Виникнення юридичних осіб - Государство и право научная работа

Главная

Государство и право
Виникнення юридичних осіб

Інститут юридичної особи в цивільному законодавстві України. Визначення ознак юридичної особи. Здатність нести самостійну майнову відповідальність. Порядок створення суб'єктів господарювання різних видів. Державна реєстрація статуту юридичної особи.


посмотреть текст работы


скачать работу можно здесь


полная информация о работе


весь список подобных работ


Нужна помощь с учёбой? Наши эксперты готовы помочь!
Нажимая на кнопку, вы соглашаетесь с
политикой обработки персональных данных

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.
Розділ 4. Державна реєстрація, або реєстрація статуту юридичної особи.
Суб'єктами цивільних правовідносин поряд з громадянами є також юридичні особи. Хоча юридичні особи це не громадяни, але в їх створенні та функціонуванні беруть участь фізичні особи Об'єднання фізичних осіб завжди передбачає досягнення якоїсь спільної мети. Кожна фізична особа, вступаючи до об'єднання, передає йому частину своїх прав і обов'язків, в результаті чого об'єднання, яке бере на себе ці права і обов'язки, уособлює своїх засновників.
Але однієї волі громадян для створення юридичної особи не достатньо. Потрібно, щоб новостворювана організація була належним чином зареєстрована державними органами. Цим підтверджується зацікавленість держави у створенні (виникненні) юридичних осіб. Ще активнішу участь держава бере в створенні - державних юридичних осіб. Вони створюються з метою найбільш ефективного і раціонального використання державного майна.
Слід зазначити, що юридична особа є самостійним суб'єктом правовідносин і існує незалежно від фізичних осіб, які її утворили, і хоч це колективне утворення і визнається суб'єктом правовідносин, однак як юридична особа воно може бути носієм лише тих прав та обов'язків, які не пов'язані з природними властивостями людей.
Зрозуміло, що держава, в особі її вищих органів влади і управління, не може управляти усіма належними їй цінностями.
Інститут юридичної особи в цивільному законодавстві зумовлений становленням товарно-грошових відносин у ринковій економіці, суспільним розподілом праці, необхідністю включення до цивільного обороту майна держави, кооперативів, громадських та інших організацій.
Суб'єктами цивільних правовідносин і відповідно носіями майнових та особистих немайнових прав та обов'язків можуть бути не лише індивіди -- фізичні особи, а й різні колективні утворення: підприємства та організації, господарські товариства, виробничі та споживчі кооперативи та ін. Однак для того, щоб мати можливість вступати у цивільні правовідносини і бути їх суб'єктами, ці колективні утворення наділяються за наявності певних ознак статусом юридичної особи. На відміну від фізичних осіб, юридичні особи не є живими істотами і тому не мають природної волі, однак у них діє об'єднана людська воля і об'єднана людська сила в певному напрямі, зумовленому метою створення юридичної особи. Внаслідок цього за юридичною особою і визнається можливість бути суб'єктом права.
Найбільший розвиток дана категорія одержала в цивільному законодавстві. Тут під юридичною особою мається на увазі організація, що має у власності, господарському веденні чи оперативному керуванні відособлене майно і відповідає за своїми обов'язками цим майном, може від свого імені здобувати і здійснювати майнові й особисті немайнові права, нести обов'язку, бути позивачем і відповідачем у суді. Отже, юридична особа -- це нефізична, але уподібнена вихідному для права фізичній особі в її юридико-правовій іпостасі. Нерсесянц В.С. Общая теория права и государства. - М., 2001. - С.513.
З метою найбільш ефективного і раціонального використання державного майна воно, за загальним правилом, розподіляється і закріплюється за окремими державними підприємствами, установами та організаціями. Наділення підприємств та об'єднань майном, надання їм господарської самостійності є неодмінною передумовою здійснення господарського розрахунку, вчинення правових актів з реалізації продукції, розпорядження грошовими коштами, тобто виступу в обороті як самостійного суб'єкта цивільних прав та обов'язків.
На відміну від ЦК УРСР новий ЦК України не дає розгорнутого легального визначення юридичної особи. Стаття 80 нового ЦК України лише передбачає, що юридичною особою є організація, створена і зареєстрована у встановленому законом порядку. Юридична особа наділяється цивільною правоздатністю і дієздатністю, може бути позивачем і відповідачем у суді.
Водночас немає підстав вважати, що змінився принциповий підхід до визначення ознак юридичної особи, закріплених у ст. 23 УРСР. До таких ознак належать:
Організаційна єдність: Юридична особа -- це не окремий громадянин (фізична особа), а колективне утворення, певним чином організований колектив людей (організація). Має чітку внутрішню структуру, органи управління і відповідні підрозділи для виконання завдань і функцій, закріплених статутом. Скакун О.Ф. Теорія держави і права. - Харків, 2001. - С.359. Має реквізити, затверджені при реєстрації в державних органах (статут, круглу печатку, штампи, назву та ін.) і органах державної статистики (присвоєння ідентифікаційного коду, який є єдиним для всього простору України і зберігається протягом усього періоду існування).
Так, у складі кооперативу можуть створюватися структурні підрозділи, в тому числі територіальне відокремлені: відділення, цехи, майстерні, ательє, магазини та інші, що діють, як правило, на засадах колективного, сімейного або індивідуального підряду. Структура кожного окремого кооперативу закріплюється його статутом. Проте незалежно від особливостей своєї внутрішньої структури кооператив у зовнішніх відносинах виступає як єдина організація.
Наявність відокремленого майна. Кожна юридична особа має своє майно, відокремлене, по-перше, від майна членів трудового колективу даної організації; по-друге, від майна держави чи автономного утворення, територіальної громади; по-третє, від майна інших організацій, у тому числі вищестоящих органів.
Майно кооперативних, інших громадських організацій і колективних утворень належить їм на праві власності. Правовою формою майнового відокремлення державних підприємств є право повного господарського відання належним їм майном, а державних установ і казенних підприємств -- право оперативного управління (статті 37 і 39 Закону України "Про власність"). Здійснюють його також і ті кооперативні та громадські організації -- юридичні особи, які мають відокремлене майно, яке при цьому належить на праві власності кооперативу чи громадській організації, що їх створили.
Виступ у цивільному обороті від свого імені. Кожна юридична особа має своє найменування (ім'я). Від свого імені вона набуває майнових та особистих немайнових прав і несе обов'язки, вступаючи в різні цивільно-правові відносини з іншими організаціями та громадянами. Інші особи можуть діяти від імені юридичної особи тільки за її згодою (наприклад, на основі довіреності). Так, спілка (об'єднання) кооперативів може представляти інтереси кооперативу і діяти від його імені у відповідних державних та інших органах, а також у міжнародних організаціях.
Здатність нести самостійну майнову відповідальність. Здатність організації від свого імені брати участь у цивільних правовідносинах, самостійно набувати майнових і особистих немайнових прав і нести обов'язки зумовлює і самостійну майнову відповідальність юридичної особи за своїми зобов'язаннями. Відповідно до ст. 625 ЦК України у разі невиконання або неналежного виконання зобов'язання боржником він повинен відшкодувати кредиторові завдані збитки. Формою цивільно-правової відповідальності юридичних осіб є також неустойка -- визначена законом або договором грошова сума, яку боржник повинен сплатити кредиторові у разі невиконання або неналежного виконання зобов'язання, зокрема у разі прострочення виконання (ч. 1 ст. 551 ЦК України).
Юридична особа відповідає за своїми зобов'язаннями належним їй (закріпленим за нею) майном, на яке за ст. 7 Закону України "Про власність", ст. 96 ЦК України та іншими актами законодавства може бути звернено стягнення. Учасник (засновник) юридичної особи не відповідає за зобов'язаннями юридичної особи, а юридична особа не відповідає за зобов'язаннями її учасника (засновника), крім випадків, встановлених установчими документами та законом.
Відповідно до ч. 4 ст. 96 ЦК України особи, які створюють юридичну особу, несуть солідарну відповідальність за зобов'язаннями, що виникли до її державної реєстрації.
Юридична особа відповідає за зобов'язаннями її учасників (засновників), що пов'язані з її створенням, тільки у разі подальшого схвалення їхніх дій відповідним органом юридичної особи.
Здатність бути позивачем або відповідачем у суді. Широка участь господарських організацій у майнових та особистих немайнових відносинах, можливість покладення на них цивільно-правової відповідальності за порушення зобов'язань, заподіяння майнової шкоди іншим особам спричинюють потребу в захисті порушених цивільних прав, а у зв'язку з цим і необхідність звернення з позовом до суду. Іншими словами, юридична особа стає стороною-позивачем або відповідачем у розгляді цивільного спору.
Згідно зі ст. 102 ЦПК України сторонами у цивільному процесі можуть бути державні підприємства, установи, організації, колгоспи, інші кооперативні організації, їхні об'єднання, інші громадські організації, що користуються правами юридичної особи.
Сторонами в господарському процесі -- позивачами і відповідачами -- можуть бути підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи та у встановленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності, а у випадках, передбачених законодавчими актами, -- державні та інші органи, громадяни, які не є суб'єктами підприємницької діяльності (статті 1 і 21 Господарського процесуального кодексу України). Оскільки у третейському суді розглядаються спори, віднесені до компетенції господарського суду, то сторонами в них також можуть бути організації, наділені правами юридичної особи.
Всі зазначені ознаки (риси) юридичної особи взаємозумовлені і мають розглядатися в єдності, сукупності, бо лише разом вони розкривають суть юридичної особи. До ознак юридичної особи іноді відносять право організації мати рахунок у банку, круглу печатку тощо. Але ці ознаки не є істотними, вони другорядні, похідні. Адже коли організація створена і вже існує як юридична особа, то вона за законом повинна звернутися до установи банку із заявою про відкриття рахунку для зберігання своїх коштів і проведення безготівкових розрахунків з іншими організаціями.
Розділ 2. Способи утворення юридичних осіб та їх характеристика
Законодавством передбачається кілька способів виникнення юридичних осіб. Прийнято виділяти такі основні способи утворення юридичних осіб: розпорядчий, нормативно-явочний, дозвільний і договірний.
Розпорядчий порядок утворення юридичної особи полягає в тому, що компетентний орган державної влади або управління приймає рішення (розпорядження) про створення організації - юридичної особи - і затверджує її статут чи положення про неї. Цивільне право України. Бірюков І.А., Заіка Ю.О., Співак В.М. - К., 2000. - С.66. В такому порядку виникають, зокрема, підприємства (ст. 5 Закону України "Про підприємства в Україні"). У разі якщо для створення і діяльності підприємства потрібні природні ресурси, дозвіл на їх використання видає відповідна рада народних депутатів, а в передбачених законодавчими актами випадках -- Верховна Рада України за поданням первинного природо користувача при позитивному висновку екологічної експертизи або відповідної ради народних депутатів.
Нормативна-явочний порядок полягає у тому, що умови створення юридичної особи зафіксовано у законі (нормативному акті) у вигляді загального дозволу держави, але для виникнення конкретної організації потрібні вияв ініціативи (явка) її організаторів і реєстрація у відповідному органі. У такому порядку виникають кооперативи та громадські об'єднання. Так, кооператив організується за бажанням громадян на добровільних засадах. Чисельність членів кооперативу не може бути меншою ніж 3 особи. Статут кооперативу приймають загальні збори громадян, які бажають його створити. З протоколом загальних зборів і статутом орган кооперативу звертається до районної державної адміністрації з письмовою заявою про державну реєстрацію кооперативу.
Відповідно до статей 11 і 14 Закону України "Про об'єднання громадян" політичні партії створюються за ініціативою громадян України, які досягли 18 років, не обмежені судом у дієздатності і не тримаються у місцях позбавлення волі. Засновниками громадських організацій можуть бути громадяни України, громадяни інших держав, особи без громадянства, які досягли 18 років, а молодіжних і дитячих організацій -- 15-річного віку. Рішення про заснування об'єднань громадян приймають установчий з'їзд (конференція) або загальні збори. Легалізація (офіційне визнання) об'єднань громадян здійснюється шляхом їх реєстрації або повідомлення про заснування. У разі реєстрації об'єднання громадян набуває статусу юридичної особи.
Юридичні особи можуть утворюватися на договірній основі, тобто шляхом укладення установчого договору громадянами чи організаціями, що добровільно об'єднуються для досягнення певних цілей. В нинішніх умовах у такому порядку виникають різні господарські товариства, асоціації, концерни та інші об'єднання підприємств з метою координації їхньої діяльності, забезпечення захисту їхніх прав, представлення спільних інтересів у відповідних державних та інших органах, а також у міжнародних організаціях. Цивільне право України. За ред. О.В. Дзери, Н.С. Кузнецової. - К., 2000. - С.117.
Установчий (засновницький) договір укладається між засновниками юридичної особи. У ньому засновники зобов'язуються створити юридичну особу, визначають порядок сумісної діяльності з її утворення, умови передачі в її володіння, користування і розпорядження свого майна та участі в її діяльності. Договір визначає також умови і порядок розподілу між засновниками прибутків і збитків, управління діяльністю юридичної особи, виходу засновників з її складу. Установчі договори про створення спільних підприємств з участю зарубіжних партнерів підлягають нотаріальному посвідченню.
Дозвільний порядок утворення юридичної особи означає, що однією з необхідних умов її виникнення є дозвіл (згода) відповідного органу чи підприємства. Цивільне право. За ред. О.А. Підопригори, Д.В. Бобрової. - К., 1995. - С.85. Так, підприємство може бути створено у результаті виділення зі складу діючого підприємства чи організації одного чи кількох структурних підрозділів за рішенням їх трудових колективів, якщо на це є згода власника майна або уповноваженого ним органу і при цьому забезпечується виконання раніше прийнятих підприємством договірних зобов'язань (п. 2 ст. 5 Закону України "Про підприємства в Україні").
Для створення юридичних осіб, діяльність яких відповідно до установчих документів пов'язана з громадською безпекою, забезпеченням правопорядку, грошово-кредитним обігом, охороною здоров'я громадян, здобуттям освіти, необхідним є одержання дозволу від відповідних державних органів.
Іноді створення юридичної особи відбувається складнішим шляхом, коли поєднуються одразу кілька вищеназваних способів -- розпорядчий, дозвільний, нормативно-явочний або договірний.
Розділ 3. Основні етапи виникнення юридичних осіб.
Чинне законодавство надає власнику право використовувати належне йому майно, включаючи і засоби виробництва, для здійснення самостійної підприємницької діяльності також для створення юридичних осіб. Закріплення в законодавстві подібного права власника особливо важливо в умовах ринкової економіки. Це дозволяє, по-перше, обмежити ризик власника на випадок невдалого вкладення капіталу; по-друге, знизити ризик засновника, тому що закон, як правило, не забороняє йому брати участь у створенні декількох суб'єктів господарювання; по-третє, реалізувати принцип роздільної відповідальності засновника і заснованого їм суб'єкта, що хазяює.
Слід зазначити, що в поняття «створення юридичної особи» не завжди вкладається однаковий зміст. Так, Закон України «Про підприємства в Україні» від 27 березня 1991 р. розділяє створення і реєстрацію підприємства (роздягнув II). Разом з тим цим поняттям охоплюється визначений порядок, послідовність здійснення юридичних дій, необхідних для виникнення нового суб'єкта господарювання (процес створення). З цією метою роблять юридичні дії не тільки самі засновники, але і компетентні державні органи. В. В. Лаптєв справедливо затверджує, що створення будь-якого підприємства -- це завжди акт юридичний Лаптев В. В. Акционерное право. -- М.: Юрид. фирма «Контракт»; ИНФРА-М., 1990. -- С. 40. . У широкому розумінні про створення як про урегульований правом умовах фактичної появи і легітимації суб'єкта права говорить В. С. Щербина Щербина В. С. Господарське право України. -- К.: Атіка, 1999. -- С. 66. . Таким чином, у вузькому розумінні створення -- це дії які здійснюється засновниками, з метою утворення колективного суб'єкта господарювання; у широкому змісті під створенням підприємства, організації розуміється здійснення цілого ряду правомочних дій як засновниками, так і державними органами, кінцевою метою яких є державне визнання новоствореного суб'єкта права.
Процес (порядок) створення суб'єктів господарювання різних видів різний, причому ступінь врегулювання даних відносин, складність правових конструкцій значною мірою залежать від їхньої значимості для стабільного функціонування економіки, організаційної складності суб'єкта. Хозяйственное право . Под. Ред. Мамутова В.К. - К., 2002. - С.386.
Відмінності в порядку виникнення юридичних осіб обумовлені, по-перше, існуванням різних видів суб'єктів; по-друге, наявністю різних способів створення колективних суб'єктів господарювання; по-третє, розходженнями, характерними для окремих організаційно-правових форм комерційних організацій (закриті і відкриті акціонерні товариства, товариства з обмеженою відповідальністю, повні товариства й ін.); по-четверте, додатковими вимогами до суб'єктів окремих областей господарювання (банківська, страхова, інвестиційна діяльність і ін.).
З огляду на види юридичних осіб, можна говорити про виникнення:
- колективного суб'єкта господарювання;
- структурних підрозділів юридичних осіб.
Юридичної особи можуть створюватися:
-- шляхом реорганізації вже існуючої юридичної особи.
Законодавчими актами визначаються лише загальні правила створення юридичних осіб. Вони містяться в нормах Цивільного кодексу УРСР, що визначають створення юридичних осіб незалежно від їхнього виду. При цьому відсутній єдиний порядок створення для різних видів колективних утворень. Для окремих видів некомерційних організацій він установлюється, як правило, спеціальними нормами нормативних актів, що визначають їхній правовий статус. Порядок створення комерційних організацій більш уніфікований. Він закріплюється нормами Закону України «Про підприємства в Україні». Більш докладний чи відмінний порядок створення окремих суб'єктів господарювання визначається спеціальними нормативними актами, зокрема законами України «Про господарські товариства» від 19 вересня 1991 р., «Про банки і банківську діяльність» від 7 грудня 2000 р., «Про страхування» від 7 березня 1996 р. і ін.
Законодавство України, на відміну від законодавства інших країн з розвинутою ринковою інфраструктурою, не містить детального загального порядку створення основних учасників комерційного обороту -- комерційних організацій і обов'язкові етапи цього процесу . Об'єднавши ряд послідовних дії уповноважених осіб, можна виділити наступні етапи процесу установи комерційної організації:
перший етап -- ухвалення рішення про створення і розробка установчих документів;
другий етап -- організація і формування майнової бази створюваного учасника комерційного обороту;
третій етап -- організація і проведення установчих зборів;
четвертий етап -- державна реєстрація створеного суб'єкта.
Варто помітити, що при створенні акціонерного товариства, як найбільш складної організаційної форми колективного господарювання, зміст окремих етапів і охоплюваних ними дій значно ускладнюється .
Розглянемо особливості виділених етапів.
На першому етапі створення суб'єкта господарювання необхідно визначити коло майбутніх засновників і укласти установчий договір; визначити організаційно-правову форму створюваної особи, від його мети, предмет і напрямки діяльності; розробити статут, якщо він необхідний для даного виду й організаційно-правової форми юридичної особи.
Можна виділити кілька проблем, що дозволяються на даному етапі. По-перше, визначення осіб, що вправі виступати засновниками, по-друге, у якій формі повинне оформлятися їхнє рішення про створення суб'єкта даної організаційної форми.
Засновники. Чинне законодавство України лише загалом визначає коло осіб, що мають право засновувати комерційні організації. У ст. 6 Закону України «Про власність» від 7 лютого 1991 р., ст. 5 Закону України «Про підприємства в Україні» від 27 березня 1991 р. мова йде тільки про власника майна. Більш широкий перелік засновників господарських товариств представлений у ст. 3 Закону України «Про господарські товариства» від 19 вересня 1991 р.: підприємства, установи, організації, а також громадяни, крім випадків, передбачених законодавством. Іноземні громадяни, особи без громадянства, іноземні юридичні особи, міжнародні організації можуть бути засновниками й учасниками господарських товариств нарівні з громадянами і юридичними особами України, за винятком випадків, установлених законодавчими актами України.
Даний перелік можливих засновників господарських товариств представляється необґрунтовано широким і вимагає додаткової визначеності. З цією метою був прийнятий Декрет Кабінету Міністрів України «Про упорядкування діяльності суб'єктів підприємницької діяльності, створених за участю державних підприємств» від 31 грудня 1992 р., що заборонив державним підприємствам бути учасниками і засновниками господарських товариств.
Заборона засновництва для державних підприємств представляється виправданою, по-перше, тому що вони не є власниками майна; по-друге, тому що змінюється цільове використання закріпленого за ними майна, що передавалося для досягнення господарських задач, визначених статутом.
У законодавстві України має місце задоволене безсистемне вживання термінів при позначенні осіб, що беруть участь у створенні і діяльності підприємства: «засновник», «учасник», «власник», «власник акції», «особа, що підписалася на акції» (статті 3, 10, 13, 26 і 28 Закони України «Про господарські товариства»), «акціонер» (статті 33 і 44 і ін. Закону). У науковій літературі уже вказувалося на необхідність розмежовувати ці поняття Спасибо-Фатеева И. В. Акционерные общества: корпоративные отношения. --Харьков: Право, 1998. -- С. 49--50 .
Зміст зазначених понять можна було б розмежувати, з огляду на властиві їм особливості. В усіх колективних утвореннях можна виділити його засновників. Засновниками представляється доцільним визнати осіб, що споконвічно засновували колективний суб'єкт господарювання і підписали установчий договір до державної реєстрації. Учасниками є особи, що стали суб'єктами внутрішнього правовідносини організації після її державної реєстрації. В акціонерних товариствах, на наш погляд, доцільно розрізняти акціонерів-засновників, осіб, що підписалися на акції, і акціонерів.
При установі організації від кількості засновників залежить вибір її організаційно-правової форми, тому що, на відміну від законодавства інших країн (РФ, Німеччини й ін.), Закон України «Про господарські товариства» не вказує на можливість створення господарського товариства однієї особи. Разом з тим вона передбачена указами Президента України «Про структурну перебудову вугільної промисловості» від 7 лютого 1996 р. і «Про структурну перебудову в електроенергетичному комплексі України» від 4 квітня 1995 р., що зобов'язали створити на базі державних підприємств державні відкриті акціонерні товариства і державні акціонерні компанії.
Відсутня у юридичній літературі і єдність суджень щодо юридичної природи статуту й установчого договору. Одні автори думають, що установчий договір є видом договору про спільну діяльність Панкратов П. А. Учредительный договор с участием иностранных юридических и физических лиц // Вестник Моск. ун-та. Сер. 11, Право. -- 1992. -- № 3. -- С. 45. , інші -- що це самостійне договірне зобов'язання Саниахметова Н. А. Учредительный договор // Бизнес. -- 1995. -- № 10. --С. 12; . Саме відмінності мети, форми власності на майно, порядку участі в керуванні й обсязі відповідальності дають підставу думати, що установчий договір є самостійним договірним зобов'язанням.
У загальному виді установчий договір можна визначити як організаційно-правовий договір, по якому учасники зобов'язуються спільно діяти з метою установи суб'єкта права, об'єднати майно для створення його економічної бази, що дає їм право брати участь у керуванні й одержувати дивіденди.
Статут і установчий договір є установчими документами, на основі яких створюються і діють засновані організації. Вид (види) установчих документів залежить від виду суб'єкта господарювання, його організаційно-правової форми: установчий договір і статут -- для товариства з обмеженою відповідальністю і товариства з додатковою відповідальністю, тільки статут -- для приватного підприємства, консорціуму, концерну, некомерційної організації, установчий договір -- для повного і командитного товариства.
Називаючи статут і установчий договір установчими документами, законодавець не визначає їх і не розмежовує їхній зміст (ч. 2 ст. 4 Закону України «Про господарські товариства»). У юридичній літературі, присвяченої дослідженню сутності установчого договору і статуту, висловлені різні судження щодо природи статуту й установчого договору. Висловлення багатьох авторів зводяться до того, що статут і установчий договір є самостійними документами, що мають різне призначення. У той же час висловлене судження про юридичну однозначність статуту й установчого договору, де статут визнається лише додатком до установчого договору Панкратов П. А. Учредительный договор с участием иностранных юридических и физических лиц // Вестник Моск. ун-та. Сер. 11, Право. -- 1992. -- № 3. -- С. 46. .
Наслідком невизначеності юридичної природи статуту й установчого договору є і відсутність розмежування їхнього змісту. Тому на практиці вони дуже часто й у досить великому обсязі дублюють один одного, що навряд чи доцільно. Представляється можливим провести розмежування їхнього змісту по меті розробки і правовому призначенню. Установчий договір покликаний врегулювати внутрішні відносини між засновниками (учасниками) і тому представляється логічним відображати в ньому права й обов'язки учасників, що забезпечують створення і функціонування підприємства.
Статут -- локальний акт. Він затверджується власником (власниками) майна, і на його підставі підприємство діє (ст. 9 Закону України «Про підприємства в Україні»). Тому, думаємо, він повинний містити норми, що представляють інтерес у зовнішніх відносинах -- для третіх осіб. Така роль статуту повинна визначати і пріоритетність його норм у порівнянні з положеннями установчого договору при дозволі ситуацій, зв'язаних із протиріччями між положеннями установчого договору і статуту.
Спірним представляється положення, установлене ст. 4 Закону України «Про господарські товариства» про те, що акціонерне товариство створюється і діє на підставі статуту й установчого договору. На практиці це обертається серйозними проблемами при державній реєстрації змін статуту. Виходячи з того, що рішення про зміну статуту й установчого договору приймається й оформляється по-різному, необхідно було б внести зміни в дану норму, указавши, що акціонерне товариство створюється на підставі статуту й установчого договору, а діє на підставі статуту. Установчий договір акціонерного товариства не є установчим документом.
На другому етапі створення колективного суб'єкта господарювання закладається майнова база, що є необхідною передумовою виникнення його правосуб'єктності.
При установі комерційної організації засновники зобов'язані об'єднати своє майно шляхом передачі обговорених в установчому договорі внесків для формування статутного фонду засновуваної особи . За рахунок переданих засновниками внесків формується статутний фонд організації. При цьому не самі внески складають статутний фонд, а їхній грошовий еквівалент, їхня вартість (грошова оцінка), сума зобов'язальних прав, що здобуваються засновниками.
Розмір статутного фонду встановлюється засновниками самостійно, але він повинний бути не менш: 1250 мінімальних заробітних плат -- для АТ, 100 мінімальних заробітних плат -- для ТОВ і товариства з додатковою відповідальністю (статті 24 і 52 Закону України «Про господарські товариства»). Для суб'єктів інших організаційно-правових форм не встановлений мінімальний статутний фонд, однак навряд чи можна погодитися з думками, що окремі види підприємств можуть не формувати статутний фонд Кравчук В. Засновник -- підприємство: сутність взаємовідносин // Право України. -- 1998. -- № 8. -- С. 105. . Подібні судження не враховують, по-перше, необхідність економічної обґрунтованості виникнення прав засновника стосовно заснованої організації; по-друге, обов'язковість відокремлення майна юридичної особи як головної ознаки, що визначає його можливість самостійно брати участь у комерційному обороті.
Статутний фонд варто відрізняти не тільки від внесків засновників, але і від майна організації, що по розмірі може бути більше статутного фонду (а в Україні -- навіть менше). Він майном, як і частиною майна, не є, якщо під майном мати на увазі речі і права вимоги. Його можна вважати частиною майна підприємства тільки в тому випадку, якщо майно розуміти в широкому змісті, як сукупність усіх його прав і обов'язків, тому що статутний фонд є борговим зобов'язанням перед учасниками-кредиторами особливого роду.
Під статутним фондом розуміється зареєстрований у встановленому законом порядку і закріплений в установчих документах грошовий еквівалент майна, що повинне бути передано підприємству у власність (повне господарське ведення, оперативне керування) у виді внесків для забезпечення його господарської діяльності і як оплата його учасниками (засновниками) майнових прав, що здобуваються ними.
Чинне законодавство установлює визначений порядок формування статутного фонду. Він укладається в передачі учасниками внесків для формування статутного фонду в обсязі й у терміни, встановлені установчим договором. Терміни і розміри переданих внесків для наповнення ст
Виникнення юридичних осіб научная работа. Государство и право.
Реферат На Тему Созвездие Рака
Сочинение Моя Семья 5 Класс По Русскому
Реферат: Рабочее место программиста. Скачать бесплатно и без регистрации
Реферат На Тему Механизм Возникновения И Патогенеза Обморожений. Симптоматика И Принципы Лечения
Курсовая работа по теме Функции финансового менеджмента
Сочинение: Сатира на человеческие пороки в произведениях М. Е. Салтыкова-Щедрина
Реферат На Тему Гоголь И Православие
Дипломные Омск
Реферат: John Grisham Essay Research Paper POOR BOY
Реферат На Тему Десмургия
Контрольная работа: Государственное регулирование обращения муниципальных ценных бумаг
Реферат по теме Источники права. Виды правовых актов
Стихи Собственного Сочинения О Жизни
Реферат по теме История российского фитнеса
Реферат: Державний нагляд і контроль за дотриманням законодавства про працю
Размышление У Вечного Огня Сочинение
Реферат: Правовое регулирование внешнеэкономической деятельности (ВЭД)
Курсовая работа по теме Президент в системе органов государственной власти
Реферат Jquery
1 Понятие малого предпринимательства в России
Бухгалтерский учет - Бухгалтерский учет и аудит контрольная работа
Вещественные доказательства - Государство и право курсовая работа
Расчеты с подотчетными лицами - Бухгалтерский учет и аудит курсовая работа