Республіканська форма правління: конституційно-правова оцінка - Государство и право курсовая работа

Главная

Государство и право
Республіканська форма правління: конституційно-правова оцінка

Особливості моделі організації державної влади в республіканській формі правління. Знайомство з важливими етапами розвитку демократії. Форма правління як абстрактна категорія науки конституційного права. Аналіз ознак республіканської форми правління.


посмотреть текст работы


скачать работу можно здесь


полная информация о работе


весь список подобных работ


Нужна помощь с учёбой? Наши эксперты готовы помочь!
Нажимая на кнопку, вы соглашаетесь с
политикой обработки персональных данных

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.
Размещено на http://www.allbest.ru/
Республік а н ська форма правл іння : конституційно- правова оцінка
республіканський правління конституційний право
Історично склалося так, що спочатку з`явилися держави, форму яких, передовсім, визначала форма держави ; більше того, таких категорій, як форма державного устрою або політичний режим просто не існувало. Шляхом визначення виду інституту глави держави, його головних ознак, а також виділення основних засад існування вищих державних органів можна розрізнити такі дві основні форми правління, як монархія та республіка. Ці форми правління історично склалися в процесі боротьби і взаємодії соціальних і політичних сил відповідного суспільства . Хоча першою з`явилася все-таки монархічна форма правління, та внаслідок значного поширення демократичних ідей і настроїв у сучасному світі можна констатувати те, що більшість країн на сьогоднішній день вибрали для себе республіканську форму правління. У цих республіках є свої особливості, характерні ознаки, що суспільно розвиваючись, наповнюються новим змістом, збагачуючись у взаємозв'язку і взаємодії . Разом із тим існуючі держави з республіканською формою правління мають загальні ознаки, що дозволяє дати визначення кожному елементу такої форми держави. Глабоке і всебічне дослідження саме цієї форми правління неминуче вимагає, по-перше, дослідження республіки не взагалі, а відповідно до конкретних умов життя суспільства і держави і , по-друге, наступного поділу республік на окремі види і підвиди.
Актуальність дослідження зумовлена. Насамперед, її практичною значимістю для сучасного етапу державного будівництва України, а також її важливим науковим значенням і винятковою роллю становлення і розвитку республіканства в сучасному глобалізованому і демократичному світі.
Мета дослідження полягає в комплексному загальнотеоретичному й порівняльно-правовому аналізі еволюції республіканської форми правління у країнах старої й молодої демократії як самостійної форми правління та доведення того твердження, що вона є оптимальною організацією державної влади для більшості країн на сучасному етапі розвитку суспільства.
Для досягнення мети автором поставлені такі завдання:
- Здійснити аналіз на основі системно-історичного та порівняльного підходів стану дослідженості теми й визначити напрями досліджень ;
- Розкрити основні тенденції розвитку республіканства в світі ;
- Розкрити модель організації державної влади в республіканській формі правління ;
- Сформулювати теоретичні висновки й практичні рекомендації щодо вдосконалення даної форми правління ;
- Визначити загальне поняття республіки як форми державного правління ;
- Визначити юридичну природу основних інститутів республіки і їх взаємодію між собою ;
- Проаналізувати процеси становлення республіки в великих європейських державах ;
- Розглянути основні проблеми функціонування даної державної моделі в зарубіжних країнах ;
Структура курсової роботи визначається змістом досліджуваної проблеми і спрямуванням на досягнення поставленої мети.
Робота складається із вступу, трьох розділів, висновків та списку використаних джерел.
У розділі І «Виникнення та розвиток республіканської форми правління» розглядаються найбільш відомі країни з республіканською формою правління, які існували в різні часи, наведена їх коротка характеристиха та особливі риси.
У розділі ІІ «Поняття та ознаки республіки» розкривається сама сутність республіки, наведено визначення та основні її ознаки.
У розділі ІІІ «Види республік» йдеться про найпоширеніші в сучасному світі види даної форми державного правління. Проаналізовано основні три види республіки, а також деякі атипові види.
1 . В иникнення та розвиток республіканської форми правління
Республіканська форма правління зародилася в рабовласницькій державі. Найбільш яскраво проявилася вона в демократичній Афінській республіці. Тут всі органи держави, в тому числі найвищі (найважливішим із них було народне зібрання ), обиралися повноправними громадянами Афін.
Спочатку Афіни були республікою, яка мала яскраво виражений аристократичний характер. Величезну роль відігравав ареопаг - аристократична установа , що заміняла раду старійшин. Вищими посадовими особами були архонти. Щорічно ареопаг призначав 9 архонтів із представників найбільш знатних і багатих родин. Народне зібрання в той час ще великого значення не мало.
Населення Аттіки розпадалося на декілька груп. Привілейованим прошарком населення була аристократія , чи , як їх тут називали евпатриди. Вони користувалися всіма політичними і громадянськими правами. Основну масу населення складав демос - землевласники, ремісники, торговці, моряки. Склад і майнове становище демосу було неоднаковим :від селянина-бідняка до багатого власника майстерень, чи заможного торговця. Але всі представники демосу, маючи права громадян, не мали майже ніяких політичних прав.
І, насамкінець, в Афінах існувала ще одна група вільного населення - так звані метки. Це були іноземці, що посилилися в Афінах і займалися, як правило, торгівлею або ремеслом. Метеки не мали ні громадянських, ні політичних прав. Особливою категорією населення були раби. Вони, звичайно, були абсолютно безправні. І взагалі не вважалися людьми - на них дивилися як на робочу силу чи інвентар.
В Афінах рано сформувалися політичні протиріччя і розгорнулася напружена політична боротьба. Це була боротьба селянської бідноти за збереження землі і свободи., тобто боротьба проти рабства. Справа в тому, що за афінськими звичаями селянин-боржник, який не зміг виплатити вчасно борг, ставав рабом і повинен був своєю власною працею відробити борг. Крім того, боротьба точилася між демосом і евпатридами. Найбагатші прошарки демосу прагнули того, щоб користуватися такими ж політичними правами і привілеями, як евпатриди.
Ця боротьба досягла найвищого напруження на межі VII-VI ст. до н. е. В 594 році одним із архонтів був вибраний Солон, що провів низку сміливих, революційних заходів. Він відмінив всі існуючі до того часу борги, звільнив уярмлених і назавжди заборонив продаж у рабство за борги. Увів нову конституцію, розподілив усіх афінських громадян на 4 класи в залежності від розміру їх земельних володінь ( або прибутків з них ). Тепер уже не знать вирішувала приналежність до привілейованих шарів суспільства, а майно, багатство. За Солона був створений новий виборний орган - рада 400, яка поступово почала витісняти ареопаг. Значно зросла роль народного зібрання, що стало вищою інстанцією у вирішенні всіх важливих державних питань. Реформи, проведені Солоном, сприяли загальній демократизації Афінської держави.
Ці демократичні реформи були продовжені і розвинуті Кліфкном ( 510-509 рр до н. е. ). Він увів новий територіальний поділ Аттики. За Клісфена рада 400 була реформована в раду 500, крім того, створена виборна воєнна колегія - 10 стратегів.Його заходи спрямували розвиток Афінської держави у бік ще більшої демократизації, продовжувачем якої був видатний політичний діяч Перікл. За часів його правління ьуло розширене виборче право. Державні посади почали оплачуватися, що давало можливість займати їх не тільки багатим людям ( у подальшому буде встановлена плата і за відвідування народного зібрання ). Перікл вводить так звані «театральні гроші», тобто оплата білетів до театру для найбіднішого населення. В Афінах театр був не тільки розвагою чи видовищем, але й засобом політичного виховання.
В цю епохе афінська демократія досягає свого найвищого розквіту. Усім життям держави керувало народне зібрання. Зібрання збиралося щорічно, кожний афінський громадянин користувався повною свободою слова і міг вносити будь-які пропозиції аж до нових законопроектів. Виборче право після реформи Перікла стало всезагальним, і тепер Афінський громадянин подавав свій голос обираючи посадову особу, але і сам міг бути вибраним на будь-яку державну посаду.
Крім народного зібрання в Афінській республіці існували й інші демократичні інститути, наприклад, гелієм ( суд присяжних ), що нараховував 6 тисяч членів. Гелієя мала ще і законодавчі функції. Рада 500 слідкувала за виконанням прийнятих законів і за діяльність посадових осіб. Щоб уникнути підкупів та інтриг, вибори в гелією і раду 500. Були пов`язані з жеребкуванням, тобто спочатку планувалася більша, ніж потрібна, кількість кандидатів, а потім серед них проводилося жеребкування. І , насамкінець, існувала колегія стратегів ( із десяти чоловік ), яка за часів Перікла відігравала велике значення, оскільки він сам 10 років поспіль обирався до її складу. Вибори до неї проходили без жеребкування, шляхом висунення певних кандидатур. Такою була сутність республіканського устрою Афін.
Отже, в Афінах уперше з`явилася демократія, як ознака республіканської форми правління. Саме в Афінах виникла приватна власність, що зіграла вирішальну роль у становленні і розвитку демократії і зародила відповідні їй соціально-політичні інститути : автономну особистість, захищену правом, систему демократичної поведінки. В античному світі були закладені деякі основи фундаментальної демократії : приватна власність, вільна особистість, незалежн від держави громадянське суспільство, республіканська форма правління і приватне право. Макарчук В. С.: Загальна історія держави і права зарубіжних країн: Навчальний посібник. Вид. 4-те, доп.- К.: Атіка, 2004. - С. 82
Однак, найбільш розповсюдженою в рабовласницькій державі була аристократична республіка, де у формування і роботі виборних органів верховної державної влади брала участь воєнно-земельна знать. Таким прикладом є Римска Республіка.
В перші століття після утворення держави у Римі формується правління у вигляді республіки, в якій ще порівняно довго зберігались органи з епохи первіснообщинного ладу, що виникли в умовах міської общини (Народні збори, сенат, жрецькі колегії). Римляни називали свою державну організацію республікою, що означає "народна справа" (res-- річ, справа і publicus-- публічна, громадська, народна). Це немовби наголошувало, що державна організація, яка прийшла на зміну родоплемінній, також є справою всього народу. За суттю це була аристократична республіка, оскільки керівну роль у державі, незважаючи на реформи Сервія Туллія, відігравали патриції. Впродовж тривалого часу лише з їх числа складався сенат, який в Римі мав більше значення, ніж Народні збори, з їхнього середовища обиралися найвищі урядовці держави -- консули, претори, диктатори, цензори, тільки вони здійснювали судочинство, обіймаючи високі судові посади. З їх числа обирався рекс -- цар, посада котрого певний час зберігалася навіть після реформ Туллія (щоправда, у царя була відібрана повністю вся світська влада, але залишено релігійні функції).
Зберігали вплив жрецькі колегії (авгурів, понтифіків і феціалів), у складі яких до ІУст. до н.е. були тільки патриції. Незважаючи на загалом домінуюче становище патриціїв у суспільно-політичному житті та державі, яке зберігалося впродовж ще майже двох століть після реформ Сервія Туллія, римляни називали свою державу, як уже згадувалося, Ке$ риЬІіса (суспільна, громадська справа), чим наголошували на верховенстві, суверенітеті народу (рориіиз готапиз). З будь-якої нагоди зазначався демократичний, народний характер державних інститутів. Безумовно, певні підстави для цього існували, адже формально Народні збори були найвищим, найавторитетнішим органом держави, і їхні рішення вважались остаточними. Народні збори. У Римі з давніх-давен, зокрема ще до виникнення держави, Народні збори вважалися носієм вищої влади. Називали їх коміціями (Comitia). Рішення коміцій в Древньому Римі мало найвищу юридичну силу
У ранньореспубліканський період Народні збори відігравали значну роль у державному житті Риму, проте не таку велику, як, скажімо, в Афінах. Тільки збори могли розв'язувати питання війни чи миру, тільки вони приймали і скасовували закони, обирали службових осіб тощо. Однак на відміну від Афін їх скликали нерегулярно, за бажанням сенату чи магістратів, багато важливих питань суспільного і державного життя вирішувалось поза ними.
Сенат. У Римській державі він мав дуже велике значення. Він існував в ще в додержавний період, а в період республіки став відігравати серед державних органів домінуючу роль. До складу цього органу входили, як правило найбагатші і найавторитетніші громадяни республіки. Наприкінці існування республіки був введений навіть певний майновий ценз для введення до складу сенату. Тобто сенат став фактично органом служилої спадкової аристократії. Особливо роль сенату зростає в другій половині періоду існування республіки, коли сенат зосереджує всі найважливіші державні справи. Значення сенату посилювалось передусім за рахунок зменшення ролі Народних зборів.
Магістратури. Цей державний інститут виник внаслідок впровадження у життя реформ Сервія Тулія. Магістратури складалися з магістратів - службових осіб держави, урядовців, уповноважених представляти Римську державу і від її імені здійснювати державні акти в галузі управління і судочинства. Усі магістрати, за двома винятками обирались народними зборами. Тобто, магістрати це були фактично прообразом інституту службових осіб. В структурі магістратур можна виділити посади двох консулів . Ця посада була введена одразу після скасування посади рекса, і фактично заміняла її. Консулам належала вся повнота адміністративної влади, у тому числі право на присудження будь-яких покарань, аж до смертної кари. Вони обиралися центуріальними (народними) зборами.
У 366 році до н. е. була введена посада претора. Преторів також було два, і вони фактично здійснювали аналогічні до консульських функції. Головним обов`язком преторів була охорона порядку в місті. Звідси випливала їхня кримінальна і цивільна юрисдикція. Претори мали право командувати військом, скликати Народні збори, сенат та ін. Згодом один з преторів став називатися претор перигринів ( він розглядав справи і позови від іноземців і інших осіб, що не були римськими громадянами. ) Шостенко І. І., Шостенко О. І. Історія держави і права зарубіжних країн: Навч.-метод.
В епоху федералізму, республіканська форма правління застосовувалася нечасто. Вона миникла в тих середньовічних містах, які мали право на самовизначення ( Венеція, Генуя, Любек, Новгород і т.д. ). Купецькі міста-республіки виборним шляхом створювали органи влади ( міські ради, мерії ) на чолі з відповідними посадовими особами.
В Новгороді Великому значну частина торгівельної продукції давали володіння великих бояр, тому верхівка міста - аристократія відігравала значну роль в житті міста. В свою чергу аристократи у питаннях політичного життя опиралися на ремісників та інших людей. Всі новгородці були єдиними, коли захищали своє особливе становище в системі міст і князівств Русі. Найважливіші питання життя Новгорода вирішувались на загальноміських зборах всіх активних жителів міста - Віче. Формально влада належала всім міщанам . Насправді ж всі важелі впливу між склаканнями Віче знаходилися в руках намісників певних боярських і купецьких груп, в руках аристократів. Окрім того, прагнучи ухвалення вигідних для себе рішень, аристократія скуповувала голоси простих новгородців, залякувала і переслідувала. Рада Бояр мала більше значення в Новгороді ніж Віче, яке було слухняною зброєю в руках Ради. Як писав О. В. Ключевський : «Це була прихований, тале дуже дієвий механізм новгородського правління» . Всі підготовчі і розпорядчі функції у підготовці до Віче належали цій раді, що складалася з представникі вищого класу. Вона вирішувала, які питання будуть вирішуватися на Віче, просувала серед громадян підготовлені нею відповіді : «так» або «ні».
Новгородське Віче за своєю суттю було зборами. Воно не було постійно діючим інститутом, скликалось тільки по необхідності. Віче скликалося Радою князів. Інколи, особливо у часи боротьби різних угрупувань, Віче скликали і приватні особи. У віче не входили депутати. На площу приходив будь-хто, хто вважав себе повноправним громадянином міста. Віче зазвичай складалося з жителів одного міста, але інколи на ньому були присутніми представники молодших міст Ладоги і Псква, коли виникало питання що стосувалося нах. Віче обговорювало питання законодавства, зовнішньої політики і внутрішнього устрою, вело суд з політичних та інших важливих злочинів. За рішенням Віче запрошувався на службу князь або, по необхідності, князя виганяли. Віче обирало головних міських осіб - тисяцького, посадника, розбирало суперечки з князем, вирішувало питання війни і миру.
Новгород запрошував на службу князя. Його функції визначалися міськими рядами (договорами). Князь у Новгороді був вищою судовою владою, керував управлінням, судом, визначав приватні громадянські відносини згідно з місцевими звичаями і законами.
Новгородська республіка проіснувала до 1478 року, коли Іван III приєднав її до Російської держави. Макарчук В. С.: Загальна історія держави і права зарубіжних країн: Навчальний посібник. Вид. 4-те, доп.- К.: Атіка, 2004. - С. 80
Таким чином, в середньовічній Європі з`явилися неперевершені до цього часу зразки муніципальної свободи і принципи автономії у формі само управлінських міських ощин, земель і комун. Республіканська форма зазнала найбільшого розповсюдження серед сучасних держав. Верховенство приватної власності заклало основу швидкого розвитку капіталізму в Європі, та і в Усьому світі. Політичною ідеологією республіканської форми правління стає лібералізм, в рамках якого були розроблені такі принципи сучасної демократії, як визнання особистості першочерговим джерелом влади, пріоритет прав особистості над правами держави, визнання прав особистості як основи свободи і незалежності особи, розподіл влади обмеження сфери діяльності держави і невтручання його у справи громадянського суспільства і т. п. Благож Й. Формы правления и права человека в буржуазных государствах / под ред. Туманова В. А. - М.: Юридическая литература, 1985.С. 120.
Важливим етапом у розвитку демократії є кінець XIX, і перша половина XX ст., коли в Європі формувалося загальне виборче право, плюралізм і рівновага влад. Джерелом партійного й ідеологічного плюралізму було загальне виборче право, що супроводжувалося виникненням різних партій, профсоюзів, асоціацій, та інших об`єднань. Після проголошення права на вільні об`єднання були створені необхідні умови для плюралізму, без якого неможлива сучасна демократія.
Подальший розвиток демократії у Західній Європі і Північній Америці відбувається у період після Другої світової війни. У результаті збільшення середнього прошарку населення і підняття життєвого рівня проходило нівелювання соціальної нерівності , посилювався плюралізм і вироблявся механізм реалізації. Іншим стало відношення до влади , її втрата тією, чи іншою політичною партією не розглядалася як крах, оскільки всезагальне виборче право і плюралізм давали шанс перемогти будь-якій партії. З`явившись в Європі демократія стала розповсюджуватись і на неєвропейський світ. Глебочкин М.П. Основные черты и предпосылки демократии. - М.: ИНФРО - М, 1990г. - С. 78
Таким чином, для історичних форм в республіці характерними були такі ознаки як : обрання народом органів управління, участь у них вільних членів суспільства, участь у політичному житті країни, обговорення і прийняття рішень, наявність демократичних ознак.
2 . П оняття та ознаки республіки
На нашу думку, осягнення поняття і сутності республіки, виділення його основних ознак неможливе без грентовного дослідження поняття форми державного правління.
В світі налічується близько 200 держав, кожне з яких суттєво відрізняється одне від одного за особливостями своєї внутрішньої організації. Одним з основних критеріїв поділу є поняття , яке називається «форма державного правління». Конституционное право зарубежных стран / Под общ. ред. д. ю. н., проф. А. В. Малько. -- М.: Норма, 2004. --С. 54
Інститут форми правління посідає центральне місце при вивченні конституційно-правового регулювання організації та функціонування держави. Форма правління - це не просто абстрактна категорія науки конституційного права, а той ключ, за допомогою якого тільки і можна аналізувати систему органів державної влади, встановлену конституцією відповідної держави.Георгіца А.З. Конституційне право зарубіжних країн: Підручник. - Тернопіль: Астон, 2003. - С. 196-197 Дана характеристика форми держави пояснює, з яких основних інститутів складається організація державної влади, як вони формуються і як взаємодіють один з одним. Иностранное конституционное право. Под ред. проф. В.В.Маклакова. - М.: Юристъ, 1986. - С. 59 Форма держави розглядається у трьох аспектах. По-перше, це певний порядок утворення й організації вищих органів державної влади. По-друге, це спосіб територіального устрою держави, певний порядок відносин центральної, регіональної і місцевої влади. По-третє, це прийоми і методи здійснення державної (політичної) влади. Таким чином, форма держави синтезується з трьох основних елементів, а саме: форми державного правління, форми державного устрою і типу державного режиму Волинка К. Г. Теорія держави і права: Навч. посіб. -- К.: МАУП, 2003. --С. 59
Поняття форми правління означає спосіб організації влади, який засвідчує особливості компе- тенційних взаємозв'язків між вищими органами держави, що функціонально поєднані з законодавчою владою (парламент) і виконавчою владою (глава лержави та уряд), а також унаочнює особливості побудови виконавчої вла- зи та її функціонування. Для класифікації форм правління вирішальне значення має виконавча влада, що розглядаєтьсядається з позиції оцінки її структурних і функціональних характеристиктик. Загалом форму державного правління можна розглядати як своєрідний конституційний спосіб життя ( лат. Modus Vivendi ) сучасної держави. Шаповал В. Форма державного правління як конституційний Modus Vivendi сучасної держави // Право України.-2009.-№10.- С 39
Форма правління має основоположне значення для вивчення конституційно-правового регулювання організації і функціонування держави. Це не просто теоретична абстрактна категорія науки, як , скажімо, суверенітет або народовладдя, а той ключ з допомогою якого ми тільки й можемо розібратися в сенсі тої чи іншої системи органів державної влади, встановленої в конституції відповідної держави. Конституционное (государственное) право зарубежных стран. Т.1-2. Общая часть. Отв. ред. Б.А.Страшун. М.: БЕК, 1996. - С. 204 Таким чином, форма правління відповідає на питання про те, як організована верховна суверенна державна влада, які органи її здійснюють і які принципи взаємодії між ними. Конституционное право зарубежных стран / Под общ. ред. д. ю. н., проф. А. В. Малько. -- М.: Норма, 2004. -- С. 131
В правовій доктрині можна зустріти безліч визначень поняття форми правління від різних науковців. Дехто визначає її як систему формування і взаємодії глави держави, вищих органів законодавчої і виконавчої влади. Конституционное (государственное) право зарубежных стран. Т.1-2. Общая часть. Отв. ред. Б.А.Страшун. М.: БЕК, 1996. - С. 204
Дехто, як структуру, правове становище і співвідношення вищих органів державної влади. Конституційне право зарубіжних країн: Навч. посібник / За заг. ред. В. О. Ріяки. -- 2--е вид., допов. і перероб. -- К.: Юрінком Інтер, 2006. --С. 115 Але, на нашу думку, визначенням, яке найкраще відображає сутність цього поняття є таке : Форма правління - це елемент форми держави, який характеризує способи формування вищих органів державної влади, їх компетенцію, структуру, принципи взаємовідносин та ступінь участі населення в їх формуванні. Загальна теорія держави і права / За ред. М. В. Цвіка, В. Д. Ткаченка, О. В. Петришина. - Харків: Право, С. 106
Але, взагалі, в сучасній державознавчій літературі існують два «полярні» підходи до поняття форми правління : вузький і широкий, прихильники вузького підходу конститутивним при визначенні поняття форми правління вказують на правове становище вищого органу державної влади. - глави держави. На наш погляд, зазначений підхід відображає тільки критерій традиційного поділу форми правління на монархію чи республіку.
З точки зору широкого поділу до поняття форми правління належать відносини між державою й населенням, між вищими державними органами, між цими органами й центрами економічної та політичної влади, політичне середовище, в якому реалізуються ці відносини. Протасова В. Республіканська форма правління: юридична природа й різновиди/ / Юридична Україна.-2007.-№6.- С. 20
Деякі вчені наголошують, що до форми правління в широкому значенні слід віднести й органи місцевого самоврядування, оскільки за державницькою концепцією вони здійснюють державну владу на місцях , а за концепцією муніципального дуалізму - окремі ( делеговані ) державно-владні повноваження. Проте І.М Гомеров слушно акцентую, що форма правління охоплює взаємовідносини між центральними (загальнодержавними , верховними, вищими) органами державної влади, а взаємовідносини між органами державної влади й між територіальними одиницями держави - форма державного устрою.
Зазначимо, що декотрі науковці при визначенні поняття форми правління вихідним вбачають юридичні взаємовідносини глави держави. Вищих органів законодавчої й виконавчої влади, або ж органів, що співвідносяться із законодавчою та виконавчою владою. Проте існує й інша точка зору, що слід враховувати й роль судової влади , органів конституційного контролю, роль прямих і зворотних зв`язків органів держави з населенням, а іноді навіть роль армії у функціонуванні державного апарату.
Окрім того, досить поширеним є доповнення дефініції форми державного правління , котре вказує на певний зв`язок вищих органів державної влади з населенням, який, переважно, виявляється в участі останнього у формуванні зазначених органів .
Отже, на наш погляд, форма правління є спосіб і порядок формування вищих органів державної влади в країні й механізми їх компетенційних взаємовідносин.Спосіб формування вищих державних органів відображає ступінь участі громадян (або підданих) в їх утворенні : чи то спадкування, чи обрання, чи призначення, й вказує на способи легітимації державної влади, та її підстави, що в остаточному підсумку є передумовою конституційного закріпленого обсягу повноважень відповідних органів державної влади. Порядок формування передбачає наявність або відсутність конституційних повноважень вищих державних органів щодо утворення один одного й обумовлює їх конституційну відповідальність. При цьому вважаємо доцільним у сучасних державах до структури вищих ( загальнодержавних, центральних, верховних ) органів державної влади відносити главу держави, парламент, уряд й вищі судові органи. Протасова В. Республіканська форма правління: юридична природа й різновиди/ / Юридична Україна.-2007. - №6.- С. 20-21
За формою правління сучасні держави можна поділити на 2 основних види : республіка і монархія.
Їх різновидності визначаються співвідношенням повноважень законодавчої і виконавчої влади, розділених між главою держави, парламентом і урядом в конкретній країні, і витікаючим звідси порядком їхнього формування. Конституционное (государственное) право зарубежных стран. Т.1-2. Общая часть. Отв. ред. Б.А.Страшун. М.: БЕК, 1996.- С. 204
На відміну від монархії при республіканській формі правління єдиним джерелом влади за конституцією є народ (наприклад, у ст. 1 Конституції Австрії говориться "Австрія є демократичною республікою. Її права походять від народу". "Естонія, - сказано у ст. 1 Конституції 1992 р., - самостійна і незалежна демократична республіка, де носієм верховної влади є народ"). Та і саме походження терміна "республіка" пов'язане із народом. "Republica est res populi", - підкреслював Цицерон, вважаючи державу - справою народу. Отже, республіка - це держава, юридична конструкція якої передбачає, що єдиним суб'єктом суверенітету є народ. Усі вищі державні органи прямо або непрямо отримують свої повноваження від народу і формально, тобто юридично відповідальні перед ним. Георгіца А.З. Конституційне право зарубіжних країн: Підручник. - Тернопіль: Астон, 2003. -С.. 204
Різні науковці по-різному визначають поняття республіки. Одні, акцентують увагу на виборності народом вищих органів держави : Республіка - це така форма правління, за якої всі вищі органи державної влади або обираються, або формуються загальнонаціо нальною представницькою установою. Конституційне право зарубіжних країн: Навч. посібник / За заг. ред. В. О. Ріяки. -- 2--е вид., допов. і перероб. -- К.: Юрінком Інтер, 2006. --С.123 Інші все-таки звертають увагу більше на специфіку глави держави : Республіка -- це форма правління, що характеризується виборністю глави держави, іменованого, як правило, президентом, поряд з яким функції державного управління виконують й інші органи влади. Їй притаманні такі ознаки, як колегіальність, розподіл державно-владних повноважень, виборність, відповідальність, відносна короткостроковість виконання повноважень. Це колективне правління. Усі вищі представницькі органи державної влади -- різного роду збори, ради, комітети тощо -- мають складну структуру, наділяються чітко визначеними, тільки їм властивими повноваженнями у сфері законотворчості. Рішення, прийняті вищими представницькими органами законодавчої влади, приймаються відповідно до встановленої законом процедури, шляхом голосування і вважаються прийнятими, якщо за них проголосувала кваліфікована чи проста більшість. Республіканське правління засноване на принципі поділу єдиної державної влади на законодавчу, виконавчу і судову. Парламенту доручається приймати закони. Уряду та іншим виконавчо-розпоряд чим органам -- виконувати закони, організовувати їх виконання. Судовим органам -- здійснювати правосуддя.
Великі відмінності від монархії має республіка й у сфері формування органів влади: вищі представницькі органи формуються демократичним шляхом, через вибори. У різних країнах існують різні виборчі системи. Але непорушним залишається той факт, що в республіці народ так чи інакше, але обов'язково бере участь у формуванні органів державної влади.
Посадові особи в республіці несуть відповідальність за свої дії або бездіяльність.
У республіці органи влади обираються на певний строк. Виняток роблять тільки для су
Республіканська форма правління: конституційно-правова оцінка курсовая работа. Государство и право.
Контрольная работа: Инвестиционные институты Республики Казахстан
Реферат: Вторая столица. Скачать бесплатно и без регистрации
Контрольная работа по теме Информационные аспекты безопасности и устойчивости развития общества
Реферат: Планы семинарских занятий УрГЭУ
Реферат На Тему Основы Фотолитографического Процесса
Курсовая работа по теме Характеристика нарушений звукопроизношения у дошкольников с ФФН (фонетико-фонематическое недоразвитие)
Воздействие вибрации на человека, способы защиты.
Основные производственные фонды предприятий и экономическая эффективность их использования
Написать Сочинение Про Образ Самсона Вырина
Судебный Пристав В Исполнительном Производстве Курсовая
Курсовая работа по теме Анализ финансовых результатов
Реферат по теме История города Каунаса
Курсовая работа: История автомобилестроения. Скачать бесплатно и без регистрации
Дипломная работа: Техническое обслуживание рулевого управления трактора МТЗ 100
Эссе Социальные Неравенства
Курсовая работа по теме Психолого-педагогические основы коррекции заикания детей дошкольного возраста
Виды И Уровни Образования Реферат
Реферат: Двигательный режим в период экзаменационной сессии и напряженных умственных нагрузок
Контрольная работа по теме Оздоровительная аэробика
Дипломная работа по теме Кадровое планирование на предприятии (на примере муниципального предприятия г. Читы 'Троллейбусное управление')
Проблемы и перспективы развития права на достойную жизнь - Государство и право дипломная работа
Гражданство Российской Федерации - Государство и право курсовая работа
Ответственность за заражение ВИЧ-инфекцией - Государство и право курсовая работа