1914. Тотальний наступ

Французька нація вступила в Першу світову з великим ентузіазмом. Франція була готова мобілізувати найбільшу в своїй історії армію, політичні партії були як ніколи єдині, уряд та преса обіцяли скору перемогу і реванш над споконвічним ворогом. Але подальша сутичка між двома циклопічними арміями, які одночасно реалізували стратегію наступу, призвела до небаченого в науці божевілля.

Незважаючи на пануючий в армії та суспільстві "культ наступу", військово-політичне керівництво Франції та інших держав одночасно як прагнуло війни, так і боялось в неї вступати. В 1911 Франція свідомо ухилилась від конфлікту після провокації Німеччини в Марокко. Після вбивства Франца-Фердинанда великі держави цілий місяць намагались знайти можливість відтягнути війну (так звана "Липнева криза"). Поки йшли переговори, французьке командування наказало відвести всі війська від кордону для уникнення провокацій. Вільгельм ІІ навіть зробив Антанті пропозицію "зупинки в Белграді" - дочекатись поки Австро-Угорщина захопить Белград, після чого на мирній конференції дипломатично покарати Сербію, зберігши status quo між великими державами. Не чекаючи розв'язки, Росія почала мобілізацію, що кайзер сприйняв як однозначний акт агресії, на що відповів оголошенням їй війни. 2 серпня Німеччина почала приводити в дію план Шліффена, окупувавши Люксембург і ввівши свої авангарди в Бельгію. Війна, до якої готувались десятиліттями, почалась.

В своїх мемуарах, написаних у формі щоденника, президент Франції Раймон Пуанкаре в самому початку задає сам собі питання - а чи достатньо готова армія проти лобового зіткнення з німецькою? Чи достатньо у неї озброєння і боєприпасів? Проте, наступальний план війни був підготовлений вже давно і при його реалізації ні в кого не було сумнівів в успіху.

2 серпня 1914 у Франції було оголошено загальну мобілізацію.

Також в перші дні війни у Франції було проголошено Священний союз політичних партій - політики всіх кольорів та вподобань, соціалісти і монархісти, домовились відтепер працювати спільно заради армії та перемоги. В один момент армія стала найбільш авторитетним інститутом держави. В суспільстві панувало піднесення та високі очікування, які підживлювала преса. Завдяки цьому ентузіазму мобілізація була проведена якісно і вчасно, в армію були черги з добровольців.

Перші два тижні серпня були гонкою великих держав в швидкості мобілізації. В Німеччині в цей час 11 000 потягів перевозили в напрямку фронту більше 3 млн солдат. Через залізничний міст в Кьольні кожні 10 хвилин проходив потяг з військовими. Солдатами новосформованих полків були забиті також вокзали і залізниці Франції. Французький план передбачав повну мобілізацію армії в термін 15 днів, територіальних військ в 19. По завершенню мобілізації мав відбутись тотальний наступ, передбачений довоєнним планом.

Французький план XVII передбачав розгортання 5 армій вздовж кордону з Німеччиною.

Перша і Друга армії генералів Дюбайля і Кастельно (сумарно 27 дивізій) мали завдання наступати на Лотарингію, обходячи зі сходу німецький укріпрайон в Меці (Moselstellung). Це був напрямок французького головного удару, заради якого все і затівалось.

Головнокомандувач Жоффр знав, що головний удар німців відбудеться через Бельгію. Контрдії, які він розробив, полягав в ударі Третьої і Четвертої армій (18 дивізій) через Арденнський масив, де він сподівався "дати під дих" наступаючиму крилу німців. Зустріти основний німецький удар в Бельгії мала П'ята армія генерала Ланрезака (13 дивізій). Наскільки сильним виявиться цей удар і наскільки слабко підготовлена протидія французи ще не уявляли - німецьке наступаюче крило переважало французів більше ніж вдвічі.

Розрахунок Жоффра та французького командування тримався на двох стовпах - вірі у власну моральну перевагу та вірі в те, що Німеччина не витримає комбінованого удару з двох фронтів. Синхронний з росіянами наступ був обговорений Жоффром з російськими військовими ще до війни, і як і більшість французів, він вірив в неминучий успіх росіян в Східній Пруссії.

По завершенню мобілізації Франція мала 1.6 млн солдат в бойових корпусах (з них в розпорядженні Жоффра на німецькому фронті знаходилось 1.3 млн), ще майже 1.5 млн в резервних та територіальних частинах. Протистояли французам 7 німецьких армій загальною чисельністю 1.7 млн солдат, що теж мали в тилу півторамільйонний резерв.

Як бачимо, при достатньо схожій чисельності, сторони розмістили свої наступаючі війська асиметрично в сподіванні, що успіхи і темп їх наступу виявиться кращими за ворожий. З тією різницею, що найсильніше німецьке групування мало наступати крізь "відкриті ворота" поки найсильніше французьке буде атакувати там, де Рейх готувався до оборони десятки років.

Бої першого місяця війни стали кінцем епохи кольорових мундирів і шоком для всіх учасників, тому саме цей період є найбільш висвітленими в літературі. Класичною книгою з теми є "Серпневі гармати" Барбари Такман, в якій дуже детально розказано про все, що сталось з Францією в цей час.

Першою бойовою операцією французької армії став обмежений наступ в Ельзасі. Поки німецька армія здійснювала просування в Бельгії, Жоффр наказав Першій армії нанести відволікаючий удар на найбільш південній ділянці фронту. 7 серпня 7-й корпус генерала Бонно перейшов кордон, але діяв повільно і обережно. Жоффр в телеграмі генералу Дюбайлю критикував повільний темп просування 7-го корпусу, у відповідь на що Дюбайль наказав своєму підлеглому наступати не озираючись ні на що і "заплатити ціну" (дослівно). Наступного дня Бонно зайняв стотисячне місто Мюлуз, після чого послідував німецький контрудар. Перший бій склався для французької піхоти невдало - досвід перших штикових атак за статутом, німецькі артобстріли важкими калібрами та перше масоване застосування кулеметів підірвали мораль французьких полків і ті почали здавати назад. В цьому бою проявив себе командир артилерійського полку корпусу полковник Робер Нівель, який прикрив відхід одного з полків піхоти, який дуже постраждав в битві і відступав в безладі. Нівель розмістив 5 батарей 75-мм гармат в посадці і відкрив ураганний вогонь прямою наводкою по наступаючій німецькій піхоті та наніс їй фатальних втрат. Це був початок великого шляху офіцера, який зробить величезний внесок в тактику застосування артилерії та розробить тактику наступу за вогневим валом. Дуже скоро Нівель отримає підвищення і під його командуванням французька армія проведе свої найбільш відомі битви, одну з яких навіть назвуть на його честь. 7-й корпус зумів відступити за кордон і розмістився на прикордонних укріпленнях в районі Бельфора. Корпус отримав у підсилення кілька дивізій резерву, з яких була створена "Армія Ельзас". За зволікання в наступі і подальший провал генерал Бонно був пізніше відсторонений від командування. Перший бій Франції у Великій війні закінчився поразкою, але на фоні гігантських приготувань країни це була лише мала неприємність.

Тим часом на півночі німецька армія, реалізуючи план Шліффена-Мольтке, заходила все глибше до Бельгії. Опір бельгійської армії став одним з перших сюрпризів війни - маленька, всього 100 тисяч, армія маленької країни не здалась і не розбіглась, а стала в оборону згідно всіх статутів. З перших днів національний спротив і керівництво військами очолив бельгійський монарх Альберт І, останній з великих королів. Місцями бельгійська армія навіть досягала успіху - 12 серпня в битві при Халені бельгійські війська відбили атаку німецького кавалерійського корпусу генерала Марвіца.

Найбільший спротив німецька армія зустріла під Льєжем. Командував обороною міста 63-річний генерал Жерар Леман, в минулому наставник короля Альберта, який відхилив німецьку вимогу здатись. Льєж вважався найбільш укріпленим містом Європи - його оточувала мережа бетонних фортів, які німці були не здатні взяти лобовим штурмом. Перші спроби взяти Льєж закінчились для німецької армії великими втратами - більше 5000 вбитих і поранених всього за 3 дні, тому було прийнято рішення застосувати важку облогову артилерію. Німці стягнули до Льєжа кілька батарей 420 мм гармат "Велика Берта" і навіть попросили у Австро-Угорщини виділити батарею 305 мм мортир Шкода М11, які цілодобово обстрілювали бельгійські форти. Під час одного з таких обстрілів важкий німецький снаряд накрив командний пункт генерала Лемана, якого потім німецькі солдати дістали з-під завалів. Німці проявили до генерала лицарську повагу, дозволивши тому зберегти свою зброю, а в 1917 році взагалі репатріювали з полону в Швейцарію через ускладнення здоров'я. Сам Леман до кінця життя стверджував, що сам він нікому в полон не здавався, а був захоплений без свідомості. Облога Льєжа протривала до 15 серпня - після зруйнування всіх фортів і німецьких штурмів залишки гарнізону здались в полон. Ця героїчна оборона коштувала бельгійцям 20 тисяч солдат, і хоча вона затримала німецький графік всього на 2 дні, мала велике моральне значення для бельгійців і французів на інших фронтах.

При облозі Льєжа відзначився німецький генерал Еріх Людендорф, який був прикомандирований від Генерального штабу до однієї з піхотних бригад як спотерігаючий. Людендорф до війни вивчав систему укріплень Льєжа, і використовуючи свої знання та з певним відсотком удачі йому вдалось знайти в бельгійській системі оборони слабке місце, через яке він провів бригаду в міську забудову. Ініціатива та вміння Людендорфа вирішувати кризові ситуації були настільки високо оцінені на найвищих щаблях, що саме його призначили начальником штабу 8-ї армії стримувати російський наступ в Східній Пруссії. Взяттю Льєжа Людендорф присвятив главу своїх спогадів.

Было очень важно захватить речные переправы через Маас у Бизе неповрежденными. По моей просьбе вперед послали роту самокатчиков. Вскоре один из них вернулся и доложил, что рота была окружена близ Бизе и полностью уничтожена. С двумя сопровождающими я немедленно отправился на место предполагаемого боя и, к моей радости, обнаружил всех солдат самокатной роты живыми, только командир был тяжело ранен выстрелом с противоположного берега Мааса. Память об этом небольшом эпизоде сослужила мне хорошую службу. Он сделал меня невосприимчивым к разного рода «обозным слухам». А великолепные громадные мосты через Маас у Бизе оказались все-таки взорванными: Бельгия основательно подготовилась к войне. Эрих Людендорф, "Мои воспоминания 1914-1918".

Взяття Льєжа відкривало німцям оперативний простір аж трьом арміям - фон Клюка, Бюлова і фон Хаузена, для подальшого наступу в обхід основних французьких сил. В своєму наступі німці діяли сміливо і агресивно. Управління військами здійснювалось за принципами, закладеними ще Мольтке-старшим, які давали майже необмежену ініціативу командирам армій, що вели наступ спираючись на своє розуміння ситуації, отримуючи від Генерального штабу лише глобальні вказівки. На противагу цьому, французький генеральний штаб застосовував директивні методи управління. Жоффр особисто слідкував за просуванням корпусів та навіть окремих дивізій та вимагав від підлеглих жорсткого слідування наказам. Як це, наприклад, було в першому французькому наступі на Ельзас.

14 серпня, дочекавшись, поки Перша і Друга армії отримають мобілізаційні поповнення, Жоффр віддав наказ про початок рішучого наступу на Ельзас і Лотарингію. Почалась ключова фаза події, яку історики назвуть "Битвою за Кордони" (Battle of the Frontiers). Директива Жоффра військам вимагала "шукати битви всіма з'єднаннями і силами".

В другий раз французька армія перейшла кордон в Ельзасі і вдруге зайняла Мюлуз. В деяких місцях французькі кавалеристи навіть досягли Рейну. В кожному зайнятому місті знову проголошувалась прокламація про кінець окупації, але буквально через кілька днів німецька армія знову нанесла контрудар і у важких боях відкинула французів.

Домінік Ріхерт, ельзасець, був мобілізований в німецьку армію і провоював всю війну, залишив про цей час спогади з назвою "Краща можливість померти", в яких детально розповів і про бої серпня 1914:

Перед нами лежали мёртвые и раненые французы, насколько охватывал глаз. Там лежали и мёртвые немцы, раненых уже унесли. Я подошёл к ближайшему раненому французу и поделился с ним кофе из фляги. Как этот бедолага благодарил! Подъехали немецкие санитарные кареты, которые увезли раненых французов. Мёртвые частью были ужасного вида, некоторые лежали ничком, некоторые навзничь. Кровь, скрюченные руки, остекленевшие глаза, искаженные лица. Многие судорожно сжимали оружие, другие – полные горсти земли или травы, которые они вырвали в агонии. [...] Далеко впереди я увидел лошадь, стоящую в овсяном поле с опущенной головой. Подойдя ближе, я увидел, что она стоит со своим мёртвым наездником, французским кавалеристом, и сама тяжело ранена в задние ноги и живот. Из сострадания я выстрелил ей в голову.

Следующие два дня мы дежурили в казарме и могли отдохнуть. Большинство хотело совершить бог весть что и застрелить кучу французов. Особенно широко пасть разевали те, кто во время боя пережил больше страха.

Одночасно з цим відбувався удар Першої та Другої армій в Лотарингії. Нюанс полігав в тому, що місце для головного удару французів, а саме рівнина між Мецем і річкою Саар, була очевидна німцям ще задовго до війни. Слід зазначити, що попередній французький план XVI відкидав ідею наступу в Лотарингії, але був відхилений ярими мілітаристами і головнокомандувачем особисто. Очікування французького наступу в цьому місці було частиною плану Шліффена, і німці мали кілька заготовлених варіантів протидії. Якщо Шліффен не боявся втрати територій і хотів навмисно залишити цей фланг слабким, давши французам змогу зайти глибше в пастку, Мольтке-молодший не став так ризикувати і підсилив цей напрямок, знявши війська з правого крила. Якщо пізніше це назвуть однією з критичних причин провалу плану Шліффена, то конкретно на напрямі Лотарингії французькі війська були приречені нанести лобовий удар в міцну стіну. Тепер 600-тисячному групуванню французів з 27 дивізій протистояли приблизно такої ж чисельності війська під командуванням принца Рупрехта Баварського з 23 дивізій.

Як і було заплановано обома сторонами, перші дні наступу французів розвивались успішно, армія займала місто за містом. "Я не можу уявити, що французи повторять у більших масштабах у Лотарингії ту дурість, яку вони щойно зробили у Верхньому Ельзасі" - так прокоментував французький наступ офіцер штабу 6-ї німецької армії Герман фон Мерц. Французька преса святкувала звільнення кожного населеного пункту, подаючи це як вже здійснену перемогу, хоча більшість територій німці свідомо залишали без бою. "Скільки за останні 15 днів ми пережили радісних фактів, що не мали продовження?" - рефлексував у своїх спогадах президент Пуанкаре. Одночасно з цим Жоффр вимагав від військ результату і ще більш стрімкого наступу.

20 серпня, давши французам просунутись достатньо далеко, принц Рупрехт дав бій на флангах наступаючих армій під Моранжем і Саарбургом. Саме в цих двох битвах в повній мірі проявила себе військова машина індустріальної епохи - німецька артилерія та кулемети знищували піхотні порядки французів як на конвеєрі.

Слід сказати, що наступ, до якого французи готувались стільки років, відбувався в повному хаосі і з жахливою взаємодією між підрозділами, як між обома арміями, так і між корпусами. Ще за тиждень перед наступом Жоффр несподіваним чином вирішив зняти з цієї ділянки фронту 2 корпуси армії генерала Кастельно і перекинути їх на бельгійський напрям. Як писав сам Кастельно: "Моя армія була позбавлена двох гарних і добрих флагманів, які становили один із найцінніших елементів моєї довіри. Я знаю, з чийого гарячого мозку ця раптова зміна. Це виклик здоровому глузду. Це нам дорого обійдеться". На заміну кадровим корпусам Жоффр надіслав Кастельно два корпуси з новосформаваних дивізій, що не мали до того оперативного злагодження.

В результаті, при наступі на Моранж французькі корпуси атакували без жодної координації дій. Командир 20-го корпусу генерал Фош, колишній викладач Військової академії і один з творців ідех Тотального наступу, проігнорував наказ Кастельно притримати атаку і розпочав наступ на підготовлені німецькі позиції з власної ініціативи, не чекаючи синхронного наступу сусідів. В результаті сусідній 15-й корпус вступив в бій коли корпус Фоша вже виходив з нього понівечиним. Солдати 15-го наступали крізь болотисту місцевість і зазнавали великих втрат від німецької артилерії. Найбільше постраждав 111-й піхотний полк, який за день втратив 75% складу вбитими і пораненими з початкової чисельності в 2000 чоловік. Втрати цього дня були настільки великими, що німці, за якими лишилось поле бою, ховали загиблих з обох боків в братських могилах. Для німців цей успіх також коштував дорого, адже місцями французам вдавалось дійти до штикових атак, хоча найбільше втрат їм наносила французька артилерія, знамениті 75-мм гармати.

Після війни всі командуючі в цьому бою в своїх мемуарах звинувачували один одного в підставі і некомпетентності. Кастельно критикував Дюбайля і Жоффра, Дюбайль - Жоффра і Кастельно, корпусні командири один одного просто ненавиділи. Саме завдяки взаємним звинуваченням командирів французькі історики і отримали змогу дізнатись про бої цього періоду найбільш докладно.

В бою за Моранж загинув один з синів генерала Кастельно, який був молодшим офіцером в піхоті. Коли генералу доповіли про трагедію, той витримав хвилину мовчання і звернувся до свого штабу: "Що ж, продовжимо". Під час цієї ж операції загинув і єдиний син майбутнього головнокомандувача генерала Фоша. Слід віддати належне, у дуже багатьох французьких генералів сини воювали у військах першої лінії.

Однак, поразка в Лотарингії була для французьких військ лише початком труднощів. Війська принца Рупрехта перейшли в контрнаступ по п'ятам відступаючих французьких корпусів і перейшли кордон.

Дії принца Рупрехта і фельдмаршала Мольтке в цій операції заслужили дуже багато критики після війни. Сер Ліделл-Гарт пише, що Рупрехт дуже ревнував до успіхів своїх колег на бельгійському напрямку, йому не подобалась роль відступаючої приманки і допоміжного гравця. Рупрехт звернувся до Мольтке за дозволом розпочати власний наступ, на що йому відповіли: "Ми не станемо вас стримувати, заборонивши атаку. Ви маєте взяти відповідальність на себе. Прийміть рішення так, як вам підкаже сумління". Звісно, що принц атакував.

Війська принца перейшли французький кордон з метою прорвати французькі укріплення на плечах відступаючих військ. Тому німці діяли дуже агресивно, постійно атакуючи французькі полки, не даючи їм можливість відірватись та перегрупуватись. Положення врятував генерал Кастельно, який 24-26 серпня зумів зібрати боєздатний резерв і дати бій німцям при Trouée de Charmes. Концентрованим вогнем артилерії французи розбили німецькі колони і врятували від падіння місто Нансі. Французи зуміли зупинити німецький наступ на лінії прикордонних укріплень, що було важким ударом по плану Шліффена - військам Кастельно, що сперлись на оборонні форти, вже не загрожувало оточення і з їх числа Жоффр зміг перекинути боєздатні корпуси щоб посилити північний фланг, де німецький наступ відбувався в повну силу. Кастельно заслужив славу "рятівника Нансі".

На інших напрямках "тотальний наступ" французів також зазнав краху. Наступ Третьої і Четвертої армій в Арденнах відбувався з ще гіршою оперативною взаємодією. Зустрічний бій з німцями тривав всього два дні, за які французи встигли втратити більше 40 тисяч людей вбитими і пораненими проти 11 тисяч німецьких втрат. Саме в битві в Арденнах найбільш яскраво проявила себе перевага німців у великих калібрах і утопічність атак густим строєм французької піхоти проти кулеметів. Цитата з книги радянського військового теоретика Галактіонова "Темпи операцій" про бій одного з полків 3-ї армії в Арденнах:

Внезапно, продвинувшись несколько сот метров от Виль-о-Монтуа (южнее Лонгви), командир 1-й роты приказывает снять ранцы и устремляется со своей ротой в штыковую атаку. Результат был ужасающим: в несколько секунд капитан, два лейтенанта, адъютант, три четверти состава роты были скошены пулеметами, скрытыми позади снопов. Оставшиеся в живых бежали в беспорядке, увлекая за собой 2-й батальон. '

Найбільше втрат в усіх боях всі сторони несли від артилерії, але шок, який завдало масоване застосування кулеметів на французьку піхоту, що наступала в повний зріст в кольорових мундирах, став у військовій літературі своєрідним похмурим мемом. Цей ефект був досягнутий не в останню чергу тому, що німецькі дивізії, при тому що мали однакову кількість кулеметів (по 6 штук) з французькими, не розподіляли їх по батальйонам, а мали за штатом окрему кулеметну роту. Там, де німцям вдавалось застосувати ці роти в повному складі, піхота французів скошувалась як в наведеному вище прикладі.

Найгірше склалась історія Колоніального корпусу 3-ї армії, який через погану розвідку і взаємодію потрапив в оточення в селі Россіньйоль і був майже повністю знищений, втративши за день більше 16 тисяч чоловік. Тоді ж прийняла свій перший і останній бій артилерія корпусу, яка була затиснута між селом і річкою Семуа. Артилеристи не здавались і відбивались в ближньому бою, знешкодили гармати і вбили всіх їздових коней аби ті не стали ворожим трофеєм. Командувавший цим боєм лейтенант Ернест Псішарі, в минулому священник, загинув поруч зі своїми людьми, в полон 'не здався майже ніхто.

Зазнавши невдачі, двом французьким арміям нічого не лишалось крім відступу на довоєнні позиції.

Найбільш складною для Франції була ситуація на бельгійському фланзі. За попередніми планом, лівий фланг 5-ї французької армії мали прикрити британські експедиційні сили, які затримались з прибуттям на цілий тиждень через дискусії серед британського командування про кращий спосіб застосування цих сил. За планом, Британський експедиційний корпус мав складатись з 3 піхотних корпусів (і однієї кавдивізії), однак до початку французького наступу прибули лише два. Тим не менш, П'ята армія генерала Ланрезака увійшла в Бельгію і отримала наказ атакувати німецькі війська, що оточували Льєж.

Неприємною несподіванкою для французів стало те, що поки армія Ланрезака розгорталась, німці давно форсували Маас і вже далеко обігнули французький лівий фланг. Жоффр серйозно недооцінював німецькі сили і вважав, що у Ланрезака достатньо військ щоб якщо не розбити, то зупинити німецький натиск. 16 серпня німці остаточно взяли Льєж, однак 20 серпня Жоффр був досі впевнений, що бельгійська фортеця тримається (тодішні засоби зв'язку і розвідки передавали інформацію повільніше ніж сьогодні). Генерал Ланрезак, по мірі надходження нової інформації про диспозицію німецьких військ, що йому протистояли, все більше впевнювався в тому, наскільки загрозливе його становище - проти нього була рівна йому по силі Друга німецька армія фон Бюлова, його правому флангу загрожувала Третя армія, від якої його захищала лише річка Маас, його лівий фланг був під загрозою обходу Першою армією генерала фон Клюка, а британський корпус на її шляху був мінімум втричі слабшим. Ланрезак намагався переконати Жоффра в марності наступу, через що викликав лише гнів головнокомандувача і ще більш ультимативні вимоги атакувати. 21 серпня 5 армія Ланрезака, фактично будучи в напівоточенні, атакувала німців в самому центрі біля містечка Шарлеруа.

В битві при Шарлеруа взяв участь рядовим солдатом майбутній письменник П'єр Дрійо ла Рошель, який залишив про цей день спогад, який так і називається, "Комедія Шарлеруа". Ви зробите велику справу, якщо прочитаєте цей твір, написаний у форматі флешбека, коли закінчите цю статтю.

С вершины холма я видел французскую армию, развернутую на равнине под обстрелом. Какой-то старый анекдот, давным-давно забытый и внезапно оживший, чтобы быть сурово уничтоженным! Эти войска, пестревшие синим и красным, напоминали батальные картины
середины прошлого века. Армия устарела и имела растерянный вид. Она была уличена в беспечности и хвастовстве, но всё же пыталась проявить задор, хотя была весьма не уверена в своих силах. Генералы имели грустный вид. Их сопровождали кирасиры, как бы созданные, чтобы умереть где-нибудь под Рейшофеном (місце самовбивчої атаки кірасір в 1870 році - прим.). Впереди не видно было ничего. Немцы сумели слиться с окружающей природой, что было не так глупо. Видел я еще согнувшегося на лошади артиллерийского майора в стареньком капюшоне, успевшего уже потерять свои батареи. Вспоминалось прочитанное у Маргерит и Золя. Все было похоже на пересмотренное и расширенное переиздание 1870 года.

Какую потрясающую нелепость выдумали наши генералы для защиты от вражеской артиллерии! Целый взвод должен броситься наземь в кучу, ранцами кверху! Это называется «щитом черепахи». Какая нелепая попытка — спастись от современной механизированной войны приемами, достойными эпохи древнего Рима! Мы прижимались друг к другу кучами, человек в сорок-пятьдесят, топорща спины. Наши ранцы, образуя своего рода настилку, едва ли могли бы спасти нас даже от шрапнели и осколков, но уж вовсе никуда не годились против бризантного снаряда!

Какой это был адский грохот! Только впоследствии я узнал результаты. Пятьсот человек убитыми потерял наш полк в этот день. Эти пятьсот Матиго погибли во время атаки, от пулеметов, а не от неумолкающих пушек. Атакующие Матиго были подкошены и улеглись в своих красных штанах, сжимая винтовки с примкнутыми штыками.

Битва при Шарлеруа так само закінчилась поразкою і хаотичним відступом, який прикривали вогнем 75-мм гармати. Єдине що, Ланрезак зупинив атаку раніше, ніж стало надто пізно, тому втрати його армії в цей день склали "всього" 10 тисяч чоловік. Через 2 дні, 23 серпня, німецькі війська атакували позиції британського корпусу в місті Монс. Битва за Монс позиціонується в британській історії як славетна сторінка, оскільки британські дивізії після виснажливого маршу дали гідний бій прусській гвардії і нанесли їй відчутних втрат - 4500 чоловік проти 1500 з британської сторони. Тим не менш, після цієї сутички з авангардом німецької армії, сер Джон Френч скомандував своїм військам відхід.

Так впродовж трохи більше одного тижня закінчилась Битва за кордони - повним крахом французького наступу, спроба якого коштувала Франції 250 000 солдат вбитими, пораненими і полоненими. Вздовж всього кордону почався обвал фронту. Більше того, в ці ж дні російська армія зазнала ганебної поразки під Танненбергом в Східній Пруссії і почав видихатись російський наступ на Галичині. Франції більше не було на кого сподіватись.

Почався найскладніший етап кампанії, що увійшов в історію як Великий відступ.

Отступление — это значит, что ты шагаешь и тебя бьют, а боев нет. Только и дела, что шагать. Некогда спать, некогда есть, некогда пить. Тащишь ружье и ранец до того места, где можно будет их сдать победителю. И весь свет плевать хочет на тебя. И боги, и люди способны только обращать внимание на победителя. //Пьер Дриё ла Рошель, "Комедия Шарлеруа"//.

Відступ у військовій науці вважається найскладнішим типом операцій. Перед маршалом Жоффром постала надскладна задача - зупинити розвал мільйонної армії, вгамувати шок суспільства від нищівної поразки, підготувати до бою резерви та зупинити ворога на нових оборонних рубежах. Ситуації ускладнювало те, що бої по факту не закінчились і зібрати повну картину по стану справ у військах було надзвичайно складно.

Президент Пуанкаре пише, що в ці дні Жоффр, не дивлячись на критичну ситуацію, зберігав холодну впевненість і ця впевненість вселяла в керівництво держави віру в кінцеву перемогу. Сам Жоффр в ці дні взяв особисту відповідальність за операції на всіх напрямках - він особисто їздив у війська, проводив наради і прагнув особисто розібратись в якому стані знаходиться кожна з армій в цей момент. Щоб всюди встигати Жоффр навіть призначив своїм водієм гонщика-чемпіона Жоржа Було (в ці дні до армії пішли багато відомих спортсменів Франції). Головнокомандувач майже не бачив сну і в своїх мемуарах написав: "Це були найважчі дні мого життя".

Це були найвеличніші дні його життя.

Першою гарною звісткою стала перемога Кастельно під Нансі, яка дала Жоффру змогу взяти з цієї ділянки боєздатні корпуси. Далі Жоффр наказав Третій армії зайняти оборону в районі Вердена, спершись на його мережу фортів, і триматись там будь-якою ціною. За планом Жоффра весь фронт правіше Вердена мав намертво закріпитись на довоєнній лінії оборони. З цього моменту Верден став набувати символічного значення в Великій війні. Одночасно лівіше Вердена мав відбуватись відступ на більш вигідні позиції доти, поки не з'явиться можливість для контрудару. Саме тут впродовж 20-х чисел серпня і на початку вересня відбувалась смертельна гонка двох армій проти часу, який потрібен був Жоффру щоб ввести в бій резерв. В ці дні йому довелось прийняти багато складних з моральної точки зору рішень, серед яких було свідомо лишити прикордонні фортеці Мобеж та Ірсон та їх гарнізони сидіти в оточенні в спробі затримати німецький наступ. Втім, залишені на смерть старі фортеці (які, до того ж, Жоффр свідомо не готував до оборони перед війною) не витримали бомбардувань важкої артилерії - облога Мобежа тривала всього тиждень, 40-тисячний гарнізон здався в полон, не нанісши німцям суттєвої шкоди. Проте, більших успіхів з оточення французьких військ - головного задуму плану Шліффена - німцям не вдавалось досягти.

На диво, несподівані невдачі не зломили волю суспільства. Незважаючи на шок, переможна ейфорія перших днів змінилась не розпачем, а ще більшим запитом на реванш - армія отримала підтримку всіх верств і новий потік добровольців, авторитет військового керівництва був все ще на висоті, оскільки саме від нього зараз залежало існування держави.

"Затем благородная твердость французской армии, умевшей стать выше поражений и совершенных ошибок, сражавшейся так, как если бы она шла за Наполеоном в дни его славы! Кровавые поражения вдоль всего фронта, восемь переходов вглубь страны при отступлении, – явно ошибка в расчете, – и никогда ни одного упрека, ни одной жалобы, ни одной фразы вроде: «Nous sommes trahis!» [Нас предали!] Франция твердо решила победить или умереть, убежденная в том, что ей дано право выбора такой альтернативы" //Уинстон Черчилль, "Мировой кризис"//

Армія чекала одного - наказу на контратаку, і у Жоффра вже був готовий план.