Особливості джерел трудового права України - Государство и право курсовая работа

Главная

Государство и право
Особливості джерел трудового права України

Історія розвитку законодавства України про працю. Сутність і поняття джерел трудового права, їх класифікація і характеристика: Конституція України, міжнародні правові акти, кодекс законів, підзаконні акти, локальні правові норми та угоди у сфері праці.


посмотреть текст работы


скачать работу можно здесь


полная информация о работе


весь список подобных работ


Нужна помощь с учёбой? Наши эксперты готовы помочь!
Нажимая на кнопку, вы соглашаетесь с
политикой обработки персональных данных

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.

Міністерство освіти і науки України
Київський національний торговельно-економічний університет
Спеціальність 060101 «Правознавство»
Особливості джерел трудового права України
Розділ 1. Сутність джерел трудового права України
1.1 Поняття джерел Трудового права та їх класифікація
1.2 Історія розвитку трудового законодавства України
1.3 Єдність і диференціація законодавства про працю України
Розділ 2. Характеристика окремих видів джерел трудового права України
2.1 Конституція України як основне джерело Трудового права України
2.2 Міжнародні правові акти про працю як джерела трудового права України
2.3 Кодекс законів про працю України та інші загальні та спеціальні законодавчі акти про працю
2.4 Підзаконні акти, що регулюють відносини у сфері праці
2.5 Соціально-партнерські угоди та локальні правові норми як джерела Трудового права України
Право завжди має бути вираженим у певній змістовій формі, тобто вміщувати певний текст, викладений юридичною мовою. Якщо норма не вміщена в певній формі, то вона залишається нормою поведінки, а не нормою права. Під формою права розуміють спосіб зовнішнього оформлення правових норм, який засвідчує їхню державну загальнообов'язковість, тобто це способи, форми вираження і закріплення волі держави.
Таким чином, об'єктом дослідження моєї роботи є особливі аспекти, що притаманні джерелам трудового права України і все, що з цього випливає.
Однак, переді мною, відповідно до теми курсової роботи, стоїть завдання дослідити конкретно, що являють собою джерела Трудового права України, їх класифікація, які проблеми і перспективи існують на даний час у правовому регулюванні праці. Актуальність теми є очевидною.
Так як сутність джерел трудового права України є прямим відображенням матеріальних умов життя нашого суспільства, та, якщо змінюються умови життя, то змінюються й джерела трудового права. Особливо це проявляється в сучасних умовах, коли змінюються виробничі відносини й форми власності, роздержавлюються підприємства, що спричинює зміну на них трудових відносин.
Метою моєї курсової роботи є вивчення і висвітлення думок науковців, що стосуються джерел трудового права України, тобто, оцінка масштабів досліджуваності даного питання. Окрім того, за мету ставлю перед собою проаналізувати шлях розвитку законодавства України про працю, дослідити окремі особливості джерел трудового права, зокрема питання, що стосується єдності і диференціації законодавства України про працю.
України вступила на шлях ринкових перетворень (вступила і зупинилась, бо ровесники України по незалежності - країни Прибалтики - не на один рівень випередили нас). Бажання вступити якнайшвидше до ЄС, НАТО, торговельних організацій вимагає швидкого змінення законодавства і піднесення його до високого рівня. Для цього ми крадемо норми права у провідних країн і у вигляді нормативних актів впроваджуємо їх у своїй державі, не думаючи про те, що вони можуть не вкорінитись у нашій державі по тій причині, що вони не «наші» і не виникли в результаті еволюції розвитку України. Такими джерелами ми тільки калічимо економіку і інші суспільні відносини. Та як би там не було, виникають нові суспільні відносини, які вимагають нових моделей правового регулювання. І потрібно докласти терпіння і розуму, щоб створити ефективне джерело їх регулювання. Саме через такі обставини вносяться зміни до трудового законодавства та його джерел з метою врахування їх відповідності ринковим умовам господарювання. З'являються нові джерела трудового права, скасовуються або доповнюються чи змінюються застарілі. Такі моменти і визначають актуальність дослідження питань, пов'язаних із джерелами трудового права України.
Один із підрозділів моєї курсової роботи стосується міжнародних актів про працю. Це питання досить важливе і обширне, проте я вирішив висвітлити його разом із іншими джерелами трудового права, яких я характеризуватиму у другому розділі своєї курсової роботи.
Основне джерело трудового права України - КЗпП був прийнятий ще у 1971 році. Зараз він на третину змінений, і через ряд об'єктивних причин потребує заміни на новий. Ще в середині 90 - х років двадцятого століття було створено проект нового Кодексу України про працю, який мав би замінити діюче кодифіковане законодавство про працю. Дане питання я вважаю проблемою і постараюсь торкнутись її у другому розділі своєї курсової роботи.
Це, а також поняття джерел трудового права, їх види, форми вираження і особливості регулювання праці деяких категорій працівників (єдність і диференціація законодавства України про працю) та ряд інших питань поступово, одне за одним я постараюсь розкрити у своїй курсовій роботі. Сподіваюсь, що проблем на даному шляху не виникатиме.
РОЗДІЛ 1. СУТНІСТЬ ДЖЕРЕЛ ТРУДОВОГО ПРАВА
1.1 Поняття джерел Трудового права України та їх класифікація
Суспільні відносини, пов'язані з використанням праці, вимагають належного правового регулювання. Таке регулювання здійснюється через прийняття відповідних правових норм. Вони знаходять своє вираження у формі державних актів органів законодавчої влади, актів вищих органів управління, котрі видають їх у межах своєї компетенції, локальних нормативних актів, що видаються на конкретному підприємстві, в установі, організації. Форма виразу правових норм найбільшою мірою залежить від важливості суспільних відносин, що регулюються ними, а також це залежить і від компетенції органу, який створює відповідні норми.
У науковій та навчальній літературі джерела права розглядають переважно як зовнішню форму функціонування права, ту оболонку, без якої неможливе існування правової норми. П.Д. Пилипенко Трудове право України: Навч. Посібник. - К.: „Ін'юре”, 2003., С. 98. Крім формального, термін „джерело права” застосовується і у значенні матеріального джерела права. Під матеріальним джерелом права розуміють причини утворення права, тобто, все те, що згідно з відповідним підходом породжує (формує) позитивне право: ті чи інші матеріальні і духовні фактори, суспільні відносини, природа людини, природа речей, божественний чи людський розум тощо. Трудове право України: Підручник/За ред. Н.Б. Болотіної, Г.І. Чанишевої. - К.: „Знання”, 2000.,С. 61.
У формальному значенні під джерелом трудового права розуміється результат діяльності правотворчих органів, а також результат сумісної діяльності працівників і роботодавців по створенню норм праці.
Відомий вчений - науковець Д.О. Карпенко вважає, що „сутність джерел трудового права України є прямим відображенням матеріальних умов життя нашого суспільства. Тому, якщо змінюються умови життя, то змінюються і джерела трудового права. Особливо це проявляється в сучасних умовах, коли змінюються виробничі відносини і форми власності, роздержавлюються підприємства, що спричинює зміну на них трудових відносин.”
Так, розвал Російської імперії, проголошення на її місці суверенних і незалежних республік, узаконення різних форм власності, ринкові відносини, - усі ці фактори обумовили процес удосконалення трудового права і трудового законодавства, викликали необхідність створення нової моделі системи юридичних джерел. В Україні започатковано проведення правової реформи і, у зв'язку з цим, виникає складна система юридичних джерел, притаманна різним правовим системам: зберігається спадковість романо - германської та радянської правових систем, певною мірою впроваджуються риси англійської та американської правових систем.
Трудове право, так як регулює суспільні трудові відносини, має соціальний характер. Як соціальне право воно є сукупністю правил соціального захисту людей, що визначаються матеріальним достатком суспільства. Тому джерела трудового права України можна визначити як спосіб вираження норм права, що приймаються компетентними органами держави і призначені регулювати трудові відносини в процесі застосування праці і соціального захисту людей праці.
Джерела законодавства носять об'єктивний характер і їм притаманні такі ознаки:
Система юридичних джерел побудована на принципах ієрархії і являє вона собою порядок розміщення джерел права і законодавства в системі залежно від юридичної сили, що зводиться до таких принципів:
· відмінності конституційного і законодавчого регулювання;
· пріоритет актів законодавчої влади перед актами виконавчої та судової влади;
· перевага актів вищих органів у порівнянні з нижчими органами;
· наявність первинних і вторинних актів;
· відповідність локальних актів державно - правовим актам;
· можливість зупинення і скасування неправомірних актів.
Місце того чи іншого джерела в системі джерел права визначається в залежності від місця відповідного органу в ієрархії державних органів влади і управління.
В Україні Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони і інші нормативно - правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції є нормами прямої дії. Ст.8 Конституція України // Відомості Верховної Ради України. - 1996. - № 30. - ст. 141.
Оскільки трудове право - це система правових норм, то для кращого їх засвоєння потрібно класифікувати джерела трудового права. Класифікація джерел трудового права може бути проведена за найрізноманітнішими критеріями.
Якщо брати до уваги те, що джерело трудового права є формою вираження трудового законодавства у відповідному нормативному акті, то такі нормативні акти за змістом можуть бути двох видів:
1) що містять лише норми трудового права, наприклад Кодекс законів про працю України;
2) що містять норми різних галузей права, у тому числі трудового (їх називають комплексними), наприклад Закон України "Про приватизацію державного майна".
З огляду на загальну теорію національного права України можна стверджувати, що джерела трудового права можуть мати нормативний і ненормативний характер. Наприклад, укази Президента України про персональне нагородження орденом Ярослава Мудрого або присвоєння почесного звання "Заслужений працівник науки" - це правові акти правозастосовчого характеру, у той час як Указ Президента України від 26 квітня 1995 р. "Про запровадження на території України регіональних графіків початку робочого дня" є нормативним актом трудового права.
Класифікацію також можна виконувати:
б) за системою трудового права відповідно до його інститутів;
в) за органами, які приймають нормативні акти;
д) за формою і сферою дії правового акта.
За юридичною силою джерела трудового права поділяються на Конституцію України, акти міжнародного регулювання праці (ратифіковані Україною), закони, підзаконні нормативно-правові акти, акти соціального партнерства, акти місцевих органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування, локальні нормативно - правові акти. Класифікація за цим критерієм дає змогу повніше з'ясувати характерні ознаки і особливості джерел трудового права.
Серед законів при цьому можна виділяти: загальні та спеціальні. Окремо виділяють такий спеціалізований кодифікований закон як Кодекс законів про працю.
Джерела трудового права класифікуються також згідно з його системою та інститутами. Так, закони України про працю можуть бути кодифікованими (наприклад КЗпП України) і поточними, що стосуються окремих інститутів трудового права (Закон України "Про колективні договори і угоди" від 1 липня 1993 р., Закон України "Про відпустки" від 15 листопада 1996 р. та інші).
Якщо ж класифікувати закони як джерела трудового права згідно з його системою (загальною і особливою), то слід виділяти джерела, що належать як до загальної частини, так і до всіх інститутів особливої частини трудового права (Конституція України і КЗпП України).
Ієрархія законодавчих джерел базується на підпорядкованості органів, що приймають акти. Саме тому місце органу в ієрархії державних органів влади і управління визначає місце того чи іншого джерела у системі джерел Трудового права України. Джерела трудового права класифікуються також за органами, які їх ухвалюють. Розрізняють норми, що приймаються вищими органами законодавчої влади України (закони, постанови), Президентом України (укази, розпорядження), а також вищим органом виконавчої влади - Кабінетом Міністрів України (постанови і розпорядження); норми центральних органів державного управління (Міністерства праці та соціальної політики України та інших міністерств і відомств України); норми органів державної влади та управління Автономної Республіки Крим; норми, що приймаються органами місцевого самоврядування.
За ступенем узагальнення джерела трудового права поділяються на кодифіковані, поточні і комплексні, що охоплюють різні інститути трудового права. Джерела трудового права можна класифікувати також за формою і сферою їх дії.
За формою джерела трудового права поділяються на такі: а) закони; б) укази; в) розпорядження; г) постанови; д) правила; е) положення; є) рішення; ж) накази; з) рекомендації; и) роз'яснення та інші форми вираження нормативного акта.
За сферою дії джерела трудового права класифікуються на такі:
· загальнореспубліканські - КЗпП України, Основи законодавства України про охорону здоров'я;
· міжгалузеві (правила, стандарти з охорони праці);
· обласні та Автономної Республіки Крим;
· місцеві (локальні) у межах конкретного підприємства.
За видами відносин, що регулюються, джерела трудового права можна поділити на такі, що регулюють трудові відносини, і на ті, що забезпечують регулювання відносин, тісно пов'язаних з трудовими.
У літературі визнають також традиційні й нетрадиційні джерела трудового права. До традиційних відносяться: Кодекс законів про працю України, Закон України "Про оплату праці" та інші. Приналежність таких актів до джерел трудового права видно вже з їх назви. Разом з тим окремі нормативні положення, що є джерелами трудового права, містяться в нормативно-правових актах, які відносяться до джерел іншої галузі права. Наприклад, у Законах України "Про власність", "Про приватизацію державного майна", які за галузевою приналежністю є актами цивільного права, містяться норми, що відносяться до трудового права.
Деякі автор вважають, що окрему групу джерел Трудового права України становлять керівні роз'яснення Верховного Суду України в особі його пленуму. Я особисто є противником даного твердження. І пояснення цьому дуже просте і, головне, випливає з теорії права. Справа в тому, що керівні роз'яснення Верховного Суду України не замінюють і не змінюють закон, а носять допоміжний характер.
1.2 Історія розвитку трудового законодавства України
У складі Російської імперії в Україні діяло виключно російське законодавство. Україна не мала своїх законодавчих чи державних органів. Лише внаслідок лютневої революції, коли імператор Микола II відмовився від престолу, Україна одержала можливість започаткувати свою державність.
Україна відстоювала автономію. Українці пропонували створити федерацію рівних і вільних народів. Але протилежні сторони не підтримували таких положень.
В III-му Універсалі Центральна Рада декларувала, що праця робітників Української Народної Республіки має бути негайно упорядкована. На території Народної Республіки України встановлюється на всіх підприємствах вісім годин праці. Тяжкий час і грізний час... вимагає доброго упорядкування виробництва, рівномірного розподілення продуктів споживання і кращої організації праці. І через те приписано Генеральному секретаріату праці разом з представниками від виробництва встановити державний контроль над продукцією на Україні, пильнуючи інтересів як України, так і цілої Росії.
11-14 липня 1917 р. відбувся І Всеукраїнський робітничий з'їзд, який прийняв «Резолюцію в справі робітничої політики». Однією з пропозицій Резолюції було створення Генерального секретаріату праці, якому надавалось право регулювати обставини праці та взаємини між працею і капіталом. У програмній декларації Генерального секретаріату, оприлюдненій 12 жовтня 1917 р., наголошувалося, що секретарство праці зобов'язувалося докласти усіх зусиль для того, щоб якнайповніше упорядкувати робітничу справу на Україні. Особлива увага зверталася на регулювання праці у хліборобстві і сільськогосподарській промисловості. З метою закріплення за робочим людом революційних здобутків, проектувалося заснувати палати праці та промислові суди, проводити в життя нове законодавство: для регулювання ринку робочої сили намічалося заснування мережі бірж праці з крайовою біржею на чолі.
Центральна Рада постановою від 25 листопада 1917 р. залишила чинними всі закони Російської імперії, які діяли на території України до 27 жовтня 1917 p., аж до створення спеціальних українських законів.
Таким чином, в Україні поряд з іншими законами Російської імперії залишився чинним закон Тимчасового уряду від 22 червня 1917 р. «Про порядок розвитку та прикладення діючих законів про охорону праці». З проголошенням Української Народної Республіки Україна набула таку важливу ознаку державності, як право видавати закони. В органах праці республіки повільно, але велася робота по розробці українського законодавства щодо регулювання праці.
В архівах відклалися як законопроекти, так і затверджені закони, які мали регулювати соціально-економічні відносини в державі. 28 листопада 1917 р. було ухвалено закон «Про робітничі комітети». На початку 1918 р. Центральна Рада видала закони «Про фабрично-заводські комітети», «Про примирні камери», «Про заміну Положення про забезпечення працівників на випадок хвороби», «Про біржі праці», «Про місцеві комісаріати праці» 3 . У провадженні знаходився ще цілий ряд законопроектів, які мали охопити весь спектр відносин у промисловості, зокрема «Про страйки», «Про страхування від безробіття», «Про профспілки», «Про промислові суди», «Про трудові договори», «Про розрахункові книжки». Були також розроблені законопроекти «Про інспекцію праці», «Тимчасові правила про порядок закриття фабрично-заводських, ремісничих, промислових і торгових підприємств і про призупинення їхньої діяльності».
При вирішенні проблеми безробіття Центральна Рада головним чином діяла через біржі праці. Такі біржі в Україні стали створюватися ще на початку 1917 р. і керувалися у своїй діяльності законом Тимчасового уряду від 19 серпня 1917 р.
Переворотом у ніч з 29 на ЗО квітня 1918 р. державну владу в Україні захватив П. Скоропадський, який напередодні з'їздом хліборобів, організованим Спілкою земельних власників був проголошений гетьманом України. Замість Української Народної Республіки була проголошена Українська держава.
Правове регулювання праці Української держави формувалося на основі «Грамоти до всього українського народу» від 29 квітня 1918 р., в якій містилася обіцянка забезпечити права робітничого класу. 18 травня 1918 р. міністр праці Української держави визнав чинними всі закони, обіжники та розпорядження щодо регулювання праці, видані Тимчасовим урядом Росії та Центральною Радою.
В результаті антигетьманського повстання наприкінці 1918 р. до влади прийшла Директорія, яка відновила українську державність у формі Української Народної Республіки.
В основу суспільства в УНР було покладено принцип, згідно з яким класи поділялися на трудові та нетрудові. 18 грудня 1918 р. Директорія скасувала всі закони і постанови гетьманського уряду в сфері робітничої політики. Відновлено 8-годинний робочий день, колективний договір, право коаліцій та страйків, а також усю повноту прав робітничих фабричних комітетів.
Наприкінці жовтня 1918 р. припинила своє існування Австро-Угорська імперія. На землях Галиччини та Буковини було утворено незалежну Українську державу з столицею у Львові -- Західноукраїнську Народну Республіку (ЗУНР). Національною Радою, яка визнавалась вищим законодавчим органом ЗУНР, 13 листопада 1918 р. було схвалено і проголошено Тимчасовий основний закон держави.
Західноукраїнська Народна Республіка почала переговори з Директорією. 22 січня на Софіївській площі в Києві було урочисто проголошено Акт злуки. Директорія видала універсал про узаконення української держави на добро і щастя робочого народу.
Але вже на початку 20-х років, коли загрозу іноземної інтервенції в Росії було ліквідовано, а національно-визвольний рух придушено, правове регулювання в Україні було фактично поставлено в залежність від змісту нормативних актів Росії.
В березні 1919 р. III з'їзд КП(б)У розглянув проект конституції Української РСР і постановив прийняти за зразок конституцію Російської Федерації із змінами і доповненнями, визначеними місцевими умовами. Коли конституція Росії стала «зразком» для України, решта законодавчих актів також приймались після того, як вони видавалися в Росії, без будь-якого відхилення в змісті.
Формально в Росії у 1918 р. був прийнятий кодекс законів про працю, але він не діяв, носив більше декларативний, ніж практичний характер, його застосування ніхто не вимагав і не контролював.
З переходом до нової економічної політики і появою обмеженої приватної власності це законодавство вже не відповідало умовам, які склалися. Відпала необхідність в залученні населення до трудової повинності в її попередньому розумінні. Все трудове законодавство переглядалося щодо умов мирної господарської діяльності з метою регулювання нових форм трудових правовідносин.
Нормами трудового права регулюються усі види трудових відносин, що виникають між роботодавцями та працюючими. Ці відносини -- один з найважливіших видів відносин, які зачіпають такі питання, як право на працю, працевлаштування, тривалість робочого часу і часу відпочинку, внутрішній трудовий розпорядок, безпека праці та ін., що виникають із застосуванням здатності до праці.
1.3 Єдність і диференціація законодавства про працю України
Однією з особливостей трудового права є застосування принципу єдності й диференціації в правовому регулюванні праці. Під диференціацією трудового законодавства розуміють встановлені державою відмінності в змісті і обсязі прав і обов'язків суб'єктів трудових відносин на певних підставах. Так, норми трудового права поділяються на дві групи:
1) загальні норми, які поширюються на всіх працівників;
2) спеціальні норми, які поширюються на окремі категорії працівників (неповнолітніх; жінок; інвалідів; працівників, зайнятих на роботах зі шкідливими і небезпечними умовами праці; осіб, котрі працюють у районах з особливими природними географічними та геологічними умовами і інші).
У співвідношенні цих норм виражається єдність і диференціація трудового права. Принцип єдності виявляється в загальних нормах, а диференціація - в спеціальних. Загальні норми обов'язкові для всіх власників або уповноважених ними органів, їх може бути змінено тільки у сторону поліпшення становища працівників порівняно з чинним законодавством. Спеціальні норми конкретизують загальні, доповнюють їх, а в деяких випадках встановлюють вилучення із загальних норм. Спеціальні норми закріплені у соціально - партнерських актах-угодах на всіх рівнях і колективному договорі, а також у локальних нормативно - правових актах. Причому, їх кількість у даних актах постійно зростає.
Диференціація проводиться шляхом включення в законодавчі акти про працю спеціальних положень, які відносяться лише до окремої категорії працівників, а також шляхом виключення можливості застосування окремих норм загального законодавства про працю до окремих категорій працівників.
Диференціація дозволяє досягти більшого рівня відповідності норм трудового права трудовим відносинам. Стає можливим вирівняти соціальне становище тих категорій працівників, які з різних причин опинились у соціально обмеженому стані.
Диференціація виявляється у встановленні особливостей прийому і звільнення окремих категорій працівників, регулювання робочого часу і часу відпочинку, пільг і переваг в оплаті праці, додаткових підстав припинення трудового договору, посиленні дисциплінарної і матеріальної відповідальності та в інших особливостях.
Законодавство України використовує різні критерії диференціації правового регулювання праці. Це ставлення працівника до майна підприємства, установи, організації; національна належність засобів виробництва; належність підприємства до державної форми власності; суспільна значущість трудової функції, що виконується працівником; особливі природні географічні і геологічні умови; умови підвищеного ризику для здоров'я; тривалість строку дії трудового договору; можливість укладення контракту, коли це передбачено законом; соціально - демографічні критерії. Прокопенко B.I. Трудове право України: Підручник. -- X.: "Консум", 1998. -- С. 84. Деякі науковці доповнюють цей перелік таким критерієм як особливий характер праці.
Професор О.В. Смирнов виділяє три напрями диференціації умов праці в нормах російського трудового права: характер і особливості виробництва (галузева диференціація); статево-вікові, кваліфікаційні та інші особливості працівників (суб'єктна диференціація); місцезнаходження організацій, де застосовується спільна праця (територіальна диференціація). Трудове право України: Підручник /За ред. Н.Б. Болотіної, Г.І. Чанишевої. - К.: „Знання”, 2000. - С.75.
У деяких зарубіжних країнах трудове право використовує такий критерій для диференціації правового регулювання праці як розмір підприємства, тобто кількість працівників на підприємстві. Було б доцільним обговорити можливість встановлення такого критерію і в законодавстві України.
Одним із найважливіших критеріїв диференціації трудового права є ставлення працівника до майна підприємства. Так, як поряд із найманими робітниками може працювати і власник підприємства, то в таких випадках є очевидним соціальне призначення трудового права - захист найманих працівників перед роботодавцем. Якщо власників підприємства багато, то виникає потреба у правовому регулюванні трудових відносин працівників - власників зі створюваним ними підприємством і уповноваженим власниками органом. Працівник - власник також потребує захисту від своїх партнерів. Правда, держава не створює їм такого захисту, як найманим працівникам, оскільки, працівники - власники можуть захистити свої інтереси беручи участь у загальних зборах власників.
Трудові відносини працівників - власників повинні підпадати під сферу дії трудового законодавства у випадках, коли власники становлять велику групу людей, і тому кожен з них може менше впливати на прийняття рушень зборами власників.
Законодавство України визнає необхідність диференціації праці за критерієм відносин до засобів виробництва. При цьому особливості правового регулювання праці встановлені щодо членів кооперативів, а також щодо працівників, які в складі малих груп є співвласниками підприємства.
Держава на правах власника на засоби виробництва може широко втручатись у трудові відносини підприємств загальнодержавної власності. Особливого правового регулювання потребує праця державних службовців.
Стаття 7 КЗпП встановлює такий критерій диференціації трудового права, як особливі природні географічні і геологічні умови. Умови оплати праці осіб, які працюють у гірських районах, встановлюються Кабінетом Міністрів України. Розмір державних пенсій, стипендій, всіх передбачених чинним законодавством видів державної матеріальної допомоги громадянам, які одержали статус особи, що працює, проживає або навчається на території населеного пункту, якому надано статус гірського, збільшується на 20 відсотків. Ст. 6 Закону України „Про статус гірських населених пунктів України” від 15 лютого 1995 року №56/95-ВР // Відомості Верховної Ради України. - 1995. - №9. - ст. 58.
Також у статті 7 КЗпП зазначений такий критерій диференціації трудового права, як підвищений ризик для здоров'я. Для працівників, зайнятих на роботах зі шкідливими і важкими умовами передбачено ряд пільг щодо тривалості робочого часу, часу відпочинку, нормування праці, її оплати , пільги при пенсійному забезпеченні і інші.
Істотне значення має також такий критерій диференціації трудових відносин., як можливість укладання контрактів з працівниками. Сфера застосування контракту визначається законодавством. Ч. 3, Ст.21 Кодексу Законів про Працю України від 10 грудня 1971 року. Деякі науковці вважають, що диференціація правового регулювання праці шляхом дозволу укладати трудові контракти повинна допускатись у разі виконання працівниками особливо значущих трудових функцій (наприклад, державні службовці високого рангу, керівники державних підприємств).
Важливою умовою диференціації правового регулювання є також соціально - демографічні ознаки працівника. До таких громадян відносяться жінки, які мають дітей віком до шести років або дітей - інвалідів, а одинокі матері - при наявності дитини віком до чотирнадцяти років; молодь, яка закінчила середню загальноосвітню школу, професійні навчально - виховні заклади; особи перед пенсійного віку і деякі інші категорії працюючих.
На думку професора Р.З. Лівшиця, особливості регулювання праці деяких категорій працівників обумовлюються як об'єктивними чинниками (умови праці), так і суб'єктивними (особистість працівника). Об'єктивні чинники - форма власності, умови і характер праці, природно - кліматичні умови; суб'єктивні чинники - стать, вік, стан здоров'я працівника, його професія. Трудове право України: Підручник /За ред. Н.Б. Болотіної, Г.І. Чанишевої. - К.: „Знання”, 2000. - С.76.
І ще один важливий момент. Диференціацію правового регулювання праці потрібно відрізняти від дискримінації працівників. У чинному КЗпП України не вказується на заборону дискримінації, тобто сам термін не вживається. Однак у ч. 2 ст. 22 КЗпП міститься дуже важлива норма, що відповідно до Конституції України будь-яке пряме або непряме обмеження прав чи встановлення прямих або непрямих переваг при укладенні, зміні або припиненні трудового договору залежно від походження, соціального і майнового положення, расової і національної приналежності, статі, мови, політичних поглядів, релігійних переконань, членства в професійній спілці або іншому об'єднанні громадян, роду і характеру занять, місця проживання не допускається. Тоді як ч. 2 ст. 16 КЗпП Російської Федерації прямо вказує, що потрібно розуміти під дискримінацією і забороняє її.
Разом з тим, згідно з ч. 3 ст. 22 КЗпП України вимоги відносно віку, рівня освіти, стану здоров'я працівника можуть встановлюватися законодавством України. Ось, наприклад, положення статей 174, 190 КЗпП Украї
Особливості джерел трудового права України курсовая работа. Государство и право.
Реферат: Аптекарский вес
Дипломная работа: Контрольная работа по статитстике
Конспекты лекций: Холодильные установки
Дипломная работа: Национальная экономическая безопасность и проблемы её обеспечения в Республике Казахстан в условиях глобализации мировой экономики
Реферат по теме Старый взгляд на новые вещи
Реферат На Тему Логистики
Реферат: Сравнительное изучение действия местных анестетиков
Реферат: Искушение Христа в пустыне (новозаветные сюжеты в живописи). Скачать бесплатно и без регистрации
Образец Сочинения Огэ 9.3 2022
Курсовая работа по теме Планирование работ в вычислительных системах по критерию минимального суммарного времени выполнения работ
Реферат по теме Пути и способы повышения устойчивости работы объектов экономики в чрезвычайных ситуациях
Решу Егэ Обществознание Мини Сочинение
Дневник Педагогической Практики На Инфоуроке
Курсовая Работа На Тему Право На Жилище
Какие Личности Оставляют След В Истории Сочинение
Процедурная Медицинская Сестра Реферат
Экологические Кризисы И Экологические Катастрофы Реферат
Реферат: Суб єкти трудового права
Сочинение: Образ русской земли по Слову о полку Игореве
Экономика Руси периода монгольского владычества
Монополізм та недобросовісна конкуренція в українській економіці - Государство и право дипломная работа
Основы организации бухгалтерского учета на примере ООО "Алатырская бумажная фабрика" - Бухгалтерский учет и аудит отчет по практике
Учет основных средств - Бухгалтерский учет и аудит дипломная работа