Особливості пам’яті молодших школярів - Педагогика курсовая работа

Главная

Педагогика
Особливості пам’яті молодших школярів

Уявлення про пам'ять у вітчизняних та зарубіжних теоріях. Види пам'яті: образна, рухова, емоційна і словесно-логічна. Процеси запам'ятовування, збереження, відтворення і забування. Організація та методи дослідження особливостей пам'яті молодших школярів.


посмотреть текст работы


скачать работу можно здесь


полная информация о работе


весь список подобных работ


Нужна помощь с учёбой? Наши эксперты готовы помочь!
Нажимая на кнопку, вы соглашаетесь с
политикой обработки персональных данных

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.

Особливості пам'яті молодших школярів
Розділ 1. Теоретичні засади дослідження особливостей пам'яті молодших школярів
1.1 Уявлення про пам'ять та її природу у вітчизняних та зарубіжних теоріях
1.3 Особливості розвитку пам'яті у молодших школярів
Розділ 2. Емпіричне дослідження особливостей пам'яті молодших школярів
2.1 Організація та методи дослідження особливостей пам'яті молодших школярів
2.2 Аналіз результатів дослідження особливостей пам'яті молодших школярів
Актуальність дослідження. Пам'ять є основою психічної діяльності людини і однією з цінних властивостей людського життя. У психології вона вважається одним з основних пізнавальних психічних процесів, оскільки пам'ять є своєрідною основою всякого пізнання.
Факти запам'ятовування, збереження, відтворення, пригадування, пізнавання, забування та інші процеси давно були предметом пильного спостереження і вивчення науковців. Мабуть, серед "психологічних" понять тільки пам'яті вдалося пройти довгий шлях від античності до сучасності, залишаючи за собою ледь не центральне місце в більшості філософських систем і психологічних теорій. Без пам'яті неможливо зрозуміти основи формування поведінки, мислення, свідомості, підсвідомості. Тому, кожній людині необхідно якомога більше знати про свою пам'ять.
"Без пам'яті, - писав С. Л. Рубінштейн, - ми були б істотами миттєвості. Наше минуле було б мертве для майбутнього. Сьогодення, у міру його протікання, безвозповоротно зникало б у минулому".
Пам'ять лежить в основі здібностей людини, є умовою придбання знань, формування умінь і навиків. Без пам'яті неможливе нормальне функціонування. Завдяки пам'яті людина може досягти досить багато, її можна визначити, як здібність до здобуття, зберігання і відтворення життєвого досвіду. Всілякі інстинкти - природжені і придбані механізми поведінки є не що інше, як збережений, передаваний по спадку або такий, що набувається в процесі індивідуального життя досвід. Без постійного оновлення такого досвіду та його відтворення у відповідних умовах - живі організми не змогли б адаптуватися до швидко змінних подій життя. Не пам'ятаючи про те, що з ним було, організм просто не зміг би удосконалюватися далі, оскільки, те що він набуває ні з чим було б порівнювати і все це безповоротно б втрачалось.
Родоначальником наукового психологічного аналізу проблем пам'яті вважається Р. Еббінгауз, який вперше поставив завдання експериментального її дослідження, розробив методи виміру мнемічних процесів і в ході своєї експериментальної роботи встановив закономірності, яким підкоряються процеси запам'ятовування, збереження, відтворення і забування. Дослідження пам'яті людини з точки зору онтогенетичного підходу проводили радянські учені П.П.Блонський, Л.С. Виготський, О.М.Леонтьєв і ін. Іншу групу робіт склали фундаментальні дослідження закономірностей мимовільного запам'ятовування, які проводили такі вчені як П.І. Зінченко, А.А. Смирнов.
Особливо актуальним є дослідження особливостей пам'яті в молодшому шкільному віці, оскільки її розвиток в цей віковий період полягає в зміні співвідношення мимовільного та довільного запам'ятовування, образної та сюжетної-логічної пам'яті. У молодшому шкільному віці значно підвищується здатність заучувати і відтворювати матеріал, зростає продуктивність його запам'ятовування. Не дивлячись достатню кількість досліджень з особливостей пам'яті молодших школярів, вказана проблема залишається актуальною, і особливо з практичної точки зору. Так, практика свідчить, що пріорітетною для практичних психологів, що працюють в системі сучасної освіти, є проблеми діагностики, корекції та розвитку пізнавальної сфери дітей, і особливо у початковій школі.
Отже, тема курсової роботи "Особливості пам'яті в молодшому шкільному віці" є актуальною та практично значущою для сучасної психології та педагогіки.
Об'єкт нашого дослідження - пам'ять як психічний процес особистості.
Предмет нашого дослідження - особливості пам'яті молодших школярів.
Мета нашого дослідження - дослідити особливості пам'яті та її процесів в молодшому шкільному віці.
Відповідно до поставленої мети дослідження були визначені такі завдання:
1. На основі теоретичного аналізу з'ясувати особливості розвитку пам'яті та її видів в молодшому шкільному віці.
2. Емпіричним шляхом виявити особливості запам'ятовування та обсяг короткочасної пам'яті у молодших школярів.
Для реалізації мети і завдань у курсовій роботі були використані такі методи дослідження:
- теоретичний аналіз літературних джерел з питань розвитку пам'яті у молодших школярів, її видів та ознак, особливостей запам'ятовування, відтворення та забування;
- емпіричні: тестування з використанням наступних методик: "Піктограма", "Дослідження переважаючого типу запам'ятовування", "Методика для виявлення об'єму пам'яті".
- методи обробки даних: математична обробка даних з побудовою таблиць, рисунків, якісна інтерпретація отриманих даних.
Структура курсової роботи. Курсова робота складається з вступу, двох розділів, висновків до розділів, загальних висновків, списку використаних літературних джерел та додатків. Загальний обсяг роботи складає 50 сторінок, робота містить 3 таблиці і 3 рисунка.
Розділ 1. Теоретичні засади дослідження особливостей пам'яті молодших школярів
1.1 Уявлення про пам'ять та її природу у вітчизняних та зарубіжних теоріях
Одна з найголовніших особливостей психіки полягає в тому, що відображення зовнішніх дій постійно використовується людиною в її подальшій поведінці. Поступове ускладнення поведінки здійснюється за рахунок накопичення індивідуального досвіду, формування якого було б неможливе, якби образи зовнішнього світу зникали безслідно. Тому важливу роль у пізнавальній діяльності людини відіграє пам'ять.
Пам?ять - це психічний пізнавальний процес організації та збереження інформації, що робить можливим її багаторазове використання в мисленні та життєдіяльності. В самому широкому сенсі пам'ять - це психічний механізм фіксації інформації, що накопичується нейронними зв'язками синапсичного рівня, а потім використовується при потребі [23].
Радянський психолог А. Р. Лурія говорить про пам'ять: "Кожне наше переживання, враження та рух залишає певний відбиток, який зберігається достатньо довгий час і при відповідних умовах проявляється знову і стає предметом свідомості. Тому під пам'яттю ми розуміємо запис, зберігання і відтворення відбитків минулого досвіду, що дає людині можливість накопичити інформацію і мати справу зі слідами минулого досвіду після того, як явища, що породили їх, зникли" [13, с. 42 ].
Факти запам?ятовування, збереження, відтворення, пригадуваня, пізнавання, забування тощо давно були предметом пильного спостереження і вивчення. Пам?ять розуміли як основну характеристику душі, її здатність сприймати, розуміти й орієнтуватися. І в міфології, і на рівні сучасної побутової свідомості втрата пам?яті ототожнюється з божевіллям, з втратою особистості.
І.М. Сєченов вказував на те, що пам'ять є "наріжним каменем психічного розвитку ". Головну особливість людської пам'яті він бачив не в фотографічному відтворенні, не в "дзеркальності" фіксації, а в переробці сприйнятого, у класифікації та сортуванні сприйнятих образів. Саме ця особливість є умовою можливості психічного розвитку. Він писав: "пам'ять переконуює нас у тому, що знання в розумовому складі у дорослого, справді, розподілені не даремно, а в певному порядку, як книги у бібліотеці " [45].
Л.С. Виготський, О.М.Леонтьєв, В.П. Зінченко відмічали, що структура процесу запам'ятовування і відтворення складна, і ті особливості, які властиві будь-якій формі людській діяльності, - опосередкованість, цілеспрямованість, вмотивованість - відносяться і до пам'яті.
І все-таки пам?ять відрізняється від інших психічних функцій. Більшість сучасних монографій про пам?ять починається з опису феноменології - фактів, сукупність яких задає об?єкт дослідження. На нашу думку, ці факти можна розглянути у двох аспектах, які задають предмет дослідження: по-перше, факти, пов?язані з роботою пам?яті в процесі обробки поточної інформації (у тому числі її подальше використання); по-друге, факти участі пам?яті у створенні знань, у процесах розуміння і в побудові ментальних моделей середовища.
Розвиток людини як особистості, ускладнення її поведінки і поступове збагачення її діяльності відбувається за рахунок нагромадження індивідуального досвіду. Його формування було б неможливим, якби відчуття, сприймання, думки, переживання, які виникають в корі головного мозку, безслідно зникали. Ніяка актуальна дія немислима поза процесами пам'яті, бо протікання будь-якого психічного акту передбачає утримання його елементів для скріплення з наступним. Без цього неможливий розвиток людини. Будучи найважливішою характеристикою всіх психічних процесів, пам'ять забезпечує єдність і цілісність особистості людини.
На думку Арістотеля, - "пам'ять є соціальною спадкоємницею, нашим безцінним багатством і силою. Завдяки їй людина у вигляді знань може присвоювати надбання попередніх поколінь. Пам'ятаючи минуле, вона краще розуміє теперішнє і може прогнозувати майбутнє. Людина без пам'яті перестає бути особистістю, не орієнтується в часі і просторі" [ 33 ].
І. П Павлов вважає, що матеріальною основою процесів пам'яті є здатність кори головного мозку утворювати тимчасові нервові зв"язки, зберігати, закріплювати і відновлювати сліди минулих вражень, а для розуміння причинного обумовлення процесів пам'яті важливе значення має поняття підкріплення, під яким найчастіше розуміють досягнення безпосередньої мети дії індивіда. Підкріплення, таким чином являє собою співпадання утвореного зв'язку з досягненням мети дії, а як тільки зв'язок співпав з досягненням мети, він залишається і зміцнюється [56].
Коригуюча функція підкріплення в здійсненні дії була переконливо показана і обґрунтована в працях російського фізіолога П.К. Анохіна [73].
Отже, фізіологічне поняття підкріплення співставлене з психологічним поняттям мети дії, є пунктом злиття фізіологічного і психологічного аналізу механізмів запам'ятовування.
В 1961 році Галамбос висловив припущення про роль гліальних клітин головного мозку в процесах пам'яті. Він вказував, що довготривала пам'ять пов'язана саме з функцією гліальних елементів [81]. Інші дослідники показали, що глія бере участь у замиканні умовних рефлексів. Однак переконливих даних про роль глії в процесах пам'яті поки-що не отримано.
За відомостями американської психологічної асоціації серед усіх вищих психічних функцій найбільша кількість публікацій у світі присвячена розв'язанню проблем пам'яті і з'ясуванню її механізмів.
Попри велику кількість публікацій в науці й понині не існує єдиної й довершеної теорії пам'яті. Найпоширенішими є асоціативна, гештальтпсихологічна, біхевіористична, когнітивна, діяльнісна, фізіологічна, фізична й біохімічна теорії.
Асоціативна теорія є найдавнішою, вона грунтується на вченні Арістотеля про три типи асоціацій - за суміжністю, схожістю і контрастом. Найважливішим у цій теорії є поняття "асоціація" - зв'язок, поєднання між явищами. Воно виступає як обов'язковий принцип усіх психічних утворень, за яким, якщо якісь психічні явища виникають у свідомості одночасно або послідовно одне за одним, то між ними утворюється зв'язок. Повторна поява одного з елементів цього зв'язку викликає в свідомості уявлення всіх інших. Ігноруючи активність суб'єкта, який запам'ятовує, вчені, що сповідують цю теорію, механізм запам'ятовування шукали в зовнішніх умовах. Асоціативна теорія виявилась односторонньою. За її допомогою не можна пояснити багатьох важливих особливостей людської пам'яті, зокрема її вибірковості та залежності процесів пам'яті від особливостей організації матеріалу [12; 15].
Гештальтпсихологічна теорія прийшла на зміну асоціативній у другій половині XIX ст. Її основоположники вважали, що механізми пам'яті визначають закон формування гештальту. Особлива увага зверталася на структурованість і цілісність матеріалу, який запам'ятовується. Гештальтисти зауважили, що погано структурований матеріал запам'ятовується важко, а добре структурований - легко. Однак насправді не лише організація матеріалу визначає ефективність пам'яті. Ця теорія ігнорувала активність суб'єкта, а тому теж виявилася однобокою [26; 28].
Представники біхевіористичної теорії пам'яті розвивали погляди асоціоністів щодо рефлекторних механізмів формування індивідуального досвіду. Асоціації вони тлумачили як елементи досвіду, що ґрунтуються на функціональних зв'язках між вправами, від яких залежали результати научіння. При цьому було встановлено, що на успішність закріплення впливає інтервал між вправами, міра подібності, обсяг матеріалу, рівень научіння, вікові та індивідуальності відмінності між людьми [20; 23].
Згідно з когнітивною теорією пам'ять є сукупністю різних блоків і процесів перероблення інформації, кожен із яких виконує чітко встановлену роль. Одні блоки виділяють і здійснюють розпізнавання характерних рис інформації, Другі -- будують когнітивну схему орієнтування в особливостях інформації, треті -- тимчасово зберігають інформацію, а четверті -- подають її в певній формі. Проте ця концепція має недоліки -- не враховує активність суб'єкта в процесі запам'ятовування [30; 33].
Діяльнісна теорія пам'яті сформувалася на основі робіт Л. Виготського, П. Зінченка, А. Смирнова та інших учених. Вони вважали, що закономірності пам'яті визначаються тим, що людина робить із матеріалом для запам'ятовування і яке місце він займає в її діяльності. Ця теорія не ігнорує досягнення інших концепцій, а творчо використовує їх при поясненні природи та закономірностей пам'яті [34; 36].
В основі фізіологічної теорії пам'яті лежить вчення І.П. Павлова про утворення умовних тимчасових зв'язків, на яких базується формування індивідуального досвіду людини. Умовний рефлекс як акт утворення зв'язку між новим і раніше закріпленим тлумачиться як фізіологічна основа акту запам'ятовування. Велику роль при цьому відіграє підкріплення [37; 39].
Фізична теорія пам'яті теж орієнтована на виявлення фізіологічних механізмів пам'яті. Згідно з нею проходження нервового імпульсу через групу нейронів залишає після себе певний слід, тобто електричні та механічні зміни у синапсах. Припускається, що відображення об'єкта, наприклад огляд його оком по контуру, приводить до утворення в мозку певної просторово-часової нейронної структури. Тому її ще називають теорією нейронних моделей. Процес утворення нервової моделі та її наступна актуалізація, на думку її авторів, є механізмом запам'ятовування, збереження і відтворення сприйнятого. Проведене на нейронному рівні дослідження механізмів закріплення і збереження слідів показало, що замикання аксона на дендрити інших нейронів або на тіло своєї клітини створює можливість для існування реверберуючих кіл збудження (кіл саможивлення). Нервовий імпульс, циркулюючи по такому колу, здійснює самозарядження клітин. Ці стійкі реверберуючі кола вважають фізіологічним субстратом збереження слідів. Однак, попри наявність багатьох переваг, у цій теорії багато питань ще не з'ясовано [40; 42].
Біохімічні теорії. На основі досліджень вітчизняних, американських і шведських біохіміків виникла гіпотеза про двоступінчастість процесу запам'ятовування. На першій стадії за безпосередньої дії подразника виникає електрохімічна реакція, наслідки якої викликають короткочасні зворотні зміни в клітинах, що вважається фізіологічним механізмом короткочасної пам'яті. Друга стадія, яка ґрунтується на першій, є тривалішою і спричиняє незворотні хімічні зміни у клітинах, а саме, утворення нових білкових речовин. Ця стадія є основою довготривалої пам'яті [43; 45].
Отже проаналізувавши уявлення про пам'ять та її природу можна сказати, що повністю розробленої і завершеної теорії пам'яті не існує і понині. Представники різних психологічних напрямів розробляли „свої" теорії пам'яті. Найбільш поширеними серед них є асоціативна, гештальтпсихологічна, біхевіористична, когнітивна і діяльнісна.
Залежно від змісту матеріалу, який людина запам'ятовує, виділяють образну, рухову, емоційну і словесно-логічну пам'ять.
Перші підвалини по вивченню образної пам'яті заклав радянський вчений-психолог А.Лурія. А в середині вісімдесятих років минулого століття російський вчений Ігор Матюгін почав свої дослідження в цій галузі із вивчення впливу образного мислення на рухову активність. Вона проявляється у запам'ятовуванні образів і уявлень предметів, явищ, властивостей і зв'язків між ними, а залежно від аналізаторів буває зоровою, слуховою, нюховою, смаковою і дотиковою. На відміну від образів сприймання образи уявлень пам'яті не такі яскраві, менш деталізовані, але більш узагальнені. Ці мнемічні образи не залишаються постійними, а змінюються під впливом інших уявлень, процесів забування тощо. Виняток становлять ейдетичні (гр. eidos - вид, вигляд) образи - яскраві та чіткі уявлення, які зберігаються в пам'яті тривалий час без будь-яких змін. Ейдетична пам'ять буває у художників, музикантів, а також у дітей дошкільного і молодшого шкільного віку. Фізіологічною основою образної пам'яті є передусім нервові зв'язки першої сигнальної системи за участю другої сигнальної системи [45].
Рухова пам'ять - реалізується вона через запам'ятовування й відтворення людиною своїх рухів. Така необхідність виникає в різних видах людської діяльності. Вона є основою формування навичок ходіння, письма, різних трудових навичок і вмінь. Показником хорошої рухової пам'яті є фізична вправність. Вона ґрунтується на першо-сигнальних і другосигнальних нервових зв'язках [50].
Емоційна пам'ять - це запам'ятовування і відтворення людиною своїх емоцій. Безпредметних емоцій немає, а тому вони завжди запам'ятовуються разом з об'єктами, які їх викликають. Емоції сигналізують про те, як задовольняються потреби й інтереси людини, як формуються її стосунки з іншими людьми. Тому емоційна пам'ять має дуже важливе значення в життєдіяльності кожної людини [55].
Суттю словесно-логічної пам'яті є запам'ятовування й відтворення думок, понять, суджень, які відображають предмети і явища з їх загальними властивостями, істотними зв'язками і відношеннями. Думки не існують без мови, а тому пам'ять називають непросто логічною, а словесно-логічною. Провідна роль у ній належить другій сигнальній системі. На відміну від вищеназваних видів пам'яті, які в простіших формах є у тварин, словесно-логічна пам'ять властива тільки людині. Від неї залежить розвиток інших видів пам'яті. Всі чотири види пам'яті має кожна людина, але рівень їх розвитку визначається її професійною діяльністю [59].
Якщо за ознаку класифікації обирають час збереження матеріалу, то пам'ять характеризують як сенсорну, короткочасну і довготривалу.
Сенсорна пам'ять - характеризується дуже коротким часом (до 2 секунд) зберігання інформації, яка фіксується в рецепторах (на сітківці ока, в закінченнях нюхового, смакового та інших нервів). Суб'єктивно це переживається як відгук події, яка щойно відбулася ("стоїть перед очима", "звучить у вухах" тощо) [49]. Залежно від аналізатора сенсорна пам'ять має різну модальність. Найбільше використовується зорова і слухова сенсорна пам'ять. Завдяки сенсорній пам'яті людина має змогу розпізнавати образи предметів ще в процесі їх формування [60].
Короткочасній пам'яті властиве швидке запам'ятовування матеріалу, негайне його відтворення і швидке забування. Вона пристосована для обслуговування ситуативних аспектів діяльності і має обмежений обсяг. Американський психолог Джордж-Армітеж Міллер встановив, що залежно від складності об'єктів запам'ятовування, він охоплює від 5 до 9 об'єктів. Німецький психолог Йоахим Хофман доводить, що обсяг короткочасної пам'яті залежить від швидкості дії механізму кодування інформації. Встановлено також, що короткочасна пам'ять ґрунтується на процесах активного проговорювання, тобто повторення інформації індивідом [64].
Довготривала пам'ять забезпечує тривале збереження нерідко значного обсягу матеріалу. Основним механізмом введення інформації в довготривалу пам'ять та її фіксування є повторення, яке відбувається на рівні короткочасної пам'яті. Причому механічне повторення, коли людина не вникає в зміст інформації, не забезпечує її тривалого запам'ятовування. У процесі збереження поступово відбувається структурна перебудова матеріалу: зменшується обсяг, втрачається чіткість формулювань, але чіткішими стають його структура і основний зміст [69].
Коли критерієм класифікації слугує мета діяльності людини, то пам'ять поділяють на мимовільну і довільну.
Ознаками мимовільної пам'яті є процеси запам'ятовування і відтворення, в яких немає мети щось запам'ятати чи відтворити. Мимовільне запам'ятовування відбувається ніби само по собі. Це як побічний продукт діяльності людини, а тому є фрагментарним і неміцним. Необхідною умовою мимовільного запам'ятовування будь-яких об'єктів є активна взаємодія з ними [75].
Довільна пам'ять характеризується цілеспрямованим запам'ятовуванням і відтворенням. За таких умов запам'ятовування відбувається як спеціальна мнемічна дія, що здійснюється за допомогою мнемічних операцій включення матеріалу в систему досвіду індивіда, пошуку способів організації матеріалу для його запам'ятовування і відтворення та ін. [88].
А. О. Смірнов [ ] вважає, що мимовільна і довільна пам'ять є двома послідовними ступенями розвитку пам'яті. За допомогою мимовільної пам'яті без спеціальних мнемонічних намірів формується основна частина людського досвіду. Довільна пам'ять використовується тоді, коли виникає необхідність керувати своєю пам'яттю.
За рівнем усвідомлення матеріалу, який запам'ятовується, пам'ять поділяють на смислову і механічну [92].
Смислова пам'ять пов'язана вона з розумінням матеріалу, який запам'ятовують. Основою її є різні за складністю словесних та образних асоціацій смислові зв'язки. Матеріал, що запам'ятовується, логічно обробляється, узагальнюється, пов'язується з наявним досвідом, а тому довше зберігається і легше відтворюється. Смислове запам'ятовування розвивається разом із мовленням і мисленням. Воно може бути мимовільним і довільним [98].
Особливість механічної пам'яті полягає у нерозумінні засвоюваного матеріалу, який є надто важким або коли людина, замість намагання осягнути сенс, просто повторює інформацію. Деякі дослідники вважають, що механічне і смислове запам'ятовування є ступенями розвитку пам'яті, але це не так, оскільки механічне запам'ятовування не є обов'язковим. Навпаки, з ним треба боротися, бо воно стримує розвиток смислової пам'яті [103].
Пам'ять включає такі процеси: запам'ятовування, збереження, відтворення і забування.
Запам'ятовування - це процес закарбування та наступного збереження сприйнятої інформації, за мірою активності перебігу цього процесу виокремлюють два види запам'ятовування: мимовільне і довільне.
Мимовільне запам'ятовування - це запам'ятовування без свідомо поставленої мети, без використання жодних прийомів і прояву вольових зусиль. Це просте закарбування того, що впливало на нас і зберегло деякий слід від збудження в корі головного мозку. Кожен процес, що відбувається в корі головного мозку, залишає після себе сліди, хоча міра їх міцності буває різною. Матеріал запам'ятовується краще тоді, коли він життєво важливий для людини, відповідає її інтересам, потребам, цілям та завданням її діяльності. Найчастіше мимовільне запам'ятовування носить вибірковий характер і визначається ставленням людини до навколишнього світу [25].
Від мимовільного запам'ятовування необхідно відрізняти довільне запам'ятовування, яке характеризується наявністю свідомої мети запам'ятати матеріал і використанням спеціальних прийомів запам'ятовування.
Довільне запам'ятовування є складною розумовою діяльністю, яка підпорядковується завданню запам'ятати. Крім того, довільне запам'ятовування включає в себе різні дії, які виконуються для того, щоб краще досягти поставленої мети. Однією з таких дій або способів залам'ятовування є заучування. Його сутність полягає в багаторазовому повторенні навчального матеріалу до його повного та безпомилкового запам'ятовування. Таким способом користуються при заучуванні віршів, формул, історичних дат. Порівнюючи ефективність мимовільного та довільного запам'ятовування, слід відзначити, що довільне запам'ятовування є значно продуктивнішим [43].
Головна особливість довільного запам'ятовування - це вияв вольових зусиль у вигляді постановки задачі на запам'ятовування. Багаторазові повторення дають змогу запам'ятати матеріал, що в багато разів перевищує об'єм індивідуальної короткочасної пам'яті. Багато з того, що сприймається в житті багаторазово, не запам'ятовується людиною, якщо вона не поставить перед собою завдання запам'ятати. Але якщо поставити перед собою завдання і виконати всі необхідні для його реалізації дії, запам'ятовування протікає ефективніше і виявляється міцнішим. Велике значення при цьому має постановка не тільки загального завдання (запам'ятати те, що сприймається), але й часткових, спеціальних задач. Так, в одному випадку людина ставить перед собою завдання запам'ятати тільки головні думки, найістотніші факти, а в іншому - запам'ятати дослівно тощо. Постановка спеціальних завдань має істотний вплив на запам'ятовування. На думку С.Л. Рубінштейна: "головне значення має питання про залежність запам'ятовування від характеру діяльності, в ході якої воно здійснюється" [35]. Він вважає, що в проблемі запам'ятовування немає однозначної залежності між довільним та мимовільним запам'ятовуванням. І довільне запам'ятовування має переваги лише на перший погляд.
Дослідження П.І. Зінченка переконливо показали, що установка на запам'ятовування, яка робить його метою дії суб'єкта, не є сама по собі вирішальною для ефективності цього процесу; мимовільне запам'ятовування може виявитися ефективнішим довільного. Мимовільне запам'ятовування картинок у ході діяльності у дослідженні П.І. Зінченка, метою якого виступала їх класифікація (але відсутнє завдання запам'ятати), виявилося набагато вищим, ніж у випадку, коли перед досліджуваним стояло завдання запам'ятати картинки [46].
Дослідження А.О.Смирнова підтвердило той факт, що мимовільне запам'ятовування може бути продуктивнішим, ніж довільне: те, що досліджувані запам'ятовували мимовільно в ході діяльності, метою якої не було запам'ятовування, запам'ятовувалося міцніше, ніж те, що вони намагалися запам'ятати спеціально [51].
Таким чином, запам'ятовування, включене в яку-небудь діяльність, виявляється найбільш ефективним, оскільки залежить від діяльності, у процесі якої воно відбувається.
Механічне запам'ятовування - це запам'ятовування без усвідомлення логічного зв'язку між різними частинами матеріалу (запам'ятовування історичних дат, статистичних даних тощо). Підгрунтям механічного запам'ятовування є асоціації за суміжністю. Одна частина матеріалу пов'язується з іншою тільки тому, що слідує за нею в часі. Для встановлення подібного зв'язку необхідне багаторазове повторення матеріалу [64].
Механічне та осмислене запам'ятовування тісно пов'язані одне з одним. Заучуючи напам'ять, людина спирається на смислових зв'язках, але точна послідовність слів запам'ятовується за допомогою асоціацій за суміжністю. З іншого боку, заучуючи навіть беззмістовний матеріал, ми намагаємося побудувати смислові зв'язки [68].
Якщо порівнювати способи запам'ятовування матеріалу - осмислене та механічне, - то можна дійти висновку про те, що осмислене запам'ятовування набагато продуктивніше. За механічного запам'ятовування в пам'яті через одну годину залишається тільки 40% інформації, а через кілька годин -- всього 20%; за осмисленого запам'ятовування 40% інформації зберігається в пам'яті навіть через місяць [70].
Корисним прийомом осмислення матеріалу є порівняння, тобто знаходження подібності та відмінностей між предметами, явищами, подіями тощо. Одним з варіантів даного методу є зіставлення нового матеріалу з одержаним раніше. Вивчаючи новий матеріал, учитель нерідко зіставляє його з вивченим раніше, тим самим включаючи новий матеріал у систему наявних знань.
Крім того, важливим методом осмисленого запам'ятовування матеріалу і високої міцності його збереження є метод повторення.
По-перше, заучування протікає нерівномірно: зразу за підйомом у відтворенні може наступити деяке його тимчасове зниження. Повторення у даному випадку сприяє істотному зростанню пригадування.
По-друге, заучування носить стрибкоподібний характер: іноді кілька повторень підряд не дають істотного приросту в пригадуванні, але потім, при наступних повтореннях, відбувається різке збільшення об'єму запам'ятованого матеріалу. Це пояснюється тим, що сліди, які залишаються щоразу після сприймання об'єкта, спочатку бувають недостатніми для пригадування, але потім, після кількох повторень, їх вплив відчувається відразу.
По-третє, якщо матеріал загалом не складний для запам'ятовування, то перші повторення дають більший результат, ніж наступні. Кожне нове повторення дає досить незначне збільшення об'єму матеріалу, що запам'ятовується. Пояснюється це тим, що головна, легша частина, запам'ятовується швидко, а та, що залишилася, важча частина, вимагає більшої кількості повторень.
По-четверте, у випадку заучування складного матеріалу, запам'ятовування спочатку йде повільно, а потім швидко. Це пояснюється тим, що дії перших повторень через трудність матеріалу недостатні і приріст об'єму запам'ятовуваного матеріалу зростає лише при багаторазових повтореннях.
По-п'яте, повторення необхідне не тільки тоді, коли ми вчимо матеріал, але й тоді, коли потрібно закріпити в пам'яті те, що ми вже вивчили. При повторенні заученого матеріалу його міцність та тривалість збереження збільшується в кілька разів [87].
Дуже важливо правильно розподіляти повторення у часі. Існують два способи повторення: концентрація та розподіл. За першого способу матеріал заучується за один прийом, повторення слідує одне за одним. За другого способу кожне повторення відділене від наступного певним проміжком часу. Розподілене повторення раціональніше за концентроване. Воно економить час та енергію, сприяє міцному запам'ятовуванню. Тому досвідчені педагоги повторюють з учнями навчальний матеріал протягом цілого року, а для того, щоб не знизилася активн
Особливості пам’яті молодших школярів курсовая работа. Педагогика.
Реферат: Стратегическая политика развития малого бизнеса в системе производственного предпринимательства в Российской Федерации
Контрольная работа по теме Нетяговый подвижной состав
Реферат по теме Психология личности по А. Асмолову
Эссе На Тему Прозрение Жунусова
Доклад: Состояние и перспективы океанографических исследований ВМФ
Сочинение На Основе Недоросль
Контрольная Работа 2 Обобщение И Систематизация
WOMEN AND MINORITIES
Реферат: Двойственная природа микрочастиц модели атома Бора. Скачать бесплатно и без регистрации
Контрольная Работа На Тему Микропроцессор: Назначение, Состав, Основные Характеристики
Потенциальные Каналы Утечки Информации Реферат
Реферат по теме Оценка феномена опричнины
Курсовая работа: Методика преподавания эпоса в школе на примере произведений Гоголя. Скачать бесплатно и без регистрации
Доклад по теме Мадеро, Франсиско Индалесио
Контрольная работа по теме Формирование основ патриотического воспитания у детей дошкольного возраста через реализацию проектов
Курсовая работа по теме Гражданское общество: понятие, структура, основные признаки
Реферат: Забота о ближнем. Пути и формы развития. Скачать бесплатно и без регистрации
Переливание Крови Реферат
Контрольная работа: Цель и задачи государственной системы обеспечения единства измерений
Как Оформить Реферат В Вузе
Князь Александр Невский - История и исторические личности реферат
История хирургии - Медицина реферат
Идентификация параметров осциллирующих процессов в живой природе, моделируемых дифференциальными уравнениями - Математика реферат