В чому корінь проблем українських громадян? В лівих, правих чи у відсутності поглядів як таких?

Соціологічне опитування у 2019 році виявило, що 73% українців мають авторитарні та ліві погляди, як тоді їх охрестили ЗМІ. Себто виступають за сильну руку, ширше втручання держави в економіку та «соціальну» державу. Простими словами: хочуть зняти з себе будь-яку відповідальність за прийняття рішень щодо своєї долі. Трагедія такого опитування в тому, що воно нам прямо говорить, що громадяни чекають богів, які зійдуть з Олімпу і вирішать їхні проблеми.

Ще одне опитування вже 2023 року, яке не має чітких методик, як у в публікації Vox, і можна вважати умовним. Проте подивіться на одну з найбільш популярних відповідей, за яку проголосували 74%. Питання було: «Якою Ви бачите Україну у майбутньому?» і більшість відповідей були такі: “(...) економічно розвинену державу, яка може забезпечити гідний рівень життя всім громадянам”. Може я прискіпуюсь, але воно в якомусь сенсі повторює одне з питань, яке задавали опитуваним в 2019 році: “Чи держава має піклуватися про добробут кожного громадянина?”. Тобто йде відсилка до якоїсь держави, яка попіклується, але хто ця держава?

Громадяни часто не знають, що держава — це вони. Саме цей ключовий фактор впливає на їхні цінності і переконання, які вкрай важливі для побудови громадянського суспільства, на основі якого і стоїть держава. Якщо громадяни через свою кооперацію не можуть забезпечити обрання політиків, які здатні підвищити якість наших інститутів, то ніяка держава ні про кого не буде піклуватись. 

Чи дійсно у нас ліве населення з авторитарними вподобаннями? З однієї сторони так, бо переконання, неформальні правила та соціальні норми значної частини населення сформовані в добу Московії. З іншого боку, стійкого фундаменту у цих переконань немає — скоріше їх підтримують через непроінформованість суспільства, а це значить, що вони можуть бути трансформовані. Давайте подивимось на опитування від КМІС, яке провели літом 2022.

 Як Ви вважаєте, в Україні потрібно заохочувати поширення і зміцнення… ?

Простими словами: українці здебільшого не розрізняють традиційні чи європейські цінності. Інакше ми б не бачили подібного хитання зі сторони в сторону. Сам КМІС приходить до схожого висновку: “Це скоріше свідчить про низьку кристалізованість уявлень про «традиційні цінності» і як наслідок викликає сумніви щодо справжньої прихильності до них (як і до «європейських цінностей»)”. 

Зазначу, що пояснень того, чому в українців таке сприйняття цінностей може бути багато: починаючи від московського спадку, поганої освіти і тп. Однак часто ми сприймаємо Захід як щось монолітне, де, наприклад, всі країни розділяють однакові цінності, проте це далеко не так, і там на одне й те ж питання можуть бути різні відповіді:

Конкретні запитання про "характеристики демократії" призводять до різних результатів навіть у загалом схожих ліберальних демократіях. Так, наприклад, під час дослідження World Values Survey 2010-2014 66 % іспанців і 64 % німців назвали "суттєвою характеристикою демократії" те, що "люди отримують державну допомогу з безробіття", але тільки 43 % респондентів у Нідерландах і 27 % у США погодилися з цим. З іншого боку, німці лише трохи частіше (69 %), а іспанці трохи рідше (61 %) кажуть про те, що "громадянські права захищають свободу людей від гноблення", ніж про те, що демократія вимагає страхування на випадок безробіття.

Джерело:  Larry M. Bartels “Democracy Erodes from the Top”. Princeton University Press. Р.115

Але, припустимо, що цінності занадто абстрактно подані у КМІС й може тоді з обовʼязками у громадян все добре? Тобто вони ж повинні розуміти, що більша держава - більші обовязки, а саме податки. Однак і тут є дуже цікавий момент, інше опитування наводить причини, чому люди не хочуть сплачувати податки:

Примітка офтоп: Цікаве дослідження, в свій час я підтримував петицію Останнього капіталіста та Ціни Держави, щодо презумпції невинуватості платника податків. Яка повинна покращити взаємодію громадян та податкової, але її реалізації так і не відбулось…

Особливий інтерес викликають всі пункти, крім першого та останнього, бо тут, знову-таки, ці відповіді вступають у протиріччя з іншими опитуваннями, де люди ніби мають стійкі погляди, щодо необхідності в сильній державі. Себто з однієї сторони хочеться сильної держави, але платити за неї повинен явно хтось інший. В той же час громадяни не задоволені тим, що не можуть впливати на те, куди податки витрачаються. Тут одразу виникає зустрічні питання: а що було для цього зроблено? Хтось з опитаних приймає активну участь в інфраструктурі громадянського суспільства? Себто в фондах, спілках, об'єднаннях? Громадяни знову тікають або не розуміють, що для зміни правил гри в державі вони повинні бути активними й лише тоді вони зможуть вирішувати куди витрачати бюджетні  кошти й, більше того, який розмір податків встановлювати.

Як суспільству приборкати державу? Люди все ще не усвідомили просту істину, про яку писали Аджемоглу та Робінсон у своїй книзі «Вузький коридор»:

Свобода потребує мобілізованого суспільства, яке може брати участь у політиці, протестувати, якщо треба, і голосуванням усувати від влади уряд, коли це можливо.

Цікавим прикладом такого суспільства можуть бути країни Заходу, а особливо Скандинавські країни, Канада та Німеччина. Звісно, ці держави мають труднощі та виклики, наприклад, проблеми з мігрантами, але, тим не менш, ці держави здебільшого мають високий рівень довіри до свого уряду. Цікаво, але це перетинається і з індексами громадянського суспільства на кшталт CIVICUS:

Більша частина країн, в яких високий рівень довіри до уряду, мають сильне громадянське суспільство, що ми бачимо по зеленому кольору. Зазначу, що сам рівень довіри динамічний і залежить від внутрішньополітичних умов, але й сам CIVICUS вимірює стан громадянського суспільства за цілим рядом показників: від впливу громадян на державу до законодавчих норм та тиску держави на суспільство. Так, наприклад, вони понизили “рейтинг” Сінгапуру, у звʼязку з діями уряду, який буквально перешкоджає розвитку громадянського суспільства:

Сінгапур був знижений з категорії «перешкоджає» до «репресивного» через погіршення ситуації з головними свободами. Закон про захист від брехні та маніпуляцій в Інтернеті 2019 року, який включає нечіткі положення та наділяє уряд широкими повноваженнями, продовжував використовуватися проти критиків уряду та незалежних ЗМІ, а журналістам та блогерам висунули звинувачення у наклепі та наклали великі штрафи.

Сам індекс, звісно, не є ідеальним і скоріше акумулює в собі різні висновки інших некомерційних організацій, однак, виступає непоганим барометром для розвитку нашого громадянського суспільства. Додам, що про Україну у CIVICUS здебільшого висновки інших міжнародних організацій на кшталт The International NGO Safety Organization (INSO), International Partnership for Human Rights (IPHR), Amnesty International та інших. Особливу увагу в нашому випадку вони приділяють свободі слова та незалежності медіа-простору — фактично, ключовим свободам, які підтримують інститути громадянського суспільства і які водночас захищають їх.

Епілог. Розвиток чеснот та переконань значною мірою залежить від просвітницької діяльності активних громадян, бо навряд чи травмований московською диктатурою народ зможе самостійно відшукати шлях. Тому критика і певні дисонанси в нашому суспільстві не є ознаками безнадії, скоріше це поле для роботи інститутів громадянського суспільства, які, всупереч всьому, розвиваються в Україні. Наш прогрес був би ще більш помітним, якби еліти ставили за мету успіх України, але вони скоріше виступають демотивуючим фактором.

Конкретика | ПригоститиАвтораКавою | Patreon | Блог