Національно-визвольна боротьба ірландського народу проти англійського колоніалізму середини XVII - початку ХХ століття - История и исторические личности дипломная работа

Главная

История и исторические личности
Національно-визвольна боротьба ірландського народу проти англійського колоніалізму середини XVII - початку ХХ століття

Боротьба ірландського народу проти англійського колоніалізму: повстання 1641-1652, становище ірландської держави після реставрації Стюартів. Політизація національно-визвольного руху. Завершальний етап антиколоніальної боротьби. Причини, хід та наслідки.


посмотреть текст работы


скачать работу можно здесь


полная информация о работе


весь список подобных работ


Нужна помощь с учёбой? Наши эксперты готовы помочь!
Нажимая на кнопку, вы соглашаетесь с
политикой обработки персональных данных

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.

Боротьба ірландського народу проти англійського колоніалізму (XVII - перша чверть ХХ ст.)
Актуальність теми дослідження. Історія будь-якого народу є повчальною. У цьому відношенні історія Ірландії не є винятком. Вона свідчить про трагічну долю народу, який із ХІІ ст. став жертвою іноземного завоювання і в повній мірі звідав усі негативи багатовікової колоніальної експлуатації і національного гніту.
На карті світу знайдеться небагато країн, де сучасність так тісно пов'язана із процесами далекого минулого. Витоки поділу Ірландії, який зберігається і сьогодні, гострі соціальні і політичні конфлікти в шести північноірландських графствах, що лишилися в складі З'єднаного Королівства Великобританії і Північної Ірландії криються в глибинах історії. В історичному минулому Ірландії минулому було і багатовікове пригноблення пануючим сусіднім народом, і озброєна боротьба проти завойовників, і обмеження в правах за релігійними і національними ознаками, і вигнання ірландців зі своїх земель.
Особливістю історичного розвитку країни став той факт що ці больові точки посилювалися серйозними етнонаціональними протиріччями між англосаксами і кельтами; практично завжди політичне, економічне, соціальне і релігійне протистояння було одночасно і англо-ірландським, національним. При цьому не можна не погодитися, що, будучи сьогодні рівноправним і шанованим членом світової спільноти, Ірландія внесла істотний вклад до формування ідеалів і культурних цінностей, що становлять основу європейської цивілізації. Тому вважаємо, що аналіз пройденого ірландським народом шляху національно-визвольної боротьби є безперечно актуальним як з науково-теореичних, так і з практичних позицій.
Метою наукового пошуку являється комплексний науковий розгляд аспектів національно-визвольної боротьби ірландського народу проти англійського колоніалізму середини XVII - початку ХХ ст.
Реалізація поставленої мети передбачає розв'язання наступних дослідницьких завдань:
ь реконструювати сукупність передумов та причин розвитку національної боротьби ірландців;
ь дати послідовний аналіз етапів антиколоніального руху;
ь дослідити систему британського управління Ірландією в період нового часу;
ь охарактеризувати роль таємних організацій в означених процесах
ь встановити соціальні, культурні та геополітичні результати ірландського національного руху.
Об'єктом дослідження виступають головні віхи антиколоніальної боротьби ірландського народу в період нової історії.
Предмет наукового аналізу становлять передумови, причини та перебіг національного руху ірланців, регіональні та часові особливості процесу, участь різних соціальних груп та політичних організацій в збройних виступах, еволюція колоніальної політики Британської імперії, наслідки боротьби для ірландського та англійського народів.
Хронологічні межі роботи охоплюють період з початку XVII до 20-х рр. ХХ ст. Нижня межа зумовлена складанням умов для перших антианглійських повстань ірландського народу. Верхньою межею взято 1921 р., тобто час завершення англо-ірландської війни 1919?1921 рр., в результаті якої Ірландія без шести північно?східних графств набувала статусу британського домініону під назвою «Ірландська вільна держава».
Методологічною основою роботи є діалектичні принципи пізнання. Вони базуються на використанні загальних принципів історизму, наукової об'єктивності та діалектичного розуміння процесів, що дає можливість ґрунтовно досліджувати сутність та особливості боротьби ірландців за національне самовизначення. Для комплексного вивчення проблеми були використанні загальнонаукові (типологія та класифікація), власне історичні (проблемно-хронологічний, історико-порівняльний та ретроспективний) та міждисциплінарні (структурно-системний підхід) методи дослідження.
Науково-теоретичне значення проведеного наукового пошуку полягає в тому, що він заповнює наявні прогалини у вивченні проблем національної та соціально-політичної історії Ірландії. Результати дослідження важливі для розуміння ряду сучасних процесів у сфері міжнаціональних стосунків, наприклад, таких як генезис міжетнічних конфліктів, шляхи їх вирішення, взаємовідносини різних народів, міжконфесійні протиріччя міграційна проблематика, асиміляційні процеси, механізми сприйняття одним народом іншого і формування етнічних стереотипів.
Практичне значення дослідження. Матеріали дипломної роботи можуть бути використані при вивченні проблем нової історії, при написанні робіт по історії Ірландії і Великобританії XVII ? XX ст., а також при розробці спецкурсів по історії Ірландії.
Наукова апробація. Окремі результати досліження були апробовані на ІІ Міжнародній науковій конференції молодих науковців, аспірантів, здобувачів «Актуальні проблеми вітчизняної та всесвітньої історії» (8-9 груня 2010 р., м. Рівне). Тема виступу: «Історичне значення руху феніїв».
Структура дипломної роботи зумовлена поставленою метою та завданнями дослідження. Робота побудована за проблемно-хронологічним принципом і складається з вступу, трьох розділів, поділених на підрозділи, висновків, списку використаних джерел та літератури, додатків.
Історіографічний огляд проблеми. Наукову історичну літературу, присвячену національно-визвольному руху ірландського народу, можна умовно поділити на три групи: західну, радянську та вітчизняну.
Власне ірландська історична наука представлена двома напрямами - так званим «канонічним» та «ревізіоністським». Послідовники «канонічного» напряму генерували три ідейні постулати нової та новітньої історії Ірландії, що полягали в концепції давності ірландської нації та державності, існування яких переривалося брутальним втручанням зовнішніх сил; твердженні (поданому частіше як аксіома) про безперервну боротьбу ірландського народу з чужинцями за свободу та власну державність.
Серед послідовників «канону» слід назвати таких ірландських авторів, як М.О'Ріордан, Д.Грівз, Л.де Пеа. Послідовники ревізіоністського напрямку в ірландській історіографії, рішуче заперечують концепцію «історичних канонів». Ідея переосмислення і переформулювання історичного досвіду, який ґрунтувався на розділенні народів і культур, лежить в самому осередді наукових та критичних праць цього напряму. До представників ревізіоністського напряму належать Дж.Кеш, Дж.Дербі, П.Ширлоу, Д.Морроу, Д.Маккітрік та ін.
Наступна група історичних досліджень включає монографічні праці радянських істориків. Національно-визвольній боротьбі ірландського народу присвячували свої праці такі історики як П.М.Керженцев, «Ирландия в борьбе за независимость», А.Д.Колпаков «Ирландия - остров мятежный», Ю.М.Саприкін «Английское завоевание Ирландии (ХІІ - ХVІІ вв.)». Доктор історичних наук М.А.Єрофєєв написав не одну працю із історії Ірландії та Англії. Зокрема, приділяв багато уваги колоніальній політиці Англії та національно-визвольній боротьбі ірландського народу. Журнал «Новая и новейшая история» опублікував ряд статей, присвячених Ірландії, наприклад, такі як «Английский колониализм и стереотип ирландца» М.А.Єрофєєва, «Джон Брайт и проблема самоуправления Ирландии» М.Тихонової та інші.
Цінний матеріал для нашого дослідження містить видана у 1980 р. «История Ирландии». Ця колективна праця докторів історичних наук Л.І.Гольмана, А.Д.Колпакова, В.Е.Куніної Ю.М.Саприкіна розглядає аниколоніальну боротьбу Ірландії в контексті соціально-економічного і політичного розвитку країни.
В сучасній українській науковій літературі теж має місце дослідження окремих аспектів антиколоніального руху ірландців. Серед істориків, які зверталися до цієї проблематики слід відзначити С.Толстова, Е.Кучменко, О.Сахновського, О.Теленко, Л.Лещенка та В.Горбика. В українській історичній науці національна історія Ірландії розглядається в контексті вивчення актуальних питань розвитку Великої Британії та європейських інтеграційних процесів.
Отже, історіографічний аналіз проблеми свідчить про постійний інтерес науковців до її головних аспектів. Проте, комплексні дослідження, в яких розкриваються причини, етапи, механізми розвитку та наслідки боротьби ірландського народу, відсутні, що обумовлює необхідність подальшої наукової розробки проблематики.
Р озділ І. В извольна боротьба Ірландії в XVI ст . та її особливості
1.1 Повстання в Ірландії 1641? 1652 рр. у світлі п ричин, ходу та наслі дків процесу
Для визначення характеру і значення цього повстання необхідно проаналізувати події, які йому передували. Завоювання Ірландії, як відомо, почалося в ХІІ ст. ряд істориків (Ю.Саприкін, Єрофеєв, Л.Гольман) рахують, що головним стимулом до завоювання Ірландії було прагнення англійського дворянства розширити свої земельні володіння. Адже Ірландія «країна, що тече молоком і медом, із землею такої родючої, якої більше немає в Європі. Там багато лісу, каменя, шиферу і інших будівельних матеріалів, величезна кількість ставків, рік, озер, малих і великих, безліч риби і дичини » [14; 61].
Серед причин, які пояснюють, чому ж першим англійським завойовникам не вдалося підкорити весь острів Ю.М.Саприкін в своїй праці «Английское завоевание Ирландии» підкреслює той факт, що ірланській народ ніяк не хотів добровільно підкоритися пануванню англійців. І дійсно, якщо зазирнути в далеке минуле, то ми побачимо там ряд повстань в Ірландії, що слідували одне за одним, хоч кожне придушувалося з надзвичайною жорстокістю.
В роки правління королеви Єлизавети (в ХVІ столітті) було вирішено зламати супротив бунтівних ірланців, насаджуючи там англійських лендлордів, котрі повинні були тримати їх в покорі. Таким чином Ірландія практично перетворилася в націю селян із іноземними лендлордами [39; 412].
У 1640 р. в Англії почалася буржуазна революція. Буржуазія в союзі з новим дворянством виступила проти абсолютизму, феодального дворянства і пануючої англіканської церкви. Очолювала цю боротьбу палата громад Довгого парламенту, що зібрався 3 листопада 1640 р. Більше половини депутатів цієї палати належала до класів-союзників і виражала їх інтереси. На цю більшість і спиралися лідери парламентської опозиції Джон Пим, Гемпден і інші діячі.
Ірландія, як королівська колонія стала головним резервом монархії Карла в її боротьбі проти буржуазної революції, що почалася. Особливо небезпечною лідери Довгого парламенту рахували королівську армію в Ірландії, створену Страффордом в 1640 р. Парламентська опозиція добилася засудження і страти 12 травня 1641 р. Страффорда, звинувативши його в державній зраді за введення "тиранічного режиму" в Ірландії і в задумах розповсюдити цей режим на Англію. Літом 1641 р. вона добилася розпуску ірландської армії [4; 20].
В той же час англійська буржуазія і нове дворянство були дуже зацікавлені в нових масових земельних конфіскаціях в Ірландії, в передачі відібраних у ірландців земель авантюристам з їх середовища, в перетворенні Ірландії на колонію буржуазної Англії, у здійсненні буржуазних методів її експлуатації. Виражаючи ці спрямування, Пім і інші діячі парламентської опозиції в Лондоні у зв'язку із звинуваченням Страффорда не висували вимоги національного звільнення Ірландії.
Довгий парламент в перший рік своєї діяльності не прийняв ніяких дієвих заходів для вирішення гострих протиріч в Ірландії. Лідери парламентської опозиції в Лондоні, незважаючи на прогресивні буржуазно-визвольні ідеї, якими вони керувалися не ставили питання про національне звільнення Ірландії з-під англійського панування [23; 47].
Дії Довгого парламенту по відношенню до Ірландії сприяли загостренню національно-визвольної боротьби в країні. В той же час вони посилювали позицію англійських авантюристів-колонізаторів а також штовхали ірландську знать і англо-ірландське дворянство на союз з англійським королем.
В жовтні 1641 року в Ірландії вибухнуло народне повстання. Воно було результатом колонізаторської політики, яку проводили англійські лендлорди в Ірландії продовж століть. Захоплення земель ірландських кланів, національний, політичний та релігійний гніт набули особливо жорстоких форм в 30?х роках ХVІІ століття в роки коли лордом?намісником Ірландії був Страфорд. Навіть вбивство ірландця англійцем каралося незначним штрафом [8; 45].
Ірландське повстання - одна з найбільших подій в Європі, тісно пов'язане із англійською буржуазною революцією ХVІІ століття. Ірландія, як королівська колонія, стала головним резервом монархії карта в її боротьбі проти буржуазної революції. Особливо небезпечною лідери Довгого парламенту вважали королівську армію в Ірландії, створену Страфордом в 1640 році.
Парламентська опозиція домагалася засудження і страти 12 травня 1641 року Страфорда за звинуваченням у державній зраді за введення «режиму терору» в Ірландії і в задумах поширити цей режим на Англію [55;12] Але в той час англійська буржуазія і нове дворянство були зацікавлені в нових масових земельних конфіскаціях в Ірландії, в перетворені Ірландії в колонію Англії. Коли колонізаційна суть Довгого парламенту по відношенні до Ірландії стала очевидною, серед кланової знаті Ольстера визріла таємна змова з метою підняти збройну боротьбу.
Програма повстання була досить поміркованою і зводилася до наступних вимог: віротерпимість, повернення конфіскованих земель, ліквідація свавілля англійських чиновників і юристів, вірність королю. Однак збройна боротьба розпочата клановою знаттю в Ольстері, одразу ж отримала широку підтримку ірландських селян інщих територій і графств. Саме народ розпочав силою, стихійно віднімати експропрійовані у нього землі. Виганяючи англійських колоністів і інших протестантів із маєтків, знищуючи їхні будинки, майно, худобу, а іноді і фізично розправляючись з ними [22; 87]. В поверненні своїх земель селяни вбачали неодмінну умову національного звільнення Ірландії від англійського панування, і це звільнення розумілось ними як повне відокремлення від Англії і створення самостійної держави. У своїй праці «Английское завоевание Ирландии» Ю.Саприкін пише про те, що «прості ірландці», люди, які громили маєтки англійських колоністів заявляли, що вони ніколи не будуть рабами англійців, що ніколи ними не буде керувати людина народжена за межами Ірландії, що всі посади в країні повинні займати лише ірландці.
Це були справедливі дії пригніченого народу, що підняв зброю за звільнення своєї країни. Таким чином повстання в Ольстері переросло в національну революцію, що охопила всю країну і тривала декілька років.
Виступи селян набували все більш рішучого характеру. Поширювалися на інші провінції і графства Ірландії, що викликало занепокоєння ірландської знаті, котра вбачала в цьому серйозну загрозу для свого майна і положення. Тому керівники повстання в Ольстері, поспішили відмежуватись від селянської боротьби, наполегливо шукаючи союзників серед англо-ірландської знаті, а також країнах католицької реакції, висуваючи на перший план релігійні цілі боротьби [11; 101]. Це стало причиною одного з найбільших протиріч між повсталими і послаблювало їхню боротьбу.
Літом 1642 року повстанням була охоплена більша частина Ольстера, Ленстера (включаючи і землі колишнього Пейла), Коннота і Манстера [2; 43]. Однак сили повсталих були розпорошені не лише територіально. Оскільки не було єдиного командування, військові операції велися вождями і лордами сепаратно, в армії не було належної дисципліни. Не було єдиної програми дій, і не зважаючи на приєднання англо-ірландських лордів, протиріччя між ними і клановою знаттю не були усунені. В результаті повсталі вели військові дії невдало, чим не могли не скористатись англійські і шотландські війська, проводячи свої спустошливі походи.
В таких умовах перед повстанцями виникла проблема створення самостійної держави. 24 вересня 1642 року в місті Кілкенні зібралися на Генеральну асамблею представники, підвладних повсталим, графств і міст, і затвердили утворення із цих територій самостійної держави. Держава отримала назву Ірландська конфедерація католиків [22; 93]. Утворення самостійної держави було безперечно важливою подією в національно?визвольній боротьбі Ірландії. Однак ірландські і англійські феодали створили цю державу не для підтримки народно?визвольної війни. У своїй праці «История Ирландии» Л.Гольман доводить, що ірландська знать прагнула лише розділити з англійською монархією панування над Ірландією. Відповідно до цього в програмі конфедерації були відсутні вимоги повернення ірландцям конфіскованих в минулому англійськими королями земель і створення незалежної від англійської корони держави. Не було створено і єдиного військового командування для того, щоб об'єднати дії провінційних армій, а отже була відсутня необхідна для ведення успішної боротьби із колонізаторами централізація.
Становище повсталих після утворення Конфедерації стало стабільним незважаючи на відсутність єдиного командування. Армія конфедератів склалася головним чином із корінних ірландців, які уміли воювати і були рішуче налаштовані по відношенні до англійських колонізаторів; їх очолювали здібні командири які пройшли Тридцятилітню війну; вона була добре озброєна, завдяки допомозі католицьких країн. Саме після утворення Конфедерації було завдано поразки шотландським військам генерала Монро в Ольстері і урядовим військам у Монстері [49; 156].
Але ситуація різко змінилася після того як в 1649 році в Англії було повалено монархію. Англію проголосили республікою, і майже одразу вождь революції Кромвель повів свою армію на завоювання Ірландії [44; 143].
Як повідомляє нам «История Ирландии», англійська армія направлена на завоювання «зеленого острова», складалася із 12 тисяч чоловік. Ірландський похід проходив під лозунгом «збагачуйтесь» [22; 146].
Як відомо, Кромвель і його генерали із неймовірною жорстокістю придушували повстання ірландців. Як наприклад, досить згадати криваву бійню влаштовану Кромвелем в Дрогеді і Уексфорді. Т.Павлова у своїй статті «Железом и кровью» пише про те, що Дрогеда була однією із найміцніших фортець Ірландії. Про неї говорили: «штурмувати Дрогеду все одно, що штурмувати пекло». І дійсно, як свідчать історики Дрогеду тричі намагалися взяти штурмом. Третю атаку очолив сам Кромвель. Вона виявилася успішною. Продовж наступних декількох днів солдати Кромвеля вбивали захисників фортеці не жаліючи мирних жителів: ні жінок, ні дітей, ні монахів. Особливо жорстоко розправлялися з католицькими священиками, хоч ті навіть не намагалися чинити опру [44; 150]. Через декілька днів, повертаючись в Дублін Кромвель відіслав рапорт про взяття Дрогеди. «Правду кажучи - писав він, ? я в запалі бою заборонив солдатам милувати будь?кого, хто був зі зброєю в руках; і я думаю, що в ту ніч вони покарали близько 2 тисяч чоловік» [44; 150].
До цих пір слово «Дрогеда» породжує ненависть у ірландських серцях до англійців, і до цих пір матері в Ірландії матері лякають своїх неслухняних дітей іменем Кромвеля.
Але ні жахливий приклад Дрогеди, ні різня в Уексфорді не могли зламати опір ірландців. Майже місяць війська Кромвеля тримали в облозі Уотерфорд; на початку грудня він змушений був зняти облогу і вирушити до Манстера. Оскільки наступала зима, армія Кромвеля виявилася в скрутному становищі: вона знаходилася у ворожій країні, де не було зимових квартир. Але прихильнику Кромвеля, лорду Брогхіплу, вдалося підняти в Коркі, Юнхоплі, Кілсейпі та інших містах бунти проти конфедератів і тим самим врятувати армію Англії. Кромвель отримав хороші зимові квартири і можливість підтримувати морем зв'язок з Англією. В березні 1650 року, після третього штурму, Кромвелю здалася столиця конфедератів Кілкенні [22; 104].
26 травня 1650 року Кромвель змушений був залишити «зелений острів», довіривши справу подальшого її підкорення своєму зятю Генрі Айртону. Дев'ять з половиною місяців кривавого підкорення Ірландії лишилися позаду.
Але ще довго буде литися кров волелюбних ірланців в лісах і горах в фортецях і містах Ірландії; ще довго гримітимуть англійські гармати під стінами ірландських фортець.
Айртону ця завойовницька війна коштувала життя. І лише через два роки новий лейтенант?генерал, Чарльз Флітвуд буде святкувати перемогу англійських колонізаторів.
Для Ірландії ця війна на довгий час принесе розруху і залежність від Англії. Країна лежала в руїнах. Різко скоротилася чисельність населення. 45% католицького населення острова фізично винищена. У католиків було конфісковано 6,8 млн. акрів землі (80% їх земельної власності). Ті 55% ірландців, що залишилися в живих проживали на 14,5% ірландської землі [2; 29]. Історики по?різному оцінюють результати підкорення Ірландії Кромвелем. Зокрема Саприкін доводить, що до завойовницького походу населення країни становило 1,5 млн. чоловік, а після підкорення населення скоротилося більше як в двічі. Т.Павлова стверджує, що внаслідок війни третина населення загинула, тисячі її жителів залишили батьківщину шукаючи притулку на континенті чи за океаном. Тисячі були продані в рабство. Економічний розвиток країни завмер на тривалий час, політично вона стала безправною. Згідно із «Актом про устрій Ірландії», прийнятим Довгим парламентом в 1652 році всі хто приймав участь в боротьбі проти англійців були позбавлені землі і майна. Багато міст і навіть цілі провінції були повністю «очищені» від ірландців [44; 153].
Отже повстання 1641?1651 рр. в Ірландії мало національно-визвольний характер. Події в Англії а саме в Англійській буржуазній революції стала певним його каталізатором. Адже не даремно ірландська народна мудрість говорить: «Смута в Англії - шанс для Ірландії». Однак ірландське повстання проходило в умовах економічної і політичної роздробленості країни а також за відсутності національної єдності.
Ірландська знать боролась в першу чергу за віротерпимість, як гарантію недоторканності землі і майна та повернення незаконно конфіскованих земель, а також обмеження свавілля англійських чиновників. Народні маси домагалися остаточного вигнання іноземців і перетворення Ірландії в незалежну державу.
Відсутність єдності та злагодження дій повсталих стало причиною остаточного підкорення Ірландії внаслідок походу Кромвеля.
Війна українського народу проти польського панування під проводом Б. Хмельницького. Мета повстання: знищення польського панування, створення власної держави, ліквідація кріпацтва, феодальної власності на землю, утвердження козацького типу господарювання. реферат [33,1 K], добавлен 29.04.2009
Загальна характеристика політичного становища України у середині XVII ст. Передумови, причини, результати та наслідки Великого Українського повстання 1648 р. під керівництвом Б. Хмельницького. Основні положення та значення Переяславської угоди (1654 р.). реферат [31,4 K], добавлен 11.03.2010
Політичне та економічне положення Царства Польського. Підйом Національно-визвольного руху польського народу, його місце та роль в історії польського народу. Січневе повстання 1863-1864 рр. Створення Королівства Польського на Віденському конгресі. курсовая работа [88,3 K], добавлен 20.09.2010
Державне життя Китаю в XVII–XVIII ст. Опіумні війни та утворення тайпінської держави. Китай після занепаду держави тайпінів. Китай на початку ХХ ст.: Синкхайська революція. Загострення суперечностей та народна боротьба проти маньчжурських завойовників. реферат [21,9 K], добавлен 25.11.2009
Причини, характер, рушійні сили визвольної війни під проводом Б. Хмельницького. Етапи національно-визвольної війни. Формування української державності в ході визвольної війни. Російсько-українська міждержавна угода 1654 р.: неоднозначність оцінок. курсовая работа [80,9 K], добавлен 27.03.2011
Виникнення суспільних рухів. Опозиційність масонських лож, гурток у Харкові й політизоване вільнодумство в Ніжинській гімназії, Кирило-Мефодіївське товариство. Політизація західноукраїнського національно-визвольного руху під час революції 1848 року. реферат [29,4 K], добавлен 11.04.2010
Суспільні процеси в Україні наприкінці ХVІ ст. Причини та історичні передумови перших виступів українців проти польського володарювання. Козацько–селянські повстання кінця ХVІ століття. Національно-визвольна війна під проводом Богдана Хмельницького. курсовая работа [40,1 K], добавлен 31.01.2014
Работы в архивах красиво оформлены согласно требованиям ВУЗов и содержат рисунки, диаграммы, формулы и т.д. PPT, PPTX и PDF-файлы представлены только в архивах. Рекомендуем скачать работу .

© 2000 — 2021



Національно-визвольна боротьба ірландського народу проти англійського колоніалізму середини XVII - початку ХХ століття дипломная работа. История и исторические личности.
Реферат: Ergonomics Essay Research Paper What is ergonomicsErgonomics
Реферат: История создания Интерпола
Реферат: Русь советская
Реферат: Финансы, сущность, этапы
Реферат: 1. понятие о личности и групповом процессе 5
Курсовая Работа На Тему Производство И Спрос На Экономические Ресурсы
Контрольная работа по теме Социальное значение правомерного поведения
Дипломная Работа Проблемное Обучение На Уроках Физкультуры
Дипломная работа: Корпоративная культура
Политическая Теория Между Фактами И Нормами Реферат
Формы И Методы Осуществления Государственного Управления Реферат
Реферат На Тему Буровзрывные Работы
Реферат: Измерение мощности в цепи однофазного синусоидального тока
Поршневая Группа Реферат
Курсовая работа: Численность и состав работников. Скачать бесплатно и без регистрации
Реферат по теме Строение слизистых оболочек организма
Контрольная работа по теме Сутність темпоральної логіки
Реферат по теме Жгутовой монтаж
Сочинение По Картине Рябинка
Контрольная работа: Высшие органы государственной власти в США. Скачать бесплатно и без регистрации
Риторика иронии в заголовках средств массовой информации - Журналистика, издательское дело и СМИ курсовая работа
Виникнення юридичних осіб - Государство и право научная работа
Культура хурмы в Крыму и на юге Украины - Биология и естествознание книга