Поняття і ознаки авторського договору - Государство и право контрольная работа

Главная

Государство и право
Поняття і ознаки авторського договору

Договір про створення та використання об'єкта права інтелектуальної власності. Обов'язки автора твору. Договір про використання в промисловості неопублікованого твору декоративно-прикладного мистецтва. Використання об'єкта права інтелектуальної власності.


посмотреть текст работы


скачать работу можно здесь


полная информация о работе


весь список подобных работ


Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.
Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України
Кандидат техн.наук, доцент студент гр. ЗУП-023
1. Види договорів на створення і використання об'єктів інтелектуальної власності
1.1 Ліцензія на використання об'єкта права інтелектуальної власності
1.2.1 Поняття і види ліцензійної угоди (ліцензійного договору)
1.2.2 Особливості ліцензійного договору
1.2.3 Укладання ліцензійного договору
1.2.4 Реєстрація ліцензійного договору
1.2.5 Припинення дії ліцензійного договору та визнання його недійсним
1.3 Договір про створення та використання об'єкта права інтелектуальної власності
1.4 Договір про передання виключних майнових прав інтелектуальної власності
2. Поняття і ознаки авторського договору. Види авторських договорів
2.1 Договір на депонування рукопису
2.4 Договір про використання в промисловості неопублікованого твору декоративно-прикладного мистецтва
2.7 Обов'язки організації, яка використовує твір
авторський договір інтелектуальна власність
Інтелектуальна власність - це результати творчої, розумової діяльності особи у науковій, художній, виробничій та інших сферах діяльності. Для будь-якої інтелектуальної діяльності особистості та її розвитку необхідні творчість та інтелект.
Творчість - цілеспрямована пошукова діяльність людини, результатом якої є щось якісно нове, яке вирізняється неповторністю, оригінальністю і суспільно-історичною унікальністю. Творчість притаманна людині, оскільки передбачає творця - суб'єкта творчої діяльності, яким може бути тільки людина. Вона є внутрішньою потребою особи, де стимулом є самореалізація. Для людини найбільш характерна художня та технічна творчість.
Інтелект (у перекладі з латини означає пізнання, розуміння, розум.) - це є здатність до мислення, раціонального пізнання. Тобто інтелектуальна творчість - це і є розумова діяльність, адже творчості без розумового осмислення бути не може, бо творити здатна тільки людина, наділена розумом.
Очевидним стає, якщо є інтелектуальна власність, то і є право інтелектуальної власності. Не може бути власності без права на об'єкт власності. Отже, інтелектуальною власністю вважається не результат творчої діяльності як такий, а право на цей результат.
Право інтелектуальної власності, як і будь-яке інше цивільне право, слід розглядати як в об'єктивному, так і суб'єктивному їх значенні.
Право інтелектуальної власності в об'єктивному значенні - це сукупність правових норм, які регулюють суспільні відносини у процесі створення і використання результатів інтелектуальної діяльності. Тобто це сукупність цивільно-правових актів, що регулюють зазначені відносини.
У суб'єктивному значенні право інтелектуальної власності - це особисті немайнові і майнові права, що відповідно до чинного законодавства належать авторам того чи іншого результату інтелектуальної діяльності. Особисті немайнові відносини тісно пов'язані з творцем об'єкта інтелектуальної власності. Права, що виникають із особистих немайнових відносин, невідчужувані від творця об'єкта цих відносин. Зазначені права належать лише йому.
Майнові відносини, об'єктом яких є результат інтелектуальної діяльності, можуть виникати між творцем цих результатів і будь-якою іншою особою. Вони не обмежують кола своїх суб'єктів. Суб'єктами зазначених відносин можуть бути не лише творці результатів інтелектуальної власності, а й інші особи, яким творець передав свої права на цей результат.
Цивільний кодекс України дає визначення поняттю права інтелектуальної власності. Так, згідно зі ст. 418 ЦК України, "Право інтелектуальної власності - це право особи на результат інтелектуальної, творчої діяльності або на інший об'єкт права інтелектуальної власності, визначений цим Кодексом та іншим законом".
Право власності і право інтелектуальної власності - це різні правові інститути, не зважаючи на те, що мають багато спільного. Воно полягає в тому, що їх суб'єктам належать однакові права на об'єкти власності. Суб'єкти права інтелектуальної власності мають стосовно результатів творчої діяльності такі самі правомочності, як і суб'єкти звичайного права власності. Це право - володіння, користування і розпорядження об'єктами своєї власності на свій розсуд (ст.41 Конституції України). Спільними є і способи виникнення права власності і права інтелектуальної власності. Право власності виникає шляхом виробництва об'єкта, права інтелектуальної власності виникає також шляхом створення відповідного твору, винаходу тощо. Право власності виникає шляхом укладення цивільно-правових договорів, так само й право інтелектуальної власності. З повною впевненістю можна зазначити, що обидва різні правові інститути мають двоїстий економіко-правовий характер і розкриваються у єдності економічних і юридичних відносин.
Істотною особливістю права інтелектуальної власності порівняно з правом власності на традиційні об'єкти є те, що це власність на об'єкти творчого походження.
Але існує чимало й інших суттєвих відмінностей.
1. Право власності (крім права власності, що встановлюється договором позики) не обмежене будь-яким строком. Цей строк може бути перерваний тільки у випадках, передбачених законом. Право інтелектуальної власності встановлюється лише на певний строк.
2. На окремі об'єкти (винаходи, корисні моделі, промислові зразки тощо) правова охорона встановлюється лише після кваліфікації пропозиції як винаходу чи іншого об'єкта та його державної реєстрації. Встановлення звичайного права власності на матеріальний об'єкт спеціальної кваліфікації не потребує. Державна реєстрація права власності на матеріальні об'єкти необхідна лише у випадках, передбачених законом (нерухомості, транспортних засобів тощо).
3. Найбільш суттєва відмінність між зазначеними правами власності полягає в тому, що звичайне право власності встановлюється на матеріальні об'єкти, предмети навколишнього середовища. Об'єктами права інтелектуальної власності можуть бути лише нематеріальні об'єкти - речі, які в римському приватному праві називались безтілесними. Як уже зазначалося, об'єктами інтелектуальної власності є ідеї, образи, символи, думки, гіпотези. Перелічені об'єкти можуть стати інтелектуальною власністю лише за умови, що вони здатні матеріалізуватись, втілитись у матеріальних носіях. Ідея, яка не здатна до такої матеріалізації , об'єктом права інтелектуальної власності не стає.
4. Ще однією суттєвою відмінністю є здатність об'єкта інтелектуальної власності до тиражування, чого не можна сказати про матеріальні об'єкти власності. Ідеї, образи, звуки, символи тощо мають здатність до багаторазового втілення в матеріальному об'єкті. Наприклад: книга, в якій втілено інтелектуальну власність її автора, може бути тиражована в будь-якій кількості. Але слід мати на увазі, що право інтелектуальної власності встановлюється і діє лише щодо цієї нематеріальної речі, а не щодо матеріальних носіїв, у яких втілено задум автора. Власником матеріальних носіїв, у які втілено об'єкти інтелектуальної власності, будуть інші особи, які придбали такі носії на законній підставі. А суб'єктом права інтелектуальної власності буде лише автор чи його правонаступник.
У сучасних умовах у світі, в тому числі в Україні, прийнято розрізняти два основні напрями інтелектуальної, творчої діяльності. У гуманітарній сфері (для збагачення внутрішнього світу людини, формування його світогляду) створюються твори науки, літератури і мистецтва - авторське право і суміжні права, у науково-природничій сфері (сприяє підвищенню технічного рівня суспільного виробництва, його ефективності та забезпечують конкурентоспроможність вироблених товарів і послуг, застосовуються переважно у сфері виробництва товарів і надання послуг) - науково-технічна творчість або, як її ще називають, право промислової власності. Кожен із цих напрямів діяльності складається з численних окремих видів.
Якщо говорити про об'єкти інтелектуальної власності, то тут вирізняються об'єкти цивільного права і об'єкти права інтелектуальної власності, які між собою істотно відрізняються. Об'єктом цивільного права може бути будь-який результат інтелектуальної, творчої діяльності, а об'єктом права інтелектуальної власності може бути тільки той творчий результат, що відповідає вимогам чинного законодавства (тобто заявлена пропозиція одержала правову охорону з боку держави).
Об'єкти права інтелектуальної власності:
- об'єкти авторського права і суміжних прав [літературні і художні твори, комп'ютерні програми, компіляції даних (бази даних); виконання, фонограми, відеограми, програми (передачі) організацій мовлення];
- об'єкти промислової власності [винаходи, корисні моделі, промислові зразки, компонування (топографія) інтегральних мікросхем];
- об'єкти засобів індивідуалізації учасників цивільного обігу, товарів і послуг [комерційне (фірмове) найменування, торговельні марки, об'єкти географічних зазначень походження товарів];
- об'єкти селекційних досягнень (об'єкти селекційних досягнень у рослинництві та у тваринництві);
- об'єкти науково-технічної інформації [комерційні таємниці (об'єкти конфіденційної, або нерозкритої, інформації), ноу-хау];
- об'єкти нетрадиційних рішень (наукові відкриття, раціоналізаторські пропозиції, об'єкти захисту від недобросовісної конкуренції).
Водночас у сучасній літературі, міжнародному та національному законодавстві немає єдності щодо структури об'єктів інтелектуальної власності.
Пояснюючи сутність, структуру і класифікацію об'єктів інтелектуальної власності не можна не приділити уваги і суб'єктам права, тим, хто може володіти, користуватись і розпоряджатись об'єктами власності. Найбільш загальним визначенням суб'єкта права є таке: "Суб'єкт права - це людина або організація чи інше соціальне утворення, які законом наділені здатністю мати суб'єктивні права та нести юридичні обов'язки і, отже, бути учасниками правовідносин".
Отже, суб'єктом права може бути будь-яка людина (фізична особа) незалежно від громадянства, це може бути громадянин України, громадянин іншої держави і особа без громадянства, постійного місця проживання, роду занять та інших її особистих чинників.
Виходячи з чинного законодавства України про інтелектуальну власність, суб'єктами права інтелектуальної власності можуть бути:
- правонаступники (спадкоємці; інші фізичні і юридичні особи, до яких право інтелектуальної власності переходить згідно із законом чи договором; держава).
В умовах розвинутих товарно-грошових відносин продукти творчої розумової праці вводяться у господарський обіг. Використання та поширення цього продукту в господарській діяльності (суспільстві) сформувало його економіко-фінансовий рух та набуло ознак комерціалізації.
Комерціалізація інтелектуальної власності в умовах ринкових відносин вимагає розглядати інтелектуальну власність її як товар, і як капітал. Комерціалізацією об'єктів інтелектуальної власності є перетворення результатів інтелектуальної діяльності на ринковий товар з метою одержання прибутку або іншої ринкової вигоди.
Як товар інтелектуальна власність розглядається як нематеріальний актив, що використовується у господарській діяльності і може бути швидко відтворений і розповсюджений. Як товар, інтелектуальна власність існує в потенційно необмеженій кількості, але має потенційно обмежений попит.
Як капітал інтелектуальна власність є ресурсом, який об'єднує знання, досвід, інформацію, які можна раціонально використати для одержання максимально високого прибутку, досягнення конкурентних позицій на ринку та можливості впливати на ринкову кон'юнктуру. В свою чергу, вона є нематеріальним ресурсом, який забезпечує виробництво, зменшуючи вміст і використання натурально-речових факторів у процесі виробництва. Свій економічний характер інтелектуальний капітал проявляє в можливості мультиплікативного використання цього капіталу необмеженим колом юридичних і фізичних осіб. Тобто інтелектуальний капітал - це створений або придбаний інтелектуальний товар, який має вартісну оцінку, об'єктивований та ідентифікований, що використовується з метою одержання прибутку.
Інтелектуальна власність може розглядатися і як інвестиція, що поділяється на капітальну (придбання нематеріального активу, який підлягає амортизації) та фінансову (пряму), якою передбачаються внесення нематеріального активу до статутного фонду юридичної особи в обмін на корпоративні права, емітовані такою юридичною особою.
Однак економічний характер руху продукту інтелектуальної діяльності має інший характер, ніж речових продуктів. Продукт інтелектуальної власності, залишаючись належністю свого творця, не відчужується від нього, а усуспільнюється. Усуспільнення продукту інтелектуальної діяльності зумовлюється здатністю його задовольняти потреби кожної особи суспільства. Продукт інтелектуальної діяльності має і суспільну природу. Тому інтелектуальна власність за своїм соціально-економічним характером є суспільною власністю. Усуспільнення такого продукту зумовлюється ще й тим, що його творець як суспільний індивід створює продукт не для себе, а для інших людей, суспільства. Так продукт інтелектуальної діяльності набуває економічних ознак, а активізація в цьому напряму особи, окремих груп і колективів є важливим чинником гармонійного, духовного, соціального і економічного розвитку суспільства XXI ст.
1. Види договорів на створення і використання об'єктів інтелектуальної
Потужність економічного потенціалу держави, безперечно, визначається рівнем розвитку в ній науки і техніки. Тому створення і використання об'єктів права промислової власності сприяє пришвидшенню науково-технічного прогресу в Україні. Здійснення науково-технічної діяльності відбувається шляхом укладення цивільно-правових договорів -- договорів у сфері створення і використання досягнень науки і техніки.
Слід вказати на той факт, що поряд із загальними рисами, які притаманні всім видам цивільно-правових договорів, договори у сфері створення і використання досягнень науки і техніки мають свої специфічні ознаки:
1) переважна більшість об'єктів промислової власності створюється саме на основі договірних відносин, тоді як об'єкти авторського та суміжних прав -- з власної ініціативи автора;
2) договори в сфері створення і використання досягнень науки і техніки можуть укладатися лише за умови визнання досягнень науки і техніки у встановленому порядку об'єктами промислової власності (винахід, корисна модель, промисловий зразок тощо). Це означає, що предметом вказаного договору може бути лише той об'єкт, на який ДДІВ видано охоронний документ -- патент чи свідоцтво;
3) договори у сфері створення та використання досягнень науки і техніки укладаються у письмовій формі (винятки може бути встановлено лише в законі), а недодержання письмової форми робить такий договір нікчемним;
4) укладенню договору в сфері створення і використання досягнень науки і техніки, як правило, передують, інші цивільно-правові договори, наприклад, договір на інформаційне забезпечення науково-технічної діяльності.
У цілому, попри специфіку вище окресленої низки договорів, вони все ж таки мають цивільно-правову природу, їх укладення регулюється нормами цивільного законодавства. До таких нормативно-правових актів належать: ЦК України, закони України "Про науково-технічну інформацію", "Про наукову і науково-технічну експертизу", "Про охорону прав на винаходи і корисні моделі", "Про охорону прав на промислові зразки" тощо.
Договори у сфері створення та використання досягнень науки і техніки -- це двосторонні правочини, які укладаються у порядку, передбаченому чинним цивільним законодавством, із метою використання, створення чи передачі виключних прав промислової власності, та спрямовані на виникнення, зміну або припинення між сторонами цивільних прав та обов'язків.
Юридичні ознаки договору: взаємний, консенсуальний, відплатний.
ЦК у ст. 1107 передбачає такі види договорів щодо розпорядження майновими правами інтелектуальної власності.
1.1 Ліцензія на використання об'єкта права інтелектуальної власності
Відповідно до цього правочину, ліцезіар (особа, яка має виключне право інтелектуальної власності) може надати ліцензіату письмове повноваження, яке надає їй право на використання цього об'єкта в певній обмеженій сфері.
Своєю чергою, ліцензію на використання об'єкта права інтелектуальної власності поділяють на такі види:
-- виключна ліцензія -- видається лише одному ліцензіату і виключає можливість використання ліцензіаром об'єкта права інтелектуальної власності у сфері, що обмежена цією ліцензією, та видачі ним іншим особам ліцензій на використання цього об'єкта у зазначеній сфері;
-- одинична ліцензія -- видається лише одному ліцензіату і виключає можливість видачі ліцензіаром іншим особам ліцензій на використання об'єкта права інтелектуальної власності у сфері, що обмежена цією ліцензією, але не виключає можливості використання ліцензіаром цього об'єкта у зазначеній сфері;
-- невиключна ліцензія -- не виключає можливості використання ліцензіаром об'єкта права інтелектуальної власності у сфері, що обмежена цією ліцензією, та видачі ним іншим особам ліцензій на використання цього об'єкта у зазначеній сфері.
Законодавство надає ліцензіату, за умови згоди ліцензіара, можливість укладення субліцензії, тобто передачі права на використання об'єкта інтелектуальної власності іншій особі.
1.2.1 Поняття і види ліцензійної угоди (ліцензійного договору)
Ліцензійна угода - угода про передачу прав на використання ліцензій, "ноу-хау", товарних знаків і ін. Ліцензійна угода може передбачати передачу патентної ліцензії; комплексну передачу декількох патентів і пов'язаного з ними "ноу-хау"; росте також число ліцензійних угод на використання "ноу-хау" без патентів на винахід.
Ліцензійний договір - це цивільно-правовий договір, згідно з яким одна сторона - ліцензіар - на оплатній основі надає іншій стороні договору - ліцензіату - право на використання об'єктів промислової власності. Результатом укладання та реєстрації ліцензійного договору в Державному департаменті інтелектуальної власності (далі - Департамент), який функціонує при Міністерстві освіти і науки України (МОН), є видача ліцензії. Ліцензія - це дозвіл на використання винаходу або іншого технічного досягнення, який надається на основі ліцензійного договору або судового чи адміністративного рішення компетентного державного органу. Виділяють такі види ліцензій:
- проста ліцензія - ліцензіар надає ліцензіату право використовувати об'єкт ліцензії в установлених договорами рамках, але залишає за собою право використовувати його на тій же території, надавати ліцензії на таких же умовах необмеженому колу осіб (ліцензіат не має права видавати субліцензії). Цей вид ліцензії закріплений в законодавстві України під назвою “невиключна ліцензія”;
- виключна ліцензія - ліцензіар надає ліцензіату виключне право на використання об'єкта ліцензії у встановлених договором рамках, власник свідоцтва (патенту) відмовляється від самостійного використання та надання ліцензій іншим особам;
- повна ліцензія - надає ліцензіату весь спектр прав, які витікають зі свідоцтва (патенту). Ліцензіат користується правами протягом строку дії такого свідоцтва (патенту). Цей вид ліцензії не знайшов свого відображення та закріплення в законодавстві України, оскільки, його охоплює поняттям “виключна ліцензія”.
Особливістю об'єктів, права на використання яких передаються згідно з ліцензійними договорами, є:
- новизна, що означає їх первинне розроблення, винахід;
- офіційне визнання та закріплення, тобто їх власник (ліцензіар) повинен мати на них виключне право власності, а саме право володіння, користування та розпорядження.
Чинне законодавство України досить детально регламентує питання укладення та виконання ліцензійних договорів на такі об'єкти промислової власності:
- винаходи та корисні моделі - Закон України “Про охорону прав на винаходи і корисні моделі” (п. 2, п. 7 ст. 28), Наказ МОН “Про затвердження Інструкції про надання, розгляд, публікацію та внесення до реєстру відомостей про передачу прав власності на винахід (корисну модель) та видачу ліцензії на використання винаходу (корисної моделі)” від 16 липня 2001 р. № 521;
- сорти рослин - Закон України “Про охорону прав на сорти рослин” (ст. 4, п. 3 ст. 9), Наказ МОН “Про затвердження Інструкції про розгляд та реєстрацію договору про передачу права на патент на сорт та ліцензійного договору про використання сорту” від 16 січня 2002 р. № 24;
- знаки (міжнародні знаки) для товарів і послуг (далі - товарні знаки) - Закон України “Про охорону прав на знаки для товарів і послуг”від 15 грудня 1993 р. № 3689-12 (далі - Закон про товарні знаки), Інструкція про подання, розгляд, публікацію та внесення до реєстру відомостей про передачу права власності на знак для товарів і послуг та видачу ліцензії на використання знака (міжнародного знака) для товарів і послуг, затверджена наказом МОН від 3 серпня 2001 р. № 576 (далі - Інструкція).
Окрім зазначених вище, до законодавчих актів з питань укладення ліцензійних договорів про передачу прав на використання товарних знаків, національне законодавство включає й міжнародні договори та конвенції. Серед основних міжнародних правових актів, які регулюють відносини в даній сфері, можна назвати Договір про закони щодо товарних знаків від 27 жовтня 1994 р. (чинний на території України з 1 серпня 1996 р.); Мадридську угоду про міжнародну реєстрацію знаків від 14 квітня 1891 р. (Україна є учасницею з 25 грудня 1991 р.) та Протокол до неї від 28 червня 1989 р. (ратифікований 29 грудня 2000 р.); Паризьку конвенцію про охорону промислової власності від 20 березня 1883 р. (ратифікована 17 листопада 1999 р.).
Порядок передачі права на використання товарних знаків можна умовно розділити на такі етапи:
- реєстрація ліцензійного договору;
- припинення дії ліцензійного договору та визнання його недійсним.
1.2.2 Особливості ліцензійного договору
За ліцензійним договором сторона, що володіє виключним правом на об'єкт права інтелектуальної власності (ліцензіар), надає іншій стороні (ліцензіату) дозвіл на використання об'єкта права інтелектуальної власності (ліцензію) на умовах, визначених за взаємною згодою сторін з урахуванням вимог Цивільного кодексу України та іншого закону.
Як і будь-який цивільно-правовий договір, ліцензійний договір має відповідати вимогам закону і містити всі необхідні умови та реквізити, без яких договір недійсний. Ліцензійний договір має бути укладений у письмовій формі, якщо інше не передбачено погодженням сторін. Письмова форма не є обов'язковою для авторських ліцензійних договорів про опублікування твору в періодичних виданнях та енциклопедичних словниках. Ліцензійні договори на право використання об'єктів права промислової власності набирають чинності тільки після їх реєстрації в патентному відомстві України.
Ліцензійні договори про надання використання об'єктів права інтелектуальної власності можуть мати форму простої невиключної ліцензії або виключної ліцензії.
За простою невиключною ліцензією ліцензіар передає ліцензіатові право на використання об'єкта інтелектуальної власності й при цьому зберігає за собою право на використання цього самого об'єкта і видачі ліцензії на право використання цього самого об'єкта іншим особам.
За договором про виключну ліцензію ліцензіар передає право на використання об'єкта інтелектуальної власності іншій особі (ліцензіату) в певному обсязі, на визначеній території та на обумовлений строк. При цьому ліцензіар залишає за собою право використовувати цей самий об'єкт у частині, що не передана ліцензіату, а також має право видавати ліцензію іншим особам за межами виданих ліцензій.
Автор може за договором взяти на себе зобов'язання створити в майбутньому твір, винахід або інший результат інтелектуальної діяльності та передати замовникові, що не є його роботодавцем, виключні права на використання цього результату. Такий договір повинен визначати характер, призначення та інші вимоги до результату інтелектуальної діяльності, що має бути створений на замовлення, а також цілі або способи його використання.
Істотними умовами ліцензійного договору мають бути: способи використання об'єкта права інтелектуальної власності (конкретні права, що передаються за таким договором; строк дії і територія, на якій передається право); розмір винагороди і (або) порядок визначення розміру винагороди за кожний спосіб використання об'єкта права інтелектуальної власності, порядок і строки її виплати, а також інші умови, які сторони вважатимуть за доцільне включити до договору. Безстрокові договори не допускаються, але якщо в договорі немає умови про строк, на який видається право, договір може бути розірваний ліцензіаром із закінченням п'яти років від дати його укладення, якщо користувач буде письмово повідомлений про це за шість місяців до розірвання договору. У разі відсутності в ліцензійному договорі умови про територію, на яку видається право, чинність його поширюється на територію України.
Якщо в договорі немає умови про спосіб використання об'єкта права інтелектуальної власності (конкретні права, що передаються за договором), договір вважається укладеним на способи використання об'єкта права інтелектуальної власності, які можуть вважатися необхідними для досягнення наміру сторін, викладені при укладенні договору. Розмір винагороди за використання права інтелектуальної власності визначається погодженням сторін. Якщо в договорі про видання або інше відтворення твору (наприклад, сценарій чи драматичний твір може бути перероблений на розповідний) винагорода визначена у вигляді фіксованої суми, то в договорі має бути встановлений максимальний тираж твору.
Відмова суб'єктів права на використання об'єкта права інтелектуальної власності від права на одержання винагороди за використання зазначених об'єктів є нікчемною (недійсною). Умови ліцензійного договору, що обмежують авторів або винахідників у створенні в майбутньому нових об'єктів права інтелектуальної власності на певну тему або в певній галузі, також є недійсними.
Відповідними відомствами і творчими спілками можуть розроблятися і затверджуватися у встановленому порядку типові ліцензійні договори на використання об'єктів права інтелектуальної власності.
Ліцензійні договори на використання об'єктів права інтелектуальної власності можуть містити умови, не передбачені типовими ліцензійними договорами.
Умови договору, які погіршують становище автора (або його правонаступників) порівняно зі становищем, визначеним чинним законодавством, визнаються недійсними. Договори, що зобов'язують автора надавати іншим особам виключні права на використання будь-яких результатів інтелектуальної діяльності, які автор створить у майбутньому, є нікчемними.
Сторона, що не виконала або неналежним чином виконала зобов'язання за ліцензійним договором, зобов'язана відшкодувати завдані іншій стороні збитки, включаючи втрачену вигоду. Якщо автор не передав замовлений результат інтелектуальної діяльності в обумовлений строк і відповідно до встановлених договором вимог, він повинен відшкодувати шкоду, завдану замовникові.
Уповноважені відомства або творчі спілки можуть затверджувати типові ліцензійні договори, але ліцензійний договір, укладений сторонами, може також містити умови, не передбачені цим типовим договором. Умови ліцензійного договору, укладеного з творцем об'єкта права інтелектуальної власності, що погіршують його становище порівняно зі становищем, передбаченим законом або типовим договором, є нікчемними і замінюються умовами, встановленими типовим договором чи законом.
1.2.3 Укладання ліцензійного договору
Передача права використання товарного знака здійснюється шляхом видачі ліцензії на підставі ліцензійного договору про використання знака.
Об'єктом ліцензійного договору є об'єкти промислової власності, а саме товарні знаки. Предмет ліцензійного договору - дії сторін, спрямовані на виникнення, зміну та припинення прав та обов'язків сторін договору.
Суб'єкти ліцензійного договору - юридичні та фізичні особи, в тому числі іноземці, особи без громадянства.
Ліцензійний договір вважається укладеним, якщо сторони дійшли згоди щодо істотних умов (тобто тих умов, які визнані істотними законом або необхідні для договорів даного виду). Але дійсним ліцензійний договір стає з дати публікації відомостей про видачу ліцензії в офіційному бюлетені “Промислова власність” та внесення їх до державного реєстру свідоцтв України на знаки для товарів і послуг. Дотримання письмової форми договору є необхідною умовою дійсності договору.
Згідно з п.2.3.2 Інструкції до істотних умов ліцензійного договору належать:
1. Сторони ліцензійного договору. Слід звернути увагу на те, що фізична особа, яка повинна мати необмежену законом чи рішенням суду дієздатність (глава 2 ЦК України), може діяти особисто або через свого представника, якому надано такі повноваження дорученням. Іноземці та особи без громадянства мають рівні з громадянами України права (ст. 26 Конституції України). Іноземці та інші особи, які проживають чи мають постійне місцезнаходження поза межами України, у відносинах з Департаментом реалізують свої права через своїх представників - патентних повірених, зареєстрованих згідно з Положенням про представників у справах інтелектуальної власності (патентних повірених), затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України від 10 серпня 1994 р. №545. Таке закріплення представництва інтересів іноземців може призвести до його неоднозначного трактування. Зокрема, можна дійти висновку, що іноземці не можуть самостійно представляти свої інтереси в Департаменті, а це певною мірою обмежує їх права.
Якщо власником товарного знака є декілька осіб (колективна власність), що на практиці трапляється не досить часто, вони можуть особисто брати участь у зазначених правовідносинах або надати таке право одному з співвласників. В останньому випадку обов'язковим є нотаріальне оформлення доручення, в якому чітко визначаються права уповноваженого.
Ліцензійний договір від імені юридичної особи підписує особа, яка має на це відповідні повноваження. Підпис складається з повного найменування посади особи, яка підписує договір, самого підпису, ініціалів, прізвища, дати. Зазначене скріплюється печаткою. Бажано відразу взяти належним чином завірену копію доручення, протоколу або виписки зі статуту, які засвідчують повноваження особи. Якщо стороною договору є іноземна юридична особа, необхідно враховувати вимоги, які передбачені Положенням про форму зо
Поняття і ознаки авторського договору контрольная работа. Государство и право.
Сочинение Успешный Телеведущий 7 Класс Иван Ургант
Курсовая работа по теме Электроснабжение завода среднего машиностроения
Курсовая работа по теме Конструирование специального технологического приспособления
Реферат по теме Модель покупательского поведения
Реферат: Регулирование занятости трудовых ресурсов Украины. Скачать бесплатно и без регистрации
Скачать Реферат Цветаевой
Реферат: Портялак городній повитиця європейська приворотень звичайний пухівка широколиста пшінка весн
Реферат по теме Партнерство во имя укрепления здоровья населения
Реферат: Огюст Конт
Отчет По Учебной Практике Документоведа Строительная Компания
Почему Мне Нравятся Сказки Сочинение
Реферат по теме Конспект статьи Н.Бердяева 'Духи русской революции'
Контрольная Работа Пятый Класс
Контрольная работа: Контрольная работа по Контролю и ревизии 3
Реферат по теме История России в лозунгах и слоганах
Дипломная Работа На Тему Розвиток Електричної Мережі Ват "Львівобленерго"
Сочинение Вариант 9 Цыбулько 2022
Реферат: Этика деловых отношений 5
Сколько За Эссе По Английскому
Доклад по теме Вся правда о компьютерных играх
Защитная функция профсоюзов на современном этапе - Государство и право курсовая работа
Понятие иска и его элементов - Государство и право курсовая работа
Плата за негативное воздействие на окружающую среду по законодательству России - Государство и право дипломная работа