Токсична еліта та її негативний вплив на українців. Чому у нас так багато розчарованих громадян?
Oleksandr AntЕкономічні цілі громадян та еліт в слабких демократіях чи автократіях протилежні. Причина цього протистояння в тому, що громадяни більше ніж еліти зацікавлені в конкурентних ринках. В той же час еліти навпаки менше в цьому зацікавлені, бо ризикують втратити своє положення, а тому в слабких демократіях вони й зовсім можуть підтримувати авторитарних лідерів, які гарантують їм привілеї. Таким чином і народжуються так звані “спеціалізовані” інститути, які захищають інтереси еліт і пригнічують громадян. До речі, саме гарантування свого статусу було на меті в російських еліт, коли до влади просували Путіна.
Завдяки контролю влади та слабких інститутів, еліти здатні, в умовах демократичного режиму, робити перехід до сірої зони демократії — такі режими називають анократією чи певною формою автократії. Наш режим в Україні саме до такої сірої зони і відноситься. Подібний перехід може бути як свідомим рухом еліт (наш випадок), так і несвідомим. Як зазначають політичні вчені, зокрема Nancy Bermeo:
Демократії руйнуються тільки в тому разі, якщо їх свідомо демонтують, а ключовими учасниками цього процесу демонтажу є політичні еліти. . .
Джерело: Bermeo, Nancy (2003). Ordinary People in Extraordinary Times: The Citizenry and the Breakdown of Democracy. Princeton, NJ: Princeton University Press.
Себто еліти, приходячи до влади і беручи під контроль ЗМІ та інститути держави, впроваджують недемократичні політики. Наприклад, утиски свободи слова, порушення балансу стримування та противаг, посягання на незалежність суду (саме ці події в Польщі та Угорщині викликали обурення у ЄС). При цьому це можуть робити відносно ефективні та популярні лідери політичних сил (наприклад, Орбан, Трамп), що в результаті погіршує загальний стан демократії в країні, що ми можемо побачити на цьому графіку. Після приходу до влади, умовно, лідерів з авторитарними замашками, а саме партія Орбана в Угорщині та партія ПІС в Польщі, маємо таку цікаву інфографіку з ерозією демократії:
Водночас не можна сказати що саме населення набуває авторитарних переконань, бо як мінімум опитування серед населення про це зараз не говорять, однак, риторики цих партій все більше набувають антизахідних наративів. Угорщина відверто грає на користь РФ, а Польща все сильніше стає ксенофобною до українців, що йде врозріз з політиками ЄС. Все це загалом веде до негативних наслідків як для розвитку демократії, так і для перспектив їхніх економік.
Еліти, особливо в авторитарних державах, заради збереження свого статусу готові заплатити будь-яку ціну і навіть принести в жертву майбутнє країни. До прикладу: комуністичні еліти КНР (члени КПК) готові поховати перспективи свого економічного зростання заради збереження свого впливу та контролю над державою. Зокрема, на каналі Money&Macro наведена цікава цитата китайської економістки Zongyuan Zoe Liu, яка пояснює мотивацію еліт так робити:
Комуністична партія КНР завжди була в центрі розподілення капіталу, а тому розширення можливостей домогосподарств чи, якщо на то пішло, приватного сектору, по суті послаблює або потенційно позбавляє їх набутої ваги.
Себто КНР для продовження економічного зростання необхідно переорієнтувати стимули на внутрішнього споживача (інституційні реформи), аби продовжити зростання. Однак члени КПК готові цим пожертвувати, аби ресурси і далі закачувались в індустрії та компанії, які безпосередньо вони контролюють. У разі ж “лібералізації” почнуть з'являтися нові гравці, які будуть здатні похитнути позиції партії, тому вони виступають проти. Загалом будь-яка організована група громадян для авторитарних еліт є небечною.
Конкуренція всередині еліт, часто несе мало користі для громадян. Зокрема, в цьому контексті можна згадати Римську республіку в епоху занепаду: тоді держава зіткнулась з цілим рядом криз і потребувала реформ, але еліти думали про зміцнення своїх позицій, а не республіки. Владу тоді фактично захопив “тріумвірат” Цезаря, Помпея та Краса (фракції), які по своїй суті конкурували між собою, але тимчасово оформили мир заради посилення своїх позицій. В 59 році до н.е. Цезар, ставши Консулом, забезпечив прийняття кількох законів, які прямо приносили вигоди учасникам “тріумвірату”. Перший – “Lex Iulia de actis Cn. Pompei confirmandis”, яким він забезпечив економічні та політичні інтереси Помпея в Малій Азії. Далі – “Lex Iulia de publicanis”, ним була зменшена на третину викупна суму податків в провінції Сирія, яку контролював Красс. Сам Цезар за “свою щедрість” після свого консульства отримав на 5 років в управління Південь сьогоднішньої Франції (Галія) та право на формування легіонів, які він потім використає для завоювання всієї Галлії. Але цей “мир” не вберіг республіку від громадянської війни, яка згодом розпочнеться між Цезарем та Помпеєм. Вона фактично поставить крапку на відновленні республіканських інститутів.
Чи навязали українські еліти нашим громадянам свою модель поведінки?
Ця тема куди більш масштабна, а тому я лише опишу кілька факторів, які, на мій погляд, є важливими. Керуючись цитатою вченої політичних наук Nancy Bermeo, ми розуміємо, що еліти сильно впливають на трансформацію режиму в державі, тому не дивно, що й вони можуть стимулювати у громадян, свого роду, модель поведінки.
Порушення принципу справедливості. Можна сказати, що справедливість – це все філософія, і в житті, як завжди, все складніше. Проте для держави підтримка цього принципу, бодай формально, дуже важлива.
Потужним ударом по цьому принципу зробила приватизація 90-х. Цікавий збіг, що саме піднесення громадян на фоні отримання незалежності було швидко розбите діями червоних еліт, через перерозподіл “соціалістичного майна” шляхом не ринкових інструментів ніби аукціонів, а через схеми та домовленості. Стимулом таких політик, окрім незаконного збагачення, було й бажання контролювати владу та економіку, внаслідок чого у 2005 році опитування щодо приватизації показало:
67% українців вважають, що приватизація стратегічних об'єктів не була справедливою (...) За даними опитування, лише 9% респондентів назвали приватизацію справедливою, а вагалися з відповіддю 24%. При цьому 40% опитаних переконані, що несправедливо приватизовані стратегічні об'єкти треба повністю повернути до державної власності
Подібний стан речей звісно сильно впливав на довіру суспільства до влади, що ми можемо побачити по цьому графіку:
Якщо подивитись на графік, то рівень довіри починався з катастрофічно низької позначки, куди не раз повертався. Це результат не однієї приватизації, а маси скандалів та провалів по реформуванню країни. Але найголовніше, що у громадян закладалась впевненість, що держава діє не в їхніх інтересах.
Корупція стала основною перепоною, яка підривала верховенство закону, конкуренцію та інші інститути. Все це, звісно, усіляко підтримувалось і трималось на елітах. Внаслідок чого в самому народі народилась цікаве протиріччя: “В українця є дві мрії: щоб не було корупції і щоб кум завжди міг порішати”. Як наслідок більшість громадян впевнена, що неможливо не давати хабарі, тим самим ледве не перейнявши у еліт модель їхньої поведінки:
Це в свою чергу шкодить системі загалом, бо поширює правила, які не так просто буде змінити. Однак все й далі б йшло за поганим сценарієм, якби не страшний катаклізм – війна, яка з одного боку могла вбити Україну, а з іншого дала їй шанс на нове життя. Звісно, якщо цим скористається наше суспільство.
Українське громадянське суспільство повернулось в гру. Після планомірного знищення довіри громадян до політичних інститутів (шляхом створення “одноденних партій”), ситуація в 2023 почала змінюватись. Зазначу, що тактика “нових облич” у владі через контрольовані медіа чудово працювала на те, щоб звести політично активних громадян в Україні до 10% в 2019 році. При цьому громадян, готових об’єднуватися з іншими громадянами у громадські організації для захисту своїх прав та інтересів, до 33%.
В 2023 ситуація значно покращилась: за даними центру Разумкова тих, хто залучений до активної громадської діяльності стало 18%, а тих, хто готовий кооперуватись – до 44%. Це в свою чергу залишає надію, що Україні, на четвертий десяток незалежності, вдасться отримати мобілізоване суспільство, яке зможе побудувати інклюзивні політичні та економічні інститути, поставивши крапку в історії токсичних еліт, які повинні піти у забуття. Однак все це буде дуже сильно залежати від нас з Вами.
Конкретика | ПригоститиАвтораКавою | Patreon | Блог
