Методичні особливості вивчення мистецтва України ХVII-XVIII століть на уроках художньої культури - Педагогика курсовая работа

Главная

Педагогика
Методичні особливості вивчення мистецтва України ХVII-XVIII століть на уроках художньої культури

Мистецтво України ХVII-XVIII ст.ст.: загальна характеристика, прояв барокових тенденцій. Дидактично-методична специфіка вивчання питань, присвячених мистецтву України ХVII-XVIII ст. на уроках світової художньої культури, принципи розробки уроків.


посмотреть текст работы


скачать работу можно здесь


полная информация о работе


весь список подобных работ


Нужна помощь с учёбой? Наши эксперты готовы помочь!
Нажимая на кнопку, вы соглашаетесь с
политикой обработки персональных данных

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.


Методичні особливості вивчання мистецтва України Х VII - XVIII століть на уроках художньої культури
Сучасний стан культурологічної науки обумовлений загостреним інтересом до маловивчених розділів історії мистецтва, розуміння яких допоможе прояснити етапи культурно-історичного розвитку нації. Дослідження духовно-естетичних цінностей українського народу певного періоду є одним із чинників відродження та самозбереження нації, функціонування усталених форм культурного буття, що забезпечують безперервність існування мистецької традицій.
В сучасній гуманітарній науці барокову добу України визначено епохою, що розкриває принцип взаємозв'язку видів і жанрів мистецтва через соціальне усвідомлення. Відбиття соціокультурного простору у витворах бароко розкриває характер українського мистецтва ХVІІ - ХVІІІ ст. ст. Теоретичний аналіз даного аспекту набуває актуальності при розгляді особливостей храмового та цивільного будівництва, скульптури, живопису, літератури, театру, спадкуванні народної традиції бароковим мистецтвом, своєрідності синтетичного поєднання національних мистецьких ознак із західноєвропейським бароко. Багатьма вченими (В. Барвінський, А. Жаборюк, М. Закович, І. Зазюн, Л. Масол, В. Шейко та ін.) підкреслюється, що важливе місце в естетичному вихованні посідає залучення людей до вивчення художньої культури рідного краю [1, c. 12].
Українське бароко поєднало традиції вітчизняного народного мистецтва з характерними відзнаками європейського бароко і як виразник нових художньо-світоглядних настанов мало специфічні художні вияви. На відміну від європейського бароко, зорієнтованого на придворно-аристократичне мистецтво, українському бароко притаманні демократичні засади, що ґрунтувалися на ідеях православних братств, патріотичного руху всіх верств українства загалом. Тому, на відміну від часом надмірної віртуозності і чуттєвих крайнощів італійського бароко, трагічного драматизму і помпезності іспанського, містицизму німецького, рафінованої декоративності французького, в Україні цей стиль був просякнутий пафосом героїки й урочистого утвердження ідеалу світла як основи світобудови. Це виявлялося у сліпучо-золотих переливах церковних бань і мереживі різьблених іконостасів, високій духовності музичних гімнів і хорових концертів.
Бароко стало першим універсальним художнім напрямом, що поширився в усіх видах мистецтва - поетичному, образотворчому, музичному, театральному. Подальше зміцнення культурних контактів із сусідніми країнами, подолання відносної ізольованості, характерної для середньовіччя, досягнення науки, освіти, мистецтва сприяли утвердженню українців на міжнародній арені [20, с. 71].
Своєчасність дослідження продиктована потребою розширити й збагатити філософсько-культурологічне сприйняття українського мистецтва XVII-XVIII ст. ст. як складової частини культурно-історичного простору Європи.
Вибір такої теми зумовлений відвертим браком наукових праць, присвячених особливостям вивчення мистецтва України ХVІІ - ХVІІІ ст. ст. на уроках світової художньої культури.
Об'єктом курсової роботи є методика викладання шкільного курсу «Художня культура».
Предмет дослідження - дидактично-методична специфіка вивчення питань, присвячених мистецтву України ХVІІ - ХVІІІ ст. ст. на уроках художньої культури.
Згідно з темою, об'єктом і предметом курсової роботи, її метою є розробка методичної системи вивчення тем, присвячених мистецтву України ХVII - XVIII ст. ст. на уроках художньої культури.
- узагальнити мистецтвознавчий матеріал, присвячений мистецтву України ХVII - XVIII століть;
- визначити місце теми, присвяченої мистецтву України ХVII - XVIII століть, у змісті програми шкільного курсу художньої культури;
- враховуючи дидактично-методичні особливості, розробити модель уроку, присвячену театральному мистецтву України ХVII - XVIII століть.
1 . мистецтво УКРАЇНИ Х VII - XVIII ст.ст.: загальна характеристика
1.1 Прояв барокових тенденцій в образотворчому м истецтві та архітектурі України
образотворчий мистецтво урок художній
XVII-XVIII ст. ст. - доба розквіту та піднесення української національної культури. Саме на цьому етапі Україна здійснила потужний якісний прорив у всіх напрямах художньої творчості, небачений від часів Київської Русі. Культурний поступ був тісно пов'язаний з посиленням національно-визволеної боротьби українського народу за свою державність, необхідністю обстоювання власних традицій, посиленням ролі козацтва в житті суспільства. На початку XVII ст. провідним культурним центром України знову стає Київ. Величезну роль у цьому відіграв видатний релігійний і культурний діяч митрополит Петро Могила.
Це був час становлення та утвердження стилю українського бароко, який поширився на всі види мистецтва: архітектуру, скульптуру, живопис, графіку, а також музику. В Україну стиль бароко прийшов із Заходу, де він з'явився на сто років раніше. Для українського бароко характерні ті самі зовнішні ознаки, що й для західноєвропейського: динамічність форм, нерівність та розірваність ліній, тяжіння до вияву внутрішнього руху та драматизму, широке застосування декоративних оздоблень, символічних та алегоричних образів. Проте водночас воно має власні духовні витоки. Вирішальний вплив на його формування мали народне мистецтво, народні естетичні смаки та ідеали. Прагнення українського народу до самоутвердження, попри в край скрутні історичні обставини, наповнило твори мистецтва життєрадісним, піднесеним настроєм. Цей настрій крізь віки зазвучав у відновлених святинях - Успенському соборів Києво-Печерської лаври та Михайлівському Золотоверхому соборі [20, с. 73].
В мистецтві стилю бароко важливу роль відігравала скульптура . Її широко використовували в оздоблені фасадів та інтер'єрів архітектурних споруд. Розквіт скульптури в Україні припадає на XVIII ст.
У Західній Україні цей вид образотворчого мистецтва традиційно був більш розвиненим, ніж у Східній. Видатний його представник - львівський скульптор Йоанн Пінзель. Його статуї прикрашають собор Святого Юра у Львові, ратушу в Бучачі. З-поміж створених ним образів окрім міфологічних та біблейних героїв привертає увагу український козак, сповнений високої людської гідності. У доробку майстра багато витворів з дерева, виконаних з віртуозною майстерністю. Фігури ніби перебувають у динимічному русі, найнесподіваніших ракурсах. У позах, жестах, виразах облич передано бурхливі почуття. У своїх творах майстрові вдалося найвищою мірою втілити дух бароко: динаміку, мінливість, експресію. Творча манера Пінзеля вплинула на розвиток мистецтва скульптури в Галичині та за її межами.
На Придніпров'ї та Лівобережжі декоративна скульптура перебувала під впливом народного мистецтва. До самобутніх творів свого часу належали міні фігури архангела Михаїла - покровителя Києва і богині правосуддя Феміди, встановлені на будівлі київської ратуші.
Скульптура була тісно пов'язана з мистецтвом різьблення по дереву, яке у ХVІІІ ст. досягло своєї вершини. Яскравий приклад цього - декоративні оформлення іконостасів багатьох українських церков і соборів, що вражають майстерністю виконання, складністю композицій, пишнотою й розмаїттям елементів і форм.
Живопис Доби Бароко - особлива сторінка української культури. Як і архітектура, він розвивається під впливом європейського та народного мистецтва. Ці два джерела сформували неповторне обличчя української національної школи живопису, яка досягла довершеності у ХVІІІ ст.
Як і в попередні епохи, в Україні розвивався монументальний і станковий живопис. Монументальний живопис переважно пов'язаний їз розписами культових споруд. До нашого часу дійшло дуже мало його пам'яток, а ті, що збереглися (наприклад, фрагменти фресок Троїцького собору Густинського монастиря поблизу Прилук), свідчать про значні зміни в цьому виді мистецтва. Українські художники вирішували нові творчі завдання: опанували засоби реалістичного мистецтва, долали традиційну площинність, прагнули створити ілюзію відкритого простору та руху [20, с. 77].
Настінними розписами прикрашали не лише муровані, а дерев'яні церкви. Найранніші їх пам'ятки (середини та другої половини XVII ст.) збереглися в Західній Україні. Це розписи храмів Святого Юра та Чесного Хреста в Дрогобичі, Святого Духа в с. Потеличі (нині Львівської області). У них знайшли відображення світогляд та художні смаки міщан, селян, ремісників. Ці розписи, виконані дещо в наївній манері народного мистецтва, сповнені щирих почуттів. Постаті й обличчя святих та інших персонажів нагадують звичайних українських людей.
Настінні розписи в дерев'яних церквах - самобутнє явище, що немає аналогів у мистецтві жодного іншого народу.
У станковому живопису, як і за попередньої доби, провідну роль продовжував відігравати іконопис. Це ще одна особлива сторінка в історії української культури. Видатними іконописцями свого часу були західноукраїнські художники Іван Рудкович та Йов Кондзелевич. Їхні життя і творчість пов'язані з містом Жовква, яке було на той час значним культурним осередком.
Іван Руткович (рік народження невідомий - 1708) напрікінці XVII ст. створив величні іконостаси у Волиці-Деревлянскій, Волі-Висоцкій, Скваряві Новій. Відчутний вплив на його творчість справило тогочасне західно-європейске мистецтво. І не випадково. Адже художник, створюючі свої композиції, використовував гравюри німецьких та голландських митців. Деякі ікони майстра - «Христос і Магдалина», «Втеча до Єгипту», «Дорога в Еммаус», «Христос у Марії та Марфи» та ін. - більше нагадують світські жанрові картини. На них зображено реальних людей у реальному оточенні, на тлі реальних пейзажів або інтер'єрів, які займаються повсякденними справами [с. 80]. Барви на іконах яскаві, насичені, лики Христа, Марії та святих привітні, ласкаві і радісні. Відчувається, що художник був справжнім життєлюбом і зумів поєднати у своїх творах любов до життя земного з любов'ю до Бога.
Йов Кондзелевич (1667 - близько 1740) - автор славнозвісного Богородчанського іконостасу в с. Манява Івано-Франківської обл. Образи Й. Кондзелевича вражають високодуховною красою, вони сповнені глибокої внутрішньої зосередженості та величі. Художник з великою майстерністю створював урочисті багатофігурні композиції, зображував пишні інтер'єри з архітектурним оздобленням у стилі бароко. Загальному настрою ікон відповідає їх колорит. Він стриманіший ніж у Рутковича, тонко згармонізований та вишуканий.
У ХVII столітті розвиток українського іконостасу досяг свого апогею. Він став невід'ємним явищем українського бароко, органічним компонентом синтезу миствецтв в укрїнській церкві. В іконостасі представлено різні види мистецтва: живопис, декоративну скульптуру та архітектуру. Характерна його ознака - поєднання яскравого живопису із вишуканим різьбленням, динамічним рухом архітектурних деталей. Визначною пам'яткою мистецтва є величний іконостас з Преображенської церкви у с. Великі Сорочинці на Полтавщині - резиденції гетьмана Данила Апостола. У цьому іконостасі якнайповніше втілено дух українського бароко з його динамікою, емоційністю, стрімкістю руху. В колориті ікон переважають різні відтінки жовтого кольору, що створює ефект сяйва, світлоносності. Фігури також динамічні, у них відтворено різноманітні моменти руху людського тіла. Суто земна краса образів поєднана зі щирим духовним прагненням.
Отже, в українському живописі зміцнюється світський напрям, дедалі поширюються засоби реалістичного відтворення дійсності. Про це красномовно свідчать іконир з м. Конотопа. На них зображено великомучениць Варвару, Катерину, Анастасію та Уляну в образах молодих жінок у пишному, барвистому вбранні. Їх автори втілили український народний ідеал земної жіночої вроди, що водночас не суперечило глибокому духоному змісту творів.
У часи великих випробувань особливо шанованими в Україні були ікони Покрова Божої Матері. У цьому святому образі український народ вбачав свою покровительку та заступницю. Ці ікони дуже шанувало козацтво, тому вони дістали назву «козацьких Покров». Часто на цих іконах зображували велику кількість людей. Отже, художникам доводилося вирішувати складне творче завдання: компонування багатьох фігур і груп людей. Під покровом Богоматері збералися персонажі далекої історії (наприклад, візантійський імператор) і сучасники (зазвичай представники духівництва і козацтва). Так, на одній з «козацьких Покров» із с. Дашки на Київщині зображено Богдана Хмельницького. Подібні ікони сприяли розвитку портретного жанру в Україні.
Ікони українського бароко сповнені святкового, піднесеного настрою. Їх автори використовували яскраві кольри, барвисті квіткові візерунки. Золоте орнаментоване тло поєднувалося із зображеннями архітектурних споруд та природи. Богоматір, святих та інші персонажі часто малювали в пишному одязі, з привітними, ласкавими обличчями, втілюючи в них народні уявлення про красу [20, с. 81 - 82]. Таке тлумачення образів зовсім не суперечило релігійному змістові ікон. Порівняно з епохою середньовіччя це було нове емоційне співпережиття християнської віри як джерела радості, втіхи та надії.
З другої половини ХVII ст. портретний живопис, що вже мав значні досягнення в Західній Україні, поширюється на Приднепров'ї та Левобережжі. За словами сирийського мандривника Павла Алепського, українські художники були «вельми спритні в зображенні людських облич з цілковитою подібністю та мають велику вигадлливість у відтворенні людей такими, якими вони є».
На знак ушанування особливих чеснот видатних осіб їхними портретами прикрашали стіни церков і соборів. Наприклад, на стінах київської церкви Спаса на Берестові було написано портрет митрополита Петра Могили, в соборі Густинського монастиря на чернігівщині - портрет гетьмана Івана Самойловича, в Успенському соборі Києво-Печерської лаври - цілу галерею образів князів, гетьманів і царів.
Улюбленим персонажем портретистів другої половини ХVII - ХVIIІ ст. ст. був уславлений гетьман Богдан Хмельницький. Взірцем для них слугувала гравюра гданського художника В. Гондіуса, створена за життя гетьмана в 1651 р. Один із кращих портретів гетьмана зберігається в Національному музеї України. Невідомому авторові цього твору вдалося втілити узагальнений образ народного героя, якому притаманні такі риси, як гідність, розум, простота.
Упродовж ХVIIІ ст. великої популярності набуває так званий парадний портрет. Його функція - показати певну особу в усій її красі та значущості. Зазвичай українські портретисти (на відміну, наприклад, від польських) зображували людей ідеалізованими (тобто кращими, ніж вони були насправді). Приклад такого твору - портрет отамана війска донського Данила Єфремова, написаний одним із майстрів Києво-Печерської лаври. Пишне вбрання, поважна поза, промовистий жест рук, родовий герб, парадне оточення - ось ознаки, типові для таких портретів. Водночас художник майстерно відтворив індивідуальні риси та характер свого героя.
Ці та інші приклади є свідченням того, що українськи майстри зберігали вірність народним традиціям та смакам. Завдяки особливому художньому вирішенню, монументальному звучанню, декоративній барвистості, український портретний живопис став самобутнім національним явищем культури. До визначних творів цього жанру ХVIIІ ст. належать портрети Василя Гамалії, переяславського полковника С. Сулими та його дружини, князя Д. Долгорукого та ін. [20, с. 84].
У зазначений період в Україні набув поширення також жанр народної картини, героем якої був так званий Козак Мамай (козак-бандурист). Перші такі картинки з'явилися в ХVII ст. У ХVIIІ ст. та першій половіні ХІХ ст. Козак Мамай став найпопулярнішим образом народного живопису, який можна було бачити і в багатих маєтках, і в бідних хатах. Малювали його не лише на полотнах, а й на дверях, сринях, віконцях, стінах і навіть на вуликах.
Композиція більшості картин побудована за однією схемою: козак сидить під деревом (найчастіше - дубом), «по-турецьки» підібгавши ноги, і грає на бандурі чи кобзі. Поруч його вірний товариш - кінь, довкола - речі, з якими козак нерозлучний - шабля, рушниця або пістоль, люлька. Часто подібні картини супроводжували написами, сумними або веселими, з добрим народним гумором. На картинах іншого типу Козак Мамай виступає як герой різних сюжетних сцен у взаємодії з іншими персонажами: паном, корчмарем та ін. Авори цих картин залишилися невідомими. В колоритних образах козака-бандуриста знайшов мистецьке втілення ідеал народного героя: вродливого і дужого, безстрашного й винахідливого, байдужого до смерті, мудрого й веселого водночас.
ХVII - ХVIIІ ст. ст. стали часом розквіту української гравюри. Початок їй поклали видані 1622 р. ілюстрації до «Віршів на жалосний погреб зацного рицера, Петра Конашевича Сагайдачного» ректора Київської братської школи Касіяна Саковича. На них зображено гетьмана Сагайдачного на коні (один із найбільш раннів портретів в української гравюрі), сцену «Здобуття Кафи» та запорожця з рушницею.
Видатним гравером початку ХVII ст. був майстер Ілля. Спершу він працював у Львові, а 1636 р на запрошення митрополіта Петра Могили переїхав до Києва. Він виконав ілюстрації до Біблії, Великого требника Петра Могили, Києво-Печерського патерика.
З другої половини ХVII ст. провідною графічною технікою стає гравюра на міді (мідьорит) та інших металах. Вона витісняє поширену в ХVI ст. - першій половині ХVII ст. гравюру на дереві (дереворит). Відповідно змінюється й художній стиль творів, ажде гравюра на металі мала більше можливостей для передання світлотіньового моделювання форм, відтворення повітряного середовища, особливостей різноманітних фактур тощо.
Кращими українськими граверами того часу були Олександр (бл. 1640-1727) та Леонтій (бл. 1630-1710) Тарасевичі. Вони досконало володіли технікою мідьориту. Обидва навчалися в Німеччині. Олесандр Тарасевич привіз до Києва колекцію гравюр і малюнків західноєвропейських митців. Як відмо, за ними вдосконалювали професійну майстерність лаврські художники. О. Тарасевич керував друкарнею Києво-Печерської лаври, виконував ілюстрації до книг, створив низку портретів, зокрема письменника Лазаря Барановича.
Леонтій Тарасевич працював у Києві та Чернігові. Він автор багатьох великих та пишних алегоричних композицій, що були характерними для художньої культури бароко. Найвищим його творчим досягненням вважають видання в 1702 р. «Києво-Печерського патерика», який містить 40 гравюр видатного майстра.
На середину ХVIIІ ст. припадає розквіт творчості ще одного яскравого майстра гравюри - Григорія Левицького (бл. 1697-1769), батька славетного портретиста Дмитра Левицького. Григорій Левицький досконало володів складною технікою гравюри на міді, з істинним артистизмом виконував тези та ілюстрації до книг.
Українська гравюра кінця ХVII - ХVIIІ ст. посідала провідні позиції у Східній Європі, вплинувши на розвиток цього виду мистецтва в усіх слов'янських країнах. Саме через неї «допетровська» Росія знайомилася з набутками європейської образотворчої культури. Гравюра на крок випереджувала інші види образотворчого мистецтва в їх еволюційному поступі до реалістичного відображення дійсності [20, с. 86-87].
В архітектурі XVII-XVIII ст. ст. спостерігається співіснування та переплетіння різних стилів з виразним домінуванням стилю бароко. Другу половину XVII ст. знаменує розквіт нового своєрідного стилю, який носить назву козацьке бароко. Його характерні ознаки: багатство на пластичність форм, світлі потиньковані стіни, застосування декоративних деталей, ліпних орнаментів, церковних бань цибулястої та грушоподібної форми. Однією з перших споруд у стилі козацького бароко була Миколаївська церква на головному майдані у Ніжині (1668-1669), центрі одного з найбільших козацьких полків.
На відміну від давньоруських та іноземних храмів козацькі собори часто (коли кількість бань на церкві дорівнює п'яти, семи або дев'яти) не мають вираженого фасаду, вони одинакові з усіх чотирьох боків, повернуті водночас до всіх частин світу, всіх присутніх на майдані. Стіни охайно білілися, завдяки чому будівлі органічно вписувалися у навколишній пейзаж українських населених пунктів, у яких домінували хати - мазанки, і в природний ландшафт. Характерної форми бані та інші елементи мідного покриття фарбувалися переважно у зелений або синій колір, хоча інколи, особливо у Києві, вкривалися позолотою [7, с. 381].
Під керівництвом Петра Могили у 30-х роках XVII ст. у стилі бароко було відновлено архітектурні перлини часів Київської Русі: Софійський собор, споруди Києво-Печерської лаври, церкву Спаса на Берестові та ін.
Це мало величезне значення, адже у такий спосіб утверджувалася культурна спадкоємність з Київською Руссю. У такому вигляді архітектурні шедеври збереглися до наших днів.
Високого рівня досягла дерев'яна архітектура, яка своїми неперевершеними здобутками значною мірою зобов'язана творчості народних майстрів. Виявляючи великий будівничий і художній хист, вони зводили з дерева величні замки та палаци, затишні хати, добротні вітряні млини та комори. Ці ж самі майстри прилучалися до спорудження храму - духовного центру, художньої домінанти й окраси міст і селищ.
За всієї розмаїтості форм дерев'яні храми майже на всій території України споруджувалися на основі однакових конструктивних принципів. Так само, як і селянські хати, вони будувалися «у зруб». Найбільш поширеними були трикамерні споруди. У Східній Україні з кінця XVII століття чимало будувалося п'яти - зрубних храмів, а інколи семи- і навіть дев'яти зрубних. Серед зрубів основним був центральний, що надавало композиції споруди пірамідальної форми. Кожний храм (крім споруд хатнього типу) увінчувався однією або кількома банями чи наметовими верхами [9, с. 150].
Активне будівництво розгорнулося не лише в Києві, а й по всій Центральній Україні та на Лівобережжі. Було зведено багато нових церков, соборів, монастирів, а також споруд світського призначення: навчальних закладів, житлових будинків козацької старшини тощо.
Україна мала власних видатних архітекторів. Увійшло в історію ім'я Степана Ковніра (1695-1786) - творця так званого Ковнірівського корпусу та дзвіниць на Дальніх і Ближніх печерах Києво-Печерської лаври. Кловського палацу у Києві, Троїцької церкви в Китаївській пустині поблизу Києва, церкви Антонія і Феодосія у Василькові; Івана Григоровича-Барського (1713-1785) - автора Покровської церкви та церкви Миколи Набережного у Києві.
Залишили слід в Україні й іноземні зодчі. Глибоко зрозумів суть українського бароко німець Йоганн Шедель (1680-1752). Він автор одних із найкращих споруд цього стилю: дзвіниць Києво-Печерської лаври та Софійського собор, брами Заборовського. Архітектурне вирішення двох останніх споруд вражає надзвичайною пишнотою ліпного орнаменту, що свідчить про вплив на творчість автора народного мистецтва.
Своєрідні та неповторні споруди славетного італійського архітектора Бартоломео Растреллі (1700-1771). У Києві за його проектами збудовано Андріївську церкву та Маріїнський палац. Ці унікальні споруди напрочуд вдало вписалися в природний ландшафт міста.
У стилі українського бароко зводилися не лише муровані, а й дерев'яні церкви. Вони були високими, багатоверхими, мали складні й динамічні форми. Яскравим прикладом таких храмів є Троїцький собор у м. Новомосковську Дніпропетровської області. Ця складна пірамідальна композиція, виконана з надзвичайно високою майстерністю, створює враження стрімкого руху, спрямованого вгору, до неба.
На західноукраїнських землях монументальна архітектура цього періоду розвивалася за інших умов. Перебування у складі Речі Посполитої прийняття унії зумовили закріплення тут художніх традицій, пов'язаних з католицькою культурою. В містах та містечках Галичини збереглося чимало споруд у стилі пізнього європейського, зокрема польського, бароко. Їх не можна ототожнювати із самобутнім явищем саме українського бароко, поширеним на Придніпров'ї та Лівобережній Україні.
Найбільша кількість пам'яток барокової архітектури західноєвропейського зразка збереглася у Львові. Серед кращих споруд - Домініканський костел, збудований архітекторами Яном де Вітте та Мартином Урбаніком. Яскравим представником стилю бароко був Бернард Меретин - автор такої архітектурної перлини Львова, як собор Святого Юра, ратуші в м. Бучачі на Тернопільщині та ін. До визначних пам'яток культури належить також величний ансамбль Почаївської лаври - одного з найбільших релігійних осередків України [20, c. 76].
В середині XVIII століття завершується багатовіковий період розвитку мистецтва стародавньої України й починається новий його етап. Про це свідчила поява на теренах України споруд нового типу, що втілювали досягнення західної і петербурзької ордерної, переважно барокової архітектури [с. 161]. Саме тоді завершується зведення в Києво-Печерській лаврі стометрової чотириярусної дзвіниці за проектом Й. Шеделя (1731-1745 pp.), споруджуються Андріївська церква в Києві (1747-1753 pp., архітектор Растреллі), собор Різдва Богородиці в Козельці (1752-1764 pp., архітектор А. Квасов, завершено будівництво І. Григоровичем-Барським), Царський палац (1754-1758 pp., головний архітектор І. Ф. Мічурін) і Кловський палац у Києві (1754-1758 pp., архітектор П. Неєлов, будівничий майстер С. Ковнір), Гостинний ряд на Подолі в Києві (1778 p., архітектор І. Григорович-Барський), палац гетьмана Розумовського в Батурині (1799-1803 pp., архітектор Ч. Камерон).
Нові тенденції відчувалися в розвитку архітектури також і в Західній Україні. Серед багатьох костелів і кляшторів, що тут зводилися, найвищі здобутки барокової архітектури втілені в споруді Домініканського костелу у Львові (1749 p., архітектори М. Урбаник, Ян де Вітт). У плані він має форму латинського хреста. Споруду увінчує велетенська баня. Центральний фасад з могутніми здвоєними колонами прикрашають, як і інтер'єр, позолочені скульптури. З надзвичайною пишнотою оздоблено величний підкупольний простір і великий олтар [с. 162].
Не менш визначною спорудою є ансамбль собору Святого Юра у Львові (1744-1770 pp., архітектор Бернард Меретин). Зведений на місці, де раніше була церква типу візантійської базиліки, він утілює як західні барокові форми, так і українські православні традиції. В плані наближається до форми рівно - конечного грецького хреста. Його баня з високим підбанником спирається на могутні підпружні арки. Динамічно виступає центральний фасад, який збагачено фланківними статуями святих і кінною статуєю Юрія Змієборця, що увінчує його (скульптор Пинзель).
До видатних пам'яток пізнього бароко належить також собор Почаївської лаври архітекторів Г. Гофмана, Петра і Матвія Палейовських і Ф. Кульчицького (1771-1794 pp.).
У Західній Україні, де основна територія залишалася під владою Польщі, домінуючим типом церков-ної споруди був дерев'яний три - або п'ятизрубний храм.
Зрубними були також і сільські хати. На Поліссі (в північних районах Чернігівщини, Київщини, Волині), а також на Гуцульщині за умов злиденного існування селян і ремісників зберігався у XIX столітті тип «курної хати».
У передгірних районах Галичини проявляється безпосередній вплив архітектури Карпат, добре пристосованої до природних умов, позначених великою кількістю опадів. Церкви в цих місцевостях використовують - як захисне вбрання - ґонтове покриття. Цій меті слугують також високі завершення (а в житлових і господарчих спорудах - укриті гонтом високі дахи). Ґонтове покриття церкви від самого верху й майже до самого низу надає формі споруди більшої пластичної узагальненості, монументальності.
Історичне минуле й природні умови життя етнічних груп українського населення в зоні Карпат - гуцулів, бойків, лемків, буковинців - позначили й розвиток їхньої архітектури.
До типових гуцульських храмів належать церква Богородиці в с. Boрохті Івано-Франківської області (XVIII ст.). Це хрещатий у плані п'ятизрубний храм. Його центральний зруб завершується високим наметом на підбаннику. В цілому ж структура храму має присадкувату форму. На відміну від інших гуцульських храмів його присадкуватість малопомітна завдяки високому мурованому фундаментові. Разом із тим структура таких церков компактна й гармонійна (храми в Коломиї, в Ясені).
Для архітектури бойків властива історично викристалізована форма храму з багатоступінчастими верхами (в Кривках, Маткові, Росохочі). Розташовані серед гірських хребтів або навіть на перевалах (наприклад чудова церква в Тухольці) серед смерекових лісів, такі споруди сприймаються як органічна частина мальовничої природи Карпат (церква в Яворові, XVIII ст.). Чим ближчий гірський хребет, тим вище підносяться їхні багатоярусні верхи. Є. Грабар із повним правом називав бойківські церкви «храмами-казками» (церкви в Яворові, Сколі, Вижні, Тухольці). Гнучка конструкція з системою заломів давала змогу нарощувати башти споруд усе вище й вище. На думку П.Г. Юрченка, деякі церкви набули високих верхів унаслідок реконструкції у XVIII столітті. Інколи у бойків одна з башт (як у церкві с. Кривки) виконує функцію дзвіниці [15, с. 166].
У Закарпатті, в місцевостях, де жили лемки, склався тип церкви з домінуючим верхом західного зрубу, увінчаного високою баштою. Він правив за дзвіницю. Такі трикамерні церкви з горизонтально-динамічною структурою формувалися під впливом архітектури сусідніх країн - Молдови, Словаччини, Угорщини (церкви в Мукачевому, Канорі, Крайникові, в с. Данилові). Закарпаття, починаючи з XII століття, а Буковина - з XV століття, були відірвані від основних земель України, втім зберігали з ними національні, культурні та релігійні зв'язки. Архітектура Буковини завжди мала багато спільного з культовим будівництвом у сусідніх регіонах - Карпатському, Волинському, Подільському. Цьому, можливо, сприяло те, що вона входила до складу православного Молдовського князівства. Як і в Молдові, тут теж трапляються трикамерні церкви хатнього типу. Найкращим зразком такої церкви є Троїцький храм в Чернівцях (на Клокучці) з високим ґонтовим дахом (1774 p.). Поширеним був також тип трикамерної церкви з однією банею: Миколаївська церква в Берегометі (1786 p.), Успенська церква в Дубовицях (XVIII ст.).
Таким чином, архітектура регіонів України, розвиваючись за різних природн
Методичні особливості вивчення мистецтва України ХVII-XVIII століть на уроках художньої культури курсовая работа. Педагогика.
Реферат На Тему Возникновение И Развитие Политических Учений
Темы Рефератов По Зож Для Студентов
Информационное обеспечение финансового анализа
Сочинение На Тему Экологические Проблемы
Курсовая работа: Расчёт настенного поворотного крана с переменным вылетом
Титульный Лист Реферата Скачать Word
Курсовая Работа На Тему Юридическое Определение Терроризма В Законодательстве России, Сша И Документах Оон. Его Практическое Применение На Примере Движения Хамас
Дипломная работа: Профилактика дисграфий у дошкольников с общим недоразвитием речи
Курсовая работа по теме Коллективные и индивидуальные средства защиты
Дипломная работа: Практика антикризисного управления
Контрольные Работы 7 Класс 3 Четверть
Договора Аренды Диссертация
Курсовая работа: Предпринимательская тайна и механизм ее защиты
Реферат: Разработка нового метода использования нефтяных скважин
Реферат по теме Исследование знания юридических терминов
Курсовая работа: Уголовная ответственность за заражение ВИЧ-инфекцией
Реферат по теме Кидани и Сибирь
Реферат На Тему Телемеханические Системы На Релейной И Транзисторной Элементной Базе
Реферат: Испытания РЭСИ на воздействие солнечной радиации, соляного тумана, повышенного гидростатического давления, водонепроницаемость, брызгозащищенность и каплезащищенность. Скачать бесплатно и без регистрации
Я Концепции Личности Эссе
Научная фантастика, её разновидности и поджанры - Литература реферат
Характеристика детского сада - Менеджмент и трудовые отношения отчет по практике
Washing machine. The greatest invention of the mankind - Иностранные языки и языкознание презентация