Лексичні особливості власних імен (на прикладі творів англійської літератури ХХ ст.) - Иностранные языки и языкознание курсовая работа

Главная

Иностранные языки и языкознание
Лексичні особливості власних імен (на прикладі творів англійської літератури ХХ ст.)

Визначення поняття ономастики як розділу мовознавства, який вивчає власні імена, історію їх виникнення, розвитку і функціонування. Основне призначення власних назв (антропонімів) у творах художньої літератури як якісної характеристики персонажів.


посмотреть текст работы


скачать работу можно здесь


полная информация о работе


весь список подобных работ


Нужна помощь с учёбой? Наши эксперты готовы помочь!
Нажимая на кнопку, вы соглашаетесь с
политикой обработки персональных данных

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ
ЖИТОМИРСЬКОГО ДЕЖРЖАВНОГО УНІВЕРСИТЕТУ ІМЕНІ ІВАНА ФРАНКА
НАВЧАЛЬНО-НАУКОВИЙ ІНСТИТУТ ІНОЗЕМНОЇ ФІЛОЛОГІЇ
НА ТЕМУ "Лексичні особливості власних імен (на прикладі творів англійської літератури ХХ ст.)"
Ономастика -- розділ мовознавства, який вивчає будь-які власні імена, історію їх виникнення, розвитку і функціонування.
Формування ономастики як самостійної наукової дисципліни про власні імена активізувалося у другій половині ХХ століття. Були встановлені основні закономірності історії розвитку і функціонування власних імен, обгрунтовані принципи їх класифікації.
Тому актуальність дослідження полягає у визначені ролі мовних і соціальних чинників при формуванні ономастичної системи.
Власні назви в творах художньої літератури часто грають специфічну роль, допомагаючи авторам найефективніше змалювати дійсність в їх ідейно-естетичних позиціях.
Однією з основних передумов реалістичності художнього твору є відповідність використаних йому власних імен закономірностям національної ономастичної системи.
Тому недивно, що багато великих письменників вели спостереження над іменами людей, ретельно працювали над ономастичним матеріалом.
Мета дослідження: вивчити лексичні особливості власних імен в англійській літературі.
Завдання: дослідити як саме розвивались власні імена, які чинники дали поштовх створенню тих чи інших власних назв.
Об'єктом дослідження є твори англійської літератури ХХ ст., у яких імена та прізвища служать як засоби створення і розкриття художнього образу.
Розділ І. Ономастика як наука про власні імена
1.1 Поетична та літературна ономастика
Ономастика -- розділ мовознавства, який вивчає будь-які власні імена, історію їх виникнення, розвитку і функціонування. Ономастика, відповідно до категорій власних імен, має кілька розділів: топоніміка (вивчає власні імена географічних об'єктів), антропоніміка(досліджує власні імена людей), зооніміка (займається власними імена тварин) тощо.
Ономастика вивчає закономірності виникнення, розвитку, зміни, функціонування, поширення і структури власних імен у мові і мовленні, в літературній і діалектній сферах. Наймолодшою галуззю ономастики вважається когнітивна ономастика.
Когнітивна ономастика -- це поєднання когнітивної лінгвістики і ономастики, займається вивченням власних назв у ментальному лексиконі людини.
У колективній монографії "Теорія та методика ономастичних досліджень" (М.,1986) без будь-яких уточнень синонімічно використовуються терміни "літературна ономастика", "поетична ономастика" та "ономастика художнього тексту".
Висловлювалися заперечення проти використання терміну "поетична ономастика". На думку О.Н.Фонякової, такий термін застосовний лише для поетичної мови, що може привести до звуження його значення (8). Г.А.Силаєва вважає, що в самому визначенні "поетичний" вже поміщено позитивне значення, а термін, як відомо, не повинен наділятися експресією [6: c. 10]
Подібні твердження виходять, ймовірно, з визнання в слові "поетичний" лише значення "Витончений, такий, що викликає відчуття чарівності", як це дається в "Словнику російської мови" С.І.Ожегова. Насправді, вказане лексичне значення в слові "поетичний" слід розглядати як вторинне, переносне. У лексемі "поетичний" є первинне значення, співвідноситься з словом "поетика" в значенні "художній, творчий". [6: c.25]
У "Словнику термінів" літературознавств термін "поетика" визначається як "цілісна система тих художніх засобів (образної структури, композиції, сюжету, поетичної мови), поява яких обумовлена певними тематичними завданнями твору або задумом письменника і характерний для аналізованого жанру або манери письменника". Отже, в цьому випадку термін "поетика" дозволяє утвореному від нього визначенню "поетичний" у поєднанні з терміном "ономастика" не лише конкретно позначати об'єкт дослідження, але і визначати методи, цілі і завдання наукової дисципліни поетична ономастика.
Відзначаючи багатоплановість визначення "поетичний", В.М.Калінкин в монографії "Поетика оніма" запропонував ввести термін "поетика оніма" для назви наукової дисципліни, що вивчає специфіку власних імен художніх текстів. На його думку, цим же терміном позначатиметься і об'єкт дослідження.
Формування ономастики як самостійної наукової дисципліни про власні імена активізувалося в другій половині ХХ століття. Були встановлені основні закономірності історії розвитку і функціонування власних імен, обгрунтовані принципи їх класифікації, визначена роль мовних і соціальних чинників при формуванні ономастичної системи, уточнені методи ономастичних досліджень, обгрунтовані прикладні проблеми ономастики і т.д.
Якщо до 1960 року бібліографія поетичної ономастики обчислювалася десятком наукових досліджень і багаточисельними фрагментарними нотатками про поетику власних імен, в основному на сторінках робіт літературознавців, то в даний час лише російською мовою опубліковано понад 1700 спеціальних книг, збірок, журнальних статей, захищені десятки кандидатських і докторських дисертацій.
Збільшений інтерес до вивчення власних імен в художніх текстах пояснюється розширенням досліджень у сфері загальної і приватної поетики, стилістики, мови художньої літератури, лінгвістики тексту. Тривалий час поетична ономастика цікавила дослідників як прикладна дисципліна, яку використовували, як правило, при публікації різних коментарів до художніх текстів, при складанні словників власних імен до художніх творів.
Тим часом, проблема вивчення власних імен в художніх текстах актуалізувалася і стала розумітися ширше і глибше за вказані вище прикладні завдання. Академік В.В.Виноградов свого часу справедливо відзначав, що "питання про підбір імен, прізвищ, прізвиськ в художній літературі, про їх структури в різних жанрах і стилях, про їх зразки, характерні функції і тому подібне може бути ілюстрований небагатьма прикладами. Це дуже велика і складна тема стилістики художньої літератури".
На сучасному етапі поетична ономастика розглядається як самостійна наукова дисципліна зі своїм об'єктом дослідження і власними методами аналізу, яка розвивається в тісному зв'язку із загальною лексикологією, семіотикою, стилістикою, поетикою і лінгвістикою тексту в широкому аспекті. [6: c. 90]
Виділення "поетичної ономастики" в самостійну наукову дисципліну передбачає закріплення за нею необхідної системи термінів, співвідношуваних з її специфікою, а також визначення основного терміну по аналогії з іншими науковими дисциплінами (лексема для лексикології, фонема для фонології, морфема для морфології і т.д).
Традиційно при аналізі власних імен в художній літературі і персоніфікації художнього образу використовували терміни ім'я або власна назва. Стосовно художніх текстів вони конкретизувалися: ім'я дійової особи, ім'я літературного персонажа, ім'я персонажа.
Зокрема, В.А.Никонов дає наступне визначення: "Ім'я персонажа - один із засобів, що створюють художній образ, воно може характеризувати соціальну приналежність персонажа, передавати національний і місцевий колорит, а якщо дія відбувається у минулому, то відтворювати історичну правду (або руйнувати її, якщо ім'я вибране всупереч правді)" (1). Звертає увагу, що в даному визначенні в основному признається лише тісний зв'язок власного імені художнього твору з суспільством і суспільними умовами, але не уточнюється його специфіка в структурі художнього тексту як самостійної одиниці. [10: c. 41]
Тривалий час домінуючим терміном для позначення власних імен в художньому тексті був термін літературний антропонім, вказуючий на "все без виключення особисті власні імена, що іменують персонажів" (2). Свого часу М.В.Карпенко під літературними антропонімами розуміла лише власні імена, створені автором. Виключалися власні імена реальних історичних осіб, використовуваних в художніх творах як особисті імена персонажів (3). Це обмеження пізніше було зняте. Літературними антропонімами стали називати всі імена власні при номінації персоніфікованих художніх образів. При аналізі в художньому тексті топонімів, зоонімів відповідно стали використовувати терміни літературний топонім, літературний зоонім.
Необхідний був універсальний термін, співвідношуваний зі всіма розрядами імен власних в художньому тексті. Для поетичної ономастики таким терміном є поетонім. Цей термін літературознавці вже використали для позначення умовних екзотичних, міфологічних, тобто наділених певним поетичним сенсом власних імен.
Для поетичної ономастики було потрібно розширення смислового вмісту терміну поетонім. У "Словнику ономастичної термінології" дається наступне його тлумачення: "Поетичне ім'я (поетонім) - ім'я в художній літературі, що має в мові твору, окрім номінатівної, характеризуючу, стилістичну і ідеологічну функції. Як правило, відноситься до категорії вигаданих імен, але часто письменником використовуються реально існуючі імена або комбінацію тих і інших".
При видовій конкретизації імен власних в художніх текстах виправдано використання термінів поетичний антропонім, поетичний топонім, поетичний зоонім і т.д.
1.2 Особливості формування власних імен
В даний час є загальновизнаним, що ім'я власне -- антропонім -- виступає як одна їх визначальних характеристик його носія.
Нерозривна єдність імені і суті затверджує О.П. Флоренський: "Ім'я -- це особа". [11: c. 16]
Про сутнісне наповнення власного імені пише А. Ф. Лосев: "Ім'я -- це стихія спілкування живих істот в світлі сенсу і розумної гармонії, одкровення таємничих осіб і світле пізнання живих енергій буття".
У літературному творі антропонім, через усвідомлення його смислового значення художником, навіть ясніше, ніж в житті, виконує характеро- та сюжетнофотрмуючу функції.
Розглядаючи взаємодію у ході літературного процесу різних національних літератур, ми неминуче виявляємо їх антропонімічний зв'язок.
Типологічні сходження і взаємовплив виразно виявляють себе, зокрема, в антропоніміці російської та англійської літератур XIX - XX століть.
Найбільш виразний приклад типологічної схожості -- майже одночасне використання імені Павло -- Paul, із закладеною в ньому потенцією перетворення його носія, перетворення його подібно до євангельського персонажа з Савла в Павла, Н. В. Гоголем в "Мертвих душах" (1842), де ця потенція існує лише у замислі, і Ч. Діккенсом у "Домбі та син" (1848), де вона здійснюється у фіналі романа.
Фінал цей, що накликав на автора багаточислені докори критики у відступі від життєвої правди, природно витікає із смислового вмісту особистого (Christian) імені містера Домбі. Представлення цього імені, як традиційного в сім'ї Домбі і заголовного для фірми, має додаткове мотивування в реаліях ділового Лондона, а саме -- в домінуючому над районом Сіті собором Св. Павла, з його високим вознесеним куполом.
В зв'язку з цим варто звернути увагу і на співзвучність слова "dome" ("купол" від фр. "собор") і самого прізвища "Dombey". У застосуванні до маленького Поля це ім'я в його прямому латинському значенні (paulus -- малий, невеликий, незначний) покликане підкреслити і подвоїти його фізичну, вікову крихту.
Використання цього імені в літературі XX століття також пов'язане із закладеною в ньому потенцією перетворення, духовного зростання його носія. Обидва Павло -- і Горький в романі "Мати" (1906), і Корчагин в романі Н. А. Островського "Як загартовувалася сталь" (1932-1934) -- проходят важку дорогу сходження від неука і стихійного бунтаря до свідомого і творчого здійснення своїх особових можливостей в діяльності революціонера-інтелігента.
Схожа дорога по висхідній життєвій лінії проходить і шахтарський син Пів Морелл в романі Д. Г. Лоуренса "Сини і коханці" (1913) -- з тією різницею, проте середовище "білих комірців", в яке він пробивається зусиллями матері і своїми власними, не несе в собі і не будить в нім революційних прагнень.
В процесі безпосередніх творчих контактів між російською і англійською літературами виникають цікаві факти "запозичення" антропонімів з їх "спадковими" характеристиками, або ж принципів їх освіти.
Нерідко всередині обох національних традицій -- Онегін в Пушкіна, Печорін в Лермонтова, Ізора в Пушкіна ("Моцарт і Сальєрі") і Блоку ("Троянда і хрест"), Флоренс Діккенса і Флер Голсуорсі, Міранда у Шекспіра і А. Мердок ("Дика троянда") -- подібні запозичення природно виникають і між ними.
Певний інтерес представляє і самий процес входження англійських імен в російський побутовий і літературний ужиток, так само як і російських імен в ужиток англійський. Для Росії, з її "всесвітньою чуйністю", цей процес не представляє особливої складності.
На початку XIX століття вживання цих імен на тлі романізованої, "офранцуженої" антропоніки сприймається ще як свого роду екстравагантність, дивацтво: саме такий чином підкреслює Пушкін в "панночці-селянці" англоманію Муромського, такого, що іменує дочку не Лізою і не Lise, як звертатиметься до маленької княгині князь Андрій в романі Л. Н. Толстого, що відображає манери початку століття, а Бетсі -- на англійський лад.
Відтінок в більш прихованій формі присутній і в творчості його молодшого сучасника М. Ю. Лермонтова -- англізоване ім'я його княжни Мері видає завищені аристократичні претензії її матері.
Друга половина століття знімає цей іронічний відтінок з англійських імен, що витісняють і замінюють тепер французькі варіанти в побуті освіченого шару російського суспільства. Показова в цьому відношенні різниця в акцентах, яку ми спостерігаємо у "Війні та Мир" Л. Н. Толстого, де відбилася епоха наполеонівської війни.
У романі "Орландо" (1928) В. Вульф демонструє вельми екзотичний підбір імен російської героїні, що виникає в одному з епізодів: Маруся, Наташа, Ліана з роду Романових, скорочено іменована Сашею.
Цей іронічний іменний перелік оголює характерний для англійської (і не лише англійською) експериментальної прози прийом гри слів особливо ефективний в підборі і утворенні власних імен, притому не лише російських персонажів. Про це свідчить блискучий підбір іронічних антропонімів в романі-антиутопії О. Хакслі "Чудовий новий світ" (1932). Чого коштують такі поєднання як Бернард Маркс, Беніто Гувер, не говорячи вже про Лінайне (Леніне) Краун.
В той же час письменники-реалісти і в нову епоху, вибираючи імена-- особисті і фамільні -- для своїх російських персонажів, проявляють прагнення до їх історико-культурного обгрунтування.
Так, наприклад, в одній з пізніх новел Д. Голсуорсі "Санта Лючія" (1921) змальована російська сім'я Ростакових (the Rostakovs). Уважний погляд легко виявляє співвіднесеність цього прізвища з реальним російським дворянським прізвищем Шестакових, на одній з яких був одружений родич Голсуорсі.
З іншого боку, в ній чується співзвуччя з прізвищем Ростових, навіть склад сім'ї і характеристика персонажів в новелі Голсуорсі віддалено нагадує змальовану Толстим в його романі сім'ю.
Представник наступного покоління англійських письменників-реалістів Дж. Олдрідж пішов далі -- у своїй дилогії про Руперта Ройса ("Полонений чужої країни", 1962 і "Велика гра", 1966) він використовував для свого російського героя прізвище відомого полярного льотчика Водоп'янова. Його Олексій Водоп'янов зберігає і професію свого реального однофамільця -- він теж льотчик, і його порятунок англійським льотчиком Рупертом Ройсом, точніше -- їх загальний вихід, прорив, з льодового полону складає драматичну зав'язку дилогії. [16: c. 61]
Отже, процес взаємопроникнення і прийняття власних імен, що виразно просліджується таким чином, в літературі Англії і Росії цікавий і важливий не лише сам по собі, в плані лінгво-літературознавства. Він свідчить також про взаємний інтерес, розуміння і довіру між літературами і народами, що творять їх.
Розділ ІІ. Власні імена у художніх творах
2.1 Роль власних імен у творах англійської літератури
Власні назви в творах художньої літератури часто грають специфічну роль, допомагаючи авторам найефективніше змалювати дійсність в світлі їх ідейно-естетичних позицій.
Однією з основних передумов реалістичності художнього твору є відповідність використаних йому власних імен закономірностям національної ономастічної системи. Тому недивно, що багато великих письменників вели спостереження над іменами людей, ретельно працювали над ономастіичним матеріалом.
Вдало вибране ім'я стає додатковим засобом характеристики персонажа, підсилює емоційне враження від всього твору.
Власні назви, такі, що входять в структуру художнього твору, органічно связані з його змістом. Вивчення імен в художньому творі, тобто літературної ономастики, витікає, в першу чергу, з потреби глибшого розуміння художнього твору.
Кожне літературне ім'я отримує при "народженні" певне стилістичне навантаження, мета якого зробити більш опуклою і наочною фігуру нареченого цим ім'ям героя.
Можна виділити наступні групи імен:
1. Нейтральні імена, привласнення яких найтиповіше для головних героїв англійської літератури. Найбільш характерний тип - місцеві імена, утворені з прізвиськ: Forsythe, Domby, Copperfield.
2. Описові (що характеризують) імена, що містять пряму або непряму характеристику їх носіїв: Sir Dedlock, Headstone, Oxhead, Rasehellfrida.
3. Пародійні імена. Ч. Діккенс широко використовував ці імена (Bleak House): Boodle, Duffy.
4. Асоціативні імена, які своєю зоровою і звуковою формою, викликають у читача асоціації, що уточнюють і заглиблюють характеристику персонажів: Miss Flite, Murdstone. Герої творів Шекспіра, що належать до придворної знаті, носять імена Richard II, King Lear, Macbeth.
У епоху класицизму автори частенько запозичували або створювали літературні імена на базі класичних мов, латинської і грецької: Clarissa, Evelina.
Класичні власні назви часто запозичувалися разом з персонажами з грецької, римської і біблейської міфології: Adam, Eve, Gabriel, Faun.
Для комедії дуже характерні імена, подібні до якостей персонажа: Lord Aimwell - "добра мета"; Lady Touchwood - "як би не було чого".
Автори сентиментальних романів наділяють своїх героїв мелодійними, звучними особистими іменами: Pamela, Clarissa, Tristan.
Характеризуючі етимологічні імена даються лише негативним героям: Lovelace. [20: c. 47]
У епоху романтизму наголошуються дві прямо протилежні тенденції: в одних творах ми зустрічаємо реальні імена (Robinson Crusoe), інші відрізняються екзотичною антропонімією (Rowena). Байрон використовує для своїх персонажів німецькі імена Conrad, Manfred, Childe Harold.
Майже всі імена і прізвища персонажів творів Ч. Діккенса узяті з життя: Twist, Unwin, Boulter.
Неперевершеним майстром імен і прізвищ залишається В. Теккерей. У нього існує багато прикладів прозорих імен: Charles Honeyman, місіонер Silas Hornblower.
У блискучому, нещадному "Ярмарку пихатості" У. Теккерея хитромудра Бекі недаремно носить прізвище Sharp (sharp - спритний, хитрий).
Відомо, що в творах великих письменників немає дрібниць: все продумано, кожне слово стоїть на своєму місці і виконує визначені йому автором функції.
Власні назви - не виключення. Їм часто відводиться роль своєобразних, дуже лаконічних характеристик.
Для англійської стилістичної антропонімії не байдуже і звучання імені. Це характерно як для прози, так і для поезії і виявляється в багаточисельних випадках алітерації імен, наприклад, в англійському дитячому фольклорі: Simple Simon, Hector Protector і так далі.
У Діккенса зустрічаємо імена: Dingley Dell, Boffin's Bower. С. Лікок часто користувався цим прийомом: Jack Jackal, Madeline Meadowlark і так далі.
Основне призначення імен власних (антропонімів) в художньому творі - якісна характеристика персонажів.
Сюди відносяться імена, які зазвичай називають такими, що говорять, значущими, етимологічними, які характеризують. Ці імена користувалися особливою популярністю у представників класицизму, в просвітницькій літературі; певного поширення набули вони у письменників-реалістів, що використовують їх з сатиричним навантаженням.
Реальні імена створюють місцевий колорит опису, вказують на місце дії і на національність носія. Географічні назви також використовуються в літературі як виразний стилістичний засіб.
Отже, власні назви в творах художньої літератури часто грають специфічну роль, допомагаючи авторам найефективніше змалювати дійсність в їх ідейно-естетичних позиціях.
Однією з основних передумов реалістичності художнього твору є відповідність використання в ньому власних імен закономірностям національної ономастичної системи. Вдало вибране ім'я стає додатковим засобом характеристики персонажа, підсилює емоційне враження від всього твору. [23: c 34]
У вірші Б. Коттла "Імена" продемонстровано як англійці сприймають різні географічні назви, що згадуються в прогнозах погоди:
Iceland, Faeroes, Fair Isle, Forties,
Aren't they just a lot of naughties?-
Fill the nation's tribes with flegms.
ономастика мовознавство ім'я антропонім
2.2 Особливості власних імен на прикладі англійських творів
Найчастіше в основі назви лежала, як правило, позитивна властивість людини, його духовна якість, риса вдачі.
Це може бути проілюстровано на прикладі жіночих імен, які були використані Агатою Крісті в своїх творах.
У детективі "The Labours of Hercules" одна з героїнь була названа гарним ім'ям Beatrice, наприклад:
"Lady Beatrice Viner was the last - she's getting married the day after tomorrow to the young Duke of Leominister" /Lab. c.76/.
В основі цього імені лежала якість людини: [італ.<лат. beatrix 'та, яка приносить щастя' < beatus 'щасливий'].
Ім'я Clara зустрічається у творі "The Mystery of King's Abbot", похідне від латинского "clara" - "ясна, світла, славна, знаменита".
"By the way, Clara - my maid, you know - is great friends with Elsie, the housemaid at Ferny..." [40. c.143].
Імена Amelia і Emmeline (Агата Крісті використовувала дерівати цих імен, відповідно, Milly і Emily) мають в своїй основі схожі якості: Amelia (букв, "працелюбива"), Emmeline (фр. Emilie<лат. Aemilia, жін. Aemilius - рід. ім'я).
"I consider it just possible that the watress, Milly Higley might know something useful" [41: c.158].
Хороші якості лягли і в основу імені Mabel (лат. Amabel, Amabella < amabilis "люб'язна, мила''), яке зустрічається в детективі "The ABC Murders", наприклад: "As а matter of fact - my last case -i don''t know whether you read about it - the Mabel Homer case, the Muswell Hill schoolgirl..." [41: c.43].
Назви могли відображати не лише внутрішні якості його носія, але і його зовнішність.
Наприклад, Annie (др.євр. Hannah "гарненька").
"Our Annie''s dearest friend was Miss Janett''s maid, Clara" [41: c.132].
Ім'я Diana зрадило надзвичайну красу названої ним жінки (лат.DianaЛексичні особливості власних імен (на прикладі творів англійської літератури ХХ ст.) курсовая работа. Иностранные языки и языкознание.
Курсовая работа по теме Великобритания в 50-80 годах ХХ века
Реферат по теме Cанитарно-эпидемиологический надзор
Иммунитет Реферат По Физкультуре
Дипломная работа по теме Информационно-развлекательный сайт Шахтинской Открытой Лиги КВН 'Шаолинь'
Реферат по теме Механическая и кулинарная обработка мяса
Реферат: Целостный подход к вопросу эволюции самоорганизующихся живых систем
Практическая Работа 2 Таблица
Реферат Про Путина
Реферат Леворукий Ребенок В Доу И Дома
Виртуальные Лабораторные Работы 7 9 Классы
Контрольная Работа На Тему Уравнения Линейной Регрессии
Реферат по теме Организация кредитования
Реферат: История Братеева
Реферат по теме Технические средства обучения
Реферат: Конрад Аденауер. Ремилитаризация ФРГ
Самостоятельные Контрольные Проверочные Работы
Курсовая Работа На Тему Основы Современной Правовой Системы Органов Государственной Безопасности
Сочинение На Тему Дорога Памяти
Реферат: Ирландский фунт
Реферат Третий Закон Ньютона
Аудит материально-производственных запасов - Бухгалтерский учет и аудит курсовая работа
Учет, анализ и аудит финансовых вложений - Бухгалтерский учет и аудит отчет по практике
Предупреждение чрезвычайных ситуаций природного и техногенного характера - Безопасность жизнедеятельности и охрана труда курсовая работа