Розділ 1

ЕММА

— Батьку, мені сказали, що ти кликав мене, — кажу я, увійшовши в кабінет батька після того, як постукала.

Він не відповів одразу, змусивши мене декілька секунд стояти біля дверей. Я обережно зачинила їх за собою й залишилася на місці, не наважуючись пройти далі без дозволу. У цьому кабінеті я бувала нечасто. Батько не любив, коли хтось заходив сюди без важливої причини, а я тим паче намагалася не потрапляти йому на очі, коли він працював.

Чоловік середніх років підняв погляд з-під паперів та примружив очі, окинувши мене поглядом. Після чого просто кивнув мені на стілець біля його робочого столу.

— Так. У мене є до тебе розмова, — каже батько, коли я сіла, підняла на нього очі та поклала руки на коліна, зчепивши пальці, аби він не помітив, як я нервово ними перебираю.

Його голос звучав спокійно, проте від цього легше не ставало. Батько майже ніколи не підвищував голос, коли повідомляв про вже прийняте рішення.

— Яка? — питаю я і відчуваю, як легка паніка піднімається тілом, змальовуючи тисячу причин розмови, і жодна з них не несе в собі нічого доброго для мене.

Я швидко пригадала останні декілька днів. Учора в будинку були гості, мене вітали з повноліттям, і я весь вечір поводилася так, як вимагав батько. Я не могла зрозуміти, що ще зробила не так.

Я звикла, що батько завжди незадоволений мною. А якщо я і поводжуся так, як йому до вподоби, він просто ігнорує мене, наче так і має бути. Тож те, що він покликав мене, насторожує. Та все ж я намагаюся тримати спину рівно та не показувати своїх емоцій.

Тому мовчу й чекаю, поки він сам скаже, чого хоче. Погляд батька ковзає по моєму обличчю, затримується на сукні, а тоді знову повертається до паперів.

— Ти вже доросла, і за ці вісімнадцять років я вклав у тебе чимало зусиль та ресурсів.

Я лише сильніше стискаю пальці, не розуміючи, до чого він веде. У голові майнула думка, що мова може бути про моє навчання, але те, як він дивився на мене, не дозволяло в це повірити.

— Так, батьку. І я вдячна вам за це.

Я відповіла саме так, як він любив. Батько був переконаний, що дав мені більше, ніж будь-хто інший міг би дати своїй дочці.

— Звичайно, ти вдячна. Не кожній випадає можливість такого життя, як тобі. Тому настав час тобі відплатити за все це.

Мені здалося, що я неправильно його почула. Я повільно вдихнула, не відводячи погляду, хоча всередині вже все напружилося. Відплатити?

— Про що ви, батьку?

Він відкинувся на спинку крісла й склав руки перед собою.

— Я знайшов для тебе підхожу партію. Тому готуйся до весілля. Скоро ти покинеш цей дім та станеш дружиною.

Декілька секунд я просто дивилася на нього.

— Але… Мені лише вчора вісімнадцять виповнилося, — тихо промовляю я.

— Отож, тобі вже вісімнадцять. Раніше і молодшими заміж видавали, і це було дуже навіть розумно. Хоча зараз думка суспільства змінилася, — хмикає батько так, наче йому це здається абсурдом.

— Але я навіть не знала, що ви шукаєте мені чоловіка.

— Ще б я казав тобі про свої рішення, — його брови злегка зводяться.

Я опустила очі, бо боялася, що батько помітить у них протест. Поки що мені хотілося лише зрозуміти, чи є бодай якась можливість змінити його рішення.

— Я… Я думала, я зможу вступити цього року до університету і…

— Емма. Який університет? Де ти плануєш взагалі використовувати те, чого навчишся? Думаєш, підеш працювати? І чотири роки будеш ходити в дівках? Такого і бути не може. Ти зробиш те, що мусиш. Вийдеш за того, за кого я скажу. А далі вже розбирайся з чоловіком. Якщо йому буде нормально витратити гроші на освіту, то вперед.

— А якщо я… Якщо я не сподобаюся тому, кого ви обрали? — обережно запитую я, все ще сподіваючись знайти хоч якусь перешкоду.

— Ти вже сподобалася. Інакше цієї розмови не було б.

Від його відповіді стало ще тривожніше. Отже, цей чоловік мене бачив. Можливо, був учора серед гостей або приходив раніше, поки я навіть не здогадувалася, що за мною спостерігають як за майбутньою нареченою…

— Хто… За кого ви видаєте мене?

Батько витримав невелику паузу.

— Твоїм чоловіком стане Кілліан Моретті. Ти маєш бути дуже вдячною, що сам Моретті вибрав тебе серед усіх дочок його партнерів.

Я завмерла, не одразу усвідомивши почуте. Я декілька разів бачила Кілліана на прийомах. Він завжди вселяв у людей лютий страх, і я не була винятком. Цей чоловік був головою банди, в якій був мій батько, і був здатен на таке, про що навіть у новинах не розповідають. І це не змінилося навіть після аварії…

— Кілліан Моретті? — перепитую я, хоча чудово розчула ім’я. — Але ж він… Він хіба не недієздатний після…

— Дуже багато питань. Якщо тебе цікавить, чи може щось змінитися, то ні. Угода підписана, і ти станеш його дружиною.

Я не могла повірити в те, що почула. Це просто було неможливо…

— Але чому саме я? Я ж надто юна для нього…

— Не тобі ставити такі питання. І як думаєш, для чого шлюб? Для продовження роду, і ти народиш спадкоємця для нашого клану. Наші люди вже давно цього очікують, і зараз саме той час, коли всі мають упевнитися в тому, що наш бос здоровий та такий же сильний. І ти маєш радіти, що в тебе з’явився такий шанс.

О Господи…

Мої любі сподіваюся вам сподобався не лише початок історії, але і формат публікації. Мені буде дуже приємно прочитати ваш відгук та бачити ваші реакції на дописі. Тому не скупіться аби я зрозуміла чи подобається вам це)