Політичний двіж тижня. Огляд 68

Ключове питання, на яке немає відповіді: "Чи готові США залишити Україну так, як вони кинули Афганістан?". Оскільки, це – питання не лише майбутнього України, а й майбутнього Сполучених Штатів як країни, яка досі залишається епіцентром світового впливу. Оскільки у США, які досі послідовно підтримують Україну у війні з росією, виникли внутрішні ризики спричинені "трампізмом", і які прямо впливають на місце країни у світі. 

Вартує нагадати, що саме рішення президента Трампа про виведення американської армії з Афганістану, виконувала вже адміністрація Байдена, однак, незалежно від авторства, після цього Штати отримали підозру у ненадійності. У 2022 році Джо Байден, хоч спершу і обережно, однак системно підтримав Україну, яка у своєму національному спротиві продемонструвала спроможність та надійність. Однак Америка знову зіткнулася із "трампізмом", який, хоч і перебуваючи у формальній меншості, знайшов спосіб продовжувати звалювати свою країну із світового п’єдесталу. І чи це має вигляд внутріполітичної боротьби, чи це реалізація інтересів росії у США політичними методами – немає значення, оскільки для могутньої держави її мімікрія у посередність – це крах. 

Ба більше, трампістське лобі у американському Конгресі знайшло спосіб блокувати не лише допомогу Україні, а й накласти певні обмеження щодо форми виділення допомоги Ізраїлю, чим завдала несподіваного удару як по адміністрації Байдена, так і по опонентах – демократах. Що ж, США ще може врятувати рішення суду, який розпочався у цей понеділок, щодо заборони Трампу, як учаснику заколоту 6 січня 2021 року, обиратись відповідно до 14 поправки американської конституції. Це судове рішення може повернути в середовище республіканської партії внутрішньопартійну дискусію і боротьбу, яка нині знівельована авторитаризмом Трампа. А це, в свою чергу, послабить тиск на дії Байдена та його адміністрації у форматуванні світової парадигми та утвердження місця і ролі у ній для США.

Тому, образа Президента Зеленського щодо дій партнерів, про яку згадує американська Time, має підстави. Оскільки непрогнозованість і США, і Євросоюзу, в якому до блокування механізму допомоги Україні вже залучена і Угорщина, і Словаччина, ставлять нас в непросте становище як щодо військового спротиву, так і збереження економічної стабільності. 

Минулорічна і цьогорічна ситуація із допомогою Україні, яка лилася немовби із "рогу достатку" не була чимось винятковим, а виваженою і збалансованою стратегією наших партнерів. Однак прикро усвідомлювати, що нинішня кризова ситуація у нашій взаємодії з партнерами спричинена не стільки фінансовими чи економічними показниками, а політичним викликом, за яким, особливо у ЄС, чітко проглядається російський вплив (Орбан, Фіцо), а в США російський слід за трампізмом – це одна з ключових верісій.  

Тож як спосіб протидії повзучій гібридній агресії автократій (здійсненій завдяки демократії і свободі слова) США перевернули шахову дошку світової геополітики і почали власну експансію (про це ми писали минулого тижня). Її основна складова – це нові союзи із попередніми опонентами чи нейтральними країнами. І вже публічно засвічені результати у Венесуелі, відбувається плідна співпраця США із Саудівською Аравією, організовується менш, ніж за два тижні зустріч Байдена та Сі. 

США почали переформатування планети у форматі партнерської взаємодії із проговореними та збалансованими інтересами, де б токсичним і руйнівним анклавам (у першу чергу Ірану, КНДР та росії) не було б місця. І ми бачимо, що заради того, щоб не вилетіти у аматори світової політики росія заявила у Китаї про готовність переговорів з Україною заради "співіснування із Заходом". Що ж, для росії перспектива опинитися у категорії покидьків (якими вони і є) планети Земля стала цілком реальною. Іран теж не планує легко здаватися, тож підключив до розпаленого палестино-ізраїльського конфлікту підконтрольних йому хуситів Ємену, які розпочали як ракетний терор Ізраїлю, так і військове протистояння з Саудівською Аравією. І такі заяви росії, і дії Ірану – це лише аргументи для торгу, спроба залишити за собою місце у світовій політиці, яку США почали переформатовувати. Тож дуже важливо для Америки не лише зберегти заданий темп і досягнути результату, а й уберегтися самим від внутрішньої кризи, яка спричинена внутрішньополітичною боротьбою з боку трампізму. 

Свою визначальну функцію у творенні нового світового порядку відіграє Україна. І не лише на військовому фронті, а й дипломатичному – провівши на Мальті зустріч 65 країн світу щодо відновлення миру. 

Ця зустріч зібрала країни, які готові шукати вихід на основі справедливості, а не зухвальства, який нині демонструють автократії (хочемо нагадати нашим читачам наш четвертий тижневий огляд від 30 липня минулого року, де ми детально зупинялися на тому цивілізаційному розломі, який тепер почав все яскравіше виявлятися). Тому важливо, що наша країна не лише виграла час у військовому протистоянні з російською автократією для перезавантаження та мобілізації цивілізованого світу, а й стала одним з лідерів у формуванні нового світового порядку. Залишається усім вистояти, і як бачимо, цей виклик тепер стоїть не стільки перед нами, як перед нашими союзниками – усім цивілізованим світом.

Львівщина врешті теж почала переживати свої внутрішні політичні процеси, а причиною цьому стала недалекоглядність керівництва Львівської обласної військової адміністрації у кількох напрямках.

Перший - це відносини із Львівською обласною радою. Останнє пленарне засідання показало, що депутати потрохи починають виходити із летаргічного сну. Врешті депутати зрозуміли, що керівництво Львівської ОВА має їх за непотріб, перед яким ніхто не хоче ані звітуватись, ані щось доповідати, ані, тим паче, щось з ними погоджувати. А це не могло не розворушити напівмертвий орган управління. Так, прокидаються лише найбільш революційні та деструктивні депутати, які хочуть таки отримати якісь бенефіти від свого перебування у владі. Але цей процес достатньо заразний і дуже швидко може перекинутись на тих депутатів, які зараз дуже лояльні до Львівської ОВА. Це розуміють у самій ОВА, тому зараз намагаються зробити все можливе і неможливе, щоб не допустити проведення позачергової сесії Львівської обласної ради, яке заплановане на 7 листопада. І не даремно, бо якщо депутати знову винесуть у сесійну залу питання про обмеження непершочергових видатків, то воно точно набере необхідну кількість голосів. А якщо в цей проект рішення вкласти кілька бюджетних новел, які ліквідують монополію ОВА на формування і освоєння бюджетних коштів, то багатьом чиновникам ОВА доведеться не лише прозвітуватись на сесії, але й писати заяви на звільнення. До речі, питання звітів перед депутатами і в.о. голови облради Юрія Холода, і як мінімум двох заступників начальника ОВА зараз дуже активно розглядається ініціаторами позачергової сесії. Тому врешті сесії Львівської обласної ради можуть перетворитись на дійство, яке захочеться не лише подивитись, але й потім вам про нього розповісти.

Другий - це, звичайно, недооцінка так званих "одиночних" пікетів, які щоп'ятниці відбуваються під стінами Львівської ОВА. Цю ініціативу потрібно було від самого початку сприймати всерйоз, сідати за стіл перемовин і домовлятись. Але в ОВА вирішили, що краще піти на загострення відносин. Правда, потім прилетіло з Офісу президента і тепер доводиться усіма можливими кроками залагоджувати цей конфлікт. Але... Конфлікт не залагоджується, бо мітингувальники відчули смак крові - вони побачили, що влада щоразу йде на поступки, тому щоразу вимагають все більше і більше. Для прикладу, після останнього мітингу Львівська ОВА терміново знайшла і виділила додаткових 50 мільйонів гривень на військові частини Львівської області, а в мітингувальників з'явилась думка реєструвати петицію до Президента Зеленського з вимогою звільнення Максима Козицького з посади начальника Львівської ОВА.

Третій - це нерозуміння і не надто адекватне сприйняття суспільно-політичної ситуації в області. І тут знову про протестні рухи, які відбуваються по Україні і на Львівщині. Насправді львівські протестні рухи за своєю природою відрізняються від всіх, що відбуваються в інших областях України. А відрізняються вони тим, що там немає реального лідера, який може впливати на ці рухи. На Львівщині є впізнаваний інфлюенсер Літинський, який здатний скликати народ на акції протесту, але він не контролює ті процеси, які відбуваються на самих акціях протесту. Кількість учасників постійно росте, а всі кроки "умиротворення" від Львівської ОВА не дають потрібних результатів, тому представники влади повинні розуміти, що рано чи пізно, але ці протестні рухи можуть вийти з під контролю. А це вже може мати катастрофічні наслідки не лише для цієї влади, але й для держави Україна загалом.

Сподіваємось, що це все розуміють за стінами на Винниченка, 18... Сподіваємось і спостерігаємо...