форту Во, яка зазнала невдачі. 7 червня, вичерпавши всі сили чинити опір, французький гарнізон фортеці Во здався в полон. У всій літературі на цю тему говориться, що німецькі солдати зустрічали французьких солдат по стійці Струнко і з військовим вітанням. Кронпринц Вільгельм особисто зустрівся з полковником Рейналем і в знак найвищої поваги подарував тому німецький кинжал, вибачившись, що не має під рукою більш відповідної зброї, а через 10 днів подарував йому французьку офіцерську шаблю.

З 8 по 17 червня французи пробували відбити форт силами колоніальних полків, але зазнали невдачі з важкими втратами.

Як пише генерал Петен, це були найважчі дні Вердена.

Во Франции в эти трагические дни конца мая и начала июня [...] доверие страны к армиям Вердена казалось подорванным. Действительно, в течение слишком долгого времени мы оставались на арене борьбы одинокими, а внутри страны проявлялись беспокойство, усталость и разочарование. Потеряв терпение, общественное мнение начало волноваться. Речи и полемика прессы сеяли зерна недовольства и неверия в успешный исход борьбы. //Филипп Петен, "Оборона Вердена"//

Саме в цей період у Франції почав відбуватись моральний перелом. Уряд і армійське командування стрімко втрачали авторитет, в суспільстві все активніше почали ширитись ідеї пацифізму та "білого миру". Верховний німецький задум був частково втілений, моральний фон Франції не обіцяв нічого хорошого.

22 червня німецька артилерія обрушила на французькі позиції 116 000 снарядів з дифосгеном, після чого розпочався новий штурм. З усіх німецьких атак на Верден ця була однією з найбільш лютих - німці захопили форти Тіомон, Фройтер і село Фльорі.

23 червня генерал Нівель в своєму наказі по армії звернувся до солдат зі словами, які стали одним з символів спротиву Вердена:

Vous ne les laisserez pas passer, mes camarades. (Ви не дасте їм пройти, мої побратими).

І вони дійсно не пройшли. Новим вузлом спротиву став форт Сувіль, який за 2 місяці витримав 36 000 влучань снарядів, і все одно тримався. Під Верден надійшши нові резерви, які спинили наступ.

24 червня розпочалась артпідготовка Антанти перед наступом на Соммі, а 25 червня кронпринц наказав перейти до оборони. Крайньою точкою німецького просування стала Chapelle Sainte-Fine, яка була майже негайно відбита. В подальший місяць село Фльорі переходило з рук в руки 16 разів.

Верденська м'ясорубка не відбувалась ізольованою, а була центральним місцем протистояння двох альянсів. Французи об'єктивно не могли самостійно протистояти всій потужності Другого Рейху, тому хід кампанії мали вирішити спільні дії союзників.

Першими, хто зробив спробу відтягнути сили Центральних держав від Вердену, стали італійці - в березні 1916 маршал Кадорна здійснив свій 5-й наступ на Ізонцо і планував здійснити ще один на початку літа. Його випередили австрійці, які в травні здійснили свій наступ в Альпах, який тільки вичерпав сили австро-угорської армії.

4 червня розпочався масштабний наступ росіян на широкому фронті, який увійде в історію як Брусилівський прорив і стане катастрофою для австрійців. Нарешті, 1 липня сили Антанти розпочали наступ на Соммі. Це була не менш вагома "гіпербитва", яка також затягнеться на місяці і теж стане своєрідним символом божевілля Великої війни. В наступі на Соммі вагому роль зіграла 6 французька армія, яка в певний період отримала навіть більший приорітет постачання ніж сам Верден. Далі поки триватиме боротьба за Верден, маршал Кадорна здійснить 6, 7, 8 і 9 наступ на Ізонцо.

17 серпня на боці Антанти у війну вступила Румунія. Німеччина остаточно втратила ініціативу, що змусило її верховне командування переглянути стратегію Фалкенхайна. 26 серпня Фалкенхайн був зміщений з посади, начальником генштабу був призначений Пауль фон Гінденбург, а заступником - Еріх Людендорф, одні з найбільш здібних воєначальників століття.

Битва на виснаження, яку з безжальною математичною логікою штучного інтелекту реалізував Фалкенхайн, призвела до того, що Німеччина витратила шалені ресурси і понесла величезні втрати, не тільки не досягнувши очевидних результатів, а і сама стала вразливою для ударів. Філіпп Петен оцінює розхід снарядів німецькою стороною за 140 днів наступу в 21.7 мільйонів штук. Французька сторона в цей же період направила під Верден 20.1 млн снарядів, частина з яких знаходилась в запасі. Для такого об'єму постачання військ були задіяні колосальні зусилля військової економіки.

З мемуарів Фалкенхайна видно, що весь цей час він вірив, що його наступ наносить французам втрати у співвідношенні 5:2, тому божевільні атаки на Верден не зупинялись.

Противник нигде не достиг длительных выгод; ни в одном пункте он не мог освободиться от немецкого нажима. Наоборот, он нес тяжелые потери. За последними тщательно следили и непрерывно сравнивали с нашими, к сожалению, также не легкими жертвами. В результате соотношение потерь сводилось, приблизительно, к 2,5:1, то есть на двух немцев, выводимых из строя, приходилось с той стороны пять таких же французов. Как ни прискорбны были немецкие жертвы, но ясно было, что они приносились для доброго, сулящего большие перспективы дела. Операции развивались в духе намерений, положенных в основу их хода.

Філіпп Петен називає цифру загальних втрат 2-ї армії за вказаний період в 6563 офіцерів і 270 000 солдат (KIA, WIA, MIA, POW). Втрати німецької 5-ї армії оцінюються в 280 000 чоловік, тобто фактичне співвідношення було 1:1. Прибільшення втрат противника є звичайною практикою на всіх війнах, але в Битві за Верден така практика на найвищому рівні вперше в історії призвела до настільки жахливих наслідків.

Ілюзії німецького верховного командування, що французькі сили знищуються з шаленою швидкістю, підживлювала часта ротація французьких дивізій. В усіх аспектах це виявився найбільш вдале рішення французького командування.

Починаючи з липня генерал Нівель почав готувати нову контратаку з метою відбити всі втрачені позиції. На цей раз підготовка зайняла кілька місяців, оскільки потрібен був час для створення дійсно серйозної переваги над німцями в кількості стволів та снарядів. Це ускладнювалось тим, що відтепер резерви армій йшли не тільки на Верден, а і на Сомму, де справи йшли зовсім не добре. Тим не менш, пригнічений стан суспільства змушував військових шукати блискучої символічної перемоги, і генерал Нівель був твердо налаштований досягти її, взявши форт Дуомон.

Весь період з липня по жовтень не припинялись локальні бої та спроби відбити деякі точки на карті, такі як село Фльорі. В цей період з французької сторони сталась така ж трагедія, як у німців в Дуомоні - 4 вересня в тунелі Таванн, де укривались 3000 солдат, сталась детонація боєприпасів, яка забрала життя більше 500 людей.

14 жовтня розпочалась 6-денна французька артпідготовка в секторі Дуомон. Більше 700 гармат випустили 855 тисяч снарядів. Безпосередньо сам форт обстрілювали дві 400-мм залізничні гармати Saint-Chamond. Як мінімум 6 снарядів пробили бетонні перекриття і вразили гарнізон всередині.

20 жовтня вслід за вогневим валом своєї артилерії пішли в атаку 3 французькі дивізії під зведеним командуванням генерала Манжена. Після запеклого бою 24 жовтня французькі війська увірвались у форт Дуомон, взявши 4000 полонених. Атака на форт Во захлинулась, але через тиждень боїв німці самі його лишили і 2 листопада його зайняв французький розвідувальний загін, що знаменувало успіх цього контрнаступу.

15-17 грудня Нівель провів другу контратаку з метою відбити позиції, які були за французами до початку битви. Майже всюди на східному березі німці були відкинуті. Деморалізовані місяцями безперервних атак без ротацій, німецькі полки, які змінили склад по кілька разів, після шаленого артобстрілу не витримали натиску. В своїй фінальній контратаці французи взяли більше 10 000 полонених. Існує анекдот, що один з німецьких офіцерів поскаржився генералу Манжену на погані умови утримання, той відповів: "Вибачте, панове, я не очікував, що вас буде так багато".

Після закінчення кампанії під Верденом і на Соммі французький уряд прийняв рішення змінити головнокомандувача. Жозеф Жоффр, колись рятівник Франції в битві на Марні, остаточно втратив довіру і був відправлений працювати послом в США. Майбутній командир американського експедиційного корпусу Джон Першинг відзначав, що на своїй посаді Жоффр зробив надзвичайно багато для військового співробітництва двох країн, а його знання допомогли американцям частково підготуватись до такої Війни, яка їх чекала.

Частково зрозуміти ступінь розбрату, який почався в істеблішменті на фоні минулих військових катастроф, можна зі спогадів президента Пуанкаре. Як хитрий політик, Пуанкаре то тут, то там приписує вустам інших депутатів чи міністрів слова зневаги до командування, яке провалило контрнаступ, комусь навіть підозри у військовому перевороті. Кампанія проти Жоффра почалась ще в кінці 1915 і дійшла до логічного завершення після взяття Дуомона. У Франції тепер була нова зірка - генерал Нівель, який виграв бій на найважчій ділянці. З усіх інших фігур він виглядав найбільш вигідно - старого монархіста Кастельно не любили соціалісти; Петен був "надто оборонним", а ніхто з уряду не бачив інших варіантів перемоги крім наступу; наступ Фоша на Соммі закінчився невдачею. Крім цього, Нівеля вирізняла його харизма, вміння говорити і заводити друзів. Саме йому дісталась посада головнокомандувача, і саме від нього очікували переможного плану закінчення війни. І у Нівеля був цей план.

На сьогоднішній день підраховано, що Верденська битва коштувала обом сторонам більше 700 тисяч людей. Верхня межа французьких втрат оцінюється у 400 000, з них 163 000 вбитими; німецька - 355 000, з них вбитими 143 000. Точна кількість жертв не буде встановлена ніколи, адже з обох сторін мертві продовжували роками лежати на полі бою і під завалами.

В 1920-х французький військовий міністр Андре Мажино розпорядився провести пошукові роботи і збудувати під Верденом меморіальний комплекс, який став одним з найважливіших місць пам'яті про Велику війну. Сьогодні в Осуарії Дуомон зберігаються рештки 130 тисяч солдат з обох сторін, яких знайшли на полі бою або в братських могилах і які ніколи не будуть ідентифіковані.

Битва за Верден стала однією з найгірших подій в історії не тільки Франції, а і всього людства, але вона так і не поклала край війні.

За планом Нівеля, війну мав закінчити на цей раз вже остаточний французький контрнаступ.