Мовні засоби вираження невербальної семіотики: мова міміки - Иностранные языки и языкознание курсовая работа

Главная

Иностранные языки и языкознание
Мовні засоби вираження невербальної семіотики: мова міміки

Дослідження та характеристика знакових систем, як предмету наукових досліджень. Ознайомлення з основними способами вираження невербальної мімічної семіотики в мові. Визначення й аналіз знакових форм кинесики: жестів, міміки, пози, рухів тіла і манер.


посмотреть текст работы


скачать работу можно здесь


полная информация о работе


весь список подобных работ


Нужна помощь с учёбой? Наши эксперты готовы помочь!
Нажимая на кнопку, вы соглашаетесь с
политикой обработки персональных данных

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.
Размещено на http://www.allbest.ru/
МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ
ЗАПОРІЗЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
КАФЕДРА РОМАНСЬКОЇ ФІЛОЛОГІЇ І ПЕРЕКЛАДУ
На тему: «Мовні засоби вираження невербальної семіотики: мова міміки»
Виконав: студент 2 курсу, групи 6.0356-ф спеціальності 035 Філологія спеціалізації 035.05 Романські мови та літератури (переклад включно) освітньої програми мова і література (французька) Стасевич Надія Сергіївна
Керівник канд.філол.н., доцент Уділова Т. М.
1. Знакові системи як предмет наукових досліджень
1.2 Семіотика як наука про знакові системи
1.3 Види знакових систем (людський фактор)
2.1 Комунікація за допомогою органів чуття
2.2 Інші невербальні форми обміну інформацією
2.3 Способи вираження невербальної мімічної семіотики в мові
Невербальна семіотика складає комплекс наук, що займаються вивченням невербальної комунікації людини на всіх рівнях її життя та є складовою семіотики - науки, що вивчає всі знаки та символи, що оточують людину. Оскільки невербальна комунікація є невід'ємною складовою життя людини, багато науковців звертають свою увагу на вивчення цієї теми та роблять свій значущий вклад. Слід зазначити, що невербальна семіотика, оскільки вивчає процеси та засоби комунікації, тісно переплітається з лінгвістикою.
Серед науковців, які заклали початок формування семіотики та, відповідно, невербальної семіотики можна виділити Чарльза Сендерса Пірса (заснував семіотику як науку, виділивши базову для семіотики класифікацію знаків), Фердинанда де Соссюра (у «Курсі загальної лінгвістики» визначає створювану ним семіологію як «науку, що вивчає життя знаків в межах життєдіяльності суспільства») та Чарльза Уільяма Морріса (слідуючи за ідеями Пірса, систематизував семіотику, поділивши її на синтактику, семантику та прагматику). Значний вклад у розвиток семіотики на територіях сучасної СНД зробив Лотман Ю.М., створивши в Естонії Першу літню школу по вивченню знакових систем.
Сучасними представниками вивчення семіотики та невербальної семіотики є Почєпцов Г.Г., Крейдлін Г.Ю., Умберто Еко, Гринев-Гриневич С.В., Айермахер К. тощо.
Попри великий інтерес науковців до вивчення невербальної семіотики, досі залишаються невирішені питання, зокрема через недостатньо розроблені галузі невербальної семіотики як, наприклад, гастика, гаптика, аускультація тощо.
Актуальність роботи полягає у необхідності систематизованого вивчення основних положень семіотики та розгляду на їх основі міміки як одного з проявів невербальної комунікації.
Н аукова н овизна полягає у спробі самостійного вивчення міміки властивої французькій культурі з точки зору семіотики та невербального спілкування.
Об'єктом дослідження є невербальна комунікація, що здійснюється лицьовими кінемами.
Предметом дослідження є особливості мімічної невербальної комунікації, її різновиди, класифікація та змінюваність у часі та просторі.
Метою дослідження є розкриття особливостей мімічної невербальної комунікації французів, її різновидів, класифікації та змінюваності у часі та просторі.
Для виконання поставленого завдання необхідно:
· Дати визначення поняттям «знак», «символ», «семіотика», «невербальна семіотика»;
· Проаналізувати характеристику семіотики, її особливості, класифікацію;
· З'ясувати основне завдання невербальної семіотики;
· Проаналізувати невербальну семіотику як комплекс наук та проаналізувати найрозвиненіші галузі невербальної семіотики;
· Визначити, яка наука займається вивченням тілесної невербальної комунікації.
· З'ясувати, чи є тілесна невербальна поведінка обумовленою культурно, національно, етнічно, індивідуально тощо.
· Описати головні різновиди кінем, систематизувати їх, навести приклади вираження мімічного спілкування у французькій мові.
Матеріалом дослідження стали мовні елементи, які передають форми лицьової невербальної комунікації у французькій культурі .
Методи дослідження складалися з вивчення основних положень семіотики та вивчення і спостереження на їх основі французьких культурних особливостей невербальної семіотики і їх відображення в мові.
Практичне значення дослідження полягає у можливості його використання на лекційних заняттях у якості прикладів невербальної комунікації у французькій мові, засобів її вираження.
Структура роботи : до складу дослідження входить вступ, два розділи, висновки та список використаної літератури.
У вступі формулюється актуальність дослідження, історична розробленість основного питання дослідження, вказуються об'єкт, предмет, матеріали дослідження, методи дослідження та завдання для його виконання.
Перший розділ містить загальну характеристику знаку та семіотики як науки, що його вивчає. Особлива увага приділяється різновидам знаків та знакових систем.
Другий розділ містить загальну характеристику невербальної семіотики, її складових та їх детальний опис із прикладами.
Висновок складається з узагальнення результатів дослідження.
Для проведення дослідження було використано 13 джерел.
1. Знакові системи як предмет наукових досліджень
Знаки і символи оточують людину усюди. Це невід'ємна частина життя людей з самого народження, оскільки навіть крик новонародженої дитини - теж знак.
Отже, спочатку необхідно визначити що ж таке знак, а що - символ.
Знак - предмет, позначка, зображення і т. ін., які вказують на що-небудь, підтверджують, означають щось; сигнал [Гнатюк 1972, с. 639].
Символ - умовне позначення якогось предмета, поняття або явища [Назарова 1978, с. 174]. Іншими словами, символ є підвидом знаку.
Оскільки життя людини систематизоване, а знаки зустрічаються у всіх галузях життя, доцільно казати про цілі знакові системи, а не про знаки як відокремлені явища.
Знакова система - сукупність умовних знаків і правил їх взаємозв'язку у визначеній сфері людської діяльності [Beynon-Davies 2010, р. 185-198].
Наприклад, серед найпоширеніших знакових систем можна виділити:
· Мову (це повноцінна знакова система, де знаками є літери та пунктуаційні символи, а правила їх взаємодії визначаються фонетикою, орфографією, граматикою тощо);
· Правила дорожнього руху (дорожні знаки, світлофор, жести регулювальника, дорожня розмітка та ін.);
· Жести, міміку, тон, висоту голосу та ін. (ці знаки допомагають нам визначити емоції та їх тонкості, які у свою чергу є складовими іншої знакової системи);
· Умовні позначення на картах, у формулах;
Як ми бачимо знаковою системою можна назвати майже будь-яку діяльність людини, або результат цієї діяльності. Складові різних знакових систем можуть бути різними за своєю формою, але виражати ті ж самі поняття, емоції тощо (наприклад, в музиці та в живописі - окремо їх складові мають нейтральне забарвлення, але у сукупності з іншими частинами своєї знакової системи створюють певний настрій; в музиці це мажорні, мінорні акорди, розміри, висота нот, соло, взаємодія партій та ін.; в живописі - відтінок кольору, техніка виконання, вид фарби, сюжет, експозиція і т.д.).
Таким чином, виходячи з вищесказаного, ми можемо зробити висновок, що знаки і знакові системи не тільки займають важливе місце в людському житті, а складають його основу, саме життя людини і всіх (всього), хто (що) її оточує побудоване навколо знакових систем.
1.2 Семіоти ка як наука про знакові системи
Семіотика вивчає знакові системи. Різноманіття знакових систем ми можемо уявити собі вже по багатоманітності назв дослідницьких робіт: семіотика кіно, семіотика живопису, семіотика театру, соціальна семіотика тощо. Характерною особливістю всіх цих сфер людського буття є необхідність попереднього вивчення їх норм. Вони не обумовлені біологічно, а виникають в результаті соціального навчання. Відсторонений спостерігач (представник іншого племені, народу, цивілізації) не зможе збагнути, наприклад, прийом їжі за допомогою виделки чи ложки, носіння краватки, заборону на пильний погляд або проїзд на червоне світло, як і більшість інших дозволених/заборонених дій, котрими оточило себе людство.
Знакові системи задають певні моделі світу, які дають змогу людині, що ними володіє, здійснювати більш ефективну поведінку, ніж якби вона обходилася без них. Слідування відповідним законам знакової системи одягу може допомогти людині знайти роботу чи увійти до колективу панків. Знакові системи впорядковують світ навколо нас та роблять його більш передбачуваним. Тарусько-московська школа семіотики на чолі з Ю. Лотманом трактувала культуру як генератор знакових систем [Почепцов 2002, с. 13-14].
Оскільки семіотика вивчає знакові системи, в її основі повинні бути знаки, котрі, як ми казали, визначають поєднання форми та змісту. Коли ми випишемо всі форми в один рядок, а всі змісти - в інший, відповідності між ними називатимуться кодом . Тобто сума цих способів переходу між формою та змістом і складає код. Не може бути однієї форми без змісту, оскільки тоді у нас буде просто набір абстрактних поєднань, на зразок скелець в дитячому калейдоскопі. Не може бути й лише змісту без форми, оскільки таку неструктуровану масу ми не зможемо ані передати комусь іншому, ані самі її зрозуміти. Це буде щось невимовне, на рівні почуття, але недостатньо чітке, щоб сформулювати, що саме. Таким чином, наше мислення та наша комунікація потребує кодів [Почепцов 2002, с. 14].
Знак задає один з можливих альтернативних варіантів відповідності форми та змісту, звідси його принципова не біологічність, а соціальність, оскільки немає єдиного правильного поєднання форми та змісту. Якщо в межах української культури «ні» та «так» можуть виражатися у міміці одним засобом, то болгари застосовують для цього інший варіант.
Звідси виходять дві істотні особливості знаків:
· Знаки мають альтернативну форму, але можуть співпадати на рівні змісту,
· Знаки - системні, немає систем, що складаються з одного знаку [Почепцов 2002, с. 16].
В якості об'єктів для вивчення семіотику цікавлять інтенсивні комунікативні процеси з активним акцентом на формі. Збільшена увага до форми, а не до змісту обумовлена тим, що зміст по своєму можливому різноманіттю наближається до нескінченності, тоді як форма, безсумнівно, обмежена. Подібне поєднання змісту та форми говорить про можливі когнітивні структури людини. Структурованістю змісту з точки зору переробки людиною інформації займається когнітивна семіотика.
Семіотику можна розглядати у двох можливих аспектах: структурному та комунікативному . В першому випадку семіотичне дослідження розглядає процес руху від форми до змісту, і таким чином на перший план виходять формальні, структурні аспекти. У другому випадку вивчається напрямок руху від змісту до форми, повторюючи шлях породження людиною повідомлення.
Ще один аспект семіотики отримав назву соціального , де мова йде про різноманітні контексти функціонування знаків, що використовуються суспільством. Соціальна семіотика добре розроблена на Заході (наприклад, праці Дж. Фіске, Р. Ходжа, Г. Кресса), у той час як структурна семіотика серйозно вивчалася в колишньому СРСР (напр, роботи Ю. Лотмана). Структурна семіотика в цьому плані виглядає як більш «рафінована», оскільки вона уникає конкретних контекстів функціонування знаків. Соціальна семіотика опинилася в більш складній ситуації, тому що потребує аналізу виключно побутових контекстів людини, мало пристосованих для залучення наукових методів. Ми просто не звикли дивитися на них з наукової точки зору. Дж. Фіске, наприклад, намагався аналізувати джинси як знаковий елемент [Почепцов 2002, с.18].
Розвиток семіотики почався з робіт двох видатних особистостей: на європейському континенті - Фердінанд де Соссюр, а на американському - Чарльз Пірс. «Курс загальної лінгвістики» Фердінанда де Соссюра (книга відтворена з матеріалів студентських конспектів прочитаних ним лекцій) задав парадигму гуманітарної думки, в першу чергу це стосується лінгвістики. Соссюр розглядав лінгвістику як частину семіотики, що вивчає знаки мови.
Сучасний дослідник семіотики Карл Айермахер запропонував свій погляд на співвідношення семіотики та приватних наук, який полягає в тому, що семіотика дійсно більше займається загальними основами статусу знаку, утворення знаку та елементарних знакових процесів, в той час як приватні науки аналізують специфічні властивості свого предмету. Приватні науки відмовляються від надто загального формулювання своїх результатів, відрізняючись у цьому плані від семіотики. Окрім цього, схоже що діє правило, поки результати приватних наук не сформульовані мовою семіотики або, принаймні, не можуть бути інтерпретовані цією мовою, вони виявляються для семіотики нерелевантними або недостатньо «систематичними», щоб вони могли їх прийняти [Айермахер 1998, с. 72].
Тобто семіотика зміщується в бік загальних закономірностей знаків та знакових процесів. Але, по суті, семіотика «підкорила» всіх саме завдяки своєму універсалізму, вона виступила чимось на зразок загальної теорії систем, початки якої були викладені біологом Л. Берталанфі [Почепцов 2002, с. 21-22].
Джон Фіске розподіляє семіотику на наступні три сфери:
· Коди або системи, що організовують знаки;
· Культура, в межах якої реалізуються ці коди [Fiske J. 1990, p. 40].
Умберто Еко бачить у складі загальної семіотики теорію кодів та теорію виробництва знаків [Eco U. 1976]. Він виділяє два розділи семіотики: семіотику сигніфікації та семіотику комунікації. При цьому семіотика сигніфікації незалежна від семіотики комунікації, тоді як семіотика комунікації неможлива без семіотики сигніфікації.
Перед нами з'являються дві доволі «прозорі» аспекти семіотики:
Теорія знаків майже завжди спирається на теорію комунікацій. Теоретично ми можемо собі уявити ситуацію створення знаків тількі з боку Мовця за відсутності Слухача. Але така система має умовний характер. Система, що функціонує передбачає включення всіх компонентів.
Почєпцов наводить думки різних науковців щодо міждисциплінарності семіотики, з чого виводить наступне правило: знакову систему можна спостерігати тільки з позицій іншої знакової системи [Почепцов 2002, с. 26-28].
В цій самій площині, певно, ми повинні шукати відповідь на питання, що виникають у дослідженнях з семіотики: чи випадково спостерігаються співпадіння між структуралізмом та семіотикою? К. Айермахер підкреслюючи, що структуралізм в лінгвістиці серйозно вплинув на дослідження семіотики [Айермахер 1998, с. 73], все ж розділяє структуралізм та семіотику.
Ми також повинні звернути увагу на те, що міжкодові переходи, що є значимими для семіотики, завжди є і міжструктурними переходами. Ю.Лотман писав про непереведений залишок між текстами, що створювалися в межах різних каналів комунікації (наприклад, балет, що поставлений за романом). Але з цього випливає, що все інше більш-меньш адекватно перекодовується. Тобто, спостерігається високий ступінь стуктурного вподобання гуманітарних об'єктів.
З розвитком людства зростає ступінь семіотичності (символічності) оточуючого його світу. Виникнення таких потужних каналів породження знаковості як телебачення різко збільшило маштаби цих процесів. Людина все більше оточує себе віртуальним світом, що носить принципово знаковий характер. Вона кращє знає подробиці життя віртуальних героїв, ніж своїх сусідів. На цих тенденціях будуються різні футурологічні прогнози. Зростання в оточуючому людину світі ролі знаковості веде до збільшення значення семіотики.
1.3 Види знакових систем (людський фактор)
Об'єднання знаків в систему грунтується на кількох критеріях: спільності функцій, схожості форм і подібності структур. Знакова система складається з набору елементарних знаків, відносин між ними, правил їх комбінування і функціонування.
До комунікативних знакових систем належать природні мови, мови програмування, грошова система, мова жестів, обряди, твори мистецтва («мови» кіно, театру, музики, живопису) і т.д. При комунікації знакові системи можуть взаємодіяти: в процесі мовленнєвого спілкування зазвичай використовується не тільки мова, але і жести й міміка, причому знаки різних знакових систем певним чином корелюють між собою.
Відносини, які існують між знаками в знаковій системі, називаються парадигматическими. Серед найважливіших парадигматичних відносин - синонімія, гіпонімія, антонімія та ін. Поряд з парадигматичними відносинами між знаками існує і синтагматичний тип відносин. Синтагматичними називаються відносини між знаками, що виникають в процесі їх поєднання в мові. Саме синтагматичні відношення забезпечують існування тексту - результату дії знакової системи в процесі комунікації.
У період розвитку семіотики розвивалася і типологія знакових систем. Так, Ю.В. Роджєствєнскій на початку 1970-х років пропонував розрізняти три типи знакових систем:
1) знакові системи, що відображають модель поведінки - мова, пластика і танець;
2) знакові системи, що відображають модель світу - музика і образотворчі мистецтва;
3) знакові системи, що відображають індивідуальні особливості особистості - костюм і татуювання [Гринев-Гриневич 2012, с. 192].
Оригінальну розгорнуту класифікацію семіотичних систем запропонував Ю.В. Рождєствєнскій в 1980-ті роки. На його думку, семіотичні системи передусім поділяються на інтегральні та спеціальні .
До інтегральних систем відносять мову, обряди, ігри та засоби обчислення. Основна їх властивість полягає в тому, що ними користуються всі члени суспільства на рівних правах, тобто всі члени суспільства є творцями і одержувачами цих знаків. Наприклад, всі люди можуть говорити і слухати; у всіх людей є ім'я, що дається і закріплюється за обрядом; всі так чи інакше беруть участь в іграх і, нарешті, всі користуються обчисленням, звертаючись для цього до найрізноманітніших засобів (скажімо, до власних пальців).
Спеціальні семіотичні системи створюються, як правило, професіоналами, фахівцями; не всі члени суспільства обов'язково користуються цими системами.
Спеціальні семіотичні системи підрозділяються на чотири основних розряди. Розглянемо це на семіотичних системах дописемного суспільства.
1.Система прогностики - прикмети, знамення, ворожіння. Тут представлені зазвичай об'єкти природи, що інтерпретуються як якісь образи майбутнього, що містять знання, яке можна використовувати для передбачення і тлумачення прийдешніх подій. Системи прогностики складають основу планувальної діяльності людини.
2. Системи неприкладних мистецтв - музика, танець, зображення та орнамент. У них виражається абстрактна модель відносин людей з навколишнім світом та одного з одним, реалізується образна думка людини.
3. Системи прикладних мистецтв - костюм, архітектура, дизайн. Прикладні мистецтва створюють штучний світ речей, що оточують людину, складових його середовища. Речі, стаючи предметами прикладних мистецтв, знаходять знаковий сенс. В об'єктах прикладних мистецтв матеріалізується ідеальне уявлення про прекрасний світ речей.
4. Системи управління - міри, орієнтири, сигнали й команди. Знаки цих систем визначають діяльність людей (як індивідуальну, так і колективну) через складні процеси організації та управління, існуючі в суспільстві.
Семіотичні системи демонструють можливості суспільства по організації колективної роботи в умовах поділу праці: системи прогностики представляють задум образу, системи непрікладних мистецтв - його одухотворення, системи прикладних мистецтв - його матеріалізацію (у вигляді речі), системи управління організують дії з цією річчю.
Всіма цими знаковими системами завідує мова, і разом з тим, сама будучи знаковою системою, вона має особливі властивості.
Підводячи підсумки, можна сказати, що аж до недавнього часу в загальній семіотиці виділялися тільки три основних типи знаків - ознаки, сигнали і символи - і три аспекти їх розгляду: семантика, синтактика і прагматика. Разом з тим надзвичайно плідним виявилося введення розмежування природних і штучних знаків та спроби застосування загальної теорії знаків до різноманітних областей знань. Останнє, втім, сприяло розмиванню поняття семіотики, в яку часто стали включати суміжні, але зовсім інші галузі дослідження, такі як структурна поетика, теорія комунікації (інформації), теорія тексту і дискурсу і т.д [Гринев-Гриневич 2012, с. 197-202 ] .
Перш за все, слід визначити, що таке невербальна семіотика.
Невербальна семіотика - це комплекс наук, що займаються вивченням знаків невербальної комунікації. Невербальною комунікацією, в свою чергу, є обмін комунікативними сигналами (знаками) без використання слів. Таке визначення невербальної семіотики можна дати при подальшому вивченні її складових наук та при визначенні основних завдань цих наук, що описані нижче.
Невербальна семіотика має у своєму складі безліч приватних наук, що займаються вивченням окремих елементів невербальної комунікації. Найпопулярнішими серед них є:
· Паралінгвістика - наука про звукові коди невербальної комунікації.
· Кінесика - наука про жести та жестові рухи, жестові системи та жестові процеси.
· Окулесика - наука про мову очей та візуальній поведінці людей під час спілкування.
· Аускультація - наука про слухове сприймання звуків та аудіальну поведінку людей під час спілкування.
· Гаптика - наука про мову дотиків і тактильну комунікацію.
· Гастика - наука про знакові та комунікативні функції їжі та напоїв, про прийом їжі, культурні та комунікативні функції зіль та частувань.
· Ольфакція - наука про мову запахів, значень, що передаються за допомогою запахів та ролі запахів у комунікації.
· Проксеміка - наука про простір комунікації, його структуру та функції.
· Хронеміка - наука про час комунікації, його структурні, семіотичні та культурні функції.
· Системологія - наука про системи об'єктів, якими люди оточують свій світ, про функції та значення, що виражають ці об'єкти в процесі комунікації [Крейдлин 2002, с. 22].
Серед цих наук основними двома розділами, що були беззаперечно визнані всіма дослідниками є паралінгвістика та кінесика. Так склалося тому, що не всім розділам невербальної семіотики приділялося достатньо уваги і, відповідно, тому, що не всі вони вивчені однаково добре. Основні розділи невербальної семіотики більш «старі»; понятійний апарат, теоретичні підходи та методи дослідження в таких галузях як паралінгвістика та кінесика є найбільш розробленими. Найменьш дослідженими залишаються п'ять розділів невербальної семіотики: аускультація, гастика, ольфакція, хронеміка і системологія [Крейдлин 2002, с. 23].
2.1 Комунік ація за допомогою органів чуття
Для більш чіткого структурування невербальної семіотики виокремлені в першу чергу ті з цих дисциплін, які базуються на безпосередньому контакті за допомогою органів почуттів. Це в першу чергу окулесика, гаптика, ольфакція, гастика. Аускультацію окремо ми розглядати також не будемо, бо вона, як було сказано в передмові, пов'язана з іншими формами діяльності людини.
Окулесика - наука про мову очей та про інтерактивну зорову, або візуальну, поведінку людей в комунікації. У межах однієї культури і однієї мови жестів вирази очей мають незмінне значення. При розмові відбуваються мовні акти не тільки вербальні, але і через мову очей, у зв'язку з чим в різних культурах створений ряд правил етикету стосовно зорових контактів людей. Наприклад, в європейській культурі, слухаючи співрозмовника, прийнято дивитися мовцю прямо в очі. Якщо сказане зрозуміло, то зазвичай слухач киває. Якщо ж він обурюється, то лице дещо підкидається, очі розкриваються більше, ніж зазвичай.
Знаковість мови очей залежить від таких ознак, як тривалість, інтенсивність, статичність / динамічність поглядів. В окулесиці прийнято виділяти наступні види поглядів : односторонній погляд, погляд в обличчя, прямий погляд в очі, спільний погляд, контакт очей (візуальний контакт), уникнення погляду, пропускання погляду. Головними характеристиками стають напрямок погляду, тип погляду (спосіб візуального впливу). Це може бути прямий погляд в очі, який зазвичай трактується як погляд виклику. Він може бути гіпнотичним або агресивним, тим що викликає у адресата збудження, ставить його у складне становище. Тому правилами етикету прийнято, щоб прямий погляд був коротким за тривалістю.
Далі описуються основні комунікативні функції очей описані Крейдліним Григорієм Юхимовичем:
o Пізнавальна функція проявляється в тому, що співрозмовник прагне передати деяку інформацію і прочитати її відгук в очах адресата.
o Емотивна функція передає знаковість виразу очей і зчитування з них почуттів.
o Наступна функція - контролююча . Це перевірка, як сприйняте і чи зрозуміле передане повідомлення.
o Регулятивна функція - очима виражається вимога відреагувати на передане повідомлення.
Відповідно до функцій, вирази очей можуть мати такі значення: готовність до комунікації; пригнічення волі або впливу іншого, контроль над партнером і його поведінкою; бажання встановлення контакту і отримання інформації; вираження почуттів. Багато авторів підкреслюють вплив статі на візуальну комунікативну поведінку людей. Так, чоловіки частіше кидають погляди в бік жінок зі збільшенням відстані між ними, в той час як для жінок співвідношення між числом поглядів і відстанню між чоловіком і жінкою обернено пропорційне. Контакт очей в бесіді жінок зазвичай більший, ніж між чоловіками, що ведуть розмову. У змішаних парах жінки дивляться довше на чоловіка, ніж навпаки, навіть якщо цей чоловік їм не подобається. Це пояснюється тим, що жінки більш емоційні, прагнуть зберегти «тепло» бесіди, шукають участі з боку чоловіків, прагнуть отримати схвалення, прояв залежного положення.
Особливу увагу в спілкуванні людей займають зіниці . Як правило, вони розширюються при підвищеному емоційному стані, при здивуванні. Дівчат з великими зіницями сприймають гарними, жіночними і привабливими, з маленькими - злими, егоїстичними, холодними.
Окуляри з семіотичної точки зору створюють ефект подвоєння очей і породжують цілий комплекс додаткових семантичних значень його власнику. Окуляри з'явилися досить давно. І сьогодні форма окулярів, їх величина, забарвленість, манера надягати й знімати, дають додаткову інформацію в комунікації людей.
Ольфакція - наука про мову запахів, значення, передані за допомогою запахів, і роль запахів в комунікації. У романі Патріка Зюскінда «Парфумер» стверджується: «Хто володіє запахом, той володіє серцями людей». І це багато в чому відповідає дійсності. Нюх - найінтимніше з людських почуттів, і є тим, що дуже запам'ятовується. Запах допомагає зберігати спогади надійніше, ніж зір і слух. Людина здатна розпізнавати більше відтінків запаху, ніж звуків. Запахи відіграють величезну роль в нашому житті.
За багато століть люди виділили шість основних типів запахів : квітковий, фруктовий, смердючий, пряний, смолистий (як запах скипидару) і запах гару.
Легенди про чарівну силу запахів - атрибут будь-якої культури. Сагайдак індуїстського бога любові Ками був наповнений квітами замість стріл. Афродіта змушувала людей закохуватися один в одного за допомогою пряних ароматів.
Сприйняття запахів залежить від контексту . Кондитерські запахи - ваніль, кориця, кардамон, карамель - для багатьох привабливі. Вони нагадують їм дитинство. Прямо протилежні запахи - «кисневі», чуттєві. Це запахи талої води з легкою домішкою гудрону, мокрої деревини і прілої землі. Вони викликають почуття туги, але одночасно відчуття захоплення і передчуття змін.
Сучасні дослідники показали, що певні аромати мають здатність викликати конкретні емоції, непідвладні нашій свідомості. Американський психіатр Алан Хірш встановив, що певні запахи викликають конкретні дії і поведінку людей. Так, за допомогою впливу запахів він допомагав людям скинути зайву вагу, за допомогою запахів він навчився підвищувати або знижувати кров'яний тиск, сповільнювати або прискорювати серцебиття, збуджувати чи присипляти людей. Запахи здатні впливати на продуктивність праці. Деякі аромати знімають депресію, покращують настрій. Але у людей різних культур один і той же запах може викликати різні асоціації.
В плином історії змінювалась також і манера наносити ароматичні речовини: якщо у XVIII столітті духи наносили на шкіру, то в XIX столітті належало душити предмети туалету: носові хустки, віяла, рукавички, мітенки, мережива. Білизна в будинку повинна була пахнути свіжим запахом лаванди.
Запах - гранично еластична культурна модель. Щоразу вона отримує нове символічне наповнення в залежності від вимог моменту.
Кожній людині притаманні певні переваги в ароматах. Світлана Махліна виділяє таку відповідність типів характеру запахам, що їх приваблюють: люди мрійливі, романтичні більше надають перевагу ароматам солодкуватим; свіжі аромати більше приваблюють людей, що визначають поточну смугу життя як не найбільш вдалу; квіткові аромати привабливі для людей, незадоволених собою; терпкі аромати звуть за собою людей сильних і пристрасних; аромати бальзамічні залучають людей мислячих; гіркі - властиві натурам незвичайним.
Гаптика - наука про дотики в комунікації людей, їх форми, значення та функції. Г. Ю. Крейдлін виділяє лікувальні (терапевтичні) дотики та диявольські дотики. До лікувальних відносяться такі, що розглядаються людиною як ті, що знімають біль, хворобу. Так, в Англії дотик короля до золотушного розглядався як той, що несе оздоровлюючий ефект. В сучасному світі до них можна віднести мануальну терапію, діяльність хілерів та екстрасенсів.
Дотики розподіляються на різні типи культурних та побутових дотиків. Побутові супроводжують нас усе життя - від першої материнської ласки до останнього дотику до чола померлого. Вони поділяються на наступні типи: вираження дружби, участі або піклування; вираження інтимного відношення, встановлення контакту. Найчастіше побутові дотики проявляються в актах комунікації соціально нерівних партнерів. Наприклад, це можуть бути вчитель - ученик, доктор - пацієнт, хазяїн - слуга тощо. При цьому, високий статус дозволяє зробити першому прояв такого дотику, а от така ж дія з боку людини нижчого статусу сприймається як порушення субординації та оцінюється як ненормативне.
Є культури, що люблять дотики. Це арабська, італійська, турецька та латиноамериканська культури. У деяких народів тактильна практика жорстко регламентована. Часто порушення правил тактильної поведінки у ряді культур карається вельми суворо. Таким чином, в Китаї на вулиці не
Мовні засоби вираження невербальної семіотики: мова міміки курсовая работа. Иностранные языки и языкознание.
Реферат: Системы государственного лицензирования
Написать Сочинение Описание Архитектурного Памятника
Курсовая Работа На Тему Организационно-Экономическое Обоснование Рациональной Производственной Структуры Зао "Истро-Сенежское Ппо"
Курсовая работа по теме Коэффициент корреляции. Выбор формы уравнения тренда. Статистические показатели социальной работы и методы их анализа
Дипломная работа по теме Розвиток та розміщення залізничного транспорту України
Контрольные Работы По Английскому 11 Класс Spotlight
Научная Статья Диссертации
Клонирование Растений И Животных Реферат
Реферат: Предмет и задачи психологии
Курсовая Работа Правоотношения В Сфере Социального Обеспечения
Реферат На Тему Правовое Регулирование Права Интеллектуальной Собственности На Международном Уровне
Отчет По Практике В Местной Администрации
Доклад: Биологические ритмы меди в растениях
Курсовая работа по теме Социально-психологическое содержание коммуникативных установок в межличностном общении
Организация Перевозки Дипломная Работа
Реферат: Перспективы вступления России во Всемирную торговую организацию
Реферат по теме Russia is my Motherland
Драматические Страницы В Истории Развития Генетики Реферат
Реферат по теме Ознакомление дошкольников с природой по произведениям В. Бианки
Дипломная работа по теме Механизм диагностики финансового состояния в системе антикризисного управления организацией
Структура органов местного самоуправления - Государство и право контрольная работа
Кодификация права - Государство и право курсовая работа
Единый государственный реестр недвижимости - Государство и право дипломная работа