Проблеми та реформування пенсійної системи України - Государство и право курсовая работа

Главная

Государство и право
Проблеми та реформування пенсійної системи України

Сутність та рівні пенсійної системи. Державний та недержавний фонд як суб’єкти соціального забезпечення. Становлення та нововведення у пенсійній системі Польщі, Франції. Визначення головних проблем та шляхи вдосконалення даної сфери на сучасному етапі.


посмотреть текст работы


скачать работу можно здесь


полная информация о работе


весь список подобных работ


Нужна помощь с учёбой? Наши эксперты готовы помочь!
Нажимая на кнопку, вы соглашаетесь с
политикой обработки персональных данных

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.


Актуальність теми. З роками розвиток суспільства призводить до підвищення інтересу до правового регулювання соціальних відносин, що у свою чергу пов'язані із соціальним захистом, а саме підтримкою державою людей, що зазнали впливу таких соціальних ризиків як старість.
Саме тому, пенсійне забезпечення в усіх країнах світу розглядається як базова і одна з найважливіших соціальних державних гарантій стабільного розвитку суспільства, адже воно торкається інтересів непрацездатного населення, що становить 25-30% жителів будь-якої країни.
Актуальність теми дослідження обумовлена тим, що проблема забезпечення гідного рівня пенсійного забезпечення громадян придбала особливо важливе значення останнім часом. Воно стосується життєво важливих інтересів досить великого кількість населення і в багатьох країнах переживає кризові ситуації, які потребують реформування, для того щоб рівні цін не відставали.
Саме тому є сенс досліджувати це питання, для виявлення позитивних та негативних явищ, і у майбутньому перетворення «мінусів» у «плюси» для вдосконалення пенсійного забезпечення, його гармонійного розвитку і впливу на економіку і суспільство в цілому.
Аналіз джерел. Теоретичним і практичним питанням пенсійного захисту приділяли увагу досить багато науковців, серед яких можна виділити М. Карлін, Д. Сандлер, І. Левченко, Ю. Фегельсон, О. Линдюк та інші.
Мета і завдання. Метою дослідження даної теми, є вивчення теоретичних питань пенсійного забезпечення і виявлення наявних проблем задля знайдення шляхів удосконалення, які можна використати як для України, так і інших держав світу.
Основні завдання поставлені метою роботи:
– розглянути теоретичні засади розвитку пенсійного забезпечення і його впливу на економіку держави;
– провести дослідження пенсійної системи країн світу, зокрема у Польщі та Франції;
– проаналізувати стан пенсійного страхування в Україні, перспективи розвитку та знайти шляхи його вдосконалення.
Предметом дослідження є аналіз теоретичних та практичних аспектів розвитку пенсійного забезпечення та його ролі у розвитку економіки.
Об'єктом дослідження є пенсійне забезпечення.
Методи дослідження. В процесі написання роботи використовувались наступні методи дослідження: матеріалістичний, порівняльний, метод статистичного аналізу, обробка літературних джерел.
Інформаційною базою написання курсової роботи стали матеріали періодичної літератури з питань пенсійного забезпечення, дані звітності, досвід роботи пенсійних фондів та наукова література.
Структура та обсяг роботи. Курсова робота складається зі вступу, трьох розділів, висновків та списку використаних джерел.
1. Структура системи пенсійного забезпечення
1.1 Сутність, рівні та моделі пенсійної системи
Пенсійна система в кожній країні - це важлива складова соціального захисту, що у сучасному світі вважається однією з базових соціальних гарантій стабільного існування суспільства [1, с. 16].
Сутність поняття «пенсійна система», не дивлячись на широке і тривале використання трактується у науковій літературі досить неоднозначно, адже багато науковців часто розглядають його як уставлене і таке, що не потребує наукового опрацювання. Але пенсійна система має в собі певні підсистеми, саме тому можна вважати, шо вона є складним комплексом інститутів, відносин та механізмів, за допомогою яких здійснюється формування пенсійних фондів і створюються умови для пенсійного забезпечення непрацездатного населення [2, с. 292].
Інформаційна й економічна глобалізація зумовила інституційні зміни у багатьох країнах, шо стимулювало до проведення у них відповідних соціально-економічних реформ. Саме тому пенсійна система не могла залишитися без змін.
Щодо історичного формування пенсійної системи у різних країнах, можна сказати, що відбувалося воно відповідно до економічних, політичних і соціально-культурних чинників, саме тому багато з них характеризуються єдиними принципами організації та регулювання [1, с. 16].
Світовий досвід більшості розвинених країн світу у сфері пенсійного страхування показує, що існують певні проблеми, і однією з основних є фінансове наповнення відповідних пенсійних інститутів та підвищення розмірів пенсійного забезпечення громадян. Разом із тим у багатьох європейських країнах відбувається процес «старіння» населення, зростає частка осіб пенсійного віку, разом із чим відповідно збільшується навантаження на працездатних громадян, що посилює фінансовий тиск на державні бюджети, адже пенсійні фонди самостійно неспроможні повністю забезпечити потреби національних пенсійних систем [3, с. 72].
Саме тому на сучасному етапі усі моделі пенсійного забезпечення мають багаторівневий характер, що найчастіше складаються із трьох умовних «сходинок».
Також основні рівні можна класифікувати наступним чином:
- соціальна пенсія - такий вид пенсії, що надається державою, що не залежить від наявності і величини трудового стажу громадянина країни при настанні пенсійного віку. Така пенсія надається тим громадянам, які потребують поточного доходу чи не змогли набути право на трудову пенсію (інваліди, сироти тощо);
- трудова пенсія - призначається і виплачується громадянам з урахуванням розміру страхових внесків і трудового стажу (при цьому облік страхового внеску та трудового стажу може бути солідарно розподільчим або накопичувальним). Перевагами страхових пенсій є рівень заміщення заробітків, прозорість для населення, що дозволяє Міжнародній організації праці і Міжнародній асоціації соціального забезпечення рекомендувати їх як основу пенсійного забезпечення;
- додаткова пенсія - забезпечується або за рахунок самофінансування громадянином власної майбутньої пенсії з поточного доходу, або за рахунок внесків роботодавців в недержавний пенсійний фонд на іменні рахунки своїх працівників, або за комбінованою програмою [1, с. 16].
На сучасному етапі у світовій практиці загалом розрізняють два способи фінансування: розподільчий та накопичувальний.
Розподільча система вважається державною формою пенсійного забезпечення, адже усі виплати фінансуються за рахунок поточних доходів у країні, що формуються за рахунок внесків робітників та роботодавців згідно із законами тих країн, у яких саме і діє ця система. Внески ж робітників акумулюються на спеціальному виділеному рахунку, після чого розподіляються у вигляді виплат на користь пенсіонерів.
Такий механізм розподілення коштів прийнято називати pay as you go (PAYG) - системою «поточних платежів».
В накопичувальних пенсійних системах внески робітників акумулюються в пенсійних фондах, які інвестуються з метою отримання додаткового прибутку. Пільги ж в такій системі, як правило, відсутні, а пенсійні виплати повинні бути профінансовані роботодавцем, робітником або державою.
Також пенсійну систему класифікують за обов'язковістю або добровільністю участі в ній робітників.
Перша означає те, що держава має певну відповідальність перед особою, що згідно із законодавством зобов'язує учасників сплачувати внески, що у свою чергу призводить до збільшення доходної частини пенсійної системи, а відтак і системи виплат.
У свою чергу добровільність участі означає отримання додаткових доходів за допомогою додаткових заощаджень.
Використовується також класифікація пенсійної системи згідно із типом розрахунку виплат, яка поділяється на плани з фіксованим розміром пенсії (ФП), у яких відповідно встановлено як розміри внесків так і розміри майбутніх виплат, та плани з установленими розмірами внесків (УВ), в яких розмір виплат не є установленим.
В розподільчих системах переважно застосовуються плани з ФП, при настанні терміну виплат вони фінансуються відповідно з принципом солідарності поколінь.
В накопичувальних системах використовуються переважно плани з УВ, в яких розмір виплат пов'язаний з розміром акумульованої суми та нарахованих дивідендів.
Реформи пенсійного забезпечення в багатьох країнах світу виходить з єдиної існуючої проблеми - фінансового дефіциту, дисбалансу національних пенсійних програм, які обмовленні двома факторами:
- демографічними показниками, які визначають ступень заміщення прибутку. Негативні демографічні тенденції є визначальним фактором реформування пенсійних систем в країнах з розвиненою економікою;
- макроекономічною ситуацією. Неблагополучна макроекономічна ситуація в цілому, нерозвиненість фінансового ринку, попит на довгострокові інвестиції, який робить необхідним проведення пенсійної реформи. Латиноамериканські країни, країни з перехідною економікою знаходяться в числі тих країн де ці мотиви визначають проведення реформи пенсійного забезпечення.
На думку спеціалістів Світового банку, з точки зору ідеології соціального забезпечення пенсійні системи незалежно від їх побудови мають забезпечувати досягнення чотирьох основоположних цілей.
У світовій практиці розрізняють декілька основних моделей пенсійної системи: в промислово-розвинених, Латиноамериканських країнах та Швеції, кожна з яких має специфічні особливості. Але також є країни, які намагаються шляхом об'єднання використати найбільш вдалі моменти кожної із наявних моделей.
Коротко розглядаючи кожну із вище перерахованих моделей можна зазначити наступне:
- пенсійні системи в країнах з розвиненою економікою - використовують в якості базового рівня розподільчі системи з коефіцієнтом заміщення в 60-70%. Так, зокрема, по країнах ЄС лише Великобританія, Данія та Нідерланди в 2000 році мали додаткові накопичувальні схеми. Фінансування пенсійної системи більшість країн ЄС використовує також державні субсидування. У якості додаткового рівня використовуються професійні накопичувальні схеми (окрім Франції), за допомогою застосування розподільчого принципу. Третій рівень в промислово розвинутих країнах - це добровільне пенсійне забезпечення;
- модель латиноамериканських країн до складу яких входить Чилі, Перу, Колумбія, Аргентина, Уругвай, Болівія, Сальвадор, Коста-Ріка - провели реформування систем пенсійного забезпечення, метою якого було заміщення розподільчої системи системою індивідуальних накопичувальних рахунків з наявністю обов'язкових та добровільних внесків;
- Шведська модель - надає універсальні базові пенсії з невеликим додатковим компонентом, в якій враховується розмір внесків. Крім того, на додаток до державного комбінованого пенсійного забезпечення створені: квазі-обов'язкові професійні схеми розміром в 90% всіх робітників, індивідуальні пенсійні ощадні рахунки та приватні заощадження всіх інших типів.
З середини 90-х років реформування пенсійних систем розпочали і країни з перехідною економікою, до яких відносять країни Центральної та Південно-Східної Європи і країни Балтії пенсійні системи яких не були в змозі забезпечувати достатній рівень забезпечення громадян.
Значні коригування відбулись в таких параметрах систем пенсійного страхування країн як пенсійний вік, формула нарахування виплат, спеціальні категорії працівників та збирання пенсійних внесків [6].
1.2 Державні та недержавні фонди як суб'єкти соціального забезпечення
У всіх країнах існує мінімальна пенсія, яку сплачує держава особам, що досягли пенсійного віку, незалежно від періоду своєї працездатної діяльності. Згідно із наявністю обов'язкового та добровільного накопичення необхідно зазначити, що перше здійснюється у державному пенсійному фонді, друге відповідно - у недержавних фондах. Державний фонд вважається надійнішим, так як його зобов'язання забезпечуються активами держави, але менш гнучким, так як є бюрократичною структурою. Недержавні фонди представляють клієнтам більш гнучкі пенсійні схеми, але вони менш надійні так як їх активи більшою мірою залежать від кон'юнктури [7].
Cуб'єктами системи накопичувального пенсійного забезпечення є:
- застраховані особи й члени їхніх сімей чи спадкоємці;
- підприємства, установи, фізичні особи, які здійснюють перерахування внесків до даної системи;
- юридичні особи, які здійснюють адміністративне управління Накопичувальним фондом і недержавними пенсійними фондами;
У свою чергу Накопичувальний фонд створюється Пенсійним фондом держави, адміністративним управлінням якого займається дирекція Пенсійного фонду, а управління пенсійними активами займається компанія з управління активами.
- сам учасник особисто (тобто на свою користь);
- родичі учасника фонду, а саме подружжя, батьки, діти;
- роботодавець, у якого працює учасник фонду;
- професійне об'єднання, членом якого є учасник фонду.
Гроші, що надходять до НПФ, інвестуються з метою отримання доходу та відповідно примноження суми пенсійних накопичень.
Рішення щодо управління НПФ приймають збори засновників (якщо НПФ створений кількома особами) або одноосібний засновник та рада фонду [8].
Отже, аналізуючи розглянуті дані у розділі можна зробити висновки, що пенсійне забезпечення відіграє важливе значення в системі соціального захисту населення, адже є певною гарантією забезпечення і дає змогу справедливо і ефективно акумулювати і цілеспрямовано розподіляти фінансові ресурси, забезпечуючи належний матеріальний стан людей похилого віку та інших категорій непрацездатних з настанням відповідного ризику. Воно має досить розгалужену систему, адже існують різноманітні моделі, які використовуються у різних країнах світу.
2. Аналіз розвитку пенсійного забезпечення
2.1 Становлення та нововведення у пенсійній системі Польщі
Пенсійна система Польщі за своєю сутністю діє так само, як і у країнах, де функціонує ринкова економіка і має символічну назву «Гарантії завдяки різноманітності». Вона набула чинності 1 січня 1999 року і базувалась на трьох незалежних компонентах. Серед цих компонентів два - обов'язкові та один - добровільний.
Таблиця 2.1. Страхові внески на соціальне пенсійне страхування у Польщі в 1999 р.
Розмір внесків, які сплачують, % до зарплати
Згідно із статистичними даними ми можемо побачити, що із введенням пенсійної системи в Польщі обов'язковий пенсійний компонент становив 19,5% від заробітної плати і складається із двох складових. Перша - 11,2% від заробітку у вигляді розподільного елемента системи перебуває у віданні польського Управління соціального страхування. Розмір майбутньої пенсії в Польщі залежить як від загальної суми сплачених внесків, що є похідним від розміру зарплати і виробничого стажу, так і від середньо - статистичного показника тривалості життя. Друга складова дорівнює 7,3% від основи нарахувань і є накопичувальним елементом системи. Його обслуговують відкриті пенсійні фонди [10].
У свою чергу кожний із рівнів має свої головні завдання. Перший рівень реформований на солідарній основі Пенсійного фонду і має на меті забезпечення усіх осіб пенсійного віку гарантованим державою мінімальним рівнем доходу, тобто певної соціальної допомоги у старості. У той же час така пенсійна система включає основи для певної диференціації пенсій залежно від сплати громадянином протягом життя страхових внесків з розмірів яких у державному Пенсійному фонді створюються бюджетні джерела фінансування, які передбаченні для виплат на принципах солідарності поколінь і пропорційного перерозподілу.
На другому рівні діє система, що передбачає обов'язкове додаткове пенсійне страхування, яке у більшості розвинених країнах функціонує на принципах накопичення, тобто за схемою капіталізації страхових внесків. Згідно із цим існує дві основні форми накопичення внесків: особисті ощадні рахунки та персоніфіковані рахунки за місцем роботи. У свою чергу управління такою системою може забезпечувати як державними, так і приватними пенсійними установами.
Для третього рівня характерне створення структури, що ґрунтується на принципах добровільності накопичення коштів, що забезпечує можливість підвищення стандартів пенсійного забезпечення. Управлінням такою структурою займаються приватні компанії пенсійного страхування, що у свою чергу контролюються державою задля попередження настання ризиків пов'язаних з фінансовою нестабільністю чи банкрутством [11, с. 240].
Внески в обов'язковий сегмент страхової системи (І і ІІ ступені) вносять роботодавці та працівники, кожен з яких оплачує половину суми. З цією метою на початку 1999 р. було підвищено заробітну плату в розмірі, що дорівнює половині страхового внеску. Кожний факт ухилення роботодавця від сплати внеску з юридичного погляду розцінюється як затримка заробітної плати або як порушення зобов'язань стосовно працівника. У деяких надзвичайних ситуаціях внесок сплачує держава.
Також внески сплачують і члени пенсійних програм для робітників і службовців (III ступінь) у рамках добровільного страхування. Раніше, із введенням пенсійної системи внески сплачував працівник за рахунок свого заробітку, але згодом парламент врахувавши побажання роботодавців, пенсійних закладів та товариств вніс певні зміни, згідно із якими основний внесок став покривати роботодавець реєструючи витрати у відповідній до цього статті підприємства, але працівник не втрачаючи нагоди може також сплачувати додатковий внесок [9].
Згодом, згідно із цим залежно від віку майбутніх пенсіонерів було умовно поділено на три групи, кожна з яких мала свої певні ознаки.
До першої групи відносяться особи, які досягнули 51 року чи є старшими, тобто ті, що народилися до 1949 р. Вони продовжували залишатися в рамках старої системи, отримавши разом із тим можливість додаткового страхування.
Особи у віці від 31 до 50 років (1949-1968 рр. народження) отримали можливість вибрати залишити повну суму внесків на І ступені чи перевести якусь частину на ІІ ступень.
До третьої групи віднесли осіб, яким виповнилося 30 років або які є молодшими за цей вік (народженні після 1968 р.), на які в обов'язковому порядку поширюється дія нової системи.
Але не дивлячись на це, жодна з групових категорій не мала обмежень щодо членства на ІІІ ступені, саме тому всі вони мали можливість участі в різноманітних індивідуальних і групових програмах добровільного пенсійного забезпечення.
Загальним чином процес пенсійного забезпечення Польщі має досить цікаву і розгалужену структуру. Відкритими фондами управляють загальні пенсійні товариства (далі ЗПТ), які відповідають високим вимогам щодо безпеки керованого ним фонду, і, відповідно, безпеки майбутніх платників внесків. Їх створення вимагає згоди Комісії нагляду страхування і пенсійних фондів (КНСіПФ), і за управління цими фондами пенсійні товариства отримають винагороду. У свою чергу товариство не зберігає грошових коштів фонду, адже передає їх у банк-депозитарій, яким може виступати Національний банк з власними фондами і дотриманням суворих вимог і значенням.
Також, задля безпеки діє Гарантійний фонд, що створюється із внесків, які у свою чергу надходять з усіх відкритих пенсійних фондів, що діють у державі. Кошти із цього фонду використовуються у випадках, якщо деякі з фондів не досягнуть рівня повернення, а коштів ЗПТ не вистачить для покриття нестачі [9].
На сьогоднішній день поточний пенсійний вік у Польщі дорівнює 65 років для чоловіків, і 60 - для жінок. Але обговорюється питання про поступове підвищення пенсійного віку до 67 років для чоловіків (до 2020 року) і жінок (до 2040 року). Вважається, що поступове підвищення пенсійного віку менш відобразиться на суспільстві і не нанесе таких різких наслідків. Таким чином, осіб нинішнього покоління передпенсійного віку ця реформа торкнеться не дуже сильно, а більше буде розрахована на тих, хто досягне пенсійного віку через 10-15 років.
Щодо очікуваної тривалості життя при народженні, то в Польщі простежуються наступні данні, що можна побачити у таблиці 2.2
Таблиця 2.2. Очікувана тривалість життя при народженні
Отже, згідно із даними таблиці бачимо, що прогнозується зростання сукупної тривалості життя населення Польщі, що має свої позитивні тенденції для розвитку держави.
Разом із цим тривалість життя після виходу на пенсії має також свої просування (таблиця 2.3).
Таблиця 2.3. Очікувана тривалість життя після виходу на пенсію
Таблиця 2.4. Витрати на пенсійне забезпечення у відсотках від ВВП
Звертаючись до даних щодо витрат у відсотках до ВВП, то можна простежити, що планується певне скорочення пенсійного забезпечення за рахунок реформувань пов'язаних зі збільшенням пенсійного віку населення Польщі.
Середня пенсія у солідарній системі у процентному відношенні до середньої зарплати за даними на 2014 рік дорівнює 4120 грн. (1500 злотих) = 45% середньої зарплати. Мінімальна ж пенсія дорівнює позначці в 1840 грн.
Пройшовши тривалий шлях у становленні пенсійної системи уряд Польщі знайшов свою «золоту середину» і нарешті ввели нововведення.
1 лютого 2014 року набрав чинності новий закон згідно з яким обов'язковий другий рівень став добровільним. Цей закон дозволив відмовитись від другого рівня з можливістю перерахувати свої кошти на рахунки до державного першого рівня. Всі зміни пов'язані із реформуванням гарантують працівникам стабільний дохід на пенсії, що у свою чергу повинно скоротити державний борг країни (близько 9,3% від ВВП у 2014 році) [13].
2.2 Розвиток пенсійної системи Франції
Пенсійна реформа у Франції була спрямована на заохочення приватного пенсійного страхування, яка почала діяти з прийняттям відповідного закону в 1994 році. До цього у 1990 році уряд Франції втілив у життя План народних нагромаджень, згідно з яким вкладник у Пенсійний фонд отримував податкові пільги, у разі якщо мінімальний строк вкладення дорівнював 8 рокам і мав право обирати будь-який банк чи страхове товариство для своїх пенсійних внесків, збереженість яких гарантувалася державою. Ці події у 90-ті роки призвели до стрімкого зростання суми накопичень. Але з вересня 2003 року вкладення по цьому плану були закінчені, а новий уряд запропонував новий пенсійний фонд, участь у якому дозволяє будь-якій особі зменшити на 10% суму доходів, яка підпорядкована оподаткуванням. Також пенсійна система Франції передбачає певну податкову пільгу, адже під час передання пенсійних заощаджень у спадщину вони не підлягають оподаткуванню. Основна пенсійна система була збережена у Франції до 2010 року, але у при цьому період виплат пенсійних внесків було збільшено з 37,5 до 40 років [14, с. 120].
До 2020 року планується поступово підняти до 42 років (168 кварталів) [12, c. 6].
Пенсійна система складається за 5 підсистем:
1. базові режими для найманих робітників;
3. спеціальні режими для окремих категорій зайнятих;
4. базові режими для не найманих робітників;
5. додаткові (факультативні) режими.
Кожна з цих підсистем має свою специфіку, що проявляється у фінансуванні, віці виходу на пенсію, тривалості страхового стажу для отримання повної пенсії тощо.
Фінансування базового режиму здійснюється за рахунок соціальних внесків підприємців (34,97% від заробітної плати) та найманих працівників (9,9% від зарплати). Також кошти на забезпечення базового режиму складається зі спеціальних внесків які встановлені для окремих категорій - лікарів, журналістів, артистів тощо. Частину коштів складають відсотки, що формуються від розміщення вільних фінансових ресурсів, що здійснюється Центральним агентством установ соціального страхування.
Особливістю пенсійної системи Франції є висока норма заміщення, тобто великий розмір пенсії в порівнянні із попередньою зарплатнею. В середньому серед всіх видів пенсій вона становить 78% для чоловіків та 72% для жінок. Якщо зарплата була нижча певного рівня, то розмір пенсії визначається за пільговим коефіцієнтом. Така пенсійна система отримала назву «соціал-демократичного шедевру» [15].
Цікавим фактом є те, що в схемі пенсійного забезпечення діє система надбавок подружжю, які мають не менше 3-х дітей, і одному з подружжя, на утриманні якого знаходиться інший, у разі якщо він не має власної пенсії.
У межах даної підсистеми також можливе отримання пенсії при продовженні трудової діяльності. Тобто якщо пенсіонер продовжує працювати, то він повинен сплачувати зі свого заробітку так званий «внесок солідарності» до фонду страхування по безробіттю - 10-15%, і 5% сплачує роботодавець. Але якщо розмір пенсії і заробітку менший гарантованого мінімуму заробітної плати такий внесок не сплачується [16].
На сьогоднішній день поточний пенсійний вік у Франції становить 62 роки для чоловіків і для жінок, зі зменшеним розміром пенсії. У 2018 році планується підвисити до 67 років при стажі сплати внесків 41 рік, який дає право на пенсію у повному розмірі.
Щодо очікуваної тривалості життя при народженні, то у Франції простежуються наступні данні, що можна побачити у таблиці 2.5
Таблиця 2.5. Очікувана тривалість життя при народженні
Отже, згідно із даними таблиці бачимо, що прогнозується зростання сукупної тривалості життя населення Франції.
Разом із цим тривалість життя після виходу на пенсії має також свої просування (таблиця 2.6).
Таблиця 2.6. Очікувана тривалість життя після виходу на пенсію
Таблиця 2.7. Витрати на пенсійне забезпечення у відсотках від ВВП
Звертаючись до даних щодо витрат у відсотках до ВВП, то можна простежити, що планується певне зростання.
Середня пенсія у солідарній системі у процентному відношенні до середньої зарплати є одним з найбільших показників у світі і становить 14000 грн. (1 300 євро) дорівнює 61,5% середньої зарплати.
Щодо нововведень у пенсійній системі Франції, то необхідно зазначити, що 18 грудня 2014 року Національна Асамблея затвердила державну пенсійну реформу, що поступово збільшує ставку внесків і разом з тим кількість років сплати страхових внесків для призначення пенсії. Через що уряд прогнозує, що ці заходи допоможуть зберегти стабільність системи оскільки без таких змін в дефіцит пенсійної системи збільшиться з 14 млрд. євро у двічі до 2040 року.
Однією з основних причин дефіциту є старіння населення, адже коефіцієнт демографічного навантаження знизиться у 2040 році. Згідно з чим реформування допоможуть скоротити дефіцит державної пенсійної системи включивши до цього кілька позицій.
Починаючи з 2014 року, більшість пенсій будуть індексуватися в залежно від змін прожиткового мінімуму в жовтні кожного року. Щодо мінімальної пенсії то вона буде корегуватись 2 рази на рік у квітні та жовтні, а не як раніше раз на рік - у квітні.
Окрім цього, нова реформа передбачає створення системи балів для працівників, які зазнають впливу одного з 10 «важких» факторів, які визначені у трудовому кодексі (одноманітна робота, нічна зміна, механічні вібрації тощо).
З січня 2015 року працівники зароблятимуть бали які можна буде використати для професійної підготовки з метою переходу на менш важку роботу та оплати повного робочого дня навіть якщо вони перейдуть на неповний робочий день наприкінці трудової діяльності [6].
В результаті всіх реформувань французьке суспільство залишається одним із найбільш однорідних і найменш несправедливих.
2.3 Пропозиції щодо стимулювання пенсійного забезпечення
Стимулювання пенсійного забезпечення є однією з основних ланок у розвитку соціального страхування і загального становлення економіки країни.
Пенсійне забезпечення, як один із актуальних аспектів соціального захисту постійно перебуває під контролем уряду кожної держави. Саме тому в центрі дискусій щодо реформування систем пенсійного забезпечення наявний пошук нових, більш ефективних страхових методів і механізмів, створення багаторівневих і взаємодоповнюючих пенсійних систем, а також активного залучення приватного сектора і застрахованих осіб до фінансування пенсійних затрат.
Усі реформи пенсійних систем, що були проведені у багатьох країнах ЄС є досить різноманітними. В них поступово підвищують пенсійний вік, знижують розмір окремих видів пенсії, збільшують страхові внески та періоди страхування, а також стимулюють створення приватних пенсійних фондів.
Якщо говорити про вартість соціального забезпечення, то необхідно зазначити, що воно залежить від співвідношення кількості осіб активного працездатного віку і осіб похилого віку.
Порівнюючи це із західноєвропейськими країнами можна побачити, що за останні роки вартість швидко знизилась через падіння рівня народжуваності і в той же час підвищенням загальної тривалості життя.
Наприклад, з 2025 року буде зростати кількість людей похилого віку, відповідно і необхідність пенсійного утримання. У Франції 1993 році нараховувалось 9 млн., пенсіонерів, до 2012 року їх кількість зросте до 15 млн., в тому числі, осіб старше 75 років - 6 млн., чоловік. Підвищення середньої тривалості життя також призводить до збільшення періоди виплати пенсії і відповідно скорочення періоду зайнятості.
Як ми бачимо, найоптимальніше сполучення різних заходів дозволяє вирішувати важливі питання, що безпосередньо пов'язані із пенсійним забезпеченням.
Саме завдяки вдалому поєднанню різних підходів, які були застосовані в рамках систем пенсійного забезпечення і соціального захисту, багато західноєвропейських країн має змогу протягом значної кількості років на достатньому рівні забезпечувати населення пенсійного рівня і загальним чином сприяти економічному процвітанню своїх держав [17, с. 177].
Проаналізувавши розглянуті дані у розділі можна зробити висновки, що пенсійне забезпечення відіграє важливе значення в системі соціального захисту населення у кожній із країн. Вони є дещо схожими, але кожна із країн намагається впроваджувати свої певні реформи, що сприятимуть більш позитивному розвитку як самої пенсійної системи, так і економічного стану країни в цілому.
3. Проблеми та реформування пенсійної системи України
3.1 Сутність наявних проблем у пенсійному страхуванні
Створення сучасної пенсійної системи України, основою якої було запровадження з січня 2004 року загальнообов'язкового державного пенсійного страхування пройшло значний шлях еволюційної трансформації інституту пенсійного забезпечення, який був утворений в результаті здобуття державою незалежності у 1991 році, що фактично можна назвати «спадщиною» від колишнього СРСР.
У свій час, до 1990 року основою радянської пенсійної системи був так званий союзний бюджет, з якого саме і виплачувались пенсійні нарахування населенню, яке мало на це повне право. Але разом із початком радикальних політичних і соціально-економічних перетворень відбувалось погіршення загального економічного стану, що у свою чергу призвело до того, що пенсійні витрати стали надмірним
Проблеми та реформування пенсійної системи України курсовая работа. Государство и право.
Дипломная работа по теме Производство эмали НЦ-132
Курсовая работа по теме Управление финансовым механизмом предприятия (организации)
Реферат по теме Мировосприятие древнего египтянина
Поэзия Сегодня В Резервации Сочинение
Реферат: Президентские выборы в США 1880
Курсовая работа: Барное дело
Зачем Человеку Язык Сочинение Мини
Курсовая Работа На Тему Анализ Факторов Экономического Роста В Рф
Реферат: Lillian Rubin Families On The Fault Line
Что Должно Быть В Приложении К Реферату
Реферат: Организация производства и менеджмент в машиностроении
Повышение Эффективности Управления Землями Сельскохозяйственного Назначения Курсовая
Реферат: Сутність композиції, її типи та форми
Реферат: Гигиена. Скачать бесплатно и без регистрации
Дипломная работа: Формирование навыков словообразования и словоизменения у детей старшего дошкольного возраста с общим недоразвитием речи
Методы Правового Регулирования Управленческой Деятельности Реферат
Реферат по теме Обязательственное право средневекового Китая
Основания и виды ответственности эмитентов за нарушение законодательства о рынке ценных бумаг
Реферат по теме Культура Руси в XIII–XV вв.: влияние Золотой Орды на русскую культуру
Технология 8 Класс Контрольная Работа
Гарантии и компенсации работникам - Государство и право курсовая работа
Органы исполнительной власти субъектов Российской Федерации - Государство и право курсовая работа
Обязательства, возникающие из договора дарения - Государство и право дипломная работа