Макс Болгов

Ти хто і з якого району?

Я Максим, з Щасливого. Є таке чудове місце поруч із Києвом.

Я керівник студії Rock Dance Studio, викладаю Бугі-Вугі (з великої букви танці називають принципово - Прим ред), суддя всеукраїнської федерації ФАРРУ, і міжнародної конфедерації рок-н-ролу WRRC.

З Бугі пов'язана вся моя діяльність, в основному це викладання в соціальних групах і організація роботи студії, тренування спортивних пар, дитячі групи, участь в організації змагань і фестів. Багато часу займає суддівство, або підготовка до нього.

Вільного часу не так багато, і весь цей час належить сім'ї.

Як довго це з тобою? 

Бугі — з 2011-го. До цього було дуже багато всякого, але спочатку були... танці, вісім років бальних танців. Потім був футбол, плавання, навіть бейсбол трішки, а у 2011-му майбутня дружина заманила мене на Бугі-Вугі.

Ми почали танцювати у Ярослава Бовсуновського, це була група Бугі-Вугі при Федерації акробатичного рок-н-ролу, такий специфічний, спортивноорієнтований Бугі-Вугі).

Потім прийшов до Євгена Нагорний у Kiev Rebel Dance, який багато чого змінив. А потім була вимушена пауза. У 2014-му я повернувся я вже в Elvis і знайшов там своїх викладачів - Олексія Скібінського і Марину Прийдан, з якою ми потім стали в пару, а згодом почали викладати.

Я пам’ятаю, ти якийсь час був у КСДК, але потім відкрив свою школу. Розкажи, як і чому з’явилась Rock Dance School?

Викладати Бугі я почав у 2015 році, вів дитячі групи в Щасливому. Це була спроба поєднати улюблене хобі з дипломом (я психолог-педагог за фахом). Десь через півтора року, Тарас Мельник покликав у КСДК і танці набрали ще більшої ваги в житті. Це були неймовірні 2 роки, але у 2018-му ми вирішили розійтись. Нічого супер скандального, просто для КСДК життя, натхнення і основний напрямок, це все ж таки Лінді. Мені ж хотілося більшого в плані розвитку Бугі, тому я вирішив створити клуб, який повністю сконцентрований на Бугі-Вугі. Остаточне рішення сформувалось у Мюнхені, на Rock That Swing Festival. Тому і вийшла така назва, Rock Dance Studio).

Розкажи про свою команду і клуб. Що було складно, а що легко організувати в школі, що для вас важливо?

У створенні окремого клубу мені дуже допомогла Катя Дзятко. Ми з нею почали викладати ще в КСДК і я не знаю, як вона мене досить терпить=) Також у нас в клубі викладає Марина Прийдан, вона дуже класно розуміє техніку і фізіологію танцю. Зовсім донедавна у нас викладав Ігор Ігнат'єв, вихованець Жанни Заночкіної із Харкова, але зараз поїхав підіймати Бугі-Вугі у Білорусі. Зараз до клубу приєдналася Світлана Матових, яка спочатку прийшла просто на заняття, але згодом почала викладати в молодших групах.

Якісь організаційні зміни починалися ще у КСДК, спочатку ми переїхали з Патефону на Льва Толстого. Це було дуже важливе рішення, тому що локація Патєфону дуже звужувала пошук цільової аудиторії. Ми перебрали на себе рекламу Бугі, і коли від’єднались від КСДК продовжували робити те ж саме. Вкладали всі гроші у просування, наймали людей для смм, дизайнерів, копірайтерів. Викладачі мають викладати, а рекламою мають займатися рекламщики.

Зараз у нас з різною періодичністю займаються близько 60 людей. Вечірки намагаємось робити хоча б раз на два тижні. Принаймні так було до карантину.

Одна з основних ідей клубу, це давати можливість розвиватися, в тому числі і у якості викладачів. І це не просто "ти добре танцюєш, давай будеш викладачем". Ми заохочуємо бажання ділитись інформацією, допомагати зрозуміти танець, розвивати його і додавати щось своє. У кожного є шанс і немає кордонів для розвитку. 

Найважчим, напевно, було прийнято той факт, що не все так райдужно і красиво у танцювальній галузі. В організації і розвитку свінгових танців в Україні ще дуже-дуже багато роботи. Я вважаю, що цільової аудиторії в нас багато, а обізнаності дуже мало. 

До вас на вечірки можна приходити лівим людям чи вони для своїх? А твої учні ходять на вечірки в Елвіс чи Хот Бугі?

Звісно можна, для всіх відкриті двері. Нколи нікому не заважав ходити на вечірки і заняття в інші клуби. Це одна з наших ключових цінностей: дати людям свободу вибору, порівняння.

Що, на твою думку, відбувається з київською свінговою тусовкою (до карантину)?  

В останні декілька років, люди почали більше спілкуватися між собою, кудись їздити на фести, з'явились нові сильні пари. Тенденція позитивна. Але розвиток дуже і дуже повільний.

Вечірки, фанові івенти це дійсно круто, але проблема в тому, що про них знають тільки ті, хто вже знаходиться у коммюніті. Нам потрібна нормальна реклама від людей, які не просто цим горять, а знають, як досягти результату. А це — гроші і час. 

Я бачу дуже велику концентрацію амбіцій і спроб якось додати собі ваги, замість бажання розвиватися і розвивати стиль. Для багатьох, хто дійсно міг бі змінити ситуацію, Бугі-Вугі це лише іграшка. 

З позитивного, зараз повернувся Кува, і я вважаю, що це дуже круто. Український Бугі взагалі дуже багато втратив, коли вони з Сонею поїхали. Думаю і атмосфера і розвиток стилю був би значно швидшим, якби не це. 

Дуже великі надії покладаю на спорт і офіційний статус, змагання і федерацію. В моєму баченні, через спорт можна викликати резонанс в суспільстві, і нам пощастило, що Бугі має таку можливість.

Що для тебе важливо в танці? 

Свобода. Ти можеш під час одного конкретного танцю реалізувати своє ідеальне я. Ти можеш за допомогою танців перебороти якісь життєві проблеми і комплекси. Приходиш танцювати, і розумієш, що ось цей момент, тут і зараз, ти не можеш і не хочеш його залажати.

Для мене Бугі, це ціле життя, де ти розвиваєшся не тільки як танцівник, а як людина. Ти починаєш бути собою, цінити драйв. Це круто!

За чим до тебе йти на заняття? 

За індивідуальним підходом. Одна справа показати як ти гарно танцюєш, інша знайти потрібні слова і приклади, щоб людина, яка ніколи в житті не танцювала, почала отримувати кайф від руху під музику. Дуже багато уваги ми приділяємо технічним моментам, розумінню з чого складається танець, замість просто давати цікаві фігури. Також багато інтерактиву, коли ми разом з учнями намагаємось придумати щось нове.

Для мене важливо створити сімейну атмосферу у клубі, Бугі-Вугі має бути чимось набагато більшим, ніж просто танці, робота, бізнес і клієнти. Але в той же час, все має бути професійно організовано.

І найголовніше, ми намагаємося відкрити людям всі можливі двері для розвитку: ми активно агітуємо (іноді навіть дуже активно) їздити на фестивалі, і не раз на два роки, а два-три рази на рік. Ми намагаємося доносити до людей всю інформацію, щоб вони могли порівнювати і обирати.

Яку фразу ти готовий повторювати на кожному занятті?

Любіть Бугі у собі, а не себе у Бугі! 

Як ти ставишся до змагань? Тобі важливо брати участь і перемагати?

О, це ДУЖЕ велике питання. (але я скоротила відповідь до не дуже великої - Прим ред)

Брати участь? Важливо. Але вже в якості тренера. І можливо навіть вже більше як суддя.

Я почав змагатися у 25 років, і не мав ілюзій про перемоги над професійними спортсменами, які в цьому з дитинства. Перемога не була самоціллю, мені подобався азарт і відчуття розвитку, подобалося отримувати фідбек і працювати з ним.

Треба розуміти, що перемоги це не швидко. Спочатку треба думати про те, що ці змагання тобі дають: розуміння як ти розвиваєшся, що ти робиш правильно, що ні, на що треба звертати увагу. Тільки коли в тебе позаду вже 10-20 турнірів, можна починати думати про перемогу, чи якісь місця. Тому мені смішно, коли деякі пари, приїхали на змагання один-два рази, починають на повному серйозі заявляти, що все "не чесно, що чого нас засудили".

Я вважаю, що в нашій тусовці дуже викручені поняття змагань, і, на жаль, багато викладачів це роблять спеціально. Зараз це позиціонується як питання "Бугі-Вугі це соушл чи спорт?". Але Бугі це і соушл, і спорт! Це дві сторони однієї медалі. Якщо хочеш бути дійсно крутим і цікавим у соушл, маєш підвищувати свій рівень у спорті. І навпаки.

Кожен сам обирає чого хоче. Якщо комусь достатньо свого рівня танцювання, він чи вона приходить тільки потусити, можна тусити. Але якщо хочеш танцювати як твої кумири, треба робити собі виклики, звертати увагу на помилки і регулярно змагатись. В нашій країні це досить доступно. Ти можеш почати танцювати, через півроку почати змагатися на офіційному рівні, і за рік півтора поїхати на міжнародні змагання. Це реально і залежить тільки від бажання (і від таланту - прим ред).

Розкажи більше про свою роботу судді.

Виступать я перестав рано через травму, але так і не зміг відмовитись від змагань. Зачаровує їх атмосфера, хочеться бути частиною цього процесу. Тому вибрав тренувати і судити.

Бути суддею важко, тому що всі хочуть перемагати, завжди є якісь питання до суддів. Головне створити умови, коли спортсмени будут довіряти суддям. Наприклад, бувають ситуації, коли особисто тобі пара подобається, а виступили кривенько. Чи навпаки пара не дуже подобається, а всі вимоги виконала і виступили краще. Тут треба вимикати емоції і персональні уподобання і якісно зробити свою роботу. 

Суддя за півтори хвилини має підрахувати близько 100 критеріїв оцінювання (згідно правил WRRC), і це у однієї пари, а часто їх дві чи три виступає одночасно. Мене іноді питають, ти чого такий серйозний коли судиш, ти що посміхнутися не можеш, якось підтримати? А ти як комп'ютер сидиш, тебе просто на це не вистачає. Одна справа коли у тебе 5 пар і два-три раунди. І зовсім інше, коли ти 9 годин судиш, 60 пар, 300 заходів. Це вибух для мозку, але це дійсно круто. Чим важча задачка, тим більше кайфу від ії вирішення.

Як тобі танцюється на карантині? Онлайн заняття заходять?  Може індіви?

Танцюється важко. Важкий час для всіх клубів, танців і взагалі галузей пов'язаних з офлайном. Але сподіваюсь всі будуть здорові, і цей тимчасовий локдаун колись та закінчиться остаточно.

З приводу онлайнів, думаю, що карантин не встиг дійти до тієї стадії, коли люди б зрозуміли, що просто сидіти і чекати, це не варіант. Треба постійно рухатись, і треба якось себе навчити мотивувати самостійно, знаходити позитив. Без цього онлайни навряд чи запрацюють так, як могли би.

Якщо казати про персональный час проведений на карантині, дуже багато чого вдалось зробити. Ми підготували багато онлайн матеріалу, стрктурували систему навчання, налагодили багато міжнародних зв'язків, і сподіваюсь ситуація у світі дозволить все це реалізувати. Я підсів на 3D моделювання Бугі, і зараз готую великий проект, знову ж таки навчальний. В 3D дуже багато чого можно пояснити про танець.

Які плани?

Ми вже почали працювати у міні групах. Навіть почали робити оупени, хоча формат тепер дуже незвичний. Важко, але пристосвуємося.

Зараз плануємо нові набори, але все залежить від ситуації у країні. Також сподіваємося, що скоро і дітям дозволять займатися. Окрім дорослих груп, ми багато уваги приділяємо дитячому Бугі-Вугі.

Із поїздок, зараз проходить Слобожанський, і як на мене, це такий символ, що ми не зупинимось. Бугі є і буде, і ми цю кризу поборемо. 

Сподіваюсь до вересня відкриють кордони, і Маркус і Джессі будуть мати можливість провести "567 свінг Денс Кемп" у Австрії 20 вересня, а у нас вийде туди потрапити. Всім дуже рекомендую, там дуже чудова дружня атмосфера, він відрізняється від багатьох фестів в хорошому сенсі.

Що бісить?

Багато красивих розмов, які перекривають справи.

Чого дуже хочеться? 

Щоб на українському рівні було 20-30 пар на турнірах. Це буде результатом того, що Бугі займаються не 300 чоловік, а три тисячі, не 7 клубів на всю країну, а 20-30, що з'явилися нові викладачі і підходи. 

Ще мені б дуже хотілося, щоб в танці повернувся Женя Нагорний. Можна по різному до нього ставитись, але він має шалений досвід у викладанні Бугі, виховав багатьох вже теперішніх викладачів, розвинув свій впізнаваний стиль. Він міг би дуже багато чого зробити ще. 

Вчити, виступать чи змагатись?

ВЧИТИ. Це надихає, це розвиває. І це неймовірний кайф, коли до тебе приходять люди з нуля, і починають танцювати, і їх втягує в цей двіж, в цю культуру. 

А може в лінді?

Тарас і Віта, здається, зробили все можливе і неможливе, щоб мене затягнути в Лінді. Не вийшло). 

Дуже багато зараз розмов про Бугі vs. Лінді. Але для мене це лише питання музики: когось надихає і пробиває під більш класичний свінг, когось більш рокенрольна музика, люди обирають те, що їм ближче. Ось і вся різниця.

Я 100% в Бугі і це моє натхнення. 

У Rock That Swing 2018 Норму Міллер спитали, яка різниця між свінговими танцями. Вона відповіла приблизно "fuck off, не несіть дурню… Свінг це Свінг, Лінді, Бугі, Шег, Бальбоа і т.д це все один танець!" Я дуже з нею згоден. 

Back to Index