Особливості невербальної комунікації в професійній діяльності медпрацівників - Психология курсовая работа

Главная

Психология
Особливості невербальної комунікації в професійній діяльності медпрацівників

Розвиток знань про невербальну мову й сучасні напрямки досліджень. Структура невербального спілкування. Професійно важливі якості медичних працівників. Практичне дослідження навичок невербальної комунікації в професійній діяльності медпрацівників.


посмотреть текст работы


скачать работу можно здесь


полная информация о работе


весь список подобных работ


Нужна помощь с учёбой? Наши эксперты готовы помочь!
Нажимая на кнопку, вы соглашаетесь с
политикой обработки персональных данных

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.
Розділ І. Невербальні засоби комунікації
1.1 Розвиток знань про невербальну мову й сучасні напрямки досліджень
1.2 Структура невербального спілкування
1.3 Характеристика невербальних засобів комунікації
Розділ ІІ. Дослідження особливостей невербальної комунікації в професійній діяльності медпрацівників
2.1 Професійно важливі якості медичних працівників
2.2 Практичне дослідження навичок невербальної комунікації медпрацівників
невербальна комунікація спілкування професійна
Актуальність дослідження. Кожному з нас доводилося стикатися з елементами невербальної комунікації, оскільки це невід'ємна складова комунікативного процесу. І хоча люди з найдавніших часів знали про існування невербального спілкування, наукове дослідження цієї проблеми почалося лише наприкінці ХIХ століття. Першим серйозним дослідженням на цю тему була робота Чарльза Дарвіна «Вираження емоцій у людей і у тварин», опублікована в 1872 році. Вона стимулювала дослідження в області невербальних комунікацій. Відтоді вченими були виявлені й зареєстровані більше 1000 невербальних знаків і сигналів. А наприкінці 70-х років ХХ ст. серйозним дослідженням проблеми зайнявся Алан Піз, що є визнаним знавцем психології людського спілкування й автором методики навчання основам комунікації, що впроваджується у великому навчальному центрі «Піз Трейнінг Корпорейшен» в Австралії.
Особливістю так званої «мови тіла» є те, що її прояв обумовлений імпульсами нашої підсвідомості, і відсутність можливості підробити ці імпульси дозволяє довіряти цій мові більше, ніж звичайному мовному каналу спілкування. Психологами встановлено, що в процесі взаємодії людей від 60 до 80 комунікації здійснюється за рахунок невербальних засобів вираження, і тільки 20-40 інформації передається за допомогою вербальних. Ці дані змушують задуматися над значенням невербальних комунікацій для психології спілкування та взаєморозуміння, особливо в професійній діяльності фахівців, діяльність яких безпосередньо пов'язана з комунікацією з людьми.
Професії цього типу об'єднані в групи відповідно до різних психофізіологічних вимог, що ставляться перед працівниками. Таких груп п'ять: «Школа знань», «Культура для всіх», «Сфера обслуговування», «Служба здоров'я», «На варті закону». Сферою професійної діяльності першої групи є педагогіка, другої культура, третьої обслуговування населення, четвертої медицина, п'ятої - юриспруденція. об'єктом нашого дослідження стали медпрацівники, праця яких е особливо важливою, бо результати їхньої професійної діяльності безпосередньо пов'язані з здоров'ям та життям людей. Така відповідальність висуває особливі вимоги до професійної діяльності медпрацівників. Однак, поряд із професійними спеціальними знаннями, для досягнення максимальної ефективності у своїй роботі медичний працівник повинен добре знати і закономірності процесу комунікації, оскільки спілкування, як вербальне (словесне), так і невербальне, є специфічною рисою цієї професії.
Метою даної роботи є визначення ролі та основних особливостей і характеристик невербального спілкування в професійній діяльності медичного робітника.
Об'єкт дослідження: використання елементів невербальної комунікації в процесі міжособистісного спілкування.
Предмет дослідження: структура та складові невербального спілкування.
- зробити теоретичний аналіз літератури з даної проблеми;
- з'ясувати зміст понять “невербальна комунікація”, “структура невербального спілкування”, визначити його компоненти, види, специфіку;
- вивчити ступінь обізнаності медичних робітників про невербальне спілкування та його застосування в професійній діяльності
- розробити практичні рекомендації з удосконалення та застосування цих знань.
Структура роботи. Курсова робота складається з вступу, двох розділів, висновків та списку використаних джерел та викладена на 45 сторінках.
Розділ І. Невербальні засоби комунікації
1.1 Розвиток знань про невербальну мову та сучасні напрямки досліджень
Невербальна мова була відома й використався із давніх часів. Один з яскравих прикладів - давньогрецький театр масок, у якому зовнішньому вираженню внутрішніх станів надавалося велике значення. Знання про невербальне вираження емоцій містяться в давніх трактатах по ораторській майстерності. Немаловажну роль пози, жести й міміка грали й в античній скульптурі. У період розквіту давньогрецького театру до вивчення зовнішніх проявів внутрішніх станів людини звернувся Аристотель, присвятивши цьому свою працю "Фізіогноміка". Це стало першою спробою систематизації знань про зовнішність людини і її зв'язок з рисами характеру. Збереглися також історичні дані, що мистецтвом читати людська обличчя володіли бедуїни на Далекому Сході - це мистецтво називалося "кійяфа". У середні століття розвитком цього напрямку займався Ібн Сіна, в епоху Відродження - Леонардо да Вінчі та І. Скотт, пізніше - Ф. Бекон й один із самих помітних фізіогномістів XVI-XVIII сторіч І.Г. Лафатер. І хоча физіогноміку не можна зараховувати до системи знань, що займається невербальним поводженням як таким, вона вплинула на розвиток знань про невербальні прояви в поводженні людини.
Проблема зовнішнього вираження внутрішнього стану, а точніше, розуміння того, що ховається за тими або іншими динамічними невербальними проявами людського поводження, привертала увагу багатьох дослідників. Спробу зрозуміти й пояснити динамічні аспекти невербального поводження з наукового погляду зробив Ч. Дарвін. І хоча він був не першим ученим, що спробував зробити це (до нього були Підеріт, Дюшен, Белл, на яких посилався сам Дарвін), його робота стала своєрідною крапкою відліку в історії дослідження невербальної мови, від якої відштовхувалася більшість фахівців у цій області. В XX сторіччі вивченням невербального поводження стала займатися в основному психологія. Саме ця наука дала відповіді на багато питань, змогла класифікувати це явище, описати його найбільш повно в порівнянні зі спробами, що робилися раніше в інших областях знання.
Одне з поворотних відкриттів психології відносно невербального поводження - визнання його комунікативної функції. Російський учений С.Л. Рубінштейн сформулював твердження про те, що виразні рухи не є простим супроводом емоцій, як уважав Дарвін; вони виконують "певну актуальну функцію, а саме - функцію спілкування; вони - засіб повідомлення й впливу, вони - мова, позбавлена слова, але сповнена експресії" [25; 486].
За останні кілька десятиліть виникали різні напрямки й школи, які розвивалися, зливалися, розпадалися, а на їхньому місці виникали нові. Так, довгий час, до середини XX століття, і в західної, і в російській психології культивувався підхід до невербального спілкування як супроводу вербального ряду - паралінгвістичний підхід. У його рамках дослідників в основному цікавили такі явища, як частотний діапазон мови, гучність голосу, швидкість і тривалість мови, зміни мелодики, розподіл пауз, мовні помилки, звукові заповнення пауз (звуки типу "м-м-м" або "е-е-е"). Дослідники даного напрямку думали, що невербальне поводження "ілюструє" наші слова, допомагає краще донести до співрозмовника їхній зміст, тобто має допоміжне значення стосовно мовного поводження.
Крім паралінгвістичного, у вивченні невербального спілкування довгий час провідну роль грав лінгвоцентричний підхід, у рамках якого невербальні засоби вивчалися по образі й подобі людської мови, на основі лінгвістичних критеріїв. Психологи Е. Фейгенберг та А. Асмолов пояснюють причини домінування лінгвоцентричного підходу у вивченні невербального поводження тим, що "сучасна людина живе у світі слів, у лінгвістичному світі, а давнє висловлення "спочатку було слово" багато в чому визначає логіку досліджень у поведінкових і соціальних науках" [30; 59]. Досить показова точка зору великого лінгвіста Е. Бенвеніста, що писав, що "поза мовою є тільки неясні спонукання, вольові імпульси, що виливаються в жести й міміку" [7; 105]. Апогеєм лінгвоцентричного підходу стала лінгвістична модель, що в 60-х роках запропонував дослідник Бердвістл - один із представників школи символічного інтеракціонізму. На думку Бердвістла, символічні інтеракції між людьми містять у собі обмежений репертуар з 50-60-ти елементарних рухів, жестів і поз тіла. Поводження людини складається з кинемо-елементарних одиниць руху (як би "букв" руху тіла), точно так само як людська мова організується з послідовності слів. Саме Бердвістл першим увів поняття кінесики (знання про невербальні рухи людини в процесі спілкування), що продовжує використовуватися в психології.
У другій половині XX століття був проведений ряд досліджень мовних порушень, що виникають при локальних ушкодженнях мозку - афазіях. Психологами Келманом, Россі й Валенстайном були отримані результати, які явно вказували на те, що багато людей з порушеннями мови зберігають здатність пізнавати пантоміму. Отже, був зроблений висновок, що хоча порушення мови й упізнання пантоміми можуть іноді корелювати один з одним, але являють собою явища різного походження. Це говорить про те, що фізіологічно невербальний канал передачі інформації може існувати автономно від мовного. Ці дослідження похитнули позиції прихильників паралінгвістичного й лінгвоцентричного підходів.
Сильним аргументом проти лінгвоцентричного підходу стали дослідження американського психолога П. Екмана, що довго займався вивченням універсальності основних людських емоцій (щастя, подив, страх, гнів, відраза й смуток) поза залежністю від культурних розходжень і рівня цивілізованості людини, Екман провів безліч досліджень і прийшов до висновку, що практично в усім світі люди однаково виражають й інтерпретують ці емоції.
Нарешті, американський дослідник Р. Харрісон вніс визначеність у статус невербальної мови. Результати його робіт показали, що вербальна мова має наступні характеристики - дискретність, довільність, визначеність, у той час як невербальна мова має прямо протилежні характеристики - континуальність, мимовільність, імовірнісне походження. На підставі цього Харрісон зробив висновок, що значна частина невербальних текстів взагалі не може бути переведена в код якої-небудь мови без істотної втрати їхнього змісту для партнерів [24].
Після серії досліджень у цій області західні вчені відмовилися від лінгвоцентричного й паралінгвістичного підходів у вивченні невербального поводження. З цього моменту (40-70-і роки) зароджується діяльнісний підхід, суть якого в тім, що невербальна комунікація являє собою безпосередній канал передачі особистісних змістів. Зараз діяльнісний підхід перетворився в напрямок, що сучасні психологи називають особистісним підходом. У його рамках невербальне спілкування виступає формою існування, розвитку, а також способом цілеспрямованого формування особистості як індивідуальності й суб'єкта спілкування в соціумі [16]. Таким чином, ще одним важливим досягненням психології можна вважати включення соціального контексту у вивчення невербального поводження. Однак деякі психологи дотепер дотримуються у своїх роботах паралінгвістичного або лінгвоцентричного підходу у вивченні невербальної мови.
По мірі появи нових досліджень виявилося, що отриманої інформації досить багато, але вона розрізнена. Крім того, у психології процес формування понятійного апарата дотепер не завершений. Зложилася безліч термінів, які розуміються по-різному (невербальне спілкування, невербальне поводження, невербальні комунікації, невербальні інтеракції, мова тіла і т.п. Але останнім часом спостерігається прагнення до інтеграції різних підходів. На думку сучасних фахівців, можна говорити про появу "психології невербального спілкування" як області психологічних знань, що акумулює в собі різні школи, підходи й теорії.
Різними психологами робляться спроби розробити понятійний апарат, одна з найбільш удалих термінологічних систем запропонована російським психологом В. Лабунськой.
Невербальне спілкування - найбільш широке й абстрактне поняття. Невербальне спілкування - це засіб передачі інформації, організації взаємодії, формування власного образа, партнера, здійснення впливу на іншу людину невербальними засобами. Невербальне спілкування в розумінні соціальної психології спричиняє зміни в когнітивній й емоційній сфері особистості, в області відносин і взаємин, у формах поводження й способах звертання до інших людей.
Невербальне поводження - включене в поняття невербального спілкування. Його характеризують цілісність, або континуальність, мимовільність і варіабельність. Дуже важливою характеристикою є мимовільність, що має на увазі неусвідомлене використання невербальних символів, що формують імпліцитні, тобто сховані комунікації.
Невербальні комунікації - дане поняття включене в поняття невербального поводження. Під невербальними комунікаціями розуміється "система невербальних символів, знаків, кодів, що використовуються для передачі повідомлення з великим ступенем точності, що у тому або іншому ступені відчужена і незалежна від психологічних і соціально-психологічних якостей особистості, що має досить чітке коло значень і може бути описана як лінгвістична знакова система" [15; 16]. Іншими словами, це в основному довільні жести, рухи тіла, пози, які прийняті в конкретному соціумі й можуть варіюватися залежно від культурного середовища або місця проживання (наприклад, жести вітання). Основними характеристиками невербальних комунікацій, що відрізняють їх від невербального поводження, є довільність, дискретність й інваріантість.
Невербальна інтеракція - одиниця невербального спілкування, одинична взаємодія в процесі невербального спілкування, що, у свою чергу, характеризується довжиною в часі. В основі невербальної інтеракції "лежать механізми узгодження, підстроювання, переносу програм невербального поводження" [16; 17]. Невербальна інтеракція - це обмін програмами невербального поводження або невербальної комунікації й одночасно результат даного обміну.
Слід зазначити, що основними заслугами психології можна вважати відкриття й вивчення комунікативної функції невербальної мови, визнання невербальної мови самостійним явищем, що існує поза залежністю від вербальної, а також розвиток досліджень соціальних аспектів невербального спілкування. Знання про невербальне поводження використовуються й розвиваються багатьма розділами психології - гендерною, дитячою психологією, психолінгвістикою, психологією утрудненого спілкування, патопсихологією; а також в інших науках й областях знань - культурології, етнографії, кримінології, антропології, філології. Знання про невербальну мову стали активно використовувати в багатьох прикладних областях бізнесу - рекламі, менеджменті, діловому спілкуванні, веденні переговорів, керуванні персоналом. Цій темі присвячуються спеціальні тренінги й безліч книг.
Отже, наробітки в області невербального поводження являють собою досить розрізнену картину. Кожна окрема область знань спочатку запозичила вже накопичені знання про невербальну мову, а потім розвивала й доповнювала їх у відповідності зі своїми потребами.
1.2 Структура невербального спілкування
Незважаючи на достатню кількість досліджень, присвячених спілкуванню, у наш час відсутній єдиний підхід до визначення й характеристики цього феномена. Серед дослідників існують різні точки зору на сутність, функції й інші стани спілкування. Одні автори визначають спілкування як комунікацію, комунікативний процес (Р.А. Максимова, Б.А. Родимов, Н. Віннер й ін.) або обмін інформацією (Осгуда). Інші дослідники (А.А. Леонтьєв та ін.) уважають спілкування одним з видів діяльності з усіма компонентами, властивими діяльності взагалі. Треті думають, що спілкування може існувати в різний формах: у своїй вихідній формі, у формі спільної діяльності, у формі спілкування мовного або уявного (А.Н. Леонтьєв, Г.М. Андрєєва й ін.).
Інші дослідники (Ломов, Ананьєв) вважають спілкування специфічною людською активністю поряд з деятельностью и пізнанням. Всі ці підходи відбивають багатоплановість, складність такого феномена як спілкування.
Спілкування, будучи складним соціально-психологічним процесом взаєморозуміння між людьми, здійснюється по наступним основним каналам:
- мовний - вербальний (від лат. verbalis - усний, словесний);
Невербальне спілкування - це засіб передачі інформації, організації взаємодії, формування власного образа, партнера, здійснення впливу на іншу людину невербальними засобами. Невербальне спілкування в розумінні соціальної психології спричиняє зміни в когнітивній й емоційній сфері особистості, в області відносин і взаємин, у формах поводження й способах звертання до інших людей.
На перший погляд може здатися, що невербальні засоби не настільки важливі, як словесні. Але це далеко не так. А. Піз у своїй книзі "Мова тіла" приводить дані, отримані А. Мейєрабіаном, згідно з якими передача інформації відбувається за рахунок вербальних засобів (тільки слів) на 7%, звукових засобів (включаючи тон голосу, інтонації звуку) - на 38%, а за рахунок невербальних засобів - на 55%. До таких же висновків прийшов і професор Бердвіссл, що встановив, що словесне спілкування в бесіді займає менш 35%, а більше 65% інформації передається за допомогою невербальних засобів.[23; 63].
І це саме та частина комунікації, що ми не усвідомлюємо, але яка є головною в будь-якому спілкуванні.
Між вербальними й невербальними засобами спілкування існує своєрідний поділ функцій: по словесному каналу передається чиста інформація, а по вербальному - відношення до партнера по спілкуванню.
Розглянемо більш докладно структуру невербального спілкування, представлену В.А. Лабунскою [15].
Невербальне поводження містить у собі чотири основні системи відбиття невербального поводження людини:
В акустичну систему входять такі невербальні структури, як екстралінгвістика (подихи, кашель, паузи в мови, сміх і т.п.) і просодика (темп мови, тембр, гучність і висота голосу).
В оптичну систему включена кінесика, що у свою чергу містить у собі експресію людини, авербальне поводження (стукіт, скрип) і контакт очей. Експресія також ділиться на виразні рухи (пози, жести, міміка, хода і т.п.) і фізіогноміку (будова тіла, обличчя і т.д.).
Тактільно-кінестезичну систему становить такесика, що описує статичні й динамічні дотики людей друг до друга в процесі спілкування (рукостискання, поцілунки, поплескування і т.п.).
Нарешті, олъфакторна система містить у собі запахи тіла людини, косметичних засобів і т.п.
На додаток до описаної структури необхідно згадати таке явище, як проксемика, що з якихось причин не ввійшло в наведену структуру. Проксемика, або просторова психологія - термін антрополога Е. Холла, що першим провів детальний аналіз закономірностей просторової організації спілкування, впливу відстані між людьми і їхньої орієнтації в просторі на характер міжособистісних відносин. Проксемика містить у собі такі аспекти, як відстань між співрозмовниками, орієнтація корпуса кожного зі співрозмовників щодо друг друга і т.п. На думку деяких учених, проксемика входить в оптичну систему відображення невербального поводження поряд з кінесикою.
1.3 Загальна характеристика невербальних засобів комунікації
Невербальне поводження людини нерозривно пов'язане з її психічними станами й служить засобом їхнього вираження. У процесі спілкування невербальне поводження виступає об'єктом тлумачення не саме по собі, а як показник схованих для безпосереднього спостереження індивідуально-психологічних і соціально-психологічних характеристик особистості. На основі невербального поводження розкривається внутрішній мир особистості, здійснюється формування психічного змісту спілкування й спільної діяльності. Люди досить швидко навчаються пристосовувати своє вербальне поводження до обставин, що змінюються, але мова тіла виявляється менш пластичною.
У соціально-психологічних дослідженнях розроблені різні класифікації невербальних засобів спілкування, до яких відносять всі рухи тіла, інтонаційні характеристики голосу, тактильний вплив, просторову організацію спілкування. Розглянемо основні невербальні засоби спілкування. Найбільш значимі невербальні засоби - кинестично-зорово сприймані рухи іншої людини, що виконують виразно-регулятивну функцію в спілкуванні. До них відносяться виразні рухи, що проявляються в позі, міміці, погляді, ході.
Таблиця 1. Невербальні засоби спілкування
Особлива роль у передачі інформації віднадиться міміці - рухам м'язів обличчя, що недарма називають дзеркалом душі. Дослідження показали, що при нерухомому або невидимому обличчі лектора губиться до 10-15% інформації. Головною характеристикою міміки є її цілісність і динамічність. Це означає, що в мімічному вираженні шести основних емоційних станів (гніву, радості, страху, страждання, подиву й відрази) всі рухи м'язів обличчя координовані.
Дослідження психологів показали, що всі люди незалежно від національності й культури, у якій вони виросли, з достатньою точністю й погодженістю інтерпретують ці мімічні конфігурації як вираження відповідних емоцій. І хоча кожна міна є конфігурацією всього обличчя, проте основне інформативне навантаження несуть брови й область навколо рота (губи). Так, випробуваним пред'являлися малюнки осіб, де варіювалися тільки положення брів і губ. Погодженість оцінок випробуваних була дуже велика - упізнання емоцій було майже стовідсотковим. Найкраще впізнаються емоції радості, подиву, відрази, гніву, складніше - емоції суму й страху.
З мімікою дуже тісно пов'язані погляд, або візуальний контакт, що становить винятково важливу частину спілкування. Спілкуючись, люди прагнуть до обопільності й відчувають дискомфорт, якщо міміка відсутня.
Американськими психологами Р. Екслайном і Л. Вінтерсом було показано, що погляд пов'язаний із процесом формування висловлення й труднощами цього процесу. Коли людина тільки формує думку, вона найчастіше дивиться убік ("у простір"), коли думка повністю готова, - на співрозмовника. Якщо мова йде про складні речі, на співрозмовника дивляться менше, коли труднощі переборюються, - більше. Взагалі ж той, хто в цей момент говорить, менше дивиться на партнера - тільки щоб перевірити його реакцію й зацікавленість. Слухаючий же більше дивиться убік мовця й "посилає" йому сигнали зворотного зв'язку.
Візуальний контакт свідчить про розташування до спілкування. Можна сказати, що якщо на нас дивляться мало, те ми маємо всі підстави думати, що до нас або до того, що ми говоримо й робимо, ставляться погано, а якщо занадто багато, те це або рід виклику нам, або гарне до нас відношення.
За допомогою очей передаються самі точні сигнали про стан людини, оскільки розширення й звуження зіниць не піддається свідомому контролю. При постійному висвітленні зіниці можуть розширюватися або звужуватися залежно від настрою. Якщо людина збуджена або зацікавлений чимось або перебуває в піднятому настрої, його зіниці розширюються чотири рази проти нормального стану. Навпаки, сердитий, похмурий настрій змушує зіниці звужуватися. Таким чином, не тільки експресія обличчя несе інформацію людині, але і її погляд. Хоча обличчя, по загальній думці, є головним джерелом інформації про психологічні стани людини, воно в багатьох ситуаціях набагато менш інформативно, чим її тіло, оскільки мімічні вираження обличчя свідомо контролюються в багато разів краще, ніж рухи тіла.
При певних обставинах, коли людина, наприклад, хоче сховати свої почуття або передає свідомо помилкову інформацію, обличчя стає малоінформативним, а тіло - головним джерелом інформації для партнера. Тому в спілкуванні важливо знати, яку інформацію можна одержати, якщо перенести фокус спостереження з обличчя людини на її тіло і її рухи, тому що жести, пози, стиль експресивного поводження містять дуже багато інформації.
Інформацію несуть такі рухи людського тіла, як поза, жест, хода. Поза - це положення людського тіла, типове для даної культури, елементарна одиниця просторового поводження людини. Загальна кількість різних стійких положень, які здатні прийняти людське тіло, близько 1000. З них у силу культурної традиції кожного народу деякі пози забороняються, а інші - закріплюються. Поза наочно показує, як дана людина сприймає свій статус стосовно статусу інших присутніх осіб. Особи з більше високими статусами приймають більше невимушені пози, чим їхні підлеглі.
Одним з перших вказав на роль тіла людини як одного з невербальних засобів спілкування психолог А.Шефлен. У подальших дослідженнях, проведених В. Шюбцем, було виявлено, що головний значеннєвий зміст пози складається в розміщенні індивідом свого тіла стосовно співрозмовника. Це розміщення свідчить або про закритість, або про розташування до спілкування [16].
Показjdо, що "закриті" пози (коли людина якось намагається закрити передню частину тіла й зайняти якнайменше місця в просторі; "наполеонівська" поза стоячи: руки, схрещені на груди, і сидячи: обидві руки впираються в підборіддя s т.п.) сприймаються як пози недовіри, незгоди, протидії, критики. "Відкриті" же пози (стоячи: руки розкриті долонями нагору, сидячи: руки розкинуті, ноги витягнуті) сприймаються як пози довіри, згоди, доброзичливості, психологічного комфорту.
Є пози, що читаються ясно: поза роздуму (поза роденівського мислителя), пози критичної оцінки (рука під підборіддям, вказівний палець витягнутий до скроні). Відомо, що якщо людина зацікавлена в спілкуванні, вона буде орієнтуватися на співрозмовника й нахилятися в його сторону, якщо не дуже зацікавлена, навпаки, орієнтуватися убік і відкидатися назад. Людина, що бажає заявити про себе, "поставити себе", буде стояти прямо, у напруженому стані, з розгорнутими плечима, іноді впершись руками в стегна; людина ж, якій не потрібно підкреслювати свій статус і положення, буде розслаблена, спокійна, перебувати у вільній невимушеній позі.
Практично всі люди вміють добре "читати" пози, хоча, звичайно, далеко не завжди розуміють, як вони це роблять. Так само легко, як і поза, може бути зрозуміле й значення жестів, тих різноманітних рухів руками й головою, зміст яких зрозумілий для сторін, що спілкуються.
Про ту інформацію, що несе жестикуляція, відомо досить багато. Насамперед важлива кількість жестикуляції. Як би не відрізнялися різні культури, скрізь разом зі зростанням емоційної збудженості людини, її схвильованості росте інтенсивність жестикуляції, як і при бажанні досягти більше повного розуміння між партнерами, особливо якщо воно чомусь утруднено.
Конкретний зміст окремих жестів різний у різних культурах. Однак у всіх культурах є подібні жести, серед яких можна виділити:
* комунікативні (жести вітання, прощання, залучення уваги, заборон, задовільні, негативні, питальні і т.д.);
* модальні, тобто ті, що виражають оцінку й відношення (жести схвалення незадоволення, довіри й недовіри, розгубленості і т.п.);
* описові жести, що мають зміст тільки в контексті мовного висловлення.
У процесі спілкування не потрібно забувати про конгруентність, тобто збіг жестів і мовних висловлень. Мовні висловлення й жести, що їх супроводжують, повинні збігатися. Протиріччя між жестами й змістом висловлень є сигналом неправди.
І нарешті, хода людини, тобто стиль пересування, по якій досить легко можна розпізнати її емоційний стан. Так, у дослідженнях психологів випробувані з великою точністю дізнавалися по ході такі емоції, як гнів, страждання, гордість, щастя. Причому, виявилося, що найважча хода при гніві, найлегша - при радості, млява, пригноблена хода - при стражданнях, найбільша довжина кроку - при гордості.
Зі спробами знайти зв'язок між ходою і якістю особистості справа складніша. Висновки про те, що може виражати хода, робляться на основі зіставлення фізичних характеристик ходи і якостей особистості, виявлених за допомогою тестів.
Наступні види невербальних засобів спілкування пов'язані з голосом, характеристики якого створюють образ людини, сприяють розпізнанню її станів, виявленню психічної індивідуальності. Характеристики голосу відносять до просодичних і екстралінгвістичних явищ.
Просодика - це загальна назва таких ритміко-інтонаційних сторін мови, як висота, гучність голосового тону, тембр голосу, сила наголосу.
Екстралінгвістична система - це включення в мову пауз, а також різного роду психофізіологічних проявів людини: плачу, кашлю, сміху, подиху і т.д. Просодичними й екстралінгвістичними засобами регулюється потік мови, заощаджуються язикові засоби спілкування, вони доповнюють, заміщають і передбачають мовні висловлення, виражають емоційні стани. Ентузіазм, радість і недовіра звичайно передаються високим голосом, гнів і страх - теж досить високим голосом, але в більше широкому діапазоні тональності, сили й висоти звуків. Горе, сум, утому звичайно передають м'яким і приглушеним голосом зі зниженням інтонації до кінця фрази. Швидкість мови також відбиває почуття: швидка мова - схвильованість або стурбованість; повільна мова свідчить про пригноблений стан, горе або утому.
Отже, потрібно вміти не тільки слухати, але й чути інтонаційний лад мови, оцінювати силу й тон голосу, швидкість мови, які практично дозволяють виражати наші почуття, думки, вольові устремління не тільки поряд зі словом, але й поза нього, а іноді й всупереч йому.
Більше того, добре підготовлена людина може по голосу визначити, який рух відбувається в момент проголошення тієї або іншої фрази, і навпаки, спостерігаючи за жестами в ході мови, можна визначити, яким голосом говорить людина. Тому не потрібно забувати, що іноді жести й рухи можуть суперечити тому, що повідомляє голос. Отже, необхідно контролювати даний процес і синхронізувати його.
До такесичних засобів спілкування відносяться динамічні дотики у формі рукостискання, поплескування, поцілунку. Доведено, що динамічні дотики є біологічно необхідною формою стимуляції, а не просто сентиментальною подробицею людського спілкування. Використання людиною в спілкуванні динамічних доторкань визначається багатьма факторами. Серед них особливу силу мають статус партнерів, вік, стать, ступінь їхнього знайомства. Рукостискання, наприклад, діляться на три типи: домінуюче (рука зверху, долоня розгорнута вниз), покірне (рука знизу, долоня розгорнута нагору) і рівноправне. Такий такесичний елемент, як поплескування по плечу, можливе за умови близьких відносин, рівності соціального стану людей, що спілкуються. Та
Особливості невербальної комунікації в професійній діяльності медпрацівників курсовая работа. Психология.
Реферат Про Профессию Учителя
Дневник Практики В Летний Период Доу
Сочинение О Пушкине 6 Класс По Литературе
Сочинение На Тему Добро 7 Класс
Ответ на вопрос по теме Ответы на билеты по биологии за 11 класс
Контрольная Работа 9 Класс Дудницын
Рекс Стаут Полное Собрание Сочинений
Реферат На Тему Кадыр Мырзалиев
Положение О Защите Диссертаций
Реферат: Рекреационное хозяйство Украины. Скачать бесплатно и без регистрации
Дипломная работа: Совершенствование системы управления персоналом . Скачать бесплатно и без регистрации
Курсовая работа: Рабочая сила в отраслях экономики
Психологические Факторы Профессиональной Адаптации Реферат
Виктория Владимировна Ощепкова Диссертация
Реферат по теме Религиозный фундаментализм, экстремизм, терроризм. Что является угрозой?
Дипломная работа по теме Сопряженные задачи переноса и диффузии в проблеме оценки и прогноза состояния окружающей среды
Контрольная работа: Местные органы управления Великого княжества Литовского
Контрольная Работа Номер 1 Алгебра 10 Класс
Курсовая работа по теме Анализ производственно-хозяйственной деятельности буровой организации ООО "БурКан"
Конструкция насадочных абсорберов
Анализ законодательства Москвы о благоустройстве городской территории - Государство и право курсовая работа
Развитие жанра антиутопии в романе Е.И. Замятина "Мы", показ судьбы личности в тоталитарном государстве - Литература презентация
Правовые основы функционирования суверенных фондов благосостояния в Российской Федерации - Государство и право контрольная работа