Про Барабанщика Скарла

Відколи МАНА-ЮД-СУШАЇ створив богів та Скарла, Скарл створив барабан, і почав бити у нього так, ніби здатен барабанити вічно. Потім, бо він вже був зморений від створення богів, і через настукування Скарла, відчув МАНА-ЮД-СУШАЇ дрімоту, і так заснув.

Запала тиша серед богів, коли вони побачили, що МАНА відпочивав, і було мовчання над Пеґаною — цілковите, крім лиш настукування Скарла. Скарл сидить над туманом перед стопами МАНА-ЮД-СУШАЇ, понад богами Пеґани, і там він настукує у свій барабан. Є такі, що кажуть, ніби Світи та Сонця — то відлуння від ударів Скарла, а інші подейкують, що вони є видіннями, які постають у думах МАНИ через Скарлову гру, так, як бува, коли сон тривожать звуком співу, але правди ніхто не зна, бо чи є хтось, хто чув голос МАНА-ЮД-СУШАЇ, або ж бачив його барабанщика?

Чи то пора зими, чи то літо, чи то ранок серед світів, або ж ніч, Скарл все ще настукує у свій барабан, бо призначення богів ще не сконані. Час від часу, рука Скарла слабшає; та навіть так він не полишає бити у свій барабан, і боги можуть займатись працею богів, а світи — тривати, бо якщо він зупиниться лиш на мить, тоді МАНА-ЮД-СУШАЇ почне прокидатись, і ані світів, ані богів не буде більше.

Але, коли останньої миті рука Скарла полишить гру, мовчання пройме Пеґану, наче грім у печері, і МАНА-ЮД-СУШАЇ полишить спокій.

Відтоді Скарл покладе свій барабан за спину та піде прямо у пустоту за світами, бо це КІНЕЦЬ, і праця Скарла завершена.

Можливо так, що постане якийсь бог, якому Скарл ще стане у нагоді, або ж можливо так, що він загине, але для Скарла тоді це вже не матиме значення, адже він завершив працю Скарла.