Партизани Дніпровських плавень (1941-1944 рр.) - История и исторические личности дипломная работа

Главная

История и исторические личности
Партизани Дніпровських плавень (1941-1944 рр.)

Діяльність підпілля та партизанський рух. Створення перших підпільних груп в Нікопольському районі. Об’єднання партизанських груп в загін. Перші бойові операції загону, втрати та перемоги. Перші німецькі операції по придушенню руху, наступ на плавні.


посмотреть текст работы


скачать работу можно здесь


полная информация о работе


весь список подобных работ


Нужна помощь с учёбой? Наши эксперты готовы помочь!
Нажимая на кнопку, вы соглашаетесь с
политикой обработки персональных данных

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.

Актуальність теми дослідження обумовлена потребою вивчення історії на засадах нових методологічних підходів. Сучасний період національно-державного відродження України супроводжується зростанням зацікавленості широких громадських кіл до історичного минулого свого народу. Серед багатьох проблем вітчизняної історії з погляду сьогодення, певного уточнення та доповнення заслуговують деякі аспекти, пов'язані з Другою світовою війною.
Тому, серед найважливіших проблем вітчизняної історіографії не втрачають своєї актуальності питання стосовно антифашистської боротьби в різних регіонах України. Необхідність наукового аналізу цієї проблеми зумовлена тим, що сьогодні, коли Україна стала суверенною державою, потрібен новий об'єктивний підхід до проблеми боротьби українського народу за свою незалежність на різних історичних етапах, що допоможе більш повніше розкрити його духовні можливості та дозволить, завдяки новим фактам, деталізувати події того часу та дійти більш аргументованих висновків, посприяє патріотичному вихованню, формуванню національної гідності та історичної свідомості сучасної молоді.
Останнім часом воєнне минуле нашого народу розглядається та оцінюється вже зовсім не так однобічно, як за радянських часів, а тому - більш уважніше і прискіпливіше. Врахування позитивного та негативного досвіду становлення партизанського та підпільного руху, визначення ролі людського чинника в екстремальних умовах війни мають допомогти зрозуміти та осмислити проблеми сьогодення.
Тож, науково обґрунтований аналіз сутності розгортання руху Опору в Нікопольському районі Дніпропетровської області є актуальним, оскільки підіймає широке коло питань теоретичного і практичного характеру. Обрана для наукової розробки тема має, крім того, ще й значний виховний потенціал. Реалізація завдань військово-патріотичного виховання вимагає широкого, але вдумливого використання фактів і прикладів воєнної історії України.
Об'єктом дослідження виступає партизанський та підпільний рух на території Нікопольського району під час окупації регіону, як складова частина загальноукраїнської антифашистської боротьби в роки Другої світової війни.
Предметом дослідження обрано різноманітні види, форми, методи і засоби, а також функції та масштаби народної боротьби проти загарбників з боку партизанських загонів, підпілля, патріотичних груп та окремих громадян.
Хронологічні межі охоплюють період від початку окупації гітлерівськими військами Нікопольського району, до повної ліквідації об'єднаного загону.
Географічні рамки праці передбачають охоплення території тогочасних плавнів Нікопольського району.
Мета дослідження - проаналізувати і дослідити питання щодо підготовки, організації, розгортання, масштабів та наслідків діяльності антифашистських об'єднань та окремих громадян у Нікопольському районі Дніпропетровської області.
Задля реалізації поставленої мети визначено наступні завдання:
здійснити огляд літератури з проблеми та з'ясувати ступінь і масштаби опрацювання теми у попередніх дослідженнях, охарактеризувати історичні джерела;
дослідити передумови виникнення підпільних груп на території, визначити суть їх діяльності, поставлені задачі та їх реалізацію;
причини консолідації підпілля, об'єднання груп в цілісний загін;
визначити роль загону в загальноукраїнському русі Опору;
прослідкувати ланцюг бойових операцій, що проводив загін;
визначити, які сили та дії, прикладало німецьке командування, для знищення підпілля;
визначити перші німецькі кроки та операції по знаходженню та придушенню партизанських сил;
дослідити причини вибиття партизан зі свого укріплення - плавень;
представити подальші дії груп, які утворилися по розпаду загону.
Методи дослідження. Для досягнення окресленої мети та вирішення дисертаційних завдань використовувалися як загальнонаукові, так і спеціально-історичні методи дослідження. Значну роль відіграли порівняльно-історичний, описовий, типологічний, системний, хронологічний та інші методи. Поєднання вказаних методів дозволило комплексно та системно дослідити головні напрямки розгортання партизанського та підпільного руху у зазначений період.
Наукова новизна обумовлена тим, що вперше комплексно, цілісно і всебічно узагальнено зародження, формування та знищення руху Опору на окупованій території у період Другої світової війни. Основну увагу при цьому зосереджено на малодосліджених чи зовсім ще невивчених явищах та подіях а також на можливості та перспективах їх розробки.
Теоретичне значення роботи полягає в тому, що її положення й висновки, значно конкретизують загальну концепцію історії нашої держави періоду Другої світової війни, в суто наукових, неідеологізованих категоріях з позицій історичної правди і об'єктивності показують основні чинники розвитку руху Опору в Україні.
Практичне значення роботи полягає в тому, що систематизовані в ній матеріали сприяють підготовці нових праць з історії України, розробці спецкурсів у вищих навчальних закладах, надають можливість ширше висвітлити порушену проблему на регіональному рівні. В науковий обіг уведено значну кількість недосліджених і неопублікованих раніше джерел.
РОЗДІЛ 1 . СТАН НАУКОВОЇ РОЗРОБКИ ПРОБЛЕМИ
Величезний історіографічний доробок з історії руху Опору в Україні можна поділити за походженням на радянську, зарубіжну (в основному західну) та сучасну українську (яка почала виходити з 1992 р.) літературу. Історіографію проблеми за хронологією умовно можна розділити на чотири періоди. Перший період - від початку війни до середини 50-х років, другий - з другої половини 50-х років до початку 70-х років, третій - від початку 70-х років до 1991 року, четвертий - з 1991 року і до цього часу.
Історіографія проблеми першого періоду характеризується наявністю невеликої кількості праць. У цей час відбувається процес накопичення документів, пов'язаних з діяльністю підпільних та партизанських груп, здійснюється обробка та узагальнення фактичного матеріалу.
Другий період у розвитку історіографії відзначається посиленням зацікавленості до вказаної проблеми та зростанням кількості наукових розробок, насичених багатим фактичним матеріалом, але з дещо однобічним висвітленням сутності проблеми.
Упродовж третього періоду історіографія антифашистської боротьби у Дніпропетровську поповнилася доробками, що значно розширили тематику проблеми. У дослідженнях стала все частіше акцентуватися увага як на загальних аспектах всенародної боротьби, так і на окремих напрямах діяльності партизанів та підпільників.
Для четвертого періоду характерне поглиблення у вивченні тих чи інших питань зазначеної проблеми, формування нових, неупереджених поглядів на історичні події, взагалі, та на історію партизанського та підпільного руху - зокрема. З'являються комплексні дослідження, що ґрунтуються на цікавих архівних та документальних джерелах.
З середини 50-х років у розвитку радянської історіографії, пов'язаної з антифашистською боротьбою, стали позначатися певні зміни. Історики отримали ширший доступ до документальних джерел, що стимулювало перехід до більш високого рівня у дослідженні проблеми. Серед ґрунтовних робіт другої половини 50-х років особливе місце належить колективній монографії, І.І. Слинька та праці І.Я. Омельяненка. У 1967 році вийшла монографія К. Дубини, в якій узагальнюються найбільш важливі аспекти історії України періоду війни.
Наприкінці 60-х років розпочалася підготовка та видання багатотомної “Історії міст і сіл Української РСР”. У томах, присвячених історії Дніпропетровської області, автори, використовуючи величезний джерельний матеріал, висвітлюють бойові дії партизанів та підпільників Дніпропетровщини. Найбільш фундаментальним дослідженням цього періоду була шеститомна історія Великої Вітчизняної війни, в ній розглянуто партизанський та підпільний рух Дніпропетровщини у контексті всього руху Опору на окупованій території СРСР. Серед узагальнюючих праць треба виділити тритомне видання “Українська РСР у Великій Вітчизняній війні Радянського Союзу 1941-1945 рр.” У працях з історії партійних та комсомольських організацій Дніпропетровської області подавалися уточнені дані стосовно розгортання партизанського та підпільного руху в регіоні.
Питання стосовно організації та керівництва партизанським підпільним рухом та аналізу різноманіття методів та форм боротьби на окупованій території знайшли своє відображення у дослідженнях 80-х років. Найбільш визначною працею цього періоду стала двотомна колективна монографія “Народная война в тылу фашистских оккупантов на Украине 1941-1944 гг.” У цій узагальнюючій науковій роботі комплексно досліджуються основні форми боротьби у тилу ворога, оперативні дії збройних партизанських формувань, багатопланова діяльність осередків партійного та комсомольського підпілля. Проте недоліком цього дослідження є те, що залишилися поза увагою помилки, допущені при формуванні підпілля та створенні партизанських загонів, діяльність партійного керівництва не містить критичного аналізу й оцінюється як цілком позитивна.
Одним з чільних дослідників антифашистської боротьби на Півдні України є В. Нем'ятий. Він зазначає, що антифашистська боротьба в Південній Україні ще недостатньо вивчена і узагальнена. У своїй дисертації В. Нем'ятий на прикладі Херсонської і Миколаївської областей з'ясував характерні риси організації та діяльності радянського руху Опору на Півдні України, наголосив на відсутності умов для ведення там ефективної партизанської війни, визначив головну спрямованість боротьби в регіоні: зрив економічних планів окупантів.
Видання великої кількості наукових праць дозволило в цілому відобразити історію радянського руху Опору, висвітлити окремі аспекти пасивного спротиву цивільного населення. Основними досягненнями радянської історіографії у вивченні руху Опору в України є: введення до наукового обігу величезної кількості джерел з історії радянського руху Опору; визначення зриву економічних планів окупантів, як основної форми антифашистської боротьби в регіоні; нерозвинутість партизанського руху і підвищена роль саботажу населенням всіх заходів окупантів в порівнянні з північними областями України.
Історіографію проблеми збагатили і зарубіжні історики. Найбільш значущою є колективна праця “Радянські партизани” за редакцією Дж. Армстронга, що побачила світ в Америці в 1964 р. Значне місце партизанам, їхній боротьбі з окупантами, а також з українськими націоналістами відведено в працях англомовних авторів, присвячених фашистській окупаційній політиці. Зазначимо, що у працях зарубіжних авторів основна увага приділяється питанням причин виникнення партизанського руху, розмаху й ефективності партизанської війни, взаємодії партизанів з населенням, відносинам окупантів і населення. І хоча у названих працях зарубіжних істориків Донбасу не приділено уваги, теоретичні викладення з проблем, пов'язаних з партизанським рухом на окупованих територіях СРСР, заслуговують на увагу.
Сучасна українська історична література не так багата дослідженнями руху Опору, як радянська історіографія. Все ж інтерес до цієї теми в істориків не зник. Так, дисертація В. Гладуша безпосередньо стосується обраного нами регіону. Автор уперше в українській історіографії запропонував цілісну картину бойової діяльності радянського і оунівського антифашистського підпілля в Запорізькій та Дніпропетровській областях, визначив її напрямки та практичні результати.
Останні здобутки української історичної науки у вивченні руху Опору зосереджені у заключному томі фундаментальної праці " Безсмертя. Книга пам'яті України". В ньому аналізуються такі питання, як процес розвитку радянського руху Опору, причини його поразки в 1941-1942 рр., значна увага приділяється підпільно-партизанській боротьбі на Півдні України, діяльності ОУН-УПА, вміщено історіографію праць з історії руху Опору в Україні. В 2001 р. до 60-річчя початку партизанського руху в Україні в період Другої світової війни було видано науково-довідкове видання "Україна партизанська. Партизанські формування та органи керівництва ними (1941-1945 рр.)". Автори-упорядники висвітлюють історію створення партизанських формувань, що вели бойову та диверсійну діяльність в Україні та за її межами під час Великої Вітчизняної війни; розкривають питання організації та основні напрямки діяльності УШПР, нелегального ЦК КП(б)У, обласних штабів партизанського руху тощо. У роки незалежності України з'явився ряд монографій з історії Великої Вітчизняної війни, чільне місце серед яких посідають питання руху Опору проти загарбників на окупованих територіях. Ці видання характеризуються наявністю ряду нових положень і оцінок.
Зроблений аналіз свідчить, що рух Опору в Україні в цілому досі не став предметом спеціального і глибокого дослідження, досліджувалися лише окремі аспекти теми. Головною концептуальною прогалиною у його вивченні є відсутність робіт, які б розкривали діяльність основних форм (партизанський рух, підпільна боротьба, пасивний спротив населення) та політичних течій (радянська, національна) руху Опору в сукупності.
Крім того, в монографіях і статтях все ще переважає описовий метод викладення матеріалу, який не дає можливості глибоко проникнути у внутрішні процеси проблеми. Досі не з'явилися монографії узагальнюючого, історико-теоретичного характеру.
Отже, виходячи з наведеного аналізу історіографії проблеми руху Опору на Дніпропетровщині та в цілому в Україні, треба зазначити, що вітчизняним історикам вдалося накопичити значний фактологічний матеріал та зробити певні узагальнення. Проте, аналіз свідчить, що рух Опору на Дніпропетровщині досі не став предметом спеціального і глибокого дослідження, вивчалися лише окремі аспекти теми; коло питань стосовно означеної теми потребує подальшого дослідження.
РОЗДІЛ 2 . ДІЯЛЬНІСТЬ ПІДПІЛЛЯ ТА ПАРТИЗАНСЬКИЙ РУХ
2.1 Створення перших підпільних груп у Нікопольському районі
Село Покровське. 17 вересня 1941 року село захопили гітлерівці. Перші спроби створення підпільних загонів провалилися. За саботаж та підривну роботу проти Нового порядку окупанти розстріляли комуністів А.С. Бомешка, П.Т. Тимофієва, колгоспників - активістів М.О. Шаповалова, Т.Г. Шаповала та інших.
«Проклятим місцем» для покровських партизан стали кручі річки Підпільної, де розстріляли 2146 радянських людей Покровського та інших сіл. Як ми бачимо, будь-який рух опору в Покровському жорстоко пригнічувався і не мав можливості розвитку.
Але, попри всі труднощі, покровчанам таки вдалосяоб'єднатися проти фашистського гніту. В серпні - вересні 1943 року на базі підпільних груп сіл Покровського, Олексіївка, та міста Нікополь на чолі з: Сергієм і Василем Совою (батько і син), Іваном Ляшенком, Михайлом Бєлицьким та Левом Хлястиковим, було створено об'єднання. Командиром групки був Кравченко.
Наприкінці жовтня в Покровський загін влилася група армійських диверсантів (у складі 7 чоловік) під командуванням «Николая Токарева».
Село Кут. В середині жовтня 1941 року в село Кут (нинішнє село Ленінське) Апостолівського району прибув (втік з полону) старший лейтенант Макар Лукич Ткачов[Додаток Б, 7]. Саме ця людина багато в чому визначила розвиток партизанського руху в нашій місцевості. Посилаючись на інтернет-ресурс, можна зробити висновок, що Ткачов був досить досвідченим військовим, мав організаторські здібності і практичний бойовий досвід, отримав звання Героя Радянського Союзу.
Зібравшись зі силами, вже в листопаді 1941 року він створює підпільну організацію. До неї він залучає комуніста Гаврила Матка, вчителя-інваліда комсомольця Івана Грищенка, політрука Антона Карапуда, жителів села Павла та Петра Карамушків, вчительку Віру Плахотню і свого батька Луку Ткачова.
В цей період Ткачов знаходить у плавнях кинуту зброю і ховає її. Наприкінці листопада група під керівництвом Ткачова, знищивши трьох поліцаїв, звільняють колону військовополонених, більшість з яких була зарахована до підпільної організації.
Його арештовували двічі, але ніяких реальних доказів його провини німецькій поліції виявити не здавалося.
Станція Чортомлик. На станції Чортомлик діяла сформована з місцевих жителів групка, на чолі стояли підпільники - Ковтун і Грищенко. У них був радіоприймач, за який передбачався розстріл. Вони проводили активну ідеологічну роботу, диверсії на залізниці, підривні роботи на станції. Наприклад, вони непомітно відрізали гальмові рукави в ешелоні з марганцевою рудою,який проходив через станцію. Останній зупинився в дорозі і стояв там кілька діб. Нагородою за будь-яку спробу опору покарання було лише одне - страта. За доносом, Грищенка і Ковтуна було арештовано і страчено в Кривому Розі.
Село Базавлук. В січні 1942 року в селі Базавлук, Л.А. Кухтін та А.П. Бородай[Додаток Б, 1] створюють групу комсомольців-підпільників. Основними методами їхньої боротьби було - розклеювання листівок, псування сільськогосподарського інвентарю і техніки, зриви польових робіт, трансформаторів, телефонного зв'язку.
Рудник ім. Орджонікідзе. Німецька адміністрація особливу увагу приділяла рудникам нашої місцевості, на вцілілих шахтах рудника в нелюдських умовах працювали тисячі радянських військовополонених і місцевих жителів, задовольняючи німецьке командування цінним ресурсом. Для партизан, окрім рудника, інтерес представляв і табір військовополонених, який знаходився в районі нинішнього селища Рудник.
Підпільні організації намагалися прикласти зусиль, аби звільнити військовополонених з табору на руднику ім. Орджонікідзе. По-перше, вони намагалися врятувати солдатам життя, оскільки умови перебування там були нестерпними. По-друге, внаслідок визволення полонених, більшість з них приєднувалася до загонів, таким чином підпільні групи поповнювалися людьми, які мали бойовий досвід.
Село Мар'янське. На початку 1942 року в село Мар'янське потрапив старший лейтенант А.К. Тищенко, який виходив з оточення. Він влаштувався працювати в плавнях і вже скоро організував у своєму селі досить велику підпільну групу.
Село Михайлозаводське. На осінь 1942 року сформувався загін, яким керував колишній заступник райвно П.Р.Руденко. У групі Руденка налічувалося близько 20 чоловік. Одним із видів їхньої діяльності були диверсії на залізниці. Підпільники виготовлювали годинникові механізми для мін, які потім встановлювали на поїзди. В такий спосіб ними було заміновано близько 20 ешелонів, які вибухнули в дорозі.
Село Нижній Роганчик. За ініціативою комуніста-офіцера Олександра Синякова, в листопаді 1942 року, створено підпільну групу. Синяківці добували зброю, нападали на німецьких солдатів та офіцерів.
Підготувавши в плавнях базу, із січня 43-го року ця група пішла в район Малих Гирл. Тут їм вдалося, знищивши охорону, звільнити групу полонених військовослужбовців Червоної Армії. Кілька разів група Синякова знищувала ворожі саперні загони, які будували дорогу через плавні.
Таким чином, можна стверджувати, що після окупації німецькою владою, території Нікопольського району, у масах почали зароджуватися повстанські ідеї.
Найбільш сміливі та хоробрі радянські люди, переважно бійці Радянської Армії, почали об'єднувати навколо себе однодумців, та проводити підпільні диверсії, проти німецької окупаційної влади.
2.2 Об'єднання підпільних груп в партизанський з агін
В травні 1943 року в плавнях зустрілися керівники підпільних груп - Ткачов, Бородай, Тищенко, Кухтін, Синяков та інші. Саме під час цієї зустрічі було вирішено створити загін.
Спільним рішенням командиром обрали Ткачова, комісаром - Кухтіна, начальником штабу - Бородая, заступником командира по постачанню - Тищенка. Планувалося зосередження основних сил загону в плавнях села Покровського.
Отже, тепер було сформовано цілісний діючий загін, який було розбито по ротам, ці роти діяли на місцях, координуючи свої дії з центром.
Через якийсь час до загону прибула група звільнених військовополонених з рудника ім. Орджонікідзе, під командуванням офіцера з військовополонених Миколи Яковича Стукалова, з якої була сформована одна з рот загону.
До цього часу загін виріс до 200 озброєних бійців і був розбитий на 6 рот, кожна з яких діяла в своєму районі. Рота Стукалова - в районі Скарбного, група Синякова - в районі Гирлянської плавні. В своїх зонах діяли групи Стьопіна, Барабаша та Маляра. Крім того. В складі загону була штабна й оперативна розвідувально - диверсійна група, якою керував лейтенант Василь Шмагло (кличка «Лебедєв»).
2.3 Перші бойові опера ції загону. Поразки та перемоги
Починаючи з літа 1943 року бойові групи загону почали проводити справжні бойові операції, які відразу й докорінно змінили ситуацію.
Вже в червні 1943 року бійці групи Стукалова під командуванням самого Ткачова знищили в плавнях ворожий саперний підрозділ, що готувався наводити понтонний міст через плавні й ріку Дніпро. Операція пройшла в кращих традиціях диверсійних операцій - жодного живого німця на полі бою не залишилося. Цікаво, що в цьому бої Ткачов взяв безпосередню участь. Діяв більш ніж сміливо. Саме він першим підбіг до машини й впритул розстріляв шофера й офіцера, який сидів поруч. Відразу ж біля машини з'явився його ординарець Федір Алібаш, який вогнем з автомата розстріляв декілька солдат, які намагалися вистрибнути з кузова машини.
Сама засідка й система вогню була настільки продуманою,що німці навіть не встигли чинити опору. При цьому в операції було задіяно всього лише 10 партизан. Це при тому, що знищено було 20 німецьких солдатів! Загоном були захоплені автомашина, кулемет, саперний інструмент, понтонний човен, 5 автоматів, гвинтівки два телефонних апарати, кабель, ящик гранат, патрони. Диверсійні групи загону і сам командир Макар Ткачов діяли професійно та злагоджено.[Додаток А, 9]
Але не зважаючи на тактичні здібності командира, існувала істотна проблема - дефіцит боєприпасів та зброї. Тому, у липні Василь Шмагло із групою бійців, серед білого дня, вдерся до одного з сіл та непомітно вивіз весь поліцейський арсенал - 3 автомати, 5 гвинтівок, і близько тисячі патронів. Тоді ж у липні Федір Алібаш зумів захопити в Куті цілу підводу гвинтівок, які призначалися так званому «взводу добровольців».
Дії партизанів не обмежувалися власним «збагатницьким» характером. В серпні 43-го, Ткачов із групою бійців підірвав залізничний міст Білий на перегоні Підстепна - Тік. Рух поїздів було паралізовано на три дні. По відновленню моста, партизани зпалили його, завдавши знову вагомої шкоди німцям. Після таких проявів «партизанщини», німці, були змушені встановити біля моста посилену охорону.
Одна з найкривавіших та найсерйозніших операцій партизанського спецназу, відбулася у вересні 1943 року. Радянська авіація розбомбила на Дніпрі німецьку баржу. Група німців (близько сотні осіб), була змушена висадитися в плавні. Дізнавшись про це, Олександр Синяков негайно доповів у штаб, про такі корінні зміни в його зоні відповідальності.
Згаяти таку можливість партизани не могли. Було вирішено напасти на німців. Ткачов і Тищенко взяли з собою роту бійців Стьопіна, потай оточили німців і відкрили вогонь. Для німців це було повною несподіванкою, притиснуті до води окупанти, гинули під партизанськими кулями. Дехто намагаючись врятуватися кидалися до річки. Але з вод Підпільної так і не випливали. Розгром міг бути повним, але з німецького катера по партизанах відкрили сильний кулеметний вогонь. Партизани були змушені відступити, втративши декількох чоловік вбитими.
Здавалося б, що після такого бою, німецькі війська повинні були відкрити відверте полювання на партизанів, які й без цього завдавали немало клопоту. Чи то командування не сприймало всерйоз партизанські дії, чи просто не було необхідного резерву сил, але судячи з наступних операцій, які проводили партизани, посилення охорони, з німецького боку не було затверджено.
Наприкінці вересня група на чолі з Тищенком одержала повідомлення, що з Осокорівки в бік Нововоронцовки рухається німецький обоз з 15 підівід. Тищенко разом із загоном партизанів, із засідки вночі знищили всю охорону - німців і поліцаїв. Серед трофеїв 5 автоматів, гвинтівки, боєприпаси, продовольства, обмундирування. Все, що не змогли взяти з собою - знищили. На подив самих партизан, рух колони був визначений вночі, тобто німецьке командування не розглядала варіант партизанського нападу, адже партизани в основному діяли вночі та місцевість могла бути їм цілком відомою.
Цього ж місяця до партизанської пастки потрапив німецький комендант Покровського. Під час бою був убитий сам комендант і близько 15 чоловік його охорони. Серед партизан були поранені.
Але вдача не часто поверталася до партизан обличчям. Так, наприкінці вересня, через плавні відправилася кілька легкових автомашин з охороною. Партизани влаштували засідку, в ході якої відразу вдалося підірвати гранатами дві автомашини. Але сили німців перевищили очікування партизан, тому довелося відступити. Незважаючи на свій не виграш, партизани завдали шкоди обозу, що перевозився та вбили близько половини німецьких солдатів.
Активізувавши свої сили, вже через місяць, партизани зробили напад на колону з чотирьох автомашин на дорозі Воронцовка - Великі Гирла. Операція пройшла успішно, було захоплено трофеї. З автомашин, знято акумулятори, а самі машини - спалено. Акумулятори були особливим трофеєм, адже на них працювали телефон та радіоприймач.
У листопаді був зроблений наліт на млин у селі Кут. Звідки було вивезено 2 тонни борошна та 2 центнери рослинного масла. Але ці дії мали й негативний характер. Німцями було схоплено двох підпільників (Костенка та Подольського), які займалися постачанням продовольства партизанам. Незважаючи на жахливі катування німцями, вони все ж таки не видали своїх спільників, проявивши високий моральний дух та відчайдушну відданість справі.
Отже, говорячи про партизанський рух на території Дніпропетровських плавнів і прилеглих до них населених пунктів, варто відразу зазначити, що це було унікальне явище. Ведення партизанської боротьби в природно-географічних умовах степової місцевості, було ускладнено безліччю несприятливих факторів.
Проте, починаючи з кінця 1941 року, в селах Нікопольського, Апостолівського районів, руднику імені Орджонікідзе, у Нікополі, Херсонської області та інших населених пунктах почали створюватися підпільні групи. Спочатку вони діяли незалежно одна від одної. Але згодом, почався процес консолідації підпілля, і згодом ці групи об'єдналися в повноцінний загін, який, починаючи з травня 1943 року, приступив до активної фази бойових дій. Так-би мовити, пік партизанської боротьби припав на літо-осінь 1943 року. Головною метою загону і підпільних груп, які співробітничали з ним, було загальне повстання, захоплення й утримання до приходу Червоної Армії ряду населених пунктів на окупованій території.
РОЗДІЛ 3 . ДІЇ ОКУПАЦІЙНОЇ ВЛАДИ ПРОТИ ПАРТИЗАНСЬКОЇ ЗАГРОЗИ.ТОТАЛЬНЕ ВИНИЩЕННЯ
3.1 Перші німецькі операції по придушенню партизанського руху
Активне розгортання партизанського руху, дуже занепокоїло окупаційну владу. Адже одне діло, коли партизани розкидали листівки або вночі вбили якогось поліцая, але інше, коли серед білого дня здійснювався організований напад на пункти німецького володіння або патрулюючи групи німців, при чому у великій кількості. Все це почало непокоїти німецьке командування. І було прийнято рішення розпочати боротьбу з підпіллям.
Слід також відзначити високий рівень конспірації партизанського загону. Більшість партизан навіть не знали один одного за іменами, були лише позивні. Наприклад: «Связной» або ж «Санитар». Це свідчило про високий рівень професійності партизанів, такий «паспортний контроль» був створений на випадок, якщо навіть когось із партизан і спіймають, то нікого із підпільників не видав, адже і справді не міг знати хто то такий. [Додаток А, 1]
4 листопада 1943 року в загін Ткачова прибув радянський розвідник «І.К. Кравченко». Він заявив про ідею об'єднання «новоспеченого» загону у селі Покровському із загоном під командуванням Ткачова. Настрій у партизан був піднятий: про них пам'ятають, їх цінують з ними рахуються. Макар Лукич зацікавився пропозицією. Після об'єднання відкривалися ширші можливості ведення бойових дій. Також, цінним було те, що Покровський загін мав рацію.
Але вже наступного дня, 5 листопада 1943 року, Кравченко був зхоплений німцями.
Зпантеличені схопленням Кравченка, партизани не знали, що робити. Таким чином Покровський партизанський загін в один момент залишився без командира. Гірку скорботу та тяжку обстановку, дещо розрадив радянський літак, який 6 листопада зкинув допомогу партизанам. Вантаж містив у собі: кулемети, протитанкові рушниці, автомати, гвинтівки, гранати, патрони, медикаменти та теплий одяг.
Але, якщо німці захопили командира загону, отже, і самому загонові залишилося недовге існування.
Вже 8 листопада німці почали наступ прямісінько на Покровські плавні. Попереду вели зв'язаного Кравченка, з надією, що по своєму стріляти не будуть. Незважаючи на це, командир проявив героїзм, він кричав, щоб партизани відкрили беззаперечний вогонь. Виконуючи наказ командира партизани відстрілювалися, але все одно вели себе обережно, намагалися не попасти в свого командира. Бій точився увесь день, ближче до ночі почав стихати. Німці знали, що вночі у партизан більша перевага, адже це була їх звичайна сфера перебування.
Враховуючи чисельну перевагу ворога, загін був вимушений відступити. Відхід прикривала група армійських диверсантів Токарєва і рота партизан. Варто зазначити, що цей бій значно відрізнявся від тих, які партизанам доводилося проводити раніше. Адже, до цього, партизани користувалися таким методом боротьби, як засідка. Але цього разу справи мали дещо серйозніший характер, бо ж «полювали» вже не вони, а на них.
Наступного дня, 9 листопада 1943 року Покровський загін об'єднався із загоном Ткачова, а його бійці були розформовані по групах загону. Командиром залишався Ткачов, його заступником - Тищенко, комісаром - Кухтін.
Після об'єднання двох загонів, станом на 9 листопада в Кутівських плавнях сформувався об'єднаний загін, в якому налічувалося 700 чоловік, з яких 350 бійців були озброєними. Загін мав 2 радіостанції. Таким чином, партизанське з'єднання мало достатньо ресурсів для ведення боротьби.
Першими постраждали зв
Партизани Дніпровських плавень (1941-1944 рр.) дипломная работа. История и исторические личности.
Дипломная работа: Моделирование коммерческой деятельности предприятия. Скачать бесплатно и без регистрации
Контрольная работа по теме Изучение спектра молекулярного йода
Жилищный Кодекс Реферат
Курсовая работа: Заключение брака в дореволюционной и советской России
Первый Крестовый Поход Реферат
Контрольная работа: Имущество предприятия и источники его образования
Реферат На Тему Процесс Разработки Управленческого Решения
Реферат по теме Корпоративная автоматизированная информационная система как ресурс бизнеса (как поставить ИТ на службу бизнеса?)
Как Можно Было Помочь Касыму Эссе Сирота
Реферат Геометрические Характеристики Плоских Сечений
Доклады На Тему Испытательный Срок
8 Марта На Английском Языке Сочинение
Дипломная Работа Таблицы
Процесс по частноправовым спорам. Формы процесса: легисакционный, формулярный, экстраординарный.
Реферат по теме Современный материализм
Реферат: Моделирование процедур выборки операндов для системы команд 32-разрядных процессоров. Скачать бесплатно и без регистрации
Архитектура Чехии Реферат
Шпаргалка по нотариату
Реферат: Voltaire On God Essay Research Paper Voltaire
Реферат На Тему Основы Совершенствования Физических Качеств
Конгломераты игнатеевской свиты Воронежского кристаллического массива: вещественный состав, минералогия, условия метаморфизма - Геология, гидрология и геодезия курсовая работа
Управление затратами и прибылью предприятия на основе организации центров финансовой ответственности - Бухгалтерский учет и аудит курсовая работа
Анализ организации расчетов с покупателями - Бухгалтерский учет и аудит презентация