Правове становище фермерського господарства - Государство и право дипломная работа

Главная

Государство и право
Правове становище фермерського господарства

Огляд законодавства про фермерське господарство. Право на створення та отримання земельної ділянки для його ведення. Державна реєстрація фермерського господарства як суб’єкта аграрного підприємництва. Його земельні, майнові та господарські правовідносини.


посмотреть текст работы


скачать работу можно здесь


полная информация о работе


весь список подобных работ


Нужна помощь с учёбой? Наши эксперты готовы помочь!
Нажимая на кнопку, вы соглашаетесь с
политикой обработки персональных данных

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.
Розділ 1. Законодавче визначення поняття та юридичні ознаки фермерського господарства
1.1. Розвиток законодавства про фермерське господарство
1.2. Поняття та юридичні ознаки фермерського господарства
Розділ 2. Порядок створення фермерського господарства
2.1. Право на створення фермерського господарства
2.2. Отримання земельної ділянки для ведення фермерського господарства
2.3 Державна реєстрація фермерського господарства як суб'єкта аграрного підприємництва
Розділ 3. Фермерські правовідносини
3.1. Земельні правовідносини фермерського господарства
3.2. Майнові правовідносини фермерського господарства
3.3. Господарські правовідносини фермерського господарства
Розділ 4. Охорона праці та безпека в надзвичайних ситуаціях
Важливим напрямом соціально-економічних перетворень в аграрному секторі економіки після проголошення державної незалежності України було урізноманітнення організаційно-правових форм господарювання в АПК та створення сприятливих умов для їх ефективної діяльності.
Ринкові перетворення в економіці України обумовили формування багатоукладної системи господарювання, де поряд з державними, приватними, орендними підприємствами, господарськими товариствами, виробничими кооперативами отримали розвиток фермерські господарства. Вони повинні розглядатися не як альтернатива великотоварному виробництву, а як об'єктивно необхідне йому доповнення, що дозволить більш повно розкрити і використати потенціал сільського господарства.
Функціонування сучасних фермерських господарств створює передумови для підвищення ефективності аграрної економіки, розширюючи можливості раціонального використання природних і економічних ресурсів аграрного виробництва. Фермерські господарства в ринковій економіці повинні стати однією з основних організаційно-правових форм здійснення громадянами України (переважно селянами) їхніх земельних прав. Саме вони створюють можливість цим суб'єктам реалізувати свої права через родинно-сімейну форму господарювання для виробництва товарної сільськогосподарської продукції.
19 червня 2003 р. Верховна Рада України прийняла Закон “Про фермерське господарство ”. Даний законодавчий акт прийшов на зміну Закону України від 20 грудня 1991 р. “Про селянське (фермерське) господарство ”, який, виконавши свою історичну місію забезпечення відродження після 70-річної заборони фермерського сектору сільського господарства нашої держави, застарів і не відповідав сучасним реаліям діяльності фермерських господарств в Україні. Закон України “Про фермерське господарство ” підготовлений на основі узагальнення практики діяльності більше 60 тис. фермерських господарств, створених в нашій державі в період 1991-2002 рр. Безперечно, він ввібрав у себе ті положення фермерського закону 1991 року, та його нової редакції 1993 року, які витримали випробування часом і сприяли становленню фермерського руху, зайняттю ним власної “ніші” у структурі агропромислового комплексу України. Разом з тим, в новому Законі знайшли відображення й нові положення, які спрямовані на забезпечення розширення сфери фермерського господарювання у сільськогосподарському виробництві, підвищення ефективності фермерського господарювання та росту конкурентоспроможності продукції фермерських господарств.
Дослідженню проблем становлення, функціонування та ефективного розвитку фермерських господарств як однієї з форм підприємницької діяльності у процесі ринкових перетворень в аграрному секторі економіки присвячені наукові праці Н.І.Титової, В.В.Устюкової, Г.В.Чубукова, О.О.Погрібного, Н.М.Оніщенко, Т.П.Проценко, М.С.Долинської, М.В. Шульги, В.П. Жушмана, П.Ф. Кулинича, М.Я.Ващишин, В.Ю.Уркевича, В.І.Лебідя, Л.В.Логуш, Г.А.Волкова та багатьох інших вчених. Однак основні дослідження правового статусу фермерських господарств припадають на кінець 90-х, початок 2000-х років, хоча й досі залишаються невирішеними окремі суперечності та прогалини фермерського законодавства.
Предметом дослідження є приписи нормативно-правових актів фермерського, аграрного, земельного, цивільного, господарського та іншого законодавства України, практика його застосування та спеціальна аграрно-правова й земельно-правова література з питань діяльності фермерських господарств.
Об'єктом дослідження є врегульовані нормами права суспільні відносини за участю фермерських господарств як суб'єктів підприємницької діяльності.
Відстежити еволюцію правового статусу фермерського господарства;
З'ясувати поняття та юридичні ознаки фермерського господарства;
Охарактеризувати прядок створення фермерського господарства;
Проаналізувати внутрішні фермерські правовідносини: земельні, майнові, організаційні та господарські;
Виявити недоліки правового регулювання фермерських відносин та запропонувати способи їх усунення.
Практичне значення одержаних результатів дослідження полягає в можливості використання теоретичних положень та висновків даної роботи у навчальному процесі, при підготовці підручників, навчальних посібників, методичних рекомендацій для студентів юридичних та аграрних вищих навчальних закладів. Структура дипломної роботи обумовлюється метою і завданнями дослідження. Дипломна робота складається зі вступу, чотирьох розділів, що розподілені на 8 підрозділів, висновків та списку використаних джерел. Загальний обсяг дипломної роботи становить 95 сторінок.
Розділ 1. З аконодавче визначення поняття та юридичні ознаки фермерського господарства
1.1 Розвиток законодавства про фермерське господарство
Правову базу для створення, діяльності та припинення існування фермерських господарств створює законодавство, яке Н.І.Титова поділила на три групи:
загальне законодавство, що діє стосовно всіх господарюючих суб'єктів;
галузеве (земельне, аграрне, цивільне , трудове, фінансове та інше) законодавство, яке закріплює певні однорідні суспільні відносини і стосується фермерських господарств;
фермерське законодавство, як специфічна спеціалізована, комплексна галузь законодавства, що формується як галузеве утворення і яке присвячене лише ФГ Титова Н. Фермер і закон.- Львів. -1996., С.8. .
Щодо загального законодавства, то провідна роль у ньому належить Конституції України. Її прийняття створило досить чіткий правовий фундамент для розвитку галузевого та спеціального, зокрема, фермерського законодавства.
Важливе значення для регулювання земельних і майнових відносин у сільському господарстві України, організації господарської діяльності, оподаткування сільськогосподарських товаровиробників, створення і функціонування господарюючих аграрних суб'єктів мають приписи Земельного кодексу України, Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України, Податкового кодексу України, Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців» Правове регулювання екологічних, аграрних та земельних відносин в Україні: сучасний стан і напрями вдосконалення : монографія / [А.П.Гетьман, М.В.Шульга, А.М.Статівка та ін.] ; за ред. А.П.Гетьмана та В.Ю.Уркевича. - Х. Право, 2012. С.127.
Відродження аграрного підприємництва в Україні розпочалося з прийняттям Закону України «Про селянське (фермерське) господарство» від 20 грудня 1991р. Закон України «Про селянське (фермерське) господарство» від 20.12.1991р. // ВВР, 1992р., №14, ст.186. Цей закон встановив правові умови і порядок одержання земельних ділянок для створення фермерських господарств і тим самим започаткував юридичну можливість їх виникнення вже на перших етапах проведення радикальної земельної реформи Шульга М.В., Жушман В.П., Кулинич П.Ф., Уркевич В.Ю. Фермерське господарство : правові засади створення, функціонування та припинення : Навчально-практичний посібник / За ред. М.В. Шульги.- Х. : ТОВ «Одіссей», 2004. с.3. . Фермерські господарства стали першим реальним втіленням свободи аграрної підприємницької діяльності в Україні. Правові засади фермерства були діаметрально протилежними принципам діяльності колгоспів і радгоспів, що десятки років займали монопольне становище у сфері сільськогосподарського виробництва Радянського Союзу.
Найбільш істотною відмінною рисою селянського (фермерського) господарства був і досі залишається родинно-сімейний характер його суб'єктного складу, який максимально сприяє формуванню почуття господаря і передачі досвіду з покоління в покоління у селянській сім'ї.
Важливим є відстеження еволюції правового статусу фермерських господарств в Україні на основі трьох редакцій Закону України «Про фермерське господарство» від 1991, 1993 і 2003 років і формулювання пропозицій по вдосконаленню чинного фермерського законодавства.
Варто відзначити, що запровадження фермерства відбувалося дуже обережно, як з точки зору законодавчого забезпечення, так і практичної реалізації. Основними причинами, що стримували «масову фермеризацію», були невпевненість селян у сталості землевикористання і недоліки першого фермерського закону. Цей закон передбачав три правові форми використання земель для ведення селянського (фермерського) господарства :
довічне успадковуване володіння землею;
При цьому право приватної власності на земельну ділянку могло набуватися лише після шести років володіння нею, а розміри обмежувалися 50 га сільськогосподарських угідь і 100 га усіх земель. Оренда земельної ділянки вважалася не основною, а додатковою правовою формою фермерського землевикористання. Особам, які виявили бажання створити селянське (фермерське) господарство, надавалися земельні ділянки із резервного фонду у розмірі середньої земельної частки, яка обчислювалася з розрахунку всіх працюючих у сільському господарстві і соціальній сфері села, а також пенсіонерів з їх числа.
Варто відзначити, що правові передумови паювання земель і майна колективних сільськогосподарських підприємств були вперше передбачені саме Законом України «Про селянське (фермерське) господарство» від 20 грудня 1991 року, однак стосувалися лише тих членів КСП , котрі побажали займатися фермерством. Як зазначала Н.І.Титова, більшість фермерських господарств були створені на перших етапах проведення радикальної земельної реформи в процесі реструктуризації колективних сільськогосподарських підприємств. Переважно вони організовувалися на землях колективної власності Землі сільськогосподарського призначення : права громадян України. Науково-практичний посібник / За ред. проф. Титової Н.І. - Львів : ПАІС, 2005.-368с. с.172. .
Характерною рисою першого фермерського закону була детальна регламентація земельних відносин у фермерському господарстві, яка була зумовлена відсутністю відповідних спеціальних норм у тогочасному Земельному Кодексі України. Підтвердженням тому є те, що половина норм цього закону мала земельно-правову природу, а шість із десяти підстав для припинення діяльності селянського (фермерського) господарства були пов'язані із припиненням права власності на землю, довічного успадкованого володіння землею чи оренди земельної ділянки. Це свідчить про нерозривний зв'язок виробничої сільськогосподарської діяльності із процесом землевикористання.
Селянське (фермерське) господарство за законом 1991 року було своєрідною формою аграрного підприємництва громадян України, які виявили бажання здебільшого особистою працею членів цього господарства займатися товарним сільськогосподарським виробництвом, адже ведення господарства переважно працею найманих працівників вже було підставою для припинення діяльності селянського (фермерського) господарства. Тим самим законодавець обмежував доступ найманих працівників у фермерському господарстві, жорстко контролюючи їх трудову участь.
Суб'єктами права власності на майно, яке використовувалося для ведення фермерського господарства були всі члени господарства, бо це майно належало їм на праві спільної сумісної власності. Недоліками першого фермерського закону були: відсутність власного відокремленого майна у фермерського господарства як юридичної особи і включення до переліку об'єктів спільної сумісної власності членів фермерського господарства предметів особистого користування і домашнього господарства, адже вони не завжди проживали разом.
Другою редакцією Закону України «Про селянське (фермерське) господарство» від 22 червня 1993р. Закон України «Про селянське (фермерське) господарство» від 22.06.1993 р. // ВВР, 1993 р., № 32. був дещо змінений правовий режим земель, однак не були ліквідовані недоліки правового режиму майна у фермерському господарстві. Великим прогресом у правовій регламентації трудових відносин стала лібералізація участі найманих працівників у діяльності фермерського господарства.
Правовий інститут довічного успадкованого землеволодіння проіснував недовго, натомість було запроваджено право постійного користування на землю як різновид речового права і право тимчасового користування землею як різновид зобов'язального права. Другий фермерський закон конкретизував суб'єкта фермерського землевикористання - ним визнавався голова фермерського господарства, адже лише на його ім'я видавався Державний акт на право приватної власності на землю, Державний акт на право постійного користування землею, з ним укладався договір тимчасового користування землею чи оренди земельної ділянки. У разі смерті голови селянського (фермерського) господарства право приватної власності на земельну ділянку чи право постійного користування землею переоформлялося на іншого члена цього господарства, або іншого родича, який виявив бажання продовжити ведення фермерського господарства, або з ним укладався договір тимчасового користування земельною ділянкою чи договір оренди землі. фермерське господарство аграрний правовідносини
Другий фермерський закон скасував надмірну деталізацію земельно-правових підстав припинення діяльності селянського (фермерського) господарства, об'єднавши їх в одну, уникнувши дублювання Земельного кодексу України. Важливою новелою цього закону стало запровадження конкурсного відбору осіб, які бажають займатися фермерством. Спеціальна конкурсна комісія з'ясовувала потенційні можливості кандидатів займатися сільськогосподарським виробництвом, що підтверджувалося відповідною сільськогосподарською освітою (підготовкою) чи досвідом роботи в сільському господарстві. Конкурсний відбір був покликаний не допустити дилетантів до зайняття фермерством і унеможливити набуття ними земельних ділянок сільськогосподарського призначення у приватну власність.
У третій редакції фермерського закону було передбачено, що перевірку здатності громадянина займатися фермерством проводить професійна комісія з питань створення фермерського господарства. П.Ф. Кулинич Організаційно-правові питання аграрної реформи в Україні : Монографія / Кол. авторів. За ред. В.І. Семчика. - К.: Інститут держави і права ім. М.Корецького НАН України, 2003. -280с. с.84. вважає, що право на створення фермерського господарства повинен мати кожен дієздатний громадянин України, який досяг 18-річного віку, виявив таке бажання та має на праві власності або оренди земельну ділянку сільськогосподарського призначення розміром не менше 2 гектарів, а у разі відсутності землі - пройшов професійний відбір на право створення фермерського господарства. Крім того, він пропонував, щоби склад професійної комісії формувала не районна (міська) рада, а районна (міська) або обласна Асоціація фермерів та приватних землевласників України.
Ці пропозиції безперечно заслуговують на підтримку і дивує, чому законодавець не врахував їх в третій редакції фермерського закону. Адже запропоновані зміни сприяли би підвищенню професійного рівня фермерів і, водночас, спростили процедуру створення фермерського господарства та зменшили при цьому адміністративний вплив. Натомість, змінами до Закону України «Про фермерське господарство» від 16.06.2011р. було взагалі скасовано професійний відбір бажаючих створити фермерське господарство.
Аналогічно як і за попереднім законом, рішення про надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства приймалося районною, міською, в адміністративному підпорядкуванні якої є район, радою за місцем розташування земельної ділянки. Передбачено, що у разі відмови відповідної ради надати земельну ділянку, це питання вирішується судом, а рішення суду про задоволення позову є підставою для відведення ділянки в натурі (на місцевості), видачі документа, що посвідчує право власності або користування землею, а також для укладення договору оренди земельної ділянки. У цьому випадку суд перебирає на себе функції власника земельної ділянки, хоча вправі здійснювати виключно юрисдикційні функції. М.Я.Ващишин Ващишин М.Я. Еволюція правового статусу фермерського господарства // М. Ващишин / Розвиток підприємництва в Україні: економіко-правове забезпечення.-Львів: НВФ, 2007.- 364 с., с.50. вважає, що за цим юридичним нонсенсом криється прагнення законодавця захистити майбутнього фермера від необґрунтованої відмови в наданні земельної ділянки зі сторони відповідної місцевої ради чи районної державної адміністрації.
Земельні спори громадян з органами державної влади та органами місцевого самоврядування з питань надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства у випадках, передбачених законодавством, розглядаються за правилами цивільного судочинства відповідно до Постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 від 16.04.2004 р. «Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ» зі змінами, внесеними згідно з Постановою Верховного Суду № 2 від 19.03.2010 р.
Спільна сумісна власність на майно членів фермерського господарства не тільки суперечила правовому статусу господарства як юридичної особи, але і дозволяла далеким родичам, які стали членами фермерського господарства після його створення і на короткий проміжок часу, претендувати на рівну частку в усьому майні, що використовувалося для ведення фермерського господарства. Перелік об'єктів права спільної сумісної власності, передбачений ст.16 Закону України «Про селянське (фермерське) господарство» був аж занадто широкий. До нього належали : земля, жилі будинки, квартири, предмети особистого користування, предмети домашнього господарства, продуктивна і робоча худоба, птиця, бджолосім'ї , посіви та посадки сільськогосподарських культур і насадження, засоби виробництва, вироблена продукція і доходи від її реалізації, транспортні засоби, кошти, акції, інші цінні папери, а також інше майно споживчого і виробничого призначення для ведення фермерського господарства і заняття підсобними промислами.
Іншим можливим негативним аспектом такого правового режиму майна була загроза втрати майнових об'єктів, які належали на праві приватної власності одному членові фермерського господарства або подружжю у випадку банкрутства фермерського господарства. Дещо виправив цю ситуацію Закон України «Про відновлення платоспроможності боржника, або визнання його банкрутом» від 30 червня 1999р. Закон України «Про відновлення платоспроможності боржника, або визнання його банкрутом» від 30 червня 1999 р. // Голос України, 1999 р., 31 серпня. , ст.50 якого присвячена особливостям банкрутства фермерського господарства. Нею передбачено, що у разі визнання господарським судом селянського (фермерського) господарства банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури до складу ліквідаційної маси включається нерухоме майно, яке знаходиться у спільній власності членів селянського (фермерського) господарства, в тому числі насадження, господарські та інші будівлі, меліоративні та інші споруди, продуктивна і робоча худоба, птиця, сільськогосподарська та інша техніка і обладнання, транспортні засоби, інвентар та інше майно, набуте для селянського (фермерського) господарства на загальні кошти його членів, а також право оренди земельної ділянки та інші майнові права, які належать господарству і мають грошову оцінку. Фактично це і було тим майном, яке могло належати фермерському господарству як юридичній особі, тобто відокремленим майном.
Актуальною є пропозиція змінити ст. 50 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», привівши її у відповідність із сучасним фермерським законодавством. Варто передбачити, що до ліквідаційної маси фермерського господарства включається лише те майно, яке є власністю юридичної особи, а не членів фермерського господарства, а звернення стягнення на земельні ділянки допускається у випадку, коли у фермерського господарства немає іншого майна, на яке може бути звернено стягнення Ващишин М. Правовий режим майна, що використовується фермерським господарством // Вісник Львівського університету. Серія юридична. 2004. Випуск 39. С.385-391, с.390. .
Обидва закони України «Про селянське (фермерське) господарство» містили положення про те, що після державної реєстрації фермерське господарство набуває статусу юридичної особи, а нині чинний Закон України «Про фермерське господарство» від 19 червня 2003 року Закон України «Про фермерське господарство» від 19.06.2003р. // Офіційний вісник України. - 2003 - № 29. чітко вказує, що господарство є юридичною особою, а не лише користується її правами. Новий Закон України «Про фермерське господарство» увібрав у себе всі позитивні моменти, які витримали випробування і перевірку часом і сприяли становленню фермерства в період 1991-2002 років. Разом з тим, в новій редакції закону знайшли своє закріплення низка нових принципових положень, які спрямовані на забезпечення розширення сфери фермерського господарства в аграрному секторі та зростання конкурентоспроможності продукції фермерських господарств на вітчизняному та зарубіжних ринках, а також забезпечення раціонального використання і охорони земель фермерських господарств Шульга М.В., Жушман В.П., Кулинич П.Ф., Уркевич В.Ю. Фермерське господарство : правові засади створення, функціонування та припинення : Навчально-практичний посібник / За ред. М.В. Шульги.- Х. : ТОВ «Одіссей», 2004.-464с., с.4. .
Третьою редакцією фермерського закону передбачено такі правові форми використання земель у фермерському господарстві : право власності господарства на землю, право приватної власності членів господарства і оренда земельної ділянки. Ці зміни правового режиму земель у фермерському господарстві були продиктовані Земельним кодексом України від 25 жовтня 2001 року, який обмежив коло суб'єктів права постійного користування землею (лише державні та комунальні підприємства, а дещо згодом і громадські організації інвалідів України, їх підприємства (об'єднання), установи та організації, а також релігійні організації, статути яких зареєстровані в установленому законом порядку виключно для спорудження та обслуговування культових споруд) і зобов'язав постійних землекористувачів, у тому числі й фермерські господарства, переоформити це право на право приватної власності на землю або за договором оренди земельної ділянки. Однак Конституційний Суд України своїм Рішенням № 5 - рп /2005 від 22.09.2005р. визнав це положення неконституційним і ті фермерські господарства, яким було надано землю в постійне користування до 1 січня 2002 року можуть продовжувати її використовувати без зміни земельно-правового титулу, а члени господарства мають право на безоплатну приватизацію таких земельних ділянок в розмірі земельної частки (паю) , середньої по відповідному населеному пункту.
Членство у фермерському господарстві може набуватися з 14-річного віку, за умови, що батьки теж працюють в цьому господарстві (за попереднім законодавством членство допускалося лише з 16-річного віку).
Правовий статус фермерського господарства, вперше закріплений у 1991 році коригувався з кожною новою редакцією Закону України «Про фермерське господарство» - від 22 червня 1993року і від 19 червня 2003 року. Найсуттєвіших змін зазнав правовий режим земель і майна у фермерському господарстві, ліберальнішими стали норми щодо участі найманих фермерських працівників, три рази змінювався порядок створення фермерського господарства як юридичної особи. Законодавство про фермерство має тенденцію до подальшого розвитку, вдосконалення та узгодження з земельним, цивільним, господарським та іншими галузями законодавства.
Ні в кого не викликає сумніву необхідність проведення систематизації сучасного аграрного законодавства України, оскільки такий прийом здатен підвищити ефективність його впливу на суспільні аграрні відносини. Варто погодитися з авторитетною позицією провідних представників аграрно-правової науки, які вважають, що основним комплексним кодифікаційним актом, предметом правового регулювання якого мають бути аграрні відносини, в Україні повинен стати Аграрний кодекс України. Нормативний матеріал Особливої частини Аграрного кодексу України має містити розділи про особливості правового статусу учасників аграрних відносин, зокрема, фермерських господарств Правове регулювання екологічних, аграрних та земельних відносин в Україні: сучасний стан і напрями вдосконалення : монографія / [А.П.Гетьман, М.В.Шульга, А.М.Статівка та ін.]; за ред. А.П.Гетьмана та В.Ю.Уркевича. - Х. Право, 2012. - 448 с. .
1.2 Юридичні ознаки фермерського господарства як суб'єкта аграрного підприємництва
Сучасні фермерські господарства України віддзеркалюють головну сутність і скерованість аграрної реформи на вирішення найскладнішої економічної проблеми - продовольчої через забезпечення господарського використання землі її приватним власником (або орендарем) як самостійним аграрним товаровиробником. Це відповідає ринковим засадам у економіці сільского господарства Титова Н. Фермер і закон. Львів.- 1996., С.16. .
Закон України «Про фермерське господарство» визначає фермерське господарство як форму підприємницької діяльності громадян, які виявили бажання виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, займатися її переробкою та реалізацією з метою отримання прибутку. Таке визначення не є досконалим з точки зору юридичної техніки, адже не дозволяє вирізнити фермерське господарство з поміж інших сільськогосподарських товаровиробників, оскільки не вказує на його істотні юридичні ознаки.
Крім Закону України «Про фермерське господарство» визначення фермерського господарства містить Господарський кодекс України, який відносить фермерське господарство до окремого виду підприємств, що діють на основі приватної власності громадян. Однак не витримує критики визначення фермерського господарства, закріплене у ч.1 ст.114 Господарського кодексу України відповідно до якого - це форма підприємництва громадян з метою виробництва, переробки та реалізації товарної сільськогосподарської продукції Господарський кодекс України від 16 січня 2003 року // Офіційний вісник України. - 2003. - № 11. Ст. 462. . Таке нечітке формулювання також не дозволяє «ідентифікувати» фермерське господарство, а виробництво, переробка та реалізація сільськогосподарської продукції є не метою, а предметом діяльності суб'єкта. Крім того, сучасною назвою відповідного суб'єкта є не селянське (фермерське), а фермерське господарство. Позитивно, що у 2005 році до Господарського кодексу були внесені зміни, якими було визначено, що відносини, пов'язані із створенням та діяльністю фермерських господарств регулюються цим Кодексом, а також законом про фермерське господарство, іншими законами. Дана норма засвідчує пріоритет спеціального фермерського перед галузевим господарським законодавством в регулюванні фермерських відносин.
Вперше детальний аналіз юридичних ознак фермерського господарства був проведений професором Н.І.Титовою Титова Н.І. Фермер і закон. Львів, 1996. - 126 с., С.18-21. , а згодом дещо конкретизований М.С. Долинською Долинська М.С. Правове становище селянських (фермерських) господарств в Україні. Львів, 1999. - 184 с. . Ці автори виділяють такі юридичні ознаки поняття фермерського господарства:
окремий, самостійно господарюючий аграрний суб'єкт ;
своєрідна форма підприємництва, яка може здійснюватися лише громадянами України;
змістом діяльності є виробництво, переробка та реалізація сільськогосподарської продукції, яка має товарний характер;
суб'єкт сільськогосподарського землевикористання;
своєрідний різновид індивідуальної трудової діяльності;
землі належать на праві приватної власності, а майно на праві спільної сумісної власності;
На основі цих ознак ними були сформульовані визначення поняття селянського (фермерського) господарства. Більшість з цих ознак є актуальними й досі. Однак згодом відбулися зміни у фермерському й аграрному законодавстві, що потребують перегляду окремих доктринальних положень стосовно правового статусу фермерського господарства в сучасних умовах.
Фермерське господарство, як встановлено ст.114 Господарського кодексу України, належить до підприємств, а за вимогами аграрного і фінансового законодавства, є сільськогосподарським підприємством. Всі інші суб'єкти господарювання, які не є підприємствами (банки, страхові компанії, інші фінансові установи, біржі тощо), по суті, обслуговують підприємства, створюючи їм належні умови для здійснення виробничої, науково-дослідної, торговельної та іншої господарської діяльності.
Серед суб'єктів господарювання домінуюче місце належить підприємствам. Це зумовлено особливими економічними і соціальними функціями підприємства в економічній системі, а саме функціями товаровиробника, який задовольняє суспільні потреби у продукції, роботах, послугах. Як зазначає В. С. Щербина Щербина В.С. Суб'єкти господарського права : монографія. - К. : Юрінком Інтер,. , поняття «підприємство» є узагальнюючим, або збірним. Воно визначає підприємства як суб'єкти господарського права стосовно всіх форм і видів власності в Україні (організаційні форми і види підприємств) і є загальногалузевим поняттям. Підприємство як соціально-економічний і правовий інститут має певну сукупність економічних, організаційних і юридичних ознак, за якими кваліфікується як суб'єкт господарювання і суб'єкт права. За допомогою цих ознак, систематизованих ч.1ст.62 Господарського кодексу України, уніфіковано визначається правове становище підприємств усіх форм власності і галузей народного господарства.
Відповідно до ч. 1 ст. 62 Господарського кодексу України підприємство -- це самостійний суб'єкт господарювання, створений компетентним органом державної влади або органом місцевого самоврядування, або іншими суб'єктами для задоволення суспільни
Правове становище фермерського господарства дипломная работа. Государство и право.
Реферат: The Strengths And Weaknesses Of Cluniac Monasticism
Курсовая работа по теме Общественный строй казахов в XVI–в начале XVIII веков
Реферат: Психология ребенка
Скачать Собрание Сочинений Росс Макдональд Через Торрент
Реферат по теме От февраля к октябрю. Развитие революционных событий в Приморье
Курсовая работа: Планирование фонда оплаты труда на Механосборочном заводе- ОАО Улан-Удэнского авиационного заво
Реферат: Цивизационный подход типологии государств
Контрольная Работа На Тему Сражение У Мыса Синоп В 1853 Году. Снятие Блокады Ленинграда
Реферат: Понятие педагогическая технология
Сочинение Про Царей
Философский смысл и обоснование прав человека
Эссе О Маме Как О Воспитателе
Дипломная работа по теме Учет затрат и исчисление себестоимости продукции овцеводства в СПК Колхоз 'Забайкалец' Приаргунского района, Забайкальского края
Курсовая работа по теме Проект автотранспортного предприятия на 169 грузовых автомобилей КаМАЗ 65224
Реферат: Бутадиеновый каучук
Реферат: Хлестаков и хлестаковщина 3
Реферат по теме Древние города России: Смоленск
Правоохранительные И Судебные Органы Реферат
Реферат Обеспечение Личной Безопасности
Сочинение Рассуждение На Тему Что Такое Вежливость
Ирак - География и экономическая география реферат
Установки и соблюдение безопасности как фактор психологической готовности в экстремальных ситуациях (на примере рабочих угольного разреза) - Безопасность жизнедеятельности и охрана труда дипломная работа
Карстовые породы - Геология, гидрология и геодезия курсовая работа