Розрахунок впровадження програмного забезпечення - Экономика и экономическая теория курсовая работа

Главная

Экономика и экономическая теория
Розрахунок впровадження програмного забезпечення

Витрати та собівартість продукції. Методика обчислення основних статей калькуляції. Розробка технолого-нормувальної карти на впровадження програмного забезпечення, розрахунок її виробничої собівартості. Аналіз економічної ефективності та строку окупності.


посмотреть текст работы


скачать работу можно здесь


полная информация о работе


весь список подобных работ


Нужна помощь с учёбой? Наши эксперты готовы помочь!
Нажимая на кнопку, вы соглашаетесь с
политикой обработки персональных данных

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.
Размещено на http://www.allbest.ru/
Размещено на http://www.allbest.ru/
Собівартість продукції -- це грошовий вираз витрат підприємства на виробництво і реалізацію продукції. Собівартість продукції характеризує ефективність всього процесу виробництва на підприємстві, оскільки в ній відображаються рівень організації виробничого процесу, технічний рівень, продуктивність праці та інше.
Собівартість продукції як показник використовується для контролю за використанням ресурсів виробництва, визначення економічної ефективності організаційно-технічних заходів, встановлення цін на продукцію. За умов самофінансування зниження собівартості основним джерелом зростання прибутку підприємства.
Отже, актуальність дослідження даної курсової роботи полягає у необхідності вивчення проблеми удосконалення складу калькуляційних статей витрат при обчисленні собівартості продукції в промисловості.
Об'єктом даної курсової роботи виступає проблема вивчення удосконалення складу калькуляційних статей витрат при обчисленні собівартості продукції в промисловості.
Предметом дослідження даної курсової роботи є особливості вивчення проблеми удосконалення складу калькуляційних статей витрат при обчисленні собівартості продукції в промисловості.
Мета дослідження полягає в теоретичному та емпіричному розгляді вивчення проблеми удосконалення складу калькуляційних статей витрат.
1.1 Витрати та собівартість продукції, класифікація витрат
В процесі господарської діяльності підприємство здійснює витрати ресурсів на виробництво продукції, а також витрати на придбання цих ресурсів. Розмір витрат розраховується у натуральній та грошовій формі за відповідними методиками залежно від цільового призначення витрат та від цілей економічних розрахунків.
Витрати класифікуються за декількома ознаками і відносяться до певної групи:
За призначенням: Поточні (операційні) та інвестиційні (капітальні). Поточні діляться на циклічні та безперервні витрати.
За джерелами відшкодування: «Витрати, що відшкодовуються за рахунок виручки від продажу продукції в порядку відшкодування її собівартості» та "Витрати, що відшкодовуються за рахунок прибутку підприємства»
За необхідністю для виробництва конкретної продукціїї (продуктивністю витрат): продуктивні і непродуктивні
За об`єктом розрахунку: «Загальні» і «На одиницю продукції»
За ступенем однорідності: Прості (елементні) і Комплексні
За зв`язком і з обсягом виробництва: «Постійні» і «Змінні», які діляться на змінні пропорційні та змінні непропорційні. Останні діляться на прогресуючі і дегресуючі
За с пособом обчислення на одиницю продукції: Прямі і Непрямі
За економічною роллю у формуванні собівартості продукції: Основні і Накладні. Останні називають «витратами на організацію та управління підприємством» і, зазвичай, ділять на «Загальновиробничі (цехові) витрати» та на «Ззагальногосподарські (заводські) витрати».
Економічна сутність витрат полягає у наступному:
Поточні циклічні - це витрати, що повторюються з кожним циклом виготовлення продукту (витрати на матеріали, заробітну плату виробничників, інструмент та ін.).
Поточні безперервні - це витрати, що існують постійно і незалежно від виробництва (утримання приміщень, споруд, устаткування, управлінського персоналу тощо).
Інвестиційні (капітальні) - це витрати разового характеру (на придбання основних фондів і нематеріальних активів, створення та збільшення запасів оборотних фондів, виконання проектних робіт сторонніми організаціями тощо).
Через собівартість відшкодовуються ті витрати підприємства, які забезпечують просте відтворення всіх факторів виробництва: предметів, засобів праці, робочої сили та природних ресурсів та інші витрати, без яких неможливо забезпечити належну якість вироблюваної продукції, вимоги щодо безпеки праці, екології тощо.
За рахунок прибутку відшкодовуються: витрати на розширене відтворення факторів виробництва (інвестиційні витрати включно з оплатою відсотків за кредит), штрафні санкції, витрати соціального характеру для матеріального заохочення працівників підприємства, на підготовку та освоєння нової продукції серійного й масового виробництва та інші витрати, визначені чинним законодавством.
Продуктивні - це витрати грошей, які відповідають фізичним (натуральним) витратам ресурсів на виробництво конкретної продукції згідно із нормами витрат цих ресурсів.
Непродуктивні - це витрати грошей за ресурси, які були зіпсовані (браковані), втрачені або не використані при виробництві продукції, але вартість яких списана на витрати виробництва відповідно до чинного законодавства. (Наприклад, оплата часу скорочення робочого дня підлітків).
Загальні витрати - це витрати на весь обсяг продукції за певний період. їхня сума залежить від тривалості періоду й кількості виготовленої продукції.
Витрати на одиницю продукції - це середні витрати на одиницю продукції за певний період, якщо продукція виготовляється постійно або серіями. В одиничному виробництві витрати на виріб формуються як індивідуальні.
Прості (елементні) - це витрати, що є однорідними за складом, мають єдиний економічний зміст і є первинними. До них належать матеріальні витрати, оплата праці, відрахування на соціальні потреби, амортизаційні відрахування, інші витрати. Перелік економічних елементів і порядок їх розрахунку є єдиним для підприємств всіх галузей та сфер діяльності.
Комплексні - це витрати, що є різнорідними за складом, охоплюють кілька елементів витрат. Їх групують за економічним призначенням у процесі калькулювання та організації управління. Наприклад, витрати на утримання й експлуатацію устаткування, загальновиробничі, загальногосподарські витрати, утрати від браку тощо. Комплексні (неоднорідні) витрати відповідають, зазвичай, певній статті калькуляції (розрахунку) собівартості конкретної продукції підприємства.
Постійні - це витрати, що є функцією часу, а не обсягу продукції. Їхня загальна сума не залежить від кількості виготовленої продукції (у певних межах). За істотних змін виробничої потужності та обсягу виробництва значення постійних витрат стрибкоподібно міняється, після чого воно знову залишається постійним. До постійних належать витрати на утримання та експлуатацію будівель і споруд, організацію виробництва, управління. На практиці до групи постійних відносять також витрати, які хоч і змінюються внаслідок зміни обсягу виробництва, але не істотно. Їх називають умовно-постійними.
Змінні пропорційні витрати -- це витрати за певний період, загальна сума яких прямо пропорційно залежить від обсягу виготовленої продукції. Переважно це витрати на сировину, основні матеріали, комплектуючі вироби, відрядну зарплату робітників.
Змінні прогресуючі витрати зростають у більшій мірі, ніж обсяг виробництва. Вони виникають тоді, коли збільшення обсягу виробництва потребує більших витрат на одиницю продукції (наприклад, витрати на відрядно-прогресивну оплату праці, додаткові рекламні та торгові витрати тощо).
Змінні дегресуючі витрати зростають повільніше, ніж обсяг виробництва. До них належить широке коло витрат на експлуатацію машин і устаткування, на ремонт, на інструменти тощо.
У практичних обчисленнях загальну динаміку змінних витрат спрощують, уважаючи всю їхню сукупність пропорційною, що значно полегшує аналіз і прогнозування витрат.
Прямі -- витрати, що безпосередньо зв'язані з виготовленням певного різновиду продукції і можуть бути прямо обчислені на її одиницю. Якщо виготовляється один різновид продукції, усі витрати -- прямі.
Непрямі -- витрати, які не можна безпосередньо обчислити для окремих різновидів продукції, бо вони зв'язані не з виготовленням конкретних виробів, а з процесом виробництва в цілому (зарплата обслуговуючого й управлінського персоналу, утримання та експлуатація будівель, споруд, машин тощо).
Основні -- витрати, що безпосередньо списуються тільки на виробництво даної продукції (сировина, основні матеріали, технологічне паливо та енергія, заробітна плата основних виробничих робітників та інші витрати, необхідні для виробництва даної продукції).
Загальновиробничі витрати -- це частина тих витрат цеху (виробництва) на управління, виробниче й господарське обслуговування, які розраховуться за певний календарний період і розподіляються за видами продукції (робіт, послуг) цеху . Це витрати на зарплату з відрахуваннями на соціальні потреби працівників управління цеху, спеціалістів, обслуговуючого персоналу, амортизаційні відрахування стосовно будівель і споруд, кошти на їхнє утримання, ремонт, на охорону праці.
Загальногосподарські витрати є такими самими, як загальновиробничі, тільки на рівні підприємства як єдиної системи. Додатково в них включають витрати на набір і підготовку кадрів, відрядження, обов'язкові платежі (страхування майна, платежі за забруднення довкілля тощо), виплату відсотків за кредити тощо. На невеликих підприємствах з безцеховою структурою загальновиробничі витрати не розраховуються, а розраховуються лише загальногосподарські витрати.
Будь-які витрати необхідно розраховувати і розглядати з позицій доцільності їх здійснення (результативності витрат).
Основними показниками, що використовуються для оцінки результативності витрат є: собівартість та ціна одиниці продукції, грн. / одиницю продукції; собівартість продукції, виробленої за певний календарний період, грн./ рік ( квартал, місяць тощо); виручка та прибуток від реалізації цієї продукції.
Собівартість продукції -- це грошова форма витрат на підготовку виробництва, виготовлення та збут продукції.
Собівартість дозволяє зробити комплексну оцінку ступеню використання всіх ресурсів підприємства і рівень організації виробництва. Чим раціональніше підприємство використовує виробничі ресурси, тим меншою за значенням буде і собівартість продукції. Тому собівартість є одним із важливих показників ефективності виробництва.
Собівартість продукції має безпосередній зв'язок з її ціною. Цей показник є базою для визначення ціни товару, оскільки доцільно випускати лише таку продукцію, ринкова ціна якої є нижчою за її собівартість і забезпечує виробникові прибутковість (рентабельність) виробництва на бажаному рівні.
Ціна -- це грошовий вираз вартості товару (продукції, послуги). Значення ціни товару коливається навколо ціни виробництва (перетвореної форми вартості одиниці товару, що дорівнює сумі витрат виробництва й середнього прибутку) та відображає рівень суспільно необхідних витрат живої та уречевленої праці.
Сукупні витрати підприємства залежно від їхнього призначення виражаються кількома показниками. Серед них - кошторис виробництва та собівартість валової, товарної і реалізованої (проданої) продукції.
Кошторис виробництва -- це витрати підприємства, пов'язані з основною його діяльністю за певний календарний період, незалежно від того, відносять їх на собівартість продукції в цьому періоді чи ні. Тому, як правило, кошторис виробництва і собівартість загального обсягу продукції, не збігаються. Кошторис виробництва складають за економічними елементами .
3. Відрахування на соціальні потреби
4. Амортизація основних фондів і нематеріальних активів
Матеріальні витрати як елемент кошторису складаються з витрат на:сировину, основні і допоміжні матеріали на основне виробництво і його обслуговування; покупні вироби для укомплектування продукції (двигуни, прилади тощо);покупні напівфабрикати (штамповки, відливки, поковки та ін.); виробничі послуги сторонніх підприємств і організацій, необхідні для виготовлення продукції;на господарські та управлінські потреби (утримування будівель, канцелярські товари тощо); паливо та енергію зі сторони (електроенергію, пар, газ тощо).
Витрати на матеріали обчислюються на підставі норм їхнього витрачання та цін з урахуванням транспортно-заготівельних витрат, які не є складовими інших елементів кошторису (плата за транспортування, вантажно-розвантажувальні роботи, комісійні заготівельним організаціям та ін.). Із вартості матеріалів віднімають вартість відходів за ціною використання чи продажу.
Відрахування на соціальні потреби містять відрахування на соціальне страхування, у пенсійний фонд та на інші соціальні заходи. Величина відрахування обчислюється в установлених нормах від витрат на оплату праці незалежно від джерел її фінансування.
Амортизація основних фондів у вигляді амортизаційних відрахувань на повне їхнє відтворення обчислюється за встановленими нормами від балансової вартості. Амортизація нематеріальних активів здійснюється за рівномірно-лінійним методом, виходячи з терміну функціонування цих активів у межах до 10 років.
До інших витрат включають ті з них, які за змістом не можна віднести до перелічених вище. До них належить широке коло витрат різного призначення, а саме: оплата послуг зв'язку, обчислювальних центрів, охорони, витрати на відрядження, страхування майна, винагорода за винаходи й раціоналізаторські пропозиції, оплата робіт із сертифікації продукції, витрати на гарантійний ремонт, орендна плата за окремі об'єкти основних фондів та ін.
Кошторис виробництва, узагальнюючи поелементні витрати підприємства, показує їхню ресурсну структуру (витрати на матеріали, персонал, основні фонди), що надзвичайно важливо для аналізу факторів формування та зниження собівартості продукції.
В системі техніко-економічних розрахунків собівартість продукції визначається шляхом її калькулювання -- обчислення собівартості окремих виробів.
Калькулювання потрібне для обґрунтування цін на вироби, обчислення рентабельності виробництва, аналізу витрат на виробництво однакових виробів на різних підприємствах, визначення економічної ефективності різних організаційно-технічних заходів та обґрунтування інших господарських рішень.
На підприємствах, як правило, складають (обчислюють) планові та фактичні калькуляції . Перші обчислюються за плановими нормами витрат, другі -- за їхнім фактичним рівнем.
Різновидом планових калькуляцій є так звані проектно-кошторисні калькуляції, які розробляються на разові замовлення, нові вироби на стадії їхнього проектування.
Незалежно від конкретних особливостей виробництва і продукції калькулювання передбачає розв'язування таких методичних завдань: визначення об'єкта калькулювання і вибір калькуляційних одиниць, визначення калькуляційних статей витрат та методики їхнього обчислення.
Об'єкт калькулювання -- це та продукція чи роботи (послуги), собівартість яких обчислюється. До об'єктів калькулювання на підприємстві належать: основна та допоміжна продукція (інструмент, енергія, запчастини тощо); послуги та роботи (ремонт, транспортування пасажирів та вантажів, розробка програмного продукту тощо).
Для кожного об'єкта калькулювання вибирається калькуляційна одиниця -- одиниця його кількісного виміру (кількість у штуках, маса, площа, об'єм, час експлуатації техніки) Наприклад, об'єкт калькулювання -- літаки, калькуляційна одиниця -- один літак, відповідно вугілля -- одна тонна, електроенергії -- одна кіловат-година, авіаперевезення -- одна льотна година тощо).
У світовій практиці господарювання застосовуються різні методи калькулювання, що зумовлено різним призначенням калькуляцій, типом виробництва та традиціями управління виробництвом. Під час калькулювання витрати групують за калькуляційними статтями , номенклатура яких залежить від особливостей виробництва. Установлюючи статті витрат, необхідно дотримуватись таких вимог: максимальну частку витрат, які включаються в собівартість, треба обчислювати прямо на окремі вироби; статті непрямих витрат необхідно формувати так, щоб їх можна було цілком обґрунтовано розподілити між виробами.
Орієнтовна номенклатура калькуляційних статей витрат для більшості підприємств різних галузей виглядатиме так:
2. основна заробітна плата виробничників;
3. додаткова заробітна плата виробничників;
4. відрахування на соціальні потреби виробничників;
5. утримання та експлуатація машин і устаткування;
8. підготовка та освоєння виробництва;
9. позавиробничі витрати (витрати на маркетинг).
Сума перших семи статей становить цехову , дев'яти -- виробничу і всіх статей -- повну собівартість .
В окремих галузях економіки номенклатура калькуляційних статей відхиляється від наведеної. У процесі калькулювання собівартості виробів використовується такий підхід: прямі витрати обчислюються безпосередньо на калькуляційну одиницю за основними статтями калькуляції згідно з чинними нормами й цінами; а на непрямі витрати спочатку складають кошторис на певний період, після чого ці витрати розподіляють між різними виробами за прийнятою на підприємстві методикою.
Статті «Сировина й матеріали», «Енергія технологічна», «Основна заробітна плата виробничників», «Додаткова заробітна плата виробничників» та «Відрахування на соціальні потреби виробничників» включають прямі витрати .
Стаття «Утримання та експлуатація машин і устаткування» є комплексною та охоплює такі витрати, як амортизаційні відрахування основних фондів, витрати на електроенергію, стиснуте повітря, пальне для приведення їх у дію, технологічний інструмент, ремонт, оплату праці з відповідними відрахуваннями на соціальні потреби робітників, які обслуговують машини (наладчики, електрики, слюсарі та ін.). На ці витрати складається кошторис для кожного цеху (виробництва) на рік (квартал). На одиницю кожного різновиду продукції витрати на утримання та експлуатацію машин і устаткування обчислюються методом розподілу, зазвичай, пропорційно основній зарплаті виробничників.
Статті «Загальновиробничі витрати» і «Загальногосподарські витрати» близькі за змістом і різняться тільки за рівнем узагальнення витрат. Витрати, що входять до складу цих статей коротко охарактеризовано у таблиці з класифікації витрат .
Стаття «Підготовка та освоєння виробництва» може містити три різновиди витрат на: освоєння нових підприємств, виробництв, цехів, агрегатів (пускові витрати); підготовку та освоєння нової продукції; підготовчі роботи в добувній промисловості. Ці витрати списуються на продукцію рівними частками за встановлений період їхнього відшкодування. Витрати на підготовку та освоєння нової продукції в серійному і масовому виробництві згідно з прийнятим порядком фінансуються із прибутку або з позабюджетних фондів фінансування науки і техніки.
Стаття «Позавиробничі витрати» містить витрати на вивчення ринку, на рекламу та продаж продукції. Деякі з цих витрат є прямими (витрати на тару, пакування, рекламу, транспортування, в певний район ринку). Непрямі витрати (на аналіз ринку, комісійні виплати організаціям збуту, проведення ярмарків тощо) розподіляються між виробами пропорційно їхній виробничій собівартості.
У техніко-економічних розрахунках застосовуються також інші методи прогнозованої оцінки собівартості одного виробу. Серед них особливе місце посідають параметричні методи. Ці методи грунтуються на залежності собівартості продукції від її параметрів -- технічних і експлуатаційних показників. До них, зокрема, належать методи: питомих витрат, питомих ваг статей витрат у структурі собівартості, баловий, кореляційний, агрегатний.
Сутність цих методів полягає у наступному:
Метод питомих витрат . За даними аналогів обчислюється питома собівартість на одиницю головного параметра виробу, тобто такого, що якнайбільше впливає на собівартість (потужність двигунів, вантажопідйомність автомобілів, кранів, об'єм холодильників тощо). Собівартість нового виробу визначається як добуток питомої собівартості на значення його головного параметра.
Метод питомих ваг статей витрат у структурі собівартості . За даними аналогів обчислюється середнє значення питомих ваг статей витрат у структурі їх собівартості. Для нового виробу обчислюється значення певної статті витрат (наприклад, «Сировина та матеріали»). Собівартість нового виробу визначається як частное від ділення значення обчисленої статті витрат на значення питомої ваги цієї статті, у частках одиниці. У даному методі стаття витрат розглядається як окремий параметр виробу.
Валовий метод . Грунтується на експертній оцінці впливу головних параметрів виробу на його собівартість. Кожний параметр виробу оцінюється певною кількістю балів. Собівартість базового виробу ділиться на суму балів усіх параметрів і в такий спосіб визначається собівартість одного бала .Після цього собівартість нового виробу визначається як добуток собівартості одного бала на значення суму балів усіх його параметрів.
1.2 Методика обчислення основних статей калькуляції
У процесі калькуляції прямі витрати обчислюються безпосередньо на калькуляційну одиницю згідно з чинними нормами й цінами. На не прямі витрати спочатку складають кошторис на певний період, після чого витрати розподіляють між різними виробами за відомою методикою.Стаття «Сировина й матеріали» містить витрати на сировину, основні, допоміжні матеріали, закуплені вироби та напівфабрикати, тобто витрати, які можна безпосередньо обчислити на одиницю продукції на підставі витратних норм і цін. Крім ціни матеріалів, ураховуються транспортно-заготівельні витрати (плата за транспортування, вантажно-розвантажувальні роботи, комісійні виплати заготівельним організаціям та ін.). Із вартості сировини й матеріалів віднімають вартість відходів за ціною Їхнього можливого використання,продажу. Стаття «Енергія технологічна» включає витрати на енергію (паливо, електроенергію, пару, газ та ін.), яка безпосередньо використовується в технологічному процесі для зміни стану або форми предметів праці (плавлення, нагрівання, зварювання, сушіння і т, п.). Обчислюється за нормами витрат і тарифами на енергію.Стаття «Основна заробітна плата виробників» містить витрати на оплату праці робітників, безпосередньо зайнятих виготовленням основної продукції. Обчислюється згідно з нормами витрат часу на виконання технологічних операцій і тарифними ставками або відрядними розцінками на операції, деталі,вузли.Додаткова зарплата (оплата відпусток, часу виконання державних обов'язків, доплати за виконання додаткових функцій та ін.) обчислюється у відсотках від основної, а відрахування на соціальні потреби - виробників у відсотках від суми основної та додаткової заробітної плати.
Стаття «Утримання та експлуатація машин і устаткування» є комплексною та охоплює такі витрати, як амортизаційні відрахування стосовно машин та устаткування, котрі належать до основних фондів, витрати на електроенергію, стиснуте повітря, пальне для приведення їх у дію, технологічний інструмент, ремонт, оплату праці з відповідними відрахуваннями на соціальні потреби робітників, які обслуговують машини (наладчики, електрики, слюсарі та ін.). На ці витрати складається кошторис для кожного цеху (виробництва) на рік (квартал). На одиницю кожного різновиду продукції витрати на утримання та експлуатацію машин і устаткування.
Перевага цього методу полягає в його простоті, але вади його надто великі. По-перше, за такого розподілу витрати на кожний виріб обчислюються як середні по цеху незалежно від того, на якому устаткуванні його обробляють; по-друге, зарплата не може бути точною базою розподілу витрат на утримання та експлуатацію устаткування, бо за умов різного рівня механізації праці вона не відображає адекватно витрат машинного часу; по-третє, за комплексної механізації та автоматизації виробництва функції робітників змінюються в напрямі зростання значення функцій контролю й регулювання роботи виробничих систем. Відтак зарплату вже не можна нормувати по операційно, а отже, вона не може бути базою розподілу інших витрат.Статті «Загально-виробничі витрати», «Загальногосподарські витрати» близькі за змістом і різняться тільки за рівнем узагальнення витрат. Загально виробничі - це витрати на управління, виробниче й господарське обслуговування в межах цеху (виробництва). Сюди входять витрати на зарплату з відрахуваннями на соціальні потреби працівників управління цеху, спеціалістів, обслуговуючого персоналу, амортизаційні відрахування стосовно будівель і споруд, кошти на Їхнє утримання, ремонт, на охорону праці та ін. Загальногосподарські витрати є такими самими, тільки на рівні підприємства як єдиної системи. Додатково в них включають витрати на набір і підготовку кадрів, відрядження, обов'язкові платежі (страхування майна, платежі за забруднення довкілля тощо), виплату відсотків за кредити і т. п. На невеликих підприємствах з без цеховою структурою ці дві статті. Розподіляються загально-виробничі та загальногосподарські витрати здебільшого однаково - пропорційно основній зарплаті виробників. Точнішим є їхній розподіл пропорційно сумі основної зарплати й витратна утримання та експлуатацію машин і устаткування за умови, що останні обчислено на одиницю продукції достатньо обґрунтованим способом.
1.3 Розробка технолого-нормувальної карти на впровадження програмного забезпечення
Прогрес в економіці, промисловості, науці і техніці, у сфері освіти в даний час багато в чому залежить масового впровадження обчислювальної техніки. Будь-який комп'ютер в процесі роботи використовує засоби програмного забезпечення. Розробка програмних засобів потребує певних інтелектуальних та трудових витрат, а також обов'язково використання комп'ютерної техніки, що визначає особливості розрахунку собівартості програмного продукту, що в даній розробці.
Призначення програмного забезпечення обчислювальної системи двояко:Спростити процедуру підготовки користувачами завдання для обчислювальної машини, а також полегшити процес його прогону і налагодження. На машинному рівні ЕОМ виконує команди, складені з цифр, спрощує читання. Загальний час на створення програми складається з різних компонентів.
Таблиця 1. Визначення собівартости програмного забезпечення
2. Дослідження вимог користувача до програмного забезпечення
4. Проектування програмного забезпечення
5.Тестування та налагодження програми
6.Документування застережень.(Інструкція для користувача)
7. Впровадження програмного забезпечення
1.4 Розрахунок чисельності робітників для розробки програмного забезпечення
У плануванні діяльності підприємств важливе місце належить визначенню потреби в трудових ресурсах. Планування трудових ресурсів на підприємствах починається з аналізу забезпеченості робочих місць працівниками відповідної кваліфікації та рівня їх використання. Чисельність персоналу організації залежить від характеру, масштабу, складності, трудомісткості виробничих (чи інших) і управлінських процесів, ступеня їхньої механізації, автоматизації, комп'ютеризації. Ці фактори визначають її нормативну (планову) величину. Більш об'єктивно персонал характеризується обліковою (фактичною) чисельністю, тобто кількістю співробітників, що офіційно працюють в організації в даний момент. Порядок обліку персоналу визначений Інструкцією зі статистики персоналу і заробітної плати робітників та службовців на підприємствах, в установах і організаціях. Інструкція регламентує методи визначення облікового складу, середньооблікової чисельності працівників, перелік зайнятих в основній і неосновній діяльності, категорії персоналу, порядок обліку прийому і вибуття кадрів та інші питання.
Для визначення загальної чисельності промислово-виробничого персоналу на плановий період використовуємо наступну формулу:
Т - трудомісткість в нормогодинах;
Ефективний фонд робочого часу визначається за формулою:
Отже провівши відповідні розрахунки ми дійшли висновку, що для реалізації даного проекту необхідно два працівника за фахом «розробка програмного забезпечення».
2.1 Розрахунок вартості матеріально-енергетичних витрат
Кошторис виробництва - це витрати підприємства, зв'язані з основною його діяльністю за певний період, незалежно від того, відносять їх на собівартість продукції в цьому періоді чи ні. Отже, кошторис виробництва і собівартість загального обсягу продукції, як правило, не збігаються. Кошторис виробництва складають за економічними елементами.
Матеріальні витрати як елемент кошторису складаються з витрат на:сировину й основні матеріали, які є матеріальною субстанцією продукції;вироби, що їх треба купити для укомплектування продукції (двигуни, прилади,тощо);покупні напівфабрикати (штампування, відливки, поковки та ін.);виробничі послуги сторонніх підприємств і організацій, необхідні для виготовлення продукції;допоміжні матеріали, які використовуються в технологічному процесі (кріпильні деталі, фарби, інструмент і т.п.) або потрібні для його обслуговування (ремонту, експлуатації устаткування та ін.), на господарські та управлінські потреби (утримування будівель, канцелярські товари тощо);паливо та енергію зі сторони (електроенергію, пар, газ тощо). Витрати на власне виробництво енергії включаються в кошторис за окремими елементами;пошук і використання природної сировини (відрахування на геологорозвідувальні роботи, рекультивацію землі, плата за деревину та ін.). Витрати на матеріали обчислюються на підставі норм їхнього витрачання та цін з урахуванням транспортно-заготівельних витрат, які не є складовими інших елементів кошторису (плата за транспортування, вантажно-розвантажувальні роботи, комісійні заготівельним організаціям та ін.). Із вартості матеріалів віднімають вартість відходів за ціною використання чи продажу.
Основною метою будь-якої підприємницької діяльності є прибуток як джерело фінансових ресурсів для розвитку підприємництва, що задовольняє потреби власників підприємства і держави в цілому.
Як відомо, прибуток (або збиток) від виготовлення продукції, виконання робіт або надання послуг (надалі -- виготовлення продукції) визначається як різниця між виручкою від реалізації продукції (робіт, послуг) у діючих цінах і затратами на її виробництво та реалізацію, тобто її собівартістю.
Виручка прямо залежить від рівня цін, що сформувалися на ринку. Конкретне підприємство мало впливає на становище ринку і, отже, на очікуваний розмір виручки.
Рівень собівартості продукції значною мірою визначається підприємством-виробником. Зрозуміло, в основі вартості витрат виробництва лежать об'єктивні фактори: потреби в сировині, механізмах, робочій силі, рівень цін, що утворився на ресурси. В той же час на собівартість продукції суттєво впливає раціональне та ефективне використання ресурсів.
Отже, боротьба підприємства за зниження вартості виробництва сво
Розрахунок впровадження програмного забезпечення курсовая работа. Экономика и экономическая теория.
Реферат: Каучуки и резиновые материалы
Ребенок В Семье Дипломная
Реферат На Тему Этапы Развития Вычислительной Техники
Курсовая работа: Виды пиара. Скачать бесплатно и без регистрации
Курсовая работа по теме Проблема Кипра. Роль ведущих держав и международных организаций в урегулировании конфликта
Практическая Работа По Направлениям
Реферат: Исторический портрет царя Иоанна Грозного. Скачать бесплатно и без регистрации
Курсовая работа: Государственное планирование. Скачать бесплатно и без регистрации
Курсовая работа: Финансовые результаты и распределение прибыли предприятия
Эссе На Тему Природа Тундры
Курсовая работа по теме Создание сайта-визитки предприятия ООО 'Фаст Студия'
Сочинение На Тему Как Я Вижу Грибоедова
Реферат: Задачи маркетинга в условиях российского рынка
Реферат по теме Бесплодный брак
Курсовая Работа На Тему Бухгалтерський Облік У Банку
Курсовая работа: Финансовый контроль и пути повышения его эффективности
Творческая Работа На Тему Самостоятельная Деятельность Учащихся На Уроке Математики
Ответ на вопрос по теме Уголовный процесс
Реферат: Болезни и секс. Скачать бесплатно и без регистрации
Реферат На Тему Проблеми Законодавства В Області Інтелектуальної Власності Та Перспективи Його Розвитку
Исследование коньюктуры, ценообразования, рынка сбыта детской одежды - Маркетинг, реклама и торговля контрольная работа
Постмодернизм. Основные особенности. Роман Патрика Зюскинда "Парфюмер. История одного убийцы" - Литература контрольная работа
Транспортная логистика - Транспорт контрольная работа