Парадокс у творчості Оскара Уайльда та Бернарда Шоу - Литература курсовая работа

Главная

Литература
Парадокс у творчості Оскара Уайльда та Бернарда Шоу

Особливості авторських парадоксів О. Уайльда та Б. Шоу, що визначаються специфікою мислення письменників, критичним сприйняттям дійсності та філософсько-естетичними поглядами на життя. Компаративний аналіз паралелей парадоксів, їх тематичні групи.


посмотреть текст работы


скачать работу можно здесь


полная информация о работе


весь список подобных работ


Нужна помощь с учёбой? Наши эксперты готовы помочь!
Нажимая на кнопку, вы соглашаетесь с
политикой обработки персональных данных

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.
Міністерство освіти і науки України
Департамент освіти і науки Дніпропетровської облдержадміністрації
Дніпропетровське територіальне відділення МАН України
Відділення: літературознавство,фольклористика та мистецтвознавство
Парадокс у творчості Оскара Уайльда та Бернарда Шоу
КЗО «Криворізький обласний ліцей-інтернат для сільської молоді»
Сінєгіна Світлана Максимівна, вчитель світової літератури КЗО «Криворізький обласний ліцей-інтернат для сільської молоді», вчитель вищої категорії, вчитель-методист
Основою даного дослідження є аналіз та порівняння парадоксів визнаних майстрів слова Оскара Уайльда та Бернарда Шоу. Особливості авторських парадоксів визначаються специфікою мислення письменників, критичним сприйняттям дійсності та філософсько-естетичними поглядами на життя.
Об'єкт дослідження - обрані художні тексти Бернарда Шоу («Пігмаліон», «Дім, де розбиваються серця», «Професія місіс Уоррен») та Оскара Уайльда («Портрет ДоріанаГрея», «Щасливий Принц та інші казки», «Гранатовий будиночок»).
Предмет дослідження -- парадокси в художніх текстах О.Уайльда та Б.Шоу. уайльд шоу парадокс авторський
Метою науково-дослідницької роботи є компаративний аналіз паралелей парадоксів Б. Шоу та О.Уайльда.
Досягнення зазначеної мети зумовлює розв'язання наступних задач:
дати визначення терміну «парадокс»;
розглянути парадокси О. Уайльда та Б. Шоу;
об'єднати парадокси у тематичні групи;
зробити порівняння парадоксів О. Уайльда та Б. Шоу;
6) розкрити значення парадоксів у створенні точної, яскравої мови художніх творів О.Уайльда та Б.Шоу, виявленні естетико-філософських поглядів письменників на загальноприйняті етичні та естетичні норми суспільства.
Актуальність нашого дослідження визначається, по-перше, зацікавленістю мислячої сучасної молоді мистецтвом ведення бесіди, створенням яскравої, точної образної мови, володінням силою слова, яке розбиває стереотипи. По-друге, актуальність полягає в тому, що в літературі досить таки недостатньо розкритий феномен парадоксу. До того ж парадокси О. Уайльда і Б. Шоу завжди викликали живий інтерес у людей. Очевидно, що суспільство залишилось таким, яким і було в минулих століттях, зі всіма своїми недоліками, які дуже точно та іронічно в свій час підмічали письменники. Завжди існували і будуть існувати ці вічні проблеми між чоловіком та жінкою, між добродіями і шахраями, вічні спори про красу та мистецтво, про мрії та реальність і ще багато іншого. Ось саме тому парадокси О. Уайльда і Б. Шоу лишаються актуальними і в наш час.
Цьому питанню присвячували свою увагу літературознавці П.С. Балашов, З.Т. Громадянська, К.П. Бабенко, А.В. Градовський, М. Соколянський.
Новизна досліджуваної теми полягає, на наш погляд, у спробі порівняти, зіставити парадокси геніальних письменників, які жили та творили в один час.
Дана тема цікава тим, що все наше життя -- це суцільний парадокс, який творити може не кожна людина. Ще Пушкін у своїй поезії написав «Геній -- парадоксів друг», тобто якщо людина геніальна, то в її житті парадокс буде грати одну з головних ролей. Дослідження, порівняння щодо природи парадоксу розширює кругозір, змінює світосприйняття, що і є дуже пізнавальним. Використання парадоксів робить мову багатшою, яскравішою, більш насиченою та вказує на розум розповідача.
Метод порівняння (компаративістики)
Метод аналізу біографії письменників
Узагальнення і систематизація досліджуваної проблеми на основі осмислення першоджерел.
Проблема дослідження полягає в розкритті елементів змісту творів через парадокс.
Структура даної роботи включає в себе зміст, вступ, два розділи, висновок і список використаних джерел.
Матеріали і результати дослідження можуть бути використані на уроках світової літератури, художньої культури, на семінарах, лекціях як в школах, ліцеях, так і в вищих навчальних закладах, також для написання статей в журналах, газетах.
РОЗДІЛ 1.ПРИРОДА ПАРАДОКСУ, ЙОГО МІСЦЕ У ТВОРЧОСТІ Й ЖИТТІ БЕРНАРДА ШОУ, ОСКАРА УАЙЛЬДА
Парадомкс- вислів, що різко розходиться із загальноприйнятими уявленнями, зовні здається нелогічним, може бути нелогічним і по суті. [12, с. 105]
парадокс може бути як порізно істинним твердженням, так і групою тверджень, що призводить до суперечності або ігнорує інтуїцію;
формально логічна суперечність, яка полягає в тому, що в процесі доведення створюються умови для одночасного доказу істинності і хибності певного висловлювання, причому доведення істинності цього висловлювання неодмінно веде до визнання його хибності і навпаки;
несподіване явище, яке не відповідає звичайним науковим уявленням;
саме за допомогою парадоксу думка, що разюче розходиться з усталеними поглядами, начебто суперечить здоровому глуздові, насправді може й не бути хибною. [20, с. 591-592]
Часто, особливо у практиці авангардистів, принцип парадоксів гіпертрофується, тому при втраті чуття естетичної міри може перетворитися на фарс. Дуже важливо вміти відчувати і розуміти цю межу.
Віртуозністю парадоксального мислення відзначилися Б.Паскаль, О.Уайльд, Л. Лабрюйєр, Ж.Ж. Руссо, А.Франс, Б.Шоу, Ф. Ларошфуко та інші. [10, с. 488]
Парадокс також використовується як художній прийом. Парадоксальність властива багатьом творам мистецтва різноманітних жанрів і саме через свою незвичайність парадоксальні вислови, назви, зміст творів привертають увагу. Парадокс використовується в розмовному жанрі, в театральному і цирковому мистецтві, особливо ілюзіоністами, в живописові і фольклорі. Хороші оратори використовують цей прийом в своїх виступах для підтримання уваги слухачів.
З енциклопедії Ф.А. Брокгауза і І.А. Ефрона ми дізнаємося, що парадокс - це думка, що розходиться з загальноприйнятим. [13, с. 168]
Парадокс може виражати собою і істинну думку, і помилкову, залежно від того, яким є загальноприйняте. Багато афоризмів відомих мислителів є парадоксальними, що часто характеризує нестійкість переконань і може бути недоліком, хоча і блискучим. Взагалі прагнення до парадоксальних тверджень властиве багатьом авторам. Парадоксальність є ознака швидше дотепного, ніж глибокого розуму, більше піклується про те, щоб вразити слухача, ніж про те, щоб з'ясувати істину. [20, с. 591-592]
Але ж якщо навіть першочерговою метою і було вразити слухача, то «вражена» людина мисляча неодмінно побажає з'ясувати істину. А значить, використання парадоксу досягло мети -- примусити мислити.
Парадокс подеколи формулюється у вигляді афоризму, близького до народного прислів'я («Тихіше їдеш - далі будеш»), каламбуру («Катерина та Дем'ян/посварились за бур'ян,/ Катерина Дем'яну не уступить бур'яну»).
Хороший словесний парадокс короткий, чітко сформульований, логічно завершений, ефектний і афористичний. Часто парадокс свідчить про самобутність, незалежність суджень; він використовується для боротьби із застарілими канонами, з охоронними засадами.
Парадокс використовується не тільки в художній літературі, а й в інших напрямах.
Парадокс в логіці: міркування, яке не належить до ряду істинних чи хибних.
Парадокс в музиці: в класичній музиці парадоксом прийнято називати вишукані, дивні твори чи фрагменти, які відрізняються від традиційного звучання. Також парадоксами в стародавній Греції називали переможців в олімпійських змаганнях співаків і виконавців інструментальної музики.
Парадокси в математиці: поширені лейтмотиви в парадоксах включають прямі і непрямі самопосилання, нескінченність, циклічні визначення, плутанину рівнів судження. Парадокси, які не засновані на прихованій помилці, в основному трапляються на периферіях контексту або мови і вимагають розширення контексту або мови для позбавлення їх від парадоксальних якостей.
Парадокси в законотворчості: в 2013 році Російська федеральна служба по надзору в сфері зв'язку, інформаційних технологій і масових комунікацій видала документ, яким визначила нецензурні «чотири загальновідомих слова», які є неприпустимими для вживання в ЗМІ. При цьому, відповідно до існуючої практики, документ має бути опублікований в ЗМІ і документ мав би містити заборонені слова, але в цьому випадку він суперечив би сам собі.
Отже, парадокси дуже популярні в світі, вони використовуються в різних сферах. Саме парадокси роблять мову розмовника різноманітнішою, «гострою». Виходячи з вище викладеного, можна зробити висновок, що всі визначення парадоксу сходяться. І тут слід виділити види парадоксу: істинний і помилковий. Істинний парадокс - гра слів. Помилковий парадокс - природний парадокс. Обидва види парадоксу завжди були і будуть займати провідне місце в світі.
1.2 Життєвий та творчий шлях Бернарда Шоу
Джордж Бернард Шоу (26 липня 1856 - 2 листопада 1950) -- англійський драматург і публіцист ірландського походження. Шоу був найвпливовішим драматургом Великобританії.
Народився 1856 року в Дубліні (Ірландія). У 1871 році Шоу починає працювати клерком. У 1876 році переїздить до Англії. Але саме Ірландія сформувала характер Шоу - одночасно бурхливий і глузливо-спокійний, який поєднував справедливість й уїдливий скептицизм. Наприкінці 70-х років Б. Шоу обрав шлях професійного літератора.
У 80-ті роки брав активну участь у діяльності Фабіанського товариства - соціал-реформістської організації. Працював літературним рецензентом, театральним оглядачем і музичним критиком. Блискучі й оригінальні за викладом думок, парадоксальні за формою статті, підписані буквами G.B.S., привертали увагу.
Б. Шоу почав створення нової драматургічної системи з пропаганди творчості Г. Ібсена. У 1891 році видав книгу «Квінтесенція ібсенізму». У 1885 році написав першу п'єсу «Дома удівця»; опісля -- «Волокита» (1893) і «Професія місіс Уоррен» (1893-1894). Значної популярності набула комедія Шоу «Пігмаліон» (1912).
В 90-их роках Бернард Шоу жив у тісній кімнаті, хворів і майже нічого не їв. У травні 1898-го мільйонерка й соціалістка 40-річна Шарлотта Пейн-Таузенд, дізнавшись, що містер Джордж Бернард Шоу от-от помре, прибула до Лондону до письменника. Вона сказала йому переїхати до свого будинку, на що Шоу запропонував побратися. Шарлотта погодилася. Шлюб узяли 1 червня 1898-го.
В у 1925 році Бернард Шоу був удостоєний Нобелівської премії з літератури «за творчість, відзначену ідеалізмом і гуманізмом, за іскрометну сатиру, яка часто поєднується з винятковою поетичною красою».
1943 -- після смерті дружини перебрався з Лондона до свого будинку на південному сході Англії. Жив самотньо, не нудьгував: «Я тужу лише за собою. За тим, який я був». У 94 роки, коли працював у саду, впав і зламав стегно. 2 листопада 1950 році Джордж Бернард Шоу помер. Некролог, який опублікували газети, був написаний заздалегідь -- Шоу сам відредагував його за кілька років до смерті.
1.3 Життєвий та творчий шлях Оскара Уайльда
ОмскарУамйльд (Вайльд) -- (16 жовтня 1854, Дублін, Ірландія -- 30 листопада 1900, Париж, Франція) -- ірландський поет, драматург, письменник, есеїст.
Естетичні погляди формувались у Триніті Коледжі (Дублін) та Оксфордському коледжі св. Магдалени. Його обдарованість визнавали всі викладачі. Погляди майбутнього письменника започаткувались у батьківському домі: тут же влаштовувалися поетичні вечори, дім відвідували цікаві, творчо обдаровані люди. У шкільні роки читав в оригіналі трагедії Есхіла і з дитинства привчався існувати у світі поетичних образів, поваги до краси, створеної людиною.
Творчий розквіт письменника припав на кінець ХІХ століття. У 1881 p. вийшла друком перша збірка його поезій «Вірші». Проте, з 1882 по 1888 рр., щоб здобути кошти на утримання сім'ї, займається здебільшого журналістською працею: редагує дамський журнал «Жіночий світ», часопис «Драматичне рев'ю». У 1888 p. вийшла друком збірка казок «Щасливий принц». 1891 p. позначився як збіркою «Злочин лорда Артура Севіля та інші оповідання» та своїми критичними працями «Задуми», «Занепад неправди», «Критик як художник», «Душа людська при соціалізмі», так і єдиним романом «Портрет ДоріанаГрея».
Успіх і визнання принесли автору його п'єси «Віяло леді Віндермір», «Жінка, не варта уваги» (1893), «Ідеальнийчоловік» (1895). І все ж найкращою вважається п'єса «Як важливо бути поважним. Легковажна комедія для серйозних людей» (1895).
Життя Уайльда було наповнене гучними скандалами, і за обвинуваченням в аморальності він був засуджений на два роки в'язниці. За всім цим стояла ненависть поета до «прози повсякденності», до загальноприйнятих норм життя.
Наприкінці свого життя автор скаже: «Життя не можна писати, життя можна тільки жити». І він жив, переносячи гру словами і поняттями у життя.
Останні роки добровільного вигнання з батьківщини провів у Франції, де оселився після звільнення з тюрми під придбаним ім'ям, зазнавши там матеріальної скрути, а ще більш -- духовної.
Жив у Парижі, де й помер. Похований був на цвинтарі Пер-Лашез.
1.4 Бернард Шоу та Оскар Уайльд. Ставлення один до одного
Бернард Шоу та Оскар Уайльд народились в Ірландії. Уайльд був старшим за Шоу на два роки. Творче змагання між цими двома письменниками виявилось невипадковим. Вперше про родину Уайльдів Шоу дізнався, коли його батькові, який був косооким, Оскарів батько, відомий лікар-окуліст, зробив операцію, але «перестарався і назавжди перекосив тата в інший бік». Гумор подібних висловлювань не видався Шоу ані брутальним, ані зловісним.
У ті самі роки, коли Уайльд здобував університетську освіту в Дубліні й Оксфорді, Шоу, закінчивши дублінську освіту і зарекомендувавши себе нікудишнім учнем, розпочинав журналістську діяльність у Лондоні. Так Бернард Шоу є прикладом того, як, закінчивши лише школу, можна стати чудовим драматургом.
У той час, коли Уайльд уже був відомий як автор збірок віршів, оповідань, казок і роману «Портрет ДоріанаГрея», Шоу марно пропонував видавцям свої романи. Але все ж таки вони з'явились друком у соціалістичній періодиці. Спочатку Бернард Шоу вважав, що причиною невдачі був виклик вікторіанству, який виразно простежувався у його романах, та згодом він сам визнав, що ці твори були нудними, і про їх публікацію говорив, що вони пустили коріння кволе і неглибоке, як у бур'янів. [1, с. 18]
Взагалі Уайльд швидко здобув авторитет чудового оповідача. Відтак Шоу у ці роки заповзявся стати яскравим оратором, хоч і мав страх публічних виступів. Перші п'єси Шоу почав писати в ті роки, коли на сценах лондонських театрів з тріумфом виставлялися комедії Уайльда, які Бернард Шоу відвідував та паралельно писав свої твори.
Ще з самої першої зустрічі Шоу та Уайльда, незважаючи на зовнішню люб'язність, вони «дуже не злюбили один одного, і ця дивна неприязнь трималася, - за словами Шоу, - до самого кінця, коли ми вже давно перестали бути задерикуватими новачками». Про характер цієї неприязні певною мірою можна судити за фразою Уайльда: «Можна по-різному не любити Шоу. Можна не любити його п'єс або не любити його романів». Але траплялися у них і приємні зустрічі, коли вони дарували один одному хвилини взаємного визнання.
Отже, Оскар Уайльд та Бернард Шоу були надто різними, різним було і коло їхнього спілкування, хоча певні спільні контакти й були можливими. Порівняння їхніх життя та творчості лише підкреслює самобутність кожного з видатних майстрів парадоксу. А відмінності між ними не настільки разючі, щоб унеможливити порівняння. Взагалі самі письменники вважали себе гідними суперниками. А Оскар Уайльд визначив різницю між своїми та його комедіями: «Так, це справді смішно, але якщо комедія лише розважає і не може зворушити, то я вважаю, що даремно пішов на спектакль». Парадокси Уайльда були способом розкриття його естетико-філософських поглядів, засобом точної, яскравої характеристики героїв, результатом його скептичного ставлення до світу, бажанням руйнувати загальноприйняті норми, а парадокси Шоу - це відображення цинічного, алогічного життя, життя подвійних стандартів, в якому кожне явище, кожне поняття містить протилежний зміст.
РОЗДІЛ 2.ПОРІВНЯННЯ ПАРАДОКСІВ БЕРНАРДА ШОУ ТА ОСКАРА УАЙЛЬДА
2.1 Особливості та значення парадоксу у творчості й житті Шоу та Уайльда
Парадокс - це улюблений та головний прийом Шоу, за допомогою якого письменник грає словами. Парадокс - судження чи вислів, який суперечить усталеним нормам, поняттям, здоровому глузду (часто тільки зовнішньо). Парадокси Бернарда Шоу - не тільки словесні. Парадокс кладеться в основу ситуації, навколо якої розгортається дія п'єси.
Шоу широко використовує в своїх творах гротеск та парадокс. За допомогою алогічних, парадоксальних ситуацій він показує штучність, потворність сучасної йому англійської держави та суспільства. У парадоксальну, але реалістичну за своїми витоками манеру Шоу починає потужним струменем вриватися фантастика, яка стає природним прийомом художнього втілення дійсності письменником-сатириком. Парадокси служать дуже серйозній меті: вони щохвилини примушують думку читача працювати, викликають почуття сумніву і недовіри до усього банального, загальноприйнятого, дотепно викривають стереотипи мислення і соціального життя, провокують читача до полеміки. 
У Б.Шоу парадокси мають життєву основу, і це не тільки його думка, а й ситуація, й конфлікт, які порушують звичайний хід подій, виявляючи «банальну безглуздість і зовнішню оманливість оточуючого світу». [19, с. 797-800]
Шоу говорив, що його парадокси відбивають дійсність, що парадоксальні не його п'єси, а саме життя, а він лише розкриває людям на це очі. Бернард Шоу навіть сам якось заявив: «Мій спосіб жартувати полягає в тому, щоб говорити правду». І дійсно, прикриваючись маскою жартівника, письменник не раз кидав в обличчя буржуазної публіці гіркі істини, огортаючи їх у форму забавних парадоксів. Парадокс у Шоу - засіб оголення протиріч життя, знаряддя соціальної критики.
Але парадокс є у Шоу не тільки улюбленою формою мови. Сама творчість Шоу носить парадоксальний характер. Шоу створює такі ситуації, в яких звичайне для даного суспільства становище виявляється якби перевернутим, і багато у нього виглядає поставленим на голову.
Парадоксальність висловів, парадоксальні ситуації - все це служить письменникові для того, щоб розворушити читача і глядача, змусити його побачити суперечності суспільного життя, звернути увагу на соціальні проблеми і разом посміятися над ними. Сміх - найсильніше з гармат соціальної критики в арсеналі художніх засобів Бернарда Шоу.
В усіх своїх літературних творах, як і в житті, Уайльд широко використовував парадокс, який для нього був і літературним прийомом, і способом мислення. Парадоксальними у Уайльда бувають не лише окремі висловлювання, а й цілі ситуації. Парадокси О. Уайльда, вдало названі К. Чуковським «загальними місцями навиворіт», дійсно сприймаються як пародія на ходячі сентенції, прописні істини вікторіанської моралі. Саме афоризмами та парадоксами, в яких висловлює свою філософсько-естетичну концепцію інтелектуалізму, він ускладнює насиченість своїх творів.
Уайльд наполягав на праві мистецтва зображати все і створювати досконалість недосконалими засобами і методами. Зрештою, творчість Оскара Уайльда складається з гри навзаєм несумісних суперечностей. Автор вправно грається у невловність. І річ тут не лише у «бальзаківському парадоксі» - явищі, коли автор - митець, покликаний сказати правду, не може її не сказати і стає вищим від самого себе як мислителя чи теоретика. Така-от сила творчості й мистецтва слова.
Уайльд бавиться словом, висловлює протилежні думки, змушує їх конфліктувати, але при цьому жодного разу в художній цілісності огидне, хибне, розбещене не беруть гору.
Наприкінці життя Уайльд сказав: «Писати про життя не можна - ним можна жити. А я жив». Уайльд настільки дурив і морочив обивателів, що навіть вони заплутались у значеннях і висновках його творів, не змогли відрізнити суті від маски і в його житті.
Взагалі Оскара Уайльда нарекли «королем життя», «Принцом Парадоксом». Він стверджував: «Правда життя відкривається нам саме у формі парадоксів. Щоб осягнути Дійсність, необхідно бачити, як вона балансує на канаті. І лише побачивши всі ці акробатичні штуки, які виробляє Істина, ми можемо правильно судити про неї».
Уайльд постійно бавиться сам і бавить інших тим, що змушує банальність постояти на голові чи пройти по канату своєї зухвалої думки. Демонструючи, як важливо бути несерйозним, він постійно висловлював далеко не невинні сентенції, доводячи до абсурду убогу життєву філософію тих, хто «все бачить, крім очевидного». Мов би жартуючи, але не на жарт він зазіхав на основи суспільства.
2.2 Порівняльний аналіз парадоксів Б.Шоу та О.Уайльда за тематичним принципом
1)Головнанебезпека,відякоїнеобхіднооберігатидітей - їхбатьки.
2) Молодість -дивовижний час. Який злочин витрачати її на дітей.
3) Якби тільки батьки могли собі уявити, яквони набридаютьсвоїмдітям!
1) Діти починають з того, що люблять батьків. Потім вони судять їх. І майже ніколи не прощають їм. 
2) Кращий спосіб зробити дітей хорошими - це зробити їх щасливими.
3) Батьків не повинно бути ні видно, ні чутно. Лише на цій основі можна побудувати міцну родину.
Висновок: як Шоу, так і Уайльд вважали, що найбільшої шкоди дітям можуть нанести тільки їх батьки, а тому вони налягали на те, щоб батьки були лояльними у відношенні до своїх дітей, не нав'язували свою думку, а просто робили їх щасливими, щоб обидві сторони знайшли взаємопорозуміння.
1) Перше кохання вимагає лише трохи дурості і трохи цікавості.
2) Любов занадто велике почуття, щоб бути тільки особистою, інтимною справою кожного!
3) Немає любові більш щирішої, ніж любов до їжі.
4) Ідеальна любов можлива тільки по листуванню.
1) Любов повинна прощати всі гріхи, тільки не гріх проти любові.
2) Ти любиш всіх, а любити всіх - означає не любити нікого. Тобі всі однаково байдужі.
Висновок: Жартівливий підхід до розуміння любові Бернардом Шоу суперечить серйозним висловам Оскара Уайльда.
1) Краще хай жінка обурюється, чим нудьгує.
2) Жінки якось відразу вгадують, з ким ми готові їм зрадити. Інколи навіть до того, як це прийде нам в голову.
3) Легше жити з пристрасною жінкою, чим з нудною. Правда, їх інколи душать, але рідко кидають.
4) Думаючі жінки -- це ті, про які не думають.
5) А чому жінкам завжди потрібні чоловіки інших жінок? А чому конокради завжди віддають перевагу об'їждженому коню, ніж дикому?
1) Жінка -- це втілення торжествуючої над духом матерії.
3) Жінки -- декоративна стать. Їм ні про що говорити, але все, що вони скажуть, чарівне.
4) Звичайні жінки ніколи не діють на уяву. Вони не йдуть далі від свого часу. Про їхнє духовне життя так само легко дізнатися, як і про кiлькiсть їхніх капелюшків.
5) Ніколи не слід довіряти жінці, що називає вам свій вік. Жінка, здатна на таке, здатна на все.
Висновок: Шоу вважає, що для жінки краще гніватися, ніж сумувати, бути пристрасною, ніж мислячою. А Уайльд звертає увагу на те, що жінки дуже часто говорять дурниці, але головним є те, як вони чарівно їх кажуть. Тобто письменники підкреслюють велич жінки, її риси характеру, оригінальність, інтуїтивність, незмінність у житті кожного. Тільки Бернард Шоу це робить із притаманним йому сарказмом, жартівливістю, нотками гумору.
Любіть чоловіків. Їм дуже потрібна ваша любов. Навіть якщо вони в цьому ніколи не зізнаються. За кожним великим чоловіком завжди є жінка, яка в нього вірила. І любила по-справжньому.
Жінки віддають чоловікам найдорогоцінніше в житті. Але вони незмінно вимагають його назад - і все найдрібнішої монетою.
Висновок: Бернард Шоу закликає любити чоловіків. Адже вони потребують кохання, опори жінки, її підтримки, віри, з якої і починаються всі великі справи чоловіків, хоч і не признаються в цьому. Оскар Уайльд вважає, що коли жінка зустрічає свого чоловіка, то вона буде віддавати йому все найдорогоцінніше, все найкраще, що має, а взамін на це хотітиме лише любові, поваги, злиття двох душ.
1) Критики, як взагалі всі люди, знаходять те, що шукають, а не те, що дійсно є перед ними.
2) Хороший хірург знає, коли його ніж зачіпає нерв; і хороший критик так само відчуває рух свого пера.
1) Критика вимагає куди більше культури, ніж творчість.
2) У Скелястих горах я бачив єдиний розумний метод художньої критики. У барі на піаніно висіла табличка: «Не стріляйте в піаніста - він робить все, що може».
Висновок: Критики, якщо робити висновок, спираючись на парадокс Шоу, знаходять і доносять іншим те, що вважають самі потрібним, що треба саме їм, а не що є дійсно перед ними, але при цьому хороші критики відчувають рух свого пера, вони чітко володіють думками, тим, що критикують, і знають для чого це роблять, чому саме так роблять. Уайльд вважає, що критикувати набагато важче, ніж творити, адже критика потребує більше культури, адже треба критикувати влучно, точно і в якійсь мірі делікатно, адже творець робить все, що може і дуже жорстоко засуджувати його працю.
Життя, витрачене на вчинення помилок, не тільки достойніше, але і корисніше, ніж життя, витрачене на те, коли взагалі нічого не робиш.
У нашому житті можливі тільки дві трагедії. Одна - це коли не отримуєш того, чого хочеш. Інша - коли отримуєш. Друга гірша, це справді трагедія.
Висновок: Бернард Шоу стверджує, що у своєму житті достойніше та корисніше чинити помилки, ніж взагалі нічого не робити. Адже рухаючись, ми хоч чогось та доб'ємося. Оскар Уайльд, знаючи з власного життя, виділив дві трагедії. Одна полягає в тому, що старанно працюючи, можна нічого не досягнути, але ж при цьому треба просто не зупинятись і йти далі, а ось друга проблема, на думку письменника, є більшою трагедією, це коли ти отримуєш те, чого хочеш, бо в цьому випадку дуже важко не зламати своє душевне «Я», залишитись людиною і знайти для себе іншу мету.
Життя складається не в тому, щоб знайти себе. Життя полягає в тому, щоб створити себе.
Сенс життя - самовираження. Проявити у всій повноті свою сутність - ось для чого ми живемо.
Висновок: Ми живемо не для того, щоб знайти себе, а для того, щоб створити, до цього дійшов Бернард Шоу. Оскар Уайльд також вважає, що ми живемо, щоб проявити себе, свою сутність, щоб самовиразитись. Обидва майстри слова створили себе самі, жили всупереч загальноприйнятим нормам , виражали своє «Я», руйнуючи традиції.
Вірність для чоловіка - як клітка для тигра. Вона противна його природі.
1) Всі чоловіки - чудовиська. Залишається одне - годувати їх трохи краще.
2) Чоловік може бути щасливий з будь-якою жінкою, якщо тільки він не закоханий у неї.
Висновок: Бернард Шоу стверджує, що вірний чоловік - це тигр у клітці. Якщо закрити тигра в клітці, то це значить обмежити його в свободі життя,а для цього звіра це не властиво по природі, після цього, він вже не житиме, а просто існуватиме, так само і з чоловіками. Будучи вірними, вони ставлять хрест на своїй свободі в діях, а це їм не подобається, вони не призначені до такого, їм некомфортно. Оскар Уайльд також підкреслює те, що чоловік може бути щасливим з будь-якою жінкою, тільки якщо з нею не потрібно зв'язувати серйозні відносини, але так може бути лише до тих пір, поки він сам не закохається, ось тоді вже чоловік не може ні зрадити ні бути щасливим, адже потрапляє «в клітку». Уайльд взагалі вважає чоловіків чудовиськами, бо вони роблять безглузді вчинки, зраджують, не цінують кохання жінки, якій залишається тільки краще годувати їх, можливо, саме від цього буде залежати поведінка та видозміна чоловіків.
Немає такої жінки, якій вдалося б сказати «до побачення» менше ніж в 30 словах.
Хтось сказав про жінок, що вони люблять вухами. А чоловіки люблять очима.
Висновок: Бернард Шоу, знаючи жінок, зробив висновок, що вони «язикаті», не має ні одної жінки, яка б могла швидко попрощатися, у всіх знаходиться ще щось недоказане. А Оскар Уайльд, як би робить висновок вже до парадоксу Шоу, що жінки люблять вухами. Тобто вони люблять говорити і слухати, що кажуть їм, а цим вони є повною протилежністю до чоловіків, хоча зараз існують різні випадки.
Дружба між чоловіком і жінкою - це стосунки або колишніх коханців, або майбутніх.
Дружба між чоловіком і жінкою - річ неможлива; між ними може бути пристрасть, ворожнеча, обожнювання, любов, але тільки не дружба.
Висновок: У вислові Бернарда Шоу відчувається недовіра до існування дружби між чоловіком та жінкою як такої, він вважає, що дружба обов'язково перейде до любовних стосунків. І Оскар Уайльд також вважає, що дружби між чоловіком та жінкою не може бути апріорі. Але його варіант бачення дружби набагато ширший, адже він зводе її не просто до кохання, а й до інших відтінків цього непростого почуття: пристрасті, ворожнечі, обожнювання…
Джентльмен - чоловік, який, запросивши дівчину до себе додому подивитися гравюри, показує їй гравюри.
Всякий раз, коли чоловік допускає дурість, він робить це з найблагородніших причин. 
Висновок: Обидва письменники вважають, що більшість чоловіків - джентльмени. Шоу доводить це дотепним жартом, навіть насміхаючись з чоловіків. Уайльд пояснює «незрозумілі» вчинки кожного з них благородними намірами, що є ознакою джентльменства.
Вихованнячоловіка або жінки перевіряє пере тим, яквониповодятьсяпід час сварки.
Єдиний спосіб, у який жінка може перевиховати чоловіка -- це завдати йому стільки зла, щоб він утратив будь-який смак до життя.
Висновок: Якщо Бернард Шоу не піддає сумніву, що тільки неприкриті почуття, не захищені масками буденності емоції видають справжній рівень виховання як чоловіка, так і жінки, то Оскар Уайльд звертає увагу на перевиховання з боку жінки протягом всього життя, роблячи чоловіка слухняним та залежним від неї «манекеном». У Бернарда Шоу дане висловлювання більше схоже на ствердження, а не на парадокс.
Журналістам у нашій країні замало платять, аби вони знали хоч що-небудь варте оприлюднення.
В Америці президент править чотири роки, а журналісти - безстроково.
Висновок: Шоу своїм парадоксом вказує на те, що журналісти не можуть знайти матеріал дійсно вартий оприлюдненню, але при цьому, якщо взяти до уваги парадокс Уайльда, саме журналісти керують у кожній країні, не тільки в Америці, безстроково, коли президент вибирається тільки на деякий термін.
1) І в дружбі, і в коханні рано чи пізно настає термін зведення рахунків.
1) Дружба трагічніша за любов - вона вмирає набагато довше.
Висновок: дружба - складніша за кохання в багато разів. Якщо проходить кохання, то значить його і не було, була проста легка закоханість, яку ми не беремо близько до серця
Парадокс у творчості Оскара Уайльда та Бернарда Шоу курсовая работа. Литература.
Топик: Sports
Реферат: Методические рекомендации к написанию курсовых работ по политической экономии д
Реферат по теме Развитие молочного скотоводства в Республике Беларусь
Реферат: Особенности организации хозяйственных связей в предпринимательской сфере
Как Составить Содержание Дипломной Работы
Реферат по теме Врач-офтальмолог В.П. Филатов
Реферат по теме Анализ обыденного языка: общая характеристика направления
Учебное пособие: Строительная теплофизика
Оборудование Литейных Цехов Курсовой Проект
Иваново Курсовые На Заказ
Курсовая работа по теме Приоритетные вещества - загрязнители почвы
Дипломная работа по теме Асинхронный частотно-регулируемый электропривод степени подвижности промышленного робота
Сочинение Описание По Картине Василия Дмитриевича Поленова
Реферат: Экспериментальное исследование
Реферат: Татария в первые годы социалистической индустриализации страны
Небольшое Сочинение С Диалектизмами
Производство Спичек Реферат
Статья: Энергоэффективность, помехоподавление и надежная высоковольтная развязка современных цифровых оптронов
Дипломная работа по теме Авторська концепція як складова індивідуального стилю М. Кундери
Сочинение Про Цифру 5
Плоская ажурная филигрань - Культура и искусство курсовая работа
Характеристика юридической техники - Государство и право книга
Цитогенетическая и молекулярно-цитогенетическая характеристика микроделяционных синдромов Прадера-Вилли, Ангельмана и Ди Джорджи - Биология и естествознание курсовая работа