Поняття, види суб’єктів трудового права та їх правовий статус - Государство и право курсовая работа

Главная

Государство и право
Поняття, види суб’єктів трудового права та їх правовий статус

Загальна характеристика суб’єктів трудового права: поняття, види, зміст статусу. Головні повноваження трудових колективів усіх видів підприємств. Професійні спілки: обов’язки, завдання. Паритетні, дорадчі, самостійні та погоджувальні права профспілок.


посмотреть текст работы


скачать работу можно здесь


полная информация о работе


весь список подобных работ


Нужна помощь с учёбой? Наши эксперты готовы помочь!
Нажимая на кнопку, вы соглашаетесь с
политикой обработки персональных данных

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.

на тему: «Поняття, види суб'єктів трудового права та їх правовий статус»
РОЗДІЛ 1. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА СУБ'ЄКТІВ ТРУДОВОГО ПРАВА
1.1 Поняття суб'єктів трудового права
1.3 Зміст статусу суб'єктів трудового права
РОЗДІЛ 2. ІНДИВІДУАЛЬНІ СУБ'ЄКТИ ТРУДОВОГО ПРАВА
2.1 Громадяни як суб'єкти трудового права
2.2 Власник підприємства, установи, організації як суб'єкт трудового права
РОЗДІЛ 3. КОЛЕКТИВНІ СУБ'ЄКТИ ТРУДОВОГО ПРАВА
3.1 Трудовий колектив як суб'єкт трудового права
3.2 Професійні спілки як суб'єкт трудового права
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ І ЛІТЕРАТУРИ
Актуальність теми дослідження. Трудове право є однією із провідних галузей у системі вітчизняного права, що історично виникла в зв'язку з об'єктивною необхідністю правового регулювання суспільних відносин у сфері застосування найманої праці.
У структурі будь-яких правовідносин, у тому числі трудових, необхідним елементом виступають суб'єкти цих правовідносин. У зв'язку з цим важливе значення мають дослідження поняття, юридичних властивостей носіїв прав і обов'язків трудових та тісно пов'язаних з ними правовідносин, які об'єднуються єдиним поняттям - суб'єкти трудового права. Не зважаючи на це у Кодексі Законів про працю, а також в проекті нового Трудового кодексу України відсутній самостійний розділ, що містив би характеристику суб'єктів трудового права. Окремі статті, які мають певне відношення до визначення кола суб'єктів трудового права, визначення їх правового статуту, регулювання прав і обов'язків, містяться майже в усіх розділах наведених нормативних актів.
В свою чергу належним чином урегульоване поняття, види та правовий статус суб'єктів трудового права забезпечує їхнє ефективне функціонування, що має особливу актуальність в умовах ринкової економіки та розвитку підприємництва. Крім того зміни у правовому регулюванні трудових відносин, зокрема у співвідношенні державного і договірного регулювання та розширення останнього зумовило потребу законодавчого закріплення мінімальних державних гарантій працівників та визначення уповноважених органів, діяльність яких спрямована на забезпечення цих гарантій. До того ж правове становище таких органів (державних і громадських) недостатньо висвітлено в науці трудового права і потребує комплексного дослідження.
Також актуальною є потреба конкретизації понять та статусу окремих суб'єктів трудового права стосовно нинішніх умов.
В свою чергу конструктивне реформування вітчизняного трудового законодавства визначає необхідність дослідження динаміки розвитку правового статусу суб'єктів трудового права в системі суспільних відносин для ефективного їх функціонування на сучасному етапі.
Актуальність зазначеної проблеми і зумовила вибір теми даної курсової роботи.
Ступінь наукової розробки проблеми. Поняттю та правовому становищу суб'єктів права, в тому числі і трудового, науковцями приділялася завжди належна увага. Над цими проблемами в теорії права працювали С.С. Алєксєєв, Е.В. Бурлай, Н.В. Вітрук, Л.Д. Воєводін, С.Ф. Кечекьян, В.О. Котюк, О.А. Красавчиков, Г.Н. Манов, М.І. Матузов, А.В. Міцкевич, П.М. Рабінович, Л.І. Спиридонов, О.В. Сурілов, Д.М. Чечот, та інші.
Юридичні властивості суб'єктів трудового права висвітлювалися у працях М.Г. Александрова, Б.К. Бегічева, Я.І. Безуглої, Н.Б. Болотіної, О.Н. Бухаловського, В.С. Венедиктова, О.Н. Волкової, Л.Я. Гінцбурга, Г.С. Гончарової, В.Я. Гоца, В.В. Жернакова, П.І. Жигалкіна, І.В. Зуба, С.А. Іванова, З.К. Ільїних, Д.А. Карпенка, Р.І. Кондратьєва, Т.Ю. Коршунової, Р.З. Лівшиця, В.Ф. Максименка, А.Р. Мацюка, Е.А. Монастирського, В.І. Нікітінського, Ю.П. Орловського, А.С. Пашкова, П.Д. Пилипенка, В.І. Прокопенка, О.І. Процевського, В.Г. Ротаня, Л.А. Сироватської, О.В. Смірнова, В.І. Смолярчука, Б.Ф. Хрустальова, Н.М. Хуторян, А.І. Цепіна, Г.І. Чанишевої, Н.П. Черноморченко, В.С. Яричевського, О.М. Ярошенка та інших.
Різним аспектам дослідження статусу суб'єктів трудового права приділяли увагу численні вчені, такі як М.Г. Александров, Б.К. Бегичев, В.С. Венедіктов, М.А. Драчук, М.І. Іншин, С.І. Кожушко, Л.В. Котова, В.В. Лазор, С.П. Маврін, В.А. Поссе, Л.С.Таль, Є.Б. Хохлов, І. Якушев, О.М. Ярошенко та ін.
Не зважаючи на досить ґрунтовні наукові досліджень вищезазначених вчених, важливо відзначити, що динамічність розвитку трудового законодавства в даний час вимагає належного теоретичного обґрунтування поняття, видів та правового становища суб'єктів трудового права.
Мета та завдання дослідження. Метою даної курсової роботи є комплексне дослідження проблем поняття, видів та правового статусу суб'єктів трудового права.
Для досягнення зазначеної мети були поставлені такі основні завдання:
-- дослідити поняття “суб'єкти трудового права” та розглянути співвідношення даного поняття з поняттям “суб'єкти трудових правовідносин”;
- окреслити коло суб'єктів трудового права та класифікувати їх за окремими видами;
- визначити поняття та розкрити зміст статусу суб'єктів трудового права;
- розглянути характеристику громадян як суб'єктів трудового права;
-- дослідити специфіку правового статусу власника підприємства та уповноваженого ним органу як суб'єктів трудового права;
- визначити місце і роль трудового колективу серед суб'єктів трудового права;
- з'ясувати суть профспілкового представництва та обґрунтувати необхідність визнання суб'єктами трудового права профспілок.
Об'єктом дослідження є законодавче закріплення та наукове обґрунтування питання суб'єктів трудового права.
Предметом дослідження є визначення поняття, видів суб'єктів трудового права та їх правового статусу в умовах ринкової економіки.
Методологічну основу курсової роботи складають базові науково-теоретичні положення, загальноприйняті юридичною наукою та наукою трудового права. При написанні роботи застосовувались як загальнонаукові, так і спеціально-наукові методи дослідження, зокрема використовувались історичний, системно-структурний, порівняльно-правовий, формально-логічний та інші методи пізнання.
Теоретичне та практичне значення одержаних результатів. Результати проведеного дослідження мають теоретичне та прикладне значення. Викладені у курсовій роботі узагальнення, висновки і пропозиції сприяють поглибленому розумінню поняття, видів та правового становища суб'єктів трудового права, можуть бути використані та враховані при розробці нового Трудового кодексу України, інших законів та підзаконних нормативно-правових актів, а також для майбутніх наукових досліджень в науці трудового права. Матеріали даної курсової роботи мають також пізнавальне значення і можуть бути використані в навчальному процесі, при викладанні курсу трудового права, при розробці навчальних посібників і підручників та методичної літератури.
Структура роботи. Курсова робота складається із вступу, трьох розділів, які містять сім підрозділів, висновків та списку використаних джерел і літератури.
РОЗДІЛ 1. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА СУБ' ЄКТІВ ТРУДОВОГО ПРАВА
1.1 Поняття суб' єктів трудового права
Динамічний розвиток трудового законодавства України про працю охоплює широкий аспект суспільних відносин. Але в законодавчому порядку поняття суб'єкта трудового права не дається.
Юридична наука виробила загальне поняття суб'єкта трудового права як конкретної особи або організації, наділеної здатністю мати суб'єктивні права та юридичні обов'язки [17, c. 33].
Суб'єктами трудового права є учасники суспільних відносин визначені трудовим законодавством, які можуть володіти трудовими правами і обов'язками та реалізовувати їх.
Суб'єкти трудового права - більш широке поняття, ніж суб'єкти трудових правовідносин. Поняття "суб'єкти права" і "суб'єкти правовідносин" в принципі рівнозначні, хоча в літературі з цього приводу робляться певні застереження. По-перше, конкретний громадянин як постійний суб'єкт права не може бути одночасно учасником усіх правовідносин; по-друге, новонароджені, малолітні діти, душевнохворі особи, будучи суб'єктами права, не є суб'єктами більшості правовідносин; по-третє, правовідносини - не єдина форма реалізації права.
Сама можливість бути суб'єктом трудового права обумовлена наявністю трудової правоздатності і трудової дієздатності. Ці два правових явища в трудовому праві нерозривні на відмінну від цивільного права, у якому правоздатним громадянин стає з дня народження, а дієздатність у повному обсязі настає з досягненням 18-річного віку. У трудовому праві працівник володіє єдиною правосуб'єктністю і в повному обсязі - з досягненням 16-річного віку, а в окремих передбачених законом випадках - з 15- чи 14-річного віку (ст. 188 КЗпП України).
Отже, суб'єкти трудового права - це учасники індивідуальних, колективних, трудових та інших відносин, що є предметом трудового права, і які на підставі чинного законодавства наділяються суб'єктивними правами та відповідними обов'язками.
1.2 Види суб' єктів трудового права
В основу класифікації всіх можливих суб'єктів трудового права можна покласти різні ознаки. Наприклад, в найширшому розумінні за такою ознакою як види осіб, суб'єкти трудового права класифікуються на два види: фізичні особи та юридичні особи.
Кожний із цих видів має як спільні, так і особливі риси. Наприклад, фізичні особи можуть бути суб'єктами трудового права лише з досягненням встановленого законом віку, або крім того, ще й за наявності певної професійної підготовки (це стосується лікарів, водіїв тощо) чи складного юридичного факту (для виборних працівників, працівників, які призначаються або затверджуються на відповідну посаду) [17, c.34].
Особливими рисами юридичних осіб як суб'єктів трудового права є такі: а) організаційна єдність; б) відокремленість майна; в) наявність фонду оплати праці та права ним розпоряджатися; г) самостійна відповідальність перед другою стороною трудового договору.
Спільність правового положення фізичних і юридичних осіб як суб'єктів трудового права виявляється: а) в обов'язковому додержанні норм трудового законодавства; б) у належності до державного устрою; в) у можливості фізичної особи в окремих випадках бути роботодавцем. Детальніша класифікація суб'єктів трудового права правомірна й за такою ознакою як учасники трудових відносин. До них належать:
2. підприємство, установа, організація;
4. профспілковий орган підприємства, установи, організації або інший уповноважений на представництво трудовим колективом орган;
5. соціальні партнери на державному, галузевому, регіональному рівнях в особі представників відповідних об'єднань профспілок або інших представницьких організацій трудящих і об'єднань власників або уповноважених ними органів;
7. місцеві органи виконавчої влади і органи місцевого самоврядування.
В загальній теорії держави і права суб'єкти права розподіляються, перш за все, на індивідуальні й колективні. Залежно від видів суспільних відносин, які є предметом трудового права, суб'єктів даної галузі права можна класифікувати на:
1) суб'єкти індивідуальних трудових відносин (індивідуальні суб'єкти трудового права);
2) суб'єкти колективних трудових відносин (колективні суб'єкти трудового права);
Якщо суб'єктами індивідуальних трудових відносин є роботодавець і найманий працівник, то суб'єктний склад колективних трудових відносин інший - це роботодавці, організації роботодавців і їхні об'єднання (Український союз промисловців і підприємців, Союз орендарів та промисловців України, Союз малих, середніх і приватизованих підприємств України, Асоціація роботодавців торгівлі та комерційної сфери економіки України та ін.). Разом з п'ятьома іншими об'єднаннями ці об'єднання 5 листопада 1998 року утворили Конфедерацію роботодавців України; трудові колективи, профспілки та їхні об'єднання; виборні органи профспілкових організацій, інші уповноважені на представництво трудовим колективом органи; органи соціального партнерства (Національна рада соціального партнерства, Національна служба посередництва і примирення); примирні органи з вирішення трудових спорів та ін. У цей час законодавчо не визначений статус таких суб'єктів, як організації роботодавців та їхні об'єднання. Ще не створено законодавчу основу для функціонування сторін соціального партнерства, їхньої взаємодії.
До інших суб'єктів трудового права слід віднести органи державного нагляду і контролю за додержанням законодавства про працю, охорону здоров'я на виробництві; державну службу зайнятості; інші державні органи; місцеві органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування.
1.3 Зміст статусу суб' єктів трудового права
Кожен суб'єкт трудового права наділяється правовим статусом під яким розуміється його юридичне становище.
Учені зазначають, що специфіка змісту правового статусу суб'єктів трудового права характеризується такими чинниками [30, c. 99]:
1.наявність трудової правосуб'єктності;
2.законодавчим закріпленням суб'єктивних прав і обов'язків;
3.встановленням гарантій забезпечення прав і обов'язків;
4.визначенням відповідальності в разі невиконання трудових обов'язків.
Первинним елементом трудової правосуб'єктності є трудова правоздатність.
У юридичній літературі трудова правоздатність розглядається як здатність мати права та обов'язки [31, c.68], тобто йдеться не про конкретні трудові права та обов'язки, а лише про можливість їх мати.
За своєю суттю трудова правоздатність є відчужуваною, її неможливо обмежити. Трудова правоздатність особи припиняється в разі її смерті або ліквідації (коли мати на увазі юридичну особу).
Трудовою дієздатністю слід вважати здатність суб'єктів своїми діями набувати та здійснювати трудові права та обов'язки, тобто йдеться про реальну спроможність особи мати трудові права та здійснювати трудові обов'язки за трудовим договором. На відміну від трудової правоздатності, трудова дієздатність є більш динамічним елементом трудової правосуб'єктності.
Отже, ядром трудової правосуб'єктності учасників трудових відносин е можливість мати систему трудових прав та обов'язків, а також їх здійснювати [24, c. 37].
Суб'єктивні права та обов'язки, трудові гарантії як складова змісту трудової правосуб'єктності безпосередньо випливають із Конституції та законів України, які становлять трудові права та обов'язки, ґрунтуються на нормах Кодексу законів про працю України, Господарського кодексу, Законів України « Про зайнятість населення », « Про оплату праці », « Про охорону праці » та деяких інших законах України.
Найбільш важливі трудові права визначені у ст. 2 КЗпП України, згідно з якою право громадян України на працю, тобто на одержання роботи з оплатою праці не нижче встановленого державою мінімального розміру, включаючи право на вільний вибір професії, роду занять і роботи, забезпечується державою. Працівники мають право на відпочинок, на щорічні оплачуванні відпустки, право на здорові та безпечні умови праці, на об'єднання в професійні спілки та на вирішення колективних трудових конфліктів у встановленому законом порядку, на участь в управлінні підприємством, установою, організацією, на матеріальне забезпечення в порядку соціального страхування в старості, а також у разі хвороби, повної або часткової втрати працездатності, на матеріальну допомогу в разі безробіття тощо [2, Cт.2].
Основними трудовими обов'язками працівників є: чесна та сумлінна праця, своєчасне і точне виконання розпоряджень власника або уповноваженого ним органу, дотримання трудової та технологічної дисципліни, вимог нормативних актів про охорону праці, дбайливе ставлення до майна власника, з яким укладено трудовий договір.
Гарантії забезпечення трудових прав і обов'язків визначаються законами. Одна з таких гарантій визначена ст. 9 КЗпП України, згідно з якою умови договорів про працю, що погіршують становище працівників порівняно з законодавством України про працю, є недійсним. Зазначена гарантія є правовим механізмом дотримання трудових прав найманих працівників.
Трудова деліктоздатність - це здатність учасника трудових відносин нести юридичну відповідальність за невиконання чи неналежне виконання трудових обов'язків.
Трудова деліктоздатність у трудовому праві виявляється через призму дисциплінарної та матеріальної відповідальності. Якщо дисциплінарна відповідальність стосується найманих працівників, то матеріальна відповідальність - роботодавців [24, c. 38].
РОЗДІЛ 2. ІНДИВІДУАЛЬНІ СУБ' ЄКТИ ТРУДОВОГО ПРАВА
2.1 Громадяни як суб' єкти трудового права
Громадянином визнається фізична особа, яка володіє певним цивільним статусом, тобто сукупністю обставин фактичного порядку, що характеризують цю особу як учасника юридичного спілкування. Термін «громадянський статус» досить широко застосовується в цивільному праві. Але він необхідний також для визначення становища особи як суб'єкта кримінального, житлового, сімейного, трудового права.
Складовими елементами, що створюють громадянський статус, є громадянство, стать, вік, стан здоров'я, сімейне становище, освіта, місце проживання, спеціальність, кваліфікація, зайнятість та інші дані, що характеризують особу.
Громадянський статус визначає лише вихідні позиції громадянина в правовому спілкуванні. При цьому до статусу включаються такі риси та юридичні характеристики, які притаманні саме цьому громадянинові до вступу його у сферу конкретних правовідносин.
За цивільним статусом всі громадяни України є рівними. Але в природі немає двох громадян, які були б абсолютно однаковими за віком, станом здоров'я, освітою, спеціальністю і кваліфікацією.
При вступі громадянина у трудові відносини кожний з елементів його статусу обумовлює саму можливість працевлаштування (наприклад вік, стан здоров'я), визначає зміст роботи, що виконуватиметься (освіта, спеціальність, кваліфікація), або неможливість бути зайнятим саме на цій роботі (судимість, стать тощо).
Реалізувавши своє право на працю шляхом укладення трудового договору (ст. 2 КЗпП), громадянин набуває статусу працівника. Для того щоб вступити в трудові відносини, громадянин повинен досягнути віку шістнадцяти років. У виняткових випадках за згодою одного з батьків або особи, що його замінює, на роботу можуть прийматись особи, які досягли п'ятнадцяти років.
Для підготовки молоді до продуктивної праці допускається прийняття на роботу учнів загальноосвітніх шкіл, професійно-технічних і середніх спеціальних навчальних закладів для виконання легкої роботи, що не завдає шкоди здоров'ю і не порушує процесу навчання, у вільний від навчання час по досягненні ними чотирнадцятирічного віку за згодою одного з батьків або особи, що його замінює. Саме з цього віку громадяни України набувають трудової правосуб'єктності, тобто своїми діями приймають на себе трудові права та обов'язки.
Працівники, тобто робітники, службовці та інші категорії працюючих, є найбільш багаточисельною категорією громадян України. Від інших категорій громадян України в юридичному розумінні їх відрізняє те, що вони перебувають у трудових відносинах з державними, кооперативними, громадськими підприємствами, установами, організаціями і є суб'єктами трудового права. Як закріплено в ст. 1 КЗпП, законодавство про працю регулює трудові відносини всіх працівників, сприяючи зростанню продуктивності праці, поліпшенню якості роботи, підвищенню ефективності суспільного виробництва і піднесенню на цій основі матеріального і культурного рівня життя трудящих, зміцненню трудової дисципліни [2, Cт.1].
Виділення працівників із загальної категорії громадян визначає їх належність до певної соціальної групи, правовий статус якої підпадає під регулювання окремої галузі права - трудового права. Але правовий статус працівника не може існувати відокремлено від правового статусу громадянина. Обидва ці статуси співвідносяться як окреме і загальне. В трудових відносинах просто констатації правового статусу громадянина недостатньо. Цей загальний статус потребує реальної конкретизації, що здійснюється наданням громадянину додаткових прав і обов'язків, які випливають із відносин по застосуванню праці в суспільному виробництві.
Правовий статус працівника, якого він набуває при прийнятті на роботу, дає можливість більш повно і всебічно розкрити його становище як суб'єкта трудового права. При цьому в межах правового статусу працівника може проводитись диференціація з урахуванням особливостей тієї чи іншої групи працюючих, наприклад молоді спеціалісти, молоді робітники, тимчасові і сезонні працівники, сумісники, інженерно-технічні працівники тощо. Ці групи внаслідок свого становища мають специфічний трудовий статус.
Правовий статус працівника тісно пов'язаний з трудовою правосуб'єктністю, якою визначається сукупність трудової правоздатності та дієздатності. Саме правосуб'єктність становить собою визнану державою можливість громадянина бути суб'єктом трудового права. Тому правосуб'єктність є лише передумовою до використання права, а не саме його використання. Право на працю мають всі громадяни, що досягли встановленого віку. Проте правового статусу працівника набувають лише ті громадяни, які вступають в трудові відносини.
В основі трудової правосуб'єктності лежить здатність до праці, що обумовлюється фізичними і розумовими здібностями. Кожний громадянин має право займатись будь-якими видами праці. Але не кожна людина здатна виконувати роботу, в якій суспільство у даний час має потребу. Для цього необхідні професійна підготовка, навики виконання певної роботи, а досить часто навіть досвід. Повинна бути фактична здатність до систематичної, регламентованої певними правилами праці. Так, здатність виконувати певну роботу може бути обмежена віком, станом здоров'я, іноді навіть статтю. Жінки не можуть залучатися на підземні та інші роботи, заборонені їм відповідно до обмежень, встановлених законом.
Фактична здатність виконувати певну роботу або займатись певною трудовою діяльністю може обмежуватися судом.
Громадянинові, який досяг встановленого законом віку, належить право вільно і рівноправно вступати в трудові відносини. Ніхто не може примусити його іншим чином укладати трудовий договір. Ніхто також не може силою утримати працівника на роботі, коли він цього не бажає. Тому, щоб громадянин став суб'єктом трудових відносин, необхідно погодження волі власника засобів виробництва або уповноваженого ним органу, з одного боку, і працівника - з другого. Працівник повинен виявити бажання взяти на себе права, обов'язок і відповідальність за виконання певної роботи, а у власника або уповноваженого ним органу повинна бути потреба у виконанні цієї роботи і можливість сплачувати працівнику винагороду за роботу, що виконуватиметься.
Для виконання конкретної роботи, що визначається сторонами, працівник повинен мати належний стан здоров'я. Закон не встановлює межі непрацездатності працівника. Маючи певні вади здоров'я, наприклад слабкий слух, зір, нездатність відрізняти кольори тощо, працівник стає нездатним виконувати певні роботи. Але це не виключає його здатності до праці взагалі. Є велика кількість робіт, де суворі вимоги щодо зору, слуху не ставляться. Тому до виконання таких робіт громадянин може приступати і виконувати їх досить успішно. Наявність необхідного стану здоров'я визначається висновком медичного освідчення. Власник або уповноважений ним орган зобов'язаний за свій кошт організувати проведення попереднього (при прийнятті на роботу) і періодичних (протягом трудової діяльності) медичних оглядів працівників, зайнятих на важких роботах, роботах із шкідливими чи небезпечними умовами праці, а також на роботах, де є потреба у професійному доборі, наприклад пов'язаних з рухом транспорту, а також щорічного обов'язкового медичного огляду осіб віком до 21 року. Ці медичні огляди проводяться з метою визначення придатності працівників до роботи, що їм доручається, і запобігання професійних захворювань.
Для успішного виконання певної роботи працівник повинен мати професійну підготовку і трудовий досвід. Професійна підготовка набувається шляхом проходження певного курсу навчання у навчальному закладі або на робочому місці.
Право займатися трудовою діяльністю відповідно до Закону України від 4 лютого 1994 р. «Про правовий статус іноземців» мають також іноземці. Обсяг їх прав залежить від того, чи проживають вони в Україні постійно, чи іммігрували в Україну для працевлаштування.
Іноземці, які постійно проживають в Україні, мають право працювати на підприємствах, в установах і організаціях або займатися іншою трудовою діяльністю нарівні з громадянами України, мають рівні з ними права і обов'язки [5, Cт.8].
Іноземці, які іммігрували в Україну для працевлаштування на визначений термін, можуть займатися трудовою діяльністю відповідно до одержаного дозволу на працевлаштування [5, Cт.3]. Такий дозвіл оформляється за умови, коли в країні чи певному регіоні відсутні працівники, спроможні виконувати цей вид роботи, або є достатнє обґрунтування доцільності використання праці іноземних фахівців. Дозвіл на працевлаштування видається Державним центром зайнятості Міністерства праці та соціальної політики України.
Іноземці не можуть призначатися на окремі посади або займатися певною трудовою діяльністю, якщо відповідно до законодавства України призначення на цю посаду або зайняття такою діяльністю пов'язане з належністю до громадянства України [5, Cт.8].
2.2 Власник підприємства, установи, організації як суб' єкт трудового права
Для того щоб громадянин України став працівником, він повинен вступити в трудові відносини з власником засобів виробництва або із створюваними ним підприємствами. Саме власник засобів виробництва, незалежно від того, чи буде це держава, кооператив, громадська організація, громадянин чи група громадян, має право на свій розсуд володіти, користуватися і розпоряджатися своїм майном. Використання його виробничої діяльності може здійснюватись із застосуванням праці громадян за умови, що їм будуть забезпечені соціальні та економічні гарантії, встановлені в законі.
Уповноважена власником особа - це по суті керівник адміністрації як сукупності посадових осіб підприємства. Саме термін «адміністрація» застосовувався в усіх законодавчих актах про працю до внесення 20 березня 1991 р. змін до КЗпП.
Та обставина, що уповноважений власником орган є не суб'єктом трудових відносин, а лише органом підприємства чи установи, наголошувалась і в юридичній літературі. Визнання ж уповноваженого власником органу суб'єктом трудових правовідносин означає можливість пред'явлення до нього майнових претензій, що випливають з цих відносин. У дійсності ж ці претензії пред'являються до підприємства.
Трудовий договір працівник укладає не з уповноваженою власником службовою особою, а з підприємством, установою, організацією як юридичною особою, де він і реалізує своє право на працю.
Отже, визначення в ст. 21 КЗпП України уповноваженого власником органу на управління виробництвом стороною трудового договору є сумнівним. Будучи суб'єктом трудового права, наділений цілим комплексом прав і обов'язків, уповноваженим власником на управління орган виявляє самостійний інтерес до застосування норм законодавства про працю. Це знаходить свій прояв, наприклад, при укладенні колективного договору, затвердженні правил внутрішнього трудового розпорядку, різного виду нормативних положень, що приймаються на підприємстві як локальні правові акти.
Деякі обов'язки уповноваженого власником органу визначені безпосередньо нормами трудового права. Так, на нього покладено обов'язок створювати безпечні і нешкідливі умови праці; систематично проводити інструктаж (навчання) працівників з питань охорони праці, протипожежної охорони; вживати заходів щодо полегшення і оздоровлення умов праці працівників шляхом впровадження прогресивних технологій, досягнень науки і техніки, засобів механізації та автоматизації виробництва, вимог економіки, позитивного досвіду з охорони праці, зниження або усунення запиленості та загазованості повітря у виробничих приміщеннях, зниження інтенсивності шуму, вібрації, випромінювань; за участю профспілок розробляти і реалізовувати комплексні заходи щодо охорони праці; здійснювати постійний контроль за додержанням працівниками нормативних актів по охороні праці; проводити розслідування та вести облік нещасних випадків, професійних захворювань і аварій на виробництві.
Але уповноважена власником на управління службова особа виступає суб'єктом індивідуальних трудових правовідносин. До цієї службової особи не можуть бути пред'явлені претензії майнового характеру, наприклад по оплаті праці, відшкодуванню шкоди в зв'язку з нещасним випадком, що стався на виробництві, тощо. Такі претензії пред'являються до підприємства. В разі задоволення цих претензій вимога до службової особи може бути пред'явлена у порядку регресу, якщо з вини цієї особи підприємство здійснило зайві виплати.
В системі суспільної організації праці уповноважений власником орган діє як орган господарського управління. Організаційною формою організації праці виступає підприємство, майнова відокремленість якого одержала вираз у наданні йому прав юридичної особи. Саме це дозволяє підприємству самостійно, від свого імені вступати в правові відносини з іншими як юридичними особами, так і громадянами.
РОЗДІЛ 3. КОЛЕКТИВНІ СУБ' ЄКТИ ТРУДОВОГО ПРАВА
3.1 Трудовий колектив як суб' єкт трудового права
Індивідуальна трудова діяльність при певній кількості виконавців забезпечує перехід до більш складного соціального явища - спільної діяльності. Спільна праця в тій чи іншій сфері суспільно корисної діяльності об'єднує працюючих в трудовий колектив, який є соціальною спільністю людей. При такій спільній трудовій діяльності у людини розвиваються і зміцнюються власна гідність, честь і гордість. Позитивна оцінка колективом дій працівника приносить останньому радість і задоволення. І навпаки, негативна оцінка примушує його змінити свою поведінку відповідно до вимог колективу.
Об'єднання людей в їх трудовій діяльності здійснюється на об'єктивній і суб'єктивній основі. На об'єктивній основі працівник, який влаштувався на роботу, не залежно від своєї волі включається в склад трудового колективу, оформлення якого здійснюється залежно від внутрішньої структури підприємства. На суб'єктивній основі за волевиявленням працівників проводиться об'єднання в організації за професією - професійні спілки та інші громадські організації.
Через відносин
Поняття, види суб’єктів трудового права та їх правовий статус курсовая работа. Государство и право.
Методы Диетологического Консультирования Дипломная Работа
Реферат по теме Бренды страховых компаний
Реферат: Эмотивные фразеологизмы
Курсовая работа по теме Сбытовая деятельность ОАО 'Знамя индустриализации'
Реферат: Проектирование участка новой железнодорожной линии с анализом овладения перевозками. Скачать бесплатно и без регистрации
Лабораторная Работа Вязкость Жидкости Метод Стокса
08.00 05 Темы Диссертаций
Эссе Коллектив
Курсовая работа по теме Калькулирование себестоимости на ООО "Логостар"
Курсовая работа: Налоги: сущность, виды и функции
Дипломная работа: Формирование плана мероприятий по увеличению объема продаж на ООО СЭМ ОПТ
Реферат по теме Античная живопись, мозаика, фрески, вазопись
Диссертации О Значении Творчества Лермонтова
Реферат Антивирусы Антивирусные Программы
Практическое задание по теме Методы сортировки
Курсовая Работа На Тему Расчёт И Анализ Экономического Эффекта От Реализации Проекта "Проектирование, Производство И Использование Новой Техники"
Эссе Два Полюса Общения
Отчет Прохождения Профессиональный Практики
Курсовая работа по теме Разработка активного фильтра для сабвуфера
Реферат: Инвестиционная привлекательность предприятий лесной отрасли республики Коми и рекомендации по ее повышению
Анализ правового регулирования режима и средств его обеспечения - Государство и право курсовая работа
Государственное регулирование природопользования - Государство и право доклад
Наследственное право - Государство и право презентация