Проблеми розвитку громадянського суспільства в Україні - Государство и право курсовая работа

Главная

Государство и право
Проблеми розвитку громадянського суспільства в Україні

Поняття, ознаки та принципи громадянського суспільства, його співвідношення з державою. Суспільство як середовище формування прав, свобод та обов’язків людини й громадянина. Стереотипні перешкоди на шляху побудови громадянського суспільства в Україні.


посмотреть текст работы


скачать работу можно здесь


полная информация о работе


весь список подобных работ


Нужна помощь с учёбой? Наши эксперты готовы помочь!
Нажимая на кнопку, вы соглашаетесь с
политикой обработки персональных данных

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.

Міжрегіональна Академія управління персоналом
імені Митрополита Київського та всієї України, Предстоятеля Української
Православної Церкви Блаженнійшого Володимира
Кафедра фундаментальної підготовки з правознавства
з дисципліни: “ Теорія держави та права ”
“ Проблеми розвитку громадянського суспільства в Україні ”
Парадній Валентина Олексан дрівна,
РОЗДІЛ 1. Поняття ” громадянське суспільство ” та його ознаки
1.1 Поняття, ознаки та принципи громадянського суспільства
1.2 Співвідношення держави і громадянського суспільства
1.3 Громадянське суспільство - середовище формування прав, свобод та обов'язків людини громадянина в світі та в Україні
РОЗДІЛ 2. Труднощі розбудови громадянського суспільства в Україні
2.1 Громадянське суспільство: стан та проблеми розвитку (структуризація)
2. 2 Стереотипні перешкоди на шляху побудови громадянського суспільства в Україні
Список використаних джерел та літератури
Кожна держава має бути зацікавлена в створенні, всебічному розширенні і поглибленні громадянського суспільства, якщо вона прагне до задоволення потреб громадян, до своєї адаптації в загальнолюдський цивілізований процес. Для держави стає життєво необхідним розвиток всіх елементів громадянського суспільства.
Процес становлення громадянського суспільства складний і суперечливий, аналіз його потребує конкретно-історичного підходу.
Зародження та розвиток громадянського суспільства відбувається протягом тривалого періоду еволюції сучасної цивілізації. Цей процес має багато закономірностей, спільних для багатьох країн. Але кожна держава, розвиваючи громадянське суспільство, вносила щось особливе, характерне саме для неї.
Досить специфічний досвід його побудови мала Україна. Адже феодальний устрій тривалий час носив потворні форми кріпосництва, що межувало з рабством. Це зумовило і характерний розвиток суспільства, наклало певний відбиток на взаємовідносини між верствами населення, на їх психологію.
Проблема сутності та тенденцій розвитку громадянського суспільства надзвичайно актуальна, вона невіддільна від питань реформування суспільного життя в Україні. Адже наша держава пройшла складний шлях історичного розвитку. Тривала провінційна роль України, відсутність розвитку її державності стали причиною слабкого розвитку громадянського суспільства та його теорії. Тому проблема становлення громадянського суспільства безпосередньо пов'язана з необхідністю розбудови державності, оскільки вдосконалення суспільства і держави є необхідною умовою демократичного розвитку країни.
Вивчення поглядів на громадянське суспільство в політико-правовій думці, проведення порівняльного аналізу основних концептуальних підходів до проблеми громадянського суспільства дає можливість визначити генетичний зв'язок між різними напрямками вчення про громадянське суспільство, узагальнити їх спільні та виділити особливі риси, що стало принципово новим напрямком вивчення проблеми громадянського суспільства. Аналіз структурних елементів громадянського суспільства в умовах розвитку суспільних інститутів дає можливість глибше зрозуміти їх природу на конституційному рівні.
Від темпів і напрямків розвитку громадянського суспільства залежатиме можливість нової інтеграції, передумовою якої є близькість процесів і ступінь зрілості національних громадянських суспільств.
Таким чином, історичний розвиток України має багато ознак модернізації, здійснюється поряд із розвинутими країнами. На сьогоднішній день відбувається процес приведення всіх суспільних інститутів та процесів у відповідність до норм розвинутої цивілізації, що знаходить свій прояв у формуванні засад правової держави та громадянського суспільства. Це свідчить про актуальність теми дослідження.
Мета курсової роботи - визначити основні проблеми розвитку громадянського суспільства в Україні.
Відповідно до поставленої мети визначимо завдання курсової роботи:
- дослідження поняття громадянського суспільства;
- характеристика громадянського суспільства в розрізі його елементів, в тому числі дослідження середовища формування прав, свобод та обов'язків людини та громадянина;
- загальна характеристика основних принципів, елементів та ознак громадянського суспільства;
- аналіз основних проблем розвитку громадянського суспільства в Україні;
Об'єктом дослідження є громадянське суспільство.
Методологічною основою курсової роботи є принцип історизму, науковості та об'єктивності. Використано формально-догматичний, системно-структурний та соціологічний методи, які дали найкращі можливості для досягнення поставленої мети та завдань.
Структура роботи визначається змістом проблеми, метою та завданнями дослідження. Робота складається зі вступу, двох розділів, поділених на п'ять підрозділів, висновків (разом 44 сторінок) та списку використаних джерел та літератури (24 позиції). Повний обсяг курсової роботи 46 сторінки.
Розділ І. Поняття “ громадянське суспільство ” та його ознаки
1 . 1 Поняття, ознаки та принципи громадянського суспільства
Виходячи з теоретичних розробок ідеологів громадянського суспільства, а також практичного досвіду в різних країнах, можна виділити такі принципи громадянського суспільства, що у більшості випадків випливають або прямо передбачені Конституцією України і які водночас, з певною часткою умовності, можна вважати також і його ознаками:
-- свободу та ініціативність особистості, що спрямовані на задоволення розумних потреб членів суспільства без шкоди для його загальних інтересів (статті 22, 23, 29 та інші Конституції України);
-- розвиток суспільних відносин відповідно до фундаментального принципу кантівської філософії, за яким людину завжди слід розглядати як мету і ніколи як засіб (статті 21, 22 Конституції України);
-- ліквідацію відчуженості людини, неприйняття людьми соціально-економічних реформ і перетворень, економічних і політичних структур та інститутів (статті 34, 35 Конституції України);
реальне забезпечення здійснення принципу рівних можливостей у політиці, економіці, духовній сфері життя суспільства (ст. 24 Конституції України);
постійний захист прав і свобод людини і громадянина, що зумовлює необхідність визнання незалежності громадянського суспільства щодо держави (ст. 22 Конституції України);
-- плюралізм усіх форм власності, серед яких приватна власність в її різних формах посідає домінуюче місце як основа ініціативної, творчої, підприємницької та іншої господарської діяльності. Реальне і практичне визнання того факту, що тільки власник може бути дійсно вільною і незалежною щодо держави особою (ст. 41 Конституції України);
існування в абсолютній більшості так званого середнього прошарку, який здатний стати повноцінним виробником і споживачем і бути соціальною базою громадянського суспільства. Відсутність поляризації населення на надзвичайно заможних і дуже бідних (ст. 48 Конституції України);
плюралізм духовного життя суспільства, в основі якого визнання і реальне забезпечення гуманістичних та демократичних загальнолюдських цінностей (ст. 15 Конституції України);
-- офіційна заборона і практична відсутність з боку держави та інших соціальних суб'єктів жорстокої регламентації і будь-якого втручання в приватне життя членів суспільства (ст. 32 Конституції України);
існування і функціонування розвинутої соціальної структури, що гарантує задоволення різноманітних інтересів різних груп і верств населення;
активну участь у всіх сферах суспільного життя недержавних самоврядних людських спільнот (сім'я, корпорація, господарські товариства, громадські організації, професійні, творчі, спортивні, етнічні, конфесійні та інші об'єднання, діяльність яких врегульована статтями 36--40 Конституції України);
розвиток ринкових відносин, в яких, відповідно до своєї сутності, беруть участь на рівних засадах суб'єкти всіх форм власності і видів господарської діяльності (ст. 42 Конституції України);
визнання і гарантування ідей верховенства права, що відображається у його поділі на публічне і приватне, теорії розподілу права і закону та визнанні того, що право може існувати поза своєю інституційною формою -- законодавством. Магістральна орієнтація права на людину-трудівника і власника, на рівний правовий статус у сфері приватного права державних, громадських структур і окремого громадянина;
-- підпорядкованість громадянському суспільству демократичної правової соціальної держави, сутність соціальної спрямованості якої виявляється в тому, що держава, використовуючи всю гаму відповідних демократичних владно-управлінських засобів, забезпечує своїм громадянам економічну та іншу безпеку, особисту свободу і суспільну злагоду.
Навіть загальний аналіз цих принципів у їх порівнянні з сучасним економічним, політичним і духовним станом України переконує, що далеко не всі компоненти громадянського суспільства в ній існують. А тому саме на їх створення і розвиток повинна спрямовуватися діяльність демократичної правової соціальної держави, формування якої повинно відбуватись інтенсивно і паралельно зі становленням громадянського суспільства. При цьому така держава теж має відповідати певним вимогам-принципам, які б кореспондували принципам громадянського суспільства. Так, держава є об'єднанням консолідованих, законослухняних і свідомих громадян; в ній панує право як загальна міра свободи, рівності та справедливості в суспільстві, що і визначає зміст чинних законів та інших правових актів; на високому рівні врегульовано і забезпечено правовий статус людини і громадянина; достатньо розвинута система чинного законодавства; держава, її органи і посадові особи та суспільство, що складається з народу, націй, етнічних груп, окремих громадян, взаємно відповідальні; провідну роль у вирішенні спірних питань і конфліктних ситуацій між усіма соціальними суб'єктами відіграють судові органи; у суспільстві панує законність і правопорядок, завдяки ефективній діяльності правоохоронних органів; громадянам притаманний високий рівень правосвідомості та правової культури; забезпечено цивілізований рівень добробуту громадян, їхню особисту свободу, соціальну злагоду і спокій.
Отже, громадянське суспільство -- це така організація людей, в якій кожна людина є вільною в своїй поведінці і має можливість приймати свої власні, особисті, самостійні рішення. Йому притаманна віра в людину, в загальну справедливість, в людський розум, тобто це «відкрите суспільство», як його називає К. Поппер, вважаючи, що воно є реальністю в розвинутих західних демократіях. У наш час ці суспільства ще далекі від абсолютної досконалості, в них існує злочинність, зловживання вільним ринком, проте, зазначає Поппер, вони значно кращі, вільніші, переважно чесніші та справедливіші порівняно з усіма суспільствами, що існували до них [20. C, 13].
Щодо інших принципів і ознак громадянського суспільства, то слід зазначити, що різні дослідники виділяли досить широке їх коло. Так, починаючи ще з Арістотеля, до них відносили такі основні ідеї: невтручання державних структур у майнові відносини громадян; рівність усіх громадян перед законом; свободу слова і пересування; реальність принципу розподілу влад; виборність державного органу і його підзвітність; певний термін здійснення державним органом своїх повноважень.
Істотно доповнив ці принципи й ознаки громадянського суспільства Гегель. Він вважав, що до них слід віднести: приватну власність як матеріальну основу особистої свободи індивіда; безпосередньо особисту свободу, що обов'язково має бути забезпечено державно-правовим захистом; визнання прав, свобод, обов'язків і законних інтересів осіб і саму особу такими, статус яких має публічний характер завдяки єдності та обов'язковості для держави їх інтересів; всезагальну обізнаність у справах суспільства і держави, що має стабільний характер; високий рівень значущості та розвитку громадської думки; принцип справедливості, що втілюється у праві та вимагає неухильного дотримання вимог законів; надзвичайну роль у вирішенні можливих конфліктів правосуддя, яке надійно захищає особисті й суспільні інтереси; достатню розвиненість правової основи суспільства, ефективність усіх видів правового регулювання; розвиток і вдосконалення найрізноманітніших видів корпорацій, під якими Гегель розуміє політичні, економічні, культурні та інші громадські об'єднання [3, С. 227].
При цьому сучасна теорія громадянського суспільства розглядається як парна категорія не тільки правової, а й соціальної держави. Більш того, зазначається, що соціальна держава є державою громадянського суспільства, оскільки це поняття органічно вбирає в себе цілу низку позитивних властивостей, що притаманні й громадянському суспільству. Такими спільними властивостями громадянського суспільства і соціальної держави є принципи: забезпечення громадянам гідного життя в розумінні їх матеріального добробуту і соціального захисту; гарантування особистої свободи громадянам; боротьба цивілізованими методами за соціальну злагоду, мирне вирішення можливих конфліктів.
Отже, можна зробити висновок, що громадянське суспільство поєднується з державою завдяки особливому моральному зв'язку. Сутність його полягає в тому, що громадянське суспільство і держава повинні базуватися на однакових моральних основах, реалізовувати і дотримуватись у своєму розвиткові однакових моральних принципів -- принципів загальнолюдської моралі. За наявності такого суспільного стану їх взаємовідносин можна говорити про те, що громадянському суспільству відповідає громадянська держава і навпаки.
Важливою ознакою громадянського суспільства є економічна самостійність і самодіяльність особи. Остання має поєднуватися з однією з ознак соціальної держави, а саме з принципом матеріального забезпечення і соціального захисту громадян. Це необхідно тому, що в іншому разі забезпечення і захист громадян можуть розглядатися як благодійність держави, що насправді повинна допомагати тільки особам, які з певних, визначених законодавством причин, не можуть самостійно забезпечити і захистити себе.
Громадянське суспільство органічно взаємопов'язане з державою, воно не існувало до держави і поза державою, і водночас громадянське суспільство має щодо держави верховний суверенітет, сенс якого полягає в тому, що саме інтереси громадянського суспільства мають у країні пріоритет щодо державних інтересів, структури державного апарату, форм держави, державно-правового режиму тощо. Це особливо наочно виявляється у сфері захисту прав і свобод громадянина, де громадянське суспільство може і повинно діяти як сила, що не залежить від держави. Можна стверджувати також про наявність ще однієї надзвичайно важливої ознаки громадянського суспільства, сутність якої в тому, що у ньому повинна вестись боротьба за ліквідацію всього, що може означати відчуження особи від будь-яких інститутів і процесів, що мають економічні, політичні та духовні властивості й від використання яких тією чи іншою мірою залежить реалізація прав і свобод людини і громадянина [24, C. 34].
Зіставлення цих ознак дає чітке розуміння того, що відносини між державою і громадянським суспільством є відносинами між публічною владою й індивідуальною свободою, А це в сфері політичного життя означає, що якщо в суспільство держава входить як найважливіший елемент політичної надбудови, то в громадянське суспільство держава не входить, хоч, безперечно, всі потреби громадянського суспільства неминуче проходять через волю держави, щоб у формі законів отримати всезагальне значення. Звідси, діалектика держави і громадянського суспільства така: не держава зумовлює і визначає громадянське суспільство, а останнє зумовлює, створює і контролює державу. Саме таким чином забезпечується відносно самостійне існування демократичного громадянського суспільства і правової держави [21, C. 505].
Громадянське суспільство в особі спочатку самодіяльних асоціацій людей (релігійних і політичних корпорацій, гільдій, прошарків, пізніше -- кооперативів, профспілкових комітетів та інших), покликаних відображати і захищати їхні групові та індивідуальні інтереси і права, вступає в особливі відносини з державою, для розуміння яких важливо врахувати таке. Якщо держава знає різні форми і режими правління -- республіканські та монархічні, демократичні та недемократичні, -- то для громадянського суспільства на рівні політики характерна демократична форма існування. Чим розвинутішим є громадянське суспільство, тим більше підстав для демократичних форм держави. І навпаки: чим менш розвинутим є громадянське суспільство, тим більше підстав для існування авторитарних і тоталітарних режимів державної влади.
Громадянське суспільство у процесі свого розвитку має стабільну тенденцію до охоплення все більшої кількості населення, і не тільки власників, а й інших незаможних його верств. Якщо у рабовласницькому суспільстві раб не був його членом, то у феодальному селянин, міщанин набули вже певних прав. З виникненням і розвитком капіталізму робітник стає повноцінним членом громадянського суспільства і громадянином держави з правами та обов'язками, обсяг яких постійно збільшується. Держава після цього, а також із виникненням різноманітних суспільних асоціацій, змушена ставати на шлях правового впорядкування своїх відносин з усім населенням та істотно перебудувати свої власні структури. І тут доречно запитати: що у розвитку цього цивілізаційного процесу зробило людину повноцінним членом громадянського суспільства і громадянином держави? Які джерела соціально поповнюють громадянське суспільство настільки, що воно перевершує силу державної влади з її управлінським апаратом і спеціалізованими озброєними загонами -- армією, поліцією, службами безпеки тощо. І що врешті забезпечує автономію людини у громадянському суспільстві й правовій державі? Як бачимо, питань багато, а відповідь одна -- знову ж таки власність.
1. 2 Співвідношення держави і громадянського суспільства
Держава і суспільство завжди перебувають у різноманітних відносинах і зв'язках. З позицій історичного розвитку первинним є родове суспільство, яке виникло задовго до виникнення держави і породило державу або державну організацію суспільства. Отже, як підкреслюють деякі спеціалісти, суспільство є матір'ю держави.
З позицій марксизму держава - це особлива організація публічної державної влади, а з позицій соціологічного політологічного підходу держава містить усю сукупність державних і недержавних об'єднань, які одночасно входять і в державу, і в суспільство. Складовими держави є система органів державної влади і система різноманітних суб'єктів політичної, економічної та інших соціальних систем держави і суспільства.
За великим рахунком, суспільство також включає всі суб'єкти економічної та політичної систем, усю систему державних органів влади, оскільки суспільство безпосередньо або опосередковано формує представницькі, виконавчі, судові та контрольно-наглядові органи державної влади та управління. Представницькі органи державної влади та інших державних установ сформовані з представників народу. Крім того, всі державні органи влади виконують основні завдання і функції з метою задоволення основних потреб та інтересів громадян і громадянського суспільства. Як правило, які завдання стоять перед суспільством, такі ж стоять і перед державою, і державною владою. Наприклад, якщо розглядати структуру українського суспільства, то ми не зможемо вилучити з неї систему державних органів, оскільки суспільство стане неповним, одностороннім, бездержавним тощо. Державні органи влади виражають і захищають національні інтереси народу і суспільства. Вони представляють Україну на міжнародній арені, у різноманітних міжнародних організаціях, в ООН і т. д. У Великій Радянській Енциклопедії дається визначення суспільства в широкому розумінні як сукупності історично складених (обумовлених) форм сумісної діяльності людей. Суспільство виступає як особлива, вища ступінь розвитку живих систем, що проявляється у функціонуванні та розвитку соціальних організацій, інститутів, груп у русі класових та інших соціальних протиріч. У вузькому значенні під суспільством розуміється історичний конкретний тип соціальної системи (капіталістичне суспільство), певний соціальний організм, який належить до такого типу («японський феодалізм»), або певна форма соціальних відносин (наприклад, суспільство, протиставлене державі в Гегеля ). [1, С.451 ] Стародавні греки не випадково не розділяли або не відділяли суспільство від держави, оскільки держава і суспільство у них збігалися. Водночас можуть бути суспільства, у яких немає власної держави або державності. Наприклад, Палестина. У світі нині нараховується близько 35 країн, у яких є суспільство, але немає суверенної держави.
Між державою і суспільством існує певний дуалізм. Німецький філософ П. Козловський у своїй книзі «Суспільство й держава. Неминучий дуалізм» пише, що дуалізм держави і суспільства не виростає ні з економічних, ні з політичних ситуацій XVIII і XIX ст., цей дуалізм є константою європейської історії та європейського мислення, органічно пов'язаний з європейським розумінням свободи. Звідси - й актуальні висновки автора: зняття цього дуалізму, чи здійсниться воно в тоталітарних державах, чи в ліберально-демократичних соціальних формах, означає зняття ідеї свободи, як вона існує в європейському культурному менталітеті. Це зняття і є те, що сьогодні розуміється як тоталітаризм. Політична дилема сучасності: демократична правова держава або держава тоталітарного панування не може бути зведена до рівня протиставлення капіталізму соціалізмові. У вільному суспільстві держава, яка відповідає ринковій економіці, не є капіталістичною. І навпаки, дуалізм держави і суспільства не може бути зведений до дуалізму індивідуальних потреб і суспільного блага» [11, С. 8].
У своїй книзі П. Козловський обґрунтовує свої дві тези:
Дуалізм держави і суспільства, принципів панування і співробітництва є основною константою європейської історії від моменту розпаду архаїчних (кровнорідних) суспільств і появи політично організованого суспільства - грецького полісу. Держава - константа після архаїчних суспільств, а не просто ознака класового суспільства. Масштаби державного панування (але нефактичні форми державності) залежать від ступеня соціальної нерівності.
Мораль та інтерес, моральна загальність і раціональний егоїстичний інтерес не є взаємоперетворюючими. Мораль не можна підмінити, як це робить утилітаризм, раціональною корисністю, економічною калькуляцією. Моральність генетично передбачає моральну трансцендентність суб'єктивності, волю до моральної всезагальності, які виходять за межі парадигм утилітарності.
Дуалізм держави і суспільства проявляє себе і як умова індивідуальної свободи, оскільки він об'єктивує та опосередковує протиріччя між державною всезагальністю та індивідуальною особливістю, не дозволяючи свободі розтворитися в нерозрізненній єдності чи абсолютній множині (проявляє як єдність і різноманітність). Діалектиці держави і суспільства відповідає діалектика системи і свободи. Вона проявляється як тенденція тоталізації держави, перетворення її в тоталітарну державу, або тоталізації суспільства, перетворення його в суспільну асоціацію - ідеал анархістів.
Держава і суспільство розглядаються при цьому не як сутності, що протистоять одна одній, а як різні принципи організації. Під державою П. Козловський розуміє організовану за принципами верховної влади і панування сферу соціальної системи, яка приймає обов'язкові для інших її сфер рішення і має привілегію на узаконений примус. Під суспільством розуміється не синтез усіх нормативних систем, як вважає Кельзен, а всі сфери соціальної системи, які не підлягають організації за принципом верховної влади і панування, тобто всі сфери соціальної системи, крім політичної. Суспільство не повинно ототожнюватися з економікою як своєю підсистемою: воно включає також культурну, релігійну і соціальну системи, таким чином і дуалізм держави й суспільства не може зводитися до дуалізму держави й економіки.
Розділення суспільства і держави (але не відмінність між ними) належить до епохи розвитку буржуазних відносин, оскільки лише в цей період економіка звільняється від політики і набуває деякої автономії [11, С. 11].
Багато спеціалістів підкреслюють, що до виникнення буржуазного суспільства держава значною мірою зливалася з суспільством або суспільство зливалося з державою. Протиставлення держави і суспільства з'явилося лише з виникненням громадянського суспільства - з проголошенням основних прав людини, свободи людини, з реалізацією принципу рівності й рівноправ'я, з виникненням капіталістичних форм власності, що в сукупності привело до створення економічних структур і задоволення приватних інтересів. Формування і розвиток громадянського суспільства зайняло декілька віків. Цей процес не завершено ні в Росії, ні в світовому масштабі [8, С. 21].
У XVII-ХІХ ст. громадянське суспільство відокремилося від держави і державної влади, які виступали в ролі «нічного сторожа». Держава в той період лише створювала умови для розвитку громадянського суспільства, не втручалася в економічне життя суспільства, а тільки регламентувала економічні відносини, встановлювала і збирала податки, мала монополію на формування системи права і законодавства. І лише в період великих економічних криз (депресії) держава і державна влада змушені були втручатися і за допомогою адміністративних методів виводити економіку з кризових явищ. Наприклад, у період великої депресії 30-х років XX ст. у США лише втручання президента або уряду США дало змогу вийти з такої депресії. Так було і в інших державах та суспільствах Європи.
Громадянське суспільство не може повністю відірватися від держави і державної влади. Усі ці компоненти держави дуже тісно взаємопов'язані системою права і законодавства, економічними і політичними інтересами, моральними і релігійними тощо. У сучасний період залежність громадянського суспільства від держави збільшується у зв'язку з соціальною політикою держави, глобальними проблемами екології, політичної системи, у зв'язку з програмуванням економіки, створенням економічних і політичних союзів, блоків тощо. Крім того, держава завжди регулювала та охороняла різноманітні форми власності, матеріальні й культурні цінності суспільства.
Співвідношення держави, державної влади і громадянського суспільства в кожній державі може бути різним, оскільки кожна держава і суспільство мають свої особливості, свій характер. Наприклад, за авторитарних або тоталітарних режимів держава і державна влада стають над суспільством, повністю підпорядковують усе суспільство своїм потребам та інтересам.
У такій державі й такому суспільстві державні потреби та інтереси стоять на першому місці в системі соціальних цінностей, а природні та інші права людини можуть стояти на останньому місці. У демократичних державах і суспільствах на першому місці стоять демократичні цінності, природні та громадянські права людини і громадянина, загальнолюдські моральні цінності, а на другому місці - потреби та інтереси держави і державної влади. Отже, існують держави, які повністю поглинають суспільство, і держави, які служать і підпорядковані суспільству, поважають демократичні цінності суспільства тощо.
Співвідношення держави, державної влади і громадянського суспільства проявляється і в тому, що вони мають різну структуру і принципи організації та будови. Будь-яка держава і державна влада засновані на принципі ієрархії або на принципі демократичного централізму в представницьких державах, який означає вибори найвищих і місцевих представницьких органів влади народом (виборцями), чітку ієрархію державних органів влади та управління - підпорядкованість нижчестоящих органів державної влади вищестоящим, сувора державна дисципліна. Щоправда, вищі та місцеві представницькі органи державної влади підзвітні й підконтрольні громадянському суспільству або виборцям. Вони виконують накази виборців (особливо депутати парламенту), можуть бути відкликані виборцями тощо. Таким чином між представницькими органами державної влади і громадянським суспільством існує тісний взаємозв'язок. Він проявляється і в тому, що законодавчі органи державної влади провадять законотворчу діяльність, приймають закони, які необхідні, у першу чергу, громадянському суспільству. Уся система державних органів влади і державний апарат утримуються за рахунок податків, зборів, державних позик суспільства. Головними завданнями і функціями державних органів влади є правове регулювання економічних, політичних та інших суспільних відносин, здійснення економічної функції держави, екологічної, культурно-виховної, організаційно-управлінської функції, управління державою і суспільством, охорона всіх форм власності, усіх матеріальних і культурних цінностей, прав і свобод громадян і суспільства.
На відміну від держави, громадянське суспільство являє собою горизонтальну систему багатогранних зв'язків і відносин громадян та юридичних осіб, їхніх об'єднань, союзів і колективів. Усі ці зв'язки регулюються цивільним приватним правом або господарським законодавством, в основі якого лежить автономний принцип правового регулювання, заснований на юридичній рівності суб'єктів громадянського суспільства. Тому майже всі зв'язки в громадянському суспільстві засновані на принципі рівності й рівноправ'я, свободи особистої ініціативи та відповідальності за свою діяльність [19, C. 342]. Уся діяльність суб'єктів громадянського суспільства здійснюється в межах громадянських та економічних законів. Усі взаємовідносини в громадянському суспільстві будуються за принципом правової держави: громадянам дозволено все, що не заборонено законом; державним органам влади і посадовим особам дозволено лише те, що дозволено законом, або входить до їхньої компетенції тощо.
Із переходом багатьох держав і суспільств до соціальної та правової держави суттєво змінюються взаємовідносини між державною владою (чи державою) і громадянським суспільством, які взаємообумовлені принципами правової та соціальної держави.
У цих державах і суспільствах головна увага приділяється соціальному захистові населення, особливо -- дітей, багатодітних сімей, пенсіонерів, бідних і всіх тих, хто потребує соціальної допомоги. У таких держ
Проблеми розвитку громадянського суспільства в Україні курсовая работа. Государство и право.
Курсовая работа по теме Ценообразование в туризме
Курсовая работа: Аудиторское заключение
Реферат по теме Проверка расчетных, валютных и других счетов в банках, финансовых вложений и состояния забалансового учета при проведении аудита
Единые Нормы И Расценки Структура Построения Реферат
Сочинение Описание Памятника В Томаровке
Любви Все Возрасты Покорны Эссе
Сочинение по теме Древние повести в китайской литературе
Реферат: Электризация. Электростатика вокруг нас
Испытание Любовью Обломова Сочинение 10 Класс
Сочинение Рассуждение Язык Самая Большая Ценность Народа
Контрольная работа: Научно-исследовательская работа студентов
Контрольная Работа Время 1 Класс
Реферат: Общее макроэкономическое равновесие модель совокупного спроса и совокупного предложения
Любовная Лирика Есенина Сочинение По Литературе
Реферат по теме Порівняльна характеристика соціально-економічного розвитку Швеції та Нігерії укр
Иммунитет и воспаление.
Коррекция И Реабилитация Зависимости Реферат
Реферат по теме Структура коммерческого банка
Контрольная работа: Формирование и развитие финансового кризиса 2008-2009 гг. в Украине
Читать Фанфик Бтс Дипломная Работа
Периметровая охранная сигнализация - Военное дело и гражданская оборона дипломная работа
Договор социального найма - Государство и право курсовая работа
Аудит расчетов с прочими дебиторами и кредиторами - Бухгалтерский учет и аудит курсовая работа