Розділ 9

ЕММА

Слова Кілліана дзвеніли в голові до самого моменту, коли я поринула в сон. До якого я не так швидко і дійшла, довго вдивляючись у темряву незнайомої спальні. Та якщо перенестися на вчорашній день, я б взагалі здивувалася тому, що в принципі змогла заснути. Це ж і уявити важко. Я в одному ліжку з Кілліаном Моретті. Сплю з ним під однією ковдрою, не ридаючи від болю та страху, не чекаючи підступу в кожному його русі.

І хоча я жахливо нервувала, прислухаючись до його рівного дихання, я змогла заплющити очі в якийсь момент та заснути. Не відчуваючи при цьому тривогу. Наче ця ніч не перша, і чоловік біля мене не коїть жахливі речі як при темноті, так і при денному світлі.

Повільно виринаючи зі сну, я навіть спершу і не згадую, де я знаходжуся. Тягнуся, позіхаючи, перевертаючись на живіт, і тому завмираю, коли долоні раптом натикаються на тепле тіло на дотик немов залізо огорнуте в шовк. І не лише долонями відчуваю. Усе тіло кидає в жар, коли важка чоловіча рука лягає на моє оголене стегно, яке аж ніяк не ховала велика футболка цього самого чоловіка. Його пальці ледь стискають шкіру, виказуючи власницький жест навіть уві сні.

Я важко ковтаю, коли остаточно все згадую і розумію, в чиєму ліжку та з ким прокинулася. На кому я зараз ледве не лежу і чиє тіло відчуваю кожним сантиметром шкіри крізь тонку тканину. Розплющую очі не різко, але і не повільно, боячись порушити цю крихку ранкову тишу. Дихаю носом через раз, розглядаючи чоловічі груди з коротким темним волоссям, яке придавало ще більше мужності і певної варварності цьому чоловікові. З губ виривається тихий писк, коли долоня чоловіка несподівано міцно стискає стегно, і раптом світ перевертається. Матрац прогинається під чужою вагою, і тепер чоловіче тіло не збоку, а нависає зверху, блокуючи будь-який шлях до відступу. Внизу живота зав’язується гарячий вузол від цієї близькості.

Піднімаю очі повільно, ковзаючи поглядом від широких грудей до міцної шиї з помітним кадиком, лінії щелепи, вкритої короткою жорсткою бородою. Зупиняюся на чітких губах, на яких чомусь зосередилася довше, ніж на усьому іншому, намагаючись прочитати його настрій, після чого все ж дібралася до очей. Темних, які зосередили усю свою хижу увагу виключно на мені. Привідкриваю рота, аби сказати хоч щось, але з вуст виривається лише судомний видих, який губиться між нами.

— Добрий ранок, — промовляє чоловік, порушуючи тишу. Його голос звучить хрипко після сну, низьким баритоном, від якого мурахи по всьому тілу влаштовують справжній спринт.

— І вам… — промовляю я одними губами, майже беззвучно. Не здатна осягнути нічого більше, ніж те, що Кілліан Моретті ось так відверто притискається до мене своїм гарячим тілом.

— Боїшся? — раптом прямо питає він. Його обличчя залишається серйозним, лише в глибині зіниць миготить щось незрозуміле. Я дивлюся на нього довгих декілька секунд, зважуючи свої власні відчуття, після чого заперечно хитаю головою.

Чоловіка цілком влаштовує моя відповідь, раз він ледь примружується та усміхається самими кінчиками губ, продовжуючи повільно розглядати моє обличчя. Його долоня досі лежить на моєму стегні, випромінюючи жар, і сам він явно не збирається відсторонюватися, насолоджуючись моїм збентеженням.

— Я… — видавлюю я з себе, намагаючись відвести погляд, але запинаюся та прочищую горло, відчуваючи, як щоки спалахують і я червонію ще сильніше від власної безпорадності. — Чи не могли б ви злізти з мене… — все ж більш впевнено кажу я, впираючись долонями в його плечі, хоча це не дає жодного результату.

— Міг би, — спокійно відповідає Кілліан. Він навіть не напружує м’язи під моїми руками, але продовжує розглядати мене та нависати, не відсунувшись ні на сантиметр. — Але не хочу.

Здіймаю на нього здивовані очі, не очікуючи такої прямоти.

— Що… Що ви маєте на увазі? — видавлюю я, часто кліпаючи, наче щось раптово в око потрапило. Дихання зрадницьки прискорюється, коли він ледь помітно схиляє голову до мене ближче, так, що я відчуваю запах його шкіри.

Мимоволі зосереджуюся на його губах, коли він повільно промовляє:

— А ти готова до відповіді, раз запитуєш? Сумніваюся, — каже він стишеним голосом, і від його слів у кімнаті стає ще спекотніше. В грудях серце гуркотить так сильно, що, здається, воно зараз просто проб’є грудну клітку.

Слова не знаходяться, та і чи потрібні вони взагалі в такій ситуації? Лиш дивлюся на нього широко розплющеними очима і схвильовано, уривчасто дихаю, наче в мене почався якийсь приступ. Коли я вже починаю думати, що чоловік не відпустить або й вирішить піти далі, він раптом одним плавним рухом забирає долоню з мого стегна. Кілліан відхиляється на свій бік ліжка, звільняючи простір і залишивши мене саму на моїй половині. Кліпаю декілька разів, поступово усвідомлюючи, що мене більше ніхто не торкається і не притискає до матраца, та різко сідаю, підтягуючи до себе ковдру.

Навмисно не дивлюся на Кілліана перші декілька секунд, намагаючись вгамувати серцебиття. І лише потім обережно, непомітно переводжу погляд на широку спину чоловіка. На його напружені мускули під шкірою та те, як він проводить міцною рукою по своєму волоссю, яке після сну перебуває в легкому хаосі. У цьому простому буденному жесті він здається зараз таким інакшим та незвичним… Живим. І хоча звучить це в моїй голові дещо тупо, але по-інакшому я описати зараз Кілліана не можу.

— Можеш прийняти душ першою, — порушує він тишу рівним тоном, навіть не обертаючись до мене.

— Добре, — тихо промовляю я у відповідь, але чомусь не рухаюся з місця, наче прикипіла до ліжка. Через цю затримку отримую ще один погляд чоловіка через плече, від якого дрібні сироти миттєво виступають по всьому тілу.

Коли моє подальше сидіння з ним в одній постелі стає жахливо ніяковілим, я все ж переборюю себе. Обережно встаю та, намагаючись не оглядатися назад, йду до ванної кімнати. Я ступаю по підлозі, до самого кінця відчуваючи його важкий погляд на своїй спині який обпікає, як розгарячіла кочерга. І лише опинившись у закритому приміщенні ванни, замкнувши за собою двері, я можу дозволити собі нормально видихнути і притулитися лобом до прохолодних дверей.

Прийнявши швидкий теплий душ, я ще пробула у ванній хвилин десять, приводячи себе до ладу ззовні перед новою зустріччю з Кілліаном. І тому я була щиро здивована, коли, обережно відчинивши двері та вийшовши в спальню, я не побачила його в кімнаті. Натомість ліжко, на якому ще недавно лежав чоловік, тепер було ідеально застелене. А поверх нього лежали рівно складені одна на одну речі. Одяг виглядав ідеально новим та свіжовипрасуваним. Наче його щойно зняли з вішаків дорогого магазину та акуратно поклали сюди спеціально для мене. Озирнувшись у просторій кімнаті та прислухавшись до тиші будинку, я все ж не наважувалася одягатися прямо тут. Кілліан все ж міг з’явитися в дверях у будь-яку хвилину.

Тож, підхопивши одяг з ліжка, я швидко повернулася назад у ванну, де і перевдягнулася. Це була елегантна повсякденна сукня приємного кремового відтінку, тканина якої лягла по фігурі так, наче одяг був шитий спеціально для мене. Справді… Я крутилася перед дзеркалом, дивуючись цьому факту. Усі розміри були ідеально підібрані, і навіть взуття виявилося ідеальним.

Нервово провівши рукою по вологому волоссю, я все ж вийшла зі спальні в коридор, так і не дочекавшись, що хтось зайде і скаже, що мені тепер далі робити. Кілліан теж не повертався, тож я подумала, що він, мабуть, прийняв душ у якійсь іншій кімнаті або в нього з самого ранку з’явилися якісь невідкладні справи. Бо я чомусь геть не вірила в те, що він вирішив просто так піти, аби зайвий раз мене не нервувати. Цей чоловік зовсім не був схожим на тих, хто буде щиро перейматися комфортом інших.

Пройшовши вздовж довгого світлого коридору, я підійшла до широких дерев’яних сходів та повільно спустилася на перший поверх. Я здригнулася від несподіванки, коли ледь не натикнулася на молоду дівчину в акуратній уніформі, яка саме піднімалася по сходах назустріч мені. У руках вона тримала велику плетену корзину зі свіжими рушниками.

— Доброго ранку, міс Еммо, — привітно кивнула вона, зупиняючись на сходинці нижче.

— Доброго ранку… — невпевнено привіталася я, не очікуючи, що тут знають моє ім’я. — А Кілліан… ви не знаєте, де він?

— Містер Моретті зараз у своєму кабінеті. Але він просив передати вам, коли ви спуститеся, аби ви чекали його в їдальні. Там якраз накривають сніданок, — швидко відповіла дівчина, притискаючи корзину до себе. — Вас провести туди?

— Якщо вам не складно, — відповіла я.

— Звісно ж не складно, міс, — щиро усміхнулася дівчина. Поставивши корзину збоку на широкі перила сходів, вона повела мене вниз, через хол, до світлої їдальні. Там біля довгого столу інша, старша жінка якраз розкладала столові прибори та тарілки з їжею.

— Ох, добрий ранок, — жінка відірвалася від своєї роботи. — Сніданок майже готовий.

— Дякую… А ви… — несміливо промовляю я, дивлячись на жінку, після того як та юна дівчина, імені якої я так і не встигла запитати, пішла назад до своїх справ.

— Я Карлотта, міс, — з приємною, хоч і стриманою усмішкою представилася жінка. — А та дівчина, яка вас привела — Емі. Ми слідкуємо за домом та займаємося всіма господарськими справами містера Моретті. Якщо вам буде щось потрібно, обов’язково звертайтеся, і ми зробимо все, що в наших силах.

— Ем… Дякую вам. Просто я вчора вас тут не бачила… — зауважила я, зупиняючись біля запропонованого стільця.

— А ми не ночуємо в домі, міс Еммо, — спокійно пояснила Карлотта, поправляючи серветницю на столі. — Ми приходимо на зміну рівно о шостій ранку, а йдемо о сьомій вечора, звісно, якщо не стається щось непередбачуване.

— Зрозуміла… — я кивнула, переварюючи цю інформацію, і озирнулася. — А крім вас, тут ще хтось є?

— Лише охорона, але вони дуже рідко заходять у сам пентхаус. Хіба що по терміновим справам, і то звертаються виключно до господаря, — Карлотта відповіла буденним тоном і відійшла до невеликого столика з напоями. — Що б ви хотіли випити перед сніданком? Каву, чай, сік чи щось інше?

— Я… — я на секунду замислилася. — Можна склянку води та каву з молоком?

— Звісно, зараз усе буде, — кивнула економка, відвернувшись та попрямувавши до дверей збоку приміщення за якими схоже була кухня.