Підстави та принципи зупинення досудового розслідування - Государство и право курсовая работа

Главная

Государство и право
Підстави та принципи зупинення досудового розслідування

Розгляд сутності поняття досудового розслідування та визначення його місця в системі правосуддя. Розкриття особливостей форм закінчення досудового розслідування. Встановлення проблемних питань, які стосуються інституту зупинення досудового розслідування.


посмотреть текст работы


скачать работу можно здесь


полная информация о работе


весь список подобных работ


Нужна помощь с учёбой? Наши эксперты готовы помочь!
Нажимая на кнопку, вы соглашаетесь с
политикой обработки персональных данных

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.

Київський національний університет Внутрішніх справ
Навчально-науковий інститут підготовки слідчих та криміналістів
Підстави та принципи зупинення досудового розслідування
досудовий розслідування зупинення правосуддя
Розділ 1. Підстави та процесуальний порядок зупинення досудового розслідування
Розділ 2. Форми закінчення досудового розслідування
Розділ 3. Підстави та процесуальний порядок закриття кримінальної справи
3.1 Взаємодія органів досудового розслідування у зупинених кримінальних справах
Розділ 4. Проблеми, які стосуються інституту зупинення досудового розслідування
Актуальність теми дослідження. Необхідною умовою реалізації конституційного принципу законності (п. 1 ч. 3 ст. 129 Конституції України) в кримінальному судочинстві і здійсненні поставлених перед ним завдань є правильне встановлення фактичних обставин справи з метою досягнення об'єктивної істини.
Досудове розслідування являє собою процесуальну діяльність органів дізнання, слідства, прокуратури щодо виявлення, закріплення й оцінки доказів з метою розкриття злочинів і викриття осіб, що їх заподіяли, тобто воно покликано практично здійснювати зазначений принцип. Це - друга стадія українського кримінального процесу, яка слідує за порушенням кримінальної справи та передує виданню обвинуваченого до суду або закриттю справи. Необхідність існування цієї стадії у кримінальному процесі на відміну від процесу цивільного зумовлена ступенем суспільної небезпеки діянь, що переслідуються у кримінальному порядку та необхідністю практично гарантувати додержання вимог законності та принципів Конституції і кримінального закону.
Зупинення досудового розслідування -- це вимушене тимчасове припинення слідчим чи органом дізнання процесуальної діяльності у кримінальній справі, викликане наявністю у справі обставин, які перешкоджають подальшому провадженню й закінченню досудового розслідування. Ці обставини визначені законом (ст. 206 КПК України).
Досудове розслідування у кримінальній справі зупиняється у разі, коли:
1) місцезнаходження обвинуваченого невідоме;
2) психічне або інше тяжке захворювання обвинуваченого перешкоджає закінченню провадження у справі;
3) не встановлено особу, яка вчинила злочин;
4) зупинення судом слідчих дій на час розгляду скарги на постанову про порушення кримінальної справи.
Досудове слідство - основна форма розслідування злочинів, яка застосовується в більшості кримінальних справ. Воно повинно бути закінчене протягом двох місяців. У цей строк входить час моменту порушення справи до направлення її прокурору з обвинувальним висновком чи постановою про передачу справи до суду для розгляду питання про застосування примусових заходів медичного характеру або закриття чи зупинення провадження у справі. Строк досудового розслідування може бути продовжено районним, міським та прирівняним до них прокурором до трьох місяців, прокурором Автономної Республіки Крим, області, міста Києва, Севастополя і прирівняними до них прокурором або їхніми заступниками - до шести місяців. Надалі продовжували строк досудового слідства можуть лише Генеральний прокурор України або його заступники. Встановлення наслідків злочинної діяльності має істотне значення для правильного вирішення кримінальної справи, тому на органи досудового розслідування покладається обов'язок захищати порушені злочином майнові та інші (немайнові) права і законні інтереси потерпілих як фізичних, так і юридичних осіб. Чимало питань, які охоплює ця проблема, досліджені недостатньо повно, що, в свою чергу, породжує негативні наслідки як для законодавчої, так і для правозастосовчої практики.
Актуальність розгляду даного питання сьогодні визначається зовсім іншими вимогами суспільства до забезпечення прав своїх громадян. У статті 3 Конституції України закріплено відповідальність держави перед особою щодо забезпечення захисту її прав і свобод. Прагнучи увійти до складу Європейського Союзу, Україна усвідомила, що цим актом вона бере на себе зобов'язання не лише визнати, а й закріпити у своєму законодавстві та дотримуватися європейських стандартів прав людини, у тому числі в кримінальному судочинстві. Беручи на себе такі зобов'язання, вона повинна передбачити відповідні засоби та механізм їх реалізації і, зокрема, можливість захисту майнових прав потерпілих від злочинів.
Об'єктом дослідження - є друга стадія кримінального процесу, загальна характеристика положень та проблем досудового розслідування.
Серед проблем на які завжди звертають увагу залишаються питання щодо належної організації роботи у розслідуванні, розкритті злочинів, гарантій забезпечення реалізації прав та законних інтересів фізичних і юридичних осіб, які беруть участь у кримінальному процесі, на етапі прийняття рішення про зупинення провадження у кримінальній справі.
При розгляді досудового слідства важливим є здійснення аналізу наукових джерел, матеріалів, опублікованих у спеціальних виданнях, а також практичний досвід слідчих, суддів, адвокатів.
Предметом даної роботи являється досудове розслідування як одна із стадій кримінального процесу.
Основними задачами наукової роботи є:
- розглянути сутність поняття "досудового розслідування" та його місце в системі;
- розкрити особливості форм закінчення досудового розслідування;
- встановити проблемні питання, які стосуються інституту зупинення досудового розслідування.
Метою роботи являється визначення основних стадій та складових досудового розслідування, їхня характеристика, необхідність у контексті проведення слідчих дій.
У даній роботі застосовувалось кримінально - процесуального законодавства та теоретичної бази, яка стосується даного питання.
Розділ 1. Підстави та процесуальний порядок зупинення досудового розслідування
Зупинення досудового розслідування -- це вимушене тимчасове припинення слідчим чи органом дізнання процесуальної діяльності у кримінальній справі, викликане наявністю у справі обставин, які перешкоджають подальшому провадженню й закінченню досудового розслідування. Ці обставини визначені законом (ст. 206 КПК України).
Досудове розслідування у кримінальній справі зупиняється у разі, коли:
1) місцезнаходження обвинуваченого невідоме;
2) психічне або інше тяжке захворювання обвинуваченого перешкоджає закінченню провадження у справі;
3) не встановлено особу, яка вчинила злочин;
4) зупинення судом слідчих дій на час розгляду скарги на постанову про порушення кримінальної справи.
Наведений перелік обставин, що є підставою для зупинення розслідування, є вичерпним і розширеному тлумаченню не підлягає. [24, c. 136].
Тому незаконним буде зупинення провадження досудового слідства чи дізнання з огляду на те, що обвинувачений перебуває в тривалому відрядженні або поміщений до медичного закладу, потрібен тривалий час на доставлення обвинуваченого етапом до місця провадження досудового слідства; у невідомому напрямі виїхав свідок, очевидець злочину або потерпілий, без яких неможливе подальше розслідування та ін. Якщо ці підстави є причиною затримання розслідування і неможливо закінчити його у встановлений законом строк, то необхідно порушувати клопотання про продовження строку досудового слідства чи дізнання.
Зупинення досудового розслідування за першими двома підставами допускається лише при виконанні таких умов:
· винесення постанови про притягнення особи як обвинуваченого;
· виконання всіх слідчих дій, проведення яких можливе за відсутності обвинуваченого;
· вжиття заходів до збереження документів та інших можливих доказів у справі.
Захворювання обвинуваченого може бути підставою для зупинення досудового розслідування тільки тоді, коли довідки лікаря, висновок судово-медичної або судово-психіатричної експертизи вказують, що воно:
а) тяжке, тобто таке, при якому стан здоров'я обвинуваченого тривалий час не дасть змогу пред'явити йому обвинувачення, допитати його, залучити до участі в інших слідчих діях;
б) не хронічне, а тимчасове, яке піддається лікуванню й можна очікувати видужання.
У іншому разі необхідним буде вирішення питання про закриття кримінальної справи за ст. 7 КПК України, з огляду на те, що внаслідок зміни обстановки особа припинила бути суспільне небезпечною, а при хронічному душевному захворюванні - складати постанову про направлення справи до суду для вирішення питання про застосування примусових заходів медичного характеру (ст. 417 КПК України).
У разі тимчасового тяжкого психічного захворювання (наприклад, реактивного психозу, викликаного фактом порушення кримінальної справи, взяття під варту або іншими причинами), коли обвинувачений становить небезпеку для оточення, слідчий може зупинити провадження у справі й вирішити через органи охорони здоров'я питання про його стаціонарне лікування. [24, c. 138].
Формулювання п. 3 ч. 1 ст. 206 КПК України, коли не встановлено особу, яка вчинила злочин, означає, що слідчий чи орган дізнання не виконав головне завдання стадії досудового розслідування -- не розкрив злочин. За цією підставою провадження розслідування можна зупинити тільки після проведення всіх необхідних і можливих слідчих дій як особисто, так і через органи дізнання для встановлення особи, котра вчинила злочин (ч. 3 ст. 206 КПК України).
У пункті 4 ст. 206 КПК України йдеться про те, що на постанову про порушення кримінальної справи надійшла скарга. За цією підставою суд зупиняє провадження до розгляду скарги по суті. Рішенням від 30 червня 2009 року №16-рп Конституційний Суд України визнав такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), окремі положення частин сьомої, дев'ятої, дванадцятої, шістнадцятої статті 236-8 Кримінально-процесуального кодексу України. З метою забезпечення реалізації права особи на судовий захист від незаконних дій посадових та службових осіб правоохоронних органів в 2006 році було внесено зміни до Кодексу.
Після подання до суду скарги на постанову про порушення кримінальної справи є важливим питання про можливість належним чином забезпечення судом захисту прав і свобод заінтересованих осіб. Положення частин сьомої, дев'ятої статті 236-8 Кодексу визнані неконституційними, передбачали механізм такого захисту. Однією з основних засад судочинства є, зокрема, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів у доведенні перед судом їх переконливості (пункт 4 частини третьої статті 129 Конституції України).
Принцип змагальності конкретизовано і в статті 16-1 Кодексу де визначено, що розгляд справ у судах відбувається на засадах змагальності; суд, зберігаючи об'єктивність і неупередженість, створює необхідні умови для виконання сторонами їх процесуальних обов'язків і здійснення наданих їм прав. На розвиток принципу змагальності на прокурора у справах щодо оскарження постанови про порушення кримінальної справи покладено обов'язок надати суду матеріали, на підставі яких було порушено кримінальну справу, у встановлений суддею строк (частина третя статті 236-8 Кодексу). Недобросовісне виконання чи ухилення від виконання прокурором своїх обов'язків (ненадання без поважних причин до суду витребуваних матеріалів) дає підстави суду дійти висновку про наявність певних порушень під час вчинення окремих процесуальних дій, і тому в цьому випадку суд зобов'язаний захистити особу, щодо якої порушено кримінальну справу, чи інтересів якої вона стосується (у разі порушення справи за фактом вчинення злочину). Аналіз Конституції України та Кодексу свідчить, що завдання та обов'язки прокурора спрямовують його діяльність на доведення правомірності здійснення ним окремих процесуальних дій. Особа, щодо якої порушено кримінальну справу (до винесення постанови про притягнення її як обвинуваченого), а тим більше особа, інтересів якої вона стосується, не має можливості ознайомитися з матеріалами справи до закінчення досудового слідства з метою належного обґрунтування своїх заперечень проти порушення кримінальної справи. Саме тому на суд покладається обов'язок витребувати докази, на підставі яких було порушено кримінальну справу, а на прокурора - обов'язок їх надати. Способом захисту від недобросовісного виконання прокурором свого обов'язку існувала норма щодо можливості визнання підставою для скасування постанови про порушення кримінальної справи ненадання прокурором без поважних причин матеріалів, на підставі яких було порушено кримінальну справу (частина сьома статті 236-8 Кодексу).
За наслідками визнання цієї норми неконституційною суддя буде "зв'язаний" волею прокурора і не зможе належним чином та своєчасно забезпечити судовий захист порушених прав заінтересованих осіб. Нагляд за додержанням законів органами, які проводять оперативно-розшукову діяльність, дізнання, досудове слідство, є однією з функцій, яку покладено на прокуратуру України (пункт 3 статті 121 Конституції України). Таке положення закріплено в частині першій статті 25 Кодексу і дещо конкретизовано в частині другій цієї статті, відповідно до якої "прокурор зобов'язаний в усіх стадіях кримінального судочинства своєчасно вживати передбачених законом заходів до усунення всяких порушень закону, від кого б ці порушення не виходили". Зокрема, такий нагляд прокурор повинен здійснювати і за законністю порушення кримінальної справи (стаття 100 Кодексу).
Положення частин сьомої, дев'ятої статті 236-8 Кодексу надавали можливість не допускати зловживань зі сторони правоохоронних органів під час судового розгляду скарг на постанови про порушення кримінальної справи. Проте визнання цих положень неконституційними ставить суд у залежність від волі посадових та службових осіб правоохоронних органів (ненадання матеріалів, без яких суд не має право винести постанову за результатами розгляду скарги; неявка в судове засідання прокурора, без якого розгляд скарги на постанову про порушення кримінальної справи є неможливим), що є неприпустимим з огляду на принцип незалежності суддів, передбачений частиною першою статті 126 Конституції України. Проаналізувавши викладене, можна дійти висновку, що прийняттям. Рішення створено ситуацію, за якої право на оскарження постанови про порушення кримінальної справи, передбачене в статті 236-7 Кодексу та право на судовий захист, встановлене статтею 55 Конституції України може мати декларативний характер щодо окремих осіб, оскільки відсутній механізм забезпечення цих прав.
Згідно з пунктом 4 частини третьої статті 236-8 Кодексу у постанові про відкриття провадження за скаргою на постанову про порушення кримінальної справи зазначається строк подання до суду матеріалів, на підставі яких було прийнято рішення про порушення справи. Постанова судді про відкриття провадження набирає законної сили з моменту її винесення і підлягає негайному виконанню; орган дізнання, слідчий або прокурор, у провадженні якого знаходиться справа, зобов'язаний у встановлений суддею строк подати до суду вказані матеріали (частини п'ята, шоста статті 236-8 Кодексу). Системний аналіз положень цієї статті дає підстави вважати, що їх зміст допускає можливість невиконання органом дізнання, слідчим, прокурором обов'язку, покладеного на них судом, щодо надання зазначених матеріалів.
Законодавче закріплення права суду скасовувати постанови про порушення кримінальної справи в порядку, визначеному частиною сьомою статті 236-8 Кодексу зумовлює винесення судом рішення, яке ґрунтується не на всебічному, об'єктивному, повному дослідженні всіх матеріалів, на підставі яких було прийнято рішення про порушення кримінальної справи, а лише на юридичному факті неподання без поважних причин до суду цих матеріалів у встановлений суддею строк. Таким чином, частина сьома статті 236-8 Кодексу не відповідає приписам частини першої статті 55, частини п'ятої статті 124, пунктів 4, 9 частини третьої статті 129 Конституції України.
За частиною дев'ятою статті 236-8 Кодексу обов'язок доведення правомірності порушення справи покладається на прокурора, неявка якого в судове засідання не перешкоджає розгляду справи. Положення частини дев'ятої статті 236-8 Кодексу яке уповноважує суд розглядати справу щодо оскарження постанови про порушення кримінальної справи за відсутності в судовому засіданні прокурора, є таким, що не відповідає вимогам пункту 3 статті 121, пункту 4 частини третьої статті 129 Конституції України 6. Розглядаючи скаргу на постанову про порушення справи, суд повинен перевіряти наявність приводів і підстав для винесення зазначеної постанови, законність джерел отримання даних, які стали підставою для винесення постанови про порушення справи, і не вправі розглядати й заздалегідь вирішувати ті питання, які вирішуються судом при розгляді справи по суті (частина п'ятнадцята статті 236-8 Кодексу).
За результатами розгляду скарги, залежно від того, чи були при порушенні справи додержані вимоги статей 94, 97, 98 Кодексу, суддя своєю мотивованою постановою залишає скаргу без задоволення або задовольняє скаргу, скасовує постанову про порушення справи і виносить постанову про відмову в порушенні справи (пункти 1, 2 частини шістнадцятої статті 236-8 Кодексу). Уповноваження судів загальної юрисдикції виносити постанови про відмову в порушенні кримінальної справи в порядку, передбаченому пунктом 2 частини шістнадцятої статті 236-8 Кодексу , суперечить закріпленому в статті 6 Конституції України принципу поділу влади, оскільки проведення дізнання, слідства та складання досудових процесуальних документів у справах публічного обвинувачення не є предметом судочинства у кримінальних справах (частина третя статті 124 Основного Закону України) Отже, Конституційний Суд України дійшов висновку, що положення пункту 2 частини шістнадцятої статті 236-8 Кодексу стосовно уповноваження судів загальної юрисдикції виносити постанови про відмову в порушенні справи у разі задоволення скарг на постанови про порушення справи та їх скасуванні не відповідає вимогам статті 6, частини третьої статті 124 Конституції України Рішення.
Основним завданням суду при виконанні функцій судового контролю є встановлення факту, чи дійсно права і свободи людини було порушено або вони порушуються;чи було створено або створюються перешкоди для їх реалізації; чи має місце інше ущемлення прав і свобод; які перешкоди він зобов'язаний поновити або усунути для їх реалізації. При цьому суд, розглядаючи скарги, не повинен розглядати та вирішувати заздалегідь ті питання, які він вирішує при розгляді кримінальної справи по суті, бо це буде порушенням конституційних засад правосуддя (Рішення Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року №3-рп/2003). За допомогою судового контролю здійснюється перевірка законності рішень і дій органів дізнання та досудового слідства, а тому суд мав законодавчо закріплений у статті 236-8 Кодексу ефективний правовий механізм, який забезпечував право громадян на справедливий суд і публічний розгляд скарги щодо порушення кримінальної справи в установлені законом строки (упродовж розумного строку), дотримання прав і свобод особи, верховенство права, рівність усіх перед законом і судом, гарантії перспективи розгляду справи по суті, доступ до правосуддя. Особа, права якої порушуються на стадії досудового слідства,не може бути позбавлена судового захисту і повинна мати гарантовану перспективу такого захисту, а суд повинен мати широкі можливості у поновленні її прав та інтересів. Тому саме інститут судового контролю повинен забезпечити гарантію оскарження всіх рішень, діянь органів досудового слідства, прокурора, які здатні завдати шкоди конституційним правам і свободам учасників кримінального судочинства або створити труднощі в доступі громадян до суду (статті 110, 234-236-6 Кодексу та інші), тобто правосуддя звертається до принципів, однаково застосовуваних "до всіх і протиставляється будь-яким конкретним наказам чи привілеям"(3). Конституційний Суд України у Рішенні від 23 травня 2001 року №6-рп/2001 у справі щодо конституційності статті 248-3 ЦПК України заклав правову позицію, за якою недосконалість інституту судового контролю за досудовим слідством не може бути перепоною для оскарження актів, дій чи бездіяльності посадових осіб органів дізнання, попереднього слідства і прокуратури (абзац шостий підпункту 4.2 пункту 4 мотивувальної частини). Конституційний Суд України визнав неконституційними положення частини третьої статті 236 Кодексу, які перешкоджали розгляду судом скарг на постанови слідчого, прокурора стосовно приводів, підстав і порядку порушення кримінальної справи щодо певної особи.
Принцип змагальності діє у всіх стадіях кримінального судочинства, зокрема і при реалізації судом функції судового контролю на стадії досудового слідства, і ґрунтується на розмежуванні функцій сторін, які є рівноправними, а судом забезпечується однакова можливість реалізовувати сторонами свої функції і відстоювати свої позиції та справедливе й неупереджене вирішення спору.
У положеннях статті 236-8 Кодексу закладено ефективний механізм захисту прав людини від протиправних посягань на стадії досудового слідства, який не допускав зловживання правом або невиконання обов'язку з боку органу досудового слідства, дізнання, прокурора у зв'язку з ненаданням без поважних причин в установлені судом строки матеріалів, на підставі яких було прийнято рішення про порушення кримінальної справи, або неявкою без поважних причин прокурора до суду. Визнавши оспорювані положення неконституційними, суди втратили ефективний механізм розгляду скарги впродовж строку, визначеного у частині першій зазначеної статті, тому що розгляд скарги залежить не від строків, закріплених у законі, а від волі однієї із сторін - сторони обвинувачення, яка може без поважних причин не подати матеріали, на яких ґрунтується постанова про порушення кримінальної справи, або без поважної причини не з'явитися до суду, щоб довести перед судом правомірність порушення справи (частина дев'ята статті 236-8 Кодексу),що перешкоджатиме розгляду скарги по суті, бо неподання без поважних причин матеріалів, на яких ґрунтується постанова про порушення кримінальної справи з прийняттям Рішення, є перешкодою розгляду скарги громадянина, який звернувся до суду за захистом своїх прав.
Визнання неконституційними зазначених положень Кодексу порушує принцип негайного захисту та відновлення порушених органами дізнання, досудового слідства чи прокурорами прав громадян та суттєво звужує функцію судового контролю за діяльністю правоохоронних органів на стадії порушення кримінальної справи, нівелює функцію суду з судового контролю на стадії досудового слідства як елемента захисту прав людини на стадії судового слідства.
Досудове слідство зупиняється за мотивованою постановою слідчого, копія якої надсилається прокуророві. У справах про злочини, що не є тяжкими і в яких не вдалося встановити особу, котра їх вчинила, досудове розслідування зупиняють уповноважені органи дізнання.
Якщо у справі притягнуто двох або більше осіб як обвинувачених, а підстави для зупинення стосуються не всіх обвинувачених, слідчий має право своєю постановою виділити й зупинити справу щодо окремих обвинувачених або зупинити провадження у справі загалом.
Провадження досудового слідства відновлюється після того, як відпадають підстави для його зупинення, а саме:
1) буде встановлено де перебуває обвинувачений;
3) буде встановлено особу, яка вчинила злочин;
4) якщо виникне потреба у проведенні слідчих чи процесуальних дій. За останніми двома підставами відновлюватися може й дізнання.
Про відновлення досудового розслідування слідчий або орган дізнання виносить мотивовану постанову, копія якої надсилається прокурору (ст. 210 КПК України).
У період, коли провадження досудового розслідування у справі зупинено, можуть настати обставини, що тягнуть за собою закриття кримінальної справи:
а) скінчилися строки давності притягнення до кримінальної відповідальності за вчинений злочин;
б) внаслідок зміни обстановки діяння або особа, котра його вчинила, перестала бути суспільне небезпечною;
г) наявність чинного вироку суду чи не скасованої постанови органу дізнання, слідчого, прокурора про закриття кримінальної справи з того ж обвинувачення або ж про відмову в порушенні кримінальної справи затим же фактом.
Про закриття кримінальної справи складається мотивована постанова (ст. 211 КПК України). Винесення при цьому окремої постанови про відновлення провадження досудового розслідування для вирішення питання про закриття кримінальної справи закон не передбачає.
Розділ 2. Форми закінчення досудового розслідування
Закінчити досудове розслідування можна лише тоді, коли його завдання виконані. Для цього слідчий чи орган дізнання повинен всебічно, повно й об'єктивно у встановленому законом порядку дослідити всі обставини, що становлять предмет доказування у кримінальній справі. Порушення цієї вимоги, відповідно до ст. 22 КПК України, тягне за собою повернення справи на додаткове розслідування прокурором, а за неможливості усунення неповноти або неправильності розслідування в судовому засіданні - також судом (статей 246, 281 КПК України). [24, c. 139]. Оцінка зібраних у справі доказів слідчим чи особою, яка провадить дізнання, має визначити, яке саме підсумкове рішення потрібно прийняти.
Згідно зі ст. 212 КПК України, досудове слідство закінчується винесенням слідчим одного з трьох можливих рішень:
2) постанови про закриття кримінальної справи;
3) постанови про направлення справи до суду для вирішення питання про застосування примусових заходів медичного характеру.
Формою закінчення дізнання може бути:
а) винесення постанови про закриття кримінальної справи;
б) винесення постанови про направлення справи через прокурора для провадження досудового слідства (ст. 109 КПК України).
Закінчуючи досудове розслідування, слідчий повинен систематизувати матеріали й технічно оформити справу. Практикою вироблені дві основні форми систематизації матеріалі в кримінальної справи, тобто послідовності їх розташування:
При хронологічній систематизації послідовність розташування документів у справі визначається датою їхнього складання або одержання слідчим. Ця форма найбільш поширена у невеликих за обсягом і кількістю епізодах справи.
Тематична систематизація означає групування матеріалів за обвинуваченими або за епізодами злочинної діяльності у багатотомних і багатоепізодних справах. У межах кожної такої групи документи можуть розміщуватися у хронологічному порядку, тобто так можливе поєднання обох форм систематизації.
За технічними правилами в одному томі справи міститься не більше 300 аркушів.
Розділ 3. Підстави та процесуальний порядок закриття кримінальної справи
Закриття кримінальної справи є єдиною формою закінчення як дізнання, так і досудового слідства. Із закінченням розслідування остаточно припиняється провадження у справі загалом.
Законне й обґрунтоване закриття кримінальної справи слідчим забезпечує.
1) виконання завдання кримінального процесу, яке полягає в тому, щоб жодна невинувата особа не була притягнута до кримінальної відповідальності й засуджена;
2) незастосування кримінального покарання до тих осіб, котрі винні у вчиненні злочинів, що не є великою суспільною небезпекою, і можуть бути виправлені та перевиховані за допомогою альтернативних кримінальному покаранню заходів державного або громадського впливу, або до осіб, які зовсім припинили бути суспільне небезпечними.
Необґрунтоване закриття кримінальної справи слідчим чи органом дізнання шкодить боротьбі зі злочинністю, дає змогу уникнути покарання особам, винним у вчиненні злочину, обмежує права та законні інтереси осіб, котрі постраждали від злочину.
Отож, існують такі підстави для закриття кримінальної справи у стадії досудового розслідування.
- обставини, що виключають провадження у справі (ст. 6 КПК України);
- недоведеність участі обвинуваченого у вчиненні злочину (п. 2ст. 213 КПК України);
- особа вчинила суспільне небезпечне діяння у віці від 11 років до 14 років (ст. 73 КПК України).
Кримінальна справа також може бути закрита судом внаслідок зміни обстановки, у зв'язку з дійовим каяттям, примиренням обвинуваченого з потерпілим, застосуванням до неповнолітнього примусових заходів виховного характеру, передачею особи на поруки колективу підприємства, установи, організації, закінченням строків давності (статті 71, 72, 8, 9, 10 КПК України).
До направлення кримінальної справи до суду особи повинно бути роз'яснено суть обвинувачення, підставу звільнення від кримінальної відповідальності і право заперечувати проти закриття справи з цих підстав.
Направлення кримінальної справи до суду з підстав, зазначених у ст. 71 КПК України, не допускається, якщо обвинувачений, підсудний проти цього заперечує. У цьому разі провадження у справі продовжується в звичайному порядку.
Прокурор або слідчий в разі винесення постанови про направлення справи до суду у випадках, передбачених у ч. 1 ст. 71 КПК України, повинні ознайомити обвинуваченого, його захисника, потерпілого чи його представника з названою постановою, а в разі їх вимоги - з усіма матеріалами справи та роз'яснити їх права, передбачені КПК України.
Підставою для закриття кримінальної справи за ст. 7 КПК України є достатні докази того, що на час розгляду справи в суді внаслідок зміни обстановки вчинене особою діяння втратило характер суспільне небезпечного або ця особа вже не є суспільне небезпечною. Мається на увазі те, що відбулися соціально-економічні чи інші зміни в житті країни або певної місцевості (припинення дії військового стану, надзвичайного стану, викликаного стихійним лихом, конфліктами між групами населення з різних причин та ін.); зміни умов життя, стану здоров'я особи, яка вчинила злочин (припинив спілкуватися з колишніми знайомими; влаштувався на роботу, де під впливом трудового колективу сумлінно працює, внаслідок травми став постійно прикутим до ліжка…).
Для закриття справи з передачею особи на поруки підприємства, організації, установи, колективу необхідно встановити, що:
а) ця особа щиро покаялась у вчиненому злочині;
б) вона передається на поруки вперше;
в) від колективу надійшло клопотання про передання їм цієї особи на поруки, прийняте на загальних зборах і оформлене протоколом зборів.
Не може передаватися на поруки особа, котра вдруге вчинила умисний злочин, що не є надто суспільне небезпечним, або раніше передава
Підстави та принципи зупинення досудового розслідування курсовая работа. Государство и право.
Дипломная работа по теме Мероприятия по улучшению финансово-экономического состояния ООО 'Мис'
Чем Страшно Забвение Нравственных Ценностей Сочинение
Дипломная работа: Республика Карелия. Скачать бесплатно и без регистрации
Реферат: Социально значение физической культуры в России. Скачать бесплатно и без регистрации
Дипломная работа по теме Музыкальный авангард и возможности его изучения на уроках музыки в общеобразовательной школе
Курсовая работа по теме Совершенствование организации грузовых перевозок в ЗАО 'Домодедово Карго'
Виктор Гюго Собрание Сочинений В 6 Томах
Виды Банковских Операций Согласно Законодательству Реферат
Реферат: Genetic Engineering Essay Research Paper Genetic EngineeringBioengineering
Реферат по теме Wright, Frank Lloyd
Курсовая работа по теме Использование продуктов лососевых рыб в качестве биотехнологического сырья
Реферат: Метатеорія держави і права
Реферат по теме Партизанское движение на Украине в годы ВОВ
Дипломная работа по теме Особенности отражения промышленной темы в прессе
Сочинение На Тему Как Изменить Свою Судьбу
Контрольная работа по теме Понятие охраны окружающей среды
Реферат На Тему Развитие Нервной Системы
Курсовая работа по теме Экологическое лицензирование
Эссе По Фильму Бесценный Доллар
Курсовая работа: Защита вещных прав по гражданскому кодексу. Скачать бесплатно и без регистрации
Проект разработки газового месторождения Амангельды - Геология, гидрология и геодезия дипломная работа
Особенности воинской дисциплины и дисциплины в воинских колективах - Военное дело и гражданская оборона курсовая работа
Учет расчетов с персоналом по оплате труда - Бухгалтерский учет и аудит курсовая работа