Бійня Нівеля

В квітні 1917 року на Західному фронті розпочався грандіозний наступ Антанти, який вкотре мав на меті прорвати німецький фронт і закінчити війну. Франція задіяла для цієї операції найбільше сил та засобів, ніж в усіх попередніх битвах, але великі сподівання вилились в катастрофу. Після довгих невдалих штурмів в армії спалахнули масові заколоти, які ледве не поставили хрест на подальшій участі Франції у війні. Битва при Chemin des Dames на довгі роки залишилась для сучасників глибокою травмою і центральним місцем пам'яті про війну як про безглузде кровопролиття. Звідси і її неофіційна назва - "Бійня Нівеля".

Як було згадано в попередній частині (обов'язковій до прочитання), що з моменту задуму нового французького наступу до моменту його втілення сталась ціла низка подій стратегічного масштабу, які значно змінили розстановку сил: революція в Росії, будівництво нової німецької лінії оборони та стратегічний відхід німецьких військ на нові рубежі, вступ у війну США. Тим не менш, рішення про наступ було не стільки військовим, скільки політичним, тому незважаючи на повну зміну картини на фронті - він мав відбутись.

Основним місцем французького удару головнокомандувач Нівель та його штаб обрали ділянку фронту на річці Ена. На відміну від Шампані, де два роки тому французька армія здійснила аналогічну спробу переломного наступу, тут поле бою являло собою не відкриту рівнину, а складну пересічену місцевість. Лінія німецького фронту проходила вздовж шосе, яке називалось Chemin des Dames - Дамський шлях. Вихід французьких військ до цього шосе означав би прорив німецької лінії оборони. Проблема для французької сторони полягала в тому, що Chemin des Dames відносно французьких позицій знаходилась на вапняковому плато довжиною 30 км, до якого треба було підійматись вгору по каментстих пагорбах і висотах, при чому підйом в деяких місцях досягає 100 метрів. Саме на цих панівних висотах і розміщувались німецькі позиції, з яких місцевість добре проглядалась далеко вперед. До війни тут було багато каменоломень, які спускались на десятки метрів вглиб, були великі за розміром і з'єднувались мережею підземних ходів, тобто забезпечували стороні в обороні надійний захист та шляхи сполучення. Одній з найбільших шахт, яка була захоплена в 1915 році, німці дали назву Drachenhöhle, тобто "Печера Дракона", французькою - La Caverne du Dragon. В самій печері розміщувались штаби, госпіталі та місця відпочинку для кількох батальйонів, а вище над ними - траншеї та вогневі позиції. Зусилля німців в фортифікації та будівництві оборони дивували сучасників і продовжують бути недосяжними для деяких армій і через 100 років: французам протистояли ретельно подготовлені за найвищими стандартами позиції з бетонними ДОТами. Приготування німців до оборони в деталях розглянуті тут.

Головним фактором успіху для Нівеля були ефект несподіванки та небачений до того апокаліптичний вогонь артилерії. Розпочинати довгу позиційну м'ясорубку в стилі Вердена чи Сомми в такій місцевості було б чистим божевіллям, тому за планом Нівеля прорив мав відбутись впродовж 48 годин до того, як підійдуть німецькі резерви.

Задача прорвати фронт лягла на плечі Резервної групи армій, в складі якої було 17 армійських корпусів (56 дивізій). 5 та 6 армія (сумарно 10 армійських корпусів) мали прорвати фронт в перші дні, після чого 10 армія мала розвинути успіх та вийти на оперативний простір. Командувати П'ятою армією довірили генералу Манжену, соратнику Нівеля по Вердену, який особисто командував обома французькими штурмами форту Дуомон. Під його командуванням знаходилась велика кількість новосформованих батальйонів Сенегальських стрільців та інших колоніальних підрозділів, яким було відведено йти в першій лінії. Іронічно, але в підпорядкуванні Марокканської дивізії знаходились також 2 бригади Російського експедиційного корпусу (4 полки), які прибули у Францію в кінці 1916, і мали йти в числі перших. Головний удар на Ені мав супроводжувати допоміжний наступ 4-ї армії генерала Антуана в Шампані.

Сумарно з французького боку в наступі мали взяти участь 1.2 млн солдат за підтримки 5.5 тисяч гармат. Німецький фронт довжиною 60 км утримувала 7 німецька армія в кількості 12 дивізій, і за розрахунками французького генштабу протягом 5 днів не могла бути підсилена більше, ніж до 17 дивізій.

На успіх цієї операції працював весь економічний та військовий потенціал Франції, моральні очікування всього суспільства і армії були надзвичайно високі. Всі бажали скорішого закінчення ненависної війни, тому прості люди з захопленням ловили чутки, статті преси та цитати перших осіб про майбутній наступ, в успіх якого так хотілось вірити, особливо на фоні недавнього тріумфу під Верденом.

Дата початку наступу постійно зсувалась. Користуючись німецьким кризовим станом, який докладно описав в мемуарах Людендорф, Нівель планував атакувати в лютому 1917, але через суперечки з британським командуванням, яке вимагало більше часу, операцію перенесли на квітень. Скориставшись паузою, німці здійснили відхід на Лінію Гінденбурга, чим звели на нуль половину оперативних задумів Антанти - відтепер оточити Нойонський виступ стало неможливо через його фізичне зникнення, а німці отримали плюс 13 дивізій в підсилення за рахунок скорочення фронту.

Конкретні дні наступу також переносились через погоду. Весна 1917 виявилась жахливою з точки зору клімату - постійні опади унеможливлювали роботу авіації та коригування артилерії. В довершення всіх знущань, в квітні випав сніг.

З 1 по 4 квітня Третя французька армія здійснила обмежену наступальну операцію в районі Сен-Квентіна, центрального сектора Лінії Гінденбурга, захопивши три села і три висоти, але не просунувшись далі першої лінії німецької оборони.

9 квітня розпочався британський наступ під Аррасом, головну роль в якому грала 3 англійська армія генерала Алленбі. При плануванні операції Алленбі намагався вжити якомога більше заходів для досягнення несподіванки. Алленбі наказав підготувати підземні ходи між каменоломнями Арраса, Сен-Совера і Ронвіля для скритного зосередження 2 дивізій перед атакою. Але найголовніший його замисел - скоротити початкову артпідготовку до 48 годин, був відхилений старшим командуванням. Серед генералів Антанти панувала доктрина довгих бомбардувань - кожен великий наступ починався з довгої артпідготовки, яка могла тривати тиждень неперервно. Передові укріплення та їх захисники були приречені, але цей час давав німцям зрозуміти на якій ділянці фронту буде прорив і встигнути зреагувати, стягнувши резерви. За цим сценарієм розвивались всі минулі битви Західного фронту. Для порівняння, на Східному фронті німці успішно застосовували метод, розроблений генералом артилерії Георгом Брухмюллером, який полягав в артударі протягом 5 годин.

Артпідготовка англійців розпочалась ще 4 квітня і тривала 5 діб, за які на фронті у 39 км було випущено більше 2 800 000 снарядів, на 1 млн більше, ніж в перші дні на Соммі. До цього ще 3 дні відбувались роботи зі створення проходів в колючому дроті, тобто ні про яку несподіванку мова вже не йшла. В перший день наступу вдалось захопити всю німецьку першу лінію і взяти більше 10 тисяч полонених, але далі наступ зав'яз в німецькій обороні. Лінії англійського постачання сходились в одному місці під Аррасом і в ході наступу утворились величезні затори, які сповільнювали рух. До того ж, англійці невдало застосували свої танки в кількості 60 штук, розкинувши їх по всій ширині фронту. Південніше були здійснені спроби вклинитись в лінію Гінденбурга під Булленкуром, які зазнали невдачі - попри втрати, німецька еластична оборона встояла. Найбільшого просування досягли в перші дні канадці в битві при Вімі, що увійшло в історію як Битва за Vimy Ridge - один з найбільш значимих бойових епізодів Канадського корпусу. Загалом, наступ з англійського флангу не досяг запланованих успіхів і на кілька місяців вперед перетворився на позиційну м'ясорубку за просування на сотні метрів.

Незважаючи на продекларований Нівелем принцип несподіванки, німці знали про підготовку французів до генерального наступу ще з кінця 1916. Будівництво такої кількості логістичних об'єктів в тилу і зосередження такої кількості військ не лишилось поза увагою німецької розвідки, а в перших числах квітня з допитів полонених німці дізнались основні деталі французького плану атаки саме на Ені.

8 квітня французька артилерія розпочала найбільшу артпідготовку за всю попередню історію війни. Як на зло, в ці дні погода зіпсувалась особливо сильно, через що не було ефективного коригування вогню вглиб німецьких позицій. Перша лінія була частково зруйнована, але далі велика кількість снарядів неефективно розсіювалась по площі. Через погані погодні умови генерал Манжен попросив про відсрочку наступу, який було відкладено ще на 3 дні. В результаті французька артилерія за 9 днів випустила більше 3 млн снарядів різних калібрів, випускаючи щохвилини більше 500 штук.

До останнього моменту піхота не знала коли буде атака. Була відома лише її послідовність, згідно якої всі батальйони першої лінії мали одночасно у визначений час вискочити з окопів і хвиля за хвилею просуватись до німецьких позицій. Для зменшення втрат від німецького загороджувального вогню було прийнято рішення скоротити відстань між хвилями вглиб. Наступ мав прикривати баражуючий вогонь французької артилерії, піхота за нормативом, встановленим Нівелем за досвідом Вердена, мала просуватись 150 метрів кожні 3 хвилини. Солдатам був виданий пайок на 6 діб вперед.

Нарешті, остаточна дата початку атаки була визнаначена на 16 квітня. О 3:30 атакуючі підрозділи мали зосередитись на рубежі атаки. О 6:00 був визначений час Ч, в який піхота мала перелізти через парапет.

15 квітня серед військ був розповсюджений наказ Нівеля про початок загального наступу:

"L'heure est venue. Confiance. Courage et vive la France!".

О 6 ранку прийшов в дію весь фронт на Ені, піхота почала перелізати через парапет. Одразу виявилось, що розмокла через дощі земля не дозволяла рухатись за визначеним нормативом і піхота долала воронки з труднощами. Німецькі загородження колючого дроту були переважно розібрані артилерією. Згідно спогадів учасників, в перші години наступу німецька артилерія огризалась не сильно, але підійшовши до першої лінії німців, французи потрапили під шквальний вогонь. Як і в Другій битві за Шампань, після перших серйозних обстрілів, атакуючі хвилі почали змішуватись між собою, нести втрати і втрачати координацію. Хвилі французької піхоти, що наступали з низини, ставали чудовою мішенню для німецьких кулеметників в ДОТах. Офіцер німецького 92 резервного полку констатував: "Під Верденом ми мали артилерійський бій, на Ені був бій кулеметний."

Зі слів французького солдата Жана Ібарнегаре, "Бій почався о 6 ранку, а о 7 вже був програний".

На сайті меморіального комплексу битви при Chemin des Dames зібрані спогади учасників з обох сторін з прив'язкою на карті до місця, де воювала кожна людина. Ось деякі з них:

«Розкидані невеликими групами, ізольовані у воронках, ми ведемо безпосередній бій з німцями... Нечисленні, здавалося, на початку атаки, вони вилізли зі своїх глибоких ям, як шершні, і напали на нас з усіх боків, під справжнім потоком гранат... Ціною неймовірних небезпек двоє чоловіків щойно повернулися з водою... Вони повідомили, що наразі підкріплення не передбачається. Наша чисельність скоротилась на дві третини, тому ми є частиною третини, що залишилася. Ми вже давно страшенно брудні і не спимо. Найменший куточок цього неймовірного поля бою змусить тремтіти до глибини душі найбезтурботнішу людську істоту... лише з одним капралом, я командую взводом, точніше тим, що від нього лишилось. У перші хвилини атаки ми опинилися віч-на-віч з фріцями, які дивилися на нас перед своєю другою лінією, встановленою на хребті. Як могла 1-ша хвиля, яка йшла попереду нас, так швидко розтанути, так повністю зникнути... їхні кулемети напоготові атакували все, що з'являється, все, що рухається... нічого іншого не залишається, як терпіти цей непохитний, домінуючий вогонь»

Gabriel BARRET, sergent au 127e régiment d'infanterie, 24 роки

Ми принесли поранених на дивізійний медпункт, який відмовилися прийняти наших поранених, бо ми не з їхньої дивізії. […] На березі каналу було щонайменше 400 важкопоранених. Головний лікар був божевільний: хоч цей наступ планувався давно, але евакуювати поранених не було чим. […] Деяким нашим пораненим довелося 48 годин пролежати на березі каналу під дощем, холодом і снарядами. Велика частина померла через відсутність своєчасного лікування.

Xavier Chaïla, brancardier au 8e cuirassiers, 30 років

На світанку я тільки-но повернувся з окопу, як черговий унтер-офіцер дав сигнал тривоги: «Французи наступають!".
Противник скопчувався перед нашими лініями у великих воронках. Це означало їхню загибель, оскільки з наших позицій ми мали чіткий огляд цих кратерів. Маючи лише кілька солдатів зі мною, ми негайно відкрили вогонь.

Я віддав наказ вести вогонь лише по воронках, які були переповнені, тому що було важливо, щоб кожен постріл влучив в ціль. Наша стрільба мала надзвичайний ефект. Невдовзі я почав відстрілювати тих супротивників, які намагалися втекти. Після кожного пострілу наша впевненість зростала, і я кричав: «Ніхто з них не втече».
Alfred BEERMANN, soldat de 418e Infanterie Regiment

Поки ми просуваємося вперед, з’являються перші трупи, розкидані тут і там, наших товаришів, які кілька хвилин тому пішли попереду нас, і раптом...
Настала ніч. Тиша і темрява забирають ті сили, які в мене залишилися, і мій страх безмежний... Я вже не можу встати і, як собака, що обертається, перш ніж лягти, шукаю підходяще місце, щоб лягти. Але почався дощ, і земля скрізь липка й брудна. Завжди дощ, щоб добити нас. Знесилений я сідаю на місце, і, коли мене пронизує холод, розстібаю спальний мішок, який ношу як лямку через плече. Я можу сховати лише ноги, тому що моє спорядження ускладнює мені проходження далі. Прихилившись до земляної стіни, я залишаюся таким, похмурим і приголомшеним, без жодної іншої думки, окрім смерті, яка завжди присутня і яка чекає на нас вранці.
Joseph TÉZENAS DU MONTCEL, lieutenant au 5e régiment d'infanterie coloniale, 21 рік

Доповідь офіцера німецького 92 резервного полка значно доповнює картину бою. Його батальйон був на позиціях в районі Печери Дракона 21 день і з початком французького артобстрілу знаходився по бойовій тривозі. "За дні, що передували нападу, батальйону довелося пережити найгірше. Частини печери впали, кожен куточок був у постійній вібрації. Таким чином, атака ворожої піхоти сприймалася військами як порятунок, але звільнення надзвичайно великої ваги. Тоді бойовий ентузіазм набув такого розмаху, якого я ще не відчував за всю війну. [...] годинами тріщали наші кулемети. Чорношкірі, яким вдалося перетнути лінію, були вбиті в ближньому бою […]. Під час першого ворожого штурму піхота недостатньо використовувала свою основну зброю — гвинтівку. Більшість чекала, поки ворог підійде в радіус кидка гранати, щоб дати їм відсіч. До 7 години ранку було витрачено 2000 ручних гранат."

Під кінець першого дня наступу ціною великих втрат була лише частково захоплена перша німецька лінія. В смузі 6-ї армії було захоплено 7000 полонених, в смузі 5-ї армії Манжена - 3000. В багатьох місцях піхота так і лишилась лежати перед німецькими ДОТами без жодного просування. Згідно німецької доктрини, втрата першої лінії була передбачуваною, Großkampfzone розпочиналась з другої лінії, де мали вступати в бій резерви. Друга німецька лінія, незважаючи на такий розхід боєприпасів, виявилась майже неушкодженою артилерією, а про її штурм сходу мови не йшло, оскільки частини першої лінії втратили місцями по 50% солдат.

В цей же день французи здійснили перший в своїй історії штурм з масовим застосуванням танків. Під Berry-au-Bac відбулась атака одночасно 128 танків Шнайдер і Сен-Шамон. Німецькі позиції попереду пережили артпідготовку, тому атака на цій ділянці провалилась. Атака тривала весь день, лише під вечір танкісти отримали наказ на відхід, весь цей час знаходячись під німецьким артилерійським вогнем. 180 з 700 танкістів загинули чи були поранені, було втрачено 73 танки. Вночі деякі хоробрі члени екіпажів на власний розсуд пробирались в сіру зону щоб евакуювати свої підбиті машини.

Одночасно з цим не менш важку битву вела 4 армія Антуана в Шампані, відому як Битву за Висоти. Бажаючи до останнього не розкривати напрям головного удару, французи протягом тривалого часу атакували обрані позиції в Шампані brutal et continu щоб скувати якнайбільше німецьких резервів.

17 квітня генерал Нівель особисто прибув на фронт на Ені. Оцінивши результати першого дня, було прийнято рішення продовжити наступ до повного оволодіння Chemin des Dames. Наступного дня 7 німецька армія нанесення Gegenangriff - негайну контратаку своїми силами, за взяті позиції першої лінії розпочався зустрічний бій. В подальші дні відбувались атаки за оволодіння опорними пунктами: села, вузли оборони та навіть окремі сільські млини перетвтрились на місця стратегічного значення, які переходили з рук в руки і були стерті в пил артилерією. Через декілька днів після початку наступу стало очевидно, що його головна мета провалена, німці стягнули резерви і битва перетворилась в позиційну м'ясорубку.

Не слід вважати, що для німців утримання фронту давалось легко. Німецькі дивізії так само сточувались в контратаках, а при такому розході боєприпасів великі втрати були неминучими. Пауль фон Гінденбург в мемуарах згадує квітневий наступ Антанти як період важкої кризи, яку вдалось подолати величезним напруженням сил.

В перших числах травня на Краоннському плато сталась моторошна подія, коли вогонь французької артилерії спровокував завал тунелю Вінтерберг в старій каменоломні. 270 солдат 111-го резервного Баденського полку опинились в пастці під завалами і були приречені повільно помирати в кромішній пітьмі - ніхто не прийшов їм на допомогу розбирати завали через щільний вогонь. Археологи змогли знайти вхід в тунель і загиблих солдат лише в 2020 році.

З часом генерал Нівель скоригував задум операції і вирішив обмежитись завоюванням більш вигідного рубежа на цьому фронті. Втім, для солдат на поле бою це нічого не змінювало. В наступ була введена 10 армія, яка мала розвивати прорив в глибокому тилу, але була застосована в штурмах німецької 2-ї лінії. Після запеклого бою була взята Печера Дракона. В смузі 5 армії Манжена ситуація розвивалась зовсім погано: французам не вдавалось закріпитись на Краоннському плато, німці щоразу повертали втрачене контратаками, після чого йшли нові штурми. За результатами цих боїв генерал Манжен, недавно герой Вердена, отримав прізвисько "м'ясника". Блез Діянь, перший темношкірий депутат французького парламенту, пізніше звинувачував Манжена в тому, що як гарматне м'ясо він використав колоніальні батальйони. Емігрантські історики російського експедиційного корпусу вказують, що в деяких російських батальйонах загальні втрати доходили до 75%.

25 квітня вважається датою припинення Наступу Нівеля. Французи були змушені змиритись з провалом основного задуму і перейти до локальних операцій. Втім, "локальними" вони були лише в термінології штабів, в реальності бої на місцях за вирівнювання фронту проти німецьких штурмових батальйонів і Eingreif-дивізій не припинялись ще місяць. Офіційно втрати французької сторони за три тижні битви при Chemin des Dames оцінюються в 187 тисяч вбитими, пораненими та зниклими безвісти проти 140 тисяч німецьких, без врахування втрат на напрямках допоміжних атак. Лише в деяких місцях фронт змістився на 4-6 км, було звільнено 12 населених пунктів (вірніше, топоніми на карті). Історія невдалого Контрнаступу 1915 року майже повністю повторила себе.

Втім, бої на цьому напрямку продовжувались. Французькі генерали не використовували тактику частих ротацій, як під Верденом, тому позиційну рубку продовжували ті самі дивізії, які були на цій ділянці ще з початку наступу. Їх мораль була підірвана високими втратами і розчаруванням від поразки грандіозного задуму, а найбільше - від необхідності продовжувати битись в тому ж режимі вже без глобальної цілі.

Настрій цих військ ілюструє пісня, що виникла в ті дні солдатському середовищі, відома як Chanson de Craonne.

Третьго травня 1917 батальйони 2-ї піхотної дивізії відмовились йти на штурм за наказом, яка запустила хвилю масових відмов в армії Манжена. Наступними відмовились йти на штурм в 127-й і 18-й дивізіях. 9 травня французьке командування припинило всі атаки на Ені, але випадки масової непокори запустили ланцюгову реакцію по всій армії. Відмови супроводжувались гучними солдатськими демонстраціями, яких з часом ставало все більше, і які ставали все більш неконтрольованими. До кінця травня демонстрації охопили 21 дивізію і продовжували розростатись. Демонстрації перейшли у відверті бунти, цілі полки відмовлялись воювати. В армії почався масовий заколот.

"Войска устали от того, что их без всяких видимых результатов непрерывно бросали на колючую проволоку и пулеметы противника.

Беспорядки охватили ни много ни мало 16 корпусов. Восстание проходило под лозунгами: «Мы будем защищать окопы, но не хотим атаковать», «Мы не так глупы, чтобы идти на пулеметы!»

Тот факт, что восстание всегда вспыхивало тогда, когда войска получали приказ идти в атаку, является лучшим доказательством, что действительными причинами мятежей были недоверие и отвращение к своим командирам, а не разлагающая пропаганда. Значительным явлением было и то, что случаи дезертирства во французской армии возросли с 509 в 1914 году до 21 174 в 1917 году.

Беспорядки оказались настолько серьезны и так широко распространились, что, по словам военного министра, на фронте в Шампани можно было положиться только на две дивизии, а местами окопы были почти совершенно пусты. //Бэзил Лиделл-Гарт, "Правда о Первой мировой"//

Заколот почав охоплювати як частини на фронті, так і в тилу. В різних дивізіях його форми відрізнялись - від мирних сходок до спроб самосуду над офіцерами з відкриттям вогню. Солдати на фронті протестували проти безглуздих штурмів, в тилу - проти жалюгідного харчування, умов в ППД та відсутності відпусток. Проте найбільш голосно звучали вимоги закінчити війну, на якій одні вмирали, а інші багатіли. На фоні нещодавньої революції в Росії, уряд Франції оцінив загрозу і негайно відсторонив від командування Нівеля і Манжена. Новим головнокомандувачем був призначений "Лев Вердена" Філіп Петен, який за загальною думкою мав найбільший авторитет в армії.

Петен прийнявся бороти бунт методом кнута і пряника. Кілька тисяч солдат були засуджені військовою юстицією до різних видів покарань, з них більше 500 - до смертної кари. Втім, розстріляно було 50 чоловік за найтяжчі провини, такі як вбивства командирів, агітацію до збройного повстання або просто за занадту помітність в часи заколоту. Найбільша розправа сталась над бунтуючими росіянами в таборі Ла Курте, де французи розстріляли кілька десятків своїх союзників.

Одночасно Петен проявив великих зусиль, щоб подолати системні проблеми - він особисто на своєму авто приїздив в бунтуючі частини і спілкувався з солдатами, домігся виділення коштів на облаштування ППД та ввів 2 відпустки на рік. Всього історія з заколотом розтягнулась на 2 місяці і в різних формах охопила половину дивізій армії.

В кінці травня у Францію прибули перші солдати США, але до повноцінного залучення американського континенту на фронті було ще довго. До цього часу Петен на довгі місяці згорнув всі операції, обмежившись глухою обороною. Щоб не дати німцям скористатись моральним надломом Франції, англійська армія родпочала наступ на Іпрі, відомий як Битва за Пашендаль.

Влітку відбулось розслідування спеціальної комісії, яке довело провину Нівеля в провалі наступу. За результатом, генерал був відправлений служити в Африку. Втім, в книзі історика Дениса Роллана "Nivelle: l'inconnu" обгрунтовується думка, що Нівель був визнаний єдиним винним, щоб приховати роль політичного керівництва в системних провалах. Оригінальний замисел Нівеля, який дійсно мав шанс на успіх, притерпів численних змін в процесі підготовки, на які сам Нівель був не в змозі вплинути. Наступ відбувся попри всі обставини, оскільки був в першу чергу саме політичним рішенням. Втім, для його живих і загиблих учасників це не мало такого значення.

Мало хто міг подумати, що через півроку значення втратять взагалі всі події і доведеться знову думати, як не втратити Париж.