Культурно-дозвіллєва діяльність в музеях (на прикладі відомих українських музеїв під відкритим небом) - Культура и искусство курсовая работа
Главная
Культура и искусство
Культурно-дозвіллєва діяльність в музеях (на прикладі відомих українських музеїв під відкритим небом)
Історія становлення музеїв України. Особливості культурно-дозвіллєвої роботи в музеях під відкритим небом: Центру народознавства "Мамаєва Слобода" та Національного музею Народної архітектури і побуту Пирогово. Особливості їх та перспективи розвитку.
посмотреть текст работы
скачать работу можно здесь
полная информация о работе
весь список подобных работ
Нужна помощь с учёбой? Наши эксперты готовы помочь!
Нажимая на кнопку, вы соглашаетесь с
политикой обработки персональных данных
Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.
Размещено на http://www.allbest.ru/
Київський національний університет культури і мистецтв
Культурно-дозвіллєва діяльність в музеях (на прикладі відомих українських музеїв під відкритим небом)
Розділ I. Теоретичні засади дослідження
1.1 Стан наукових досліджень культурно-дозвіллєвої діяльності в музеях
1.2 Історія становлення та розвитку музеїв України
Розділ II. Особливості культурно-дозвіллєвої роботи в музеях під відкритим небом
2.1 Культурно-дозвіллєва діяльність Центру народознавства «Мамаєва Слобода»
2.2 Культурно-дозвіллєва діяльність Національного музею Народної архітектури і побуту Пирогово
2.3 Перспективи розвитку культурно-дозвіллєвої діяльності музеїв в Україні
Актуальність теми. Наша держава по праву належить до країн з багатогранною унікальною культурною спадщиною. Її визначні пам'ятки археології, історії, твори образотворчого та декоративного мистецтва є невід'ємною частиною європейського і світового культурного надбання .
Зберегти надбання минулого, всі витвори нашого історичного буття, щоб передати їх майбутнім поколінням, - висока і благородна місія українських музеїв.
Музейна галузь України має різноманітну розгалужену мережу. Туристи, які приїздять в Україну з усіх куточків світу намагаються відчути себе в галактиці української культури, а тому залюбки користуються послугами музеїв. Щороку в нашій країні формуються сотні нових державних, відомчих і приватних музеїв. Залежно від розмірів, тематичного спрямування та інших факторів музеї становлять перед собою різну мету і завдання. Зважаючи на різноманітність форм діяльності музеїв, вони виконують безліч функцій, серед яких головними є збирання, вивчення, документування та експонування пам'яток культури, проте надзвичайно важливою поряд з ними залишається культурно-дозвіллєва діяльність. Вона реалізується у проведенні тематичних екскурсій, концертів, лекцій, пересувних виставок, театралізованих вистав, гуртків та клубів за інтересами тощо. Саме культурно-дозвіллєва діяльність формує естетичні смаки, погляди та естетичну свідомість особистості загалом, розвиває уяву та фантазію, підштовхує до творчої діяльності, залучає відвідувачів до музейних цінностей.
На сьогодні, музей - це багатофункціональний інститут суспільної інформації, осередок освіти, науки, виховання і культури загалом. На початку XXI століття ці заклади культури переживають період інновацій та інтегрують у сферу розваг.
Мета роботи - обгрунтувати особливості використання культурно-дозвіллєвої діяльності в музеях (на прикладі відомих українських музеїв під відкритим небом).
- з'ясувати стан наукових досліджень культурно-дозвіллєвої діяльності в музеях;
- прослідкувати історію становлення та розвитку музеїв України;
- визначити особливості культурно-дозвіллєвої роботи Центру народознавства «Мамаєва Слобода» ;
- з'ясувати специфіку культурно-дозвіллєвої роботи Музею Народної архітектури і побуту Пирогово;
- обґрунтувати перспективи розвитку культурно-дозвіллєвої діяльності музеїв в Україні.
Об'єкт дослідження - музеї України.
Предмет дослідження - культурно-дозвіллєва діяльність в музеях.
Методи дослідження. Проаналізовано наукову, культурологічну, філософську та історичну літературу з обраної теми. При опрацюванні інформації були використані загальнонаукові методи аналізу, синтезу, порівняння та узагальнення.
Розділ I. Теоретичні засади дослідження
1.1 Стан наукових досліджень культурно-дозвіллєвої діяльності в музеях
Музей давно перестав бути тільки центром збереження і передачі культурної спадщини. Як один з найсучасніших проявів нашої культури музей, разом з храмом, бібліотекою, школою та університетом, складає основу культурного і суспільного життя, будучи сховищем живої класичної спадщини і одночасно впливаючи на зміни сучасного інтелектуального, духовного, художнього життя.
Музеї сьогодні займають одне з провідних місць на ринку освітніх та дозвіллєвих послуг. У сучасному світі музей як соціальний інститут набуває нове місце і призначення, він стає активним елементом суспільного життя.
Невипадково в останні роки особлива роль відводиться культурно-дозвіллєвій діяльності музеїв. Вона набуває великого значення не тільки для успішної роботи самих музеїв, а й для історичного і культурного розвитку суспільства. З XVIII в. просвітня місія музеїв була їх основною прерогативою. Але на кожному історичному етапі виконання цієї місії відбувалося відповідно з особливостями та потребами соціального, економічного і політичного життя суспільства і держави.
Аксютін Н.В. визначає культурно-дозвіллєву діяльність як спеціалізовану підсистему духовно-культурного життя суспільства, що функціонально об'єднує соціальні інститути, покликані забезпечувати розповсюдження духовно-культурних цінностей, їх активне творче освоєння людьми у сфері вільного часу з метою формування творчо активної особи. Вивчення історичних особливостей розвитку культурно-дозвіллєвої діяльності як системи припускає, насамперед, знання власне самого понятгя „система". Існує значне різноманіття наукового визначення цього поняття [1, 40]. Бочелюк В.Й., Бочелюк В.В. вважать, що система - безліч елементів, які знаходяться у відносинах і звґязках між собою, що утворюють визначену цілісність, єдність. Спираючись на це визначення, ці науковці сформулювали поняття системи методичного забезпечення культурно-дозвіллєвої діяльності як сукупність різнорівневих органів методичної діяльності різних відомств, обґєднаних єдиними цілями, обґєктом, засобами, методами і нормами діяльності, що знаходяться в постійній взаємодії всіх сторін і рівнів її ієрархії. Система культурно-дозвільної діяльності необхідна для правильної соціалізації та виховання дітей. Крім того, закладене від природи прагнення людини до отримання задоволення також переважно реалізується у сфері дозвілля [5, 32].
Ганнусенко Н.І., Лепін О.В. стверджують, що завдання музеїв з організації культурно-дозвіллєвої діяльності дітей полягають в активному залученні підростаючого покоління до музейних цінностей. Музей повинен планувати роботу так, щоб у дітей була можливість приходити туди для спілкування, діалогу з культурою й один з одним. Це вимагає подальшого розвитку форм об'єднань за інтересами, що стали традиційними для музеїв: гуртків, клубів, факультативів, студій, пошукових груп. Тому необхідно поширювати такі нетрадиційні для музею, дозвіллєві форми, як музичні свята, концерти, вернісажі тощо, на яких спілкування дітей здійснюється більш природно й невимушено [10, 31].
В якості самостійно напрямку культурно-дозвіллєва діяльність виділилась з інших сфер музейної діяльності. Шабанова А.А. пише, що робота з відвідувачами в радянські часи носила назву «науково-просвітницька робота», а тепер музеї використовують термін «культурно-освітня робота».
Науково-просвітницька робота радянських музеїв, здебільшого, зводилася до освіти і виховання їх відвідувачів, з одного боку, обов'язково з урахуванням ідеологічних вимог держави, з іншого боку, робота з музейними відвідувачами завжди носила науковий, нерекреаційний характер. Форми науково-освітньої роботи часом носили відбиток «заідеологізованості» і не відрізнялися великою різноманітністю в порівнянні з наступним періодом, в основному вони були представлені лекціями та екскурсіями, крім того, створювалися гуртки, проводилися конференції. У цілому, перевага віддавалася науковим дослідженням, а не роботі з відвідувачами.
Музеї будували свою роботу відповідно до директивних вказівок керівних органів і постанов ЦК КПРС «Про підвищення ролі музеїв в комуністичному вихованні трудящих» (1964) і «Про підвищення ідейно-виховної роботи музеїв» (1982). Аж до кінця 1980-х рр.. науково-просвітницька робота мала проводитися у відповідності з так званими «ленінськими принципами комуністичної пропаганди». Її основними завданнями були «поширення марксистсько-ленінської ідеології і формування комуністичного світогляду, виховання комуністичного ставлення до праці, пропаганда ідей інтернаціоналізму і патріотизму, формування моральних якостей особистості, естетична пропаганда, боротьба проти буржуазної і ревізіоністської ідеології ».
Разом з «перебудовою» з музейної лексики, що стосується науково-просвітницької роботи, поступово зникли такі терміни як «пропаганда», «масовість», «ідейне виховання». Відмова від колишньої жорсткої ідейно-інформативної спрямованості міняла і характер взаємин між музеєм і відвідувачем. Суть музейно-освітнього процесу представлялася тепер по-іншому: відвідувач сприймався вже не як об'єкт виховного впливу, а як рівноправний співрозмовник, отже, спілкування музею з аудиторією набувало форму діалогу.
У зв'язку з новим розумінням суті взаємовідносин музею і відвідувача з початку 1990-х рр.. виник термін «культурно-освітня діяльність», що припускає освіту в просторі культури. При цьому поняття «освіта» трактується широко і передбачає розвиток розуму й інтелекту людини, її душевних і особистісних якостей, ціннісних відносин до світу. Теоретичну і методичну основу культурно-освітньої діяльності становить музейна педагогіка; вона створює нові методики і програми роботи з відвідувачами, вивчає вплив на них різноманітних форм музейної комунікації. [19, 46]. Юхневич М.Ю. трактує музейну педагогіку як процес набуття людиною свого образу, процес, який, як підкреслюють фахівці, носить стихійний характер і відбувається в різних формах, у тому числі - у формі залучення до історико-культурної спадщини через музей [47].
Шабанова А.А. зазначає, що в останні десятиріччя минулого століття змістовна сторона культурно-освітньої діяльності музеїв зазнала серйозні зміни в концептуальному плані. Згідно з новими уявленням, завдання музею не повинні зводитися до передачі суми знань про явища, процеси, факти і музейні предмети. Звернення до внутрішнього світу музейного відвідувача, впливаючи на його чуттєво-емоційну сферу, занурення його в історичне середовище, включення його уяви та асоціативного сприйняття - такими стали пріоритети нової концепції культурно-освітньої діяльності музеїв.
Культурно-освітню діяльність музеїв, на думку Шабанової А.А., відрізняє, насамперед, різноманітність запропонованих форм: від лекцій і екскурсій до музейних свят і сімейних абонементів вихідного дня. При її здійсненні реалізуються і освітні, і розважальні функції музею, тому що вона розрахована на аудиторію з різним рівнем підготовки: від інтелектуалів-знавців музейної культури і мистецтва до школярів і людей, що прийшли в музей приємно відпочити. Культурно-освітня діяльність націлена не тільки на одноразові контакти з аудиторією, але і на тривалі і систематичні відвідування музею.
До традиційних форм культурно-світньої діяльності музеїв відносяться екскурсії та лекції, що склалися ще в кінці XIX ст. З середини 1980-х рр. поширюються такі жанри екскурсій, як театралізовані екскурсії, екскурсії-бесіди, екскурсії-уроки та ін.. Поняття клубні форми музейної роботи об'єднує лекторії, музичні та літературні вечори та салони, музейні свята, гуртки і музейні клуби. Обов'язковою умовою функціонування музейних клубних форм є зв'язок із зборами конкретного музею. Значення клубних форм музейної роботи, що перетворюють музей в центр спілкування, зростає в сучасній ситуації панування нових інформаційних технологій в постіндустріальному суспільстві. Люди, що живуть у віртуальному просторі Інтернету, заповнюють дефіцит спілкування, об'єднуючись за інтересами в реальному просторі музею [46].
Петрова І. В., досліджуючи музей як дозвіллєвий центр відзначає, що на сучасному етапі культурно-освітня діяльність музеїв зазнала суттєвих змін: освітня та виховна функції реалізуються в освітніх програмах, культурно-мистецьких акціях, співпраці з навчальними закладами; розважальна функція виявляється у активній участі особистості у творчих майстернях, клубах, вечорах відпочинку, концертах, у створенні на території музеїв комерційних структур - ресторанів, барів, торговельних кіосків. Поступово музеї стають складовою індустрії розваг [33].
Бєлофастова Т.Ю. у своїй статті про особливості реалізації соціальних технологій в музейному середовищі відмічає, що тепер відвідувач може прийти до музею не тільки за певною «порцією» знань, але й з бажанням відпочити, провести свій вільний час, відновити свої сили. Для музеїв зарубіжжя поєднання функцій музею і культурно-дозвіллєвого центру - одна із специфічних рис їхньої діяльності. Стало очевидним, що сьогодні для музею замало бути лише зберігачем рідкісних цінностей. Він стає осередком соціалізації особистості. Те, що особистість формується і розвивається в процесі культурної діяльності, стало загальноприйнятим положенням. Ось чому будь-які соціокультурні інститути (серед них, звичайно, і музеї) повинні створювати умови для «входження людини в суспільство» через залучення її до різних видів діяльності з метою позитивного впливу на особистість.
На думку Белофастової Т.Ю, в системі соціальних функцій сучасного музею (і вітчизняного, і зарубіжного) досить помітними стали зміни, пов'язані з інтеграцією діяльності музею з іншими закладами культури, застосування ними нетрадиційних форм роботи. Зазначені процеси широко відбуваються в музейній практиці країн Західної Європи і США. За останні роки ці тенденції відчутні і в діяльності вітчизняних закладів [4].
Науковці Воловик А.Ф. та Воловик В.А., досліджуючи рівні дозвіллєвої діяльності закладів культури за критерієм «ставлення суб'єкта діяльності до самого її процесу», пропонують такі рівні дозвіллєвої активності: споживання (пасивне, активне, цілеспрямовано активне); творчість, екстеріоризація (соціальна активність) [9].
Як стверджує Бєлофастова Т.Ю., особливого значення в сучасних умовах набуває творчо-розвиваюча функція музею. За останнє 20-річчя у художніх музеях застосовуються різні форми студійної роботи, які розкривають широкі можливості безпосереднього залучення до творчої діяльності. На прикладі одного музею можна переконатися, що музейне середовище здатне організувати одночасно різні за рівнями види дозвіллєвої діяльності, які становлять основу соціальних технологій, і задовільнити будь-які потреби різних соціально-демографічних угрупувань. Норкфолкський музей сільського життя (Великобританія) організовує для своїх відвідувачів курси з навчання різних ремесл, виставки робіт місцевих клубів за інтересами. Учасники таких виставок зустрічаються з іншими аматорами, обмінюються інформацією, поповнюють свої колекції. Традиційно раз у два роки музеєм організовуються ярмарки, де клуби за інтересами, місцеві спілки ремісників мають змогу знайти своїх прибічників і залучити їх до своєї роботи. Деякий час Норфолкський музей виступав в ролі сценічних майданчиків для місцевих театральних колективів (і аматорів, і професіоналів), мав навіть свій театр, який ставив п'єси і музичні вистави, тематично пов'язані з колекціями музею.
Процес екстеріоризації вимагає від об'єкта найвищого педагогічного впливу, високого рівня активності і потребує від людини соціальної віддачі, включаючи її в систему широких суспільних зв'язків. При цьому дозвіллєва діяльність починає набувати характеру суспільно корисної і значущої. Вітчизняна і зарубіжна музейна практика свідчить про яскраві прояви соціальної активності людини у музейному середовищі. У вітчизняному досвіді осередками екстеріоризації виступають музеї на громадських засадах, шкільні музеї, музеї при інших навчальних закладах та на підприємствах. А музеї Західної Європи і США пишаються роботою своїх волонтерів та друзів музею, їх безкорисливою і самовідданою працею [3, 4].
Петрова І.В. вважає, що пріоритетними в музейній діяльності є освітні програми для підлітків. Організація дозвілля в музеях активізується під час шкільних канікул: музеї, художні галереї, виставкові центри проводять творчі акції, концерти, лекції, кіновечори, організовують пересувні виставки, ігрові конкурси та змагання. їх мета полягає в культурному розвитку дитини, поглибленні знань про історію своєї країни, її мистецтво, літературу, народну творчість на основі першоджерел, а не підручників. Тому музеї тісно співпрацюють з навчальними закладами, а підлітки регулярно відвідують музейні зали відповідно до тих тем, що вивчаються в школі. Спеціальні освітні програми розробляються для дітей та підлітків різного віку і різного рівня підготовки, вони реалізуються в таких формах роботи, як: екскурсії, семінари, диспути, дослідження, спостереження, рольові ігри, театралізовані вистави, тренінги.
Однак, музейна діяльність не обмежується лише роботою з дітьми та підлітками. Освітні та наукові програми музеїв розробляються і для студентської молоді. При цьому не можна забувати, що музей - це не лише місце зібрання і зберігання великих мистецьких колекцій. Музей є науковою установою, центром поширення знань, в якому зберігаються архівна та довідкова документація, нова література. Активними формами роботи музеїв із студентською аудиторією є проведення спільних наукових досліджень, етнографічних експедицій, археологічних розкопок, підготовка наукових публікацій [33].
Цимбалюк Н.М., пише, що музей виступає як засіб соціалізації особистості, процес якої триває все життя, і набуває особливого значення в умовах ефективного функціонування культурно-дозвіллєвої системи і ґрунтується на принципі безперервності та наступності форм дозвілля. Культурно-дозвіллєва діяльність спрямована на всебічний розвиток особистості [45].
Отже, ми бачимо, що культурно-освітня діяльність у музеях у XXI столітті трансформується у культурно-дозвіллєву. Це пояснюється розвитком нових технологій музейної діяльності і виникненням таких нетрадиційних форм, як конкурси, олімпіади, вікторини, театралізовані видовища, музейні концерти, музейні уроки тощо. Спираючись на праці Бєлофастової Т.Ю., Ганусенко Н.І., Лепіна О.В., Петрової І.В., Шабанової А.А., Юхневич М.Ю., які дослджували музейне середовище та, проаналізувавши роботи Аксютіна Н.В., Воловика А.Ф., Воловика В.А., Бочелюка В.Й., Бочелюк В.В., Цимбалюк Н.М., які вивчали культурно-дозвіллєву діяльність, можна стверджувати, що в Україні культурно-дозвіллєву діяльність саме в музеях не достатньо досліджено, тому це стало приводом до написання даної курсової роботи.
1.2 Історія становлення та розвитку музеїв України
Музеї як скарбниці коштовностей, старожитностей, творів мистецтва й екзотичних речей існують від найдавніших часів, виникнення перших протомузеїв пов'язане з виникненням перших протодержавних класових утворень давніх цивілізацій (світські скарбосховища) та поширенням перших громадських культів (храмові скарбосховища).
На території України музейні справи сягають IX ст., коли колекціонування в Київській Русі набуло великого поширення. Попередниками сучасних музеїв в Україні більшість вчених вважають колекції книг, картин, художніх виробів тощо, які зберігалися у храмах ще в часи Київської Русі: Десятинній церкві, Софійському соборі, Києво-Печерському монастирі та ін. У XVII -XVIII ст. великі приватні збірки художніх творів містилися у феодальних замках та династичних маєтках (Яна Собеського у Жовкві, Синявських - у Бережанському замку, Вишневецьких - у замку у Вишнівці, галерея Сапє у Кодні, К. Разумовського - у Батурині тощо) [18, 26].
Відомо, наприклад, що князь Володимир привіз до Києва бронзові скульптури з Херсонеса і встановив їх на міському майдані для загального огляду. Різні цінності збирали тоді не лише князі, а й бояри, дружинники, духівництво. Своєрідними музеями-сховищами були храми Київської Русі - центри тогочасної культури й освіти. Тут також зберігалися цінні документи, коштовні подарунки, кращі мистецькі твори - ікони, золотий і срібний посуд тощо. Наприклад, за свідченням "Повісті минулих літ", у Десятинній церкві - храмі X ст. - зберігалися переможні знамена, дорогий посуд, вбрання перших князів. Отже, в цей час збирали вже не лише цінності й мистецькі твори, а й речі, пов'язані з тими чи іншими відомими людьми або визначними подіями.
Ще більші колекції були в Софійському соборі в Києві, збудованому за Ярослава Мудрого в XI ст. Тут було створено першу на Русі бібліотеку, яка передувала багатьом західноєвропейським книгозбірням. Окрім книг, у Софійському соборі зберігалися цінні колекції ікон, церковного посуду, килимів та інших речей. В часи лихоліть (воєн, ворожих навал) ці збірки загинули, і ми знаємо про них лише з коротких згадок у літописах. Великі збірки цінностей були також у Києво-Печерській і Троїце-Сергієвій лаврах, у храмах Чернігова, Новгорода, Володимира, Москви та інших міст Давньої Русі [16].
Перші наукові музеї в Україні виникли на початку XIX ст. на півдні було створено ряд археологічних музеїв. Цьому великою мірою сприяли зацікавлення памґятками місцевої старовини і успіхи археології, зокрема відкриття античних міст у Північному Причорноморґї - Ольвії, Херсонесі, Пантікапея та ін. Першим у 1806 р. був створений Миколаївський музей - на основі збірки випадкових знахідок античних памґяток на узбережжі Чорного моря, яка належала Чорноморському гідрографічному депо. Існував музей недовго, його колекції пізніше були передані іншим музеям.
В 1811 р. створено Феодосійський (приватний) музей старожитностей. Велика заслуга в цьому належала місцевим колекціонерам і меценатам. Пізніше для розвитку музею багато зробив художник І.К.Айвазовський. Збірки музею значно поповнювалися численними античними памґятками, знайденими під час будівельних робіт у місті. В музеї експонувалися антична кераміка, римські скляні посудини, боспорські й візантійські монети, надгробки, а також памґятки з генуезької фортеці Кафи, яка була колись на місці Феодосії.
1825 р. відкрито Одеський музей старожитностей. У його створенні активну участь взяли археологи І.Бларамберг, П.Дюбрюкс, І.Стемпковський, які проводили розкопки Ольвії, Херсонеса, Боспора. Вони передали музею великі колекції знайдених там античних памґяток. Музей мав відділи доісторичних, єгипетських, еллінських, римських, візантійських, генуезьких, монголо-татарських, турецьких, запорозьких памґяток. Найбільшим був відділ еллінських памґяток - його колекції весь час поповнювалися матеріалами розкопок у Північному Причорноморґї, зокрема в м. Ольвії й на о. Березань. У музеї зберігалися також цінні збірки античного посуду, колекції монет з Ольвії, Херсонеса, Тіри, Пантікапея, Фанагорії, мармурові скульптури, стели, стародавні написи [17].
У 1826 з ініціативи П. Дюбрюкса й І. Стемпковського відкрито Керченський музей старожитностей. У ньому було зібрано колекції різноманітних пам'яток Боспорського царства - Пантікапея, який існував на місці Керчі дві з половиною тисячі років, багаті знахідки (золоті прикраси, зброя і т.ін.) з курганів боспорських царів в урочищі Юз-Юба. В музеї зберігалися цінні збірки античного посуду, мармурової і вапнякової скульптури, зокрема цікаві рельєфи із зображенням Геракла, кам'яні плити з написами, архітектурні деталі стародавніх храмів, дерев'яні оздоби саркофагів, гіпсові ритуальні предмети. З 1835 р. музей мав власний невеликий будинок, але під час Кримської війни його було зруйновано. Аж до радянського часу музей не мав спеціального приміщення [25].
У першій половині XIX ст. на Україні також виникають університетські музеї. Відкрито ряд музеїв при Харківському університеті - Археологічний, Зоологічний, Мінералогічний, Музей образотворчих мистецтв. Музеї при Київському університеті було створено в 1834- 1837 pp. завдяки його першому ректорові М.Максимовичу. В університетському музеї старожитностей зберігалися цінні колекції памґяток історії Київської Русі - мечі, списи, інша зброя, побутові речі, архітектурні деталі; фрагменти фресок і мозаїк, виявлених під час розкопок Десятинної церкви і Золотих воріт, давньоруські гривні, візантійські й арабські монети, золоті й срібні прикраси Х-ХІІІ ст., знайдені в курганах і скарбах. Тут були також старі плани, карти, малюнки Києва різних часів, стародруки, унікальні документи тощо. Всього в музеї зберігалося понад шість з половиною тисяч речей. Над зібраними в ньому матеріалами працювали відомі історики Д.Іловайський, К.Бестужев-Рюмін, Д.Самоквасов, учені з Німеччини, Голландії, Угорщини, Польщі, Індії та інших країн [18].
Багаті колекції мав Нумізматичний музей Київського університету. Сюди надходили цінні знахідки зі скарбів, розкопаних у Києві та на його околицях. На 1865 р. збірка музею нараховувала понад 27 тис. експонатів. Серед них були унікальні злотники і срібляники київських князів, гривні, арабські дирхеми, а також античні, візантійські, західноєвропейські й російські монети. Найголовнішим надбанням музею був скарб давньоруських срібляників Х-ХІ ст. Цей скарб знайшов у травні 1852 р. син селянина Сергія Бориса, який орав батьківське поле між передмістями Ніжина - селом Магерки та хутором Бобрик. У глиняному горщику знаходилося приблизно 250 штук невеликих, почорнілих від часу кружечків. Коли виявилося, що це давні срібні монети, селянин відніс скарб волосному писарю. Він же, замість того щоб повідомити про знахідку, став продавати монети всім бажаючим. Монети так би і пропали, якби на них не звернув увагу професор Ніжинського ліцею М.Тулов. Зібравши кілька монет, він відправив їх у Київ. У Ніжин зразу ж виїхав професор історії Київського університету Я.Волошинський. Вивчивши знахідку, він дійшов висновку, що монети - князівські срібляники, виготовлені у Києві за князювання Володимира (X ст.) і Новгороді Великому в часи Ярослава Мудрого (до 1015 р.). Слід нагадати, що понад половини з відомих нині 300 найдавніших руських монет походить саме з ніжинського скарбу. Більше сотні монет потрапили до Ермітажу [17, 25].
Наприкінці XIX ст. з ініціативи Товариства шанувальників старожитностей та мистецтва створюється Міський музей у Києві. В його створенні взяли участь відомі вчені: археолог В. Хвойка, історик М. Біляшівський (він понад 20 років був директором музею), Б. Ханенко - колекціонер і меценат. Музей мав багаті етнографічні колекції, зібрані М. Біляшівським та Д. Щербаківським. М. Терещенко, О. Бобринський, Б. Ханенко передали музеєві різноманітні історичні й художні колекції [48].
Довгий час фінансування музею було скрутним, його збірки поповнювалися лише з дарунків колекціонерів. 1904 року музей перейменовано на «Художньо- промисловий і науковий». Проте ні нова назва, ні відвідування його царем, ні підпорядкування відомству Міністерства торгівлі й промисловості не поліпшили становища музею - не було коштів на поповнення колекцій, на проведення розвідок та експедицій, навіть на утримання штату співробітників. Кращі свої зали музей змушений був здавати різним наймачам, а експонати тримати в сховищі [25].
На той час музей мав великі фонди. Його археологічні колекції складалися з 17 тис. предметів. Тут були рідкісні пам'ятки епохи палеоліту (зокрема, з Кирилівської стоянки в Києві), неоліту й енеоліту (з с. Трипілля), доби бронзи, скіфські речі, знайдені під час розкопок курганів, античні - з Ольвії, Херсонеса, Боспора, давньоруські - з Києва, Білгорода, Родня й інших міст. У музеї зберігалися цінні історичні документи, грамоти, універсали, печатки цехів, зброя, бойові прапори, значні нумізматичні колекції. Багатими й різноманітними були етнографічні збірки - понад 50 тис. речей, зібраних у Київській, Полтавській, Чернігівській губерніях. У художньо-промисловому відділі експонувалися вироби зі срібла, бронзи, кришталю й фарфору російських та іноземних фабрик, твори художників Т.Шевченка, Г.Нарбута, М.Врубеля та ін. У музеї були також єгипетські старожитності (мумії, саркофаги, скульптури) [18].
У перші роки своєї діяльності колектив музею прищеплював у киян художні смаки, проводив масову та наукову роботу. Наприклад, у 1911 році музей організував першу виставку творів Т.Г. Шевченка, а у тривожні часи Першої світової війни працівники музею врятували від розкрадання та знищення національної цінності, які зберігалися у колекціонерів. У час української революції Микола Біляшевський тричі звертався до Павла Скоропадського з проектами надання музеєві звання національний. Тричі проекти розглядалися, але через політичну нестабільність вони не були реалізовані.
Радянська влада націоналізувала музей. Але матеріальне ставновище його працівників залишалось скрутним. Цілих шість років з 1920 по 1926, приміщення музею не опалювалося, не виділялися кошти на зарплату працівників.
У 1934 році музей переводять у непристосоване приміщення Лаври. Протести, надіслані з цього приводу першому секретареві ЦК КП(б) У П.Постишеву, позитивного результату не дали. Музей ліквідували і на його основі утворились два самостійних музеї: Київський державний музей українського мистецтва та Центральний історичний музей на базі приміщення Лаври [25].
Під час Другої світової війни частина експонатів історичного музею була пограбована фашистами, частина їх була вивезена до Уфи. У 1944 році історичний музей відновлює свою роботу у новому приміщенні по вулиці Володимирській, у статусі Державного історичного музею. З 1950 року його перейменовують у Київський державний історичний музей, а з 1965 року - у Державний історичний музей УРСР. З 1963 року на території Лаври створюється філіал музею з назвою «Музей історичних коштовностей України» [48].
Наприкінці XIX - початку XX ст. в Україні відкривається ряд музеїв: Херсонський історико-археологічний, Херсонський археологічний, Полтавський земський, етнографічний Харківського історико-філологічного товариства, Товариства дослідників Волині в Житомирі, Таврійської архівної комісії, Подільського історико-археологічного товариства, Старосховище Волинського археологічного товариства, Археологічний музей при Вищих жіночих курсах у Києві та ін.
Завдяки ініціативі окремих ентузіастів було створено кілька музеїв у повітових містах і навіть селах: Остерський, Острозький, Вовчанський, Хорольський, Камґянець-Подільський, Ніжинський, в с. Городку на Волині та с. Круглику під Лубнами (усього на східній Україні до 1917 р. було 36 музеїв).
На західноукраїнських землях великим музейним центром стає місто Львів. Тут 1874 р. відкрито Міський промисловий музей, у 1887 р. - Музей Ставропігійського інституту; 1895 р. - Етнографічний музей Наукового товариства імені Т. Г. Шев
Культурно-дозвіллєва діяльність в музеях (на прикладі відомих українських музеїв під відкритим небом) курсовая работа. Культура и искусство.
Курсовая работа по теме Локальная вычислительная сеть коммерческой организации
Курсовая работа по теме Биотехнология разведения и выращивания в Республике Татарстан
Курсовая работа: Дисциплинарные отношения в органах внутренних дел. Скачать бесплатно и без регистрации
Контрольная Работа По Теме Углеводороды С Ответами
Реферат На Тему Педагогическая Теория К.Д. Ушинского
Детские Сочинения Про Путешествие На Машине Времени
Реферат: Policraticus By John Bishop Of Salisbury And
Реферат: Мировой финансовый кризис 1997 г. Скачать бесплатно и без регистрации
Использование ультрафильтрации в процессе переработки молока
Голсуорси Собрание Сочинений В 16 Томах
Дипломная работа по теме Комплексная экспертиза перспективы строительства пятиэтажного жилого комплекса с торгово-офисными помещениями
Реферат по теме Черная дыра
Контрольная работа по теме Развитие Западной Европы и формирование мирового хозяйства
Реферат по теме Влияние интенсивных физических нагрузок на развитие аллергических заболеваний
Реферат: Разработка проекта механического цеха и предметно-замкнутого участка типа вал - шестерня q
Эссе Марафона Зож Путь К Успеху
Курсовая работа по теме Цифровой термометр на микропроцессоре AVR-MEGA 128
Реферат: по физкультуре Тема: «Здоровьесберегающие технологии на уроках физкультуры»
Реферат по теме Библеизмы в русском и немецком языках
Темы Эссе Про Образование
История высокого произносительного стиля - Иностранные языки и языкознание курсовая работа
Вклад Н.И. Вавилова в развитие селекции - Биология и естествознание презентация
Действие уголовного закона во времени. Обратная сила уголовного закона - Государство и право контрольная работа