Правові проблеми функціонування виборів - Государство и право курсовая работа

Главная

Государство и право
Правові проблеми функціонування виборів

Організаційно-правові проблеми функціонування виборчого процессу та створення виборчих комісій. Формування списків та проблема забезпечення явки громадян на вибори. Адміністративна та кримінальна відповідальність за порушення виборчого законодавства.


посмотреть текст работы


скачать работу можно здесь


полная информация о работе


весь список подобных работ


Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ
ОДЕСЬКА НАЦІОНАЛЬНА МОРСЬКА АКАДЕМІЯ
ФАКУЛЬТЕТ МОРСЬКОГО ПРАВА І МЕНЕДЖМЕНТУ
Кафедра адміністративного і кримінального права
Правові проблеми функціонування виборів
Обґрунтування вибору теми та її актуальність. У будь-якому демократичному суспільстві присутній інститут виборів, який відіграє важливу роль у політичному житті держави. Вибори являють собою механізм за допомогою якого відбувається формування і оновлення політичної еліти будь-якої цивілізованої країни. Саме тому безперешкодне та надійне функціонування цього механізму є основною задачею для держави.
Нажаль, інститут виборів в Україні не відрізняється стабільністю та надійністю. Існує безліч проблем, які заважають цьому інституту виконувати свої функції та забезпечувати реалізацію принципу народовладдя.
Я обрала цю тему курсової роботи для того, щоб проаналізувати існуючі правові проблеми функціонування виборів усіх рівнів в України, та знайти можливі шляхи подолання цих проблем.
Мета та задачі роботи. Метою роботи є аналіз правових проблем функціонування виборів в Україні.
На основі мети визначено такі задачі роботи: визначити проблеми функціонування виборчого процесу, зокрема проблеми формування виборчих комісій, створення виборчих списків та забезпечення явки виборців; дослідити правові наслідки порушення виборчого законодавства відповідно до норм адміністративного та кримінального права; проаналізувати можливість попередження порушень виборчого законодавства.
Об'єкт і предмет дослідження. Об'єктом дослідження є правовідносини, які виникають під час виборчого процесу.
Предметом дослідження є негативні тенденції та фактори, які ускладнюють нормальне функціонування виборчого процесу.
Методи дослідження. Під час написання курсової роботи я використовувала низку правових та загальнонаукових методів. Основним методом для написання роботи став метод аналізу нормативно-правової бази з питань організації виборів в України. Соціологічним методом я користувалася при роботі з даними екзитполів та інших соціологічних досліджень. Компаративістський метод допоміг мені співставити певні елементи виборчих систем України та зарубіжжя. Слід відзначити метод дослідження теоретичного матеріалу вітчизняних теоретиків права. Завдяки цьому методу я краще зрозуміла деякі питання організації роботи місцевого суду та внутрішню структуру.
Аналіз використаних джерел та літератури. Основним джерелом для написання цієї роботи стало українське виборче законодавство, яке складається з цілої низки нормативно-правових актів, таких як Закони України "Про вибори Президента України", "Про Центральну виборчу комісію" тощо. Також в якості джерела я використовувала статистичні дані Державного комітету статистики та деяких недержавних організацій.
З літератури я переважно користувалася збірниками наукових статей видавництва ЦВК, зокрема збірки "Вибори і референдуми в Україні: проблеми теорії і практики". Також я користувалася публікаціями та матеріалами Венеціанської комісії. При описі найбільш поширених порушень виборчого законодавства мені допоміг автореферат дисертації Мозоль С.А. Запобігання злочинам проти виборчих прав громадян
Обґрунтування структури роботи. Існуючі правові проблеми функціонування виборів можна поділити на дві категорії. До першої категорії належать організаційно-правові проблеми, тобто ті, які стосуються самої організації виборчого процесу та його нормативного забезпечення. Ці проблеми досліджено у першій главі роботи, кожна з яких має окремий підрозділ. Друга група проблем - це порушення виборчого законодавства під час виборчого процесу. Існуючі види порушень відповідно до чинного законодавства проаналізовано у другій главі. В ній же наведено дослідження можливих шляхів попередження цих порушень.
Успіх організації і проведення виборів в Україні залежить від належної діяльності виборчих комісій, на які виборчим законодавством покладається забезпечення відкритості і об'єктивності виборчого процесу, дотримання принципу рівності для всіх кандидатів, політичних партій (виборчих блоків) та неупередженого ставлення до них з боку органів виконавчої влади.
Основу в організації та проведенні парламентських виборів в Україні становить трирівнева система виборчих комісій, до якої, разом із Центральною виборчою комісією, входять окружні та дільничні виборчі комісії [5].
У зв'язку з тим, що безпосередньо на виборчі комісії покладається реалізація і захист виборчих прав громадян України, в утворенні цих комісій повинні брати участь органи, які забезпечують на відповідній території виконання Конституції та законів України, додержання прав і свобод громадян. Відповідно до статті 119 Конституції України такими органами є місцеві державні адміністрації [1].
Інтереси відповідних територіальних громад представляють сільські, селищні, міські ради. Органами місцевого самоврядування, що представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст, є районні та обласні ради.
Виборче законодавство зарубіжних країн по-різному визначає місце політичних партій в утворенні й роботі виборчих комісій. Так, за участі політичних партій утворення виборчих комісій передбачено виборчими законами Республіки Білорусь, Литовської та Словацької Республік; участь політичних партій у роботі виборчих комісій з правом дорадчого голосу передбачена виборчими законами Російської Федерації, Азербайджанської Республіки; у формуванні й роботі виборчих комісій за виборчими законами Польщі, Угорської Республіки та Республіки Молдова політичні партії участі не беруть.
З метою оптимізації діяльності виборчих комісій, підвищення їх ефективності, в нашій державі виникла необхідність реорганізації виборчих комісій із внесенням змін у чинне виборче законодавство, визначивши при цьому систему виборчих комісій як державних органів управління виборчим процесом.
Однак, проблема вирішення цього питання полягає в тому, що для зміни механізму формування виборчих комісій та вдосконалення їх правового статусу потрібна політична воля парламенту, значна частина якого є прихильниками формування виборчих комісій саме за партійним принципом.
Недосконалість правового статусу територіальних і дільничних виборчих комісій, їх тимчасовий характер обумовлюють проблеми у взаємовідносинах з органами місцевого самоврядування. Саме цим значною мірою пояснюється їх нерівне становище у відносинах з іншими органами публічної влади, залежність від чиновницького розсуду і необхідність постійно виступати в ролі прохача. В очах більшості посадових осіб виборчі комісії не є органами влади, а їх рішення всупереч закону далеко не завжди розглядаються як обов'язкові для виконання. І це цілком зрозуміло: важко очікувати поваги до органів, позбавлених власної матеріально-фінансової й організаційно-технічної бази, які не мають постійного персоналу і постійних помешкань, змушених майже з кожного питання звертатися до місцевої державної адміністрації або виконкому місцевої ради [14, 44].
Отже, одна з найбільш актуальних проблем, що потребує вирішення у виборчому законодавстві - подальше реформування системи виборчих комісій, підвищення рівня їх правового статусу та порядку їх утворення. Найбільш оптимальною моделлю створення системи виборчих комісій в Україні, виходячи з адміністративно-територіального устрою України, є чотирирівнева система, а не трирівнева, яка функціонує тепер.
Запровадження чотирирівневої системи виборчих комісій дозволить більш повно забезпечити реалізацію та захист конституційних виборчих прав громадян України, підвищити рівень реального контролю з боку Центральної виборчої комісії за належним виконанням та однаковим застосуванням законодавства про вибори на території всієї держави. Очолювати цю систему комісій має Центральна виборча комісія. Другий рівень повинні становити працюючі територіальні (регіональні) виборчі комісії Автономної Республіки Крим, обласні, Київська та Севастопольська міські виборчі комісії, які працюватимуть на постійній основі. Третій рівень у цій системі - це територіальні районні, міські, районні в містах виборчі комісії. Четвертим рівнем у системі виборчих комісій, комісій з референдуму мають залишатися дільничні виборчі комісії.
Через територіальні (регіональні) виборчі комісії Центральна виборча комісія мала б змогу реалізувати у повному обсязі на регіональному рівні покладені на неї законодавством України повноваження. Зокрема, вирішувати питання фінансування та матеріально-технічного забезпечення виборів та референдумів, контролювати за дотриманням встановленого порядку проведення передвиборної агітації та здійснювати інші організаційні функції щодо організації та проведення на території відповідного регіону виборів та референдумів [14, 47].
До складу виборчих комісій з урахуванням повноважень, якими вони наділені, мають входити досвідчені та висококваліфіковані спеціалісти. Професійним членом виборчої комісії не можна стати за короткий час, який відведено для проведення виборчої кампанії.
Виборчим законодавством України до членів окружних та дільничних виборчих комісій встановлені певні вимоги. Проте, серед них відсутні вимоги професійного характеру, які забезпечували б високий рівень правової культури членів виборчих комісій та сприяли б підготовці й проведенню виборів на належному організаційному рівні.
Вимога виборчого законодавства щодо зазначення відповідної освіти чи підготовки членів окружних виборчих комісій не передбачає обов'язковості її набуття. Чинним законодавством не передбачено встановлення певних критеріїв до наявності такої освіти і відповідної підготовки у осіб для включення до складу окружних та дільничних виборчих комісій.
Відповідно до статті 17 Закону України "Про Центральну виборчу комісію", до повноважень Комісії відноситься підвищення правової культури учасників виборчого процесу та референдумів [7]. Саме тому необхідно створити центру підготовки та підвищення кваліфікації членів виборчих комісій із запровадженням видачі свідоцтв особам, які пройшли відповідну підготовку. При цьому до обов'язків Центральної виборчої комісії мають входити ведення обліку і реєстру осіб, які закінчили курси та виконали відповідні програми навчання. А у виборчому законодавстві доцільно передбачити такі положення, за якими кандидати на посади голів, заступників та секретарів виборчих комісій повинні або мати юридичну освіту, або ж пройти відповідне навчання за програмою, визначеною Центральною виборчою комісією.
Запропоновані зміни до виборчого законодавства дадуть можливість підвищити ефективність роботи виборчих комісій, зміцнити законність на всіх стадіях виборчого процесу, а в підсумку - більш надійно гарантувати виборчі права громадян України. Доцільність, сутність і характер таких змін і становитимуть перспективу подальших наших наукових досліджень.
Значення списків виборців як умови реалізації принципу загальних виборів важко переоцінити. Так, формування виборчих списків є правовим способом підтвердження виборчих прав громадян. Список виборців дає змогу встановити загальну кількість виборців у виборчому окрузі, а також отримати інформацію про електорат округу. Крім того, саме на основі списку виборців відбувається процедура отримання бюлетеня, і як результат - сам акт волевиявлення.
До того ж формування списків виборців є однією з найболючіших тем виборчого процесу в багатьох країнах. Особливо це є характерним для держав, в яких відсутні тривалі традиції проведення демократичних виборів. Зокрема, типовими проблемами, які можна спостерігати під час формування списків виборців, є їх неповнота і неточність [21, 122].
Варто чітко розділити два такі поняття, як "списки виборців" та "реєстр виборців". Виборчий реєстр передбачає формування єдиної інформаційної системи про електорат на рівні усієї країни і є постійно діючим. У той самий час списки виборців формуються, як правило, під конкретну виборчу кампанію і мають тимчасовий характер. Крім того, списки виборців не обов'язково повинні бути централізованими.
Загалом можна виділити дві основні системи формування реєстру виборців та (або) виборчих списків:
1. Активна (ініціативна) система - передбачає необхідність звернення самого виборця щодо внесення його у виборчі списки. Недоліком цієї системи є те, що такий спосіб формування списків виборців істотно викривляє відомості про кількість та склад електорату, оскільки тут не враховуються пасивні виборці, які не потурбувалися про реалізацію свого виборчого права. З іншого боку, враховуючи той факт, що поняття "громадянин" передбачає активну політичну позицію особи, формування виборчих списків за активною системою не позбавлене логіки.
2. Пасивна (імперативна) система - виборчі списки формуються автоматично відповідними органами влади на основі даних про місце проживання (реєстрації) та іншої необхідної інформації. Така система є дієвою та доречною у тому випадку, коли існують надійні перевірені дані про громадян, які можна використати для формування виборчих списків. Крім того, в деяких випадках імперативна система є своєрідним стимулом для виборця щодо реалізації його виборчих прав.
Крім двох вищезгаданих систем, в деяких країнах списки виборців та державний реєстр виборців відсутні взагалі. У такому разі виборець має можливість проголосувати, засвідчивши відповідний документ безпосередньо на виборчій дільниці. Уникнення багаторазового голосування за такої системи забезпечується спеціальним штампом у паспорті чи в інший подібний спосіб. Перевагою цієї системи є її зручність для виборців. Негативною стороною такого механізму забезпечення процедури голосування є збереження потенційної можливості проголосувати тим особам, які не мають на це права. Крім того, такий механізм перетворює роботу виборчих комісій на дуже виснажливу справу. Тому виникають можливості проголосувати виборцям кілька разів внаслідок втрати пильності і простих машинальних помилок .
Для ефективної та демократичної реалізації активного виборчого права формування виборчого реєстру та списків виборців має відповідати певним вимогам та принципам. Так, реєстр виборців повинен бути централізованим. Це дасть змогу уникнути багаторазового включення виборців до виборчого реєстру. Крім того, централізований виборчий реєстр гарантує, що виборець буде включений до реєстру загалом: "При централізованій системі виборець не може бути "ніде". Він обов'язково буде "десь", причому в строго визначеному місці" [21, 126].
Крім того, списки виборців повинні бути постійними та періодично поновлюватися. Для цього необхідно збирати та застосовувати інформацію про населення країни. Враховуючи той факт, що інформація про виборців береться, як правило, з різних джерел, якими є відповідні органи влади, важливим моментом є постійний діалог та обмін інформацією, яка стосується формування виборчих списків, між ними.
Однією з умов ефективного уточнення списків виборців є активна позиція самих громадян, які повинні вчасно повідомляти у відповідні установи про зміну персональних даних, які впливають на їхній статус як виборців. У тому випадку, коли в країні передбачена ініціативна система формування виборчих списків, необхідно, щоб реєстрація виборців здійснювалася протягом тривалого часу, який був би достатнім для повноцінної реалізації громадянами свого виборчого права.
Ще однією важливою умовою повноти та достовірності виборчих списків є їхня публічність. Вона передбачає можливість електорату вільно ознайомлюватися із виборчими списками та виправляти помилкові дані чи домагатися включення себе у списки у разі безпідставної відсутності. Враховуючи той факт, що ведення виборчого реєстру та формування виборчих списків є дуже складною роботою, яка не застрахована від недоліків та неточностей, "…публічний доступ до реєстру виборців є надзвичайно важливим для підвищення якості та законності процесу реєстрації виборців" [15, 25].
У разі звернень виборців щодо усунення недоліків у виборчих списках відповідні органи повинні адекватно прореагувати та за наявності законних підстав виправити помилку. До того ж спірним є питання, що стосується кінцевої дати внесення виправлень у списки виборців. Виборча практика більшості країн передбачає припинення внесення змін у виборчі списки за певний період до дня голосування. Проте існує також практика включення виборців у списки для голосування і в день виборів. Такий порядок забезпечення виборчих прав громадян цілком доречно був оцінений Венеціанською комісією: "…він є вражаючим проявом лібералізму, включення в списки виборців залежить від ухвали суду, який змушений проводити засідання в день виборів, внаслідок чого така процедура не відповідає організаційним потребам, що лежать в основі функціонування будь-якої демократії" [10]. Проте, якщо включення громадян до виборчих списків у день голосування за рішенням суду з міркувань забезпечення загального виборчого права ще можна вважати до певної міри доречною процедурою, внесення змін до списків виборців самою виборчою комісією у день виборів є негативним явищем, що може призвести до значних фальсифікацій результатів волевиявлення громадян.
До того ж прозорість формування виборчих списків повинна поєднуватися із необхідністю захисту конфіденційної інформації про виборців. Тому списки повинні містити тільки ті дані, які необхідні для забезпечення голосування. Крім того, інформація, що міститься у виборчих списках, повинна використовуватися лише для виборчих цілей. Також в окремих випадках можуть допускатися певні обмеження публічності виборчих списків задля забезпечення конфіденційності інформації про громадян.
Крім того, для реалізації принципу загальних виборів виборчі списки повинні включати усіх виборців, що мають на це законні підстави. Цього можна досягнути, передбачаючи можливість включення у списки і забезпечення голосування усіх необхідних категорій громадян. Зокрема, повинна здійснюватися реєстрація громадян, які проживають за кордоном чи перебувають там тривалий час у відрядженні. Також можливістю проголосувати повинні бути забезпечені громадяни з певними вадами чи хворобою, які їм не дають можливості проголосувати на виборчій дільниці. Однак при передбаченості можливостей різних видів голосування потрібно забезпечити чіткий контроль за цими процедурами. В іншому разі це відкриває широкі можливості для зловживань та фальсифікації [21, 125].
Ще однією умовою забезпечення демократичного характеру формування виборчих реєстрів та списків виборців є відсутність необґрунтованих обмежень щодо реалізації виборчих прав. Якщо такі обмеження, як місце проживання, громадянство, недієздатність чи перебування у місцях позбавлення волі можуть бути обґрунтованими, недопустимим є невключення осіб у виборчі списки за такими ознаками, як раса, етнічне походження, стать, релігійні чи політичні переконання, майновий стан, членство в політичних об'єднаннях тощо.
Виборче законодавство України пройшло певну еволюцію щодо формування виборчих списків. Згідно з законодавством, яке регулювало проведення президентських та парламентських виборів в Україні до 2005 р., декларувався такий порядок формування списків виборців: "...виконавчі органи сільських, селищних, міських (у містах, де немає районних у місті рад), районних у містах рад або органи (посадові особи), які відповідно до закону здійснюють їх повноваження, ... складають загальні списки виборців..." [15, 26]. При цьому вищезгадані органи могли необхідну інформацію отримувати від міністерства юстиції, міністерства внутрішніх справ та державної податкової адміністрації.
Законодавство також передбачало процедуру уточнення списків виборців: "Кожен громадянин України має право ознайомитися із списком виборців у приміщенні дільничної виборчої комісії та перевірити правильність внесених до списку відомостей". Крім того, будь-який виборець мав право оскаржувати помилки у списках виборців.
Закон України "Про внесення змін до закону України "Про вибори народних депутатів України" від 7 липня 2005 р. істотно змінив механізми формування списків виборців, для складання яких "... утворюються робочі групи обліку виборців... на період з 1 серпня року, що передує року проведення чергових виборів, до 1 березня року проведення чергових виборів". Також змінено порядок уточнення списку виборців: робочі групи обліку подають (не пізніше 1 листопада і до 1 січня) списки виборців для ознайомлення громадян у приміщеннях, доступних для відвідувань, постійно інформують виборців про місце і час, коли і де можна ознайомитися із списками виборців [6].
У 2007 р. в Україні був прийнятий закон "Про Державний реєстр виборців", який передбачає введення загальнонаціонального державного виборчого реєстру, що являє собою постійно поновлювану електронну базу даних, яка повинна використовуватися для формування виборчих списків, для надання органам влади необхідної статистичної інформації, для перевірки достовірності зібраних підписів на підтримку певних кандидатів чи політичних сил тощо [8].
У виборчій практиці України формування списків виборців було традиційною проблемою. Це можна пояснити і непостійністю виборчих списків і отриманням інформації для формування списків з різних джерел і цілеспрямованим застосуванням певних технологій. Навіть із введенням Державного виборчого реєстру якість списків виборців залишається далекою від ідеалу.
Введення Державного виборчого реєстру хоч і не вирішило усіх проблем, пов'язаних із списками виборців, все ж було істотним кроком вперед у реалізації принципу загальних виборів [18, 90].
Проблема низької явки громадян на вибори стала звичною для незалежної України. Далеко позаду залишилися ті часи, коли громадяни вважали за честь прийти та проголосувати. На сьогодні більш ніж третина виборців принципово ігнорує вибори, що втім не заважає виборам вважатися такими, що відбулися.
Та чи можна вважати чесними та об'єктивними вибори, які не враховують думку більш ніж 10 мільйонів виборців? Особливо враховуючи дуже низький розрив між конкуруючими на виборах силами.
За даними підрахунків ЦВК, середня явка на вибори Президента 2010 склала 64%. Цей показник є помітно нижчим, ніж на попередніх виборах, і немає сумнівів, що в майбутньому він буде падати [10] .
На думку соціологів, причиною такого становища є недовіра населення політичним силам та системі виборів в цілому. Люди не вірять, що вони можуть вирішувати долю країни, що в них є вибір. Крім того, вони добре проінформовані про обсяги фальсифікацій, які є неодмінним супутником будь якого виборчого процесу в України. На їхню думку, відсутність виборця на виборах нічого не змінить, адже результат виборів заздалегідь визначено. Окремим категоріям людей, молоді зокрема, питання участі у виборчому процесі відверто байдуже через їх аполітичність. Статистика засвідчує, що найбільш активними виборцями є люди похилого віку. Однак з огляду на великий рівень смертності в Україні, активних виборців стає все менше і менше.
За такої ситуації перше, що необхідно зробити - підвищити та розвинути правову культуру людей та створити умови для розвитку ефективного громадянського суспільства. Людина з певним базовим рівнем правової культури, яка відчуває себе членом суспільства - саме таким має бути середньостатистичний виборець. Громадянин має знати, що майбутнє держави - в його руках. Що його неявка на вибори ставить під загрозу його особистий добробут та добробут оточуючих. Що насправді він може змінити щось у державі [14, 130].
Якщо в Україні буде сформовано громадянське суспільство, це стане запорукою стабільної явки на вибори. Адже людина буде відчувати відповідальність не лише за себе, а й за інших членів суспільства - цей чинник підштовхне його до того, щоб прийти і проголосувати.
Україні також варто звернути увагу на європейський досвід. В багатьох країнах Європи неявка на вибори тягне за собою певні негативні наслідки для громадянина. Від символічного зауваження, до серйозного штрафу або навіть звільнення з роботи. Звісно, до таких суворих заходів вдаватися не варто. Проте в Україні просто необхідно створити механізм певного примусу для тих громадян, які ігнорують вибори.
Проблема низької явки виборців є більш глобальною, та вирішити її лише примусовими заходами не вийде. Необхідне проведення докорінних реформ та оновлення владного апарату, щоб повернути довіру населення до виборів. Якщо населенню повернеться довіра до влади, то, безумовно, підвищиться довіра до виборів [19, 56].
Ще одним немаловажним кроком є боротьба із фальсифікаціями та іншими порушеннями виборчого законодавства під час проведення виборів. Виборець повинен бути впевнений, що його голос буде враховано без викривлень, що насправді майбутнє країни вирішує він сам, а не хтось за нього. Зробивши вибори прозорими та чесними, люди дійсно зможуть бути впевненими, що переможець виборів дійсно отримав підтримку більшості населення.
У випадку якщо владою не буде вжито рішучих заходів, існуюча тенденція скорочення відсотку активних виборців буде лише набирати оберти. В такому разі в недалекому майбутньому це поставить під загрозу сам інститут виборів, як такий, що не відображатиме волю більшості народу.
Адміністративна відповідальність за порушення виборчого законодавства передбачена Кодексом України про адміністративні правопорушення. Правопорушення у сфері виборчого законодавства відокремлено у главу 15-А, яку було введено в кодекс Законом України "Про внесення змін до Кодексу України про адміністративні правопорушення, Кримінального, Кримінально-процесуального кодексів України щодо відповідальності за порушення виборчих прав громадян" N 3504-IV від 23.02.2006 р. До цих змін єдиною статтею, за якою можна було притягти особу за скоєне правопорушення, була стаття 186-2 - порушення законодавства про вибори Президента України і народних депутатів, за якою максимально можливим покаранням було накладання штрафу розміром до трьох неоподатковуваних мінімумів доходів громадян [2]. Нагадаю, що на сьогоднішній день неоподаткований мінімум доходів громадян відповідно до п.5 підрозділу 1 розділу ХХ Податкового кодексу України становить 17 гривень [4].
Вищезазначеним законом було введено 14 правопорушень, за які передбачена адміністративна відповідальність. Розглянемо їх детальніше.
- порушення порядку ведення Державного реєстру виборців, порядку подання відомостей про виборців до органів Державного реєстру виборців, виборчих комісій, порядку складання та подання списків виборців, списків громадян України, які мають право брати участь у референдумі, та використання таких списків (стаття 212-7). Суб'єктом цього правопорушення є посадова особа, на яку законом покладено обов'язок дотримуватися цього порядку. Тобто це може бути посадова особа, яка безпосередньо працює із Державним реєстром виборців, члени Центральної виборчої комісії, члени територіальних виборчої комісій, та інші посадові особи. Частина друга передбачає настання адміністративної відповідальності за хоча і правильне, але несвоєчасне подання списків виборців відповідним виборчим комісіям, або надання недостовірних списків. Третьою частиною встановлено відповідальність за порушення вимог закону про виготовлення нового примірника списку виборців для повторного голосування з урахуванням уточнень, внесених до списку виборців у день голосування. Санкція за цією статтею становить від 10 до 50 НМДГ [2].
- порушення права громадянина на ознайомлення з відомостями Державного реєстру виборців, зі списком виборців, списком громадян, які мають право брати участь у референдумі (стаття 212-8). Суб'єктом цього правопорушення є посадова особа, яка за своєю посадою має доступ до відомостей Державного реєстру виборців або списку виборців, та зобов'язана надавати громадянам певну інформацію з цих джерел. Відповідальність настає в той момент, коли посадовою особою порушено право громадянина на ознайомлення із вищезазначеними відомостями у встановленому законом порядку. Також правопорушенням вважатиметься відмова надати копії мотивованого рішення про відхилення його скарги (звернення) про внесення змін до вищезазначених джерел, так само як і за порушення строків надання копії такого рішення. Санкція передбачає штраф розміром від 10 до 30 НМДГ [2].
- порушення порядку ведення передвиборної агітації, агітації під час підготовки і проведення референдуму з використанням засобів масової інформації(стаття 212-9). Суб'єктами цього правопорушення є посадові чи службові особи та творчі працівники засобів масової інформації. Правопорушення полягає у порушенні встановленого законом порядку ведення агітації, а також у наданні переваг в інформаційній підтримці певних політичних сил під час проведення агітації. Стаття також визначає як правопорушення дії, які полягають у порушенні заборони протягом визначеного законом часу у будь-якій формі коментувати чи оцінювати зміст передвиборної агітаційної, давати будь-яку інформацію щодо цього кандидата, цієї політичної партії (блоку). Під поняття правопорушення також підпадає "прихована" агітація - супроводження офіційних повідомлень у період виборчого процесу коментарями, що мають агітаційний характер. Санкція статті передбачає накладання штрафу від 10 до 100 НМДГ [2].
- порушення обмежень щодо ведення передвиборної агітації, агітація в день проведення референдуму (стаття 212-10). Суб'єктний склад цього правопорушення, на відміну від попереднього, не є обмеженим. Кожна особа, яка досягла 16 років, може нести відповідальність за це правопорушення. Воно полягає у здійсненні передвиборної агітації особою, участь якої у передвиборній агітації заборонена законом, проведенні передвиборної агітації поза строками, встановленими законом чи в місцях, що заборонені законом, здійсненні передвиборної агітації у формах і засобами, що суперечать Конституції або законам України, або іншому порушенні встановлених законом обмежень щодо ведення передвиборної агітації. Санкція передбачає накладання штрафу від 30 до 50 НМДГ на громадян, для посадових осіб встановлено підвищену відповідальність - для них штраф складає від 50 до 80 НМДГ [2].
- ненадання можливості оприлюднити відповідь щодо інформації, поширеної стосовно суб'єкта виборчого процесу (стаття 212-11). Правопорушення полягає в ненаданні відповідному суб'єкту виборчого процесу, щодо якого оприлюднено інформацію, яку він вважає недостовірною, на його вимогу можливості у визначеному законом порядку оприлюднити відповідь
Правові проблеми функціонування виборів курсовая работа. Государство и право.
Реферат На Тему Геотермальная Энергия
Реферат: Общественно-политическая мысль Древней Руси. "Книжные представления". Сфера идеологий. Скачать бесплатно и без регистрации
Реферат: Портрет конца III–IV века н.э.
Курсовая работа: Цинк и его свойства. Скачать бесплатно и без регистрации
Контрольная работа по теме Анатомо-фізіологічні особливості будови статевої системи жінки в різні вікові періоди
Реферат: Бухгалтерский учет, оплата труда. Скачать бесплатно и без регистрации
Контрольная Работа 6 Класс Процентное Отношение
Курсовая Работа На Тему Шляхи Подолання Правового Нігілізму В Україні
Реферат: Швидкість різання при різних видах механічної обробки
Курсовая работа по теме Понятие, стороны, содержание, сроки и форма трудового договора
Дипломная работа по теме Підвищення ефективності заготівлі сінажу в умовах ФГ 'Дорош' Стрийського району Львівської області з удосконаленням підбирача силосозбирального комбайна Дон-680
Неуверенность В Себе Сочинение 9.3
Как Делать Отчет По Практике Образец
Реферат: Характеристика магазинной торговли
Основные Текущие Мировые Тенденции В Медицине Реферат
Калибровка Средств Измерений Реферат
Реферат: Происхождение Солнечной системы
Реферат по теме Анализ альтернатив управленческих решений
Поучение Потомкам Сочинение 7 Класс
Тема № 5. СЕМЕЙНОЕ ПРАВО
Контроль за деятельностью органов и учреждений, исполняющими наказания - Государство и право реферат
Відповідальність за шкоду, заподіяну джерелом підвищеної небезпеки - Государство и право автореферат
Правила оформления документов - Бухгалтерский учет и аудит контрольная работа