Правове регулювання робочого часу і часу відпочинку - Государство и право дипломная работа

Главная

Государство и право
Правове регулювання робочого часу і часу відпочинку

Поняття та види робочого часу за законодавством України. Правове регулювання режиму робочого часу: режиму роботи змінами, роботи з роздробленим робочим днем, гнучкого графіку роботи, вахтового методу організації робіт. Правове регулювання часу відпочинку.


посмотреть текст работы


скачать работу можно здесь


полная информация о работе


весь список подобных работ


Нужна помощь с учёбой? Наши эксперты готовы помочь!
Нажимая на кнопку, вы соглашаетесь с
политикой обработки персональных данных

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.
Як процес цілеспрямованої дії на предмети зовнішнього світу, праця є основою будь-якої людської діяльності. Тільки завдяки праці люди можуть задовольняти свої матеріальні та моральні потреби. Для того щоб мати певні матеріальні блага, люди вступають у відповідні відносини з іншими людьми та організаціями з приводу виробництва і розподілу цих благ. Тобто виникають відносини у сфері виробництва, управління та розподілу, створюється власність на знаряддя та засоби виробництва, на результати праці. Основу цих відносин складають трудові правовідносини, тобто такі, які виникають між працівником і роботодавцем на підставі укладення між ними трудового договору з приводу використання найманої праці працівника. Але праця кожної особи буде ефективною тільки там і тоді, коли працівник матиме час не тільки для виконання своїх безпосередніх трудових обов'язків, але і час для відновлення працездатності, тобто час для відпочинку.
Щоб якимось чином вирішити проблему ефективності використання людської праці, держава на законодавчому рівні визначає граничну тривалість робочого часу, мінімальні строки часу відпочинку, їх види, пільги, гарантії та компенсації для працівників, які працюють на роботах із шкідливими та небезпечними умовами праці, поєднують роботу з навчанням тощо.
Здобуття Україною незалежності та розвиток інституту приватної власності активізували проблеми законодавчого забезпечення граничних норм тривалості робочого часу. Справа в тому, що працівники окремих підприємств готові були працювати по 10-12 годин на добу, за умови, що їх заробітна плата буде збільшуватися. Але в цьому випадку необхідно було нагальне втручання держави, яка на законодавчому рівні закріпила норму про те, що максимальна тривалість робочого часу не може перевищувати 40 годин на тиждень. Ця норма спрямована не на обмеження права на працю окремих працівників, вона захищає їх від свавілля роботодавця, дає можливість адекватно оцінювати та оплачувати роботу працівників.
Як би добре не працював працівник, як би сильно не любив він свою роботу, але людський організм потребує перепочинку. Це право також закріплено в Конституції України, ст. 45 якої зазначає, що кожен, хто працює, має право на відпочинок, яке забезпечується наданням днів щотижневого відпочинку, а також оплачуваної щорічної відпустки, встановленням скороченого робочого дня щодо окремих професій і виробництв, скороченої тривалості роботи у нічний час. Всі ці правила конкретизовані і розширені в межах чинного законодавства України, зокрема, в Кодексі законів про працю України, в Законі України „Про відпустки”, в підзаконних нормативних актах тощо.
Конституція України чітко зазначає, що максимальна тривалість робочого часу, мінімальна тривалість відпочинку та оплачуваної щорічної відпустки, перелік вихідних та святкових днів визначається виключно законодавством. Це позбавляє права окремих державних органів та приватних структур самостійно визначати ці строки, не дає можливості створення поля для зловживань.
Чинне трудове законодавство України потребує значних змін. Адже Україна не стоїть на місці, відносини в нашій державі, як і в будь-якій іншій, постійно розвиваються, а закон часто-густо не здатний регулювати їх на належному рівні. Тому проблема законодавчого регулювання робочого часу та часу відпочинку є для України сьогодні актуальною.
Тематика правового регулювання робочого часу та часу відпочинку традиційно цікавить як зарубіжних, так і вітчизняних вчений в галузі трудового та суміжних галузей права. Зокрема, вказані проблеми у своїх наукових доробках піднімали такі вчені як Акопова Є., Барабаш А., Баранюк Ю., Башмаков В., Болотіна Н., Гаврилюк О., Гершанов Є., Гончаров Г., Єрьоменко В., Жернаков В., Чайкін А., Заржицький О., Пашков А., Прокопенко В., Сидоренко О., Реус О., Чанишева Г. та інші. Не оминула вона і моєї уваги.
Об'єктом дослідження даної дипломної роботи є робочий час та час відпочинку як окремі категорії трудового права. Предметом вказаного дослідження виступають правові приписи, які визначають особливості правового регулювання робочого часу та часу відпочинку за законодавством України. Не виступають предметом даного дослідження і не розкриваються в межах даної роботи питання надання соціальних відпусток, оскільки вони можуть виступати предметом окремого дослідження.
Метою написання дипломної роботи є дослідження особливостей законодавчого регулювання як робочого часу та часу відпочинку в цілому, так і окремих їх видів. Досягнення цієї мети вимагає вирішення ряду завдань, зокрема:
1. Дослідити поняття робочого часу.
2. Визначити види робочого часу та охарактеризувати критерії поділу робочого часу на окремі групи.
3. Визначити поняття часу відпочинку та його види.
4. Охарактеризувати зміст та особливості відпусток як окремого виду часу відпочинку.
5. Дослідити види відпусток та порядок їх надання за законодавством України.
Теоретико-методологічною основою дослідження відповідно до поставленої мети і сформульованих завдань стали такі загальнонаукові методи як: порівняльно-правовий, істотко-правовий, системно-структурний методи, а також метод аналізу чинного законодавства тощо.
Науково-теоретичну базу дослідження склади Конституція та Закон України, акти Президента та Уряду України, інструкції, положення, накази, а також інша нормативна, навчальна, монографічна та довідкова література.
Структура дипломної роботи зумовлена логікою та завданнями дослідження і складається із вступу, трьох розділів, висновків та переліку використаних джерел.
Р ОЗДІЛ 1. ПОНЯТТЯ ТА ВИДИ РОБОЧОГО ЧАСУ ЗА ЗАКОНОДАВСТВОМ УКРАЇНИ
1.1 Поняття робочого часу як інституту трудового права та його складові
Як вже зазначалося вище, поняття робочого часу визначено на рівні законодавства України. Побутує точка зору про те, що робочим вважається час, протягом якого працівник виконує свою роботу. Але насправді це не зовсім так. Адже працівник може дороблювати покладені на нього трудові обов'язки і під час обідньої перерви, і після закінчення робочого дня, тобто протягом міжзмінної перерви, і у вихідні дні, але ці часові рамки не належать до категорії робочого часу.
Робочий час -- це встановлений законодавством відрізок календарного часу, протягом якого працівник відповідно до правил внутрішнього трудового розпорядку, графіка роботи та умов трудового договору повинен виконувати свої трудові обов'язки Кодекс законів про працю України з постатейними матеріалами // Бюлетень законодавства і юридичної практики України. - 1997. - №11-12. . З цього визначення робочого часу випливає право власника вимагати від працівника протягом робочого часу виконання трудових обов'язків і дотримання правил внутрішнього трудового розпорядку. Разом з тим, роботодавець немає права вимагати від працівника виконання ним своїх трудових обов'язків у поза робочий час, крім випадків, встановлених законодавством. Порушення працівником цих обов'язків тягне дисциплінарну відповідальність працівника, а також інші заходи впливу, передбачені законодавством про працю, колективним договором та іншими нормативними актами (зокрема, позбавлення премії повністю чи частково у разі застосування системи оплати праці, що включає преміювання).
Невиконання обов'язку працювати протягом робочого часу визнається правопорушенням навіть тоді, якщо воно не тягне будь-яких негативних виробничих наслідків, зокрема, невиконання працівником встановленого обсягу робіт. Наприклад, запізнення працівника на роботу на 5 хвилин не виключає можливості застосування до нього заходів дисциплінарного стягнення та інших заходів впливу, хоча б працівник у той день і виконав норми виробітку на 150 відсотків.
Робочий час як інститут трудового права є сукупністю правових норм, які визначають тривалість, склад, режим і порядок обліку робочого часу. Інститут робочого часу містить у собі норми Конституції України, яка у ст. 45 передбачає скорочення робочого дня для працівників окремих професій і виробництв, скорочення тривалості роботи у нічний час. Значний масив правових норм, які регулюють робочий час, міститься в Кодексі законів про працю та інших законах України. Відносини, пов'язані з робочим часом, регулюються також великою кількістю підзаконних актів.
Конституція України в ст. 45 передбача, що працівникові гарантується встановлена законом тривалість робочого часу. Ця норма знайшла своє відображення також і в інших актах законодавства.
Тривалість робочого часу встановлюється як у централізованому порядку, так і на рівні локального регулювання. У сучасних умовах спостерігається тенденція до колективно-договірного та індивідуального (в рамках трудового договору) регулювання тривалості робочого часу. Держава лише встановлює певну межу тривалості робочого часу, яка не може бути збільшена.
Частина перша ст. 50 КЗпП України встановлює максимальну тривалість робочого часу. Вона складає 40 годин на тиждень. Ця норма не може бути збільшена ні колективними, ні трудовими договорами. Водночас варто враховувати, що ст. 50 КЗпП України не визначає правового становища працівника в суспільстві, а регулює трудові відносини конкретних суб'єктів. Як втілені у правову форму, трудові відносини набувають характеру трудових правовідносин, у рамках яких нормальна тривалість робочого часу не може перевищувати 40 годин. Якщо ж працівник вступить у трудові відносини з кількома власниками, то тривалість його робочого часу в сукупності може перевищувати 40 годин, не перевищуючи в жодних з правовідносин, у які вступив працівник, цієї норми.
Хоча звичайно режими робочого часу і допускають дотримання нормальної тривалості робочого часу - 40 годин на тиждень, допускається встановлення і такого режиму, при якому протягом конкретного тижня нормальна тривалість робочого часу, що застосовуються, перевищується. При цьому нормальна тривалість робочого часу повинна бути додержана сумарно за відповідний обліковий період.
Вітчизняний досвід правового регулювання трудових відносин знає норму робочого часу, що встановлюється на день. У зв'язку з застосуванням режимів робочого тижня, який складається з різної кількості днів (п'ятиденного і шестиденного робочого тижня), використання норми тривалості робочого часу, розрахованої на день, стало незручним. Водночас робочий день як норма тривалості робочого часу цілком не втратив свого значення, оскільки зберегли свою силу нормативні акти, які як норму тривалості робочого часу використовують саме робочий день Прокопенко В.І. Трудове право: Курс лекцій. - К., 1996. с. 112. . Крім того, робочий день залишається елементом режиму робочого часу, який використовується при поденному обліку робочого часу і при визначенні поняття надурочних робіт.
Перш ніж з'ясовувати зміст окремих видів робочого часу, слід встановити, які саме елементи входять до складу робочого часу і яким чином ці питання врегульовані сьогодні в Україні. На жаль, чинний нині в Україні Кодекс законів про працю не тільки не дає нормативно-правової підстави для визначення складу робочого часу, а й не встановлює, до компетенції якого державного органу відноситься регулювання складу робочого часу. Виходячи з цього склад робочого часу слід детально і чітко визначити в колективних договорах з урахуванням правил чинних нормативно-правових актів.
Згідно з практикою, що сформувалася на протязі десятків років, до складу робочого часу включається час, що затрачується на виконання виробничих операцій, у тому числі час для внутрізмінного відпочинку та особистих потреб Трудове право України. За ред. Болотіної Н.Б., Чанишевої Г.І. - Київ, „Знання”, 2000. - с.274. . Останнє - це зовсім не час для відпочинку та харчування (як звичайно виражаються, - обідньої перерви): час обідньої перерви до складу робочого часу не включається. Час для внутрізмінного відпочинку та особистих потреб звичайно в нормативних актах, присвячених робочому часу, не згадується; частіше про нього говориться в документах, які стосуються нормування праці. Цей час при відрядній формі оплати праці закладається в норми виробітку (норми праці), які знижуються (збільшуються) з урахуванням того, що протягом робочого дня (зміни) працівник не працює безперервно, а має право на виділення йому часу для внутрізмінного відпочинку та особистих потреб.
Так, відповідно до ст. 168 КЗпП України до складу робочого часу включається також час перерв для обігрівання, які не є обідніми перервами і на відміну від останніх надаються лише деяким категоріям працівників. Такі перерви надаються працівникам, які працюють у холодний час року на відкритому повітрі або в закритих неопалюваних приміщеннях (вантажникам, будівельникам, а також іншим категоріям працівників), у випадках, передбачених українським законодавством. Конкретним нормативним актом з цього питання є Правила про роботу на відкритому повітрі в холодну пору року, затверджені НКП СРСР. Відповідно до цих Правил температуру і силу вітру, при яких застосовуються перерви для обігрівання, щодо кожного кліматичного району визначають виконкоми місцевих рад Правила про роботу на відкритому повітрі в холодну пору року. Затверджені постановою Народного комісаріату праці СРСР від 11.12.29. . На практиці виконавчі органи сільських, селищних, міських рад уже давно забули про ці свої обов'язки. Тому питання застосування перерв для обігрівання, їх кількості протягом робочого дня (зміни) і тривалості підприємства змушені вирішувати в локальних правилах внутрішнього трудового розпорядку або колективних трудових договорах.
Підготовчо-заключний час і час обслуговування робочого місця (час на одержання наряду, матеріалів, інструментів, товарів, ознайомлення з документацією, час підготовки і прибирання робочого місця, здачі готової продукції тощо) також входить у рахунок робочого часу. Водночас не входить до складу робочого часу час проїзду від місця проживання і назад (хоча б і на транспорті підприємства), час на дорогу від прохідної до робочого місця, на перевдягання перед початком і після закінчення робочого дня (зміни), на реєстрацію приходу і відходу з роботи (на тих підприємствах, де це необхідно).
При визначенні в колективних договорах складу робочого часу варто враховувати нормативні акти Союзу РСР з цього питання, які зберігають свою чинність в Україні, оскільки власних вітчизняних актів з цих питань в Україні поки що не прийнято. Мова йде про врахування їх змісту не лише на тих підприємствах і в організаціях, на які дія цих актів поширюється, але і про врахування їх у порядку застосування правових норм за аналогією.
Слід враховувати, що галузеві нормативні акти про робочий час питання про склад робочого часу вирішують не завжди однаково. Так, Положення про робочий час і час відпочинку працівників залізничного транспорту і метрополітенів початком роботи визнає момент явки на постійне місце роботи (п. 12). Інакше вирішується питання про момент початку робочого часу в Положенні про робочий час і час відпочинку водіїв автомобілів. Тут у робочий час включається встановлений нормативами підготовчо-заключний час „для виконання робіт” перед виїздом на лінію. Наведемо елементи робочого часу водіїв автомобілів, як вони названі в зазначеному Положенні:
1) час перед рейсового медичного огляду тривалістю до 5 хвилин у зміну;
3) час стоянки в пунктах навантаження і розвантаження, у місцях посадки і висадки пасажирів, у місцях використання спеціальних автомобілів;
5) час зупинок, передбачених графіком для короткочасного відпочинку від керування автомобілем у дорозі та у кінцевих пунктах, а також час огляду транспортного засобу і його обслуговування. На міжміських перевезеннях після трьох годин безперервного керування автомобілем передбачається зупинка для відпочинку водія тривалістю 10 хвилин, а надалі зупинка такої тривалості передбачається через кожні 2 години;
6) час стоянки при міжміських перевезеннях у проміжному і кінцевому пунктах, передбачений графіком для охорони вантажу та автомобіля. Цей час зараховується в робочий час у розмірі тільки однієї третини. Якщо на автомобілі два водії, то час на охорону вантажу та автомобіля в зазначеній частині зараховується тільки одному водію.
Детально регламентується склад робочого часу членів екіпажів повітряних суден. Зокрема, передбачається включення до складу робочого часу перебування в резерві (це час, упродовж якого працівники -- члени екіпажу мають виконати політ на перший виклик) і часу естафети (час перебування за межами базового аеропорту (у місці тимчасового проживання), при очікуванні продовження польоту Трудове право України: Курс лекцій / За ред. П.Д. Пилипенка. -- Львів: Вільна Україна, 1996. -- С 97 .
Є досвід включення до складу робочого часу і часу чергування вдома. Зокрема, постановою Держкомпраці СРСР і Секретаріату ВЦРПС „Про порядок обліку робочого часу операторів автоматизованих газорозподільних станцій на магістральних трубопроводах з чергуванням вдома” встановлено, щодо складу робочого часу зазначеної категорії працівників входить час чергування вдома без права відлучатися (на випадок виклику на роботу). Однак час чергування вдома включається до складу робочого часу не цілком, а тільки в одній четвертій частині.
У робочий час безробітних, зайнятих на оплачуваних громадських роботах, включається і час відвідування центру зайнятості --дві години на тиждень. А у робочий час педагогічних працівників зараховуються короткі перерви між уроками, заняттями, лекціями.
Робочий час поділяється на види. Зокрема, відповідно до чинного трудового законодавства України розрізняють нормальний, скорочений і неповний робочий час. Так, відповідно до ст. 50 КЗпП України нормальна тривалість робочого часу працівників не може перевищувати 40 годин на тиждень Стичинський Б.С., Зуб І.В., Ротань В.Г. Науково-практичний коментар до законодавства України про працю. - К.:„Видавництво А.С.К.”, 2003р. - 1023 с. . Причому потрібно наголосити, що передбачені законодавцем гарантії відносно граничної тривалості робочого часу поширюються на найманих працівників підприємств усіх форм власності. У колективних договорах або інших локальних актах можуть бути закріплені положення про 40-годинний робочий тиждень, а також менші за тривалістю норми робочого часу на даному підприємстві, в установі, організації.
Норма робочого часу -- це встановлена законом, колективним або трудовим договором для даного працівника тривалість його робочого часу за певний календарний період -- день, тиждень, місяць.
Робочий день -- це тривалість робочого часу в годинах і хвилинах протягом доби. Робочий тиждень -- це тривалість робочого часу протягом календарного тижня. Звичайно на практиці застосовуються два види робочого тижня: 5-денний з двома вихідними днями і 6-денний з одним вихідним днем. Рішення про введення 5- або 6-денного робочого тижня приймається власником спільно з профспілковим органом з урахуванням специфіки роботи, думки трудового колективу і за узгодженням з місцевою радою. 40-годинна гранична норма робочого часу повинна дотримуватися при 5 і 6-денному робочому тижні. При 6-денному робочому тижні тривалість робочого дня напередодні вихідного дня не може перевищувати 5 годин (ст. 53 КЗпП України), а напередодні святкових і неробочих днів -- скорочується на одну годину.
У більшості західних країн нормальна тривалість робочого часу також закріплюється в законах і колективних договорах, хоча у деяких країнах (Великобританії, Данії) для більшості працюючих -- тільки у колективних договорах. При цьому для першої групи країн колективними договорами встановлена менша тривалість робочого часу порівняно із законом. Найбільш поширеним стандартом на Заході є 40-годинний робочий тиждень за законодавством та 35 -- 40-годинний робочий тиждень за колективними договорами.
Відповідно законодавства України про працю допускається встановлення колективними договорами на підприємствах і організаціях меншої тривалості робочого часу. „Менша тривалість робочого часу” -- це зовсім не „скорочена тривалість робочого часу”. Це -- щось інше. По суті знайти відмінності між скороченою тривалістю робочого часу і меншою нормою робочого часу дуже складно. Здається, що і в тому, і в іншому випадку тривалість робочого часу є меншою, ніж це встановлено законодавством. І в тому, і в іншому випадку оплата може проводитися за повною тарифною ставкою (денною), за повним окладом. Однак у юриспруденції слово має велике значення Трудове право України. За ред. Болотіної Н.Б., Чанишевої Г.І. - Київ, „Знання”, 2000. - с.274. .
Менша норма тривалості робочого часу в установах, що фінансуються з бюджетів чи інших зовнішніх джерел, взагалі не може встановлюватися. Це допускається тільки на підприємствах і в організаціях, що працюють на умовах госпрозрахунку (самофінансування), що не виключає одержання ними дотацій з бюджетів чи інших зовнішніх джерел.
Скорочена тривалість робочого часу означає, що час, протягом якого працівник повинен виконувати трудові обов'язки, скорочується, однак працівник має право на оплату праці в розмірі повної тарифної ставки, повного окладу. Скорочена тривалість робочого часу встановлюється, як правило, законодавством. Відповідно до частини четвертої ст. 51 КЗпП України вона може встановлюватися і на підприємствах і в організаціях (у колективних договорах) для жінок, які мають дітей віком до 14 років або дитину-інваліда. Варто також враховувати, що встановлення для зазначеної категорії жінок скороченої тривалості робочого часу - це право, а не обов'язок підприємства, організації. А відповідно до ст. 9 1 КЗпП України підприємства, організації мають право встановлювати пільги для будь-якого кола працівників.
Скорочений робочий час встановлений у законодавстві, зокрема, у КЗпП України, а також в інших нормативно-правових актах. Так, згідно із ст. 51 КЗпП України для працівників, праця яких відбувається на роботах зі шкідливими умовами праці, встановлюється скорочена тривалість робочого часу -- від 24 до 36 годин на тиждень. Перелік таких робіт і тривалість робочого часу при їх виконанні передбачені Списком виробництв, цехів, професій і посад зі шкідливими умовами праці, робота в яких дає право на додаткову відпустку і скорочений робочий день (Затверджений постановою Держкомпраці СРСР і ВЦРПС від 25 жовтня 1974 р.), порядок застосування Списку регулює інструкція, затверджена постановою Державного комітету праці СРСР і ВЦРПС 21.11.75 р. Вказаний список обов'язковий для всіх підприємств, установ, де є види робіт, професії і посади, вказані в ньому.
Право на скорочений робочий день виникає, якщо працівник виконує роботи у шкідливих умовах праці не менше за половину робочого дня. Особливості та умови роботи працівників визначаються за результатами атестації робочих місць, яка проводиться в терміни, встановлені колективним договором, але не рідше одного разу на 5 років. Разом з тим, працівник не позбавлений права вимагати проведення атестації його робочого місця на предмет наявності шкідливих умов праці, які дають право на скорочений робочий тиждень відповідно до зазначеного вище Переліку. Цю вимогу працівник вправі пред'явити в орган по розгляду трудових спорів (якщо не вдалося досягти домовленості з власником). За працівником слід визнати і право оспорити результати атестації. Встановлення за результатами атестації факту наявності шкідливих умов праці, що дають право на скорочений робочий тиждень відповідно до Переліку, означає, що працівник одержав із дня належного оформлення результатів атестації право на скорочений робочий тиждень, хоча відповідна робота і не включена до колективного договору як така, що дає право на скорочений робочий тиждень Трудове право України. За ред. Болотіної Н.Б., Чанишевої Г.І. - Київ, „Знання”, 2000. - с.277. . Водночас, надання будь-яких компенсацій за минулий час (до оформлення результатів атестації, що підтверджують право на скорочений робочий тиждень) у зв'язку з тим, що працівникові не був скорочений робочий час, неможливо. Лише з дня оформлення результатів атестації, якщо фактично робочий тиждень не був скорочений, працівник може зажадати оплати праці з урахуванням переробітку.
Скорочений робочий час встановлюється працівникові лише в ті дні, коли він фактично був зайнятий у шкідливих умовах не менше половини робочого часу, встановленого для відповідного виробництва, цеху, професії, посади із шкідливими умовами праці.
Якщо працівники не користуються правом на скорочений робочий час, однак в окремі періоди виконують роботи на виробництвах, у цехах, за професіями та посадами, які надають право на скорочений робочий час, скорочений робочий час для них встановлюється в ці періоди, в які звичайно виконують роботи в цих виробництвах, цехах, за цими професіями та посадами.
Законодавством встановлений скорочений робочий тиждень для деяких категорій працівників, трудова діяльність яких пов'язана з особливим характером праці (наприклад, педагогічні працівники, медичні працівники та ін.) або станом здоров'я (деякі категорії інвалідів).
Правовою підставою встановлення скороченого робочого часу для медичних працівників є ст. 7 Основ законодавства України про охорону здоров'я. Існують певні категорії медичних працівників, які мають право на скорочений робочий день тривалістю шість з половиною годин:
1) лікарі і середній медичний персонал лікарень, пологових будинків, клінік та інших стаціонарних лікувальних закладів, спеціалізованих санаторіїв, профілакторіїв, станцій санітарної авіації та пунктів переливання крові, амбулаторно-поліклінічних закладів (за винятком лікарів, зайнятих прийманням хворих) оздоровчих пунктів і медичних пунктів першої допомоги, станцій і пунктів невідкладної медичної допомоги, санітарно-епідеміологічних закладів; лікарських, фельдшерських і сестринських загальних і спеціалізованих кабінетів, пунктів і загонів, жіночих і дитячих консультацій, будинків дитини, дитячих будинків, дитячих кімнат, кімнат матері і дитини; закладів судово-медичної експертизи; науково-дослідних інститутів і лабораторій;
2) лікарі-епідеміологи, санітарні лікарі, санітарні інспектори та санітарні фельдшери;
4) диспетчери і евакуатори станцій швидкої медичної допомоги Основи законодавства України про охорону здоров'я. Закон України від 19.12.92. - Зібрання законодавства України. - т. 5. .
Законодавством передбачені також окремі категорії медичних працівників, тривалість робочого дня яких становить п'ять з половиною годин (лікарі поліклінік, медичних пунктів тощо), а також медичні працівники, робочий тиждень яких не може перевищувати 36 годин.
Регулювання робочого часу педагогічних працівників має істотну специфіку. Для працівників освіти, на яких поширюється дія Інструкції про порядок обчислення заробітної плати працівників освіти, встановлена скорочена тривалість робочого часу, за якою провадиться оплата праці в розмірі посадового окладу.
Скорочений робочий час тривалістю 18 навчальних годин протягом навчального тижня встановлено для вчителів загальноосвітніх навчальних закладів незалежно від підпорядкованості, типу і форми власності (ст. 25 Закону „Про загальну середню освіту” Про загальну середню освіту. Закон України від 13.05.99. -ОВУ. - 1999. - №23. - Ст. 1033 ) і керівників гуртків, секцій, студій, клубів, творчих об'єднань позашкільних навчальних закладів незалежно від підпорядкування, типу і форми власності (ст. 22 Закону „Про позашкільну освіту”). Для вихователів загальноосвітніх навчальних закладів тривалість робочого часу (обсяг педагогічного навантаження) встановлена 30 годин, а для вихователів спеціальних шкіл (шкіл-інтернатів) - 25 годин на тиждень.
Скорочений робочий час (педагогічне навантаження) для педагогічних працівників дошкільних навчальних закладів встановлений тривалістю від 20 до 36 годин на тиждень (ст. 30 Закону „Про дошкільну освіту”).
Скорочений робочий час тривалістю 4 години педагогічної (викладацької) роботи на день (24 години на тиждень) встановлено для викладачів 1-11 класів шкіл естетичного виховання (загальної музичної, художньої, хореографічної освіти) з п'ятирічним строком навчання; викладачів 1-4 класів шкіл естетичного виховання (дитячих музичних, художніх, хореографічних шкіл, шкіл мистецтв) із семирічним строком навчання; музичних керівників, концертмейстерів, акомпаніаторів.
Скорочений робочий час тривалістю 4 години педагогічної (викладацької) роботи на день (1016 годин на рік) встановлено для викладачів постійно діючих курсів вивчення мов, стенографії, машинопису із строком навчання менше одного року.
Скорочений робочий час тривалістю 5 годин виховної роботи на добу (30 годин на тиждень) встановлено для вихователів, старших вихователів закладів охорони здоров'я, приймачів-розподільників для неповнолітніх, виховно-трудових колоній, спеціальних профтехучилищ для дітей і підлітків, які потребують особливих умов виховання, кімнат школярів при клубах, палацах культури, житлово-експлуатаційних організаціях, училищ фізичної культури; інструкторів слухових кабінетів.
Скорочений робочий час тривалістю 6 годин педагогічної роботи на день (36 годин на тиждень) встановлено для вихователів, вихователів-методистів дитячих дошкільних закладів, будинків дитини, дитячих майданчиків, дитячих парків.
Скорочена тривалість робочого часу, встановлена для педагогічних працівників, не включає час на перевірку зошитів, на класне керівництво і виконання деяких інших обов'язків. Виконання цих робіт підлягає (понад встановлений посадовий оклад) окремій оплаті. Однак виконання цих робіт для працівника є обов'язковим, хоча і виходить за межі скороченого робочого часу. Ст. 25 Закону „Про загальну середню освіту” передбачає доплату вчителям за класне керівництво в розмірі 20-25 відсотків тарифної ставки; за перевірку зошитів --10-20 відсотків; за завідування майстернями -- 15-20 відсотків; за завідування учбово-дослідницькими ділянками, навчальними кабінетами --10-15 відсотків Про загальну середню освіту. Закон України від 13.05.99. -ОВУ. - 1999. - №23. - Ст. 1033 .
Скорочений робочий час тривалістю до 720 годин на навчальний рік встановлено для педагогічних працівників вищих навчальних закладів першого та другого рівнів акредитації (ст. 43 Закону України „Про вищу освіту”).
Скорочений робочий час тривалістю 6 годин на добу при п'ятиденному р
Правове регулювання робочого часу і часу відпочинку дипломная работа. Государство и право.
Контрольная Работа 9 Класс Алгебра Задачи
Игровая Деятельность Дошкольников Дипломная Работа
Реферат На Тему Источники Гражданского Права
Дипломная работа по теме Разработка конструкции и технологического процесса производства кровати в условиях ОАО "Ирбитская мебельная фабрика"
Контрольная Работа Словообразование 5 Класс
Курсовая работа по теме Сучасні вимоги до формування та реалізації ефективної маркетингової стратегії
Контрольная работа: Надежность технических систем и техногенный риск
Реферат: Парк горных машин занятых на разработке строительных горных пород в Амурской области
Курсовая работа: Анализ и оценка кредитной работы в ОАО Банке "ВТБ24"
Реферат по теме Древнегреческая цивилизация.
Реферат: Оптимизация сайта: проблема выбора
Сочинение Про Питомца Кота
Реферат по теме История Коми
Реферат по теме Значение различных витаминов для здоровья
Курсовая работа по теме Совершенствование ценовой стратегии Велнес-центра 'Формула Энергии'
Сочинение На Тему Семейный Очаг
Реферат по теме Метод определения температуры плавления нефти по Жукову. ГОСТ 4255-75
Реферат: Советское государство в первой половине 20- гг.
Контрольная Работа 1 Механика
Пирамида потребностей по Маслоу
Электробезопасность. Основные факторы, влияющие на исход поражения электрическим током - Безопасность жизнедеятельности и охрана труда реферат
Геологическое строение и перспективы нефтегазоносности миоценовых отложений северного борта Западно-Кубанского прогиба - Геология, гидрология и геодезия магистерская работа
Особенности договора поставки - Государство и право дипломная работа