Латентна злочинність - Государство и право курсовая работа

Главная

Государство и право
Латентна злочинність

Кримінологічна характеристика поняття латентної злочинності. Правовий підхід до класифікації видів латентної злочинності. Об'єктивні, суб'єктивні причини, що зумовлюють існування латентної злочинності. Спеціально-юридичні методи дослідження злочинності.


посмотреть текст работы


скачать работу можно здесь


полная информация о работе


весь список подобных работ


Нужна помощь с учёбой? Наши эксперты готовы помочь!
Нажимая на кнопку, вы соглашаетесь с
политикой обработки персональных данных

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.
Розділ 1. ПОНЯТТЯ ЛАТЕНТНОЇ ЗЛОЧИННОСТІ ТА ЇЇ ВИДИ
1.1 Кримінологічна характеристика поняття латентної злочинності
1.2 Правовий підхід до класифікації видів латентної злочинності
Розділ 2. ДЕТЕРМІНАНТИ ЛАТЕНТНОЇ ЗЛОЧИННОСТІ
Розділ 3. МЕТОДИ ДОСЛІДЖЕННЯ ЛАТЕНТНОЇ ЗЛОЧИННОСТІ
3.1 Соціологічні методи дослідження латентної злочинності
3.2 Спеціально-юридичні методи дослідження латентної злочинності
Актуальність теми дослідження. Успішне теоретичне і практичне вирішення таких важливих кримінологічних проблем, як виявлення причин і умов злочинності, а також ефективна протидія їй, можливо за наявності об'єктивного врахування всіх вчинених у суспільстві злочинів. Проте, як свідчить практика, за межами офіційного статистичного обліку залишається значна кількість фактично вчинених суспільно небезпечних діянь, що в основному становлять масив латентної (прихованої) злочинності. За міжнародними оцінками, обсяг прихованих злочинів визначається на рівні 60% усієї злочинності. У деяких видів злочинів цей показник коливається в ще більших межах. Подібне явище має місце в усіх країнах світу, в тому числі й в Україні, де відбуваються радикальні зміни в економічній, соціальній і політичній сферах. Названі зміни, вміщуючи в собі великий позитивний заряд, одночасно мiстять нездорові, суперечливі сторони, однією з яких є існування високого рівня латентної злочинності.
Її наявність спричиняє низку негативних наслідків. Зокрема, порушується принцип невідворотності покарання, створюється обстановка безкарності, з'являється мотивація вчинення нових злочинів. Унаслідок латентизації порушені злочинними посяганнями суспільні відносини або не відновлюються взагалі, або відновлюються з запізненням. Та й самі факти несвоєчасного реагування уповноважених державних структур на вчинені злочини, стаючи відомими населенню, знижують довіру до правоохоронної діяльності. Все це разом узяте впливає на боротьбу зі злочинністю, на процеси побудови в країні правової, демократичної держави.
Перелічені обставини разом зi складною криміногенною обстановкою в нашому суспільстві обумовили необхідність проведення актуального багатоаспектного дослідження проблем латентної злочинності.
Мета і завдання курсової роботи. За допомогою різноманітних наукових методів провести комплексне кримінологічне дослідження латентної злочинності i отримати дані, що характеризують це явище в умовах сучасної України.
Поставлена мета обумовила необхідність вирішення ряду завдань, зокрема:
- дати кримінологічну характеристику поняття латентної злочинності;
- визначити кримінологічну класифікацію видів латентної злочинності;
- розкрити загальні причини латентної злочинності;
- дослідити спеціальні причини латентної злочинності;
- проаналізувати методи дослідження латентної злочинності.
Об'єкт та предмет дослідження. Об'єктом дослідження цієї курсової роботи виступають кримінологічні відносини, соціально-правові явища, що становлять сутність латентної (прихованої) злочинності, і заходи щодо її зниження.
Предметом цього курсового дослідження є латентна злочинність, тобто сукупність злочинів, які не ввійшли у процесі аналізу злочинності до статистичних даних через відсутність до певного монету інформації про них.
Методи дослідження. В процесі дослідження використовуються наукові методи, зокрема, логіко-юридичний метод, порівняльно-правовий метод, структурно-системний метод.
Ступінь наукової розробки теми дослідження. Теоретичною базою даного дослідження є праці, статті вчених в галузі кримілогії та кримінального права, викладачів-процесуалістів, а саме: Гель А.П., Семаков Г.С., Закалюк А.П., Голін В.В., Даньшина І.М., Ільченко С.Ю. Істотний внесок у дослідження проблем правового захисту особи на загальтеоретичному й галузевому (кримінологічному) рівнях внесли Хохряков Г.Ф., Рущенко І.П., Оболонцев В.Ф., Колодяжний М. Але в сучасній науковій літературі теоретико-методологічні основи виникнення, становлення та розвитку правового інституту латентної злочинності в кримінології викладено недостатньо і фрагментарно. Тому саме ці питання потребують подальшого наукового вивчення та розроблення рекомендацій для кращого застосування на практиці окремих спірних положень, що нині існують в Україні.
Методична основа курсової роботи. Для дослідження теми курсової роботи використовувалися підручники з кримінології Джужи Ю.Ф., Іванова О.М., Голіна В.В., Александрова Ю.В., Геля А.П., Закалюка А.П., Даньшини І.М. та інші, а також наукові праці і статті таких кримінологів як Губанова О.В., яка дослідила тему латентності зґвалтування, Головкін Б., який працював над темою латентного виміру корисливої злочинності в України і опублікував свої дослідження у статті журналу «Юридична думка», Ільченко С.Ю та Ємець Б.М. і їх кримінологічне дослідження стану латентності контрабанди наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів та прекурсорів та інші праці.
Практичне значення дослідження полягає в тому, що результати дослідження у курсовій роботі можуть бути використані в наукових дослідженнях кримінологічних прийомів щодо попередження, виявлення та усунення такого поняття як латентна злочинність. Отримані результати можуть використовуватись в юридичних та інших закладах у процесі вивчення дисципліни «Кримінологія», а також при написанні підручників. Науково-практичних посібників і розробці методичних рекомендацій.
РОЗДІЛ 1. ПОНЯТТЯ Л АТЕНТНОЇ ЗЛОЧИННОСТІ ТА ЇЇ ВИДИ
1.1 Кримінологічна характеристика поняття латентної злочинності
Злочинність - соціально зумовлене, історично мінливе, негативне, стійке, масове та кримінально-правове явище, яке являє собою сукупність певних видів злочинів вчинених на певній території за певний проміжок часу.
Розглядаючи злочинність як соціальне явище й оперуючи її кількісними та якісними характеристиками треба зазначити, що для отримання точних відомостей потрібно звертатись до статистичної звітності правоохоронних органів. Проте загальновідомо, що кримінальна статистика не відбиває повністю справжнього стану злочинності оскільки не всі злочини, що вчинені, а також особи, які їх вчинили, реєструються відповідними державними органами, утворюючи латентну злочинність. Незареєстрована частина злочинності створює так звану «темну цифру» злочинність. В юридичній літературі латентну, тобто приховану, злочинність визначають як частину всієї злочинності, інформація про яку не надійшла до органів, що реєструють злочини і злочинність.
В усіх державах фактична злочинність перевищує ту кількість злочинів, які зареєстровані їх органами. Так було раніше, так залишається і зараз.
Про ознаки, поняття і визначення латентної злочинності в юридичній літературі єдності думок немає.
Латентна злочинність, її розміри обумовлюють викревлене, неповне уявлення про злочинність в цілому і тому мають вивчатися, визначатися, для отримання більш адекватного уявлення про фактично вчинену кількість злочинів.
Латентність кримінологи схильні вважати ознакою іманентною ознакою злочинності. Семантичне походження терміна «латентний» (від лат. latentis) oзначає прихований, невидимий, тобто той, що не виявляє себе видимими ознаками. У міжнародному значенні латентна ознака явища злочинності найчастіше позначається виразом «dark side», або «темний бік злочинності» чи «nonreported crimes», тобто «злочини, про які не було повідомлено поліції».
Іноді вважають, що до числа латентних належить злочини, приховані від одного з органів, яким згідно із законом надане право розслідувати або розглядати справи про вчинення суспільно небезпечних діянь. Проте одного факту приховування злочину від відповідного правоохоронного органу, деякі науковці вважають, далеко недостатньо, щоб відносити його до числа латентних. Тут необхідна інша, причому вирішальна, ознака, а саме: чи потрапив даний злочин до офіційного державного обліку про вчинені злочини. Тому більш правильно розглядати латентну злочинність як сукупність фактично вчинених злочинів, які, однак, не були виявлені або внаслідок інших обставин не стали відомими правоохоронним органам і судовим органам, відомості не знаходять відображення в офіційній кримінально-правовій статистиці. Наведене визначення побудоване на базі двох ознак «невідомості» і «неврахованності», тобто невідомості про факт вчинення злочину і неврахованості цього факту в статистичній звітності.
Висловлювалося твердження, що не може бути єдиного правового поняття латентної злочинності. За своєю природою вона нібито має троякий зміст: кримінологічний, криміналістичний і кримінально-процесуальний. Латентна злочинність у кримінологічному аспекті (вищезазначеному) - це сукупність не виявлених і не включених в статистичну звітність злочинів. Під латентною злочинністю в криміналістичному значенні розуміють не виявлені і не розкриті злочини. Латентну злочинність у кримінально-процесуальному значенні становлять ті злочини, вчинення яких не потягло за собою виникнення юридичних наслідків - порушення і вирішення кримінальної справи в порядку кримінального судочинства.
Подібній погляд на латентну злочинність позбавлений вагомих підстав. Виділення її криміналістичного значення і кримінально-процесуального змісту не відповідає її істинній природі. Вони усього-на всього похідні від її розуміння в основному і єдиному аспекті - кримінологічному. Так зване криміналістичне його значення виступає як передумова латентності (злочин не виявлений, не розкритий), а кримінально-процесуальний її зміст - результат втрат у роботі органів кримінальної юстиції (вчинений злочин не спричинив юридичних наслідків). Крім того, слід мати на увазі, що криміналістична і кримінально-процесуальна сторони латентної злочинності можуть бути застосовані лише до окремих елементів злочинності (конкретних злочинів) і не характеризують злочинність взагалі як соціальне явище. Тому латентна злочинність - поняття суто кримінологічне. Вона охоплює певну частину злочинності, тобто явища, яке віднесене до предмета кримінології і не входить до предмета криміналістики і кримінального процесу.
Латентна злочинність - сукупність передбачених кримінальним законом діянь, які з різних причин не були взяті до уваги органами внутрішніх справ, прокуратурою, службою безпеки та судом. Суспільна небезпека латентної злочинності полягає в тому:
- питання боротьби з цим видом злочинності не беруться до уваги, не плануються, а тому не можуть бути ефективними;
- зменшує ступінь достовірності прогнозів злочинності, утруднює визначення напрямків боротьби з нею; - почуття безкарності заохочує осіб, які скоїли тяжкі злочини, породжує продовжувати свою злочинну діяльність, тобто сприяє зростанню злочинності, зокрема, рецидивної ;
- підриває авторитет правоохоронних органів держави;
- зменшує активність громадян у боротьбі зі злочинністю;
- сприяє зростанню соціальної напруги в суспільстві;
- якщо при розкритих злочинах спричинення матеріальних збитків частково відновлюється, то в разі прихованих - вони не тільки не відновлюються, але немає навіть процесуальних шляхів для цього;
- латентна злочинність, оскільки вона все ж "помічається" довколишніми, руйнує їхні моральні та правозаборонні бар'єри;
- під її впливом деякі члени суспільства стають на злочинний шлях;
- складає хибне враження про фактичні обсяги злочинності, її рівень, структуру, динаміку, про величину й характер шкоди, завданої злочинністю;
- заважає реалізації принципу невідворотності відповідальності за вчинені злочини.
На думку дослідників, різниця в обсязі і рівні зареєстрованої латентної злочинності є досить значною. Наприклад, С.С. Бослохов вважає. Що співвідношення між відомою (зареєстрованою) і реальною (фактичною) злочинністю становить 1:4. Це співвідношення визнається МВС РФ. За оцінками міжнародних експертів не виявлені та, відповідно, не відображені в офіційній статистиці, злочини становлять приблизно 60-70% від практично вчинених. А за окремими цей показник коливається ще в більших межах. Таку оцінку підтримує більшість зарубіжних кримінологів.
1.2 Правовий підхід до класифікації видів латентної злочинності
Взагалі наявність латентної злочинності є одним із закономірних проявів феномену злочинності. Повністю ліквідувати латентну злочинність можна тільки разом із самою злочинністю, якщо припустити, що це б трапилося.
У науковій юридичній літературі розрізняють латентність трьох видів: природну, штучну та пограничну.
Природна латентність - це сукупність тих випадків, коли факт злочину був, але він не став відомим правоохоронним органам, представникам адміністрації підприємств, установ, окремим громадянам. Про злочинну подію знають тільки винний та його спільники, які, зрозуміло, не зацікавлені у розголошенні відомостей про це. Наприклад, неповідомлення потерпілих про злочин.
Штучна латентність - становить великий масив злочинів, які хоча і відомі посадовим особам, але з різних причин вони не інформують про них правоохоронні органи, які не ставлять їх на облік. Серед мотивів, які спонукають їх до цього, можна назвати : прагнення приховати злочин, бо його виявлення може завдати шкоди престижу організації або її керівникам.
Також виділяють латентну злочинність пов'язану з порушенням законності, іноді її позначають «граничні ситуації». Вона являє собою групу тих злочинів, інформація про які стала відома правоохоронним органам. Але їх конкретний представник помилково, сумлінно помиляючись або не маючи достатньої професійної підготовки, дав неправильну юридичну оцінку діянню, не вбачав у ньому ознак злочину, в зв'язку з чим воно опинилося поза статистичним обліком.
Погранична латентність - факт злочину стався, але потерпілому не відомо про це, або факт його вчинення не приймається чи не усвідомлюється потерпілим як злочин (приміром, пожежі, кишенькові крадіжки).
Проміжну категорію становлять так звані напівприховані злочини або «сіра злочинність», тобто діяння, зареєстровані правоохоронними органами, але не розкриті або такі, що розкриті, однак підозрювані звільняються від відповідальності за недостатністю доказів вини.
Запропонований варіант поділу, на думку кримінологів, не охоплює всі можливі причини та механізми латентизації злочинів. Крім того, деякі із запропонованих груп, зокрема межова латентність, не мають чітких критеріїв виділення.
Тому вчені пропонують інший варіант поділу латентних злочинів залежно від причин і механізмів їхньої латентизації. Він реалізований у Програмі вивчення причин латентності злочинів та розробки засобів забезпечення боротьби з латентною злочинністю. Програма затвердження прем'єр-міністром України 01.12.1998 р. Та реалізована у правоохоронних органах і наукових установах України. Згідно з цим поділом всі латентні злочини з названих підстав (причини і механізми набуття латентності) поділяються на шість основних груп.
1. Злочинні прояви, які з низки причин (вчинення з необережності, правова некомпетентність тощо) помилково не сприймаються як передбачені Кримінальним кодексом України кримінально карані діяння.
2. Злочини, про які потерпілі з різних мотивів не повідомляють компетентним органам.
3. Злочини, в яких немає персоніфікованого потерпілого суб'єкта. Заінтересованого повідомляти про їхнє вчинення (посягання на державні, загальносуспільні об'єкти та відносини).
4. Злочини, факт вчинення яких відомий обмеженому колу осіб або лише винуватцям, проте через вжиття ними спеціальних заходів щодо нерозповсюдження відомостей про згадані прояви, а також через незаінтересованість у цьому потерпілих, повідомлення про злочини не надходять до правоохоронних органів. Дуже часто такі злочини вичиняються у тіньових сферах економіки, у корумпованих ланках апарату управління. Вони спостерігаються і серед злочинів так званого загально-кримінального (неекономічного та управлінського) характеру, які вчинять організовані злочинні групи (вбивства, захоплення заручників, шантажування, вимагання, шахрайство тощо)
5. Злочини, інформація про які відома правоохоронним органом, але вони (помилково або свідомо) не оцінені ними у встановленому кримінально-процесуальному порядку як кримінально карані діяння та залишені поза обліком. Це так звані «приховані» злочини, де оцінювалася сучасна практика правоохоронних органів щодо розгляду заяв і повідомлень про вчинені злочини, з яких лише один із чотирьох - п'яти отримує реагування у вигляді порушення кримінальної справи. Скорочення цієї латеності цілком залежить від дотримання правоохоронними органами вимог закону.
6. Злочини, стосовно яких прийнято необґрунтоване процесуальне рішення щодо відсутності події або складу злочину.
Як зазначено, злочини I-IV груп залишаються латентними через неповідомлення про них з різних причин і мотивів до правоохоронних органів. Злочин V та VI стають латентними через некомпетентні або упереджені дії та рішення правоохоронних органів. Із «латентизацією» злочинів останніх двох груп необхідно вести наполегливу боротьбу, насамперед через контрольні (наглядові) та процесуальні дії органів прокуратури, а також керівних структур органів внутрішніх справ.
Є підстави стверджувати, що органи прокуратури явно недостатньо здійснюють нагляд за практикою розгляду в органах внутрішніх справ і повідомлень про злочини. Вони фактично погоджуються з цією практикою. Бо скасовують менше 3% постанов про відмовлення у порушенні кримінальної справи (у 2003 р. - 29%, у 2004 р. - 2.2%) та лише близько 1.5% - з порушенням кримінальної справи. При цьому характерно, що з переважної більшості останніх (у 2003 р. - це понад 16 тис., 2004 р. - майже 13 тис. справ) вчинення злочину при продовженні розслідування біло підтверджено. Дані про стан розгляду заяв і повідомлень про злочини з 2005 р. не наводяться, оскільки вони вилучені з офіційної державної статистики.
Практика діяльності правоохоронних органів дає підстави виокремити три рівня латентності:
низький - очевидно вчинені тяжкі злочини, інформація про які швидко поширюється (вбивства, розбійні напади, грабіж тощо);
середній - злочини, вчинення яких не є таким очевидним, як при низькому рівні латентності. Потерпілі з різних причин не звертаються за захистом до правоохоронних органів, хоча й не приховують факту вчиненого злочину (незначна шкода, завдана злочином; відсутність віри в можливість розкриття злочину правоохоронними органами; злочини проти особи тощо);
високий - злочини, про вчинення яких у більшості випадків відомо тільки злочинцю й потерпілому, крім того останній зацікавлений у приховуванні факту злочину з різних мотивів (сором'язливість, наявність хвороби, корисливі мотиви, шахрайство, хабарництво, статеві злочини тощо). Ця категорія злочинів через їхню неочевидність та практично «нульову» активність з боку потерпілого має найменшу інформативність і найвищу латентність.
Латентність знаходить свій прояв у об'єктивному існуванні певного кола злочинів. Встановлення стану латентності окремих злочинів є надзвичайно важливим для дальшого розвитку кримінологічної науки, дослідження якої ґрунтуються на найбільш повних статистичних показниках. Призначених об'єктивно характеризувати загальний стан злочинності. Латентна злочинність існує в усіх групах злочинах, але є певні злочини, серед яких латентність має більш високі показники на відміну від інших злочинів, що зумовлює подвійний інтерес до вивчення латентності саме цих видів злочинів, а саме: латентність зґвалтування, латентність контрабанди наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів та прекурсорів, а також латентність корисливої насильницької злочинності та інші злочини, котрих є велика кількість.
Як відомо, одним із способів приблизного встановлення ступеня латентності того чи іншого виду злочинів є контроль даних правоохоронних органів шляхом їх зіставлення з медичною та іншої статистикою щодо спричинення шкоди здоров'ю, кількості насильницьких смертей та смертей з невстановленої причини, зникнення безвісти людей тощо. З метою встановлення рівня латентності зґвалтувань, тобто статеві зносини із застосуванням фізичного насильства, погрози його застосування або з використанням без парадного стану потерпілої особи, вченими було зроблене порівняльне зіставлення відомостей щодо абсолютної кількості зареєстрованих зґвалтувань, вчинених на території АР Крим та відповідної кількості звернень громадян (підтверджених проведеннями судово-медичними експертизами), зареєстрованих в Бюро судово-медичних експертиз АР Крим, за період 1996 - 2005 рр. Різниці між цими показниками становить 83,5%. При цьому, кількість звернень, зареєстрованих у Кримському Бюро СМЕ, становить 3 992, кількість злочинів, зареєстрованих в УОІ ГУ МВС в АР Крим 6577, абсолютна різниця 335. Як можна стверджувати з наведених вище даних, у середньому 80% зґвалтувань залишаються латентними.
Статтею 305 Кримінального кодексу України передбачено відповідальність за контрабанду наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів або прекурсорів. Враховуючи суспільну небезпеку цього злочину, слід прийняти до уваги, що проблема визначення рівня його прихованості є актуальною. Подальше вдосконалення діяльності правоохоронних органів по боротьбі із контрабандою наркотичних засобів психотропних речовин, їх аналогів або прекурсорів неможливе без встановлення рівня її латентності. Визначення кількісного показника прихованості є запорукою мобілізації сил у напрямі попередження, розкриття та розслідування цього злочину.
Слід зазначити, що прикладний аспект дослідження латентності окремих груп злочинів у кримінології залишається малорозробленим. Особливо це стосується корисливої насильницької злочинності. Міжнародний досвід вибіркового дослідження питань латентності свідчить, що менше половини жертв корисливих насильницьких злочинів повідомляють про кримінальні дії проти них до правоохоронних органів. Зокрема у Росії лише 48,5 % жертв пограбувань звернулися до міліції, у Польщі - 34,2%, Чехословаччині - 32,2%, Грузії - 21,8%, Естонії - 29%.
Регіональні дослідження латентності аналізованої категорії злочинів в Україні показали наступне. Опитування населення в Харківському регіоні засвідчило, що коефіцієнт природної латентності (2001р.) щодо вуличних грабежів та розбійних нападів сановив1,9; щодо грабежів і розбоїв із проникненням до житла - 1,7; щодо вимагань - 5,9. В.Ф. Оболонцев установив латентність групи розкрадань майна на рівні 42%. У цьому самому регіоні М. Колодяжний (2005-2007 рр.), вивчивши думку 350 (суддів і співробітників міліції). Зазначає : 45,7% спеціалістів вважають. Що 0.5 вимагань, поєднаних із насильством, є латентними. А 32% - заявили про рівень латентності цих злочинів понад 75%.
РОЗДІЛ 2 . ДЕТЕРМІНАНТИ ЛАТЕНТНОЇ ЗЛОЧИННОСТІ
Під причинами латентності злочинів необхідно розуміти сукупність обставин соціального, правового, особистого та іншого характеру, що перешкоджають виявленню, реєстрації й обліку злочинів, а також їх розкриттю, у тому числі й забезпеченню повноти та всебічності їх розкриття. Під обставинами соціального характеру необхідно також розуміти й недоліки у діяльності правоохоронних і судових органів, в обов'язки яких входить виявлення, реєстрація злочинів і осіб, які їх вчинили, а також здійснення правосуддя.
Існують об'єктивні та суб'єктивні причини, що зумовлюють існування латентної злочинності: до об'єктивних належать: середовище й обставини, в яких здійснюються злочини. Приміром, специфіка окремих видів злочинів, які за способом вчинення передбачають підвищену прихованість, що породжує труднощі їх виявлення, специфічні недоліки у звітності та контролі, що перешкоджають розкриттю злочинів, здійснених посадовими особами; відсутність письмових і речових доказів; віддаленість від населених пунктів або людних місць при вбивствах, зґвалтуваннях, розбоях тощо.
До суб'єктивних належать: наявність у суспільстві професійної і особливо організованої злочинності, суб'єкти (учасники) яких ретельно маскують свою злочинну поведінку, злочинну діяльність, максимально додають їм видимості правомірних, небажання потерпілого повідомляти про злочин; недоліки в роботі правоохоронних органів, низький стан правосвідомості значних верств населення, ухилення їх від своєчасного повідомлення правоохоронних органів про вчинені злочини, порушення принципів і порядку ведення статистичного обліку, слабка матеріально-технічна база реєстраційних служб правоохоронної системи, недотримання режиму законності в діяльності правоохоронних органів та ін.
Фактори, які впливають на латентність злочинів, можна в певний спосіб класифікувати, якщо взяти за основу вивчення поведінки суб'єктів кримінально-правових відносин. Головними їх учасниками є суб'єкт злочину, потерпілий, особи, що причетні до злочину, і державні органи кримінального переслідування та правосуддя. Саме від цих учасників залежить, чи буде виявлено злочин і покарано злочинця.
Фактори природної латентності злочинів, що пов'язані з поведінкою злочинця, мають різноманітний і різноплановий характер. Необхідно враховувати, що ретельне маскування, винахідливість і конспірація злочинів, що зчиняються, є важливими факторами латентності, що набагато ускладнює розкриття і розслідування злочинів. Важливою складовою латентності злочинів, що безпосередньо пов'язана з якостями особи злочинця, є вмілий вибір злочинцем жертви. Об'єктом злочинного посягання в таких випадках стають особи, які незаінтересовані в оприлюдненні факту вчиненого злочину. Злочинець враховує, що для такої жертви завдана їй шкода буде незначною порівняно з тим, що вона опиниться в центрі уваги правоохоронних органів.
На латентності окремих злочинів істотно позначається психологічний тиск на потерпілих з боку злочинця: умовляння, підкуп, шантаж, погрози, залякування. При вчиненні тяжких злочинів або настанні тяжких наслідків злочинці можуть застосовувати матеріальні стимули. Факт неповідомлення жертвою злочину у правоохоронні органи про злочинне посягання на її права й інтереси, а також про заподіяння їй матеріальної чи іншої шкоди у кримінологічній літературі дістав назву латентної віктимності.
Мотивами, що утримують потерпілих від заяви про вчинений злочин, можуть бути небажання оприлюднення інтимного боку життя, страх, відсутність віри у професіоналізм правоохоронних органів і їх здатність розкрити злочин, бажання уникнути зайвих проблем тощо. Іноді характер вчиненого злочину обумовлює причетність до нього потерпілого, який за несприятливого вирішення справи опиняється в ролі жертви. До таких злочинів належать, зокрема, шахрайство і хабарництво. Причетність потерпілого до вчиненого злочину в таких випадках є основною причиною їх латентності.
Одним з важливих факторів латентності злочинів, який безпосередньо стосується поведінки свідків, осіб, причетних до злочинів, а також потерпілих, є відсутність дієвого механізму забезпечення безпеки осіб, які сприяють розкриттю злочинів і здійсненню правосуддя. Незахищеність цих осіб від протиправного впливу, який може здійснюватись у вигляді підкупу, умовляння, погроз, шантажу, тимчасової ізоляції й навіть фізичного усунення, спонукає їх ухилятися від виконання громадянського обов'язку.
До факторів об'єктивного характеру, що сприяють латентності злочинів, належать також незадовільна матеріально-технічна забезпеченість як оперативно-розшукових підрозділів, так і правоохоронних органів взагалі. На ефективність їх діяльності істотно впливає недостатність спеціальних технічних засобів, автомототранспорту, сучасних засобів інформаційного забезпечення, криміналістичної техніки.
На особливу увагу заслуговує штучна латентність, що зумовлюється як недоліками у реєстрації, обліку і статистичній звітності, так і суттєвими прорахунками й недоліками в діяльності правоохоронних органів, а також зловживанням і халатністю з боку посадових осіб, на яких покладено функції розкриття й розслідування злочинів.
РОЗДІЛ 3. МЕТОДИ ДОСЛІДЖЕННЯ ЛАТЕНТНОЇ ЗЛОЧИННОСТІ
3.1 Соціологічні методи дослідження латентної злочинності
Для виявлення рівня латентності злочинності та окремих видів злочинів розроблені та використовуються загальні та спеціальні методи.
До загальних методів належать: виявлення громадської думки про стан латентної злочинності, у тому числі виявлення осіб, які потерпіли від злочинів, про що повідомляли до правоохоронних органів, але не отримали передбаченого законом реагування; експертна оцінка при опитуванні спеціалістів (фахівців); вивчення документів правоохоронних органів, матеріалів фінансово-ревізійного контролю, обліків медичних закладів та ін.
До спеціальних методів, які застосовуються прокурорами та науковцями, належить аналіз діяльності правоохоронних органів щодо реагування на інформацію про злочини, іх розслідування, судовий розгляд справ про них тощо. Ряд цікавих методів виявлення та визначення рівня латентності злочинів запропонував та використав у своєму дослідженні В.Ф. Оболонцев. З їх використанням було встановлено, що в Україні у 1999 р., коли за даними офіційної статистики злочинність скоротилася на 3%, латентними залишилися понад 168 тис., тобто 30% від кількості зареєстрованих.
Ще одна класифікація методів дослідження латентної злочинності є спосіб розроблення, а саме соціологією та кримінологією.
До першої групи належать : спостереження, опитування, соціометрична методика та техніка, аналіз експертних оцінок, контент-аналіз матеріалів преси, співставлення аналізу статистичних показників тощо.
Спостереження - найбільш поширений метод збору кримінологічної інформації шляхом безпосереднього сприйняття та реєстрації значущих явищ, процесів та подій. Це, зокрема, статистична реєстрація злочинності, реєстрація окремих злочинів тощо. Найбільш доступним видом спостереження вважається безпосереднє спостереження. Під час його здійснення дослідник особисто вивчає ситуацію, але участі в будь-яких подіях не приймає. Такий вид дослідження дещо звужує можливості дослідження об'єкта в повній мірі, що не завжди задовольняє інтереси дослідника. Більш цінний матеріал, з позицій зв'язку з явищем, надає так зване «ввімкнене» спостереження. Під час його здійснення дослідник інкогніто «включається» в колектив, який піддається дослідженню, і як безпосередній учасник одержує можливість систематично спостерігати та навіть впливати на різноманітні ситуації, що виникають.
О
Латентна злочинність курсовая работа. Государство и право.
Кандидатская Диссертация Аспирантура
Курсовая работа по теме Створення SWOT-аналізу діяльності вищого навчального закладу (на прикладі КНУ ім. Т.Г. Шевченка)
Отличие Административной Ответственности От Уголовной Курсовая
Дипломная работа: Зовнішньоекономічна діяльність підприємства та її роль у розвитку національної економіки
Реферат по теме Влияние климатического фактора на развитие древних цивилизаций
История Возникновения Шахмат Реферат
Средний Размер Эссе
Реферат: Проблемы внедрения системы контроллинга на предприятиях красноярского края
Курсовая работа: Социальная ориентация современного менеджмента. Скачать бесплатно и без регистрации
Курсовая Работа На Тему Павел I И Масоны
Реферат: 1. немного философских аспектов естественных энергий
Стадии Разработки Информационной Системы Реферат
Реферат: Творчество Рене Декарта. Скачать бесплатно и без регистрации
Отчет По Практике На Мясокомбинате
Дипломная работа по теме Корекція девіантної поведінки молодших школярів у процесі діяльності шкільних гуртків
Люби Работу Эссе
Дипломная работа по теме Исследование атмосферного воздуха города Читы
Контрольная Работа На Тему Подвійний Запис, Кореспонденція Рахунків. Аудиторський Висновок
Реферат: Методы оценки кровопотери в акушерстве
Реферат: Проблемы организации управленческого учета на примере конкретного хозяйствующего субъекта
Учетная политика коммерческой организации для целей бухгалтерского учета - Бухгалтерский учет и аудит дипломная работа
Основы генетики - Биология и естествознание реферат
Древняя Индия - География и экономическая география презентация