Великий потоп

На четвертий день творіння, Господь створює риб та птах:

²¹ І створив Бог риби великі, і всяку душу живу плазуючу, що її вода вироїла за їх родом, і всяку пташину крилату за родом її.

На п'ятий — звірів:

²⁴ І сказав Бог: „Нехай видасть земля живу душу за родом її, худобу й плазуюче, і земну звірину за родом її“. І сталося так. ²⁵ І вчинив Бог земну звірину за родом її, і худобу за родом її, і все земне плазуюче за родом його. І бачив Бог, що добре воно.

Кожного разу, коли Господь створює тварин, Він каже, що ці тварини мають бути створені "за родом своїм", тобто, за своїм походженням — за походженням, яке є таким самим, як у наявної тварини. Простіше кажучи, Господь забороняє змішування живих істот, які були створені окремо. Це закон творіння.

Залишається питання: чи розповсюджується цей закон і на людей? Давайте подивимось на такі цікаві вірші Біблії, як Буття 6:1-2:

¹ І сталося, що розпочала людина розмножуватись на поверхні землі, і їм народилися дочки. ² І побачили Божі сини людських дочок, що вродливі вони, і взяли собі жінок із усіх, яких вибрали.

Зазвичай ці вірші трактують так: "Сини Божі" — нащадки Сифа, другого сина Адама, "дочки людські" — нащадки Каїна. У цієї трактовки є серйозна проблема. Слово, що позначає людину, яка "розпочала розмножуватись на поверхні землі", і нащадками якої є ці дочки, є словом «aw-dawm'», котре є ім'ям першої людини — Адама, а також позначає його потомство (Конкорданс Стронґа, H120). Як нам відомо з попередньої статті, Каїн не є нащадком Адама, отже, це трактування хибне.

Менш поширене трактування: Сини Божі — янголи, дочки людські — звичайні людські жінки (як ми вже з'ясували, нащадки Сифа). Це трактування є традиційним уявленням ізраїльтян та ранніх християн, про що свідчать такі відомі апокрифи, як Книга Еноха та Книга Ювилеїв.

Читаймо Буття далі:

³ І промовив Господь: Не буде Мій Дух перемагатися в людині навіки, бо блудить вона. Вона тіло, і дні її будуть сто і двадцять літ.

Ми бачимо ясну вказівку — змішання з істотами, що не належать до потомства Адама — блуд. Таким чином, ми знаходимо підтвердження тому, що закон "рід за родом" розповсюджується на людей.

Це ще сильніше підкреслюється далі в Бутті:

⁵ І бачив Господь, що велике розбещення людини на землі, і ввесь нахил думки серця її тільки зло повсякденно. ⁶ І пожалкував був Господь, що людину створив на землі. І засмутився Він у серці Своїм.

Нарешті, Господь настільки незадоволений такою обстановкою справ, що вирішує прийняти радикальні міри:

⁷ І промовив Господь: Зітру Я людину, яку Я створив, з поверхні землі, від людини аж до скотини, аж до плазунів, і аж до птаства небесного. Бо жалкую, що їх Я вчинив.

Про судьбу ж анголів, що згрішили, нам розповідає Еноха 2:43:

⁴³ У ті дні їх кинуть у вогняну безодню; на муку і в узи вони будуть ув'язнені на всю вічність.

І підтверджує Юди 1:6:

⁶ І Анголів, що не зберегли початкового стану свого, але кинули житло своє, Він зберіг у вічних кайданах під темрявою на суд великого дня.

Однак, одна людина знайшла милість у очах Господа:

⁸ Але Ной знайшов милість у Господніх очах. ⁹ Це ось оповість про Ноя. Ной був чоловік праведний і невинний у своїх поколіннях. Ной з Богом ходив.

Ной був "невинний у своїх поколіннях", тобто серед його поколінь, роду не було расового змішання, яке, як ми вже з'ясували, у Святому Письмі називається блудом та розбещенням. Саме тому він був обраний для відновлення роду людського після потопу, який мав на меті знищення змішаного потомства анголів та людей.

Однак, велетні продовжували існувати і після потопу, як свідчить Втор. 1:28:

²⁸ Куди ми підемо? Брати наші розслабили наше серце, говорячи: Народ той більший та вищий від нас, міста великі й уміцнені аж до неба, і навіть велетнів ми бачили там.

Вони були доізраїльским населенням Ханаану. Ізраїльтяни їх називали рефаями, або рефаеянами (Бут. 14:5, 15:20), або ж "синами Енака" (Чис. 13:33), моавітяни називали їх емами (Втор. 2:11), а аммонітяни — замзумами (Втор. 2:20). Нащадки рефаеян існували ще довгий час. Цар Оґ часів Мойсея походив від них (Втор. 3:11). За часів Давида кілька нащадків рефаїв жили в Гефі й воювали на боці філістимлян (2 Цар. 21:22). Найзнаменитішим велетнем-рефаеянином був Ґоліят, якого переміг Давид.

Це можна пояснити тим, що насправді потоп, про який розповідається у Бутті, не був всесвітнім. Слово "земля", яке використовується під час опису потопу, на івриті буде "eh'-rets". Це слово може перекладатися як країна, територія або регіон (Конкорданс Стронґа, H776). Так, наприклад, воно також використовується в Бутті 2:11, де згадується "земля Хавіла" біля Едему, або ж, у Бутті 41, де описується голод в Єгипті:

⁵⁶ І був той голод на всій поверхні землі. І відчинив Йосип усе, що було в них, і продавав поживу Єгиптові. А голод зміцнявся в єгипетськім краї. ⁵⁷ І прибували зо всієї землі до Йосипа купити поживи, бо голод зміцнявся по всій землі.

Очевидно, що цей голод не був на всіх континентах, і що задля купівлі поживи ескімоси чи австралійські аборигени не прибували до Йосипа.

Проте, можна також вказати на Буття 17:19, де кажеться, що "покрились усі гори високі, що під небом усім". Але ця ж фраза також використовується для опису того, як далеко поширилася чутка про вторгнення Ізраїлю у Второзаконні 2:25:

²⁵ Того дня Я зачну наводити страх та жах перед тобою на народи під усім небом, які, коли почують чутку про тебе, то затремтять, і жахнуться перед тобою.

Оскільки ця чутка, безумовно, не дійшла до Америки, вона має означати щось на кшталт "за горизонт".

Однак, подальша доля біблійних велетнів незавидна. Ісайя 26:14:

¹⁴ Померлі вони не оживуть, мертві не встануть вони, тому Ти навідав та вигубив їх, і затер всяку згадку про них.

Слово, що у цьому вірші перекладено як "мертві", на івриті є словом «raw-faw'» — тим же словом, що використовується на позначення рефаїв (Конкорданс Стронґа, H7496, H7497). Також, у Книзі Еноха сказано (3:49-51):

⁴⁹ Злі істоти виходять із тіла їхнього; бо вони створені згори, і їхній початок і перше походження було від святих вартових, то вони будуть на землі злими духами, і називатимуться злими духами. ⁵⁰ А духи неба мають свою оселю на небі, а духи землі, що народилися на землі, мають свою оселю на землі. ⁵¹ І духи велетнів, які спрямовуються на хмари, загинуть, і будуть скинуті, і стануть чинити насильство, і чинити руйнування на землі, і заподіювати лиха; вони не будуть вживати їжу, і не будуть спрагнути, і будуть невидимі.

Таким чином, ми з'ясували, що Господь забороняє змішування живих істот, котрі були створені як окремі, та карає всіх задіяних у цьому гріху найстрашнішим способом. Бог навіть пожалкував про створення людини, побачивши, як цей гріх поширився на землі, та знищив за нього всю тодішню цивілізацію.