Проблема розширення Європейського Союзу на сучасному етапі розвитку міжнародних відносин - Международные отношения и мировая экономика курсовая работа

Главная

Международные отношения и мировая экономика
Проблема розширення Європейського Союзу на сучасному етапі розвитку міжнародних відносин

Передумови створення, головне призначення та етапи розширення Європейського Союзу кінця ХХ - початку ХХІ ст. Європейська політика сусідства та "Східне партнерство" як основні стратегії розширення. Взаємовідносини Європейського Союзу з Росією та Україною.


посмотреть текст работы


скачать работу можно здесь


полная информация о работе


весь список подобных работ


Нужна помощь с учёбой? Наши эксперты готовы помочь!
Нажимая на кнопку, вы соглашаетесь с
политикой обработки персональных данных

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.
Размещено на http://www.allbest.ru/
Розділ 1. Європейський Союз: передумови створення, основні цілі та завдання
1.1 Передумови створення, головне призначення та етапи розширення ЄС кінця ХХ - початку ХХІ ст.
1.2 Європейська політика сусідства, «Східне партнерство» - як основні стратегії розширення ЄС на Схід
Розділ 2. Взаємовідносини ЄС з Росією та Україною в контексті нового розширення
2.1 Головні положення стратегії «сусідства» роль Росії у ній
2.2 Проблеми і перспективи членства України у ЄС
Актуальність теми дослідження. Глобальні процеси, що відбуваються в світі, посилена взаємозалежність інтересів суб'єктів міжнародних відносин в період останнього десятиріччя ХХ та початку ХХІ століття обумовлюють розширення європейського інтеграційного простору та надають реальних рис розбудові європейської архітектурної моделі, спрямованої на формування суцільної зони добробуту, стабільності і безпеки. Розширення Європейського Союзу в сучасній геополітиці сприймається як нагальна потреба у поширенні зони європейського контролю над визначальним геополітичним простором з поступовим набуттям суттєвих перспективних геоекономічних переваг.
Останнє розширення Європейського Союзу стало однією з визначальних віх його розвитку, а також потужним чинником формування нового безпекового середовища в Європі. Прийняття до складу ЄС 12 нових членів значною мірою вплинуло як на динаміку розвитку євроінтеграційного процесу загалом, так і еволюцію його окремих вимірів, в тому числі безпекового.
Значення центрально-східного європейського регіонального простору в світовій політиці та економіці визначається низкою географічних, соціально-економічних та військово-політичних факторів. Це важливий розгалужений комунікаційний вузол. Динаміка відносин по вісі Схід-Захід, глобальні резонансні кризові явища, світові війни тощо, фокусуючись в межах цього регіону, окреслювали визначальні риси та спрямовували перспективні тенденції у міжнародних відносинах на етапах їх формування і подальшої еволюції.
Процес розширення на Схід для європейської спільноти не є простим. Інтеграція нових членів, з одного боку, створює бажані перспективи для ЄС в можливості об'єднання всієї Європи в єдиних політичних та економічних межах. З іншого боку, цей процес супроводжується чисельними перешкодами та проблемами для самого ЄС, обумовленими такими грандіозними європейськими проектами як: введення єдиної валюти, формування спільної зовнішньої політики та політики у галузі безпеки, пошук моделі відносин з Росією тощо.
Одночасно розширення географічних кордонів ЄС перетворює його із об'єднання західноєвропейських держав на союз континентального масштабу, могутній політичний полюс, який стоїть перед якісно новими викликами як внутрішнього, так і зовнішнього характеру. Регулярне розширення надає ЄС кількісної ваги, але одночасно робить його більш неоднорідним і ставить зростання політичної ваги у залежність від здатності ЄС уникнути послаблення його внутрішньої згуртованості та єдності і готовності протистояти новим викликам та ризикам, що постали в постбіполярний період.
Таким чином, усе вищезазначене підтверджує актуальність обраної теми дослідження «Проблема розширення ЄС на сучасному етапі розвитку міжнародних відносин».
Мета і завдання дослідження. Метою даної роботи є комплексний аналіз феномену розширення ЄС, його витоків, особливостей, суперечностей та геостратегічних наслідків.
Для досягнення визначеної мети необхідно реалізувати наступні завдання:
· окреслити історію створення та призначення ЄС;
· проаналізувати еволюцію стратегічних напрямків європейської інтеграції в контексті взаємозалежності процесів поглиблення та розширення;
· окреслити етапи розширення, виявити їхні рушійні сили, закономірності;
· виявити основні передумови, історико-політичне значення та геостратегічні наслідки розширення ЄС на схід;
· дослідити значення розширення та його вплив на формування і перспективи розвитку нової стратегії відносин ЄС з Україною та Росією.
Об'єктом дослідження є сєвропейські інтеграційні процеси та чинники, що впливають на еволюцію політики Європейського Союзу.
Предметом дослідження є політика розширення Європейського Союзу на Схід.
Методи дослідження. Методологічною основою комплексного дослідження є системний підхід та геополітичний аналіз, за допомогою яких здійснено дослідження європейського регіонального середовища, що інтегрується.
Практичне значення результатів дослідження полягає в можливості їх використання в науковій діяльності студентів, при вивченні курсів «Міжнародні відносини», «Політологія», «Всесвітня історія» та ін. Також матеріали дослідження можуть стати в нагоді студентам при написанні курсових, наукових, дипломних робіт дотичних до даної проблематики.
Структурно робота складається зі вступу, двох розділів, висновків, списку використаних джерел (49 найменувань), додатків.
Розділ 1. Європейський Союз: передумови створенная , основні цілі та завдання
Європейський Союз (ЄС) -- співтовариство демократичних країн Європи, що добровільно пожертвували частиною свого суверенітету для більш тісної інтеграції. Особливо підкреслюється, що Євросоюз -- не федеративне або конфедеративне утворення, що у майбутньому розраховує замінити існуючі нині держави у вигляді чогось, схожого на «Сполучені Штати Європи», але це більше, ніж звичайне інтеграційне угруповання з порівняно вузькими цілями. Держави -- члени ЄС створили за колективною домовленістю загальні європейські установи, які рік у рік стають усе більше впливовими й на які покладають всі більші повноваження.
Таким чином, можна визначити три етапи розширення ЄС, які фактично співпадають з домінуванням в ЄС трьох основних теоретичних підходів щодо європейської інтеграції.
Мова йде про розширення в 70-ті роки та домінування міжурядового, або реалістського підходу до європейської інтеграції. Розширення 80-х років співпало, в свою чергу, з ревізією неофункціоналістських підходів та їх прагненням пояснити кризові явища інтеграції, як якісний скачок до більш складних форм інтеграції. Розширення 90-х років викликало до життя та активізувало такі євроінтеграційні моделі та концепції, як “міцне ядро”, “концентричні кола”, “багатошвидкісна Європа”, “Європа різних швидкостей”.
В-сьомих Договір реформування або Лісабонська угода (Маастріхська угода, Угода про Європейський Союз, Угода про функціонування Європейського Союзу) -- нова базова угода щодо принципів функціонування Європейського Союзу. Новий договір призваний замінити європейську конституцію, прийняття якої практично провалилося. Угода містить положення про інституційну реформу в Євросоюзі. Передбачається створення посади Президента ЄС, який обиратиметься на 2,5 років і презентуватиме ЄС на міжнародних заходах. Договір містить положення про скорочення кількості єврокомісарів і депутатів Європарламенту.
Європейські керівні інституції отримають більшу повноту влади у вирішенні загальних питань. До них відносять безпеку, боротьбу зі зміною клімату та міграційні проблеми. Всі дипломатичні функції опиняться в руках верховного представника Євросоюзу з зовнішньої політики.
Формально новий договір не є конституцією-- у ньому немає згадки про гімн чи прапор. Але документ зберіг всі ключові постанови про реформи, що були в первинному документі-- євроконституції. Договір повинен допомогти врегулювати кризу, що почалася в 2005 році, після того, як Франція та Нідерланди на своїх національних референдумах не підтримали європейську Конституцію. Для введення в дію нової Лісабонської Угоди провести референдум планує лише Ірландія.
Офіційне підписання Лісабонської Угоди сталось 13 грудня 2007 року, після чого документ повинен бути ратифікований національними парламентами 27 держав Євросоюзу.
Базові принципи сучасного механізму розширення, які знайшли своє відображення в угодах про вступ до ЄС, були розроблені та впроваджені саме в період першого розширення, серед яких:
· першочергове обговорення умов та формування спільної позиції країн-членів ЄС щодо прийому нових держав;
· проведення переговорів окремо з кожною країною-кандидатом на основі визнання всіх acquis communautaire;
· надання основних повноважень в проведенні переговорів Раді міністрів та технічної ролі Комісії в підготовці рішень по складним проблемам та захисту положень комунітарної політики під час переговорів;
· вирішення проблеми адаптації не за рахунок модифікації вже існуючих правил, а шляхом впровадження однаково короткого адаптаційного перехідного періоду з чітким календарем виконання для всіх кандидатів [49].
Таким чином, можна констатувати, що феномен розширення - це фактор, що стимулював інтеграційний процес в Співтоваристві, оскільки переговори з країнами-кандидатами супроводжувались не лише пошуком компромісу, але й впровадженням більш ефективних та дієвих механізмів функціонування. Збільшення кількості членів Співтовариства та їх різнорідність зумовили необхідність впровадження важливих структурних та політичних змін. І хоча метод міжурядового співробітництва продовжував грати вирішальну роль, його використання все частіше враховувало комунітарні механізми та інтереси.
На першому етапі розширення ЄС відчувався експансіоністський характер європейського інтеграційного процесу, який з самого початку прагнув охопити якомога більшу кількість держав. Впровадження найбільш ефективних та оптимальних процедурних механізмів, сприяло подальшій еволюції не тільки внутрішніх комунітарних процесів, але й формуванню зовнішньої інтеграційної стратегії Співтовариства, як до майбутніх членів ЄС, так і по відношенню до країн, що не були потенційними претендентами на членство. Перше розширення ЄС супроводжувалось встановленням особливих відносин майже з усіма європейськими країнами, що не належали до комуністичного табору. До договорів про асоційоване членство в ЄС Греції, Туреччини, Мальти та Кіпру додавались договори про вільну торгівлю з країнами ЄАВТ. Вступ Великобританії до Спільного ринку призвів також до зростання кількості “заморських територій”, асоційованих з ЄЕС.
Другий етап розширення, характеризується прагненням ЄС поширити демократичні свободи на південь Європи, перетворивши його на зону стабільності та безпеки. Існувала пріоритетність політичної аргументації доцільності середземноморського розширення, яке відбувалося на фоні серії кризових явищ в європейській економічній інтеграції і супроводжувалося не лише активною ревізією основних положень найбільш впливових інтеграційних теорій, але й переглядом базових комунітарних принципів, закладених Римськими угодами. Саме зі вступом Іспанії та Португалії вперше було застосовано принцип “двох швидкостей” в інтеграційному процесі і в практичній площині розпочато обговорення шляхів інституційного реформування. Мова йшла про розробку більш гнучкої інституціональної структури Співтовариства, перегляду механізму голосування в сторону більш широкого запровадження механізму кваліфікованої більшості [49].
Таким чином, результати переговорів щодо середземноморського розширення ЄС свідчили про те, що основною запорукою збереження та ефективного функціонування класичного механізму розширення є обов'язкове проведення внутрішніх комунітарних реформ ще до початку переговорів з країнами-кандидатами. Проблеми, що не були вирішені під час переговорів, автоматично ставали внутрішніми проблемами ЄС після завершення повного вступу країн-кандидатів. Підпадаючи під вплив окремих груп галузевих виробників країн-членів, переговорний процес вносив диспропорції до досягнення більш широких геополітичних завдань Співтовариства.
Під час розширення 90-х років на фоні досить повільного проведення внутрішніх комунітарних реформ виокремлюються зростаючі тенденції розвитку європейської інтеграції на принципах концепції “різношвидкісної Європи”, що знайшло своє відображення в частковій участі окремих держав ЄС в інтеграційних процесах. Так, надання Маастрихтськими угодами пільгового права Данії та Великобританії утримуватися від участі в окремих інтеграційних програмах ЄС (спільна соціальна та монетарна політика) хоча й сприяло подальшому поглибленню комунітарних процесів, водночас створювало прецедент для інших держав ЄС щодо їх часткової участі в інтеграційному будівництві. Обмежена участь в СЗПБ Австрії, Швеції та Фінляндії та застосування принципу “позитивного утримання” в процедурі прийняття рішення по політичному співробітництву були цьому яскравим підтвердженням.
Простежується своєрідне чергування заходів по поглибленню інтеграції та її розширенню. Так, згідно з рішеннями Маастрихтських угод, пріоритетність поглиблення інтеграційних процесів, що передбачало утворення Європейського Союзу з 1.01.1993 р. та прийняття фінансового плану формування комунітарного бюджету (12 грудня 1992 р.) протягом семи років (1993-1999 рр.), чергувалося з відкриттям 1 лютого 1993 р. переговорів з Австрією, Швецією, Фінляндією та Норвегією, відносно їх вступу до Співтовариства (1.01.1995 р.). Після переходу до другого етапу формування єдиної валюти (1.01.1994 р.) та проведення міжурядової конференції 1996 р. із проблем реформування основних інститутів ЄС, розпочався аналітичний етап вивчення перспективи нового розширення на схід [48].
Простежується своєрідна закономірність, яка проявляється в залежності ефективного функціонування ЄС при постійно зростаючій кількості його членів від поступового переходу до наднаціональних форм правління. Надання пріоритету інституційному реформуванню та посиленню ефективності механізму прийняття рішень в Співтоваристві, з точки зору прихильників федералістського майбутнього Європи, не лише позитивно впливало б на його діяльність, але й сприяло б самому процесу розширення. Така позиція досить добре узгоджується з основними положеннями доктрини “концентричних кіл”, що передбачають в перспективі формування європейської федерації в межах пан-європейського конфедеративного об'єднання.
Європейська політика сусідства -- нова політика Європейського Союзу; має на меті створити на південь і схід від нових кордонів розширеного Європейського Союзу зону стабільності миру і добробуту шляхом налагодження тісних довготривалих відносин з сусідніми країнами.
Європейська політика сусідства (ЄПС) спрямована на те, щоб не припустити виникнення нової лінії розподілу між розширеним ЄС та його сусідами, і надати їм можливість брати участь в різних видах діяльності ЄС шляхом тіснішої політичної, економічної, культурної співпраці та взаємодії в галузі безпеки. Концепція ЄПС охоплює такі країни: Алжир, Азербайджан, Білорусь, Вірменія, Грузія, Єгипет, Ізраїль, Йорданія, Ліван, Лівія, Молдавія, Марокко, Сирія, Туніс, Україна, а також Палестинська автономія.
Вперше концепція ЄПС була викладена у зверненні Комісії «Ширша Європа» у березні 2003 року. Вона засвідчила, що формування відносин з сусідами -- один з пріоритетів зовнішньої політики розширеного ЄС. ЄПС не торкається питання потенційного членства. Вона пропонує сусіднім країнам привілейовані відносини, які будуватимуться на взаємному визнанні спільних цінностей, головним чином у сфері верховенства права; справедливого управління; дотримання прав людини, зокрема, прав меншин; принципів ринкової економіки та безперервного розвитку. Глибина цих відносин залежатиме від того, наскільки ефективно втілюватимуться спільні цінності.
12 травня 2004 року Комісія представила конкретну стратегію реалізації ЄПС і аналітичні доповіді щодо семи перших країни з «кола друзів»: Ізраїлю, Йорданії, Мароко, Молдови, Палестинської автономії, Тунісу та України. На основі стратегії виробляються детальні плани дій з кожною країною-партнером. Плани дій визначають пріоритетні завдання, виконання яких має зблизити країну з ЄС.
Важливим досягненням ефективної реалізації євроінтеграційних стратегій країн ЦСЄ можна вважати визнання політики розширення ЄС у якості каталізатора трансформаційних перетворень в пострадянських країнах, для яких головними принципами на шляху реалізації євроінтеграційної стратегії визначено: визнання інтеграції до ЄС у якості найважливішого політичного пріоритету; орієнтація на ЄС як на основного торговельного партнера країн-кандидатів; наявність високого рівня інвестиційної інтервенції, тобто суттєве збільшення надходжень інвестицій з Європейського Союзу; стійка політика бюджетних витрат на реалізацію програм європейської інтеграції; суспільна адаптація до принципів європейської спільноти.
Зі свого боку, прихильники наднаціонального будівництва, прагнучи уникнути перспективи розвитку ЄС по шляху “багатошвидкісної” чи “багаторівневої” інтеграції, яка б не тільки привела до певного розрізнення форм та ритму євробудівництва між країнами-членами ЄС, але й остаточно підірвала б закладені Римськими угодами принципи неподільності та єдності договірно-правової бази Спільноти та початкову єдність європейського інтеграційного процесу, першочергову увагу звертають на зменшення різнорідності країн ЄС через вирівнювання їх соціально-економічного розвитку та виділення на витрати Структурним Фондам та Фондам Солідарності майже третину комунітарного бюджету.
Характерною ознакою політичної стратегії ЄС щодо країн ЦСЄ є уніфікація, що включає розробку критеріїв відповідності країн з ЦСЄ політичним та економічним умовам ЄС. Однією з важливих умов виступає проведення політики розширення ЄС на Схід, що не заважатиме процесу подальшої внутрішньої інтеграції країн-членів Євросоюзу. Це передбачає узгодження позицій держав-членів ЄС у розробці спільної стратегії розширення, вдосконалення механізмів прийняття рішень та функціонування комунітарних інституцій.
Таким чином, стратегія ЄС щодо країн ЦСЄ полягає в забезпеченні інституціональних умов належного функціонування розширеного Союзу, а її основним елементом визначено імплементацію внутрішньосоюзних норм і регулюючих правил асоційованими членами. Вихідним положенням є той факт, що розширення є проектом політично обумовленим: політичні зиски від економічної інтеграції, включаючи розширення ЄС, визначаються в контексті отримання геостратегічних переваг в інтересах посилення регіональної безпеки і стабільності.
Головні торговельно-економічні наслідки розширення ЄС обумовлюються дисбалансом торгівлі та зростаючим дефіцитом товарообігу з боку держав ЦСЄ при дефіциті торговельного балансу всередині Європейського Союзу. Спостерігається відмінна структура взаємної торгівлі. Вагомим аспектом наслідків розширення Євросоюзу в сфері економіки є перегляд та реструктуризація субсидій в рамках спільної сільськогосподарської політики, а також проблема формування бюджетних внесків. Питанням на майбутнє залишається ефективність реалізації рішень в сфері економічної та торговельної політики ЄС, що в значній мірі впливатиме на політичну та економічну стабільність Союзу.
Важливою характеристикою процесу еволюції політики ЄС до інтеграційних процесів в Європі є, в першу чергу, адаптивність ЄС до політики розширення, що полягає в спроможності Союзу абсорбувати нових членів, одночасно підтримуючи динаміку європейської інтеграції. Мова йде про запобігання негативним наслідкам від розширення Євросоюзу за рахунок країн ЦСЄ та Балтії, на що і був спрямований процес вироблення уніфікованих критеріїв інтеграції держав-претендентів на вступ протягом періоду, що досліджується.
Концепція Ширшої Європи закладає нові принципи відносин з країнами-сусідами, серед яких окреме місце посідає Росія. Головним принципом відносин в рамках нової концепції сусідства є привілейовані відносини партнерства між ЄС та країною-сусідом через запровадження диференційованих моделей співробітництва.
Росія у відносинах з Європою дотримується прийнятного для неї геостратегічного курсу на зміцнення євразійських аспектів у європейських справах з метою перешкоджання нарощуванню потенціалу євроатлантичних тенденцій.
· подальше спрощення візового режиму та поступовий рух до його лібералізації,
· укладення поглиблених зон вільної торгівлі,
· підтримку процесу адаптації законодавства та зміцнення інституційної здатності країн-партнерів,
· сприяння регіональному розвитку на основі політики регіонального вимірювання ЄС,
· створення інтегрованої системи управління кордонами,
· співпрацю у сфері енергетичної безпеки [46].
У рамках ініціативи передбачено багатосторонній діалог на чотирьох рівнях:
· щорічні зустрічі на рівні міністрів закордонних справ;
· зустрічі чотирьох тематичних платформ:
· демократія, належне управління та стабільність;
· економічна інтеграція та наближення; енергетична безпека;
· панелі для підтримки роботи платформ.
У червні 2009 р. проведено перші установчі засідання всіх тематичних платформ, під час яких схвалено загальні принципи і привила процедури їх діяльності.
За підсумками установчих засідань Європейська Комісія має намір підготувати проект основних цілей діяльності кожної з платформ, який буде винесено на розгляд наступних засідань (орієнтовно -- у листопаді 2009). Крім того, Єврокомісія доопрацює концепції майбутніх проектів в рамках «Східного партнерства» і представить їх на розгляд Української Сторони.
Напрями співпраці Євросоюзу з Україною визначено також у концепції відносин ЄС зі східними та південними сусідами «Ширша Європа -- сусідство…», схваленій Єврокомісією в березні 2003 р. [46]
У березні 2004 р. Кабінетом Міністрів України підготовлена і затверджена Стратегія економічного і соціального розвитку України на 2004-2015 pp. (шляхом європейської Інтеграції), яка передбачала конкретні заходи щодо реалізації завдань євроінтеграційної стратегії України. Сьогодні вже можна констатувати, що більшість її пунктів своєчасно не виконані. Це стосується проблем приведення законодавства України у відповідність до вимог законодавства ЄС, вступу до COT, інтеграції інфраструктурних мереж України з європейськими та інших.
Розширення Європейського Союзу (ЄС) як результат міжнародної інтеграції, його історичні причини і передумови, основні етапи. Наслідки розширення кордонів ЄС для України. Політичні та економічні наслідки розширення ЄС для Російської Федерації та Румунії. курсовая работа [129,8 K], добавлен 22.11.2013
Заснування у 1957 р. ЄЕС і Європейського співтовариства по атомній енергії з метою поглиблення економічної інтеграції у світі. Етапи розширення Європейського Союзу, його економічні наслідки та проблеми у політичному, правовому та процедурному аспектах. курсовая работа [27,8 K], добавлен 02.04.2011
Історія створення Європейського Союзу (ЄС), його розширення як процес приєднання європейських країн. Характеристика основних етапів Європейської інтеграції. Особливості новітньої історії Європейської інтеграції. Підтримка громадянами України вступу до ЄС. презентация [1,3 M], добавлен 18.04.2015
Створення Європейського валютного механізму як засіб попередження фінансових криз. Основні положення та функціювання Європейської валютної системи. Теорія оптимальних валютних зон. Становлення та проблеми розширення Європейського валютного союзу. курсовая работа [354,3 K], добавлен 09.02.2011
Історичні особливості формування й реалізації політики Британії щодо східного розширення Європейського Союзу. Вплив Сполученого Королівства на здійснення зовнішньої діяльності та заходів безпеки. Конфронтаційна європейська політика уряду Девіда Кемерона. статья [51,8 K], добавлен 11.09.2017
Національна економіка в умовах розширення Європейського Союзу. Інформаційне та правове забезпечення євро інтеграційного курсу України. Можливості та виклик розширення ЄС для економіки України. Правові заходи заохочення міжнародної технічної допомоги. реферат [28,0 K], добавлен 01.11.2008
Суть самітів Європейського Союзу з питань "Східного партнерства". Особливість поширення в країнах демократії, забезпечення прав і свобод людини та покращення соціально-економічного становища. Аналіз активності Грузії у Південному газовому коридорі. статья [20,0 K], добавлен 11.09.2017
Работы в архивах красиво оформлены согласно требованиям ВУЗов и содержат рисунки, диаграммы, формулы и т.д. PPT, PPTX и PDF-файлы представлены только в архивах. Рекомендуем скачать работу .

© 2000 — 2021



Проблема розширення Європейського Союзу на сучасному етапі розвитку міжнародних відносин курсовая работа. Международные отношения и мировая экономика.
Дипломная Работа На Тему Оценка Эстетического Уровня Автомобиля Volkswagen Polo
Международные Конфликты Эссе
Контрольная работа по теме Внешнеэкономическая деятельность и ее субъекты
Реферат: УМИРАНИЕ И СМЕРТЬ. ТРУПНЫЕ ИЗМЕНЕНИЯ. Скачать бесплатно и без регистрации
Дипломная работа по теме Измерение сверхмалых масс
Гаугн Критерии Итогового Сочинения
Статья: Астра
Эссе Примеры Написания По Литературе
Практика В Начальной Школе Готовый Отчет
Реферат: Способы психологической защиты. Скачать бесплатно и без регистрации
Реферат по теме Діалог Платона "Бенкет"
Курсовая работа: Становление политических партий Российской Федерации: "Единая Россия" - партия-гегемон
Домашняя Контрольная Работа 4
Кодификатор Контрольной Работы По Фгос
Контрольные Работы По Немецкому Бим
Курсовая работа по теме Современные проблемы и тенденции развития рынка невозобновляемых ресурсов
Реферат: Legal Gambling Essay Research Paper Legalized Gambling
Реферат: Мифологический тип мировоззрения. Скачать бесплатно и без регистрации
Территориальное Общественное Самоуправление Реферат
Реферат по теме Неоправданные этические опасности исследования стволовых клеток
Флуоресцентный иммуноанализ с полным внутренним отражением - Медицина реферат
Анализ хозяйственной деятельности - Бухгалтерский учет и аудит контрольная работа
Факторы канцерогенеза, влияющие на развитие опухолевых процессов у человека - Медицина курсовая работа