SOROS GO HOME!

Слідуючи імперіалістичним, колонізаторським вимогам МВФ, а також порушуючи власне законодавство, Верховна рада України прийняла катастрофічний закон про приватизацію землі і закон про банки, який підпорядковує банківську систему України іноземним, західним імперіалістичним інстанціям, визнаючи їх рішення такими, що скасовують неугодні їм рішення українських судів. Прийняття обох законів є умовою для надання нового кредиту, який буде спрямовано на погашення старого кредиту (17 мільярдів доларів), що надалі затягуватиме Україну в боргову прірву.

Ті політичні і громадські сили, які найбільше лобіюють прийняття цих законів і загалом просувають інтереси МВФ в Україні, часто-густо пов'язані з американським фінансистом Джорджем Соросом і останнім часом їх прийнято називати «соросятами». У зв’язку з цим ми підготували невеличке FAQ на тему соросизму в Україні.

1. Ви хочете сказати, що Сорос це такий поганий дядько і тому треба засуджувати все що він каже і все що він робить через його негативну особистість?

Нас цікавить не особистість Сороса, а та ідеологія і політика яку він уособлює і просуває. Причому в першу чергу політика. Адже в царині ідеології Сорос висуває чимало лівих ідей, зокрема робить заяви проти «ринкового фундаменталізму», закликає обкласти олігархів додатковими податками тощо. Це все, щоправда дуже сильно суперечить тим ідеологічним настановам, які пропагують пов’язані з ним організації, громадські і політичні діячі (соросята), а також їх практичній політиці, особливо в Україні, що цілком відповідає тому самому ринковому фундаменталізму. Принаймні настільки, наскільки це можливо в сучасній Україні. Можливо протягом якогось часу, якщо Україна «звикне» до нинішніх драконівських неоліберальних реформ, соросята візьмуть ще радикальнішу ринкову планку.

Отже, проблема не в самій особі Сороса, а в конкретній руйнівній політиці, яку здійснюють західні імперіалісти в Україні. Ми виступаємо проти цієї політики, і якби замість Сороса найвідомішим провідником цієї політики в Україні був хтось інший, то треба було б виступати й проти нього.

2. Та й зрештою, хіба Сорос і соросята це єдині представники західного імперіалізму та неолібералізму в Україні? Ви справді вважаєте, що Сорос це наче якийсь масон сидить у таємній ложі і смикає політиків-маріонеток за ниточки? Це схоже на божевільну конспірологію. Давайте пожартуємо з цього приводу, бо це ж так смішно, ахахаха.

Ні, звичайно ж поняття «соросят» є спрощенням і узагальненням, як і багато що в політиці. Якщо розглядати питання більш предметно, то можна помітити що Сорос пов'язаний з демократичною партією США. Але це теж є спрощенням. Бо демократична партія США пов’язана з американським імперіалізмом загалом, і республіканська партія так само не гребує користуватись тими самими засобами експлуатації інших країн. Однак й звалювати все на американський імперіалізм – це теж спрощення, бо в цій політиці замішані й європейські, та інші західні країни, тобто весь західний імперіалізм.

В свою чергу в західному імперіалізмі і в окремих його партіях теж є різні фракції, які мають різні погляди на те, як саме і з якою інтенсивністю провадити свій імперіалізм, і вони ведуть боротьбу між собою, одним з свідчень якої є наприклад суперечності всередині республіканської партії США і обрання Дональда Трампа, який дотримується лінії на зменшення імперіалістичного впливу США на інші країни світу. Умістити всі ці нюанси і колізії політики в один термін чи в одну коротку тезу неможливо, тому й існують спрощення.

І в такому спрощенні як «соросята» немає нічого принципово поганого. Воно цілком має право бути. А пояснювати, що «не за всім стоїть особисто Сорос, тому не можна акцентувати на боротьбі з ним» і через цей аргумент засміювати цю проблему, заперечуючи проблему соросизму є приблизно тим самим, як пояснювати що «фашизм може бути тільки в Італії, а все що схоже поза Італією – це вже не фашизм».

3. В Україні існує частина консерваторів і фашистів, які виступають проти Сороса, а з іншого боку існує частина лівих і анархістів, які виступають за Сороса або жартують, кепкують з антисоросівської боротьби. Це означає що ви на одному боці з консерваторами і фашистами проти лівих і анархістів?

Ті негідники, які самі себе з гордістю або жартома називають «соросятами» або засміюють боротьбу проти соросизму в Україні, самі ставлять себе в опозицію до України і її трудового народу, вони самі затаврували себе як вороги народу. Тому якщо вони помилково називають себе «лівими» чи «анархістами» - це не наші проблеми. Так само не наша проблема, якщо у когось з консерваторів і фашистів виявилось більше мізків ніж у цих «лівих» і «анархістів» і вони принаймні в цьому конкретному питанні зайняли правильну позицію. Адже в цьому конкретному питанні є тільки дві сторони: ті, хто на боці інтересів України та її трудового народу і ті, хто проти них. Кожен може зробити свій вибір сам, не озираючись на позиції тих чи інших політичних сил, а просто роблячи свою справу.

4. Хіба соросята це єдина проблема в Україні? Частина української буржуазії виступає проти них. Чи це означає, що треба підтримати цю буржуазію? Влада сусідніх Росії і Білорусі теж проти Сороса. Чи хочете ви встановлення в Україні такої самої влади де замість Путіна або Лукашенка буде Тимошенко, Коломойський, Аваков чи ще хтось?

Звичайно, що соросята це не єдина проблема. І якщо українська буржуазія, на щастя, ще не є на 100% компрадорською і лишаються її фракції, які є порівняно національними і демонструють намір зупинити скажений наступ неолібералізму і західного імперіалізму, це не означає що ми повинні мати ілюзії щодо них. Звичайно від будь-яких фракцій буржуазії, особливо в сучасній Україні, існує загроза закручування гайок і узурпації влади. І звичайно будь-які з цих фракцій протягом якогось часу можуть переметнутись на бік компрадорів або провести політичні торги з західними імперіалістами і проводити ті самі неоліберальні реформи, просто на якихось інших, м’якіших умовах.

Крім того, незалежність від Заходу теж не убезпечує цілком від неоліберальних реформ. На прикладі тих самих Росії і Білорусі ми бачимо, що незважаючи на придушення там сорозизму і тому подібних сил, влада теж примудряється проводити окремі неоліберальні реформи. Різниця з Україною в тому, що тамтешня влада робить це більше для себе, ніж для західних держав та транснаціональних корпорацій, і робить це в значно менших обсягах ніж українська влада, але однаково вона робить це проти інтересів трудящих класів. Тому щодо копіювання досвіду таких країн як Росія і Білорусь ми теж не маємо ілюзій.

Однак незважаючи на вищесказане, потрібно вирішувати проблеми по мірі їх надходження. Панування західного імперіалізму і абсолютно божевільний наступ неоліберальних реформ – це наразі найбільша проблема України і з нею треба боротись, а не складати руки, побоюючись, що тим самим ми допоможемо якимось фракціям українських буржуа чи вони розіграють в Україні російсько-білоруський сценарій.

5. Сорос захищає права людини від консерваторів і фашистів, а Україну захищає від російської агресії. Чи не мусимо ми подякувати йому за це?

«Захист прав людини і України» з боку Сороса існує виключно в рамках неоліберального консенсусу. Це означає що можна скільки завгодно проводити гей-паради чи кричати «Путін хуйло», але ні в якому разі не можна виступати проти знищення промисловості, приватизації землі і підприємств, кредитів МВФ, ставити під сумнів святість Євромайдану тощо. На тих, хто не вписується в цей неоліберальний консенсус, соросівські «права людини» не розповсюджуються. Навпаки, є чимало прикладів того, як соросята прямо закликають до порушення прав людини і виправдовують такі порушення, коли це стосується їхніх противників.

Але проблема далеко не тільки в цьому. Оскільки неоліберальні реформи руйнують економіку України, як і будь-якої країни залежного капіталізму і не дозволяють їй вирватись з залежного становища, а економіка є суспільним базисом, від якого найбільше залежать всі інші галузі життя, то ясна річ, що у відсталій, злиденній банановій республіці врешті-решт будуть розтоптані і будь-які права людини і обороноздатність країни перед іноземною військовою агресією.

Навіщо нам потрібен такий «захист прав людини» в країні, якщо врешті-решт в ній не залишиться спочатку цивілізації і цивілізованості, а потім й самих людей, бо неоліберальна політика призвела до того що населення вимирає і виїжджає за кордон мільйонами? Навіщо нам потрібен такий «захист України від російської агресії», якщо він робиться коштом самого існування України, коли вона через неоліберальне руйнування господарства, в тому числі військового, врешті-решт не тільки не зможе протистояти ніякій агресії, але й просто зникне?

6. Сорос робить багато хорошого для окремих простих людей. Наприклад його фонд фінансує освітні ініціативи, що допомагають виявити талановитих дітей з бідних родин, дати їм безкоштовну освіту і високооплачувану роботу в західних країнах. Хіба це погано?

Існує величезна різниця між благом для окремих людей і благом для всіх людей, всього суспільства. Ми виступаємо за благо для всіх людей, а не благо окремих людей коштом інших. Капіталізм добрий тим, що дозволяє окремій людині стати капіталістом і жити в добробуті, але він поганий тим, що всі люди не можуть стати капіталістами, бо при капіталізмі добробут одних забезпечується експлуатацією інших. Приватна власність на основні засоби виробництва існує саме тому, що 90% людей позбавлені цієї приватної власності.

Точно так само й «викачування мізків» з країни йде на шкоду цій країні, особливо якщо вона є відсталою, як наша Україна. При цьому ми не можемо заперечити, що це викачування йде на користь окремим людям і вони таким чином можуть влаштувати своє життя. Та головне для нас - інтереси суспільства. Україна мусить відродити власну освіту, науку і виробництво для того щоб забезпечити добробут і можливість для розвитку своїх громадян, тоді «мізки» будуть лишатися тут, а не їхати за кордон.

7. Як перемогти соросят? Чи достатньо для цього просто змінити владу?

Перемогти їх дуже непросто і звичайної зміни влади для цього недостатньо. Гарним прикладом стало обрання Зеленського і його партії, на яких багато хто покладав надії, в тому числі щодо усунення соросят від влади. Проблема в тому, що соросизм почав укорінюватись в Україні ще з 90-х років через діяльність його фондів. В результаті йому вдалось створити в Україні те, що в США називають «глибинною державою» (deep state), тобто групу політиків, державних службовців і громадських діячів, які впливають на державну політику незважаючи на те, яке саме керівництво держави було обрано на виборах. Також це явище можна пов’язати з більш широким поняттям «культурної гегемонії» - міцного культурного та ідеологічного впливу панівного класу або окремої його групи на суспільство, коли йому не загрожує зміна влади, адже будь-яку владу обдурене цим впливом суспільство зможе змінити в «потрібну» сторону або просто скинути цю владу і встановити таку, що підходить для існування цієї гегемонії.

Свіжим прикладом культурної гегемонії соросизму є те, як голосувала по закону про продаж землі «Опозиційна платформа за життя», що критикувала цей закон до голосування і продовжує критикувати досі. З 44-х депутатів «проти» проголосували аж цілих 2 (два!) депутати. Тому тим, хто ностальгує за часами Януковича, коли соросизм ще не так сильно розгулявся в Україні, і сподівається повернути ці часи, повернувши до влади осколки його партії, варто полишити ці сподівання. Ця тенденція стосується всіх провідних політичних сил і вона буде зберігатися до тих пір, поки існує і зберігає свою силу неоліберальна глибинна держава.

8. Тоді який вихід?

Потрібно підірвати їхню культурну гегемонію. Потрібно здійснити культурну революцію. Розбити нав’язане ними «культурне ядро» - комплекс світоглядних уявлень про добро і зло, людину та оточуючий світ, огидне і прекрасне, традиції і забобони. Поступово і планомірно змінювати громадську думку і народні настрої, що проектується на свідомість окремо взятої людини. Такий тип революції не заснований на застосуванні насильства (хоча й не виключає його застосування в тих окремих випадках, коли воно необхідне, наприклад для захисту), тому і придушити таку революцію насильством неможливо. Ця революція у своїй основі спирається на індивідуума, його культуру і світогляд. А знищення неолібералізму і, в кращому разі, як наступний крок, – знищення самого капіталізму реалізується на останньому етапі.

Підрив культурної гегемонії - це постійно діючий механізм, який за допомогою постійного виявлення і використання в якості інструменту форматування суспільної свідомості труднощів і проблем в країні під владою клятих неолібералів виробляє в умах людей переворот, але переворот не миттєвий, а тотальний і безперервний. В інструментарій такої революції входять політичні акції і їх висвітлення в ЗМІ, блоги, новини, статті, музика, відеоблоги (та інші відеоматеріали), меми, живопис, мода, книги, спектаклі, радіопередачі, кінофільми і безліч інших культурно-інформаційних механізмів, які здатні докорінно переформатувати свідомість окремо взятої людини. При цьому основним об'єктом культурного впливу має стати світогляд звичайної людини, середнього обивателя, його повсякденні думки і судження.

Політичну владу, з метою реального, а не на словах, зупинення неолібералізму, можна захопити тільки за умови попереднього захоплення влади культурної. «Глибинна держава» піддається процесам ерозії і в підсумку руйнується в результаті втрати культурного диктату над населенням. Зміні влади, яка покладе край неоліберальному шкідництву, і здійснення революції «зверху» повинна передувати культурна революція «знизу», тоді, цілком може бути, революція відбудеться без особливого застосування насильства і без особливих зусиль на кінцевому її етапі.

Форматування і кінцева зміна культурного ядра безпосередньо пов'язана з контролем над засобами масової інформації. На щастя, інтернет дає змогу створювати і робити популярними власні ЗМІ – саме на цьому повинні зробити наголос революціонери. На подальших етапах кінофільми і радіопередачі, газети і журнали, а також театри, школи та університети повинні поступово перетворюватися в інструменти реалізації культурної революції. Однак для виникнення революційної ситуації потрібна не тільки інтелектуальна агресія, а й реальні дії, які спровокують народ на здійснення протестних акцій та застосування інших необхідних в тій ситуації методів для впливу на владу або для її зміни або навіть для докорінної зміни системи владних та інших суспільних відносин, тобто для справжньої соціальної революції, коли відбудеться максимально можливе на сьогоднішній день, наскільки це дозволяє рівень розвитку нашої країни, усуспільнення влади і власності.

У всякому разі, як би там не вийшло, наступні покоління будуть дивитись на нас із великою вдячністю, якщо ми докладемо зусиль щоб Сорос забрався з України геть і захопив з собою своїх соросят.

Читайте продовження у статті SOROS FAQ #2.

Джерело: Чорний Стяг